Костянтин Дорошенко, директор творчої агенції «Хазарія":

- И в аналитических, и в социальных, и в культурных программах вопиюще не хватает освещения событий, связанных с жизнью крымских татар и мусульманской уммы в Украине. Это - фигура умолчания. Скажем, французское и немецкое ТВ обязательно освещают жизнь мусульманской общины - не как некоего национально-религиозного меньшинства, но как значимой и выразительной составляющей общества, при том, что ни алжирцы, ни турки не являются коренным населением этих стран. Тогда как крымские татары - представители одного из исторических, коренных этносов Украины и не замечать их - значит проявлять невежество по отношению к своему прошлому и обеднять настоящее.

»Оранжевая» революция в Украине явила миру беспрецедентный образ: мусульманский муфтий и иудейский раввин, стоящие рядом на одной сцене, объединенные общими целями. Со времен захвата Израилем Иерусалима мир потерял надежду увидеть подобную картинку. Это очень мощный образ возможности диалога, почти невероятный, и появился он на заре нового тысячелетия именно в Украине. Но "5 канал", который вел тогда спонтанную прямую трансляцию с Майдана, успел обрубить ее раньше, на выступлении католического епископа. И если бы не ТРК "Киев" - никто бы вообще не увидел этого уникального факта.

И что же? Вы думаете, этот факт хотя бы на уровне "без комментариев" был показан в каких-нибудь общенациональных украинских новостях? Ничуть не бывало. А ведь мировые телеканалы непременно ухватились бы за такой символичный визуальный ряд.

Поверхностность, провинциальная отгороженность от реалий многообразия современного азиатского и исламского мира, привычка подхватывать чужие суждения сквозит во всех псевдоинтеллектуальных беседах на нашем ТВ и относительно событий в Кыргызстане. Гордо называющиеся экспертами, политологами и востоковедами дяденьки рассуждают о номадизме кыргызов, их импульсивности, как кочевого народа. Но это то же самое, что говорить о номадизме и импульсивности тибетцев на том основании, что они тоже живут в юртах. В отличие, скажем, от монголов или татар, создававших мировые кочевнические империи посредством захватнических войн, после распада древнего Кыргызского каганата кыргызы почти 2 тысячи лет кочевали по довольно ограниченным, исконным для того или иного рода территориям, не захватывая чужих. Их терпимость вошла в пословицу: "Великодушен, как кыргыз".

А режим Акаева был самым культурным, демократичным и деликатным в постсоветской Азии. Для людей, немного искушенных в истории и традициях Центральной Азии, стремительность и жесткость революции в Кыргызстане - повод для куда более серьезного анализа и опасений, чем мы можем услышать с наших экранов.

Юлія Тищенко , Український незалежний центр політичних досліджень:

- Особисто мені не вистачає інформаційно-аналітичних програм на нашому телебаченні як таких. Окремі аналітичні програми на вітчизняних телеканалах можна перелічити на пальцях однієї руки. Щоправда, в позитивний бік аналітичності поступово змінюється формат новин, можна відзначити в цьому плані новині випуски (особливо нічні) «1+1» та формат 5 каналу.

В той же час, на телебаченні не має якісних дискусій не у форматі шоу, а у форматі своєрідних «круглих столів» з цікавими харизматичними модераторами-ведучими, які б грали не у власну інтерпретаційну гру, але допомагали побачити проблему з різних боків. Були б корисними програми, які б фокусувалися не тільки на питаннях інтриг київського політичного "олімпу", але й спускалися до питань проблем регіональних, тим більше, що їх – проблем - вистачає і в контексті питань регіональної єдності та української політичної ідентичності.

Цікавими були б аналітичні розвідки щодо соціальних питань (реальне безробіття в регіональних вимірах, екологічні проблеми в вимірі регіонів і т. ін).

Непоганою темою також є питання місцевих виборів на пропорційній основі ( партійній): вже сьогодні потрібно розуміти і доносити до громадян всі позитиви і негативи відповідної ситуації.

У переддень 60-річчя перемоги у ВОВ могли б бути корисними розвідки у сенсі реальних наслідків для України ціни відповідної Перемоги.

Якщо ми ведемо мову про евроінтеграційні устремління України, було б непогано робити огляди того, чим буде для окремих галузей української промисловості евроінтгерація…

Ми також надто зосереджені на собі, не розказуємо достатньо про процеси у світі. Була б цікавою, наприклад, демонстрація результатів тієї ж евроінтеграції для наших найближчих сусідів в широкому контексті.

Сюжетів в нашому житті, насправді, є багато, головне – хотіти їх бачити і не використовувати їх для маніпуляцій.

Андрій Черніков, власний кореспондент в Україні ВД "Коммерсантъ":

- Так называемые информационно-аналитические программы забиты темами из Интерфакса и прочих агентств, Интернета. Ведущие передач добросовестно все повторяют слово в слово. Аналогичная ситуация - в выпусках новостей. Причем часто ведущие зачитывают целые куски из информагентств. Я понимаю, что Интернет есть у 1% населения, однако у меня смотреть это нет желания. В то же время, о хочется посмотреть новости, чтобы потом было ощущение, что я вроде бы был на месте событий. Такого ощущения нет.

Если считать аналитической программу Алексея Мустафина «Послезавтра», то там вообще нет ничего, достойного внимания – пустышка. Зачем на это тратить эфир? Нудно, скучно, неинтересно, заумно и ничего не понятно. Еще одна интеровская воскресная итоговая программа как была партийным рупором, так и осталась. Дмитрий Киселев, по-прежнему, центр всего. Его гости - это что-то вторичное, но, по крайней мере, там есть диалог – этого как раз не хватает многим каналам. «Иду на вы»… без комментариев.

Впрочем, на ТВ сейчас все же есть явный прорыв – больше гостей в студии, раскручиваются темы Гонгадзе, пленок Мельниченко, Березовского, телевизионщики ведут некие «раскопки». Но это, пожалуй, и все.

Адреса и идеи пусть телевизионщики ищут сами. Хотя национальным телеканалам ехать далеко не надо – основные события в Киеве. Например, с утра до ночи сообщают о «Криворожстали», о суде, но я что-то не припомню, чтобы хоть один телеканал давал комментарии истцов. Мнение ответчиков, а, точнее, адвокатов – представлено вполне мощно, так как адвокаты Пинчука и Ахметова сами созывают пресс-конференции, распространяют пресс-релизы.

Почему лишь единицы позвонили истцам, например, Ирине Назаровой? Дать остальным телефон?

Валерій Іванов, Академія української преси:

- Якщо говорити про тематичну структуру, то у нас досі йдуть новини, характерні для авторитарного суспільства. Тобто, насамперед - увага до політичних інститутів, на другому місці політичні персони. До політичних партій, до "третього сектора" уваги на порядок менше. Така схема не характерна для демократії, адже рядові громадяни саме через партії, фракції, через громадські об'єднання можуть виражати свою думку.

Крім того, хотілося б відмітити незбалансованість висвітлення регіонального життя. У нас кілька областей є лідерами: це, насамперед, Київ і Схід. Інші області, а їх половина, маргінально представлені в ефірі національних телеканалів. Я вважаю, що це не зовсім вірно. Так, звичайно, на сході відбувається дуже багато важливого, так, звичайно, Київ – це центр, і тут відбувається дуже багато подій. Але ж не можуть події в Києві складати половину ефіру, як це було в лютому. Це явно не нормально.

Тут ще треба відмітити, що переважна більшість подій, як і раніше, представляється з однієї точки зору, це не професійно і не нормально. Ще одне: у нас нібито є такі собі штатні коментатори, одні і ті ж люди коментують події. Це теж не нормально. До того ж, у нас така дивна ситуація, коли політичні події коментують в основному політики. А де незалежні експерти? Бо саме незалежні експерти мають коментувати всі події…

Тобто, якщо говорити про інформаційні та інформаційно-аналітичні програми, то дуже важливо не лише знайти ніши та теми, які не висвітлюються мас-медіа. В цих форматах треба робити структурні перебудови, потрібні інноваційні технології…

Володимир Притула, голова комітету з моніторингу свободи преси в Криму, Сімферополь:

- Провідні загальнодержавні канали в новинах охоплюють усі важливі теми. Щодо аналітичних програм, то їх на наших каналах не має. Принаймні, я не можу назвати таких програм на українських каналах. А що стосується конкретних тем, то, в принципі , мене б зацікавило те, що відбувалося в регіонах перед виборами. Про великі фальшування, на зразок "Криворіжсталі" говорять багато, а про те, що відбувалося протягом останнього року в віддалених регіонах, знає дуже мало загалу.

Олег Целуйко, медіаюрист, Харків:

- Є ряд тем, які ніби і виринають на поверхню інформаційного поля, однак надто вже періодично і для конкретних випадків. Водночас, вони, на скільки хотілось би сподіватись, не можуть стати черговою теленовинарною "мильною оперою":

1) Подробиці про те, де і що саме зараз робить колишній Президент Кучма, чи заводяться на нього інші кримінальні справи, окрім як його участі (і то, наразі в якості свідка) у процесі щодо Гонгадзе?

2) В якій мірі відповідають реальності припущення про домовленість Ющенка і Кучми (а, можливо не тільки їхню) про гарантованість недоторканості останньому після звершення Помаранчевої революції?

3) Що і де зараз робить Ківалов? На скільки активні правоохоронні органи у напрямку перегляду його нещодавньої діяльності як голови ЦВК на предмет відповідності приписам Кримінального Кодексу?

4)Взагалі, варто ввести якомусь телеканалові постійну (можливо, щотижневу) програму чи рубрику, концептуальну спрямованність якої можна назвати нічим іншим, як "Декучмізація усієї країни". Що мається на увазі? Дивіться докладніше на сайті "Майдан" за адресою: http://maidan.org.ua/static/mai/1104932791.html

Вважаю, що такі періодичні матеріали користувались би посиленою увагою аудиторії. Принаймні, аудиторія про деякі аспекти мала б можливість дізнаватись візуально, а не лише з розмов, що ніби щось таки фронтально просувається.

Віктор Коваленко, перший заст. головного редактора „Радіо – Ера” ФМ:

- Можна було б перелічити з десяток тем для теленовин (більшість з них – на поверхні), але не хотілося б. Причина проста: це - справа кожної редакції. Особливо з огляду на конкуренцію. Та й річ не стільки у самому відборі тем і їх ексклюзивності, скільки в тому, як їх розробити і як подати.

Кілька речей, які, на мою думку, гарантують добрий продукт: а) редактори і журналісти не мають права бути „кабінетними, паркетними, офісними”, тобто відірваними від життя; б) вони, якщо хочуть, щоб їхні програми не були бодай подібні на програми конкурентів, не повинні йти слідом за анонсами інформагенцій та інформ- і піар-кампаніями; в) колектив має вітати ініціативність і талант кожного. Одна голова – добре, а колективний інтелект редакції – краще.

Крім цього, зараз повторюється унікальний політичний період – „вакханалія свободи слова і відкритості влади”, про який ми ще, повірте, жалкуватимемо. Подібне було у 1994-96 роках, але тоді не було настільки розвинених медіа-потужностей. Зараз слід просто користатися величезною кількістю інформприводів. Особливо у політиці.

Лук’янюк Валерій, технічний директор ТРК «Інтер-Чернівці»:

- Раньше КГБ служило партии, цели и задачи нынешнего СБУ совершенно непонятны обществу при таком всплеске коррупции во всех слоях власти - тема требует рассмотрения в обществе НАТО -об этой структуре в обществе мало знают. Тема Ощадбанка требует рассмотрения -она будет интересна миллионам вкладчиков(как госструктура попала в руки партии СДПУ).И не ждет ли всех судьба банка «Украина»? Безусловно, интересна тема -кому принадлежит реальная власть в регионах или депутатский феодализм. Интересна тема белых пятен в теле- и радиовещании на западе Украины и роль в этом «Укрчастотнагляду»(частотный ресурс продан соседям). Руперт Мэрдок понимал, что обществу также интересна тема телевидения. А мы обсуждаем в узком кругу экспертов проблемы общественного ТВ. Это типа футбольной темы в отсутствие матчей.

Юрий Якименко, експерт Українського центру економічних і політичних досліджень ім.О.Разумкова:

- На мой взгляд, не хватает информации из регионов. Сейчас она ограничивается в основном чрезвычайными происшествиями, а хотелось бы видеть обзоры ситуации в областях – в политике, экономике, культуре. Нужны сюжеты о социальном самочувствии людей в разных регионах, их оценках того, что происходит в стране.

Пока же доминирует такое ощущение, что все, что происходит в Украине, за исключением стихийных бедствий и прочих катаклизмов, происходит в Киеве.

Мне представляется, что такого рода информация будет интересы не только экспертам, но и всем гражданам страны. Жители каждой из областей смогут увидеть «другую Украину» и сравнить с ней себя. Это будет способствовать лучшему знанию друг о друге жителей разных регионов, а в конечном счете – постепенному стиранию существующих разделительных линий между ними.