Вадим Карасьов, політолог:

- Причина тут, очевидно, одна: це таємниця справи Ґонґадзе, як і інших темних справ політичного режиму кінця 1999 – початку 2000 років. Безумовно, це гадане самогубство напряму пов’язане з тим місцем і роллю, яку прописали режисери цієї трагічної справи колишньому міністрові внутрішніх справ. Інша річ, що фактори, які призвели саме до такої розв’язки, можуть бути різними. Звісно, що пішовши з життя, Юрій Кравченко забрав із собою багато таємниць слідства. Звичайно, тепер розв’язка цієї справи, а тим більше її судове майбутнє, позбавлені одного з найважливіших свідків, якщо не учасників, трагічної смерті журналіста Ґії Ґонґадзе. Зараз вже можна робити перші висновки: кому це вигідно? Чому саме такий кінець? Чому саме такий епілог колишнього політичного режиму? Ця подія разом з деякими іншими демонструє падіння колишньої еліти – як у прямому сенсі, так і в переносному: політичне й моральне падіння. І насамкінець, якщо згадати про Кірпу, про трагічну розв’язку його долі, то тут проглядається іще одна аналогія між їхніми самогубствами: не в формі смерті, а в тому, що якщо Кірпа кілька років тому розглядався як потенційний наступник Кучми і можливий кандидат від влади на минулих виборах, то Кравченко розглядався свого часу теж в якості ймовірного прем’єр-міністра. Тому смерті Кірпи й Кравченка – це смерті президента і прем’єра, які не відбулися.”

Лаврентій Малазонія, журналіст:

- У мене ще раніше, після прес-конференції Піскуна, було враження, що заява про допит Кравченка в п’ятницю – це ніби наданий йому термін, щоб він повирішував усі свої справи. На мою думку, це не схоже на вбивство: це схоже на самогубство, і якщо будуть знайдені докази того, що він надавав якісь розпорядження в ці дні, то можна буде стверджувати, що ця людина пішла з життя добровільно.

Щодо наслідків для справи, то я думаю, що в будь-якому разі Ґії вже ніщо не допоможе. Не було б такої розв’язки цієї справи – була б інша розв’язка. Справа Ґії і раніше, і зараз більше схожа на зведення рахунків між політиками.

Володимир Ар’єв, журналіст:

- Історія один в один повторює те, що сталося з екс-міністром транспорту Георгієм Кірпою. Вже тоді було зрозуміло, що це самогубство не останнє. Це наштовхує на думку, що в Україні зараз діє така собі зондер-команда, яка проводить зачистки. Дуже вже спільний почерк і характер в обох смертей, та й значимість цих людей для минулого режиму, їхня поінформованість теж підводять до такого висновку. Кірпа – це фінансові потоки, Кравченко – це його діяльність на посаді мінстра внутрішніх справ та голови податкової. Я думаю, що це цілком може бути пов’язане з сьогоднішнім викликом до прокуратури, тим більше, в мене є інформація, що незадовго до вбивства генерал Кравченко розмовляв з одною людиною телефоном і почувався цілком упевнено, не виявляючи ніяких суїцидальних ознак. Цю інформацію ще доведеться перевірити, але, думаю, навіть якщо звернутися до психології, то вранішні самогубства – це радше виняток, ніж правило. Тому є дуже багато запитань до органів, в тім числі й щодо охорони свідків. Треба було, напевне, вжити певних заходів, якщо свідок настільки значимий, щоб не сталось нічого лихого.

Для слідства, це, звісно, матиме наслідки, адже кожен свідок, який іде з життя, створює додаткові труднощі. Я не володію даними про те, що робиться у слідстві, однак вважаю, що тепер буде значно важче розкривати цю справу через смерть одного з головних свідків. Я б тепер на місці слідчих дуже добре подбав би про безпеку найголовнішого свідка – президента України в 1994 – 2004 роках Леоніда Кучми, щоб нічого з ним не сталося і щоб сам він собі нічого не вчинив. Хоч я не виключаю різних варіантів, різного ступеня зацікавленості екс-президента в останніх самогубствах.

Борис Бахтєєв, “Детектор медіа”:

- Загибель колишнього міністра внутрішніх справ України, на мій погляд, однозначно означає причетність найвищої в недалекому минулому влади до вбивства Георгія Гонгадзе. Але однією з безпосередніх причин того, що сталося, є дещо викривлене, як на мій погляд, розуміння свободи слова, яке панує зараз, в останні тижні, в розслідуванні цієї справи. Перетворення розслідування на шоу є дуже сумнівним, передусім, із етичного боку – адже ніхто не утруднює себе намаганням уявити, як сприймають усе це мати, дружина, близькі Георгія.

Але не менш сумнівним воно є й з суто практичного боку. Адже є (точніше, якраз немає, але мала б бути) таємниця слідства. Є таке поняття, як неочікуваність. Здавалося б, це має бути основою будь-яких оперативних заходів – проводити їх так, щоб злочинці про це не здогадувалися. Поки що ж усе виглядає так, що усі зацікавлені сторони мали найдетальнішу інформацію про заходи, що їх планують вжити. Звісно, є тут і провина журналістів – бо на тему розкриття цього злочину вони накинулися, мов на теми наркоманії та проституції в часи горбачовської “гласності”. Гонитва за чимось гаряченьким, таким, що може полоскотати нерви, пересилила будь-які рештки здорового глузду та елементарної людяності. Але, звісно, основна провина лягає на тих, хто задовольняє цей попит занадто спритних журналістів. На Генпрокуратуру. З політичної точки зору поведінка Піскуна та поспішні заяви Ющенка – зрозумілі і навіть, напевне, виправдані. А от з морального та правового… Є питання.

А ще – подібні розслідування навряд чи можуть бути якісно проведені в ритмі “давай-давай”, до заздалегідь установленої дати чи в заздалегідь установлені строки. На превеликий жаль, усе, що досі відбувалося навколо розслідування вбивства Георгія Гонгадзе, наводило на думку, що для відповідальних за розслідування процес набагато цікавіший за результат.

Віктор Небоженко (керівник соціологічної служби Інституту стратегічних досліджень НАН України):

- Она могла быть выгодна. Конечно, страшно об этом говорить, она могла быть выгодна как представителям старого режима, так и формирующемуся новому режиму, что позволяет сформировать список виновных по собственному усмотрению. На самом деле, тут может быть какой угодно мотив, и кто больше всего других воспользуется – покажет время.

Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):

- На місці Генпрокуратури та МВС я б негайно надав би охорону колишньому Президенту України Леоніду Кучмі. Бо цілком може трапитися, що наступним трупом може виявитися саме Кучма. Таке враження, що суспільство готують до кимось заздалегідь визначеної версії: Кучма – Кравченко - офіцери МВС - Гонгадзе. Тобто, Кучма, в присутності Кравченко, кількаразово віддавав накази вгамувати журналіста. Кравченко, зрозумівши це буквально, віддав наказ своїм ”орлам”, а ті вбили Георгія. До такої версії готується суспільство. І ця версія може бути цілком правдивою. Але, вона не дає відповіді на запитання, хто цілеспрямовано підкидав Кучмі інформацію про Гонгадзе та „Українську правду”? Хто знав, де поховане вбивцями тіло і перепоховав його в місці, де його легше було знайти? Тобто, чи не було в ланцюжку „замовник-організатор-виконавці” співробітників інших спецслужб? Може хтось в цьому ланцюжку виконував функцію подвійного агента? А, відповідно, може хтось цілеспрямовано підштовхував Кучму і Кравченка до злочину? Якщо версія зі спецслужбами правдива, тоді смерть Кравченка може виявитися лише вдало замаскованою під самогубство. Тоді для остаточного „замітання слідів” комусь може знадобитися і смерть самого Леоніда Кучми.

Віталій Кулик (директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства):

- В принципі може бути вигідна тим, хто займався приховуванням своєї участі в справі Гонгадзе, тобто безпосереднім замовником його вбивства, і виконавцям середньої ланки. Тобто, тим хто мав безпосередньо нести кримінальну відповідальність за злочин. Звичайно, у Кравченка були і бізнес інтереси і певні зв’язки з різними політичними і фінансово-економічними групами. Тому смерть Кравченка знімає і підозри, і деякі питання з цих груп. Тобто, є кілька груп інтересів, які від цієї смерті виграють: ті, хто безпосередньо брав участь в ліквідації Гонгадзе, або причетний до цієї праці, до розробки цієї операції, і ті фінансово-економічні групи, з якими був пов’язаний сам Кравченко.

Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень „Пента”):

- Найбільш проста відповідь на це запитання – смерть його могла бути вигідна тим, хто так чи інакше пов’язаний зі справою Гонгадзе. Але, таких людей достатньо багато. В принципі, я, чесно кажучи, не виключаю і версію самогубства. Тому, що це і певне вирішення проблем і для самого Кравченка, і, частково, для його родини, і для тих людей, які так чи інакше були з ним пов’язані. Я побоююсь, що взагалі з його загибеллю багато таємниць так і залишаться не розкритими.

Володимир Полохало (шеф-редактор журналу „Політична думка”):

- В політтехнологічному сенсі, то це вигідно насамперед колишньому авторитарному режиму, який сьогодні намагається вийти сухим з води і мінімізувати ризики пов’язані з розслідуванням тих злочинів, до яких таких чи інакше були причетні найвищі посадові особи в державі. Ця смерть продовжує низку смертей, які вже сталися, Ляха, Кирпи, охоронця Плюща, тобто це люди які були і обізнані і інформовані, і так чи інакше задіяні в різних політичних і фінансових оборудках колишнього режиму.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу „Сучасність”:

– Може, це звучить цинічно, але якби всі замовники і виконавці вбивства Гонгадзе вчинили так, як Кравченко – це було б не так погано. Але підкреслюю – всі, без жодного винятку. А оскільки в реальності такого не буде, то загибель генерала Кравченка стає в зовсім інший ряд - не самогубств, спричинених честю офіцера чи політика, а вельми сумнівних актів накладення на себе рук: банкір обєднаних соціал-демократів Юрій Лях, котрий тільки з сьомої спроби перерізав собі шию, міністр транспорту Георгій Кирпа, котрий за складом характеру швидше б убив когось іншого, аніж себе, і генерал Кравченко. Не випадково в інтеренеті з’явилось повідомлення, наче на тілі знайдені дві кульові рани. Так це чи ні, але реакція на це сумнівне самогубство показова. Так само, як у випадку Ляха та Кирпи, уривалися не нитки, а справжні канати, які вели до з’ясування справжніх обсягів і джерел фінансування виборчої кампанії Януковича і ширше – всього режиму Леоніда Кучми, так і зараз пішов у небуття ключовий фігурант справи Гонгадзе. Тепер Леонід Кучма може сміливо повертатися до України, як він про це і говорить. Але залишаються ще деякі важливі ниточки – Деркач-старший – тодішній голова СБУ, Володимир Литвин – тодішній глава президентської адміністрації і Ігор Бакай – довготерміновий завідувач гаманця Леоніда Кучми. Тому, якщо і ці особи не накладуть на себе руки, розслідувати справу Гонгадзе можна. І не тільки її, а загадкові смерті В’ячеслава Чорновола, Олександра Ємця, Валерія Малєва, Анатолія Єрмака. Головне – не допустити зникнення згаданих свідків, а можливо, і не тільки їх. Але, боюся, загибеллю генерала Кравченка скандали справи Гонгадзе не закінчаться.

Тетяна Метельова, кандидат філософських наук, доцент:

– Під час прес-конференції Піскуна було лише два запитання, на які було отримано надзвичайно конкретні й детальні відповіді. Це – прізвище Пукача та день і час допиту Кравченка. Оця деталізація відповідей залишила враження, що це була інформація не лише для широкої громадськості, а цільова. Це було, можливо, моє надто суб’єктивне враження, але не полишає відчуття, що генеральний прокурор не знав, які наслідки може тягнути за собою таке точне інформування. На прес-конференціях не оголошують день і час допиту. Це не є поширеною практикою, тим більше, що йдеться про свідка такої ваги, такого рангу й такої важливості. Виникає питання: чи не зацікавлений генпрокурор, щоб із свідками цієї справи щось сталося. Тепер я певна, що, коли Пукача знайдуть, він буде вже мертвий.

Тепер навряд чи буде можливість довести, хто віддавав наказ про вбивство Гонгадзе.