Уже кілька років оглядачі зазначали: комунікація влади, зокрема й президента, із громадянами є вкрай недостатньою, а то й узагалі негідною. Казали прямим текстом: брак комунікації є однією з найбільших хиб Петра Порошенка.

П'ять років нічого не мінялося, аж поки в першому турі виборів Порошенко нищівно не програв Володимирові Зеленському. До того моменту, зокрема й у виборчій кампанії до першого туру, президент спочивав на лаврах, ані пальцем не ворушив — тут ці вислови пасують стовідсотково.

Тепер стиль комунікації Порошенка різко змінився. Змінився стиль діяльності, з'явилася активність — явно надмірна, панічна. Президент навіть визнав помилки. Кадрові, зокрема. Пообіцяв, що більше не стане призначати на посади друзів, знайомих і бізнес-партнерів.

Утім, кадрові помилки колись визнавала за собою навіть «непогрішима» Юлія Тимошенко — лише кадрові. «Бояри царя підставили», — так лунають у подібному контексті зізнання в кадрових помилках.

Порошенко так і не пояснив, якою мотивацією він керувався, коли раніше призначав тих самих друзів, знайомих і бізнес-партнерів. Вважав їх надійними соратниками, довіряв їм безмежно й безконтрольно? А чи мотивація була якоюсь іншою? Звісно, тепер, за авральної ситуації, дуже чимало хто з виборців підозрює гірший варіант. Бо пізно.

Визнав президент помилковою й недостатньою свою комунікацію із суспільством, пообіцяв змінити. Тільки так і не сказав, якої він її бачить — нормальну.

Ніяких інших помилок він так і не визнав — і, відповідно, не пояснив, чому вони виникли.

Лавина гарячкових звільнень одіозних посадовців після невдачі в першому турі. Всім же зрозуміло: це — аврал, це — показне. Вимушена й відчайдущна спроба врятувати ситуацію. От якби те саме було раніше — бодай на три тижні! Зовсім інакше б усе це сприймалося.

Прикладом «нової» комунікації Порошенка стало його інтерв'ю «Радіо НВ». Порошенко явно осунувся, виглядав сумним і збентеженим. Не було й близько звичної для нього веселості та яскравості: він був гранично серйозним. Втім, одна його звична риса не тільки залишилася, але й стала помітнішою: надто часто він казав про себе у третій особі, повсякчас називаючи сам себе то Порошенком, то Петром Олексійовичем Порошенком, то президентом. На запитання Валерія Калниша відповідав незвично стисло й по справі, без ліричних відгалужень і надмірної фамільярності.

Але подеколи ця стислість була за рахунок переконливості.

«Результати першого туру свідчать: є два переможці», — відповів президент на запитання про дуже великий розрив між ним і Зеленським. Так-то воно так, але ж... «Я точно не збираюся знімати з себе відповідальності... Якщо треба дати урок Порошенку, Порошенко цей урок отримав». Слова, слова — саме так це лунало за ситуації, що склалася. Порошенко пообіцяв рішучі зміни (без перелічування, які). Але ж п'ять років тому він саме це й обіцяв — рішучі зміни в усіх сферах життя країни.

Калниш нагадав, що президента звинувачують у виведенні коштів з обленерго. «З банку, з “Привату”, з усіх я все вивів», — спробував Порошенко пожартувати. Але цього було дуже замало й не до жартів. Бо дуже чимало українців от саме в цьому — дослівно — й упевнені. Неодноразово чув: «Ми живемо бідно, бо Порошенко все вкрав. Скинуть його — й одразу заживемо багато». «Що саме вкрав?» — якось спробував я втрутитися. «Усе вкрав, — була категорична відповідь. — Усю Україну до кишені поклав, усе, що є». Таке було враження, що сам Порошенко про такі настрої геть ніколи не чув.

«Я підтверджую, що ані до яких корупційних схем президент Петро Порошенко не був причетний», — вів далі він. Утім, якщо президентом стане Зеленський — чи стане він розбиратися, а чи в кавалерійський спосіб демонструватиме свою рішучість? Останні події спонукають підозрювати, що чимало «незалежних» суддів уже відчули нового хазяїна.

До того ж, як було повірити в це твердження, якщо жодного конкретного випадку Порошенко не навів? Не кажучи вже про детальне пояснення бодай одного звинувачення проти себе. Та й раніше це треба було робити, набагато раніше, поки кожне звинувачення було окремим, а не всі вони у громадській свідомості злилися в одну критичну масу!

Поза всяким сумнівом, чимало звинувачень підкидала Росія — їй було конче потрібно, щоб українці вважали, що при владі — «хунта, яка все узурпувала після незаконного перевороту на Майдані». Чи розуміє Порошенко, що своїм мовчанням він, можливо, й несвідомо, але підігрував російській пропаганді, був її спаринг-партнером?

Інший чинник. Чимало розслідувань були натягнутими, з кількох рівною мірою можливих версій розслідувачі вибирали ту, яка звинувачує. Замість чітко встановлювати істину й чітко юридично кваліфікувати те, про що дізналися, чимало розслідувачів прагнули зробити гучну сенсацію. Розслідування як інфотейнмент. Кульмінацією була «мальдівська історія», де розслідувачі взагалі так і не сказали, що саме протизаконного зробив тоді Порошенко, в чому саме полягав його злочин. А тепер у громадській свідомості Мальдіви є одним із головних прикладів його корупції.

А Порошенко щоразу мовчав, ніби все це його не стосувалося. Між тим його мовчання сприймалося так, як тільки й могло сприйматися — як знак згоди, як «йому нема чого сказати».

І от саме на тлі мовчання Порошенка стовідсотково віртуальна комунікація Зеленського не виглядає таким уже дисонансом.

Не спустився до детальних пояснень бодай одного конкретного звинувачення Порошенко й тепер, обмежившись самим лише запевненням — загальним і від того голослівним.

Навіть тепер жодного слова не сказав президент, чому вочевидь гальмував, торпедував реальну боротьбу з корупцією. Адже саме цей факт схилив дуже багатьох українців до повної впевненості, що й у самого Порошенка руки нечисті!

Навіть тепер він чітко й детально не висловив своє ставлення до ухваленого якраз під вибори рішення Конституційного суду про декриміналізацію незаконного збагачення. А треба ж було робити це по гарячих слідах. Тим паче що вибори були вже от-от. Припустімо, що він справді не мав ніякого впливу на рішення КС — але ж висловити своє ставлення він міг більш активно. Тепер у громадській свідомості це рішення — «заслуга» Порошенка.

«Мені не було відомо ні про які корупційні схеми» в його оточенні. Ну, то виходить, що він був поганим президентом, нехтував своїми конституційними функціями — так?

Порошенко ж вирішив перейти в наступ. Про резонансне розслідування корупції в закупівлях для армії: «Якщо людина винна, треба бігти не на телевізійні шоу (які? журналістські розслідування — це шоу? — Б.Б.) і не чекати дати виборів... Навмисне і свідомо відбувається витік інформації з правоохоронних органів... Це — удар по армії... Чому справа не в суді?». Він же сам став тепер казати, що суди в нас — нереформовані; чому й досі ні, до речі?

А Порошенко додав: «Наша армія знаходиться під потужною інформаційною атакою». То тим паче треба було реагувати одразу й предметніше, не кволо і мляво!

Бо тепер чимало людей каже: «Порошенко заробляє на війні. Усунемо Порошенка — й тоді скінчиться війна». Якось я знову не витримав: «А хто розпочав війну, хто напав, хто був агресором?» Відповідь була такою: «Розпочав війну Путін, а не закінчує її Порошенко, бо заробляє на ній». Хто міг позбавити людей каші в голові? Тільки сам Порошенко — лише він. Якби належним чином комунікував. Вся провина за війну у громадській свідомості дедалі більше з Путіна переходить на Порошенка, про що свідчать і соціологічні дослідження.

«Із 2014 року — абсолютно прозора процедура призначення на посади», — це на закид про бізнес-партнерів. То призначення до РНБОУ — теж прозорі? І бізнес-партнери у владі опиняються суто випадково, через їхню видатну державницьку позицію? Даруйте, але це було дуже схоже на відповідь Януковича на пам'ятне запитання Мустафи Найєма про статки його сина: він, мовляв, багато працює.

«Ворожі інтереси олігархів». Гм-гм. Ну, то пояснив би, чи справді тісно співпрацює з Ахметовим, і якщо так, то чому. Ну, сказав би хоч, що Ахметов і досі дуже популярний на Донбасі й коли Донбас повернуть, співпраця Ахметова із владою стане для місцевих жителів єдино можливим доказом, що влада — не «фашисти». Повірилося би 50/50, але було б хоч щось!

«Має бути суспільна довіра» — ніби це жодним чином не залежить від самого президента.

Чому Порошенко раніше не пояснював причини панівної в Україні бідності? Тепер він сказав, що буде рішуче з нею боротися. Чи не запізно? «Президент сьогодні стовідсотково сконцентрований на війні й обороні держави». А чому раніше цього не наголошував, постійно і щоразу?

Пояснив Порошенко, що буде, якщо вести переговори із «ДНР» та «ЛНР». Ну, нарешті — не минуло й п'яти років. Пояснив усе про Медведчука — що це була єдина людина, з якою Путін узагалі став би розмовляти про полонених. «Де-факто пан Медведчук представляє інтереси РФ, а не України». А де ж він був раніше? А потрібні були часті зустрічі зі ЗМІ — ситуація ж була екстраординарною!

«За ці п'ять років найбільше змінився сам Порошенко», — сказав президент. Суспільство переконане, що саме так — забронзовів і зовсім відірвався від повсякденного життя людей. У відповідь на запитання Калниша: «Чи можете сказати, що люди стали жити краще?» — Порошенко повів про сильну державу. Це було очевидне з'їжджання з теми.

«Чи дзвонив хоч раз чи президент, чи за дорученням президента?» — а як глядачі можуть це перевірити? А раптом так, дзвонив?

Так і не пояснив Порошенко, звідки взявся кандидат у президенти Юрій Володимирович Тимошенко — а його появу суспільство пов'язує з Порошенком, і коли так, це підважує всі його тези про чесні, без маніпуляцій, вибори.

Так і не пояснив він навіть тепер, чому 2014 року попри численні вимоги суспільства так і не запровадив воєнний стан. На моє переконання, тут він був цілковито правий, але навіть те, де вочевидь немає подвійного дна, Порошенко своїм мовчанням перетворив на підозру проти себе.

У комунікаційному плані всі п'ять років свого президентства Петро Порошенко так і залишався власником фірми, який ухвалює рішення й віддає розпорядження, при цьому абсолютно не очікуючи, що хтось почне вимагати пояснити їхній сенс. Поведінково Порошенко так і залишився хазяїном, що керує найманими працівниками.

Скажете, війна? І багато чого не можна було публічно пояснювати, бо це розкрило б увесь задум оборони, в тому числі інформаційної? Саме так. Але, по-перше, стосувався вищезгаданий стиль комунікації далеко не лише питань, пов'язаних зі стратегією й тактикою, а геть усього. По-друге ж, від гарячої фази війни минуло вже три роки, й бодай тепер пояснити сенс і мету багатьох тогочасних рішень було вже цілком можливо. А чи, принаймні, пояснити, з яких міркувань чимало рішень залишалися без публічних пояснень.

Порошенко ж почав робити це лише тепер, після результатів першого туру — далеко не повно й конспективно, явно поспіхом. Не детально й через це для багатьох непереконливо. Однаково далеко не достатньою мірою.

Інформаційна закритість влади за умов свободи слова — то вирок цій владі, підписаний нею власними ж руками. Бо не можна закликати країну «подалі від Москви», а самому поводитися в совковому ж стилі — принаймні, в комунікаційній сфері.

Фото: НВ