24 січня «Детектор медіа» звернулася до експертів з пропозицією обговорити питання призначень нових керівників у медійній сфері. Адже стан медіа є дуже важливим, навіть визначальним, для ефективності процесів демократизації в Україні. І кадрові призначення в інформаційному просторі потребують, з одного боку, прозорої вмотивованості з боку тих, хто приймає рішення, з іншого – контролю громадськості та експертів.

Наші запитання експертам були такими:

1. Як на вашу думку, чи має нова влада та новообраний Президент перш, ніж призначати керівників у медіа-сфері, публічно задекларувати вимоги до них та принципи, за якими відбуватимуться призначення?

2. Чи мають цим призначенням передувати широкі консультації із журналістськими громадськими організаціями, медіа-профспілками?

3. Чи можуть бути призначені на ці посади представники тих чи інших телеканалів? Або держслужбовці, які мали безпосередній стосунок у будь-який період незалежної України до цензури, політичного тиску на ЗМІ?

4. Якими, на вашу думку, мають бути критерії у підході до призначень на ці посади?

Також – за бажанням – ми пропонували експертам спрогнозувати реальні кандидатури, які можуть стати керівниками вищезгаданих медійних структур.

На наші запитання вже відповіли Микола Княжицький та Катерина Котенко. Сьогодні – слово медіа-юристу Тарасу Шевченку.

Відповідаючи на питання про порядок кадрових призначень у медіа-сфері, перш за все, слід зауважити, що є суттєва різниця між керівниками Національної телекомпанії, Державного комітету телебачення і радіомовлення та членами Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Ця різниця викликана різним статусом цих органів. Державний комітет телебачення і радіомовлення є органом державної виконавчої влади, який прямо підпорядкований Прем’єр-міністру. З іншого боку, існує серйозне питання доцільності збереження цього органу та його компетенції, зокрема з огляду на роздержавлення. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення за своїм статусом є незалежним органом, на який не повинні впливати Кабмін та інші органи влади. Керівник НТКУ матиме тимчасовий статус і важливу роль у процесі трансформування НТКУ у суспільне телебачення, яке, очевидно, все-таки відбудеться.

З огляду на це доцільніше дебатувати стосовно трьох органів окремо, а не щодо всіх разом.

Державний комітет телебачення і радіомовлення

До того, як визначати критерії та вимоги до керівника Державного комітету телебачення і радіомовлення, необхідно визначитися, якою буде компетенція цього відомства. На моє переконання, ця структура взагалі має бути скасована, а всі функції, що стосуються телебачення і радіомовлення, мають бути передані Національній раді з питань телебачення і радіомовлення. Однак, для таких кардинальних змін необхідно вносити поправки до Конституції. На жаль, і діюча редакція, і нові зміни передбачають існування органу з такою назвою. У випадку проведення нової конституційної реформи, яка мала би виправити недоліки старої (такі плани вже звучали і з боку Ющенка, і з боку Ради Європи), доцільно взагалі вилучити з Конституції України згадку про Державний комітет телебачення і радіомовлення.

Однак, швидше за все, найближчим часом повноваження Державного комітету телебачення і радіомовлення кардинально не зміняться. Хіба що новими напрямками його діяльності можуть стати роздержавлення ЗМІ та створення суспільного мовлення. Призначення керівника відповідно до Конституції буде відбуватися шляхом подання Президентом кандидатури на затвердження парламентом. Оскільки ця посада урядова, то більшою мірою вона визначатиметься політичними переговорами, ніж публічним обговоренням, і в цьому я не бачу нічого поганого. Щодо критеріїв, то, очевидно, це має бути відповідність усім тим загальним принципам, які заявлені для формування нової влади: перш за все, професійність, порядність і патріотичність. Це не може бути людина із заплямованою репутацією, причетна до цензури. Це може бути людина, пов’язана з якимись телеканалами, якщо вона відповідатиме решті критеріїв.

Національна рада з питань телебачення і радіомовлення

Особливий статус Національної ради з питань телебачення і радіомовлення вимагає особливих підходів до формування цього органу. Відповідно до українського законодавства Національна рада не йде автоматично у відставку при зміні Президента та Уряду, однак і за Президентом, і за парламентом зберігається право змінити призначених ними членів. Враховуючи те, що з Національною радою пов’язано багато скандальних історій з видачею ліцензій, та її фактичне усунення від реального контролю за телерадіоорганізаціями протягом усіх останніх років, включаючи період виборчої кампанії, швидше за все слід очікувати зміни його складу, особливо тієї частини, яка була призначена Президентом.

За умови призначення нових членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, безперечно, повинні застосовуватися демократичні підходи, які давно розроблені європейськими країнами та закріплені в рекомендаціях ради Європи. Так, наприклад, у Рекомендації Ради Європи № (2000) 23 „Про незалежність і функції регулювальних органів у секторі мовлення” вказано, що „Правові норми, що регламентують діяльність регулювальних органів у секторі мовлення, зокрема їхній склад, є визначальним елементом незалежності цих органів. Отже, вони повинні бути сформульовані таким чином, щоб захистити ці органи від будь-якого втручання, зокрема з боку політичних сил або економічних груп”.

Таким чином, двома основними пересторогами при формування Національної ради є використання принципу партійних квот – на жаль, саме за таким принципом, як правило, затверджувалися кандидати від Верховної Ради – та залучення до Національної ради лобістів певних телевізійний груп чи холдингів – цей принцип широко застосовувався Кучмою.

Нова влада, яка декларує демократичні цінності, має відмовитися від спокус призначити до Національної ради своїх людей – натомість, це мають бути люди, які здатні працювати на інтереси всього суспільства. При цьому мова йде не про формальне виконання умов – від членства в партії можна відмовитися перед вступом на посаду, акції продати чи передати в управління. Питання радше в тому, що до людини, яка була обличчям партії, завжди будуть підозри, що вона керуватиметься партійними принципами і ніколи не буде незалежною. Те ж саме стосується представників та акціонерів телекомпаній. У Національну раду не повинні призначатися люди, які є пов’язаними з телекомпаніями, чи, тим більше, ті, які продовжують на них працювати, говорячи, що це творча діяльність, не заборонена державним службовцям.

Це, на моє переконання, означає, що у Національну раду не повинні призначатися ні представники, наприклад, телеканалу ICTV, ні представники 5 каналу, незважаючи на всі заслуги цього телеканалу та участь у перемозі Ющенка. Адже завжди будуть підозри, що ці люди сприятимуть розвитку телеканалу, на який працювали. На заході це називається конфлікт інтересів, до якого ставляться дуже обережно. В Україні на такі речі тільки починають звертати увагу. Це не означає, що в Нацраду взагалі не можна призначати людей, які працювали на телебаченні, але це означає, що людині, яка керувала телеканалом, буде дуже складно бути об’єктивною при голосуванні за розподіл частот, на які претендує її телеканал чи навіть колишні конкуренти або при голосуванні за накладання санкцій і т.д. Саме тому потрібно уникати подібних призначень.

Прозора процедура призначення членів Національної ради – це ще одна європейська вимога. Через це консультації та вислуховування пропозицій неурядових організацій, медіа-асоціацій, провідних журналістів та телеканалів були би позитивним кроком з боку Президента. Це сприятиме формуванню складу Національної ради, якому будуть довіряти. Можна згадати, що нова редакція закону про Нацраду, яка була повернута Кучмою до Верховної Ради, прямо передбачає участь професійного середовища при формуванні Національної ради: парламент погодився надати всеукраїнським організаціям у галузі ЗМІ право вносити кандидатури членів Національної ради до Верховної Ради України. Коли писався цей закон, також обговорювалася можливість прописати в ньому необхідність проведення Президентом консультацій та попереднього оприлюднення кандидатур для обговорення громадськістю, однак вирішили не обмежувати Президента на рівні закону і залишити за ним можливість це зробити з власної ініціативи. Думаю. такі процедури були би корисними.

Керівник Національної телекомпанії України

Повноваження призначати керівника НТКУ були практично узурповані Кучмою, шляхом усунення Верховної Ради від заснування НТКУ, в порушення Закону України „Про телебачення і радіомовлення”. Виправити цю помилку достатньо складно, і, очевидно, це вже потрібно робити разом зі створенням суспільного телебачення. Незважаючи на те, що процедура створення останнього буде досить тривалою, посада керівника НТКУ, очевидно, розглядатиметься як тимчасова. Вона може бути запропонована людині, яка претендуватиме очолити суспільне телебачення, і в разі успішної роботи на посаді вона матиме хороші шанси на призначення, за процедурою, яка лише має бути розроблена.

На посаду керівника НТКУ, очевидно, має претендувати сильний професійний телевізійник. Звичайно, що так само має оцінюватися його здатність займати незалежну позицію, а не створювати систему цензури. І в цьому питанні я не можу погодитися з позицією, що відмовити людині в посаді через її ганебне минуле можна лише тоді, коли суд доводе її причетність до цензури. Не потрібно плутати питання кримінальної (юридичної) відповідності – лише суд може визнати людину винною і покарати за те, що вона скоїла, – та моральної відповідальності перед громадянами України, які ніколи не побажають довірити керівництво державою людям, які себе скомпрометували. Рішення суду тут ні до чого.