«Детектор медіа» вважає дуже важливим надати публічності новим призначенням керівників у медійній сфері. Адже стан медіа є дуже важливим, навіть визначальним, для ефективності процесів демократизації в Україні. Тож ми звернулися до експертів та колег з пропозицією взяти участь у опитуванні, яке має донести до нової влади, до новообраного президента думку широкої журналістської громадськості щодо цієї важливої проблеми.

Наші запитання експертам:

1. Як на вашу думку, чи має нова влада та новообраний Президент перш, ніж призначати керівників у медіа сфері, публічно задекларувати вимоги до них та принципи, за якими відбуватимуться призначення?

2. Чи мають цим призначенням передувати широкі консультації із журналістськими громадськими організаціями, медіапрофспілками?

3. Чи можуть бути призначені на ці посади представники тих чи інших телеканалів? Або держслужбовці, які мали безпосереднє відношення в будь-який період незалежної України до цензури, політичного тиску на ЗМІ?

4. Якими, на вашу думку, мають бути критерії у підході до призначень на ці посади?

На запитання «ТК» відповіли: Микола Княжицький, Катерина Котенко, Тамара Трацевич.

Микола Княжицький, генеральний директор компанії "Медіа Дім" – екс-керівник НТКУ та екс-член Нацради з питань ТБ та РМ:

1. У цьому запитанні ви подаєте хорошу ідею, бо досі незрозуміло, чи є Нацрада, наприклад, справді незалежною від гілок влади? Чи хочуть цього гілки влади? На який термін вони хочуть призначити туди посадовців і з якою метою? Ніби-то, закон все це передбачає, але законом у нас не звикли послуговуватися як деякі представники колишньої більшості, так і деякі представники нової влади. Наприклад, не можна звільняти членів Нацради безпричинно, як це практикували старий Президент і Парламент, оскільки загроза безпричинного звільнення є звичайним тиском. Закон також не передбачає, що Президент повинен призначати або звільняти керівника державного телебачення, але досі це відбувалося саме так. Ані Конституція, ані законодавство таких повноважень Президентові не дають. За законом, заснувати Національну телекомпанію і радіокомпанію повинні Президент та Парламент. Якщо вони це зроблять, то на Раді Засновників повинні запропонувати кандидатуру керівника, а якщо ні - то керівника повинен призначити або звільнити Голова Держкомтелерадіо, оскільки сьогодні це є державне підприємство, що знаходиться у підпорядкуванні цього відомства. Таким чином, сьогодні вимоги до керівника НТКУ повинен висувати Голова Держкомтелерадіо, вимоги до Голови Держкомтелерадіо повинен висувати Президент, який його пропонує, і Парламент, а вимоги до членів Нацради - Президент і Парламент порівну. Але парадокс полягає в тому, що в демократичному суспільстві органи влади не можуть висувати жодних вимог до мас-медіа та інституцій, що їх регулюють. Ці вимоги чітко виписані у законодавстві. Тому, мабуть, краще не висувати вимог, а дотримуватися законодавства у цій сфері, яким би недосконалим воно не було. Навпаки, бажано взяти на себе зобов'язання і надалі не висувати жодних вимог, окрім дотримання законів. От хто вправі висувати вимоги - то це громадяни та громадські організації. Зокрема, вони повинні вимагати від тих, хто має законодавчу ініціативу (Президент, депутати, Уряд) підготувати, наприклад, ефективний законопроект про створення Громадського телебачення.

2. У даному випадку, від електронних засобів масової інформації залежить повсякденне життя не лише журналістів, а всього суспільства. Тому, консультуватися потрібно з різними громадськими організаціями, а не лише з журналістськими. Що ж стосується керівників національних теле- та радіокомпаній, то думка колективу тут може враховуватися, але не повинна бути домінуючою.

3. Наша держава повинна бути правовою. Що означає "представники телеканалів"? Власники телеканалів - ні, співробітники в тому разі, якщо вони залишаються на посаді - звичайно, теж ні. Але якщо якийсь менеджер вчора очолював великий медіа-холдинг, а сьогодні хоче очолити громадське телебачення, то забороняти цього йому, мабуть, не має жодних підстав. Те саме стосується держслужбовців. Якщо вони мали відношення до цензури або політичного тиску на ЗМІ, то це повинен довести суд. У протилежному разі, ми живемо у неправовій державі. Але зрозуміло, що людину з поганою репутацією не призначить ані громадський орган, ані політики, які думають про своє майбутнє.

4. Для мене визначальним є культурний, освітній та професійний рівень. Наше суспільство втомилося від невігластва і політиканства. Телебаченням повинні керувати люди, які зарекомендували себе як медіа-фахівці, які глибоко знають і відчувають українську і світову культуру, знайомі з основними засадами функціонування мас-медіа у європейських суспільствах, визнають верховенство права, та достатньо освічені у цій галузі. Державне (або у майбутньому - громадське) телебачення має перетворитися з органу державної пропаганди в об'єднавчий суспільний механізм, який цементує націю. Важливо також, щоб ці люди дотримувалися ліберальних поглядів і відчували цінність свободи слова, навіть якщо це слово суперечить їхнім політичним або культурним переконанням.

Катерина Котенко, виконавчий директор Асоціації мережевих мовників:

1. Це однозначно, і в цьому питанні нова влада має довести на ділі, що вона є справді НОВА. І зробити так, щоб громадськість і політики забули про кулуарність та непрозорість прийняття рішень. Віват здоровому глузду - це має стати лозунгом нової влади при призначенні керівників медіасфери. У будь-якому випадку це повинні бути озвучені публічно вимоги, а в мене немає сумніву в тому, що якщо вони будуть прийняті та озвучені, нова влада та новий президент не зможуть від них відступитись ні за яких політичних консультацій.

2. Як би нам не хотілося прийняти участь в розподілі пирога, кадрові рішення не можуть прийматися кагалом на "одобрямс", тим більше в сьогоднішніх умовах. Коли ми розраховуємо на те, що відносини в системі органів влади, що працюють зі ЗМІ, будуть кардинально змінені в кращу сторону, то треба шукати не компромісних осіб, а, навпаки, жорстких професіоналів. А такі люди, зазвичай, є, але не настільки відомі, щоб їх прийняло широке коло людей, або є професійно приналежними до однієї зі сторін галузі, що вже утруднює процесс погодження на таку кандидатуру зі всіх боків. На мою думку, нова влада має право прийняти тут жорстку позицію, і зробити призначення, орієнтуючись на публічно задекларовані критерії.

3. Я проти люстрації в будь-якому її прояві, треба дивитись в майбутнє, а не оглядатись на минуле. Тим більше, що попереду ще достатньо чого потрібно зробити в медіасфері, і не можна гаяти часу. І якщо робити призначення, спираючись на ознаку професійності, то в результаті ми можемо бачити на цих посадах людей, які в минулому були пов'язані з тими чи іншими медіа, але точно не були пов'язані з держслужбою. В українських реаліях є дві тенденції: чиновниками стати дуже легко, але викорінити зі свідомості цю систему взаємовідносин - набагато важче; і друге - не настільки у нас багато в медіасфері професійних гравців, щоб так легко їх міняти.

4. У своїй інавгураційній промові новий президент сказав, що "створить демократичну владу - чесну, професійну і обов’язково патріотичну", але коли йдеться про медіа сферу, то дуже важливо до цих критеріїв приплюсувати ще нові обличчя та відмінусувати політику. Я не вірю, що захоплені політики можуть бути об'єктивні, а нашій країні конче необхідні сьогодні об'єктивність та прозорість. До речі, після „помаранчевої” революції незахоплених політиків (емоційно мається на увазі) також не залишилось.

Тамара Трацевич, голова Ради Центру прав людини "Древо життя":

1. Гадаю, що так.

2. Журналістські громадські організації – це і ті, що весь час сиділи в обладміністраціях, обслуговували інтереси влади (у Харкові, наприклад), і ті, що сором’язливо мовчали, поки нас ґвалтували. Спочатку треба визначитися, чи маємо довіряти їм.

3. Якщо під "представниками" маються на увазі ті, що працюють і продовжуватимуть працювати на телеканалі, – навряд чи, бо, гадаю, не в акціонерному товаристві мають працювати. А якщо йдеться про вихідців з того чи іншого каналу, то, по-перше, всі десь працювали, і не завжди в послужному списку лише одне місце роботи; по-друге, чи можна ефективно управляти тим, чого не знаєш ізсередини? Хоча я можу і помилятися – за моїх часів всяко бувало.

Щодо "держслужбовців, які мали безпосередній стосунок у будь-який період незалежної України до цензури, політичного тиску на ЗМІ", – запитання сформульовано таким чином, що інакше як риторичним вважати не можна.

4. За будь-яких режимів колеги завжди знають чесних і непідкупних – особистостей, які мають стрижень, найчастіше ця риса – від природи. Це мають бути люди, про яких завжди можна сказати – це совість журналістського цеху, Людина і Громадянин з великої літери. Мудрі.

P.S. від «Детектор медіа». Опитування триває. Ваші відповіді на запитання просимо сьогодні надсилати на електронну адресу: info@detector.media Вказуйте також, будь ласка, ваше повне ім’я, прізвище та посаду.