Одночасно сім журналістів „1+1” (з них – чотири молоді жінки) вимушені були звільнитися з каналу. Як ви оцінюєте цей крок?

Відповідають: Альбіна Трубенкова, Олег Єльцов, Володимир Скачко, Олена Зварич, Лариса Мудрак, Сергій Гузь, Надія Кемуларія, Сергій Таран, Сергій Грабовський, Ніна Стрелковська, Ганна Липківська.

. Запитання "Детектор медіа": - 28 жовтня велика частина телевізійних журналістів підписала заяву-протест проти політичного тиску на їхні медіа. Одночасно сім журналістів „1+1” (з них – чотири молоді жінки) вимушені були звільнитися з каналу. Як ви оцінюєте цей крок? Як, ви гадаєте, будуть розвиватися події далі? І що має відбутися, щоб протести журналістів привели, врешті решт, до зміни інформаційної політики у підконтрольних владі ЗМІ?

Відповідають: Альбіна Трубенкова, Олег Єльцов, Володимир Скачко, Олена Зварич, Лариса Мудрак, Сергій Гузь, Надія Кемуларія, Сергій Таран, Сергій Грабовський, Ніна Стрелковська, Ганна Липківська

Альбіна Трубенкова, редактор політичної редакції УНІАН, координатор українсько-польського проекту Proeuropa.info: - Спільна публічна заява телевізійників різних каналів проти цензури ще нещодавно, здавалося б, була неможливою. Адже останні кілька років ситуація в українських мас-медіа лише погіршувалася. Переконана, що таке рішення було дуже важким для моїх колег, бо з власного досвіду знаю, як складно наважитися зробити цей перший рух, як складно дається розуміння можливих наслідків і для кожної людини, і для усіх разом, для подальшої долі того ЗМІ, де працюєш, якими переконливими є аргументи менеджерів і прихований та відкритий тиск. Мужність та громадянська позиція телевізійних журналістів, які підписали заяву, і тих, хто був змушений звільнитися, відстоюючи свої переконання, заслуговують якнайбільшої поваги та наслідування. Все це дає надію на краще.

Далі, за логікою дій та власним досвідом, можу передбачити, що має розпочатися психологічна війна проти підписантів-бунтівників, якщо, звичайно, нинішня влада встигне це зробити. І це треба витримати. Важливо, щоб журналістів, які підписали заяву, розуміли у їх колективах, в тому числі й ті, хто з якихось причин не зміг приєднатися до акції. Тому що стосовно самих підписантів будуть погрози і „вигідні” пропозиції, спроби роз’єднати та посварити журналістів, буде фінансовий тиск – все це можна витримати, лише тримаючись разом. Чим більш масовою буде акція, тим важче буде її спинити.

І головне, не треба гальмувати та зупинятися на півшляху, доки не буде переломлено ситуацію на телеканалах – йдеться про підписання засад редакційної політики, колективних договорів та проведення переговорів з менеджерами каналів і підписання з ними угод про умови роботи журналістів. Спільний масовий спротив і колективна відмова робити матеріали, які не відповідають стандартам, дозволить змінити ситуацію – це досвід УНІАН. Звичайно ж, при цьому упереджені та тенденційні матеріали все одно не зникнуть з ефіру, але „відповідальним за політику темників” доведеться замовляти їх де інде. Знову ж таки, з нашого досвіду, можу сказати, що бажаючих робити таку брудну роботу ще знайдеться чимало. Однак великим досягненням буде вже те, що поруч з такими сюжетами на каналах з’являться чесні, об’єктивні новини.

Олег Єльцов, журналіст:

- Це виглядає як крок, значною мірою обумовлений виборами. Не впевнений, що це до чогось призведе. Потрібний потужний організований рух, потрібні стрfйки, блокування роботи телерадіокомпаній. А це неможливе без активної роботи профспілок. В нас їх декілька, а результат? Подивимось...

Володимир Скачко, головний редактор газети "Кіевський телеграф":

- Я подписался под заявлением, в котором журналисты призывают придерживаться стандартов профессии и протестуют против политического давления. Потому что считаю, что так должно быть. Равно как я поддерживаю и любое увольнение в знак протеста. Сам протест уважаю как средство сохранить душу, достоинство, спокойный сон с чистой совестью. И это моя позиция. Личная.

Но конкретно людям, ушедшим с "1+1", я не верю. Потому что легко быть смелым за два дня до события. Я всегда вспоминаю в таких случаях свого директора школы, который о таких "протестантах" говорил: "Я брошусь под велосипед, когда он проедет". Где они были месяц-два назад? Почему они занимали "позицию Кипиани": руками спереди он поддерживает оппозицию, а сзади получает мзду у олигархов? Да потому, что так

легко жить, оправдывая соглашательство, а потом -- в нужный момент -- стать в оппозицию и покрасоваться перед телекамерами. Вот и эти сначала прибарахлились, а потом завопили об "утысках". Сытым очень легко протестовать.

Но это, повторяю, частный случай и мое личное мнение, вызванное тем, что людям с "плюсов", особенно тем, кто вовремя "протестнул", я не верю. Они еще туда же вернутся. Причем, на коленях подползая к Оселедчику, а тот милостиво их примет. Самые удачные найдут работу на каналах, которые к нему переметнутся в случае его победы, или пристроятся в виде протестных вывесок на уже "бунтующих" каналах. А насчет изменений в информационной политике в подконтрольных власти СМИ, то тут есть самый надежный способ -- уничтожить или хотя бы вывести эти СМИ из-под власти. Возможно ли это при любой власти? Возможно, но не при моей жизни.

Второй способ -- массовая солидарность журналистов всех СМИ. Но тут я лично пас: многим из нынешних протестующих я руки не подам ни при каких условиях. Предательства я не прощаю и не прощу: прощает Бог, а я могу забыть. Но у меня хорошая память.

Поэтому я и дальше буду САМ бороться за свою свободу и поддерживать абстрактные телодвижения в поддержку общей свободы. Свободный человек - это главная субстанция свободы. А свободный журналист -- это основа свободы слова. Все очень просто, на самом деле.

Олена Зварич "Україна молода":

- Ця подія, як і кожна правда, має кілька обличь. Обличчя цієї правди не є аж надто героїчним, але мені воно симпатичне. Я не схильна розділяти журналістів, які пішли з каналу “1+1”, на жінок і чоловіків, на професіоналів і тих з них, хто до останку “мужньо” виконував „темники”, не намагаючись навіть застосувати езопову мову. У радянські часи були шалено модними французькі парфуми “J’ai ose” – “Я насмілилися” у перекладі. Аромат, чесно кажучи, не найвишуканіший, але парфуми були рідкісними, відповідно до назви. Ця алюзія і є відповіддю на питання про оцінку вчинку колежанок-тележурналісток “плюсів”. Як би не складалася передісторія, але “вони насмілилися”.

Браво! Єдина, коли дозволите, естетсько-громадянська ремарка: коли вже написана заява про звільнення, коли цей вчинок усвідомлено і вистрадано, то чому не скористатися своїм останнім ефіром на “плюсах”, щоб повно і красиво повідомити про нього своїм глядачам, чому б не сказати їм в очі не простеньке “Прощавайте і правильно робіть свій вибір”, а щось сильніше, скажімо, чом би в двох фразах не пояснити мотиви свого звільнення, не сказати, що вже незмога працювати на каналі, який суціль і постійно перебріхує політичні новини, і тому я залишаю цю роботу? Зрештою, чом би не пояснити повно і красиво свій вчинок в ефірі “5-го каналу”, в інтерв”ю інформагенціям? Майже всі семеро сміливців, наче змовившись, говорять: “Ми не коментуємо подію”. Але ви ж написали заяви про звільнення, ці заяви прийняло керівництво і дороги назад немає! Чому ж “не коментуєте”? Відтак у мене та в інших глядачів складається враження певної двозначності події, в таких “еківоках” - слабкість цього, безсумнівно, виняткового для українського телепростору вчинку.

Надзвичайно складно передбачати подальший розвиток подій у журналістських колективах провладних каналів, як і загалом розвиток подій завтрашнього та позавтрашнього дня. Що буде? Та ніхто в Україні не знає, що буде післязавтра. Проте, сам той факт, що семеро журналістів пішли, втомившись працювати у ролі засобу маніпуляції, є таким зворушливо-обнадійливим, таким, даруйте за сентиментальність, слабким проліском, що покручено пробивається з-під залежалого снігу... Втома брехати вже є правдою. Браво!

Василь Яцура, головний редактор журналу "Телерадіокур'єр", Андрій Дашко, заступник головного редактора журналу "Телерадіокур'єр:

-Боротьба Журналістів за право залишатися Журналістами – не політика, а їхній професійний обов'язок. Це все одно, що Лікарі боротимуться за право виконувати дану ними клятву Гіпократа, а Правоохоронці – за право охороняти Право/Закон.

Дуже прикро, коли доводиться боротися за право ... виконувати службові обов'язки. Але, як сказав російський класик: "Служить бы рад, прислуживаться – тошно..."

Лариса Мудрак, головний редактор газети "Деловая неделя-FT":

- Я не поділяю цю ситуацію на жіночу чи чоловічу. А взагалі останні десять тринадцять років досить потужними сильними і неоднозначними постатями в українській журналістиці були жінки. Тут можна згадати Ірину Погорєлову, Юлію Мостову і цей список можна продовжувати і продовжувати. Жіноче слова і жіноча відвага грає велику роль, тому що жінка захищає професію на рівних з чоловіком. Але б я їх не поділяла. Добре, що є ті й інші.

Як буде розвиватися ситуація надалі, сказати важко. Але для мене це дуже позитивна ситуація, тому що цей вогняний пухир зірвався, і це дуже добре, це природній процес, і колись це мало відбутися, і дуже добре, що це відбувається зараз. Я би ніякою мірою не говорила про те, що, наприклад, цей крок вимушений, і як будуть виглядати ті людини, якщо не виграє Ющенко. Вони будуть виглядати так само як виглядають зараз, тому що це вже крок совісті, і коли совість починає говорити дуже голосно люди розуміють, що більше так не може бути. Це дуже позитивний процес.

Для того, щоб ця акція відбулась, для того щоб зірвати ситуацію з „темниками” і цензурою, яка існує на центральних українських каналах, потрібна масовість, потрібна максимальна підтримка всіх. І я говорила сьогодні з телевізійниками, і я їм пропонувала, що не варто обмежуватись лише телевізійною журналістикою, варто поєднувати всіх і робити цю акцію загальною. По суті, це не лише проблема і вада телевізійної журналістики.

Сергій Гузь, голова Незалежної медіа-профспілки України:

- Шкода, що журналісти «1+1» вирішили звільнитися. Зараз потрібно максимально швидко об'єднувати зусилля всіх, кому надоїло працювати не тільки за «темниками», але й бігати весь час "на килим" до мерів міст, губернаторів, олігархів та інших позамедійних босів. Журналісти зробили мужній крок, підписавши цю заяву. Ми всі добре знаємо, в яких умовах працюємо вже тривалий час. І завжди вчасно сказати "Досить!"

Зараз дуже важливо дати можливість зробити такий крок і менеджерам телеканалів, радіостанцій та газет. Від них залежить дуже багато, від їх позиції і принципового бажання працювати в справжніх ЗМІ, а не засобах пропаганди. Сьогодні Міжнародна федерація журналістів закликала всіх свої організації до солідарності з українськими журналістами. Ми не одні. У нас є підтримка від колег по всьому світові. Ми готові зробити все можливе, щоб допомогти колегам відстояти професійні стандарти журналістики.

Надія Кемуларія, журналіст:

1. Я помню, когда приезжал руководитель "Репортеров без границ" Робер Менар в Украину пару лет назад и ему задали вопрос про "темники" - как с ними бороться? Он очень удивился и сказал, что не понимает проблемы. Он бы его просто выбросил в мусорник, да и делов то. Думаю, что наши журналисты тоже могли бы выкинуть эти "темники" раньше. Почему же они этого не сделали? Ответ простой - наверное потому, что очень кушать хочется. Я рада, что во всяком случае эти семеро доказали, что живут не только ради еды. Однозначно оцениваю их поступок, как мужественный. Уверена, им это непросто было сделать. Абсолютно не уверена, что смогла бы поступить так же на их месте. Знаю, что им будет трудно. Но они смогли сделать свой выбор.

2. Сложно предположить, как дальше будут развиваться события. Думаю, что у каждого с собой останется своя правда. Единственное, чего бы мне не хотелось, так это раскола между самими журналистами.

3. Ответ лежит в вопросе. Сделать СМИ неподконтрольными власти. Никто и никогда не устанавливал законов, по которому журналист должен обслуживать интересы "хозяина". Задача журналиста состоит совсем в другом - в непредвзятой констатации фактов.

Изменить информационную политику в отдельно взятом СМИ сложно. Хотя бы потому, что менеджеры тоже хотят кушать и подчиняются собственникам. Это вам не Запад, где собственник вкладывает деньги в медиа, назначает профессионального управляющего и его интерес - получение прибыли экономической. Протест журналистов с "Плюсов" - это не протест против менеджмента, который тоже бессилен в данной ситуации. Это протест против собственников, которые считают правильным влиять именно на информационную составляющую канала.

Протесты против цензуры - это крайняя мера, которая показывает, что в государстве не просто небольшая проблема, а серьезный кризис. Протесты могут вынудить власть пойти на кратковременные уступки, но не более. Власть защищена своими законами. Для того, чтобы СМИ и журналисты могли работать в нормальных условиях нужна кропотливая и долгая работа по реформированию законодательства. Необходимо создание общественных СМИ. И, конечно же, нужна поддержка коллег по цеху. А вообще, чем мы хуже всяких там олигархов? Давайте создадим свою партию и будем лоббировать свои законы (шутка).

Сергій Таран, директор Інституту масової інформації:

- Процеси, що пішли в журналістському середовищі, особливо серед провладних ЗМІ, є по своєму унікальними, оскільки таких процесів не було в українському середовищі, починаючи з 90-х років. Вперше журналісти заявили про те, що, по-перше, справді існує на їхніх каналах цензура, по-друге, вони заявили, що незгодні категорично працювати за „темниками” і в умовах цензури. Є надзвичайно прикметним той факт, що ці речі почалися напередодні виборів, у самий незручний для влади час. І журналісти чудово про це знають, адже їх дії можуть викликати звільнення з роботи, але вони все одно почали цей процес. Журналісти розуміють, що для влади це буде великим шоком, але все одно протестують, і це свідчить про те, що їх наміри серйозні. Мені би зараз не хотілось говорити про цей захід як велику перемогу або як про великий успіх. Тому що це є початком успіху. А про те, наскільки вдасться його розвинути, я думаю, ми самі зможемо судити по тих новинах, які найближчим часом з'являться на телеканалах.

Сергій Грабовський, радіо "Свобода":

-Це мужній і чесний (хоча й дещо запізнілий) крок тих журналістів, котрі не бажають бути фактичними співучасниками встановлення в Україні неототалітарного режиму. Жаль, що ці заяви не матимуть належного суспільного резонансу. Бо ж якби у новинах котрогось із олігархічних каналів комусь удалося гукнути на повен голос у прямому ефірі: Люди, не вірте! Вам брешуть! Вас роблять гвинтиками нової тоталітарної системи, і в обмін на мізерні матеріальні блага у вас і у ваших дітей прагнуть забрати Свободу! – це мало б істотно більший резонанс. Утім, у разі перемоги Я. чесним журналістам, схоже, доведеться або змінювати фах, або емігрувати, або писати про “окремі недоліки”, або здійснювати такі ледь не самогубчі кроки. Сумно це все. Сумно, що після реальної свободи слова, яка існувала 10 років тому, ми знову прийшли до несвободи, на щастя, поки що не тотальної. Якщо самі журналісти не будуть боротися – несвобода стане тотальною. Але вона так само стане тотальною, якщо журналістів не підтримають відомі вітчизняні інтелектуали. Де ви, академіки Іван Дзюба та Борис Олійник, де ви, професори Вадим Скуратівський та Юрій Шаповал (я називаю перші-ліпші знані імена)? Де ви, редактори демонстративно вільнолюбних видань початку 1990-х років? Невже все ляже на плечі молодих журналістів?

Ніна Стрелковська,редактор, НТН^

- Сейчас я работаю на телевидении, и, хотя мои нынешние обязанности далеки от новостей и политики, заявление я подписала. Я просто не могу не поддержать своих коллег, и понимаю - эта инициатива во многом решит дальнейшую судьбу журналистики в нашей стране. Я давно ждала этот миг. Потому, что надоело писать и говорить только для того, чтобы угодить власть имущим. Зрители (а сейчас я говорю именно с позиции зрителя) имеют право на объективную информацию. Им надоело покорно проглатывать ту туфту, которую подсовывают им с экрана каждый день. Власть нас считает полными идиотами, но зритель прекрасно может отличить зерна от плевел, и поэтому доверие к средствам массовой информации падает. Когда я готовлю сюжет, я представляю перед собой миллионы людей, которые его будут смотреть, миллионы сердец, открытых мне настречу. Я не могу их обманывать. Наверное, потому, что так меня воспитали.

То, что журналисты решили сделать такой ответственный, решительный, и опасный шаг - это правильно. У всех чаша терпения уже переполнена. Украинская журналистика последние лет 8 очень напоминет общепит совдеповских времен. Потребителю новостей выдается нерадиво приготовленное несвежее холодное блюдо. Да еще и на грязном подносе. Знакомо? Кому захочется есть такую гадость? В одиночку невозможно добиться серьезных перемен. Нам сейчас очень важна поддержка и понимание общественности, ради которой мы и работаем. Поддержка журналистов старшего поколения, тех самых, которые прошли школу советского телевидения, и знают, что такое ЦЕНЗУРА. Крылья которых сломали, и они больше так и не смогли полететь. Тех самых, которые готовы молча стерпеть любую несправедливость, зато за третьим бокалом вина на корпоративной вечеринке они отводят тебя в сторонку и изливают на тебя океан своей боли, горстями высыпают из карманов души обломки нереализовавшихся замыслов и идей. Ну, хочется их спросить, неужели вам от этого полегчает??? Их приручили. Их научили молчать, зашив им рот. Но у человека всегда есть выбор - делать или не делать. Мы уже сделали свой выбор. Слово за вами.

Ганна Липківська, доцент КДУТіК ім.Карпенко-Карого:

- Цехова солідарність журналістів, “про необхідність якої так довго торочили”, нарешті, виникла – бодай останньої (чи, може, пост-останньої) хвилини. Підтримуючи ці кроки, все ж зауважу очевидне: журналісти, великою мірою, самі винні у тому, що дійшло до такого (просто розкішно написала про це Юлія Мостова). Як розвиватимуться події далі – це залежіть винятково від того, як розвиватимуться події у країні загалом, бо продекларувати можна чесно і красиво, але доступу до “кнопок” та “ротаційних машин” у цих журналістів як не було, так і не з’явиться, аж поки… - див. вище. А наразі на їхні робочі місця та посади є повно претендентів, серед тих хлопчиків і дівчат (таких само, котрі, у стрічках та куртках з літерою “Я”, щойно роздавали листівки та розмахували прапорцями), які зараз заварюють каву у ТБ-офісах та готові зубами вигризати свій шанс. Ну то й що, що більшість - проти? У нашій країні не так багато отих робочих місць, щоб на них не знайшлося людей, котрі виправдають своє штрейхбрейхерство високими мотивами (у тому числі – “диверсіями у ворожому тилу”). Ну то й що, що вони не будуть професіоналами? Сірістю легше маніпулювати, і коштує вона дешевше…