? Запитання "Детектор медіа":– Усі моніторингові організації протягом виборчої кампанії засвідчили тотальну незбалансованість, порушення елементарних професійних правил в подачі інформації всіма головними телеканалами України. Як ви вважаєте, чи може цей факт вплинути на вибір громадян? Якщо так – то чи несуть, на вашу думку, пряму відповідальність за медіаманіпуляції, які унеможливлюють свідомий вибір громадян, ведучі та журналісти новинних та політичних телепрограм? Як ви особисто ставитесь до позиції ведучих теленовин рівня Іванни Коберник, Світлани Леонтьєвої, Людмили Добровольської, Алли Мазур, Олеся Терещенка, Андрія Тичини та ін.?

Відповідають: Андрій Черніков, Вадим Карасьов, Євген Гаєв, Ігор Куляс, Микола Чурилов, Інна Підлуська, Валерій Іванов, Антон Фінько, Володимир Фесенко, Борис Куріцин, Христина Стебельська, Сергій Грабовський, Світлана Рябошапка, Олена Косенко, Альбіна Трубінкова, Марина Пирожук, Сергій Таран.

Андрій Черніков, оглядач журналу „Корреспондент”, власкор видавничого будинку "Коммерсантъ":

– Да, я уверен, что все это влияет на выбор граждан. Манипуляции, ложь, полуправда при отсутствии альтернативных источников информации делают свое дело, а если учесть, что все центральные телеканалы находятся под тотальным контролем социал-демократов и Администрации Президента, а также дружественных бизнесменов, то их влияние почти ничем не ограничено. Как говорил Марат Гельман, если ты работаешь в газете, то это можно сравнить со стрельбой из автомата, а если ты работаешь на ТВ, то это все равно, что управлять бомбардировщиком. Вот зрителей и бомбят какой-то чушью, в которую многие, к сожалению, верят. И журналистов из других СМИ тоже бомбят, ведь уже давно просто невозможно посмотреть тот же „Интер” или „1+1” и при этом считать, что ты в курсе событий. Реальных событий, я имею в виду, а не этих триллеров и сказок, что показывают.

Скажем так: манипуляторы и псевдожурналисты должны нести ответственность – прямую или кривую. Хоть какую-то. Не хотелось бы вешать на них уголовную ответственность, так как при отсутствии правосудия в стране это опасная вещь. Если помните, в глупом и сентиментальном фильме «Сбежавшая невеста» герой Ричарда Гира, репортер газеты USA Today, шел по улице, и одна бабулька врезала ему зонтом по голове, потому что тот писал неправду про Джулию Робертс. Если бы хоть одному из наших журналистов треснула по башке вот такая бабушка с активной гражданской позицией, может, одним манипулятором стало бы меньше. Я думаю, что тот журналист или ведущий на ТВ, который озабочен ответственностью, на украинском телевидении не работает. Соответственно, если он там все-таки работает, то он не журналист, а соучастник дезинформаторов, и должен отвечать.

Ничего личного к перечисленным людям не имею. И не хотел бы, так как они не представляют для меня никакого профессионального интереса, особенно «інші». Точно так же я понятия не имею об их личной позиции, потому как они ее, к счастью, не демонстрируют. «Інші» демонстрируют свою позицию. Но и те, и другие – не журналисты. Максимум – шоумены. Один лучше, другой хуже. Некоторые из них говорят в эфире глупости с довольной миной, даже с азартом, как Киселев или Пиховшек, другие – чуть-чуть краснеют или выпучивают глаза от сказанного ими же. Все равно – то, что они делают, это, как говорит мой друг, „говнометание”. Некоторые из таких „говнометателей” точно заслуживают зонта.

Вадим Карасьов, Інститут глобальних стратегій:

– О несбалансированности и заангажированости в пользу тех или иных кандидатов. Проблема не только в несбалансированности в пользу кандидата от власти. Скорее, можно констатировать несбалансированность информационного пакета кампании вообще. Это касается, хотя и в значительно меньшей мере, телеканала, поддерживающего кандидатов от оппозиции. Этот прискорбный факт может свидетельствовать только об одном: в Украине еще не сформировано автономное, независимое от политической борьбы и схваток за власть, профессиональное медиа-комьюнити, которое могло бы более сбалансировано, без перекосов, раболепия в одном случае, сервилизма в другом, болельщицкого азарта в третьем, пафосности в четвертом и т.п., объективно исследовать и освещать предвыборную кампанию кандидатов, а также стремиться к большей симметрии между чисто информационными, пиаровскими поводами и концептуальным содержанием. В программной линейке ТВ явно не хватало системно-аналитического подхода к избирательной кампании. Так что можно говорить о двух видах несбалансированности. Тематической – в пользу чисто информационного, новостийного жанра, и политической – с соответствующей утерей позиций незаангажированного наблюдателя/аналитика и переходом к работе в соответствии с догматами приснопамятной «партийной организации и партийной литературы». Безусловно, подобной несбалансированности было больше в пользу кандидата власти, что является также убедительным свидетельством того, что у власти больше медиа-административного ресурса, возможностей для влияния на редакционную политику ТВ-каналов. Факт печальный, но из него надо делать выводы и извлекать уроки.

Конечно, такая несбалансированность влияет на выбор избирателей. Эта выборная кампания – во многом кампания телевизионная. Эти выборы в определенной мере можно квалифицировать как борьбу между телевидением власти и Интернетом оппозиции. Во многом предвыборная кампания Януковича опиралась на премьерский ресурс и ресурс теле-видений, на фоне существенной информационной стерилизации его основного соперника. Даже когда предвыборная кампания вошла в фазу легальной политической рекламы (когда телевизионная изоляция Ющенко напрямую противоречила бы закону о выборах), контроль за основными смыслами политрекламы Ющенко находился не в его собственном рекламном продукте, а у тех, кто управляет телерекламным пространством. В данном случае маркетинговая стратегия политрекламы на провластном ТВ была построена таким образом, чтобы разместить телеобращение фаворита кампании в пакете с рекламой так называемых «технических» кандидатов, которые не столько призывают голосовать за себя, сколько агрессивно и негативно рекламируют лидера оппозиции. Я имею в виду, в частности, рекламную триаду, рекламное «танго втроем» («левый» Яковенко – В. Ющенко – «правый националист» Козак). Таким образом, стираются границы между рекламой и антирекламой, позитивные смыслы блокируются, семантика политического обращения реконструируется в соответствии с задумкой рекламных маркетологов. С точки зрения законности – вроде все чисто, но по сути – издевательство. Несмотря на свою эфемерность, прозрачность и виртуальность, телеэфир – наиболее реальный ресурс из всех ресурсов в сегодняшней предвыборной борьбе.

Оппозиция в ответ на неравный доступ к телересурсу и на несбалансированность освещения могла бы противопоставить Интернет. Можно было бы ожидать более насыщенной конкуренции между ТВ-властью и Интернетом оппозиции. Если говорить, насколько эффективно был использован Интернет оппозицией, то я бы сказал, что этого было явно недостаточно для того, чтобы решить исход президентской кампании. Первое – надо учитывать скромные размеры интернет-аудитории в Украине. И не только в связи с недостаточной распространенностью интернет-коммуникаций. Сайты, которые симпатизируют Ющенко, работают в привычных, неоригинальных форматах, фактически копируя работу информационных интернет-агентств в довыборный период. Оппозиционным Интернетом не была решена главная задача – подключение «технологической улицы» к избирательной кампании. Наверное, это произошло из-за того, что сторонники Ющенко надеялись на реальную улицу, вместо того, чтобы всеми возможными средствами и способами подключать технологическую и мобильную «улицу». К тому же, не были масштабно задействованы владельцы мобильных телефонов, не до конца были использованы возможности мобильной связи для интенсификации предвыборных коммуникаций и мобилизации молодежной аудитории. Поэтому я бы сказал так: телевидение власти выиграло у Интернета оппозиции. Однако, выиграло ли телевидение как независимый информационно-политический формат?

Что касается позиции основных телеведущих. Они, скорее, не столько ведущие, сколько ведомые медиаполитиками и медиа-хозяевами, лишь озвучивающие позицию своих телеканалов и считывающие с телесуфлеров тексты, которые правят редакторы. Следовательно, претензии надо высказывать к тем, кто формирует редакционную политику каналов, к медиаменеджменту, т.е., к тем, кто реально управляет новостными потоками и политическими смыслами. Вменение вины известным ведущим было бы похоже на поиск «стрелочников». Хотя нельзя обойти и тот факт, что теле-знаковость известных ведущих новостных программ, уровень доверия зрителей, которым они обладают, не мог не усиливать общую несбалансированность и «информационную несправедливость» этой предвыборной кампании.

Євген Гаєв, кандидат фізико-математичних та технічних наук:

-Уважаемые журналисты привыкли, наверное, думать, что их проблемы уникальны. Это далеко не так. Нам, науковцям, тоже приходится решать, "продаваться или не продаваться". Разница в том, что журналист начнет, погибая, кричать, и его услышат. Науковцi же чаще всего погибают молча...

Пускать ли сибирские реки вспять, или не пускать – вопросов такого масштаба сейчас, слава богу, не возникает. Но продавать свою совесть по другим вопросам многим моим коллегам приходится как и встарь. Мне лично, пожалуй, реже -- просто стараюсь избегать

мест, где хорошо платят. Зарабатывая из зарубежных грантов кривить душой почти не приходится.

Преподавание в ВУЗе -- вторая сфера, где мы продаемся. Механизма нашей защиты -- не создано, и общество в лице журналистов об этом не пишет вообще. А такие механизмы защиты (в интересах, прежде всего, самого общества, а не самих даже науковцiв!) в мире

существуют. Мой американский коллега, бывший соученик по Харьковскому ун-ту говорил: "Как только после 6 лет работы я стал full professor, легче расформировать весь департамент, чем уволить меня. На моем сайте я критикую кого хочу и как хочу..."

Аналогичное мне говорил по какому-то поводу ректор немецкого университета: "В отличие от вашего ректора, я ничего не могу приказать нашему преподавателю..."

Вот и подумайте, господа журналисты, чему и как личным примером может учить наш преподаватель ВУЗа... Да, они "вiдповiдають виключно за той продукт, який особисто роблять". Но во всем остальном -- как преподавать, не пора ли сменить программы и формы обучения, возразить против поголовного безответственного "страхования" студентов, не говоря уже про вопросы голосования -- эти люди, "делать жизнь с кого", безмолвны.

Так что Ваши проблемы, братья по разуму, не единичны!

Ігор Куляс, Медіа-центр „Кандидат”, екс-головний редактор „Репортера”, Новий канал:

– Звичайно, на вибір певної частини громадян телебачення впливає, хоча переоцінювати цей вплив не варто. Досить пригадати парламентські вибори 2002 року і жалюгідний результат партій і блоків, яких заповзято піарили великі канали: СДПУ(о), "Команду озимого покоління", "Жінок за майбутнє". Значно гірше те, що телеглядачі сьогодні живуть у спотвореному світі, вони не знають, що відбувається в країні насправді, адже загальнонаціональні і великі мережеві канали "малюють" у випусках новин за спільними „темниками” не реальність, а цілком химерний світ. Відтак, навряд чи можна вважати цілком усвідомленими рішення багатьох людей, які бодай частину цієї псевдоінформації вважають за правду. Для усвідомленого вибору (і не лише на виборах) людям потрібне розуміння того, що відбувається насправді.

Чи несуть за це пряму відповідальність журналісти? Безумовно, несуть. Як би і чим би вони не виправдовували свій конформізм. Я прекрасно розумію, що кожен з них стоїть перед особистим непростим вибором. Важко боротися проти потужної машини брехні поодинці. Найчастіше лише ціною втрати роботи, інколи втрати професії. Мені здається, що шанс успішно громадою протистояти цензурі тележурналісти втратили того дня, коли, дослухавшись до "аргументів" менеджерів каналів, повідкликали свої підписи з-під відкритого листа восени 2002-го. Далі пішов зручний для влади розбрат у журналістському середовищі. А потім чимало журналістів провідних телеканалів зайняли найреакційнішу з можливих позицію, коли почали шукати виправдання своєму конформізму і нинішню свою роботу за „темниками” почали називати справжньою журналістикою.

Микола Чурилов, доктор соціологічних наук, генеральний директор TNS Ukraine:

– Я бы не говорил, что в этом виноваты ведущие и журналисты. Потому что они являться рупором политики своих редакций, рупором политики своих владельцев, которые преследуют те или иные политические цели. Бесспорно: информация на телеканалах дается необъективная, что-то замалчивается, что-то выпячивается. Но я бы не возлагал ответственность на тех, кто ведет новости, будь то Алла Мазур или Людмила Добровольская.

То, что телеканалы подают несбалансированную информацию, не всегда соответствует их целям. Здесь можно увидеть палку о двух концах. Вспомним выборы 2002 года, когда все СМИ давали о СДПУ(о) шикарнейшие ролики и т.д., но это только снизило рейтинг партии. Мне кажется, что в некоторой степени это же происходит и сейчас, когда наш премьер-министр очень часто появляется на телеэкранах, но это не повышает его рейтинги, а снижает. Люди, видя все время одно и то же лицо, чувствуют голод по информации о других кандидатах. И негатив, который накапливается у людей, может выплеснуться на выборах.

Інна Підлуська, керівник фонду „Європа 21”:

– Так, упередженість телеканалів вплинула на вибір громадян. Цей фактор вплинув істотно, серйозно, набагато більше, ніж ми сьогодні розуміємо. Люди черпають інформацію з телеканалів – про це говорять різноманітні дослідження. І в результаті пересічні громадяни, які не займаються політикою постійно і не є політикоманами, не мають змоги отримати інформацію, яка б давала їм інший погляд на те, що відбувається, інший погляд на кандидатів. У цьому сенсі незбалансованість і упередженість на провідних телеканалах під час виборчої кампанії вплинула на формування громадської думки не тільки на користь того чи іншого кандидата. Тут був набагато глибший вплив. При тому, що рівень довіри громадян до політики, до політиків і власне до самих ЗМІ і був уже досить невисоким, зараз те, що відбувається на телеекрані, ще більше понизило цей рівень довіри і викликало зневіру, суспільну апатію і переконання у тому, що вибори будуть сфальсифіковані, а всі політики однаково брешуть. Зараз до цього додалося і те, що брешуть журналісти. І для загальної суспільної свідомості це був негативний вплив.

Що ж до прямої відповідальності за маніпуляції, які унеможливлюють свідомий громадський вибір, то ми можемо говорити про відповідальність у рамках закону і моральну відповідальність. У мене глибокі сумніви з приводу того, що згідно чинного законодавства будь-кого, хто поширює неправдиву інформацію, може бути притягнутий до відповідальності. Що ж до морального аспекту, то, гадаю, багатьом із тих, кого ми чуємо і бачимо, самим по-людськи огидно говорити те, що вони говорять.

Як я ставлюся до їхньої позиції? Скоріше – це не позиція, це відсутність позиції. Якби в них була позиція, то кожен із зазначених журналістів одного дня відмовився б вийти в ефір і зачитувати ті речі, які зараз зачитуються в ефірі, або вони б сказали в ефірі щось інше, не те, що записане у „темниках”. От це була б позиція. Виконувати чи не виконувати рекомендацію керівництва – це особиста справа кожного з журналістів та телеведучих, і тому це питання залишиться з кожним з них. Вони, звісно, професіонали, а професіонали мають дорожити своїм ім'ям. І, власне, багато журналістів задумуються про те, що після 22, 23 листопада також буде життя, їм також треба буде виходити в ефір і говорити якісь речі. І я впевнена, що багато з них хотіли б, щоб їх сприймали з довірою. І якщо їхня репутація, як виявиться, дійсно постраждає, думаю, ми ще побачимо кроки цих журналістів, спрямовані на те, щоб якимось чином повернути довіру до себе. Інша справа – чи вдасться це їм? Чи зможуть забути про все глядачі – це питання.

Валерій Іванов, Академія української преси:

– Чи може упередженість телеканалів вплинути на вибір громадян? На мій погляд, цей факт може вплинути, а може й не вплинути. Бо, в принципі, їхня пропаганда проводиться ще на радянському рівні однобічності. Деякі дослідження свідчать, що ця пропаганда є неефективною, вона забирає багато часу, а ефекту дає мало. Найбільш ефективна двостороння пропаганда, якої наші канали якраз не проводять. Добре, що наші політтехнологи не доросли до таких американських технологій, бо маніпулювали б тоді більш вдало. Погано те, що українські медіа не виконали своєї функції інформатора в суспільстві, не виконали функції посередника між суспільними групами, і це свідчить про те, що в Україні не можна говорити про стале та дієве формування демократичного суспільства.

Щодо журналістів, то серед них є і мої колишні студенти. Що я можу сказати? Шкода, що їхній професіоналізм пропадає і перетворюється на всілякі пропагандистські штучки. Я думаю, що вони намагаються їх уникати, але не уникають.

Хоча, звичайно, відповідальність за зміст новин, перш за все, лежить у нас не на ведучих, а на тих, хто випускає ці передачі. Але є відповідальність і журналістів. Звичайно, не у всіх є сили і можливість зробити так, як зробили Андрій Шевченко, Роман Скрипін та інші журналісти, які пішли з великих каналів. У мене не піднімається рука кидати камінь у тих, хто залишився, хоча не думаю, що у них на совісті немає каменюки.

Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень:

– Дійсно, порушення професійних правил у подачі інформації має місце, і це фіксується різноманітними моніторинговими організаціями. І у цьому випадку ми маємо усвідомити, що це справляє великий вплив на наше населення. Складно сказати, наскільки ми перебільшуємо або недооцінюємо можливість наших громадян фільтрувати інформацію. Але певні опитування, які наша організація проводить в регіонах, засвідчують, що основна маса людей довірливо ставиться до тих новин, які подаються на телебаченні.

У багатьох регіонах відсутня значна частина каналів, щоб можна було порівняти різні висвітлення і скласти якусь плюральну точку зору на ту чи іншу подію. Тому в даному випадку ці вибори багато в чому зробили саме технології ЗМІ: певні технології подачі новин, маніпулятивна виборча „нарізка” під час випуску новин, і такі технології, які можна назвати контррекламою (рекламні ролики кандидата від опозиції обрамлені контрроликами інших кандидатів, які агітують проти нього).

Але накопичення цього негативу про кандидата може зіграти зворотну роль. Якщо такої інформації багато, то вона може не так ефективно, як це замислювалось авторами, сприйматись нашими співгромадянами.

А щодо ЗМІ... Поки наші ЗМІ будуть розподілені між певними особами і немедійним бізнесом, поки наші ЗМІ не стануть фінансово самодостатніми, нічого не зміниться. Наші журналісти діють за тими правилами гри, які формуються на ринку. Фраза Леніна – жити в суспільстві і бути вільними від нього неможливо – актуальна щодо ЗМІ. В аморальному суспільстві, суспільстві з аморальними відносинами, моральні ЗМІ неможливі.

Антон Фінько, експерт Київського центру політичних досліджень і конфліктології:

– Проблема незбалансованості та упередженості мас-медіа не є лише проблемою України. Нещодавно я зустрічався з групою французьких та бельгійських парламентарів, які представляють свої країни в ОБСЄ, і вони засвідчили, що, наприклад, у Франції, що має 200-річний досвід демократії, теж існує така проблема. Приватні канали мають власну політичну думку, і ніхто не може примусити їх її змінити.

На превеликий жаль, незбалансованість простежувалася не лише на провладних каналах, а й у представників багатьох опозиційних мас-медійних джерел. І це свідчить про те, що якби опозиція здобула владу, то існуюча картина відтворилась би, просто б змінились знаки з мінуса на плюс і з плюса на мінус. Тому це загальна проблема політичної культури, моралі в Україні. І це дуже складна проблема.

Володимир Фесенко, центр прикладних політичних досліджень „ПЕНТА”:

– Неупередженість та незбалансованість, на мій погляд, не лише може вплинути, а й уже впливає. Про це свідчить зростання антирейтингу одного з фаворитів кампанії – Віктора Ющенка. Це, безумовно, є наслідком кампанії контрагітації проти Ющенка, яка ведеться на центральних телеканалах. Але тут складно визначити, що саме вплинуло на такий вибір громадян, чи це була політична реклама, чи новини, чи подача інформації в аналітичних програмах. І з цієї точки зору якщо ми будемо говорити про пряму відповідальність за маніпуляції, то я би дуже обережно ставився до відповідей на ці запитання. Відповідальність має бути визначена законом. Інакше треба говорити лише про моральну відповідальність, якщо немає відповідних норм закону, де б встановлювалась відповідальність за таку маніпуляцію.

Якщо ми будемо з цієї точки зору оцінювати позиції телеведучих, рівня названих, то я б згадав інші фігури, бо ті, хто читають, не завжди можуть впливати на зміст цих новин або їхній вплив дуже обмежений. Наприклад, Людмила Добровольська інтонацією виражає своє (негативне) ставлення до цих новин. Тут не завжди однозначним може бути питання про моральну відповідальність цих ведучих. Коли ми кажемо про маніпуляції, то в першу чергу відповідальність за них мають нести керівники каналів або їхні власники і керівники інформаційних служб. Вони готують цю інформаційну страву, яка потім подається глядачам. А ведучі – це, скоріш, виконавці. Інша річ – чи можуть вони зробити моральний вибір між професією і виконанням таких не завжди чистих завдань. Я думаю, що це дуже складна проблема, і я не знаю, як би вчинив на їхньому місці.

Борис Куріцин, зав. літературною частиною театру ім. Лесі Українки:

– Что касается журналистов, то ответственность для них начинается с того момента, когда они подписывают контракт с той или иной телекомпанией. На самом деле, журналистский рынок очень мал. Грубо говоря, продаться особенно некому. Так называемых независимых телекомпаний, по большому счету, нет. Все они так или иначе кому-либо принадлежат, от кого-либо зависят. Сам факт того, что тот или иной ведущий (журналист) работает на данном канале, означает, что он оглашает те интересы, которые есть у его владельца. И зная это, мы не можем ожидать от ведущего (журналиста) чего-либо другого.

Христина Стебельська, заслужений працівник культури:

– Досвід підказує, що наші люди – досить думаюча нація і зараз перебувають у періоді глибокого осмислення. Мені здається, що вже не можна так вплинути на думку людей, як це було колись, 5-10 років тому. І не буде того результату, до якого маніпулятори прагнуть, роблячи ці останні потуги, виливаючи оту необ’єктивність, брехню, підтасовування фактів в ефір.

Інша справа, що є багато людей, які ще не визначилися. От за них треба боротися. І боротися не просто телебаченням, а всім нам боротися, хто поруч. Я, наприклад, належу до тієї категорії, яка в автобусі, в метро, в подорожах, відрядженнях постійно спілкується з людьми. У мене ще не було такого випадку, щоб я не поцікавилася, за кого людина буде голосувати. Я відразу ж наводжу свої аргументи. З початку цього місяця, я, може, розмовляла із двома сотнями людей з приводу їхнього вибору. Я просто як громадянка, де можу, якось намагаюся фактами, доводами, аргументами спростовувати, переконувати... Бо люди, на жаль, не мають можливості глибоко вникати в ситуацію. У нас люди тільки поінформовані, а не заглиблені, бо таке життя. І, на мою думку, телеканали якраз і розраховують на тих, хто ще не визначився. І мені просто буває соромно за колег. Журналісти, напевне, підписують якісь угоди, працюючи на приватних каналах. Тобто, вони беруть на себе зобов’язання сповідувати ту політику, яку проводить керівництво каналу. Але хто не погоджується, той давним-давно пішов, і ми сьогодні цих людей бачимо: Яневський, Вересень, Шевченко. Ці люди сьогодні працюють на інших каналах, в інших виданнях – вони для себе вибір зробили. А той, хто залишився, – можливо, не має куди піти або не має своєї позиції, і ними завжди можна буде маніпулювати.

Сергій Грабовський, радіо "Свобода":

– По-перше, провідні тележурналісти, здається – всі люди з непоганою освітою і знають, які наслідки для тієї чи іншої країни мали успішні спроби тотального маніпулювання громадськими настроями. Ці наслідки рано чи пізно призводили до національної катастрофи і були одним із головних чинників, котрі вели до неї. Відтак ці журналісти несуть пряму відповідальність за те, що робиться на їхніх телеканалах, і, здається, це відчувають. Тому вони, як на мене, в більшості своїй виступають свідомими дезінформаторами – простіше кажучи, брехунами та маніпуляторами громадськими настроями. Персоналії, гадаю, називати не варто. Кожен, хто дивиться українське телебачення, має щастя спостерігати клонованих різностатевих Піховшеків на різних каналах.

Світлана Рябошапка, журналіст, 5 канал:

– Незбалансованість та упередженість в подачі інформації основних телеканалів вплине на вибір громадян. Оскільки вибір при недостатній та викривленій інформації – це вибір не зовсім свідомий.

Журналісти цих телеканалів несуть не пряму відповідальність. Я не схильна у всьому звинувачувати журналістів, бо, звичайно, є редакційна політика і керівництво телеканалів. А в першу чергу відповідальність несуть автори „темників” та ті, хто запровадив таку систему в Україні, завдяки якій стало можливим керувати всіма великими телеканалами країни.

Ведучі новин, які подають неадекватну, незбалансовану інформацію – це одна справа, їхня відповідальність, безумовно, не є прямою. Але є ведучі так званих аналітичних програм, програм авторських – це той же Кісельов, Піховшек. І людина, яка веде авторську програму і ставить під цим своє журналістське ім’я, безумовно, несе всю повноту відповідальності за ту псевдоінформацію чи недоінформацію, яку вона видає в ефір. Це зовсім різні відповідальності. Саме тому в новинах часто йдуть сюжети, не підписані журналістами. Люди просто не хочуть ставити під цим своє ім’я.

Я не оцінюю діяльність ведучих Іванни Коберник, Алли Мазур тощо негативно. Я ставлюсь з людським розумінням. Але як журналістка я їм не заздрю, і я ніколи б не хотіла бачити себе на їхньому місці.

Олена Косенко, сценарист, ICTV:

– Безумовно, те, що показують та говорять по телевізору, може вплинути (і впливає!) на вибір громадян. Особливо за умови відсутності альтернативних джерел інформації.

Стосовно ж прямої відповідальності ведучих за втілення у життя певних маніпуляцій, то це складне запитання. Відповідальність вони, безперечно, несуть. Так само, як і будь-хто з нас у цьому житті. Я не кажу зараз про відповідальність перед своїм народом, країною або власними дітьми. Я маю на увазі більш інтимні речі – спроможність тримати відповідь перед власним сумлінням або Господом Богом.

З позиціями ж названих вами ведучих я не знайома. Зауважу лише, що відповідальності переді мною особисто я від них не вимагатиму.

Альбіна Трубінкова, редактор відділу політики інформаційного агентства UNIAN, координатор проекту „ProEuropa”:

– На мою думку, маніпулятивні технології, безумовно, можуть вплинути на вибір українських громадян. Про це можна говорити, враховуючи те, що рівень довіри громадян до ЗМІ залишається високим. Найголовніше, що сьогодні виборець не має всебічної та повної інформації, на яку він має право за законодавством, щоб зробити свій свідомий вибір. І в умовах, коли українська влада намагається закрити навіть єдиний непровладний 5 канал, український глядач, практично, буде позбавлений можливості отримувати саме інформацію, а матиме тільки коментарі, чи перекручені факти, чи маніпуляції цією інформацією.

І мені здається, що на центральних провладних каналах громадяни не можуть отримати уявлення про дії та заяви одного з фаворитів передвиборчих перегонів, Віктора Ющенка. І складається таке враження, що у нас дійсно, як говорять росіяни, 31 жовтня мають відбутися вибори президента Януковича. Викривлено подають поїздки Януковича як прем’єра. Протягом цих поїздок Янукович робить заяви як кандидат у президенти, і саме це висвітлюють телеканали. Багато що залишається за кадром у цих поїздках. Наприклад, як громадяни не підтримують заклики організаторів привітати прем’єра. У той час як негатив на мітингах Ющенка телеканали показують активно.

Щодо проблеми відповідальності журналістів та ведучих, то дивитися, як вони висвітлюють цю виборчу кампанію, дуже прикро. Прикро від того, що високопрофесійні колеги з центральних каналів змушені працювати за такими вимогами і у такій системі. Мені здається, що це проблема кожного, і кожен журналіст має право і можливість вирішувати її особисто, враховуючи те, що в Україні практично немає альтернативи для телевізійників і можливості перейти на інший телеканал, який би об’єктивно висвітлював усі події політичного життя країни. Інший важливий чинник – це фінансовий. Тобто, в існуючій у країні системі дуже легко впливати на журналістів.

І було б дуже наївно уявляти, що позиція одного або кількох тележурналістів могла би змінити цю ситуацію. Якби не було цих журналістів, на їхнє місце прийшли б інші, і ця ситуація не змінилася б, тому що це свідомий, системний підхід до висвітлення виборчої кампанії.

І, на мою думку, треба враховувати внутрішню ситуацію на цих телевізійних каналах і думку тих людей, які там працюють, наскільки вони можуть об’єктивно висвітлювати ці події. Мені б хотілося вірити, що мої колеги з центральних телеканалів намагаються робити усе для того, щоб відстоювати свою позицію. Наскільки їм це вдається – це запитання до них.

Марина Пирожук, радіо “Свобода”:

– Мені здається, що журналісти, загалом ЗМІ, виконали мерзеннішу функцію на цих виборах, ніж будь-хто. Через свої сюжети на телебаченні, а також окремі публікації, вони не дозволили зробити громадянам усвідомлений, а, головне, об’єктивний вибір. Можна говорити багато про брудних технологів нагорі, про погану владу і підступних політологів-росіян і місцевих також, але картинку в телевізорі і сюжети в газеті робили (чи ретранслювали) конкретні журналісти. Саме це бачив виборець, і саме виходячи з цього робив свій вибір.

Те, як провладні ЗМІ смакували, скажімо, ситуацію довкола захворювання Ющенка, викликає огиду.

На жаль, переважна більшість ЗМІ стала інструментом маніпулювання громадською думкою та інструментом дискредитації опозиційного кандидата у президенти.

Зрозуміло, що їсти хочуть усі журналісти, але парадокс української журналістики полягає ще й у тому, що найфанатичніше це роблять якраз неголодні.

Сергій Таран, директор Інституту масової інформації:

– Порушення елементарних професійних правил у подачі інформації могли вплинути не стільки на вибір на користь кандидата від влади, скільки на те, що у громадян України виробилась відраза до самого процесу виборів. Викривлення виборчого процесу у кривих дзеркалах центральних медіа змушує глядачів сумніватись у самих нормах демократії, у тому, що західні норми демократії прийнятні для України взагалі.

Я знаю, що дехто з ведучих, про яких ви питаєте, дуже критично ставляться до „понятій”, які існують на каналах, де вони працюють. Що не заважає їм з дуже серйозним виглядом читати тексти, зроблені за моделлю „темників”. Чи несуть вони пряму відповідальність за медіа-маніпуляції? Так, несуть. Але це відповідальність солдатів пропаганди, які виконують завдання генералів. Саме на цих генералів і лягає повна відповідальність за те, що відбувається зі свободою слова в Україні... Втім, ці солдати добровільно пішли на службу до режиму.