Як ми вже повідомляли, вийшло друком шосте число часопису "Детектор медіа". Протягом найближчого часу ми будемо публікувати на сайті найбільш цікаві матеріали з нього. Розповсюджується часопис безкоштовною адресною розсилкою. Замовити друковану "Детектор медіа" можна, повідомивши нам свою поштову адресу за адресою info@detector.media, або 04112, Київ, вул. Ризька, 15, ГО "Детектор медіа".

Проект реалізується за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) за угодою № F11158-TK-01. Погляди авторів не обов'язково збігаються з поглядами Агентства США з міжнародного розвитку.

This publication was made possible through support provided by the United States Agency for International Development, under the terms of Award No. F11158-TK-01. The opinions expressed herein are those of the authors and do not necessarily reflect the views of the United States Agency for International Development.

Також реалізації цього проекту сприяють Тhe National Endowment for Democracy /NED/, Internews Network, Центр Медіареформ.

Запитання «Детектор медіа»: – Як ви вважаєте, завдяки чому більшість наших загальнонаціональних телеканалів за кілька останніх років стали прибутковими або, принаймні, декларують це (напр., http://www.detector.media/interview/id=7500, http://www.detector.media/mediareform/article.phparticleID=24)? Чи були б вони прибутковими, якщо б медіаринок в Україні розвивався у виключно правових та прозорих рамках?

Відповідають: Олександр Бригинець, Сергій Гузь, Раїса Руденко, Михайло Вейсберг, Євген Федченко, Гліб Корнілов, Валентин Коваль, Сергій Дацюк, Володимир Грановські, Микола Баграєв, Ігор Курус, Микола Томенко, Володимир Сивкович, Євген Просвєтов, Микола Княжицький.

Олександр Бригинець, президент мистецької агенції «Територія А»:

– Думаю, причин цьому кілька.

Перша причина – вихід з тіні. Цивілізоване ведення бізнесу телеканалами, де «білих» проплат стало значно більше, ніж раніше. Тобто, раніше усі прибутки йшли готівкою в кишеню господарів, а сьогодні надходження «світяться», з них платяться податки. Звичайно, податки зменшують прибуток, але тепер цей прибуток видно в документах.

Друге – створення структур навколо каналів. Телебачення декларується тепер не лише як засіб політичного впливу, а й бізнес, що приносить прибутки. Це робиться для того, щоб у випадку радикальної зміни влади восени бізнес мав вартість при його продажу іншим власникам, адже цілком можливо, що після президентських виборів частина телемагнатів продадуть свої канали, як це було після попередніх президентських виборів. У нашому всесвіті існує варіант, коли структури створюються для зменшення прибутковості (коли зайвий прибуток залишається в структурі. Як правило, йдеться про рекламні агентства). А зараз з’явилися протилежні випадки – коли створюються структури, яки беруть на себе велику частину малорентабельної затратної роботи каналу (приміром, продакшн-студії). Ці структури отримують серйозні замовлення від власника каналу на суми, які перекривають інші затрати студії. При цьому студія може бути збитковою, а сам канал – ні! Уявіть ситуацію: собівартість каналу 1 долар. З’являється агентство, яке викуповує усю рекламу за 1 долар 20 центів. Прибуток для каналу – 20 процентів. При цьому рекламне агентство може продати рекламу лише за 50 центів. Воно збиткове. Збиткове, бо збитковий канал, бо його прибутки, можливості стосовно заробітку нижчі, ніж собівартість. Але папери покажуть прибутковість. А агентство збанкрутує.

І, нарешті, третє – реклама. Реальне зростання рекламного ринку, пов’язане із загальним зростанням економіки та залученням «алкогольних» грошей.

Сергій Гузь, голова Всеукраїнської незалежної медіа-профспілки:

– Я не вірю в декларовану прибутковість каналів. Хто бачив ці документи і баланси? Якщо це акціонерні товариства, то вони повинні, згідно з законом, друкувати балансові звіти. Тоді все буде прозоро і зрозуміло. Усі зможуть побачити, який канал справді прибутковий, бо заробляє на рекламі, виробництві програм тощо, а який тільки декларує це.

Крім того, слід визначити, що ми вкладаємо в цю «прибутковість». Бо у нас віртуальних підприємств, на яких висять тільки збитки, – повно. Так само можна створити віртуальний канал, на якому будуть тільки прибутки. І показувати всім, як це класно і які ми молодці. Тоді як справжні фінансові потоки йтимуть через інші фірми. Поки не буде прозорої системи власності ЗМІ, власників цих ЗМІ і публічних звітів про видатки та прибутки, усі твердження про прибутковість – лише припущення.

Раїса Руденко, начальник фінансово-економічного управління Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

– Керівники загальнонаціональних каналів не звітують Нацраді про інші прибутки, окрім як від реклами.

Михайло Вейсберг, президент Асоціації видавців періодичної преси:

– Я не відслідковую тенденції прибутковості телеканалів, оскільки це не дуже доступна інформація. Але вірю охоче, що канали стали прибутковими, бо є дві тенденції, які на це працюють. Перша – це стабільне зростання рекламного ринку, а друга – те, що група молодих каналів (маю на увазі СТБ, Новий, ICTV) були менше політично заангажованими, а більше творчими, якщо порівнювати з «лідерами» – «1+1» та «Інтером».

Статистика Рекламної коаліції засвідчує, що для СТБ, Нового і ICTV динаміка була помітною – в абсолютних цифрах прибутки від реклами нижчі, ніж на «1+1» та «Інтері», але швидкість їх збільшення вища.

Загалом наш рекламодавець багато грошей несе на ТБ. Його спокушає проста схема передачі реклами одразу, централізовано, на велику аудиторію. Простіше домовитися з телеканалом, ніж, скажімо, з двадцятьма газетами. Тим більше, що ціни на рекламу на телебаченні у нас досить занижені – спочатку «молоді» канали, коли розкручувалися, почали демпінгувати, а після цього й лідери знизили розцінки.

Також рейтингу мережевих каналів сприяє те, що ці телекомпанії співпрацюють з місцевими каналами – у регіонах глядачеві приємно побачити врізку місцевих новин.

Щодо прибутковості Першого Національного – для мене були відкриттям цифри, які назвав Томенко у Верховній Раді: грошей отримано дуже мало і прибутками важко похвалитися.

Слід ще сказати, що ціни на телевізійну рекламу можуть коливатися залежно від часу її виходу і багатьох факторів з відчутною різницею: наприклад, від ста до тисячі доларів за хвилину. Цим можливо маніпулювати, якщо хтось до цього має натхнення. Треба визнати, що цей бізнес не є на сто відсотків прозорим. Одна річ, якщо таким займаються бізнесові структури – з ними повинна мати справу податкова. Інша річ, коли державний канал, який фінансують громадяни – платники податків, декларує жалюгідні цифри прибутків.

До речі, на період виборів Перший Національний опиняється у вигідному становищі – рейтинг має зрости. І якби його керівництво правильно цим скористалося, то це мало б збагатити державну казну.

Євген Федченко, доцент Могилянської школи журналістики, кандидат політології:

– Я думаю, що телевізійні канали в Україні є прибутковими, принаймні настільки, щоб продовжувати існувати. Але не розвиватися. Навряд чи більшість тих коштів, які отримують телевласники, знову повертаються у телевиробництво. У будь-якому разі, те, що можна сьогодні спостерігати в українському телеефірі, суперечить логіці розвитку телебачення як бізнесу, принаймні якщо це розглядати з точку зору практики інших країн. Швидше навпаки – це чиста політика, коли в обмін на певні політичні замовлення тобі дозволяють отримувати фінансовий прибуток.

Також ситуація із прибутковістю на медіаринку частково пояснюється тим продуктом, який можна сьогодні побачити у програмній сітці більшості телеканалів: це, як правило, закуплені програми російського виробництва, можливо, і недешеві, але дешевої якості. Тобто, можна розвиватися за наступною логікою: не багато заробляти, а мало витрачати на розвиток, на оплату праці тих команд, які працюють на телеканалах, на створення власного телевізійного продукту.

Гліб Корнілов, BrandAid Media Investment:

– С одной стороны, последние несколько лет объем рынка телерекламы неуклонно рос, причем гораздо большими темпами, нежели экономика в целом. С другой стороны, пять ведущих каналов и их сейлз-хаузы постоянно совершенствовались в плане грамотного привлечения рекламы и спонсорских пакетов.

Валентин Коваль, генеральний продюсер М1:

– Я жодного разу не зустрічав таких заяв, хоча сам і говорив про це стосовно М1.

Проте, можливо, я чогось не знаю, тому відповідь може бути така:

За останні роки об’єм рекламного ринку значно зріс, тому зросли і доходи мас-медіа. Є певний рівень ринку, який дозволяє певній кількості медіа розраховувати на перехід через цей Рубікон.

Інша причина – зростання професійності менеджменту телеканалів. Або, що більш принципове – саме поява менеджерів, які не є власниками, а виконують бізнес-завдання у чистому виді.

На другу частину питання не відповідатиму, оскільки вважаю його некоректним. Які саме аспекти діяльності каналів визнано такими, що відбуваються поза законом?

Сергій Дацюк, політичний аналітик, корпорація «Гардарика»:

– Деякі наші телеканали стали прибутковими тому, що у них була односпрямована конкуренція — з російськими телеканалами. І коли з росіянами деякі телеменеджери домовились, вони змогли забезпечити ексклюзивний показ чужих телепродуктів. Поза конкуренцією із західними телеканалами це стало можливим.

Наприклад, маючи 65 телеканалів у цифровому кабельному телебаченні, я дивлюся тільки деякі ток-шоу і теленовини усього на двох національних телеканалах та одну щотижневу програму ще на одному. Решта телепрограм мені просто не цікаві. Якби така ж можливість вибору була у більшості телеглядачів, національні телеканали не стали б прибутковими.

Інша причина, на мій погляд, полягає у політичному спонсорстві телеканалів, оскільки всі телеканали діють на ринку тільки під патронатом того чи іншого олігарха. Реальні ціни на телерекламу нижчі від декларованих, що дозволяє відмивати спонсорські кошти, показуючи нібито зароблений прибуток на вищих цінах. Задекларованих прибутків, однак, не видно в нових телепроектах, оскільки жоден наш телеканал самостійно (без російських грошей) не зробив майже жодного оригінального високозатратного телепроекту, який би мав глядацький успіх.

Прозорі правові рамки за наявної корпоративно-партійної структури не є можливими з точки зору відсутності зацікавленості політичної еліти. При трьох олігархах — прозорі правові рамки неможливі, бо три олігархи можуть домовитися. Для прозорості правил гри потрібно хоча б десять олігархів. Оце і є місія наступного Президента — із трьох олігархів зробити десять. Коли між олігархами почнеться конкуренція, в тому числі і на телеринку, почнуть з’являтися реальні, а не фіктивні прибутки в телебізнесі.

Володимир Грановські, генеральний директор AHT Consulting:

– Сегодня контроль над деятельностью телевизионных каналов осуществляет Национальный совет Украины по телевидению и радиовещанию, который состоит из представителей различных медиа-холдингов. Исходя из принципов его формирования, мы не можем ожидать от Национального совета скрупулезного регулирования деятельности телевизионных каналов. Тем более, что зачастую следить за соблюдением законов, которые регулируют телевизионное вещание в Украине, достаточно сложно для любого контролирующего органа. В качестве примера можно вспомнить практику выполнения закона, от которого более всего страдает массовый зритель, – речь идет о Законе «Про рекламу» и, особенно, о выполнении положений, содержащихся в параграфах 3 и 5 статьи 13 «Реклама на телевидении и радио».

В то же время я абсолютно уверен, что природа прибыльности общенациональных телевизионных каналов не является следствием нарушения ими законодательства о рекламе или каких-либо других законов Украины. Скорее, прибыльность отечественных телеканалов является результатом осуществляемой политики производства и закупок телевизионных программ. В ее основе лежит идея экономии, которая приводит к отказу телеканалов от производства собственных программ, включая телевизионные сериалы, полноценные ток-шоу, полнометражные фильмы и т.д. В Украине исчезает институт телевизионного продюсерства, который повсеместно заменяется институтом финансового менеджмента. Главной и зачастую единственной целью последнего является получение прибыли любой ценой. Обратите внимание – на отечественных каналах доминируют дешевые покупные сериалы и очень старые фильмы. Украинские каналы покупают телевизионные программы вместо покупки прав на их производство, в результате чего все более-менее новые программы отечественный зритель смотрит в качестве вторичного пользователя. Телевизионные менеджеры все более уподобляются своеобразным телевизионным завхозам, задача которых – укомплектовать программное наполнение каналов по максимально низкой цене. С точки зрения собственников телевизионных каналов, политика получения краткосрочной прибыли является вполне обоснованной и целесообразной, но с точки зрения развития телевизионного бизнеса как такового – она бессмысленна, поскольку не дает возможностей для формирования новой когорты профессионалов.

Главная претензия массового зрителя к отечественному телевизионному бизнесу должна касаться того факта, что увеличение прибыльности отечественных каналов не влечет увеличения качества как местного, так и закупаемого телевизионного продукта. Толчок к развитию украинского телевидения, который в свое время дал канал «1+1» (в лице Александра Роднянского), не был поддержан остальными национальными каналами, и более того, начинания Роднянского были постепенно искоренены и с самого канала «1+1». С отъездом Роднянского в Россию украинское телевидение вообще лишилось грамотных телевизионных продюсеров.

Микола Баграєв, народний депутат України:

– Позитивні зміни на вітчизняному телебаченні відбуваються внаслідок багатьох чинників.

По-перше, за останні роки до керівництва основних загальнодержавних телеканалів прийшли енергійні високопрофесійні менеджери, які змогли сформувати професійно працюючі команди, вивести роботу телебачення на новий рівень. Сьогодні їхні імена добре відомі в країні – В.Ряшин, О.Ткаченко, О.Богуцький, В.Коваль та інші. Ці люди добре розуміють, що телебачення – сфера бізнесу, що працює за законами ринкової економіки. Буде якісний телепродукт – буде аудиторія, будуть рекламодавці, будуть прибутки.

По-друге, популярність телеканалів зараз не декларується, а обраховується. Ще років 8-10 тому в країні практично не проводилися медіадослідження, що давало змогу керівникам навіть непопулярних каналів казати «Нас дивляться мільйони!». Сьогодні рейтинги телеканалів, телепередач обраховуються за допомогою електронних приладів, так званих піплметрів. Отже, канали повинні боротися за глядача і, відповідно, демонструвати якісну телепродукцію.

По-третє, постійно зростає обсяг ринку телереклами. Минулого року, за деякими підрахунками, він уже сягнув $130 млн. Прогнозується, що цього року тенденція зростання зберігатиметься. Відповідно, телеканали отримують більший прибуток.

Хочу також зазначити, що останніми роками відбуваються зміни нормативно-правової бази. Зокрема, була прийнята нова редакція Закону «Про рекламу», що дозволило зробити ринок телереклами більш цивілізованим, демократичним і привабливим для рекламодавців.

Крім того, завдяки діяльності Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення вдалося навести порядок у розподілі частотного ресурсу, що дало змогу телеканалам працювати стабільніше й ефективніше.

Ігор Курус, керівник оргвідділу Нацради:

– Перше. На мою думку, можливо, не зовсім об'єктивну, є чотири фактори, з яких випливають такі заяви:

1. Більшість центральних каналів основні затрати (закупівлю обладнання, придбання студійних комплексів тощо) понесли на стадії становлення, тобто кілька років тому. Очевидно, що затрати на технічне переозброєння, закупівлю програмного продукту є значно меншими, ніж на початковій стадії. Через те, можливо, в окремих менеджерів, які не створювали компанії спочатку і не знають реальних сум, які вкладені у ці компанії безповоротно, складається враження, що вони прибуткові.

2. Об'єктивно побільшало грошей на ринку.

3. На центральних каналах усе частіше можна побачити дешеві російські серіали, а, отже, видатки на закупівлю продукту знизились.

4. Завдяки «темникам» каналам не треба утримувати величезний штат інформаційної служби, а також не потрібно розвивати регіональну кореспондентську мережу.

Щодо того, чи були б канали прибутковими у прозорих умовах – переконаний, що ні. В Україні більшість так званих мережевих телекомпаній навіть за вищезазначених умов дотаційні. Не кажучи вже про дрібні телекомпанії.

Микола Томенко, народний депутат України, голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації:

– Я думаю, що останніми роками щонайменше п'ять каналів були прибутковими.

Проблема була в тому, що не було чітких принципів і стандартів діяльності на рекламному ринку України, не було, я би сказав, загальної атмосфери для більш публічного процесу роботи в телерадіопросторі. Тому, з одного боку, ми не знали цифр (рекламних надходжень – «ТК»), з іншого боку – це взагалі не було предметом громадської чи професійної дискусії. Ступінь тінізації діяльності, пов'язаної з рекламою на каналах, була досить серйозною.

Після того, як була прийнята нова редакція «Закону про рекламу», стали чіткіші і зрозуміліші принципи діяльності на рекламному ринку. Вони стали більш ліберальними і, фактично, спонукали до переходу із тіні і виходу в публічну сферу. Тому те, що я на парламентських слуханнях з питань стратегії розвитку медіа-простору, за згоди керівників телеканалів, оприлюднив цифри їхніх рекламних надходжень, говорить, що, в принципі, зараз у конкурентній боротьбі між каналами почало працювати здорове начало.

Тепер проблема не лише в тому, наскільки великим буде прибуток кожного каналу. Більша проблема в тому, як поставити в пряму залежність конвертацію їхнього прибутку з виробництвом власних професійних, якісних програм. Наприклад, «Інтер» любить підкреслювати, і в даному випадку я їх підтримую, що в минулому році було 60 год. продукції власного виробництва майже на всіх загальнонаціональних каналах, а цього року тільки вони готують 100 годин. Питання – наскільки ці 100 годин є професійні, якісні? Але сам факт, що з формальної точки зору кількість власного виробництва зростає, вже є позитивним. Можна говорити, що досить непростий критичний момент, коли український рекламний ринок міг повністю інкорпоруватися в російський рекламний ринок, ми дуже вдало пройшли. Тепер мене особисто цікавить, як голову комітету, як нам зробити прибутковим місцеве мовлення і які здійснити кроки для того, щоб серед друкованих засобів масової інформації ступінь впливу рекламного ринку була так само достатньо серйозною, щоб максимально забезпечити незалежні друковані засоби інформації.

Якби медіа-ринок розвивався за прозорими правилами, думаю, що телеканали були б ще більш прибутковими. Я абсолютно переконаний, що велика кількість рекламного ринку, особливо коли йдеться про інформаційні програми, авторські, перебуває в тіні. Очевидно, що значна частина коштів, залучених на створення цих програм, не декларується. Якщо би реально вивести із тіні, то ми мали би щонайменше 4 дуже рентабельні канали і ще, напевне, 2-3 канали, які є прибутковими і можуть дозволити собі розкіш не витрачати ці гроші, а вкладати в розвиток.

Щодо створення довкола каналів різних продакшн-студій і організацій – це одна із можливих схем заробляння грошей не для каналу, а для конкретних людей. Адже якщо, наприклад, співвіднести прайсові ціни з реальними і подивитися на знижки для певних рекламних агентств, то видно, що тут має місце елемент залучення коштів із власне прибутку каналу на інші речі, і це чітко читається. Але я не хотів би звинувачувати менеджмент каналів, вони живуть значною мірою за тими правилами, за якими живе вся країна, весь бізнес і вся політика. Якщо ви візьмете будь-який прибутковий бізнес, то побачите, що такі схеми існують довкола комерційних структур чи прибуткових підприємств, де є політичний лобізм, спроба залучення коштів на братські структури тощо. Існує холдингізація якимись сімейними чи іншими фінансово-політичними групами. Я думаю, що не можна вимагати від телебачення жити за абсолютно чесними ринковими правилами, коли вся країна живе на стадії якщо не першого етапу накопичення капіталу, то, у всякому разі, раннього капіталізму.

Володимир Сивкович, позафракційний народний депутат:

– Они действительно прибыльные благодаря тому, что в Украине значительно увеличился рынок рекламы. Доля, которую выделяют мощные компании на Украину, увеличилась в десятки раз. Увеличилось количество супермаркетов по всей стране, увеличилась продажа товара, а значит, увеличился средний доход населения. Причем у нас теневой доход примерно в два раза больше, чем легальный. Есть такой индекс экономики, который называется «индекс «Макдональдса». Не скажу, что это один из основных показателей, конечно, но по нему очень многие экономисты во всем мире ориентируются. Это стоимость «Макдональдса», вот этих двух булочек, в стране. Стоимость его у нас в два раза выше, чем в России, в среднем по всей стране. Это говорит о том, что доходы населения у нас выше, чем в России, раза в два. Но легальные доходы у нас ниже, чем в России. Причем это касается всех категорий населения – и нищей, и средней, и богатой. У нас огромные резервы для бюджета. Как минимум на 50% может быть увеличен госбюджет в течение года, если таки реально подойти к этому вопросу. Вот за счет этого увеличился рынок рекламы.

Ведь рынок рекламы не отталкивается от официальных показателей, он отталкивается от покупательной способности населения, а она у нас значительно выросла.

Кроме этого, если говорить о телеканалах, – еще когда я делал бизнес-план для СТБ, мы прогнозировали на 2006 год около $1 млрд., а в тот период – в 1998 году – рекламный рынок был в Украине всего $60 млн. Сегодня он около $200 млн. Посчитайте долю, например, «Интера» – это 25%, что составляет около $50 млн. Затратная часть, ну пусть будет $1,5-2 млн. Значит, $25млн., как минимум, «Интер» должен зарабатывать в год. Спросите, сколько он налогов заплатил при этом.

Євген Просвєтов, президент ТРК «Золоті ворота»:

– Благодаря монополизации рекламного рынка. Конечно, радует, что общенациональные вещатели стали прибыльными – это позволяет улучшать качество и, естественно, получать дивиденды хозяевам каналов, которые первоначально внесли «шалені гроші» на их создание. Меня не может не радовать их успешность на рынке. Тот коллапс, который мы пережили с дефолтом, и тот застой, который был в течение 6 лет, очень медленное развитие уже позади. Хотя мы еще не вышли на параметры таких государств, как Польша, у которой рекламный рынок телевидения превышает 1 млрд. долларов, не говоря уже о России, но с ней тяжело сравнивать, потому что там населения 150 млн. при наших 48 млн.

Меня угнетает другое – что на этом фоне не выживают специализированные каналы. Они не могут выйти на какую-то рентабельность. Это меня склоняет к мысли, что все-таки рекламный рынок в достаточной степени монополизирован.

Даже существующий рекламный рынок, который на сегодня развивается 30-40% в год, способен вполне работать с большим количеством каналов, благодаря чему они могут быть рентабельными. Тут многое зависит от внутренней хозяйственной деятельности и того, каким образом генеральный менеджер ведет внутреннюю политику канала, как соизмеряются затраты и доходы. Ведь любой канал можно опрокинуть в нерентабельный. Я вижу, что на многих каналах «второго дивизиона» и техническая, и программная, и рекламная политика проводятся неправильно.

Что же касается общенациональных каналов – наблюдается такая своеобразная болезнь менеджмента каналов, когда не хозяин, а именно менеджмент создают сателлитные фирмы, которые производят специализированный продукт для каналов. Это направление ущербно. Если ты создал сателлитную фирму, то, с одной стороны, вроде как повышается управляемость этой структурой, а с другой – понижается требовательность. В этом случае ты будешь похож на унтер-офицерскую вдову, которая сама себя высекла. Вместо того, чтобы проводить открытые тендеры, которые позволят по более низкой цене и с более высоким качеством создать телепродукт по какой-либо тематике, каналы начали плодить вот эти сателлитные компании, которые понижают рентабельность каналов, и их создание не всегда является оправданным.

Наверное, менеджеры и управляющие тоже хотят жить. И создают эти дочерние предприятия, в которых являются соучредителями и которые перемалывают какое-то количество денег, но уже не в интересах основных учредителей каналов, а в интересах менеджмента каналов. Это только мое допущение, потому что каких-либо фактических доказательств, что это есть так, у меня на сегодняшний день нет. Но я работаю на этом рынке давно, и за всю историю украинского телевидения никогда не слышал, чтобы какой-либо канал вначале или загодя до начала нового вещательного сезона объявил тендер на производство музыкальных, культурологических, познавательных, детских или каких-либо других программ. Как правило, это решается келейно, подковерно и, в конечном итоге, страдает как экономика канала, так и качество вещательного продукта.

Микола Княжицький, генеральний директор компанії «Медіадім»:

– Если в стране наблюдается рост производства, происходит так же и рост рекламного рынка. И это разрешает каналам становиться прибыльными. Так что здесь ничего странного нет. Хотя каналам выживать довольно сложно – не тем, которые получили государственные сети распространения – как «Інтер» и «1+1», а меньшим, которые еще принято называть дециметровыми.

В мире не практикуется большое количество игроков на телевизионном рынке. И мне кажется, что ограниченное количество игроков, в общем, с точки зрения рынка, положительно. Но так же всюду в мире не практикуется, что каналы являются политически заангажированными, как в Украине. Так как надо помнить: телевидение – это не только рынок рекламы, а еще и рынок зрителей. И политическая заангажированность каналов ведет, конечно, к тому, что все время у других субъектов есть желание создать свои, собственные каналы. И мы видим, что появляются новые игроки – появились каналы ТВТ, «Украина». И чем больше будет таких телевизионных каналов, тем сложнее будет выживать каждому из них в отдельности, но чем они будут заангажированнее, тем больше их будет. То есть, политическая ангажированность ведет как раз к ухудшению ситуации на рынке.

А прибыльными они, безусловно, могут быть. Если посмотреть рынок рекламы – это, условно говоря, $150 млн. Допустим, канал ICTV имеет 10% этого рынка. Это, грубо говоря, $15 млн. в год. Я работал директором канала СТБ. У нас был бюджет порядка $400 тыс. в месяц, а ICTV получает 1 млн. Почему он не может быть прибыльным? Это очень простая математика, и тут не надо ничего придумывать. Каналу, который имеет 2-3% рекламного рынка, как СТБ сейчас, например, сложно быть прибыльным. Но он может быть прибыльным за счет очень резкого снижения своих затрат, производства и покупки низкокачественного продукта.

Другое дело – куда идут эти деньги и как изменяется программное наполнение, выполняются ли условия лицензии, удовлетворяет ли телевидение потребности общества. А условия лицензии у нас не выполняются. Потому что рынок растет и пиву надо где-то рекламироваться. Пиво может рекламироваться и в кино. Можно закупить кино и показывать с утра до вечера секс и насилие, и на этом все общественные ценности будут заканчиваться, будет куча рекламы и сумасшедшая прибыльность. Но прибыльность не означает демократизации общества. В Китае каналы очень прибыльны. Самые крупные инвесторы, такие, как Мердок, идут в Китай и являются там владельцами масс-медиа. Но что, они каким-то образом демократизируют китайское общество? Нет.

Что касается дочерних предприятий – это частный бизнес. Когда, допустим, на государственном канале менеджер становится соучредителем какой-то фирмы или использует свое положение и вымывает деньги из государственного канала, то государство как владелец может задать ему вопрос, почему он это делает, и мы как люди, которые платят налоги, тоже можем задать этот вопрос. А на частных каналах – это их дело. Это только форма консолидации бизнеса. Иногда, чтобы уйти от налогов, надо бизнес не консолидировать, а разбить на много частей, открыть несколько компаний в оффшорных зонах. Пусть делают что хотят. Это их право, если это не противоречит закону.

Від «Детектор медіа». Нагадаємо, що наприкінці 2003 року голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації Микола Томенко вперше оприлюднив офіційну інформацію про надходження від реклами провідних вітчизняних телеканалів за 9 місяців.

Ці дані він навів у виступі на парламентських слуханнях «Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України», наголосивши, що керівники відповідних телеканалів погодилися на їх поширення.

Згідно з інформацією, найбільші доходи від реклами за 9 місяців 2003 року мав телеканал «Інтер» – 130 млн. 066,44 тис. грн.; наступну позицію посіла «Студія» «1+1» – 115 млн. 300 тис. грн.; далі йдуть «Новий канал» (520 млн. грн.); ICTV (44 млн. 138,8 грн.); СТБ – 23 млн. 460,8 тис. грн. Найменші доходи від реклами були у Національної телекомпанії України – 3 млн. 578,8 тис. грн.