Відомо, що українські ЗМІ в більшості своїй є заангажованими. Змальовуючи тих чи тих політиків, вони дуже часто правлять не за безстороннє дзеркало, а за таких собі стилістів–візажистів. Вони прагнуть, передусім, „що треба – підкреслити, що не треба – закреслити”. Утім, провідні політики мусять бути публічними. І їхня публічність часто зводить нанівець усю працю пресових косметологів. Як політик виступає, як тримається, які манери має, наскільки виважено та рішуче діє – саме з цих відомостей, перш за все, складається його імідж. Преса за цих умов може лише дещо підправити, підретушувати імідж – але навряд чи може змінити його докорінно. Чи слушне це твердження?

Щоб з’ясувати це, „Детектор медіа” вирішила звернутися до, так би мовити, кваліфікованих споживачів іміджів політиків. Пропозиція звучала так: „Виходячи з усталених іміджів провідних політиків – Леоніда Кучми, Віктора Януковича, Віктора Ющенка, Петра Симоненка, Віктора Медведчука – спробуйте визначити, яку музику кожен з них слухає, якій пресі віддає перевагу, які книжки полюбляє читати, які фільми дивиться”.

Таким чином, ми намагалися з’ясувати, як сприймають іміджі провідних політиків самі журналісти і як (чи, точніше, до якої міри, з яким коефіцієнтом корисної дії) впливають на ці іміджі спроби їхніх колег зробити з тих політиків „дам, приємних з усіх боків”.

Варто окремо зауважити, що все сказане є особистим, суб’єктивним сприйняттям журналістами політиків та їхніх іміджів, польотом асоціативної фантазії – а отже, не претендує, та й не може претендувати, на фактологічну об’єктивність. Об’єктивність тут може бути лише статистичного ґатунку – та, що виявляє та підтверджує певні тенденції у сприйнятті образів тих, від кого значною мірою залежить життя всіх нас.

Роман Чайковський, заступник головного редактора радіо „Ера-ФМ”:

– Кучма. Я більше ніж упевнений, що він – прихильник бардівської пісні, близької до шансону. Висоцького чи чогось такого. Адже він сам полюбляє грати на гітарі. Мав би полюбляти книжки приблизно такі, які писав Шолохов. Читає, здається, „Факти”, дивиться канал ICTV.

Медведчук. Дуже важко визначити, але спробуймо. Можливо, любить читати (мав би) щось на кшталт Ніцше. Німецьких філософів узагалі. Він – досить вольова постать, на цих книжках мало б ґрунтуватися його ставлення до життя. Можливо, він слухає італійську музику – ту, яку називають „сан-ремонтниками”, початку – середини 80-х років. Переглядає, скоріш за все, „Інтер”. Мені здається, що читає він „Дзеркало тижня”.

Симоненко. Гадаю, він є прихильником стандартної російської естради, на кшталт „Пісні року”. Він є, мабуть, прихильником російської класичної літератури. Який канал переглядає? Мабуть, „5 канал”. Газета – напевне, „Комуніст”, хоча навряд чи лише так прямолінійно. Не думаю, що він читає „Кіевскій телеграфъ”, Скоріше за все, всі вони читають „Дзеркало тижня”.

Ющенко. Слухає, мабуть, українську народну музику, напівзабутих українських співаків. Недарма він включив до свого списку Оксану Білозір. Він має такий собі наліт українськості. Переглядає „5 канал”, можливо, ICTV теж приділяє увагу. Книжки – мав би, з огляду на свій імідж, любити Шевченка. Можливо, скоріше, навіть більше не Шевченка, а Франка. Читає „Дзеркало тижня”, можливо, „Кіевскій телеграфъ”: не факт, що він цього не робить.

Янукович. Думаю, що, з огляду на певні обставини, він полюбляє музику, подібну до тієї, яку виконує Кобзон. Це, до речі, – гарний смак. Гадаю, що він мусить читати „Дзеркало тижня”, бо він є новачок у політиці, а ця газета дає можливість для польоту думки. Можна критично ставитися до певних її статей, але вона змушує думати. Дивиться ТРК „Україна”, але, з огляду на намагання стати загальнонаціональним лідером, віддає перевагу центральним каналам. Можливо, він захоплювався свого часу Антуаном де Сент-Екзюпері. Він, з одного боку, – рішуча натура, а з іншого – романтична, полюбляє автогонки. Можливо, читав Ремарка.

Євген Петренко, головний редактор газети „Українське слово”:

– Кучма. Я думаю, що він цікавиться радянською попсою, меланхолійною, типу радянського романтизму. Слухає й деякі блатні пісні. Думаю, книжок він не читає. Із преси – „Факти”, гортає й те, що йому кладуть на стіл. Очевидно, полюбляє він радянські фільми, хороші, спокійні. Які полюбляє більшість радянського народу. Кучма – це радянська людина.

Ющенко. Здається, йому цікава світова естрадна класика, інколи він слухає класичну музику під настрій, це йому не чуже. Не думаю, що він є музичним гурманом, але задоволення класична музика йому приносить. Зараз він багато не читає, але здається, що, принаймні, проглядає політичну мемуарно-аналітичну літературу, переконаний, що його цікавить українська історія, причому не пересічні книжки, а ті, що дозволяють пізнати щось нове й сформувати свій погляд. Здається, що він цікавиться знаковими речами – творами лауреатів нобелівської премії, скажімо, тим, що читають люди, поезією, світовою та українською. Гадаю, йому цікава думка кращої західної преси, яку він переглядає у перекладі, наших сусідів зокрема. Провідні речі з преси Заходу й Росії він читає. Не те, що йому дадуть, а сам підбирає, що йому мусять дати. Він схильний до узагальнення як ніхто. Він стежить за всім, що відбувається серйозного в Україні, у річищі тенденцій, щоб їх знати.

Разом ми якось були на документальному фільмі, присвяченому Йосифу Сліпому.

Симоненко. Думаю, що ця людина любить усе радянське, як і Леонід Данилович, тут вони ідентичні. Думаю, що Симоненко любить українські народні пісні. Певна народність у нього є. І російські народні пісні також – він узагалі дуже любить усе російське. З літератури – Проханов, те, що пишуть „почвенники”, – це його. Усе, що пишуть і читають російські патріоти, – він там черпає натхнення. З преси – звісно, „Правда”, „Комуніст”, читає він і кращу російську та українську пресу. Точніше, переглядає. Звісно, не „Україну молоду”. Підходить він суто прагматично – як і Ющенко, але обмежується українською та російською пресою. І аналізує її на дрібнішому, ніж Ющенко, рівні.

Янукович. Здається, Симоненко і Янукович щодо смаків – це одне й те саме. Радянська попса. Я переконаний, що він любить блатні пісні – такі собі мужицько-вольові. Книжки – моє враження, що він їх не читав і не читає. Це – не його. Преса його цікавить тільки та, яка його висвітлює, і саме те, як висвітлює. Чим він керує, те його й цікавить. Не цікавить його картина дня, тенденції, а цікавить, як його подають, щоб не мочили, а піднімали. Те саме, можливо, стосується й Леоніда Даниловича.

Медведчук. З музики його цікавить попса, якась там західна. Можливо, типу „АББА”, музика його молодості. 70-і роки – початок 80-х. Це – його стиль. З книжок його цікавить література з політичної механіки. Приблизно те, що й Ющенка, можливо, ціннісні орієнтири лише інші. Цікавлять алгоритми, мистецтво політики. З преси – звісно, те, на що дає гроші. Плюс те, що йому дають. Він більш вишуканий, ніж інші владні політики, і його цікавлять тенденції, але не для того, щоб ураховувати їх, а для того, щоб робити своє.

Юрій Луценко, народний депутат України, головний редактор газети „Грані плюс”:

– Кучма. Слухає пісні радіо „Шансон” і російську попсу. Його ідеали – Пугачова, Кіркоров, Бернес, Утьосов. Читає, гадаю, газету „Факти”, а ще розробки Гельмана, які приносить йому Медведчук. Із книжок – мабуть, єдине, що він читає, – то книжка, автором якої він вважається. Точніше, не читає, а перегортує.

Янукович. Його улюблена музика – то російська попса, а окрім того, героїчний блатний шансон. Герої – група „Любе” і Розенбаум. Читає з газет , очевидно, творіння пана Гурбича, які чомусь називаються газетами, та інші офіціози Донецької адміністрації. Ще читає плакати на зразок „Донбас порожняк не гонить” та „Донбас ніхто не поставить на коліна”, але також не всі. Наприклад, на минулих виборах у центрі Донецька цілих два тижні провисів плакат „Донбас – за нового президента”. Із книжок – думаю, що в основному українсько-російський словник, причому успішно.

Ющенко. Ідеалом для нього слугують народні страждальницькі пісні на кшталт „Ой не пий козаче, бо коня проп’єш”, а також групи „Плач Єремії” та „Океан Ельзи”, через які він хоче відчути себе молодим радикалом. Із газет – „Без цензури” та інші творіння тітки Віри, інколи окремі статті у „Файненшл Таймз” і „Вашингтон пост”, із яких з очевидністю видно безальтернативність його майбутнього президентства. Із книжок – думаю, що він прочитав книжку, яку йому подарував колишній посол США, про високий ступінь організації бджолиного життя.

Симоненко. Із пісень його улюбленими мають бути „На позиции девушка провожала бойца”, „В степь донецкую вышел паренёк”, „Комсомольцы – добровольцы”, а також „Вихри враждебные веют над нами”. Коли ніхто не чує, любить послухати пісні „Бітлз” та „Машины времени”, які йому заборонили слухати ще в роки комсомольської юності. Читає, звичайно, „Комуніст”, причому водночас українською й російською мовами – спочатку російською, а потім українською, щоб переконатися у відсутності в останньому буржуазного націоналізму. Крім того, доповідні записки під загальною назвою „Как воровалось всё”.

Медведчук. Із пісень слухає тільки „Політ Валькирії”, а також окремі твори трагічної класики Баха, Брамса та інших. Читає записки Марата Гельмана перед тим, як подати їх Президентові; якщо хочеться чогось веселішого, то читає декларації про свої офіційні прибутки як державного службовця. З газет усе й наше, і закордонне, де згадують прізвище Медведчук. З книжок – думаю, що перечитує Макіавеллі, Тетчер та інші мемуари всесвітньо відомих пройдисвітів.

Дмитро Крикун, керівник прес-центру МЦ „Кандидат”:

– Кучма. Видається, що Президент – людина технічного складу розуму, але оскільки він потрапив у незвичну для себе ситуацію, а саме в політику, він має надолужити свої провали у гуманітарній сфері. Читає він, мабуть, історичні, культурологічні речі, біографії політиків. Я б саме це робив на його місці. Щодо музичних уподобань – думаю, він слухає бардів, авторську музику. Навряд чи він є фанатом сучасної молодіжної музики або рок-н-ролу. Це було б важко уявити. Думаю, ще він читає якісь філософські роботи. Мені так здається, що Президент за посадою має думати про буття.

Симоненко. Найпростіше було б сказати, що він слухає радянські пісні минулих років, але чомусь мені здається, що він виходить за рамки свого іміджу. Цілком імовірно, що він може слухати рок-н-рол – „Лед Зеппелін”, „Креденс”, „Діп Перпл”. Я б не здивувався, коли б про це дізнався. Щодо книжок, сказати складніше. Має він любити якусь серйозну прозу, можливо, на кшталт Маркеса. Флобер? Навряд чи це щось модне.

Медведчук. Оскільки він – фігура застібнута, майже не дає інтерв’ю, не демонструє себе й не йде на публіку, сказати складно. Він дуже серйозно ставиться до своєї форми – фізичної і психічної. Тому він має слідкувати за новинками музики й літератури. Я б не здивувався, якби він переглядав критичні сторінки чоловічих журналів і звідти вибирав би, що треба читати і слухати. Конкретно важко уявити.

Ющенко. Не здивувався б, якби його улюбленим диском був диск Ніни Матвієнко. Ще – народні пісні, українські пісні у виконанні якихось незвичних авторів – відомих тенорів, хору Вірьовки, кубанського козачого хору. Він позиціонує себе як щирого українця, і було б дивно, якби було інакше в реальному житті. Гадаю, він цікавиться історією філософії, історією культури. Він збирає раритети, тому, гадаю, що він читає наукові роботи з археології, етнографії, культури.

Янукович. Це зовсім незрозуміла постать. Принаймні, поки що. Можливо, пізніше дещо в його іміджі стане більш точним.

Олег Мікляєв, газета „Свобода”:

– Кучма. Гадаю, він нічого не читає. Газет він так само не читає ніяких – сам колись казав. Слухає, мабуть, радіо „Шансон”.

Янукович. Мабуть, щось читає, але важко уявити, що саме. Белетристику з економіки? Слухає той же „Шансон” – я майже впевнений, що він блатну музику полюбляє. Газети – „Сегодня”, „Факти”.

Ющенко. Мені здається, що він читає якісь філософські праці. Музика – класика і українські пісні. Газети – „Урядовий кур’єр”.

Медведчук. Важче сказати, які саме книги він читає. Нічого про цю людину не можна сказати напевне. Слухає розважальні пісні, попсу, щоб розслабитися. Читає, мабуть, усі газети. Мені здається, що по роботі він мусить це робити. Йому, звісно, дають вирізки, але він лише ними не обмежується.

Симоненко. Мабуть, штудіює Леніна, „Что делать?”. Слухає музику радянської епохи. Читає газету „Комуніст”, можливо, російську „Правду”.

Ірина Коцина, редактор відділу політики, газета „Факти”:

– Кучма. Бардівська музика. Що читає, складно уявити, але гадаю, що детективний жанр. Із преси – масові газети, неспеціалізовані, неаналітичні.

Янукович. Пісні радянських часів. З літератури – щось на зразок Юрія Бондарева. Гадаю, що він теж читає масові газети, а ще „Дзеркало тижня”, „2000”.

Ющенко. Народна музика. Література – українська класика. Преса – всі щоденні газети, які видаються в Києві.

Симоненко. Теж музика радянських часів. Література – радянська класика. Партійна преса.

Медведчук. Література – мемуаристика. Преса – всі газети, що існують. Світова класична музика.

Юрій Космина, газета „Вечерние вести”:

– Кучма. Література – „Україна – не Росія”. Треба ж хоч прочитати. Музика – група „Ленінград” і Вєрка Сердючка. Преса – сайт „Темник”.

Янукович. Слухає радіо „Шансон”. Читає Андрія Кудіна: „Как выжить в тюрьме”. Преса – сайт „Україна кримінальна”.

Ющенко. Читає „Довідник пасічника”. Слухає „ВВ” і „Океан Ельзи”. Преса – журнал „Мурзилка”.

Симоненко. Читає Леніна і мемуари Павлика Морозова. Слухає Кобзона і Софію Ротару. Преса – „Советская Россия”.

Медведчук. Читає „Нарцис”. Слухає „Любе”. Преса – „2000”.

Мар’яна Олійник, редактор відділу політики, газета „День”:

– Кучма. Преси не читає, не встигає, за його словами, йому готують вибірки. Література – не знаю, що саме читав, можливо, не було часу, бо писав власну книгу. Можливо, читав, скажімо, пресу, але не сьогоднішню, а підшивки за попередні роки для того, щоб написати книгу. Щодо музики, то я думаю, що Президент у курсі творчості всіх видатних митців, що приїздять в Україну, буває на всіх їхніх концертах. Слухає він і Монтсеррат Кабальє, й усіх серйозних виконавців.

Янукович. Пресу читає опозиційну в першу чергу – якщо читає взагалі. Література – як мені чомусь уявляється, це радянські письменники 30-х – 40-х років. Це йому близько. Музика – швидше за все, сучасна популярна російська естрада. І, можливо, українські народні пісні в сучасній обробці.

Ющенко. Пресу переглядає різноманітну. Щодо літератури – можливо, це класична українська поезія: Іван Франко, Леся Українка. Музика – також українська, не думаю, що сучасна, не думаю також, що класичні твори. Скоріше, щось ближче до автентичної музики – народні колективи, що виконують ближче до оригіналу. Хор імені Вірьовки, наприклад.

Симоненко. Преса – партійна, перш за все газета „Комуніст”. Музика – думаю, дуже любить радянські патріотичні пісні часів своєї юності, комсомольську музику тих часів. Чомусь мені здається, що читає він зарубіжну класику ХІХ століття.

Медведчук. Тут найважче щось сказати. Пресу він читає також різнобічну, включаючи Інтернет. Щодо літератури – можливо, українські історичні романи. Павла Загребельного, наприклад. Музика – скажімо, слухає класику.

Юрко Покальчук, письменник, член Колегії Асоціації українських письменників:

– Ющенко читає історичні романи, якусь сучасну західну літературу, Пауло Куельйо, те що зараз більш–менш модне і знане в світі, і перекладається – якщо не українською, то російською мовою. Щодо музики, то я думаю, що він схильний до класики, скажімо, Моцарт, і, можливо, слухає джаз, але американський варіант – блюз.

Думаю, що він дивився „Хоробре Серце”, „Останній самурай”, але думаю, що Ющенко схильний і до інтелектуального кіно, скажімо, французького.

„Дзеркало тижня,, „Україна молода” – головні газети українські. Я не думаю, що він надає перевагу „Киевским ведомостям”.

Янукович, думаю, повинен читати літературу про сильних чоловіків. Якщо брати сьогоднішній день – то західні детективи. Він повинен був прочитати „Хрещеного батька”. Таку літературу, де мусить бути сильна людина, яка добивається своєї цілі. Може дивитися багато детективних серіалів. Музика – починаючи від „Любе” до народної. Це мусить перегукуватися з його дитинством. Може, й українські групи – „Океан Ельзи”, Руслану – але це вряди-годи. Романси, Алла Пугачова... Щодо преси – думаю, повний набір російськомовної преси. Як прем’єр-міністр, я думаю, він читає з преси якесь підготоване резюме, а потім з нього вже вибирає, що докладніше читати.

Симоненко не такий дурний, як часом виглядає. Однак він має читати якісь легкі, бульварні романи. Можна було б сказати, що він слухає „Інтернаціонал”, але думаю, що він схильний до якоїсь класичної музики – Чайковський, наприклад.

Взагалі, якщо говорити про політиків, то їм потрібно читати і дивитися не те, що примушує думати і занурюватися у свій внутрішній світ. Політикам потрібно те, що допомагає приймати рішення, тому навряд чи більшість з них дивитиметься інтелектуальне кіно. Чому я більше можу говорити про Ющенка – я слухав декілька його інтерв’ю, вони інтелектуальні, я б сказав. І я можу припустити, що він знає більше, ніж це часом здається з його виступів. А про Симоненка можу сказати, що він менше знає, ніж це здається з його виступів, але все одно він розумніший, ніж виглядає, себто – хитріший.

Президент, який на „Таврійських іграх” (я сам це бачив) став на коліна перед Русланою і співав „Червону руту” – може, комусь це здавалось комічним, але мені це дуже сподобалося: значить, він це знає, і це йому подобається.

Артем Біденко, експерт з політичної комунікації Школи політичної аналітики, виконавчий директор Асоціації зовнішньої реклами України:

Відповідаю по номерах:

1) яку музику слухають;

2) яку пресу читають;

3) які книжки полюбляють читати;

4) які фільми полюбляють переглядати.

Віктор Ющенко

"Народник"

1. Українську народну, трохи сучасної легенької: „Плач Єремії”, Скрябін. Точно слухає Руслану. А також – легкий джаз, класичну музику. Його радіо – „Континент” і „Люкс ФМ” у старому форматі.

2. Партійну пресу – "Без цензури", близьку поглядами – "Україну молоду". Також – "День", "Дзеркало тижня" тощо.

3. Пригодницькі і біографії лідерів. Також цікаві новинки типу Трегубової.

4. Сімейні комедії, радянські комедії, історичні мелодрами.

Віктор Янукович

"Хлопець з народу"

1. Дуже легко вгадують смаки Віктора Федоровича – це репертуар радіо "Шансон". "Черний бумер" тощо. Блатняк, але й високі зразки "російського шансону" – Висоцький, романси. Не виключено, що подобається Сердючка.

2. По роботі – читає всю пресу. Для задоволення – що-небудь легке: „Сегодня”, „Факти”, „Аргументи і факти”.

3. Навряд чи любить щось, окрім детективів.

4. Російські комедії, мелодрами, старі іноземні бойовички, французькі комедії.

Петро Симоненко

"Умніца-атлічнік-ябєда"

1. Російські пісні а-ля Лєщенко і Вінокур. Його радіо – „Маяк”.

2. Тільки партійну і газету "Факти".

3. Біографії відомих людей, класику марксизму-ленінізму – щоби завжди бути підкованим.

4. Радянські фільми, в тому числі і старі. Французькі комедії з Рішаром і Фюнесом.

Леонід Кучма

"Рубаха-парень"

1. Очевидно, любить Вєрку Сердючку, але й водночас українські народні пісні. полюбляє романси, пісні типу "А бєлий лєбєдь на пруду...". Його радіо – напівШансон-напівСтолиця.

2. Читає пресу тільки по роботі, хоча, може, любити щось типу "Сегодня".

3. Детективи, пригодницькі книжки, біографії видатних лідерів.

4. Радянські комедії, мелодрами, старі іноземні бойовички, французькі комедії.

Віктор Медведчук

"Самозакоханий інтелектуал"

1. Слухає старенький рок і поп: „Бітлз”, „АББА”, Стінг. Полюбляє класику і джаз. Його радіо – „Ностальжі” і „Мюзік Радіо”.

2. Читає партійну пресу – „Наша газета+”. Може, „Аргументи і факти”. Також – „День” і „Дзеркало тижня”.

3. Детективи, біографії лідерів, романи російської класики – Толстого, Пастернака. Може любити західну класику XIX століття.

4. Усе цікаве, що радять дивитися, – дивиться (хоч „Убити Білла”), але передивляється тільки хороші фільми – радянські комедії, західні фільми на історичну тематику („Патріот”, „Хоробре серце”).