Петро Порошенко, народний депутат України, фракція „Наша Україна”:

– Мне сложно об этом судить. Я думаю, что обычный гражданин этих отличий не замечает. Если мы говорим об информационной политике, лучшим доказательством того, что «темники», рассылаемые АП, «темники», о которых говорят все, начиная от Председателя ВР Литвина и заканчивая Соросом, в действительности существуют, является одинаковое построение сюжетов и их очередности в рамках информационных программ. Человек, который хоть чуть-чуть разбирается в верстке информационной программы, это заметит. Возможно, какие-то позиции – не ключевые, не знаковые – на каналах Виктора Михайловича контролируются меньше, и, тем самым, редакторам и журналистам предоставляется больше возможности для принятия самостоятельных решений с точки зрения профессиональных стандартов, а не политической целесообразности. Возможно также, что на этих каналах санкции будут менее жесткими, если журналист позволит себе какие-то вещи…

Но, по моему впечатлению, эти отличия в редакционной политике понятны 20% журналистской киевской тусовки. А зритель, на которого и рассчитана телеинформация, в большинстве случаев этих отличий не видит и не понимает.

Я не хотел бы сегодня выступать человеком, который осуждает кого-то, у меня нет права судить. И я не знаю мотиваций, которыми руководствуются первые и вторые (контролирующие группы – «ТК»), возможно, они разные, но результат в итоге – почти одинаковый.

Микола Княжицький, журналіст, продюсер, керівник компанії “Медіадім”:

– Безумовно, відмінності між цими телеканалами існують. Якщо ви дивились останню програму Дмитра Кісельова за участю Юлії Мостової, Саші Ткаченка, то ви чули, які жорсткі звинувачення звучали на адресу глави Адміністрації Президента. На "1+1", на "Інтері" та УТ-1 такі звинувачення було б почути дуже важко. Тому ми бачимо, що позиція людини, яку називають близькою до так званих "нових незалежних каналів" (Віктора Пінчука), полягає у тому, щоб зблизитись і не дистанціюватись від бізнесменів та політиків, незалежно від того, чи вони знаходяться в опозиції, чи в провладних структурах. Наприклад, зараз Джордж Сорос в Америці опозиційний, але нема жодної гарантії, що суперник Буша виграє і Сорос стане провладним, якраз напередодні українських виборів.

Те, що на каналі, де акціонерами є американці, виходять "п'ятихвилинки ненависті", які сповнені часто справді неправдивої інформації, то це є страшно і це говорить про рівень демократії американців. І якщо Сорос пред’явить якісь претензії в Америці, то я буду тільки це підтримувати…

Олександр Зінченко, заступник Голови Верховної Ради України:

– Отличия, на мой взгляд, в каких-то деталях, хотя наиболее значимые искажения информационного пространства характерны и для тех, и для других.

Но позиция каналов, контролируемых Медведчуком, более жесткая и более, я бы сказал, однозначная. А на каналах, которые ассоциируют с Пинчуком, есть попытка сгладить какие-то политические углы. По-моему, на этих каналах стихийно ищется попытка не упустить зрителя. Если на первых трех каналах все выхолощено, то на остальных трех заметны попытки найти рациональный и адекватный контакт с аудиторией. Доверие – это рейтинг, и здесь бизнес предполагает все-таки наверстать то, что теряется под давлением пропаганды или идеологии. На каналах, связываемых с именем Пинчука, более выражены попытки найти компромиссы. Связано это с желанием развивать телеканалы как бизнес, что заставляет искать более адекватные и рациональные пути.

Но там, где даже бизнес не может влиять на эти вопросы, все же осуществляется такая же прямая, тупая и примитивная пропаганда.

Ігор Гаврилов, екс-народний депутат, Партія Зелених:

– Я думаю, что это больше связано именно с имиджем каналов. Контролировать жестко общенациональные каналы очень сложно. Есть определенная политика, лица, отвечающие за политику государства, безусловно, влияют на ведущие телеканалы – это в первую очередь УТ-1, «1+1», «Интер». А такие каналы, как СТБ, «Новый», ICTV – они просто сориентированы на другую категорию граждан, более молодую. Поэтому информация подается в виде, более приемлемом для целевой аудитории. В принципе, редакционная политика и тех, и других каналов одинакова, просто сориентирована на разные слои населения.

Леонід Кравчук, народний депутат України, фракція СДПУ(о):

– Може, будемо говорити точніше – є метрові канали і є дециметрові. На мою думку, офіціозу більше у цієї групи каналів – «1+1», «Інтер», УТ-1. Тобто, є формальна дисципліна у висловлюванні і багато схожості в політичних інформаціях. Більше свободи у інших каналів, але не набагато.

Я дивлюсь, як правило, політичну інформацію і не бачу великої різниці, скажімо, між «1+1» і ICTV. Після деяких висловлювань у пресі я став більш скрупульозно аналізувати, чим вони відрізняються. Я б сказав – нічим. Тому я вважаю, що цей поділ, який зроблений був на передачі Кисельова («Подробно» с Дмитрием Киселевым, ICTV – «ТК»), за участю Джорджа Сороса, є досить умовним. Усі ці великі загальнонаціональні канали схожі, і інформаційні потоки одні й ті ж, джерела одні й ті ж.

Я дивлюсь і російські телепрограми і бачу, що багато чого переспівується звідти.

А якщо говорити про оцінки наших посадових осіб – чи то Президента, чи то ще когось, то вони всі витримані в дусі партійно-більшовистської дисципліни, і ніяких там цікавостей ви не знайдете на усіх шести каналах.

Я, взагалі-то, є противником брутальної критики, як і абсолютним противником "одобрямсу". Мене цікавить: а що журналісти побачили в виступі, скажімо, Президента? Реальний аналіз – чого саме отакий виступ, як він відповідає дійсності, що в ньому нового?..

Колись за більшовиків ходив анекдот. Новоствореному американському комп'ютеру задали задачку. Взяли доповідь Леоніда Ілліча Брежнєва і загадали з'ясувати, що в ній нового. Машина довго скрипіла, а потім згоріла, бо нічого нового не знайшла. Так і у виступах наших посадових осіб, які можна навіть не слухати, бо все це давно вже говорилось, тільки іншими словами. Я дійсно щиро можу співчувати, тому що, принаймні, не можна щотижня виступати з промовою і в цій промові продукувати нові ідеї – це просто нереально.

Є речі дуже принципові, скажімо, яким буде курс України завтра, але журналістів цікавить лише те, хто піде на третій термін, а інше для них – дрібниці. А якщо зміниться курс до президентських виборів, якщо ми поміняємо орієнтацію з Європи на Азію? Яке тоді матиме значення третій, четвертий і п'ятий строк? Все одно буде ясно, куди ми йдемо.

На жаль, персоналії і речі, що, на мою думку, не є суттєвими, для наших мас-медіа виявляються визначальними. Це така хвороба, більшовистське мислення, впевненість, що все вирішує одна людина. Між тим, якщо говорити відверто, вона вирішує багато, але далеко не все.

Мене часом охоплює подив, коли читаю, як автор доводить те, чого в житті ніколи не чув і не бачив, і навіть не уявляє собі, як це робиться насправді. Зараз багато молодих журналістів з'явилось, і вони, безперечно, цікаві люди, але самої кухні, процесу вони не знають і не можуть знати. Вони фантазують, їхня фантазія інколи цікава, бо слідкуєш за процесом мислення людини.

Я взагалі багато читаю, зараз іще й Інтернет з'явився – там інколи дають такі піруети, що просто дивуєшся, звідки воно береться.

Олександр Мартиненко, генеральний директор агентства "Інтерфакс-Україна":

– Не могу сказать, кто кого контролирует – этот вопрос, как всегда, висит в воздухе, но различия между каналами есть. Должен сказать, что и между тремя каналами, которые вы называете контролируемыми Пинчуком, тоже есть различия. В другой группе каналов между редакционной политикой каждого различий меньше. Думаю, что в первой группе каналов решения о тех или иных акцентах, о тех или иных сюжетах принимают менеджеры каналов. Видимо, во второй группе каналов решения принимают менеджеры коллективно. Т.е., видимо, собираются и договариваются, потому что действительно все очень похоже в подаче событий на этих трех каналах.

Віктор Небоженко, політтехнолог:

– Хорошо видно, что на телеканалах, контролируемых Пинчуком, есть табу, скажем, на освещение любых проявлений антисемитизма. Они не разжигают эту тему и также не пытаются ее анализировать. А каналы эсдековские делают всё возможное для того, чтобы эта тема из бытовой превратилась в культурологическую и стала политической.

Другой аспект состоит в том, что телеканалы Пинчука больше уделяют внимания внешнеполитическим проблемам Украины и активно освещают американскую точку зрения, начиная от Сороса и государственных деятелей. Каналы Медведчука в этой теме занимаются элементарным манипулированием, как это делается в любой "банановой республике", которая чувствует себя бедной, но зато гордой, и позволяет себе критиковать великие державы. Это напоминает телепрактику 70-ых годов прошлого столетия.

У телеканалов Пинчука более взвешенная позиция, они претендуют на условия, когда политические телевизионные спецоперации не понижают рейтинги и не мешают рекламодателю.

Такое ощущение, что телеканалы Медведчука готовятся к дестабилизации и для этого им надо достаточно раскачать ситуацию в общественном мнении, подготовить какие-то оценки и образы, которые потом легко будут использованы на других направлениях дестабилизации. А каналы Пинчука – тоже не "миротворцы", но у них, по крайней мере, нет направленной цели на дестабилизацию.

Володимир Малинкович, політолог:

– Разница в подаче информационных материалов, связанных с политикой, на этих каналах очевидна. На мой взгляд, каналы, контролируемые Пинчуком, подают эти материалы более объективно, и там почти не просматривается пропагандистский акцент. В тоже время каналы, контролируемые Медведчуком, по сути, занимаются грубым пиаром в поддержку линии даже не Президента, а главы президентской администрации. Я имею в виду Первый Национальный канал, „Интер” а также – особенно – „1+1”. Что касается „1+1”, то на этом канале Корчинским с Джангировым осуществляется своего рода „телемочиловка” оппозиционеров с нарушением этических и журналистских норм. Я думаю, что столь грубые вещи не допускались даже советским пропагандистским аппаратом.

Что касается редакционной линии, связанной с освещением визита Дж. Сороса, то здесь разница тоже совершенно очевидная. Если „медведчуковские каналы” демонстрировали своё резко критическое отношение к этому филантропу и американскому бизнесмену, то каналы, контролируемые Пинчуком, симпатизировали ему и явно демонстрировали стремление к сотрудничеству.

Думаю, что это не случайно. Мне кажется, что это связано прежде всего с тем, что Медведчук решает проблемы сегодняшнего дня, он является „серым кардиналом” и выполняет задачи, связанные с актуальной политической жизнью аппарата Президента. Тогда как Пинчук рассчитывает явно на более длительную политическую перспективу, предполагая, что Украине придётся всё-таки включаться в европейское пространство, в том числе, и информационное. И он явно хотел бы занять там определённое место. Более того, очевидно, что Пинчук всегда симпатизировал рыночникам, радикальным рыночникам, ориентированным на Запад. И мы знаем это по „Озимому поколению”, лидеры которого оказались в конфликте с нынешним премьером и в какой-то мере с руководителем Администрации Президента. Очевидно, что позиции Пинчука являются более объективными и сориентированными на европейский выбор Украины.

Володимир Полохало, політолог, журнал „Політична думка”:

– Позиціювання телеканалів пов’язане не з редакційною політикою, а, насамперед, з її власником. Конкуренти „медіа-холдингу” Пінчука почали раніше і мають більшу аудиторію і більш рейтингові канали. Але і канали ICTV і "Новий" мають велику перспективу для розвитку.

Сьогодні відмінності між мас-медіа викликані не різницею колективів, журналістських позицій і випускових редакторів, а тими політичними цілями і планами, які ставлять перед собою їхні власники. Відмінності – це вже другорядне, похідне і детерміноване.

Взагалі, особливої відмінності немає, бо одні й інші є маніпулятивними і піарними, і ті і ті є пропагандистськими, ті й ті слугують олігархам, є олігархічними телебаченнями, є інструментом реалізації політичних сценаріїв та планів. У цьому контексті творчі колективи не мають ніякого значення і мають діяти в заздалегідь закладених параметрах. Електронні ЗМІ не лише прислухаються до "порад" власника, а вони навіть намагаються відгадати наміри і зрозуміти свого власника з півслова. Це абсолютна залежність. Позиція журналістів на цих каналах не має жодного значення.

Просто є маніпуляції, коли реципієнт (глядач) не здогадується, що ним маніпулюють. Мені здається, що телеглядачі каналів Пінчука менш здогадуються, що ними маніпулюють. Тобто, ці канали більш маніпулятивні і менш відверто пропагандистські. Проте еволюція олігархічних телеканалів однакова. Конкуренція між олігархами – це конкуренція телеканалів. Відмінності між олігархічними телеканалами є нюансами, які є цікавими для людей, що відслідковують ті чи інші телеканали. Ці відмінності не мають ніякого абсолютного значення для громадян і не мають глибинного характеру.

Можливо, Віктор Пінчук хоче створити собі імідж національного патріота і "доброго" олігарха, інтереси якого збігаються з національними. Але насправді немає "добрих" чи "поганих" олігархів.