Відповідають: Юхим Мармер, Олександр Зирін, Ірина Карпінос, Людмила Клепкова, Борис Куріцин, Марія Старожицька, Руслан Бедрик.

Юхим Мармер, головний редактор тижневика "Україна-Центр":

– Зовсім не впливає: фіксую увагу на назві фільму, намагаюсь пригадати, що я про нього чув чи читав.

Якщо не маю ніякої інформації – намагаюся скласти своє враження в перші 5-10 хвилин фільму.

Особисто мені та моїй родині система "кінопозначок" зовсім не потрібна. Вона надумана. Головне – смак телеканалу. Для формування якого пара-трійка судових процесів, ініційованих глядачами за показ відвертої порнухи, не зашкодили б.

Олександр Зирін, незалежний телевізійний оглядач:

– Як на мене, головна мета впровадження цієї символіки – зовсім не вплив на мій вибір. Головне (чи, може, я щось не розумію) – вплинути на мої намагання вчасно відтягнути від екранів одну мою знайому чарівну і маленьку чотирирічну бутузяру або мого дванадцятирічного племінника. Правда, племінник мій уже точно знає, навіщо телевізійники ставлять у куточку червоненьке. Чого не можна сказати про дорослих дядечків і тіточок: приватне опитування, проведене автором перед новим роком, показало, що переважна частина дорослих практично не орієнтується або довго-довго обговорює між собою геометричні і кольорові проблеми.

Слід зазначити, що, для прикладу, канал "СТБ" на анонсах майбутнього кінопоказу почав титром подавати роз’яснення появи певних геометричних фігур у кадрі. Нарешті...

Щодо комфортності перегляду: все залежить від коректності вибору місця і розміру зазначеного символу.

Є два діаметрально протилежні варіанти: розмір символу може бути доведений до розміру мікроба (на деяких комерційних каналах такий спосіб виконання рішень Нацради уже апробований) або будинка – зрозуміло, це викликає певні неадекватні подразнення.

Ірина Карпінос, журналіст:

– Ни я, ни моя дочь не обращаем на это внимания. Мы обращаем внимание на режиссера фильма и актеров, которые в нем играют. Думаю, что эти геометрические фигурки абсолютно не нужны.

Людмила Клепкова, журналіст:

– Кружки вижу иногда, но внимания не обращаю. Временами эти символы даже раздражают, потому что не помню, что они обозначают. Обращаю внимание на название фильма, а не на кружки. Ведь так просто ТВ не смотрю, а изучаю программу предварительно, чтобы выбрать, что мне посмотреть. А в той программе, которой пользуюсь я, кружков и квадратиков нет.

Борис Куріцин, завліт театру імені Лесі Українки:

– Ніяким. Вважаю це не потрібним, а навіть шкідливим. Що стосується дітей, моїх близьких і рідних, то дехто просто не звертає уваги і дивиться те, що йому заманеться. А найбільш кмітливі второпали, що „полуничку” можна знайти саме там, де червоний квадрат. Взагалі, мені здається, що введення цієї норми – це спроба Нацради імітувати яку-небудь діяльність. Спокійніше розцяцькувати телеекран e якомусь кутку, ніж реально впливати на програмну політику телеканалів. Думаю, що якщо б не було минулорічних скандалів навколо „Гравісу” або „Волі”, то цих кольорових позначок не було б і згадки, і про існування Нацради з питань телебачення знало б обмежене коло вузьких фахівців.

Марія Старожицька, заступник головного редактора газети "Кіевскій телеграфъ":

– Дякую за запитання: мою молодшу доньку також зацікавило, чому у світлофора тільки кружечки, і все всім зрозуміло, а на телеекрані “можна дивитися” означає зелений кружечок, “як мама скаже” – жовтий трикутник, а “такі фільми тато любить” – червоний квадрат.

Я спочатку сказала, що інформацію “можна”, “не можна”, “на ваш розсуд” несе лише колір, а форма – виключно для краси, а потім замислилася: може, чого не знаю?.. Мабуть, треба зачекати, доки якомусь із нових каналів знадобиться ввести до логотипу популярну геометричну фігуру, відтак ініціатори квадратури круга зароблять на продажу авторських прав.

А фільми для перегляду ми обираємо виключно за телепрограмою...

Руслан Бедрик, Інститут глобальних стратегій (ІГЛС):

– Сама система таких позначок – це звична практика у європейських країнах. Український медіа-ринок (коли він тільки з’являвся) стрімко розвивався, але це був розвиток стихійний та неконтрольований. Звісно ж, такий ринок був відкритим для будь-якого продукту – як для якісного, так і низькопробного. Згодом він поступово структурувався (хоча і у свій, суто український спосіб), почали формуватися свої правила гри.

Поступове введення такої системи маркірування інформаційних продуктів, на мою думку, – це результат певної еволюції вітчизняного медіа-ринку. Але для того, щоб ця система почала працювати, має пройти період адаптації споживача до цих правил. Не думаю, щоб на даний момент ці позначки (які, звісно ж, мають характер “рекомендацій”) можуть суттєво впливати на вибір того чи іншого фільму. Суттєва частина споживачів може просто не звертати на них уваги в силу необізнаності, тим більше, якщо вести мову про дітей, які дивляться телевізор без батьків. Власне, мені більш ефективною здається практика “спеціалізації” телеканалів, яка вже стала чіткою тенденцією на Заході та поступово запроваджується і в нас.