- Я считаю, что украинские СМИ очень достойно осветили все аспекты этого конфликта. И, в принципе, был изложен полный спектр мнений, и каждый день появлялась новая информация. С моей точки зрения, это был пример, когда события освещались полностью объективно. Так как речь шла о нарушении территориальной целостности Украины, интересы всех политических групп совпали. Поэтому СМИ, представляющие разные политические силы, более-менее объективно и подробно эту ситуацию отображали.

Что касается российских СМИ, они замалчивали эти события, но это уже их проблемы. Это не наше украинское дело - расценивать, как они себя вели, хотя очевидно, что сначала они замалчивали, а теперь подают информацию исключительно с пророссийской точки зрения.

Євген Костенко, політолог:

- На мою думку, і вітчизняні і іноземні ЗМІ зіграли відчутну роль в тузлінському шоу. Одні тим, що мовчали і дозволяли йому розкручуватися, інші -інформуванням про подіі і привертанням уваги до них.

Саме замовчуванню ми можемо дякувати ситуаціі, що виникла. Якби наші украінські ЗМІ активно надавали інформацію про те, як у МЗС краіни вирішують питання з делімітацією кордонів з Молдовою (ГЕС, виходу до моря і нафтовий термінал), Російською Федерацією, Білоруссю та Румунією, введенням нормальних кордонів і недопущенням наркоділків і незаконних мігрантів, то нездатність керівництва МЗС вирішити ці питання була б зрозуміла всім вже давно. А це, в свою чергу, призвело б до змін або б в позиціі чиновників МЗС, або до змін його керівництва.

Я маю всю необхідну мені інформацію, яка стосується Тузли, і відкриту і із інших джерел, як із вітчизняних , так і з іноземних. Інша справа - в ціні цієі інформаціі. Бо, як кажуть наші стратегічні партнери, "таім це мані".

Дійсно, сьогодні, на жаль, жодне публічне видання не дає можливості доступу до повноі і всебічно об'єктивноі інформації про ситуацію на Тузлі, щоб не приходилося витрачати час на ії пошук в інших ресурсах.

Інформація, що після візиту Л.Кучми кубанці продовжили тільки-но припинене будівництво дамби до острова Тузла, тільки підтверджує, що всі розмови з країною, чий військовий катер проник і продовжує безкарно залишатися на українській території, можна вести тільки з позиції міжнародного права.

Президентові України вже час не умовляти свого друга Путіна, а просто виконати рішення Ради національної безпеки і оборони Україні. Він повинен терміново звернутися до Ради Безпеки ООН з заявою про ситуацію керченській затоці, яка внаслідок дій російської влади може створити загрозу міжнародному миру та безпеці, із вимогою вжити заходів для відновлення територіальної цілісності України та врегулювання ситуації. Одночасно звернутися до HATO - з проханням провести консультації між Україною та HATO з питань відновлення територіальної цілісності України та врегулювання ситуації відповідно до Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору від 9 липня 1997 року. А також звернутися до держав, які виступають гарантами безпеки України відповідно до Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, з повідомленням про порушення територіальної цілісності України та проханням провести відповідні консультації, зокрема у багатосторонньому форматі.

Його російський колега, який, напевно, вважає що вже домовився із своїм американським другом Джорджем щодо того, що Україна - це виключно сфера його інтересів, забуває, що в Європі існують інші точки зору щодо ролі США в економічному житті Європи. І саме тому звернення до міжнародних інституцій, в тому числі таких органів, як ЄС, як Європарламент, Рада міністрів і Європейська комісія, призведе до того, що європейці не забаряться із згодою направлення до району Керченської протоки міжнародної місії з установлення фактів порушення угод і конвенцій, в тому числі і з міжнародного права. Особливо, якщо наслідком цього може бути виникнення збройного конфлікту в самому центрі Європи.

Путін може гратися із громадською думкою своєї країни, його п’ятої колони в Україні і іноземцями, тільки завдяки мовчанці Президента України. Україна програє інформаційну війну Російській Федерації, що вже скоро може бути кваліфіковано, як мінімум, як злочинна недбалість і безвідповідальність.

Хоча можливо, враховуючи, що в присутності Кучми росіяни не будують дамбу, а таке перебування на острові Тузла, замість використання інших, менш дорогих для бюджету (порахуйте тільки вартість охорони і транспорту для забезпечення такого візиту), але більш ефективних заходів, як то звернення до Ради безпеки ООН та органів ЄС, можуть дуже сподобатися нашому нинішньому Президенту. Тому Парламент міг би прийняти рішення про надання йому в майбутньому роботи в якості сторожу острова Тузла. І людині приємно, і було б кому пугати росіян.

Володимир Малинкович, політолог:

- Российские СМИ, практически все, неадекватно отражали ситуацию с нашим островом и очень долго ее замалчивали, считая несущественной. А потом, когда стали давать информацию, то, как правило, получали ее от людей, пренебрежительно относящихся к нашей стране и нашему суверенитету. Я имею в виду Рогозина, Маркова и других политиков и политологов России, которые перепутали праведное с грешным и вопрос о необходимости защиты Тамани от штормов и наводнений перепутали с вопросом о государственных границах двух стран. Все это смешали в одну кучу, в результате вызвали у населения России раздражение (что нетрудно сделать, поскольку в России до сих пор нет объективной информации о процессах, происходящих в Украине, и большинство россиян все еще считают наш суверенитет неким недоразумением).

Что касается наших СМИ, то, на мой взгляд, здесь было более-менее объективное освещение событий. Поскольку телеканалы, которые поддерживают Президента, и оппозиционные критически относятся к действиям России. Что вполне оправдано. Другое дело, что масс-медиа, ориентирующиеся на Ющенко или на националистов, добавляют к информации, которой у нас не очень уж много, всевозможные домыслы о заговорах. Я не верю в заговоры. Считаю все эти события проявлением российского великодержавного хамства, несерьезного отношения к нашему суверенитету.

А также – следствием отсутствия тех необходимых в наших отношениях консультативных встреч, предваряющих любые из тех политических решений, которые могут затронуть интересы одной из сторон. Я еще 12 лет назад говорил о необходимости создания Украино-российского консультативного центра, который помогал бы решать проблемы, касающиеся наших стран, заранее. Но, увы, мы до сих не имеем таких центров и до сих пор Россия всерьез не анализирует то, что происходит в Украине. Объективно же то, что сделано Россией в керченском конфликте, идет на пользу националистическим группировкам, и Ющенко, практически, получил подарок от Путина, поскольку действительно Россия проявила себя как агрессор.

Аналитика вся построена и будет построена на домыслах, потому что и в нашей стране, и в России все делается под столом. И аналитика будет со значительной долей фантастики. Никто из нас не знает, где принимаются решения, принималось ли решение по дамбе на уровне Тамани, и потом было санкционировано непродуманно в Москве или принималось оно непосредственно Кремлем - точно никто не знает. Поэтому здесь много может быть спекуляций и много спекуляций уже имеет место. Тем более спекулятивны разговоры, что в этом (заговоре) конфликте участвует Кучма. Я не сторонник Кучмы, но никаких оснований утверждать подобное нет.

То есть – это главная проблема, в том числе диктующая и недостаток серьезной аналитики, то, что все делается под столом. Нам нужна прозрачность принятия решений, как в Украине, так и в России. К сожалению, порядки там даже пострашнее наших, там уже нет публичной политики, и, по сути, вообще никто не знает, что происходит и на каком уровне принимаются решения. А если журналисты не получают объективной информации, они заменяют ее спекулятивной информацией и домыслами.

Мне кажется, что все это началось на Тамани в связи с предвыборной ситуацией, и попыткой нынешнего губернатора продемонстрировать радикальному националисту (красно-коричневому, как говорят) Кондратенко, что он тоже защищает интересы кубанцев и таманцев. Для того, чтобы получить у них голоса, он и начал строительство этой дамбы. Почему в течение двух недель Кремль всерьез не отреагировал, не начал серьезные переговоры, где можно было бы четко сказать, что дамба дойдет до этой точки, потом повернет, и так далее, что это не касается проблем наших границ, что это предмет совершенно других переговоров? Я считаю, потому, что там до сих пор рассматривают Украину как какую-нибудь кемеровскую область. На самом деле, они совершают большую ошибку, потому что число тех украинцев, кто хотел бы сближения с Россией, постоянно уменьшается.

Я в течение многих лет активно выступал против вступления Украины в НАТО, сегодня я не могу этого сказать. Я увидел, что Украина может оказаться беззащитной. Последняя ситуация заставляет меня задуматься. Я не считаю, что Россия - наш враг. Но из-за такого отношения к Украине могут возникнуть опасные для нас ситуации. Когда какие-нибудь экстремистские казаческие отряды могут начать военные действия, и мы будем втянуты в конфликт. А мы, конечно, слабее России, и нам нужна поддержка извне. Поэтому, будь мы членами НАТО, мы попали бы под ту статью устава, где агрессия против одного члена этой организации является агрессией против всего блока. И получается, что сторонники НАТО могут аплодировать товарищу Путину.

Євген Федченко, викладач Могилянської школи журналістики, екс-ведучий програми „Вікна в світ”(СТБ):

- Стосовно ролі ЗМІ можна зазначити, що з українського боку, звичайно, ситуація навколо Тузли була багато в чому створена саме завдяки діяльності ЗМІ, оскільки вони приділяли і продовжують приділяти їй досить багато уваги. Втім, про це не можна сказати, аналізуючи цю ситуацію з російського боку, тому що там помітна другорядність цієї інформації, з чого особисто я роблю висновок, що ця криза більш призначена для українського споживання, і ЗМІ є активними учасниками пропагування певних ідей, пов`язаних з цим конфліктом. І головна з цих ідей - як раз розбурхати громадську думку навколо цієї проблем і зробити так, щоб ніхто не залишився осторонь цього інформаційного приводу. Можна сказати, що з цим завданням українські ЗМІ впоралися, що, на мою думку, очікувалося від них з боку української влади.

В той же час, ЗМІ України давали навіть не стільки інформацію, скільки певні рефлексії щодо цієї інформації, а самої інформації могло бути і більше. Так само, мені здається, не так багато було в цій ситуації фахового аналізу. В основному намагалися аналізувати цю ситуацію журналісти, що, власне, не є їхнім характерним фахом.

Наскільки я розумію, неформальним завданням для українських ЗМІ було створити таку ситуацію, коли б, з одного боку, у глядачів виникло б відчуття повної кризи, а з іншого боку - щоб в них не було інструментарію для того, щоб зрозуміти, в чому ця криза насправді є, і як влада збирається реагувати на цю кризу. Аналізу цих двох компонентів не вистачало, але, мені здається, це не випадковість.

Будь-яка криза є рукотворною. Тим більше криза, яка так несподівано виникла, і настільки ж несподівано вона може зникнути, після виконання певного політичного завдання. Тобто я навіть не бачу можливості, як українські ЗМІ, принаймні ті, до яких має доступ широка аудиторія, могли б зробити цю ситуацію більш прозорою і зрозумілою. Мені здається, що в більшості своїй вони грали і продовжують грати в інтересах влади. Хоча теоретично це мало б бути навпаки, преса завжди має ставити під сумнів дії влади, тоді вона працює ефективно.

Лаврентій Малазонія, незалежний телепродюсер

СМИ сыграли ту роль, которую ДОЛЖНЫ были "сыграть"- по-возможности максимально информировать о происходящем событии.

Собственно мне было достаточно информации, как "присутствующей" ГДЕ-ТО, так и ГДЕ-ТО "отсутствующей" (она точнее ориентирует в событии).Аналитика интересует меня исключительно как интерпретация фактов ее заказчиками-акценты присутствующие там позволяют точнее ответить на вопросы-КТО? КАК? ЗАЧЕМ? и т.д.Отсутствие ЧЬЕЙ-ТО аналитики тоже позволяет получить ответы на многие вопросы.

Если "off-topic", то в конечно "Тузлинской дамбе" много любопытно-сослагательного.ЕСЛИ это чья-то задумка, то "придумщику" следует отдать должное (и это должное, следует думать, он взял)- просто БЛЕСТЯЩЕ.Надо было выдать не только просто идею, продумать "географию темы" и время, продумать "юридические аспекты", задействовать огромные ресурсы (деньги,президенты, премьеры, спикеры...да один Волошин чего стоит), правильно цеплять к теме "модули"... Главное, дав теме "нужную инерцию" , не вмешиваться в нее, не прикасаться к ней, не корректировать ее - пускай она "идет сама", тема не обеднеет (приростут версии, напишут либретто, примут обращение куда надо и к кому надо, просчитанные политики с обоих сторон будут муТузлить друг другу харизмы и т.д и т.п.) В конце концов, людям ведь не нужно, чтобы было правильно, людям нужно, чтобы было хорошо...правда?Им уже "хорошо" от виртуозной вербальной игры с Тузлой- "в Тузлу со своим самосвалом", "разрубить Гордиев тузел", "укрепить тузлы дружбы"...Люди имеют зрелище, причем качественное.И не важно были, или не были эти любопытно-сослагательные ЕСЛИ.

И, если я не ошибаюсь, то предстоящая встреча двух президентов в Ялте, качествено углубит вот это "хорошо для людей".

Ірина Погорєлова, журналіст, „Політичні хроніки”, „Грани +”:

- Роль СМИ стандартная: чем меньше субъектов-монополистов, тем легче ими манипулировать. Не хватает информации из российских СМИ, комментариев из окружения Президента Путина.

Андрій Єрмолаєв – директор Центру соціальних досліджень „Софія”:

- Я думаю, что как раз в случае с Керченским кризисом, в отличии от ряда других ситуаций, например, подготовка ЕЭП, как раз украинские СМИ сыграли роль фокусировщика, который обеспечил не только поток информации о сути конфликта, характере претензий с обеих сторон, но и обеспечил широкое присутствие экспертов.

Что касается недостатков информационной ситуации, то выделил бы определенную дифференцированность СМИ, потому что в большинстве случаев печатные и интернет-СМИ были куда более объективными, нежели подконтрольные власти телевизионные каналы.

К недостаткам самой информационной ситуации отнес бы то, что в ней очень слабо присутствовали политики. Политик – это источник вариантов решений. И тот факт, что украинские политики, представляющие исполнительную и законодательную власть, не имели взвешенных и продуманных решений для оперативного разрешения кризиса, очень серьезно сказался на информационной ситуации. Политики были неубедительными, присутствовали немногочисленно и выглядели куда более слабо нежели эксперты и даже журналисты.

Олексій Мустафін, шеф-редактор ІАС телеканалу „Інтер”:

- На мою думку, під час керченської кризи українські ЗМІ свою головну роль – інформатора - виконували цілком задовільно. Принаймні, якщо порівнювати їх з російськими ЗМІ або ж з деякими з тих же українських ЗМІ під час інших подій. Ми чули різні точки зору, ми бачили , що відбувається в Керченській протоці. Причому з обох боків кордону. З моєї точки зору, аналітики з цього питання теж вистачало.

Інша справа, що ЗМІ знову опинилися у ситуації „хлопчика для биття”. Спочатку політики звинувачували пресу, що вона недостатньо висвітлює конфлікт. А потім ті ж самі політики стверджували, що ЗМІ „конфлікт роздмухують”. Власне, в такій ситуації ЗМІ треба було робити свою справу, незважаючи на закиди, що вони, на щастя, і робили.

Хоча, звичайно, було важко. По-перше, мова йшла про національні інтереси України, а отже – непросто було зберегти необхідну для журналістів неупередженість і відстороненість. По-друге, зрозуміло, що всі учасники конфлікту намагалися використати пресу в своїх цілях. На жаль, це іноді вдавалося. Найбільш яскравий приклад – історія із заявою Волошина про „Бомбу”. Але знову ж таки, на щастя, цей випадок, як і деякі інші, був швидше винятком, аніж правилом.

Тетяна Метельова, незалежний журналіст:

Висвітлення конфлікту, що виник навколо острова Тузли, у засобах масової інформації, попри всю початкову фрагментарність, зіграв, як на мене, позитивну роль. Передвиборне щодо російських реалій підгрунтя цього конфлікту очевидне і для пересічного читача (глядача). Однак відчувається брак того, що називається історичною довідкою. Аргументація на користь належності острова Україні не є переконливою. Посилання на міждержавні договори, якими обидві сторони визнають територіальну цілісність одна одної, не доводить, що існують достатні юридичні підстави визнавати острів українською територією. Що причина тому – чи не належна обізнаність ЗМІ з проблемою, а чи ангажованість їх у цьому конфлікті на користь однієї зі сторін – покаже майбутнє. Варто також було б ширше висвітлити позиції різних парламентських груп, як, утім, і міжнародної громадськості щодо конфлікту.

Володимир Фесенко, Центр прикладних політичних Досліджень «Пента»

Украинские СМИ сыграли очень достойную роль в ситуации, сложившейся вокруг Тузлы. По сути дела, вместе с МИДом и значительной частью народных депутатов они стали «боевым отрядом» по защите национальных интересов. И заявления об информационном спецназе с этой точки зрения можно рассматривать даже как комплимент. Вспоминая Герцена, можно сказать, что украинские СМИ стали колоколом, который будил и политическую элиту, и общество по поводу Тузлы.

Если бы не было информационной раскрутки этой ситуации, то очередная «сдача» интересов Украины прошла бы спокойно и почти незаметно. Я думаю, что в России, а отчасти и у нас (я имею в виду Президента и Премьера) недооценили профессионализм и ответственность МИДа в конфликте вокруг Тузлы, а затем и мощную информационную волну в украинских масс-медиа по поводу строительства дамбы в Керченском проливе. Эта волна, скорее всего, возникла спонтанно, сработал эффект цепной реакции. Во всяком случае, я не верю в заговор под названием «Тузла», как вообще не верю в возможность эффективного осуществления у нас любых сложных политических комбинаций.

Конечно же, эти события можно было бы освещать ярче и более богато в плане подачи соответствующей аналитики. В ночь со среды на четверг вообще можно было бы организовать «Ночь Тузлы» (по аналогии с ночами выборов). Можно было бы организовать публичные дискуссии между нашими и российскими политиками и специалистами по этому вопросу. Давать российскую и украинскую ТВ картинку этих событий, а затем комментировать это в режиме ток-шоу. Можно давать анализ исторических прецедентов подобных конфликтов и т.д. Другой вопрос, что вряд ли позволили бы «нагнетать обстановку».

Підготували Анна Сенюк, Ірина Талалаєвська, для „Детектор медіа”

Читайте також:

Той, що греблі рве...

Дмитрий Киселев: «Керченский кризис сделали СМИ»