Олександр Палій, працівник секретаріату Громадської ради з питань свободи слова і інформації:

Якщо говорити про сьогоднішній стан речей, то слід наголосити, що тут більше плюсів, ніж мінусів. Оскільки при проведенні приватизації комунальних та державних ЗМІ , вочевидь, збільшиться кількість людей, які здатні впливати на інформаційну політику ЗМІ. Збільшення кількості суб'єктів, які діють на ринку ЗМІ , теоретично має сприяти більш повній реалізації права на свободу слова.

Однак у цьому процесі є і негативи. Головним з них є те, що держава ризикує остаточно втратити вплив на інформаційну сферу. При тому, що приватизовані ЗМІ будуть представляти лише окремі фінансово-політичні угруповання, в тому числі залежні від зовнішніх сил. У цьому є певна небезпека для держави. Однак, попри все, приватизацію ЗМІ, особливо газет, слід проводити. Це, крім іншого, буде доцільно в економічному сенсі. А що стосується державного телебачення, то воно повинно стати суспільним, тобто виражати і відстоювати інтереси суспільства і держави, а не окремих представників влади або наближених до влади осіб, як це відбувається зараз.

Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики:

З точки зору того, роздержавлювати ЗМІ чи ні, для мене питань немає. Звичайно, роздержавлювати. Найголовніша проблема – відсутність політичної волі. Влада просто боїться відпускати ЗМІ на волю. При цьому як на центральному, так ще більше на регіональному рівні висловлюється аргумент: тоді влада втратить можливість інформувати громадян про свою діяльність. Саме цей аргумент висловлюється в контексті приватизації комунальних ЗМІ.

Як на мене, аргумент не витримує критики. Для прикладу: влада має всі можливості купувати газетну площу у приватних виданнях і витрачати на це значно менше грошей, ніж зараз вона витрачає на утримання всього господарства державних та комунальних ЗМІ.

Реально ж ситуація виглядає інакше: влада тримає регіональні ЗМІ в підвішаному стані. З одного боку, коштів державного фінансування практично скрізь катастрофічно не вистачає. Однак при цьому влада вважає ці ЗМІ своїми, хоче керувати їх редакційною палітикою, але одночасно вимагає, щоб іншу частину коштів ЗМІ заробляли самі. Так не буває. Або ми погоджуємося з існуванням ручних ЗМІ, або ми говоримо про ЗМІ як про повноцінний бізнес. В останньому випадку це означає, що ЗМІ діють професійно і максимально задовольняють інтереси споживачів інформації. А це значить, що немає об’єктів, які є поза критикою. В тому числі, якщо це влада. Тому головна проблема роздержавлення – це те, що влада не може позбутися патерналістського ставлення для ЗМІ і згодитись із тим, що ЗМІ повинні виконувати свої функції.

Звичайно, стрімке роздержавлення може обернутися банкрутством багатьох ЗМІ, які звикли жити на державні подачки і орієнтуватися не на задоволення потреб аудиторії, а на догоджання владі. Але це неминучий процес, якщо ми хочемо мати справжні ЗМІ і справжню журналістику. Насправді влада не хоче ні таких ЗМІ, ні такої журналістики. Свідченням цього є позиція стосовно громадського мовлення. Адже тут ідеться навіть не про роздержавлення, а служіння ЗМІ лише своїй аудиторії і більше нікому іншому.

Олександр Мартиненко, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

- Державних ЗМІ в Україні залишилося не дуже багато. А ті, що вважаються державними, у багатьох випадках контролюються приватними особами. Тому для мене головним являється те, щоб держава мала можливість роз’яснювати свої дії за допомогою популярних приватних ЗМІ.

Руслан Бедрик, політолог, Інститут глобальних стратегій (ІГЛС):

Объективно этот процесс, равно как и уменьшение влияния государства на формирование масс-медийной конъюнктуры, должен способствовать развитию информационной инфраструктуры, повышению конкурентной способности национальных медиа и притоку новых инвестиций на информационный рынок.

Но есть и оборотная сторона медали. Прежде всего, нужно учитывать специфику украинского медиа-пространства. Вкладывать деньги в украинские СМИ с целью получения прибыли в большинстве случаев не выгодно, поскольку они не являются рентабельными проектами. Несмотря на такое положение дел, национальное медиа-пространство на данный момент уже четко структурировано, то есть «поделено». Большинство ключевых украинских масс-медиа, как общенационального, так и регионального масштаба, по сути, стали инструментами политического влияния в руках небольшого круга представителей элитных групп.

Поэтому Украина нуждается в собственной стратегии формирования национального медиа-рынка. Ведь основной причиной зависимости украинских СМИ является их полная финансовая несамостоятельность.

Вот почему в первую очередь должны быть созданы механизмы, обеспечивающие более цивилизованные «правила игры» в данном сегменте рынка. Для этого, во-первых, в корне должна измениться информационная политика государства, а, во-вторых, объективность и незаангажированность СМИ должны стать выгодными для элит.

Володимир Різун, директор Інституту журналістики, професор:

Процес роздержавлення може бути. Але особисто я негативно ставлюся до всяких процесів із префіксом „роз”: роздержавити, розкуркулити, розбити, рознести, розтрощити і т.д. Всі ці революційні процеси по своїй суті не є демократичними. Я більше за еволюційний шлях. Ліпше було б, аби існували, паралельно із так званими державними ЗМІ, і недержавні, тобто треба говорити не про роздержавлення , а про створення законодавчих умов для нормального існування і розвитку недержавного сектора ЗМІ. Але у нас такі ЗМІ уже існують. І існування паралельно державних і недержавних ЗМІ - нормальна річ, і так має бути. Треба просто створити плюралістичне поле в інформаційному просторі держави. І життя саме визначить, чи будуть життєздатними , а чи ні державні і недержавні ЗМІ. Саме життя покаже, яким ЗМІ бути в інформаційному просторі.

Насильницьке знищення якихось ЗМІ – це не вихід. Коли ми говоримо про державні ЗМІ, то маємо на увазі, перш за все, те, що це провладні ЗМІ. І тому у цьому розумінні мова йде про зневладнення ЗМІ. Якось у Берліні в одного депутата Бундестагу ми запитали: як би ви поставились до того, аби у вас була газета „Бундесрегірунський кур’єр”? Депутат відповів: „Якщо Уряд хоче мати газету, нехай має. Тільки хто її читатиме?” Отож все мають вирішувати самі читачі. Якщо вони не будуть підтримувати своєю увагою газету і не будуть її купувати, то кому потрібна така газета?

Якщо ми вольовим чином будемо знищувати державні ЗМІ в умовах соціальної нестабільності, ідеологічних протистоянь у суспільстві, то ми можемо вихлюпнути і саму державу, яка абсолютно не матиме інформаційних „рупорів” самозахисту. Річ у тім, що всі держави, які розбудовували свою державність, стояли на порозі демократії, мали форми впливу на інформаційну політику, культуру, освіту, виховання і так далі.

Єдина проблема у цій ситуації, щоб біля державного керма стояли люди, віддані державній ідеї, які думають про благополуччя народу і майбутнє держави. Тоді державні ЗМІ виконають свою державницьку, а точніше – провладну функцію. Звичайно, якщо біля керма стоятиме влада, яка не захищатиме інтересів держави, тоді державні ЗМІ будуть зручним засобом маніпуляцій з народом. Але чи уникнемо ми проблеми, заборонивши владним структурам мати свої ЗМІ? Звичайно, ні. Бо така влада знайде інші шляхи і способи маніпуляцій, використовуючи уже роздержавлені ЗМІ.

Володимир Меркулов, директор ТК "ТБ-Сфера" (Харцизьк Донецької обл.):

– Государственные СМИ до сих пор живут менталитетом советских изданий. Журналисты новой формации в государственные СМИ работать не идут. С другой стороны, государство не спешит расставаться с подконтрольными СМИ. Хотя в некоторьых случаях - это пустая трата средств.

По итогам опроса нашей зрительской аудитории, самый низкий рейтинг имеют облгостелерадиокомпания "Регион" иУТ-1.

В частности, штат сотрудников "Региона" вдвое превышает любую крупную телекомпанию области, при низкой производительности и соответствующем качестве продукта. Мало того, работники государственных ТРК преподают в профильных ВУЗах и «портят» там моих студентов. Слава Богу, они уже сами умеют отделять зерна от плевел, а как не надо делать телевидение, знать им будет полезно.

Вопрос: Зачем государству государственные СМИ?

Ответ очевиден. Пусть плохонькое, но свое.

Сергій Берзін, директор Асоціації милосердя „Еммануїл" (Київ):

– Переконано відповідаю –„за" (роздержавлення ЗМІ – „ТК”). Я вважаю, що немає нічого страшнішого для розвитку Справжньої Свободи, ніж діяльність державних чиновників, на яких і тримаються державні ЗМІ. Особливо це стосується України.

Юрій Васильчук, головний редактор фінансово-економічного тижневика „Україна BUSINESS":

– Я вбачаю у роздержавленні більше «плюсів». Безумовно, як тільки вітчизняні ЗМІ стануть на ноги, їх розкуплять видавничі групи із Західної Європи, як це вже сталося в постсоціалістичних країнах Європи та в Росії. Ми занадто відстали від цивілізованої діяльності ЗМІ. Але хіба є інший вихід? Держава нездатна допомогти ЗМІ ні політично, ні фінансово, тому вона повинна відмовитися від своїх прав і передати їх журналістським колективам, а вони вже хай вирішують подальшу долю й ЗМІ, й свою власну.

Константин Кальметьєв, комерційний директор компанії «ОПТА» (Харків):

–Можно я отвечу с точки зрения поставщика оборудования? Существование государственных СМИ поставлено под угрозу существованием тендерных (закупочных) комитетов. Решения о закупке принимаются не директором, не главным инженером, а бухгалтером. Поэтому решаются не технические и не напрямую связанные с ними творческие задачи, решаются «чисто конкретно» зкономические проблеми.

Я двумя руками „за” разгосударствление... (Слово какое тяжелое, кошмар!)

И напоследок цитату позволите? «Профессиональный подход есть оптимальный подход –

точное решение стоящей задачи (включая ее правильнее формулирование) состоит в

привлечении достаточных для зтого ресурсов, но не сверх нужного.»

Володимир Дехтяренко, заступник головного редактора газети "Україна і світ сьогодні":

-Чого більше у роздержавленні ЗМІ в Україні, плюсів чи мінусів? На мій погляд, відповідь треба шукати у тому, наскількі ефективно діють у нас ринкові механізми. За нинішньої ситуації, коли навіть формальний плюралізм наявних форм власності на засоби масової інформації спотворено нерівними умовами існування, відсутністю реальної економічної свободи приватних газет, теле- і радіоканалів, саме недосконалість ринкових механізмів перетворює мас-медіа не тільки на інструменти політичного маніпулювання, а й відвертого журналістського кілерства. Поки так триватиме, мінуси переважатимуть над плюсами.

Михайло Вейсберг, президент Асоціації видавців періодичної преси:

- Я не вижу минусов в разгосударствлении медиа. Украина прошла достаточно сложную приватизацию в экономике. И получила от этого только плюсы. Сфера медиа – тоже экономическая отрасль. И то, что ее не коснулась приватизация, очень мешает развитию этой отрасли. 10 лет назад мы испугались разгосударствления газет, исходя из старых идеологических установок. На самом деле сейчас уже видно, что именно независимые медиа работают для общества. А медиа, принадлежащие государству, работают даже не для государства, а для какого-то одного лица, которое принимает решения, о чем писать и говорить.

Ассоциация издателей разработала проект закона „Про роздержавлення друкованих ЗМІ”. Юристы тщательно проработали вопросы социальных гарантий для журналистов этих газет. Мы исходили из того, что ситуация с электронными СМИ очень заполитизирована, а ситуация с общегосударственной и муниципальной прессой достаточно понятна. Это 900 изданий, которые финансируются за счет налогоплательщиков, но никто из налогоплательщиков не может влиять на их политику. Проект закона проходит сейчас экспертизу в Комитете Верховной Рады по свободе слова. У нас есть основания считать, что закон будет поддержан депутатами еще в этом году.

Підготували Ірина Талалаєвська,

Людмила Гуменюк, "Детектор медіа"