Відповідають: Олександр Муленко, Зураб Аласанія, Анатолій Жупина, Петро Онисько, Ігор Рудич, Іван Нєнов, Юхим Мармер, Людмила Гипфрих, Ігор Лубченко.

Олександр Муленко, журналіст Кіровоградського державного телебачення:

- К сожалению, говорю «государственного», потому, что государственные СМИ находятся под такой пятой, под которой не находится ни одно другое средство массовой информации в стране. Я, конечно, не жалуюсь, можно найти и другую работу. Но, как-то, понимаете, за державу обидно.

Влияние на телекомпанию осуществляется через институт пресс-секретарей при облгосадминистрациях. Наш пресс-секретарь, например, практически, исполняет обязанности генерального директора телекомпании. Он приходит, подзывает оператора: «Эй, Володя! «Папа» сегодня едет туда-то и туда-то, вперед снимать!». Если мы на это не идем, начинают шантажировать зарплатой. Мы получаем зарплату 200 гривен, что-то зарабатываем на рекламе. Снимать оппозицию - снимаем, но к эфиру эти сюжеты не допускаются. Форма цензуры такая: Администрация Президента дает указания управлению облгосадминистрации по гуманитарным вопросам, от него разнарядки получает генеральный директор телекомпании. Это один из аспектов существующего влияния на СМИ и он остается неизменным. Я говорю об этом свободно, потому что уже перестал бояться. Сколько может государственная телекомпания быть статистом при облгосадминистрации? Эту практику надо менять.





Зураб Аласанія, журналіст, директор Медіа-групи "Об’єктив", м. Харьків:

- В регионах любые перемены - это процесс медлительный и тягучий. Редкие исключения (вроде мгновенного и повсеместного обсуждения президентской реформы в Харькове и области) обобщать одноразовые процессы не позволяют. То же касается и "перемен форм влияния власти на региональные СМИ".

Нет особых перемен, нет и новых тенденций. Вялый и неспешный тяни-толкай за "освоение новых территорий" примерно раз в два-три месяца знаменуется слухами о переходе какой-нибудь газеты под руку если не губернатора, то мэра.

Пару дней назад в регионе официально зарегистрировали еще одно - 972-е по счету - региональное издание. Тянуть - не перетолкать... Лето - опять же, повсеместная лень. Предсказуемый спад деловой, политической и всякой другой активности. Да плюс нервный спад - после десанта налоговых бойцов из центра Родины на отечественную периферию. Теперь донецкая очередь отдуваться, а харьковчане после напряга расслабились. Мэр и губернатор (в таком порядке) провели каждый свою церемонию по случаю Дня журналиста. Для мэра это впервые; но ничего, справился. Отличил, кстати, наградой и откровенно неприязненную к нему телепрограмму.

Губерния на сей раз "посторонним" даже глазки строить не стала: грамоты и дипломы - исключительно "социально близким".

То, что в центральных СМИ можно обозначить как оформившийся метод (принудительный обход вниманием, замалчивание события или персоны) – в регионах, по крайней мере, в Харькове не наблюдается. С другой стороны, оппозиция, или те, кто так себя называет, вниманием глубину (глубинку) не балуют. Так кого или что замалчивать? Что до местечковых надобностей "мочить" или "пиарить" - местные власти могут обойтись и обходятся уже упомянутыми "подручными" СМИ. Так что новые формы или технологии, или методы обхождения со СМИ - ожидаются по осени. Впрочем, я не особо верю в способности существующих игроков (с любой стороны) придумать что бы то ни было новое в какой бы то ни было сфере.



Анатолій Жупина, головний редактор газети „Новий день”, м. Херсон:

- Ми є обласною газетою з тиражем у 37-40 тисяч екземплярів. Засновником є ТОВ „Редакція газети „Новий день”.

Якщо говорити про стосунки преси і влади в області, то варто відмітити потепління у відносинах, пов’язані із зміною керівництва обладміністрації та облради. Вони більш толерантно почали ставитися до вирішення нагальних проблем, зустрічаються з пресою, щомісяця звітують та інформують пресу про поточні події. Приємною зміною є те, що новий голова обладміністрації змушує чиновників реагувати на газетні публікації, давати відповіді газеті, що зроблено чи планується зробити.

Що стосується справ району, то стосунки влади і преси великою мірою залежать від особистості самого керівника. Нещодавно я став уповноваженим Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації. Тільки місяць, як я погодився на цю важку волонтерську працю. Ми плануємо, крім вирішення нагальних проблем, здійснювати моніторинг ситуації для Комітету. Для прикладу, до мене звернувся головний редактор каховської міськрайоннорї газети „Каховська зоря”. Він заявив, що на нього намагається тиснути голова міської ради м.Каховка. Справа в тому, що голова міськради є співзасновником разом із райдержадміністрацією цієї газети. Я зустрівся з цього приводу з міським головою. Повідомив, що їду на Форум журналістів і розповідатиму про цю ситуацію на загальнонаціональному рівні. І вже наступного дня до мене передзвонив сам редактор, цікавився про мою розмову із мером міста, оскільки той вже вибачився перед журналістом.

У нас є й проблема у Новій Каховці, де мер категорично відмовляється навіть акредитувати редакцію газети „Новий день”. Ми є ще й засновниками новокаховської міської газети „Ключі”, яка теж отримала відмову в акредитації. Дійшло до того, що мер виганяв редактора з сесії міськради, особисто мені говорив про те, що я маю брати дозвіл на одержання інформації, якщо не в нього, то в секретаря ради. Отримати матеріали сесії я можу, тільки надіславши письмовий запит до міськради. Але ж від цього страждає оперативність. Інформація через 10 днів втрачає свою ціну.

А мер висунув ще одну вимогу: відповіді на інформаційні запити мають викладатися в газеті без будь-яких змін та коментарів. Ми хотіли укласти договір на висвітлення роботи органів місцевого самоврядування. Але мер послався не на закон про „Висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні”, а на Закон „Про органи місцевого самоврядування” і запропонував газеті сплачувати за публікацію інформації про міськраду.

Ми пішли іншим шляхом, почали активніше працювати з депутатами міськради, подаємо їхні коментарі, шукаємо інші джерела. І отримуємо ексклюзивну інформацію. Мене навіть запросив на розмову заступник мера, який запропонував вирішити усі проблемні питання газети, аби тільки знати наше джерело в міськраді. Але ми на це не пішли.



Ще однією проблемою в регіоні є практика демпінгування цін на номер. У нас є газета „Вік”, що фінансується Всеукраїнським громадським об’єднанням „Громадський контроль” і газета „Такі справи”, співзасновником якої є народний депутат Олег Безпалий. Ці газети вголос заявили про зниження ціни на номер газети. Видаючи газету обсягом 16 сторінок, вони пропонують ціну у 25 копійок. Це самий звичайний демпінг, адже цього не вистачить навіть на папір. Це впливає і на інші газети, бо йдеться не про зміст. Хочемо ми чи не хочемо цього визнавати, але масовий читач не стільки ганяється за інформацією, скільки за програмою ТБ.

Останнім часом з’явилася інформація і про появу „варягів”. Наприклад, до районки „Голопристанський вісник”, співзасновниками якої є райдержадміністрація і райрада, них приїздили з Донецької області люди і пропонували профінансувати якщо не цю газету, то відкрити нове міське розважальне видання до виборів.

Я ж вважаю, що усі газети повинні розвиватися у рівних умовах, і держава має саме для цього створювати умови.

Петро Онисько, репортер ТРК "Спектр", Закарпаття:

- Основна форма впливу – фінансова. Здійснюється вона у вигляді дотацій, премій, спонукання рекламодавців працювати з одними виданнями, і обходити інші, спонукання до співзасновництва, або у вигляді прямого виділення коштів. І це не змінилося. Зстосовується і метод “кнута” – інформаційної блокади.

- Ігор Рудич, журналіст, екс-головний редактор програми „Територія безпеки”, НТКУ, Київ:

- З боку керівництва УТ-1 (на якому і виходить в ефір „Територія безпеки”) у нас ніяких проблем не було. Передачу, що виходила під натівським трендом, боялись чіпати. Останній випадок, про який писала і „Детектор медіа”, - це перший випадок дійсно цензури.

Мені було сказано вилучити синхрон Георгія Крючкова. Я сказав, що це цензура, і я не буду цього робити. Відніс нецензуровану касету на УТ-1. А потім, коли я прийшов на студію, дізнався, що на УТ-1 понесли вже іншу касету, і вилучили не тільки синхрон Г.Крючкова, а й слова В.Ющенка, де він сказав, що в інтересах України бути присутніми в регіоні Перської затоки. А в іншому синхроні він сказав „брудна діюча влада”.

Якби я прогнувся і погодився, як кажуть, все б зійшло з рук.

Я звертатимуся до громадських діячів, до журналістів, до Центру інформації та документації НАТО. Я вирішив, що просто так справу не залишу.

Іван Нєнов, головний редактор газети „Одеські вісті”:

- Як на мене, проблеми влади і ЗМІ виникають, коли надрукуєш критичний матеріал. Починаються дзвінки з різних структур - і комерційних, і державних. Відчувається корпоративність інтересів з боку гілок влади і власників.

Юхим Мармер, головний редактор газети «Україна-Центр», м. Кіровоград:

- Меня власть не контролирует и не цензурирует. Но отношение к публикациям высказывают. Вот недавно не понравилось, что я статью о визите премъер-министра в Кировоград назвал „К нам приехал, к нам приехал Янукович дорогой”: на него, мол, область возлагает большие надежды, а вы его высмеиваете.

Другое дело – проблемы с судебной властью, это явно не способствует нормальному выполнению служебных обязанностей.

Наметились и новые не очень благоприятные для независимых СМИ тенденции: власть использует такую форму давления, как влияние на рекламодателей, привлечение их только к государственным СМИ. Но эта тенденция циклическая и связана, как правило, с выборами или назначением нового главы облгосадминистрации. Первый год работы они активно «перераспределяют» рекламный рынок.

Гораздо более сложная тенденция демпинга, особенно это касается подписки. Другим изданиям трудно конкурировать на рінке, если подписка на „Нашу газету плюс” (партии СДПУ (о) стоит на квартал 1 гривну 80 копеек.

- Людмила Гипфрих, заступник редактора газети „Вечерняя Одесса”:

- Наша газета полностью независима финансово. Собственник газеты - трудовой коллектив.

Я считаю самой большой проблемой отношений власти и СМИ - несовершенство судебной системы. Я не берусь оценивать, от чего это больше зависит, от неподготовленности судей, зависимости или давления на них. Причины могут быть самые разные, но результат - один. Сегодня судами принимаются, практически, все иски к СМИ, даже самые бессмысленные и необоснованные. К нашей газете тоже такие есть. Последняя ситуация в нашей газете – мы судимся из-за того, что в нашем рекламном приложении была ошибка, обыкновенная корректорская ошибка в номере телефона. У всех такое случается. Был назван служебный телефон в двусмысленном объявлении с приглашением на чашку чая. А телефон с ошибкой оказался служебным телефоном работницы Укрпочты. К нам был подан иск. В газете мы опубликовали поправку, как положено по законодательству, доказывая, что тут не было злого умысла.

Наши и международные эксперты говорят в один голос о том, что оснований для иска не было. Но судебный процесс тянется уже около года.

Другой судебный процесс против нашей газеты тянулся четыре года. Мы опубликовали сведения, полученные из МВД, о задержании двоих людей, выносящих бюллетени из избирательного участка. И хотя в законодательстве четко сказано, что газета не может нести ответственности за публикацию сведений, источником которых является официальный орган, мы доказывали это четыре года. Доказали только в апелляционном суде.

Мне кажется, что проблема в отсутствии адвокатов, специализирующихся на информационном законодательстве. Нам приходится защищаться самим, изучать законы.

- Ярослав Ткачівський, головний редактор газети „Тижневик Галичини”, Івано-Франківськ:

- Я витримав 17 позовів, чотири роки протистояння із залякуванням мене, членів сім`ї, застосування фізичної сили, затримання мене, моєї дружини. Декілька справ виграв, став інвалідом. Отак здорово коштує правда.

Звичайно, якщо є рішення суду, треба, щоб воно виконувалося. Наприклад, один з останніх позовів я виграв, але це коштувало мені три роки часу. І зараз рішення суду вступило в законну силу і зобов’язує тих правоохоронців, зокрема, тих керівників правоохоронного відомства, вибачитися письмово переді мною. Але добитися його виконання іноді важче, ніж довести до кінця судовий процес.

Ніякий адвокат не буде відпрацьовувати ті гроші, які ти викладаєш, треба самому скрупульозно вивчати кодекси. Журналісти мають стати юристами, більше того, гарними юристами.

Я вже якісь ази в юриспруденції маю, і вже можу посперечатися з юристами. Ці два позови я виграв сам, без адвоката. Ось і весь рецепт. Навчальні заклади, які випускають журналістів, мали би акцентувати увагу на вивченні права, законодавства. Бо такий час нині, що журналіста можуть притягати до суду за будь-який виступ.

Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України:

- Я не бачу нових тенденцій. Все по-старому. Можливо, тільки значно бруитальніше. Приклад: в Чернівцяз постійний конфлікт голови облдержадміністрації Теофіла Бауера з журналістами. Ми були свідками масового пікетування журналістами і членами їх сімей приміщення олблдержадміністрації. Після цього за наполяганням Бауера був розірваний контракт з генеральним директором облтелерадіокомпанії, головою обласної орагнізації Національної спілки журналістів Георгієм Тероном. Не вщухають спроби місцевих держадміністрацій викинути зі складу засновників друкованих ЗМІ трудові колективи редакцій. Так що те, що було, те й залишилося і після парламентських слухань у грудні минулого року.