Не можна не наголосити на міркуваннях українського Президента у контексті його багаторічної присутності у списку ворогів преси.

„Шлях становлення стосунків преси і держави ще не закінчився. Але менш за все я б хотів, аби цей шлях визначався словом "протистояння", - сказав Президент. -

Українська влада і українська журналістика проходили різні етапи відносин. Чи можна було пройти їх інакше? До 1991 року не існувало Української держави, як не існувало справді масової української преси. Після 91-го - поступово - спиналася на ноги українська влада. З'явилася і вітчизняна журналістика. Були - і це треба визнати - неминучі помилки. Помилки влади, яка не відразу навчилася співіснувати з демократичною пресою. Помилки преси, яка не відразу усвідомила відповідальність за необачно сказане слово. Та ніхто, крім Часу, не міг навчити владу - як ставитися до незалежної преси. Ніхто, крім Часу, не міг навчити журналістів - як критикою влади не завдати шкоди країні. Чи можна було уникнути цих помилок? Давайте залишимо це питання історикам”.

„На зміну партійній цензурі прийшла цензура грошового мішка, можливо - ще страшніша, ніж комуністична. Для мене як Президента України забезпечення свободи слова залишається одним з найважливіших завдань. І підтвердження цьому - підписаний на початку квітня нинішнього року відомий вам Закон України, який забороняє цензуру. Та, як ви чудово розумієте, чимало з тих, кому вигідно зараз рядитися в тогу захисника свободи преси, насправді хочуть нового контролю над нею. І саме уникнути цього й покликана масштабна політична реформа, яка зробить країну більш демократичною”.

„Обов'язок преси - чесно і, головне, неупереджено, критикувати владу, обов'язок влади - підтримувати пресу, створювати всі умови для належної роботи журналістів”.



Отже, всі тези – вже давно знайомі. Цензура – виключно „грошового мішка”, влада- вчиться на помилках і дуже прагне „підтримувати” пресу (і відголосок цієї „підтримки” йде по всій країні – „ТК”), ті, хто записує Кучму і владу у вороги преси – насправді прагнуть самі її контролювати.... До речі, найбільш системно проти утисків свободи преси виступають в Україні самі журналісти – які й ініціювали прийняття того самого Закону про цензуру, який Леонід Кучма підписав. У які „тоги”, цікаво, заносить Президент цих журналістів? Яких, звичайно, не нагороджували... Натяки про нещирість опонентів цензурі навряд чи добре співвідносяться і зі словами Леоніда Даниловича про обов’язок преси критикувати владу. Адже де гарантія, що й „критиканів” не запишуть у тих, хто „рядиться в тогу”, „шкодить країні”? Ну це ми запишемо на похибки райтерів, які доклали зусилля до написання цього тексту Президенту. До речі, за неофіційною інформацією „ТК”, одним з авторів промови був В’ячеслав Піховшек.

Ну і, нарешті – головне: у промові було акцентоване попередження про те, що критика влади має бути неупередженою і не шкодити країні! Звичайно – щодо того, „а судді хто?” – ні слова, і так все зрозуміло... Практика тотального контролю над медіа саме Адміністрацію Президента через славнозвісні „темники”, через жорстку циркулярно-цензурну роботу з топ-менеджерами, через економічні важелі непрозорої медіа-економіки – дає вичерпну відповідь на те, хто саме „тестує” українську пресу...

Що ж до цинізму тих, хто готує і хто вимовляє подібні промови про президентську турботу за свободу слова – за кулісами здійснюючи абсолютно протилежну політику – то, мабуть, до цього українське суспільство вже звикло. До речі, пікантності церемонії нагородження журналістів надавала й активна участь в ній чи не головного „контролера” преси в Україні – Віктора Медведчука.

Втім, це - думка про вчорашню подію „Детектор медіа”. Ми вирішили поцікавитися і точкою зору колег та експертів.

Володимир Малінкович, політолог:

- На самом деле, Кучму свобода слова не только не интересует, но и не может устроить. Потому что в условиях свободы слова его личная деятельность и деятельность его окружения будет подвергнута предельно острой, уничтожающей критике со стороны общественности. Поскольку она никоим образом не является деятельностью честной и выражающей интересы общества.

Ясно, что Кучма не может быть заинтересован в свободе слова. При свободе СМИ режим, который он возглавляет, не удержится в стране и в течение месяца. Как в свое время гласность погубила советский режим, так и свобода слова, конечно же, ликвидировала бы ту систему номенклатурно-олигархической власти, которая опирается на оставшуюся в наследство от прошлого административную систему.

Я никоим образом не рассматриваю подобные выступления как серьезные. Думаю, подобного рода высказывания -- это всего лишь необходимость лидерам этого режима уступать в чем-то общественному мнению (не нашему, а западному). На наше общественное мнение им было бы наплевать, если бы не было оппозиции. И с нашим общественным мнением они хотят справиться как раз при помощи ограничения свободы слова. Но необязательно методами репрессий, а методом скупки всех медийных возможностей теми людьми, которые поддерживают режим.

А вот чего они действительно боятся, так это общественного мнения и, соответственно, реакции европейских государств. Поскольку страна наша бедная, несамостоятельная, жить без поддержки соседей и, прежде всего, западных соседей, Европы и США они не могут. А там уже давно на нас смотрят в увеличительное стекло именно в связи со свободой слова.

Так что Кучма вынужден идти на какие-то уступки именно под давлением западного общественного мнения. И я такие уступки сегодня наблюдаю. В частности, я считаю серьезным шагом вперед относительно вопросов свободы слова появление на УТ-1 програм «Парламентського часу» и программы «Наголос».

Сергій Дацюк, медіаексперт, член Громадської Ради з питань свободи слова та інформації :

„Обов`язок преси, - каже нам Президент, - чесно і, головне, неупереджено критикувати владу”. Я хочу детально зупинитися на цій „проговорці”. Адже будь-яка критика є завжди упередженою. Тому що людина починає критикувати владу тільки тоді, коли її щось не влаштовує. А це завжди суб`єктивна позиція. Ця позиція в журналістиці ніколи не може бути об`єктивною.

Отже, коли райтери писали Президентові цю промову, вони чудово усвідомлювали, що Президент повинен, з одного боку, сказати про те, що в країні не повинно бути цензури. Але разом з тим він мав сказати, що хтось буде наглядати за пресою, буде вирішувати „оце – упереджене, а це – неупереджене”. І тим самим він натякнув: якщо ви будете критикувати упереджено, ми будемо у цей процес втручатися.

Отже, я виступаю проти того, щоб райтери Президента нав`язували нам думку, що критична позиція журналіста може бути неупередженою. Ні, позиція журналіста (в тих жанрах, де вона може і повинна проявлятися, безумовно, не в новинах) завжди є упередженою, суб`єктивною.

Але свобода преси і відсутність цензури – це саме право журналіста на упередженість, навіть право на помилку. Саме це не може – не хоче? - зрозуміти наш Президент. Один з американських президентів сказав, що істина не потребує захисту, захисту потребує помилка. Тобто, свобода слова – це захист права на помилку, захист права на упередженість...

Олег Медведєв, PR-директор партії "ЯБЛУКО":

- Президент давно навчився говорити правильні, хороші слова про роль преси, про свої любов, турботу, піклування щодо журналістів. Ми вже читали десятки невиконаних указів, чули десятки зворушливих промов. Від вчорашнього спічу виступає скупа чоловіча сльоза. Дай Боже, аби хоч під завісу президентства Леонід Данилович добився, аби державна політика у галузі ЗМІ, нарешті, хоч відсотків на десять співпала з його деклараціями. Кучма обіцяє полегшення після політичної реформи, але хто йому заважає витягти кляп з рота вітчизняної журналістики вже зараз?! Тим більше, що, сподіваюся, він добре знає, хто саме цей кляп зробив.

Президент правильно констатує, що на зміну партійній цензурі прийшла цензура грошового мішка, можливо, ще страшніша, ніж комуністична. Але всі ті грошові мішки – це ж особисті пішаки Леоніда Даниловича. Кучма вже неодноразово перекладав відповідальність за „беспредел” ЗМІ на власників медіа, причому замовчуючи, хто стоїть за власниками і хто їм диктує інформаційну політику.

Тому, всі декларації Кучми вважаю нещирими та некорисними для вітчизняної журналістики. Немає в Україні ані європейських газет, ані європейських телеканалів. В Європі так не брешуть і не займаються подібною дезінформацією, як це робиться в Україні. Відбувається все це у нас саме так тому, що немає європейського президента. Давайте дочекаємося п`ятничного вечора, щоб перевірити декларовану європейськість наших ЗМІ, подивимося, чи бодай хоча б один телевізійний канал поінформує сьогодні співвітчизників про запит групи народних депутатів до Генерального прокурора щодо перевірки обставин придбання Державним управлінням справами Адміністрації Президента італійських меблів на суму більше двох з половиною мільйонів доларів, саме для кабінетів Президента України. Це буде ще один тестовий вечір, який покаже, наскільки щирим у своїх заявах щодо свободи ЗМІ є наш Президент, Кучма Леонід Данилович.



Сергій Квіт, декан Могилянської школи журналістики:



- Я оцінюю виступ Леоніда Кучми як звичну риторику людини, що знаходиться на державній посаді. В суспільстві існує дуже великий рівень недовіри до влади. Українці звикли сприймати державну систему як чужу. Попри те, що ми маємо вже 12 років незалежність, але рівень ставлення до державної системи як до чужої не змінився. Влада повинна багато зробити, щоб змінити цю ситуацію, зламати недовіру, але поки що цього не зроблено. А преса, що є віддзеркаленням настроїв у суспільстві, не може по-іншому себе поводити, як протистояти цій владі. Бо преса і нинішня влада знаходяться по різні сторони барикад. І це є факт. Влада повинна зробити дуже багато, щоб цього не було. Але у стосунку до нинішньої ситуації я сумніваюся, що протягом двох наступних років що-небудь зміниться.



Альбіна Трубенкова, заввідділом політики агентства УНІАН:

- Я особисто не чула повного виступу Президента. Але з того, що я прочитала у ЗМІ, я дуже втішена. Особливо тим, що глава держави відзначає провідну роль ЗМІ в становленні демократії і те, що для нього головним є забезпечення свободи слова в Україні. Напевно, з цього можна порадіти. З виступу Президента я довідалася і дещо нове: за твердженням Президента, у нас сформувався достатній ринок ЗМІ і є вільний вибір у громадян, що читати, і, особливо, що дивитися. Як на мою думку, такого вибору якраз і немає. На ТБ, можна сказати, що усі новини однакові, а певних новин і загалом не можна побачити і почути в ефірі. Тому ця теза Кучми досить спірна.

Також мені б хотілося сподіватися, що влада, відповідно до слів Президента, дійсно усвідомить свої помилки у спілкуванні з пресою, і що їй хотілося б уникнути протистояння зі ЗМІ. Мені здається, що це прагнення усіх журналістів. Ніхто не має бажання, щоб таке протистояння продовжувалося.

Більше того, мені б не хотілося, щоб усе залишилося так „демократично”, як є зараз. Може так статися, що за кілька років вже не обтяжений владою Леонід Данилович Кучма на власному досвіді зможе відчути, як „демократично” дозволяють працювати засобам масової інформації. Часи міняються, і цього може й не бути. Але якщо система не зміниться, буде такою ж жорсткою, як зараз, то на той час не буде жодного видання, яке б погодилося публікувати його думку, як політика, що не є у владі. Крім тих опозиційних чи опальних видань, яких влада зараз або не хоче помічати, або хоче, щоб їх не існувало. Адже ми вже стикалися із тією ситуацією, що політики, які пішли з влади, на собі відчували, що поки вони були в системі, були і бажаними для тих чи інших ЗМІ, а тепер не мають можливості донести свою думку до громадськості.

Мені здається, що дійсно владі треба вже усвідомити помилки, змінювати цю „демократичну” систему і доволі своєрідне ставлення до свободи слова, яке в Україні зараз існує.