Відповідають: Олексій Мустафін, Ганна Безлюдна, Юрій Покальчук, Зіновій Кулик, Віталій Фатько, Іван Адамчук, Микола Канішевський.

Олексій МУСТАФІН, шеф-редактор ІАС телеканалу „Інтер”:

- Мені здається, що таке ставлення тому, що більшість ЗМІ не можуть приносити прибуток, тобто, власне, бути бізнесом. Це, зокрема, ілюструється тим, що така практика найбільше поширена в телебаченні і менше у газетах та радіо, які потребують менших капіталовкладень.

Ганна БЕЗЛЮДНА, генеральний продюсер телевізійного агентства "Профі ТВ":

- Потому что собственники каналов относятся к ним так же, как и ко всем прочим составляющим своего бизнеса. Практически никто из них не рассматривает канал как совершенно отдельное и особое направление деятельности, в котором соединяется бизнес, политика и искусство. Большинство собственников, видимо, не имеет необходимого кругозора, чтобы это понять. Кроме этого, как правило, они вмешиваются в процесс управления делами каналов, не имея необходимой профессиональной подготовки. Видимо, большинству из них не дано понять, что телевидение - это не завод и не придаток пресс-службы родственной партии - для этого оно слишком дорогое удовольствие во всех смыслах. А те редкие собственники, кто это понимает, предпочитает из осторожности играть по общим правилам, а не идти впереди всех как Данко с собственным (на этот раз) сердцем в руках. Юрій ПОКАЛЬЧУК, член Нацради з питань ТБ та РМ:

Я взагалі вважаю, що той, хто платить гроші, той замовляє музику. Перше, мої звернення до опозиції: чому вони не купують теле- і радіоканали - тепер це можна робити? Чому не відкривають, або не перекуповують великих газет? Це були б трибуни, з яких можна говорити на будь-яку тему, проводити будь-які погляди, впливати, захищати свободу слова у прямий спосіб, в своїй власній хаті. У світі в будь-якій капіталістичній країні: Англії, Франції, Америці, Німеччині та інших за ЗМІ завжди стоїть, крім можновласника, і якась політична сила. Інша справа, що урядові структури повинні наглядати за дотриманням власником того чи іншого ЗМІ чинного законодавства країни. І це основне.

Якщо подивитися на Францію. Там є три основні газети: консервативна „Фігаро”, відносно нейтральна „Монд”, і колись дуже ліберальна „Ліберасьйон”. Кілька років тому „Ліберасьйон” перекупили інші власники, позвільняли частину журналістів і газета, практично, змінила „статеву” орієнтацію. Зараз вона нічим не відрізняється від інших. Хіба що незначним фрондерством.

Але є у Франції ще одна невеличка газета, за об’ємом така ж, як бойовий листок БЮТ – „Всеукраинские ведомости”. Ця французька газета називається „Качка в кайданах” („Канар ан шане”). Різниця між цими двома газетами в тому, що французька „Качка” дозволяє собі копати всіх підряд: правих, лівих, президента, прем’єр-міністра. Можна і всіх інших, хто лише попадає, з тих чи інших причин, під погляд цієї „Качки”. Статейки всі невеличкі, написані з гумором і сарказмом, часто нищівним. І незважаючи на невеликий об’єм газети, вона надзвичайно популярна у Франції, і її читають в усіх куточках країни.

Незалежні ЗМІ, на мою думку, не можуть мати ніякої партійної чи політичної орієнтації. Нам би таку „Качку” в Україні – це була б справжня свобода слова. А сьогодні як праві, так і ліві - однаково багатолітні вихованці комуністичної ідеології. Тому їхні погляди завжди одномірні, характеризуються категоричною критикою противника і неспроможністю шукати і йти на компроміс заради блага країни і народу, який в ній живе. Власні політичні амбіції над усе в усіх наших партіях, а їх у нас понад 120. Згадується приказка: два українці, три – партії. Отут і корінь усіх проблем. Думати треба.

Зіновій КУЛИК, головний редактор журналу „ПіК”:

Основною причиною такого ставлення власників до своїх проектів є відсутність медіа бізнесу в Україні як такого. Враховуючи, що рекламні надходження до вітчизняних ЗМІ сьогодні на 80% складають кошти зарубіжних рекламодавців, у нас відсутня конкуренція між рекламодавцями, а також у визначенні тарифів на рекламні послуги.

Далі вимальовується такий ланцюжок: піднесення економіки породить конкуренцію внутрішнього товаровиробника, а з нею і необхідність рекламування власної продукції. Якщо зарубіжний і внутрішній рекламодавець на українському медіа-ринку складатимуть 50% на 50%, зростуть ціни на рекламу. Зросте прибуток українських впливових ЗМІ, що стане основою їх економічної незалежності. Тоді припиняться розмови про свободу слова, з’являться дійсно незалежні ЗМІ та будуть створені умови для легального медіа-бізнесу. Тоді і власники будуть ставитися до своїх проектів як до бізнесових, а не політичних.

Віталій ФАТЬКО, виконавчий секретар Національної спілки журналістів України:

- Національна спілка журналістів вважає, що наше законодавство з питань діяльності ЗМІ повинно бути удосконаленим. Перше, вирішити всі економічні питання: зняти ПДВ (20%) на папір, здешевіти саме поліграфічне виробництво для друкованих ЗМІ, оновити застаріле обладнання для електронних засобів радіомовлення і телебачення. Закуповується дуже дороге обладнання за кордоном, а свої заводи поліграфічного машинобудування простоюють – на деяких з них випускають сіялки. НСЖУ уже домоглася разом з народними депутатами зменшити відсоток щодо встановлення „Укрпоштою” тарифів на передплату друкованих видань. Якщо хоча б ці умови були виконані, ЗМІ мали б змогу працювати самостійно, економічно незалежно, не заглядаючи своєму власнику в рота.

Але це не означає, що власники ЗМІ повинні утримувати такі редакції, які на низькому рівні виконують свої професійні обов’язки. Ось тут якраз починають діяти ринкові стосунки: якщо твоя інформація – це товар, значить, ти живеш. Якщо – ні, до побачення, тебе ніхто не буде читати. Зараз багато сперечаються про канали телебачення: який краще і хто розумніший. От якби споживач (телеглядач) мав змогу вибрати і платити за нього окремо (як передплачувати газети та журнали), а такого аналізу ніхто ніколи не робив, то можу б було б зняти чимало проблем з телебаченням. А саме: низькопробні трилери, жахи на екрані, насильство, нікому не потрібні і бездарні музичні шоу...

Іван АДАМЧУК, генеральний директор ТРК „НБМ”:

Відповісти на запитання, чому в Україні власники ставляться до своїх ЗМІ як до політичного знаряддя можна однозначно: тому, що вони є власниками. І рішення „вмішуватися чи не вмішуватися” в програмну політику засобів масової інформації, на превеликий жаль, в більшій мірі диктується з позиції: це – моє. Інше, на жаль, до уваги не береться. Зрештою, все купується, все продається. На щастя, як не банально це звучить, не всі продаються, але це швидше виняток. І чи можна знайти сьогодні такого виняткового власника?

Микола КАНІШЕВСЬКИЙ, заступник генерального продюсера ТК „ТЕТ”:

Я підтримую думку, що на ЗМІ в Україні дивляться саме як на „політичну іграшку”, хоч весь цивілізований світ доказав те, що ЗМІ можуть бути вдалим бізнесом. Але цим треба конкретно займатися. І розуміти, щоб в майбутньому ЗМІ принесли гроші, то треба спочатку вкласти в їх розвиток великі гроші. Принаймні як позитивне вважаю розвиток „Студії „1+1”. Ми бачимо, як були підібрані кадри, потім досить швидко була випущена достатньо дорога і якісна телепродукція. Я думаю, що на першому етапі туди вкладалися досить великі гроші. Думаю, що на сьогодні ці вкладення вже окупилися і приносять прибутки.

Юрій Луценко, народний депутат (СПУ):

-- Низкая покупательная способность населения мешает СМИ стать самоокупаемыми. Это с одной стороны, а с другой -- политический диктат мешает рекламодателям поддержать независимые СМИ. Эти два фактора являются самыми главными проблемами свободы слова в Украине.

Леонід Черновецький, народний депутат (позафракційний):

-- Что мешает средствам массовой информации стать самостоятельными – отсутствие у журналистов денег и возможности создать собственные журнал или телекомпанию или объединиться и найти менеджера, который сделает такой проэкт прибыльным. Больше ничего, потому что до тех пор, пока собственник СМИ будет зависеть от власти, газета всегда будет писать, а журналисты делать то, что говорит собственник.

Георгій Крючков, народний депутат (КПУ):

-- Слишком политизированна жизнь. Бизнес часто является ключом и вратами в политику. А раз так, то СМИ просто не могут не быть политизированными. Кроме того, в условиях отсутствия реальной свободы слова, извращенное воплощение принципов демократии делает положение журналистов невероятно двусмысленным: они вынуждены приспосабливаться. И они прогинаются или перед властью, или перед хозяином. Изменить ничего нельзя. Пока мы не вырулим в нашем политическом развитии на более-менее нормальное функционирование институтов власти, так и будет все продолжаться. Правда, нельзя сказать, что у нас вообще нет свободы слова, ведь печатается все что угодно и благодаря этому создается иллюзия плюрализма. Но в действительности это не тот случай, когда журналист имеет свою позицию и ее излагает.

Лілія Брудницька, парламентський кореспондент газети «Хрещатик»:

- Эти комментарии депутатов по заданию «Детектор медіа» добывались в особенно бурные парламентские дни, с 16-го декабря, в которые оппозиция блокировала работу Верховной Рады, дабы не допустить ротации председателя Нацбанка Украины, а большинство упорно гнуло свою линию. Народным избранникам было явно не до проблем прессы – своих хватало. В затянувшейся на четыре пленарных дня «революционной» ситуации журналисты, как обычно, выполняли роль “обслуги” власть предержащих: внимали комментариям тех немногих, кто отваживался их давать, а потом тщательно отфильтровывали полученные дозы информации, мучаясь вопросом, что же все-таки давать в эфир. Да, конечно, у нас СМИ декларирована как четвертая власть. И представители этой власти наблюдали (и снимали!) две потасовки между теми, кто пронес оппозиционные транспаранты и закрепил их на балконе сессионного зала, и «оскорбленными» представителями большинства. «Бой» был неравным: атакуемые не могли и пальцем коснуться неприкосновенных атакующих. Практически ни один из центральных телеканалов этой стычки не показал.

Вчера, 19-го, в очередной раз была заблокирована трибуна президиума ВР. Теленовости отделались стандартным видеорядом: оппозиционные депутаты клубятся вокруг президиума. Стандартными были и персоны тех, кто давал комментарии, и их высказывания. В качестве “остренького” – маленький сюжетик о пресс-конференции лидеров оппозиции. По такому “рецепту” изготавливались сообщения о бурном 19 декабря в парламенте на практически всех центральных телеканалах.

Иименно в такие бурные дни очень четко видно, что украинские СМИ вряд ли в ближайшем будущем смогут освободиться от политических оков. Про недавние парламентские слушания, посвященные политической цензуре, позабыли все: и ярые защитники свободы слова, и сторонники осторожной системы сдерживаний и противовесов в отношениях власти и СМИ. Не до этого. Бизнес спаян с политикой, бизнес уже стал политикой, а политика – бизнесом. Посему СМИ вряд ли “светит” освобождение от политического фактора.

Підготували Ірина Талалаєвська, Лілія Брудницька, „Детектор медіа”