Відповідають: Володимир Панкеєв, Олександр Дергачов, Лаврентій Малазонія, Оксана Зінов`Єва, Михайло Погребинський, Владислав Касків, Дмитро Кисельов, Валерій Ткачук, Любов Хазан

Володимир ПАНКЕЄВ, в.о. головного редактора „Наша газета+”:

- По-перше, шанс і вибір завжди є – поки живий (як там надалі – не знаю). По-друге, серед моїх друзів із числа топ-менеджерів ніхто не зіштовхувався із „проблемою темників”, а тому мені важко кваліфіковано говорити про це. По-третє, як на мій розсуд, варто піднімати проблему на професійному, а не політичному рівні. Інакшими словами, дискутувати про взаємовідносини між власниками, топ-менеджерами та журналістами. І тут, вважаю, не має принципової різниці між опозиційними та провладними ЗМІ. Як говорив, здається, Єжи Лєнц: ну проб’єш ти головою стіну, і що ти будеш робити у сусідній камері?

Очевидно, що власники мають (і повинні мати!) вплив на політику ЗМІ. Природно, що людина, яка вклала гроші у справу, хоче їх відбити. Але якщо сьогодні чинними альтернативами поведінки топ-менеджерів щодо впливу власників є „борець за свободу слова” або „запроданець”, значить, у нас не все в порядку в медіальній господарці. Адже, зауважте, жодна альтернатива не передбачає професійності чи непрофесійності рішень, які приймає топ-менеджер, їх впливу на споживача інформації. Не можу зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, але мені здається, що більшість наших медіа – незалежно від того, який бік політичної барикади вони підтримують – надалі залишаються пропагандистами, агітаторами та колективними організаторами. Звідси і випливають домінуючі сьогодні медіальні альтернативи, які, реально, можна трактувати як „свій-чужий”. І будуть існувати доти, доки наші ЗМІ не стануть реальним медіальним бізнесом.

Очевидно, що і тоді не можна буде говорити про стовідсоткову свободу слова чи об’єктивність (врешті, в чистому вигляді ці поняття ніде не реалізовуються). Однак тоді і тільки тоді у стосунках між власниками та журналістами з’явиться незалежний та найбільш об’єктивний суддя – читач, глядач, слухач. Тоді і тільки тоді топ-менеджерів будуть оцінювати за їх професійними якостями, а не за вмінням сподобатися власникам чи йти проти їх волі. Тоді і тільки тоді медіа просто змушені будуть подавати повну інформацію (адже інакше втратять гроші споживачів та рекламодавців), трактуючи її, звичайно, до задекларованих ними поглядів. Тоді і тільки тоді можна сподіватися, що наші медіа не будуть „коливатися разом з лінією партії”, а будуть відстоювати – незалежно від імен - задекларовані ними принципи.

Очевидно: що зараз у столиці започаткувати медіа-бізнес надзвичайно складно, адже важко конкурувати із дотованими структурами, які можуть запропонувати (якщо брати до уваги газети) споживачам нижчі ціни, а своїм робітникам – вищі зарплати, які, до того ж, більш стабільні, оскільки не залежать від результатів діяльності. Тому мені здається, що зараз журналістам передовсім треба відстоювати нові принципи, при яких будуть виживати більш професійні медіа; обмеження для дотованих ЗМІ, які бодай частково вирівняють умови існування їх та „чистого” медіа-бізнесу. І найголовніше – в країні мають бути створені такі умови, при яких інформація стане таким товаром, за який людям не шкода буде витрачати гроші.

Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог, головний редактор журналу "Політична думка":

Я думаю, що пан Кравчук виправдовував своїх соратників - соціал-демократів - і намагався використати свій авторитет для пояснення очевидного. Реального вибору у керівників каналів - виконувати чи не виконувати розпорядження адміністрації Президента – немає. Так, вартим уваги в оцінках Леоніда Кравчука е констатація незаконності "темників". Але в нас діють не закони, а адміністративна, до того ж тіньова, система.

Ми зараз спостерігаємо негативну реакцію на „темники” окремих журналістів, але аж ніяк - керівництва каналів. Бо відмова від виконання „темників” - це втрата високої зарплатні, а, можливо, й заборона на професію. Зрозуміло, в межах терміну повноважень чинної влади.

Таким чином, більше в мотиваціях дій керівництва каналів є суто меркантильних, індивідуальних розрахунків. Але при цьому я не виключаю, що серед них є чимало ентузіастів, здатних виконувати подібні замовлення із задоволенням і навіть творчо. Для них це є певний простір для подальшої кар'єри.

Лаврентій МАЛАЗОНІЯ, телепродюсер:

- Вечно живые какие-то вопросы, как и ответы, наверное, на них. Ну, вот опять Президент Кравчук не уподобился бесконфликтному патологоанатому, который по роду своего занятия редко кого задевает за живое. Наоборот - Леонид Макарович похож на „маньяка”, которому доверили правду, а он ею колет глаза и режет уши. Но это шутка, конечно.

Если серьезно, то Леонид Макарович не только читал „Скотный двор” Джорджа Оруэлла, но и участвовал в „политических постановках” по сценарию, вольно или невольно, скорее все-таки, невольно срисованному с этой книги. И пока сценарий „скотного двора”, грубо говоря, форматировался и переформатировался в украинской политике, журналистам и СМИ было относительно терпимо. Был у журналистов один „бог”, провайдеры были разные...

Впрочем, проблема „темников”, я надеюсь, - это вчерашняя проблема. Ну, можно ее еще какое-то время промусолить. Можно попутно „попрыгать” на тех, кто лезет вверх в той же позе, что и ползает, наставлять из жалости на путь праведный баксофилов, занимающихся самоизнасилованием. Но это перманентные проблемы. Сегодня, и я боюсь, что завтра, реальная проблема иная, более опасная. Это реализация в самой журналистской среде сценария „Скотного двора”.

И опять, грубо говоря, форматирован этот сценарий во многом благодаря провайдерам и сопровайдерам тех самых „темников”. В этом сценарии, к сожалению, сами журналисты распределили роли: кто призовой хряк Старый майор, кто – молодые хряки Снежок и Наполеон, кто ломовые лошади Боксер и Травка, кто осел Бенджамин, кто жирный кабанчик по имени Крикун и т.д. Опасность этого сценария для журналистов в том, что он будет бесконечным. И выбор нужно делать сегодня, потому что самое меньшее зло, которое нас ждет в этом случае, это то, что люди будут думать о СМИ и журналистах приблизительно то же самое, что думают о мужчинах уборщицы в мужских туалетах. А они, к сожалению, не читали Оруэлла и его „1984”, „Беглеца из лагеря победителей”. Выбор один: позволить себе, то есть журналистам, следовать этому сценарию либо самим придумать какой-то другой. Вот это проблема. Остальное все – проблемки.

Оксана ЗІНОВ`ЄВА, спецкореспондент ТСН, „1+1”

- Вибір існує завжди. Але справа в тому, яку ціну ти готовий за нього заплатити. Коли існують політично-економічні важелі впливу на .політику каналів, "темники" рано чи пізно стають своєрідним тестом для топ-менеджерів на їхню лояльність до влади. Тестує і дає характеристику, звичайно, влада. Ціноутворення на вибір - теж за нею. А вартість може бути високою: від різноманітних судових розбірок, стану постійної „підвішеності” до втрати ліцензії на мовлення.

Я б не сказала, що керівники каналів, принаймні не всі з них, зовсім не хочуть робити цей вибір. Просто дуже вузький бордюр, на якому їм доводиться балансувати, щоб зберегти свій бізнес. Сентиментально керуватися лише переживаннями і принципами журналістів команди топ-менеджери не будуть, оскільки команда працює на їхній бізнес. 1 якщо бізнес у небезпеці, то ясно, на чию користь буде вибір керівників. Ідилія, коли успішність медіа-бізнесу пов’язувалася з професійністю і принциповістю команди, в Україні тривала недовго. І, схоже, оцінили її лише сьогодні - в епоху "темників”. Сюди було б актуально додати обговорення ще однієї теми: що важче - втратити совість і принципи чи бізнес?

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, політолог:

- Мені видається, до відповідь Леоніда Кравчука є вичерпною. Ні про яку ціну там не йдеться. Будь-яка позиція керівників каналів має свою ціну. Відповідати більш конкретно на це запитання я відмовляюсь, тому що вважаю його ангажованим, таким, яке передбачає відому для опитувача відповідь. В такі ігри я не граю.

Владислав КАСКІВ, координатор коаліції громадських організацій України "Свобода вибору”:

- Вибору виконувати чи не виконувати "темники", які не є офіційними документами, немає не тому, що топ-менеджери телеканалів не хочуть, а тому, що реальні власники ЗМІ самі зацікавлені в просуванні тієї інформації, яка міститься в "темниках”. Звичайно, це дещо узагальнено і, напевно, є окремі менш впливові ЗМІ. Але в їхньому випадку незгода з використанням "темників" ставить під загрозу їх діяльність.

Втім, думаю, що "темники" втратять свою актуальність вже в найближчі місяці. Але це буде пов’язане із суттєвою зміною логіки політичної боротьби в Україні. Тобто напередодні виборів Президента України основні фінансові політгрупи, які володіють основними ЗМІ, вступлять в жорстоку боротьбу між собою за право „політичного спадкоємця Кучми”. І це призведе до розриву єдиного поля інформаційного впливу, яке формується "темниками". На мою думку, породження "темників", яке відбувається в середовищі однієї з фінансово-політичних груп на чолі з Медведчуком, припиниться разом з початком жорстокої їх боротьби з групою Пінчука. А, можливо, й інших. І є мало шансів для протилежного розвитку сценарію.

Дмитро КИСЕЛЬОВ, головний редактор інформаційної служби ICTV:

- Раньше „темники” получал, а теперь не получаю. Предложил Сергею Васильеву делать „темники” официальными. Теперь они рассылают официальные анонсы событий на бланке Администрации с гербом Украины. Для нас это один из источников информации, так как присылают на бланках анонсы партий, например, „Реформы и порядок”, „Трудовая Украина”. Это источники информации. Но это – не приказы. Проблема выбора не стоит. Как независимая компания, вы делаете то, что интересно вам и зрителю.

Валерій ТКАЧУК, директор ТРК "Київ":

- Виконувати чи не виконувати "темники"? Я не знаю таке. Я ніколи їх не бачив у вічі. Навіть якщо вони існували, то, звичайно, у керівництва каналів може бути вибір, тому що будь-яку вказівку можна виконати з творчим підходом. На те ми і журналісти. З приводу ціни. Кожен керівник, топ-менеджер мав визначитись, що для нього дорожче. Як для мене, то колектив.

Любов ХАЗАН, спецкор СТБ:

- Ответу на ваши вопросы хочу предпослать уведомление, что „темников” видеть не приходилось. Чтобы не получилось, как в добрые советские времена: „не читал, но осуждаю”. Готова говорить на предложенную тему в теоретическом плане. Возможность существования «темников» допускаю, по крайней мере, выглядит правдоподобно. Политическая цензура – вообще великое изобретение ограниченных умов. Значит, формы ее применения – не ограничены. Другое дело – взаимоотношение цензора с объектом приложения его усилий. Есть ли у последнего выбор? – спрашиваете вы. Теоретически выбор всегда есть. Сопротивляться и быть съеденным или быть съеденным без сопротивления. Впрочем, как мне представляется, в реальности распространен третий вариант: присоединится к пирующим. Переход некогда, в один исторический миг (в начале 90-х) независимых СМИ в частные руки стер грань, отделяющую журналистику от пропаганды. А где пропаганда, там и цензура. Если цензор знает, что его труд полетит в корзину, то найдет лучшее применение своим талантам. Например, в роли контролера ОТК.

В наших условиях отношения власти и СМИ неизбежно должны были трансформироваться в модель отношений власти и бизнеса. А у нас бизнес, «делающий» СМИ, практически не отличим от бизнеса, «делающего» власть. Здесь допустимы нюансы, недопустим антагонизм. Ценой негибкости может стать потеря всего, что дорого.

Глубина вашего последнего вопроса о топ-менеджерах с их мучительным выбором между «корыстными интересами» и «переживаниями за судьбу команды» оказалась для меня непостижимой. С кем топ-менеджеры в одной команде, как вам кажется?

«Центральная проблема – как уберечь власть от злоупотребления ею – остается нерешенной», - сказал классик Оруэлл. И еще: «Всегда здравы две точки зрения. Одна: как можно улучшить человеческую натуру, пока не изменена система? Другая: какая польза в изменении системы, пока не улучшена человеческая натура?» Но это тема другого опроса. Или этого?

Підготувала Ірина Талалаєвська, „Детектор медіа”.