Запитання “Детектор медіа”: “Якими, на вашу думку, будуть результати переговорів журналістського страйкому з владою. Чи зможуть сторони домовитися до позитивного результату?”

Леонід Кравчук, народний депутат, фракція СДПУ(о):

- Можу сказати, що ці переговори просто залишаться переговорами. Переконаний, що серйозних змін у стосунках влади із ЗМІ не відбудеться. Бо для цього потрібно не лише бажання, а передумови. Передумовами мають бути, найперше, незалежність журналістів та незалежність ЗМІ. Поки вони є залежними, а вони є залежними, говорити про рівноправну співпрацю просто неможливо.

Але тут треба дещо розширити проблему. Вона торкається не тільки влади. Вона торкається власників ЗМІ, які також хочуть, щоб ЗМІ друкували або передавали те, що відповідає філософії, поглядам, позиції конкретних власників. А так як загальна політична культура в суспільстві нижче ватерлінії, так як, зокрема, культура стосунків ЗМІ, влади і власників є також дуже низькою, то сподіватися, що можуть бути прийняті якісь радикальні рішення чи зміни в стосунках, це тільки можна розглядати як побажання.

А що торкається зустрічей, особливо, коли вони ведуться в руслі діалогу, де можна дійсно висловиться, – це завжди корисно, але не більше.

Для вирішення проблеми залежності ЗМІ потрібен час, коли суспільство загалом зросте, і економічно, і соціально, і духовно. Коли журналіст зможе знайти собі роботу і одержувати за неї пристойну зарплату, незалежно від того, стає він на коліна чи поводиться гордо. Зараз на жаль, матеріальне становище журналістів у суспільстві залежне. І журналістам доводиться, якщо не продаватися, то принаймні виконувати замовлення за гроші. Це дуже принижує загалом авторитет журналістської праці і професії. Але я це розумію. І журналісти наразі не є винятком. Аби вони єдині виконували якесь замовлення, я міг би їх критикувати. А так як це стало, практично, нормою життя багатьох людей: чиновників, посадових осіб тощо -- це стало у суспільстві хворобою.Усе купується і продається. І тут немає винятків.

Не можна сказати, що зараз ЗМІ знаходяться в руках однієї політичної сили. Усі розвинені політичні сили мають свої ЗМІ: соціалісти, комуністи, соціал-демократи мають, “Наша Україна” має. Причому розширюється палітра тих ЗМІ, які служать конкретним партіям. Немає єдиної монополії. А заборонити партійним органам мати ЗМІ – недемократично. Так просто не купується. Купується тоді, коли хтось продається. Все обмежити, або визначити якимись заборонами, декретами чи директивами – неможливо, бо тоді на кожен крок потрібна норма законодавчого акту. Це вже ми можемо створити “гросбухи” і з цього нічого не вийде. Є країни, де й конституції немає, а існує право прецеденту. Але вони живуть, бо є моральні засади, є такі високі поняття, як відповідальність, служіння батьківщині, честь. Тоді відбувається стає по-іншому. Є речі, які законом не визначиш.

Михайло Дорошенко, головний редактор газети “Україна молода”, секретар НСЖУ:

- На вирішення проблеми ЗМІ шляхом переговорів у мене мало надії. Якщо говорити про те, що для цього потрібно, то потрібна воля влади. А її не було до цього, і думаю, зараз немає. Є демонстрація ніби бажання говорити з опозицією, зокрема, з журналістським страйкомом. Але я тут щирості з боку влади не бачу. І тому надії на це мало. Тому я й не сподіваюся особливо на результати сьогоднішньої зустрічі з Володимиром Литвиним. Звичайно, будуть добрі слова, буде висловлено розуміння проблеми, не більше. Думаю, що треба вживати більш радикальних і рішучих заходів. Моя думка така: треба якнайшвидше скликати надзвичайний з’їзд журналістів. І від імені усіх журналістів України представити владі (Президенту, Кабміну і т.д.) вимоги щодо ситуації в пресі, проблем цензури, тиску на ЗМІ, - тобто усього комплексу проблем. Крім того, корінною проблемою є монополізація ЗМІ в руках однієї політичної сили. Бо той невеликий залишок ЗМІ, який залишився поза сферою впливу однієї політичної сили, деякою мірою урізноманітнює інформаційне поле, подає громадянам трохи правди. Але потужності незалежних ЗМІ та тих, якими володіє одна політична сила, - незрівнянні. Незалежних газет, практично, дві-три залишилося на Україні, а про телеканали взагалі нічого говорити.

Слава Стецько, народний депутат, фракція “Наша Україна”:

- Переговори можуть дати результати, коли влада відчує, що за тими переговорами стоїть народ. А якщо це -- жменька людей, то влада буде їх ігнорувати. Це стосується і журналістів, що борються зараз за вільне слово.

ЗМІ повинні мати право голосу і це найважливіше, бо тоді вони зможуть боронити усі ті, права що є конечними для здійснення демократії в Україні.

Без масової підтримки журналістам буде тяжко відстояти свої права, боротьба у пресі буде тяжчою і довшою. І треба буде залучати й закордонні чинники, аби вони бачили, що тут діється кривда, для преси немає свободи, немає демократії. Тому краще залучитися підтримкою власного народу.

Євген Костенко, політолог:

- Ніяких результатів переговорів з владою не буде, бо журналісти самі не знають, чого вони хочуть. Фактично, сьогодні відповідальності за цензуру, перше, не передбачено чинним законодавством. Законопроект про кримінальну відповідальність за порушення конституційної норми про заборону цензури готується, але головна проблема при введенні цієї норми полягає в тому, що дуже важко сформулювати, що таке цензура. Сьогодні є приватні власники, які можуть встановлювати якісь принципи роботи своїх видань. Інша справа, що самі журналісти мають внутрішнього цензора, що заважає їм вільно висловлюватися. І журналістам, на мою думку, необхідно говорити не про те, що їм заважають про щось говорити, а ратувати за те, що необхідно створити такі законодавчі умови, за яких їм було б легше створювати свої ЗМІ і виходити з-під контролю тих людей, з якими вони не хочуть працювати. Мова йде про організаційно-технічні і фінансові ресурси. От наприклад, є “Детектор медіа”, “Українська правда” (хоч тут більше американські гроші діють) інші видання, які не захотіли говорити те, чого вимагає влада, знайшли таку можливість. Створити центральні електронні ЗМІ сьогодні непроблематично. Тобто питання суто організаційне, технічне, фінансове.

Валентин Зайчук, керівник апарату Верховної Ради України:

- Вважаю, що будь-які переговори завжди приносять користь. Я хочу процитувати Володимира Литвина, Голову Верховної Ради, коли він проводив переговори із парламентською делегацією ПАРЄ, він сказав, що краще було б коли люди знали, хто є власником ЗМІ і тоді все було б зрозуміло і жодних перемовин у нас не було б. Позитивним результатом переговорів буде вже те, що Голова ВР отримає з перших вуст інформацію про те, які проблеми стоять перед журналістами, в першу чергу, тими, що висловлюють своє невдоволення (до речі, ми зустрічаємося з усіма, хто має таке бажання). А також шукатимемо якийсь вихід із цієї ситуації. Це найбільше, що можна зробити. Як на мене, то найбільшими проблемами ЗМІ сьогодні є брак щирості та правдивості у журналістських матеріалах. Хоч це швидше проблема не журналістів, а власників.

Василь Онопенко, голова Комітету ВР з питань правової політики, голова української соціал-демократичної партії, член Вищої ради юстиції України, позафракційний народний депутат:

- Я думаю, для досягнення будь-якого успіху у будь-якій справі, військовій чи цивільній, є різні варіанти: можна просто битися до крові, і тоді обидві сторони терплять якісь пошкодження, а можна знайти інший шлях – це шлях переговорів. Я завжди підтримую саме такий варіант. І те, що між представниками журналістського корпусу і головою Верховної Ради відбудуться переговори, я вважаю визначальним. Мені здається, що така розмова відбувається вперше. Дуже важливо це і тим, що В.Литвин, як показує досвід його роботи на цій посаді, дуже виважена і мудра людина. Тому це теж дає підстави сказати, що такі переговори будуть успішними. Звичайно, ключові проблеми ЗМІ не можна визначити тільки шляхом переговорів. Питання глибше і проблемніше. Мені здається, що потрібно подумати і над вдосконаленням інформаційного законодавства, бо деякі речі у них можна тлумачити двозначно. Це один процес. Нам, правникам-юристам, потрібно підказувати журналістам, як ті проблеми, що у вас існують, ввести в правову форму. І ми готові це зробити, допомогти, однак ідеї повинні йти від самих журналістів.

З іншого боку, стоїть дуже важлива проблема моральної відповідальності.

Також – свободи слова.

Але мені здається, вирішити її можна шляхом законодавчого удосконалення та покращання загальної ситуації в країні. Вуздечку накинути кожному журналісту все одно не вдасться – це неможливо. Треба шукати виходу, в тому числі й шляхом переговорів.

Підготувала Оксана Лисенко, “Детектор медіа”