Відповідають: Людмила Добровольська, Василь Бирзул, Оксана Череп, Наталя Якимович, Олена Фроляк.

Людмила ДОБРОВОЛЬСЬКА, „1+1”:

По-перше, давайте визначимося: глядач має право на отримання об’єктивної інформації – незалежно від особистих уподобань ведучого. Відтак – подобається мені інформація, або ж ні – якщо подія мала місце - мій глядач має право про неї знати. Інша справа, коли в ефір іде неперевірена або неповна інформація, і ведучий свідомий цього. Якщо інформація “гаряча”, і перевірити або доповнити її просто немає фізичної змоги (скажімо, отримую безпосередньо під час ефіру) – обов’язково посилаюся на джерело, звідки вона надійшла. Якщо ж існує бодай найменша можливість перевірити інфу – це обов’язково буде зроблено.

Якщо ж інформація є неправдивою, у ведучого залишається його останнє право – на відмову. Особисто мені не раз доводилося користуватися цим своїм правом. Як стало відомо потім – тим самим я зробила добру послугу не тільки власне собі, але й каналу, на якому працюю. Відмовляючись щось давати в ефір, я кожного разу повідомляла про це генерального продюсера каналу і аргументувала таке своє рішення, адже корпоративних правил, які існують на кожному каналі, дотримуватися так само важливо, як забезпечувати право глядача на отримання інформації.

Василь БИРЗУЛ, колишній ведучий „УТН-Панорами” (УТ-1):

Я один з тих ведучих, які довгий час працювали на державному каналі. І мені часто доводилось читати те, що не завжди подобалось. Це могли бути офіційні заяви політичних партій, або розгорнуті урядові повідомлення... Наші тексти могли бути нудними і нецікавими для глядача. Зараз поменшало нудних офіційних повідомлень. Новини динамізувалися. І ведучий має змогу читати повідомлення у суто інформативному плані, незалежно від того, подобається йому зміст чи ні. Він відсторонений.

Але, безперечно, бувають випадки, коли доводиться озвучувати підготовлений випусковою групою матеріал, який особисто ведучому не подобається: ні стилістично, ні мовно або за змістом ти з ним не згоден. Якщо в тебе вистачає професіоналізму, то ти можеш переказати своїми словами, пом’якшити конструкцію. Якщо стоїть вимога озвучити дослівно повний текст, то, безперечно, ведучий-професіонал прочитає його, бо він на роботі. Його завдання - передати глядачеві все, що пропонується до ефіру. Існує, зрештою, редакційна політика, якої ти повинен дотримуватися, якщо ти працюєш у редакції.

Якщо тобі не подобається багато-що в цій політиці, то є чимало шляхів піти на різні боки. Для того, щоб глядач не ідентифікував якісь політичні заяви з моєю особистою позицією, я повинен прочитати текст фахово. А люди розумні, розберуться, що до чого. Лицемірити, опускати очі – я вважаю неприйнятним для себе. Правда, іноді очі можна опустити, бо ти жива людина і інколи читаєш всяке... Але спеціально я ніколи цього не робив. І глядач, принаймні, мене завжди розумів. Я пройшов, можливо, один з найтяжчих періодів на телебаченні – 2000–2001 роки, але мало-хто мені догоряв за нещирість і лицемірство. А редакційна політика буває різною. Глядач пробачає. І я йому за це вдячний.

Оксана ЧЕРЕП, ведуча програми “ТОНІС – інформ”:

- На мою думку, якщо ведучий не хоче чогось говорити, то він і не говорить. У мене, власне, таких випадків не було, адже редакція у підготовці випуску враховує мою точку зору. Я маю на увазі не власний погляд, не власне ставлення до події, а моє розуміння того, що інформація не об’єктивна.

Я вважаю, що особливо зараз, у такій складній політичній ситуації, пересічні громадяни потребують повного обсягу інформації. Багато людей, з якими я спілкуюся, не знають про ті політичні процеси, які відбуваються зараз в державі. Коли опозиційні народні депутати „захопили” телецентр, наступного дня я зустрічалася з простими, непричетними до політики, до журналістики громадянами. Вони були не в курсі.

Телеведучі також несуть відповідальність за інформацію, і не повинні говорити того, що не відповідає дійсності. Не треба обманювати народ. І не треба телеведучому новин займати ту чи іншу позицію, той чи інший бік. Робити висновки, займати ту чи іншу позицію – право глядача. Коли після новин людина сама замислиться, хто правий, а хто ні, чия позиція їй ближча - то це і є результат моєї роботи як ведучої.

Наталя ЯКИМОВИЧ, ведуча програми “Вікна. Опівночі” (СТБ):

- Я гадаю, що позиція ведучого не повинна впливати на зміст тієї інформації, яку він представляє у теленовинах. Якщо ж у запитанні йдеться про політичні замовлення, то, на щастя, я з такими речами справи майже не маю.

Звісно, в арсеналі кожного ведучого є такі методи, як опускання очей і читання з листа, не дивлячись у кадр. Проте, на мою думку, глядач таких нюансів не вловлює. І люба інформація все одно до нього доходить, так би мовити, у чистому вигляді. Як не прикро, дуже часто глядачі не вловлюють і фарсу, з яким подається та чи інша інформація. Тому все ж головне завдання тележурналіста і ведучого - відстоювати перед випуском своє право доносити повну і неупереджену інформацію, і формувати випуск новин згідно такої своєї професійної позиції.

Олена ФРОЛЯК, ведуча програми “Факти” (ICTV):

Насамперед хочу зауважити, що речей, які б абсолютно суперечили моїм глибоким людським переконанням, я ніколи в ефір не видавала. Звичайно, бувають моменти, коли ведучий з чимось особисто може не погоджуватись, чи була б його воля, в ефір не ставив би. Але не слід забувати, що ведучий всього-навсього посередник між новиною та глядачем. Він передає новину з рук у руки, не коментує і не творить її. Мені особисто може не подобатись формулювання з того чи іншого приводу якогось політика чи державного діяча, але моє завдання донести до глядача оригінал.

По-друге, існує таке поняття, як корпоративна політика. Поки я ведуча телекомпанії ICTV, я повинна дотримуватись її правил, в іншому випадку мені слід звільнятись з роботи або відкривати власну телекомпанію. Взагалі, питань „хочу чи не хочу”, „подобається чи не дуже” на роботі не повинно виникати. Ти або працюєш, або ні.Згадайте дикторів Центрального телебаченняя, які зачитували повідомлення ГКЧП. Ви знаєте, я не стала після цього менше поважати їх, вони і зараз для багатьох ведучих – взірець бездоганної мови, іміджу, форми та ефірної інтелігентності. Тоді, 19 серпня, вони робили свою роботу...

Але водночас всі ми люди, і нам дійсно на роботі якась її ділянка подобається більше, якась менше. У мене як ведучої новин у кожному випуску є улюблена студійна підводка, коли знайдені точки і влучні слова, коли вдається задіти струни людської душі, коли сама хвилюєшся, зачитуючи її, коли стисло і точно виявлено суть проблеми і т.д. Коли ж тема розповіді мені особисто не вельми симпатична, концентрація моїх емоцій просто зменшується, мова стає менш образною, а настрій стриманішим. Але робити це надто відверто, навмисно і грубо, гадаю, не слід.