Відповідають: Тарас Чорновіл, Анатолій Матвієнко, Володимир Щербань, Віталій Шевченко, Анатолій Толстоухов, Ігор Жданов, Сергій Квіт, Олександр Чекмишев...

Тарас Чорновіл, народний депутат, фракція „Наша Україна”:

„Стосовно нічної акції,то її організаторами були не ті три депутати, що були присутні в студії, а 260 парламентаріїв, які не підтримали проект постанови ВР з вимогою надати лідерам опозиції тиждень тому доступ до прямого ефіру, що гарантовано законами. Знаєте, нам дуже часто починають говорити, що опозиція робить якісь кроки, некрасиві, нецивілізовані, ще щось. Цивілізовано можна робити все тільки в цивілізованій державі, а коли вона не цивілізована. то опозиція, коли вона буде дотримуватися цивілізованого снобізму, перетвориться в щось красиве, але з нульовим ефектом. Ось, скажімо, демократичні ініціативи Степана Гавриша. Як політик він нічого не створить, бо це є бажання створити кучмізм з людським обличчям, демонструвати естецтво там, де треба щось міняти. Ті люди, які хочуть сьогодні жити за тими нормами і правилами, вони так чи інакше будуть працювати на цю систему. Якщо влада злочинна треба її валити. Інша справа, що треба знати яку межу переступити не можна: там де є кров, виставляння людей під кийки міліції, коли самі організатори би ховалися...Такі речі є недопустимі, всі інші речі, на мою думку, є абсолютно нормальними. - Чи були реакційні кроки? - Генпрокуратурою відкрито кримінальну справу. Депутатів, я думаю, не будуть сильно чіпати, щоб не створювати додатковий каталізатор. але спробують пошарпати тих людей, які там були присутні, хоча нікого не затримали.

Ми повинні довести людям, які піднімаються на акції, що ми їх захистимо. Ми маємо блокувати роботу ВР, в крайньому випадку всі депутати мають прикуватись наручниками біля АП і не допустити, щоб розігнали палатки, тому що злочинець не має права сидіти в президентським палатах. „Вор должен сидеть в тюрме”. Те, що учора відбувалося при захопленні телецентру в Києві, є нормально. Мене там не було, бо дуже секретно подавалася інформація, але ми дуже гарно зіграли свою роль. Була поширена чутка про захоплення телецентру. Ми сиділи у Львові, інші - теж в округах. Конспірації дійсно було дотримано, інакше цього б не допустила влада. Є обіцянка на середу надати прямий ефір опозиції. Якщо буде брехня, знаєте, інколи представники влади брешуть, це навіть ліпше, бо це показує зайвий раз їхнє обличчя. Це дає поштовх до інших акцій. Подібне ми плануємо в регіонах. Ми будемо організовувати повну блокаду Львівського ТБ: канал абсолютно ганебний. Його керівник заявив, що наше основне завдання: підтримувати імідж першої особи. Така людина не повинна керувати обласним ТБ.”

Анатолій Матвієнко, народний депутат, фракція БЮТ, голова партії "Собор":

Якби говорити з розумними, то треба вести діалог і можна домовитися, а постільки ми абсолютно не маємо можливості вести переговори, і ви знаєте, що навіть на вимогу стотисячного мітингу Кучма сказав, що це є образа, і тому він не буде зустрічатися і обговорювати проблеми, а всі виконують без заперечень рішення Кучми, то у нас немає іншого вибору, як пробувати пробиватися в ефір, можливо, не зовсім коректними способами. Але ніхто не захоплював телеефір: прийшли люди й просто стали. Ми не мали претензій до того, що розпочинаються новини. Люди б просто стояли, щоб глядачі знали: ми стоїмо для того, щоб попросити слова. Хай нам дадуть десять хвилин слова, щоб ми сказали, повідомили про те, що твориться. Але ви знаєте, визнано плівки по торгівлі зброєю, і про це передають усі зарубіжні агенції. Мені відомо, готується нота до президента Кучми з боку країн антиіракської коаліції. Думаю, це вже є підставою для імпічменту. Торгівля була тіньовою. Куди пішли гроші не зрозуміло. Це говорить про те, що є бандитський режим, а ви хочете вести з бандитським режимом цивілізовані переговори.

Ми хочемо мати постійно - хоча б раз на два дні по 10 хвилин - можливість інформувати людей. Хай приходять, полемізують з нами наші опоненти. Але ми хочемо, щоб в ЗМІ звучала альтернативна точка зору, і люди не думали, що в країні нічого не відбувається. Відбувається, і ситуація дуже страшна. І для того, щоб не скотитися у прірву, люди повинні знати, що є сили, які це розуміють і вболівають не за свої амбіції, а за національні інтереси. А мета сьогоднішньої інформаційної політики АП - зомбування людей: розділяй і владарюй. Тобто люди в умовах злиднів, зомбовані: повинні боятися, ворогувати між собою, має всюди сіятися розбрат, тоді ця маса легко маніпульована й не може згуртуватися у єдину критичну масу і це врятує нинішній режим.

Ми поставили вимоги і тому числі і до президента. Є ж проект рішення про те, щоб нам надали гарантоване слово на державному ТБ. Цей проект буде розглядатися у процесі обговорення питання про політичну ситуацію в країні.

Учора шановний голова НТКУ сказав давайте домовлятися. Але, зрозуміло, поки Банкова йому не надасть дозвіл, жодних домовленостей не може бути, оскільки він не є ні господарем свого слова, ні того закладу, який йому довірили очолити.

Володимир Щербань, народний депутат, фракція "Народний вибір"

- Хіба це можна робити депутатам? А завтра хтось піде захоплювати Кабінет Міністрів, парламент, хтось зайде до мене в приватну оселю. Що ж тоді буде?

Якщо опозиція хоче, щоб її погляди були представлені на ТБ, нехай прийме закон про опозицію. І треба діяти відповідно до закону. Для його прийняття треба переконати у його необхідності. А рівень подачі інформації на телеканалах мене задовольняє. Віталій Шевченко, член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення України:

Інформаційна політика є страшенно ганебною. Не знаю, чого тут більше: бажання обурюватися, чи розцінювати як привід для того, щоб нас висміювали у всій Європі. Ситуація в інформаційній сфері найбільш глибоко відбиває болісні моменти становлення тоталітарних тенденцій в українській політиці взагалі. А що стосується вчорашніх подій, я не беруся оцінювати чи правильно це було. Очевидно, у нормальній демократичній державі опозиція має інші способи боротьби чи протесту. Але я розумію, чого це було зроблено. І доки такі порядки в нашій інформаційні сфері будуть як зараз, доти щось подібне траплятиметься. Я вже не кажу про те, що я й досі залишаюся переконливим прихильником роздержавлення усіх ЗМІ, які працюють на владу.

Анатолій Толстоухов, народний депутат, член НДП:

- Я на те, що відбулося вчора в ефірі УТ-1 зараз дивлюся лише з однієї сторони, яка для України найбільш важлива. І мені здається, що від політичного хуліганства на вулицях, до політичного хуліганства в ефірі - один крок, що опозиція і зробила. Але за порушення закону потрібно відповідати. Чи має опозиція право виступати? Так, має. А журналісти мають професійно робити свою справу. Як мінімум, репортери мають показувати те, що відбувається.

Ігор Жданов, директор політико-правових програм Центру імен Разумкова.

- Зараз у телепросторі прослідковується дві тенденції. Перша - це влада від агресивної інформаційної політики, яка застосовувалася у період виборів 2002 року до парламенту, перейшла до тактики інформаційного замовчування, інформаційної блокади будь-яких дій опозиції. Цю думку підтверджує і наше соціологічне дослідження, яке показало, що 58% громадян не сприймають той стереотип діяльності опозиції, який нав"язується телебаченням. Ми живемо у такому інформаційному суспільстві, що коли подію не показують по ТБ, її ніби немає. Тобто ось зібралися люди під ВР, і ми побачимо сьогодні, як її покажуть по ТБ. Ми вже були свідками, коли на Європейській площі зібралися люди, то по ТБ повідомили, що було 15 тисяч, коли навіть за скромними оцінками зібралося 40 тисяч людей. Mожна порізати картинку й показати, що на мітинг прийшли лише комуністи і вони вимагають зміни системи влади. Друга тенденція - це тенденція уніфікації. Усі сюжети по ТБ з політичної тематики схожі один на одного. Напевно, це тенденція, яка повертає нас до радянських часів, коли можна було лише одну газету "Правда" прочитати і знати, що написано в інших газетах. Що робити в таких умовах опозиції?

Я переконаний, що є Конституція, по-перше, яка гарантує громадянам вільне поширення інформації. А за ці три опозиційні сили проголосувало більше 30 відсотків тих виборців, які прийшли на виборчі дільниці. Вони мають право знати як ці політичні сили представляють їхні інтереси у парламенті та поза його стінами. Ненадання ефіру - це пряме порушення Конституції. І не треба говорити про відсутність коштів чи відсутність засобів. Тому такі дії опозиції були вимушені. Я розумію, чому так сталося. В таких умовах треба було створити інформаційний привід і прорвати інформаційну блокаду. Я включив учора УТ-1 і принаймні через біжучий рядок дізнався, що така подія відбулася. На жаль, жоден з телеканалів окрім ICTV, але з відповідним своїм коментарем, не показав цю подію. Лише близько першої години ночі "1+1" розповів про подію. А "Інтер" справив на мене гнітюче враження. Прикро, коли серйозну політичну подію переводять у розряд конфузів. Сергій Квіт, директор Школи журналістики Києво-Могилянської академії:



-- Опозиція повинна бути рішучою і показувати свою готовність до змін у різний спосіб. Але з іншого боку, вона також повинна показати, що здатна втримати владу, більше того, здатна надалі керувати країною після того, як вона цю владу отримає. Думаю, те, що робить опозиція, є абсолютно здоровим кроком. Вона не може бути, як декому здається, проявом екстремізму. А якими ще можуть бути дії опозиції в ситуації, що склалася? Чому багато-хто говорить про якусь екстраординарність.

Уважаю, що від опозиції треба вимагати ще більшої активності. Чим активнішою вона буде, тим більше скидатиметься на справжню опозицію. Я впевнений: тоді люди їй більше довірятимуть. Але опозиція повинна чітко розуміти, що в кожному разі на ній лежить відповідальність за ті дії, до котрих вона зараз вдається, навіть радикальні. Цю відповідальність вона повинна відчувати, перш за все, перед народом, як це зазвичай буває в усіх цивілізованих країнах.

А що ж влада? Я не хотів би так думати, але, якщо голова Адміністрації Президента Віктор Медведчук справді давав наказ знести наметове містечко того вечора, то треба спочатку говорити про те, що він просто не мав на це абсолютно ніякого права – давати вказівки силовикам, насправді, не входить в його компетенцію. І я думаю, що в опозиції зараз є всі підстави для того, щоб подати на нього в суд.

Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики



-- Якщо подивитися із точки зору законодавства, то у влади є певні, достатньо вагомі аргументи з приводу незаконності захоплення телецентру та намагання прорватися в ефір. Однак тут є одне слушне „але”, яке зводиться до того, що останнім часом відбувається в українському медіапросторі взагалі та в телеефері зокрема. Зараз я говорю про те, що помітно не лише науковцю чи спеціалісту, а й пересічному глядачеві. Перше, кальковані новини, які йдуть під копірку на всіх без винятку телевізійних каналах ( будь-то державний канал чи комерційний). Друге, цілковита незбалансованість новин. Якщо під час виборів хоча б подавали нарізку, де хоч якось були представлені різні політичні сили, то зараз така практика відсутня взагалі. Третє, і це чи не найголовніше, відмова від журналістики факту на користь журналістики думки. Я не кажу, що остання є чимось негативним, але лише за умови, коли вона Єрунтується на фактах. Ми свого часу дуже затято критикували все, що відбувалося на державному ТБ за часів пана Вадима Долганова. А тепер цей „позитивний” досвід навіть поширено, та ще й в гіпертрофованому вигляді.

З іншого боку, не зовсім умотивованим, на мою думку, є апелювання з боку опозиції до самих журналістів. Ми живемо в українському суспільстві, а не в абсолютно позахмарних висотах: мислити повинні реальними категоріями. Як мінімум дивним виглядає факт, коли від представників опозиції, навіть від Комісії із журналістської етики, лунає: журналісти погані, одним словом продажні. Я б міг зрозуміти ці заяви за такої умови: знав би, що люди, які виступають із цим публічно далекі від професії. Але навпаки – публічні критики журналістських дій не останні люди в цій сфері. Тоді хотілося б у них запитати: ви що не знаєте про реальну ситуацію в редакційних колективах і навіть не розумієте усю суть речей. Засуджувати конформізм та ще й журналістський звичайно можна. Тоді зустрічне питання: чого можна від них вимагати в умовах такого жорсткого пресингу, коли складно навіть говорити про те, що журналіст сам може виявляти волю до постановки того чи іншого сюжету. Із вуст опозиції такі заяви звучать достатньо смішно. Хіба вони не розуміють, що насправді від самих журналістів мало що залежить. А який вихід? Робити щось кардинальне (написати заяву про звільнення з роботи, відмовитися виконувати журналістські завдання, бахнути дверима, врешті-решт, і піти) не зовсім виправдано. Ми всі стоїмо ногами на землі і добре розуміємо, що в будь-якому суспільстві є Остапи та Андрії, за Гоголем.

Тетяна Олексіюк, медіа-юрист, „Інтерньюз-Україна”:

- Події 23 вересня 2002 року на УТ–1 викликали необхідність проаналізувати зміст статті 18 Закону України „Про статус народного депутата” від 17.11.1992 року, яка передбачає право народного депутата виступити з питань його депутатської діяльності не рідше одного разу в місяць у друкованих засобах масової інформації, на радіо (до 10 хвилин в місяць) та телебаченні (до 20 хвилин в місяць), безкоштовно, засновником (співзасновником) яких виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету.

Проте постає ряд питань, що стосуються відповідного обов’язку засобів масової інформації, вказаних у цій статті, надати такий ефірний час:

1.Чинне законодавство України не містить процедури надання народному депутату безкоштовного часу для виступу та порядку відшкодування засобу масової інформації понесених в зв’язку з цим витрат. Вбачається, що народний депутат за власною ініціативою узгоджує із відповідним засобом масової інформації час виступу та програму, в межах якої він реалізує своє право на виступ, проте форма та граничні терміни такого узгодження не встановлені. Саме відсутністю таких чітких рамок, судячи з усього, і спробували скористатися представники опозиції, щоб отримати можливість в прямому ефірі висловити свою думку, не наражаючись на небезпеку цензурних обмежень.

2.Абзац 2 статті 18 цього ж Закону встановлює, що народний депутат подає матеріали у підготовленому до друку вигляді: статті, коментарю, інтерв'ю тощо. З одного боку, з цього можна зробити непрямий висновок про те, що матеріали, які подаються до оприлюднення, мають бути заздалегідь підготовлені і, хоча редагування поданих народним депутатом матеріалів без його погодження не допускається, як стверджує той же пункт 2 статті 18, зацікавлені органи та особи можуть ознайомитися з ними до виходу в ефір. Але якщо підійти до цього питання з суто формальної точки зору, то в статті сказано „... у підготовленому для друку ...”, тобто, це не повинно стосуватися оприлюднення таких виступів в ефірі телерадіоорганізацій, а таким чином опосередковано надає народному депутату право на вихід його виступу в прямому ефірі.

3/На жаль, зі змісту статті 18 Закону не випливає обов’язок передбачених статтею ЗМІ невідкладно, за першою ж вимогою, надати народному депутату час на виступ. Достатньо дотриматися місячного терміну надання такого часу, аби виконати всі формальні вимоги Закону. І хоча стаття 18 Закону України „Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” від 23.09.1997 року ще раз встановлює обов’язок державних аудіовізуальних засобів масової інформації в процесі формування програмної політики передбачати в своїх програмах всебічне і об'єктивне інформування населення про позиції депутатських груп і фракцій у Верховній Раді України та окремих народних депутатів України, відповідальності за невиконання вимог цих статей немає.

Таким чином, відсутність закріпленої процедури надання ефірного часу народним депутатам та встановленої законом відповідальності за таке ненадання обмежує деклароване статтею 18 Закону право народних депутатів. Єдиною можливістю отримати ефірний час в примусовому порядку вбачається звернення до суду з відповідним позовом.