- Це залежить від людини і тільки від людини. Дійсно професійний журналіст завжди знайде компроміс в будь-якій ситуації. І для читача залишиться високоморальним. І ніколи я не повірю в те, що професійний журналіст бідний, низькооплачуваний і т.п. А моральні якості журналіста залежать від генетичного коду його роду, від виховання. Мораль – така категорія, яка визначає кожну особистість. Але журналісти знаходяться на осі, як і політики, міністри і т.д. Тому вони мають професійно стежити за своєю мораллю. Найважливіші для журналіста дві речі: слідкувати, щоб тебе не підставили і щоб ти сам не підставився. Тоді на вищому рівні буде і професіоналізм, і мораль. Незалежно від країни, від режиму, від часу, війни, миру. В усі часи.

Володимир Шинкарук, доцент кафедри української літератури Житомирського Державного педагогічного університету імені Івана Франка, заслужений працівник культури України:

- Я мрію, що настане в нашій державі час професіоналів, коли в кожній галузі будуть працювати високопрофесійні люди, які будуть професійно робити свою роботу і нести за неї повну відповідальність. Тому, коли я говорю „журналіст-професіонал”, то я вкладаю в ці слова розуміння того, що він працює об’єктивно, чесно, і за кожне слово несе моральну і юридичну відповідальність. Не люблю журналістики, яка цікавиться винятково скандалами. Вона поверхова, в ній є щось спільне з піснями-одноденками чи бульварними романами. Або... з паперовими штучними квітами. . Мені відомі випадки (вони траплялися не раз зі мною), коли журналісту пропонували написати ту чи іншу статтю. Але за гроші. Я знаю інші випадки, коли журналістів не запрошували на ті чи інші культурно-мистецькі акції, бо вони напишуть правду. Є певна група журналістів, які завжди шукають в бочці меду ложку дьогтю, бо вбачають саме в цьому головне призначення журналіста. Ніхто не знає, чим слово наше відгукнеться. І тому треба дуже обережно, дуже відповідально ставитися до слів. Перефразуючи Пушкіна, можу сказати: професіоналізм і злодійство – несумісні.

Ізольда Антропова, поетеса, літературний редактор журналу „Сільська школа України”:

- Для мене журналіст-професіонал – це людина, яка досконало володіє словом, добра, сердечна, духовно багата, яка не калічить людські душі, яка не годує нас неперевіреною, скандальною, брехливою, гнилою інформацією. Як на мене, для оцінювання журналістської майстерності має значення не що, а як. Тобто якість – і вербальна, і моральна. Втім, питання моральності кожен вирішує для себе залежно від того, навіщо взявся писати. І загалом, і в кожному конкретному випадку. У чому, власне, полягає професіоналізм? Ідеться про здобуття того, що є сировиною, тобто фактів за будь-яку ціну, чи про вміння якнайкраще їх подати. Що є метою? Знищити словом, викрити, спаплюжити, принизити, виставити на посміх? Нащо тоді моральність? Хтось вбачає у цьому свій професійний обов’язок – як солдат, що має вбивати (бо війна), як мисливець (бо полювання), як, зрештою, кіллер (бо така робота). Пхатися у вікно, коли женуть від дверей, підглядати, підслуховувати, живитися тусовочними плітками – це характер.

Таке може не кожний. Уміти витягти з людини навіть те, чого вона не хотіла б сказати, – це вже можна вважати професіоналізмом. А от скористатися з того, що звірилася тобі і довірилася, - професійна підступність (або, якщо комусь це більше подобається, підступний професіоналізм). Кожен вирішує сам. Втім. і солдат, і мисливець обмежені певними законами, поза якими виконання професійного обов’язку стає злочином. Сьогодні хіба що ледачий не згадує, що журналістика – друга найдавніша професія. Але ж і повія має якісь моральні засади. То чом би їх не мати журналістові? Елементарно: не брехати, не пересмикувати і не припасовувати факти (іноді досить просто ретельно перевірити їх), не видавати за своє „позичене” з Інтернету, поважати чужу гідність і не забувати про власну, сповідувати принцип „не зашкодь” – ані комусь, ані своїй совісті. Звісно, якщо її мати. Але то вже з царини загальнолюдської, а не лише фахової...

Олександр Коваль, заступник головного редактора освітньо-виховних програм Національної радіокомпанії України:

- Авжеж! Адже наші погляди і смаки, наше ставлення до людей і їх оцінки, зрештою, наші емоції і почуття – це все і є моральні критерії, якими ми керуємось в роботі. Які ми вдома, такі й на праці... Ну, може, трошки інші, але ж не хамелеони. В кожній редакції є своя так звана корпоративна мораль. І ти, який вже відбувся як особистість зі своїм статутом, пхаєшся, вибачте, у чужий монастир, який має бути твоїм захистком, місцем, де реалізуються твої найкращі якості – за відповідну, звичайно, платню. І тоді або підпорядковуєшся генеральній лінії „чужого монастиря”, або ідеш геть, бо це не твоє. Так мало б бути, але так не є. Здебільшого пристосовуємось і, тримаючи дулю в кишені, з готовністю дурня, якого змусили богу молитися, виконуємо вказівки шефа. Так стаємо конформістами. Так служимо не суспільству, а тому, хто платить. А наші хазяї – нова еліта – вкрай егоїстичні. Вони втягують у свої ігри і використовують нас. Глядачі, слухачі, читачі це бачать і нам не вірять... „Много званых, мало избранных». Багато прізвищ і облич, та жодного морального авторитету. Ось що таке в цілому наші мас-медіа. Це правда. „Хороший человек, - кажуть, - это не профессия». І цинік може бути професіоналом високого класу. Але годі називатися „четвертою владою”. Ми ж бо в повсякденній практиці бачимо, що будь-яка влада – і перша, і наша – четверта – не обтяжена моральною відповідальністю перед суспільством. Сіє руїну в країні і в душах людей.

Максим Паперник, режисер-кліпмейкер:

- Мораль обязательная и неотъемлемая часть профессии. Единственное, что каждый эту планку для себя определяет по-своему. В этом можно руководствоваться общепринятой моралью и личными качествами человека – журналиста. Средства массовой информации – настолько мощная сила, которая способна возвести человека на пьедестал и вознести до небес и в то же время убить, уничтожить. Из личного опыта могу отметить, что из всего общения с журналистами, может быть, только пару процентов позитива. Открываешь издание, читаешь собственное интервью, откорректированное, отредактированное журналистом, и выглядишь полным идиотом, косноязычным и не способными формулировать собственные мысли. Но при этом все же профессионализм журналиста включает обязательно правило: добыть информацию любым способом. Для каждого моральные критерии этого способа индивидуальны. Мне кажется, что основным критерием всегда у журналиста должно быть человеколюбие. Это как в суде. Пока не доказана вина, преступник считается невиновным. Не нужно путать мораль с ханжеством. Думаю, лучший рецепт или формула работы: красота и любовь спасут мир.

Людмила Опанасенко, директор ТВО радіо-програм „Голос Києва”:

- Взагалі будь-яке поняття професіоналізму не відповідає своїй суті без поняття моральності. А оскільки це стосується професії журналіста, він має магічну силу і можливість впливати на формування почуттів, думок, принципів багатьох людей. Це – в ідеалі. А на практиці – руйнування моральності професії журналіста починається, на жаль, в інститутах, куди хлопці і дівчата ідуть опановувати цю досить відповідальну професію. На сьогодні майбутніх журналістів, на жаль, не можуть навчити навіть технології запису інтерв’ю, не кажучи вже про репортажі та коментарі, не можуть навчити формувати інформаційні випуски. На сьогодні досить часто можна зустріти формування журналістських колективів не за принципом „творча людина, хороший організатор, талановитий коментатор чи репортер”, а за принципами „нам не потрібні хороші журналісти, нам потрібні керовані люди”; „не так важливо, що він поганий журналіст, він з нашої команди”. Відсутність моральності в журналістській професії простежується на найвищому рівні, коли в Національній раді з питань радіо і телебачення ліцензії видає людина, котра знищила національне телебачення, але, користуючись певними можливостями, стала співвласником кількох телекомпаній, ефір яких заповнений гадалками циганської національності і передачею „Сам про себе”.

Моральність в журналістиці сьогодні є небезпечним явищем і загрозою для життя самого журналіста. Сьогодні кар’єру в журналістиці може зробити людина, не виключено, що творча, яка, по-перше, найчастіше робить паркетні матеріали. По-друге, виконує чиєсь високе замовлення (тоді вона захищена замовником). По-третє, обслуговує (згадаймо істину про другу найдавнішу) ту чи іншу людину, ту чи іншу партію, ті чи інші інтереси. На жаль, сьогодні у ЗМІ, окремими редакціями керують люди, головна „професійна риса” котрих є: „Я чорнобилька, тому мене не мають права звільнити”, „Спробуйте мене зачепити, і я зателефоную, кому належить”. В принципі, потрібно зазначити, що моральність професії журналіста не залежить від того, в приватних чи державних мас-медіа вони працюють. Чесні матеріали можна почути і побачити окремими сполохами і там, і там.

Повертаючись до витоків такої професії, як журналістика, бажано було б здавати екзамен з моральності вже при вступі до вузу. Але такого предмету немає і бути не може. Це просто вимір життєвих цінностей, вимір культури людини як особистості. І дуже хочеться, аби ті, хто належить до цієї професії, або ті, хто хоче її здобути. Зрозуміли, що професія важка, вимагає чорної роботи без вихідних і свят, вимагає сміливості працювати, жити і навчатися кожної хвилини.

Гліб Головченко, директор Вищої школи преси і телебачення (Миколаїв):

- Да, в понятие профессионализма включается понятие моральности. Но это только в том обществе, где четко сформулирована социальная функция медиа. Общественный контролер, каким он должен быть в демократическом обществе, не может быть продажным. Оценка службы "сторожевого пса демократии" не может быть высокой, если на его "вахте" попираются основные ценности. Но это с точки зрения западной демократии.

Сегодня научный мир Украины пытается сформулировать при подготовке будущих репортеров основным принципом для оценки их профессиональных качеств умение формировать общественное мнение. С точки зрения демократической прессы - это аморально. Репортер не имеет право на манипуляцию. Его задача объективно освещать происходящие события. Но если все-таки будет закреплено, что наши журналисты - это специалисты по формированию общественного мнения, то тогда сообщение любой даже глубоко не нравственной информации можно будет оправдать профессионализмом. Таких профессионалов мы имели до 1991 года - их задачей было пропагандировать и организовывать. И чаще всего выполнение заказа хозяина будет оцениваться положительно, а не исполнение даже чудовищной лжи будет расцениваться как слюнтяйство и неумение исполнить свой профессиональный долг.

Мне пришлось поработать со многими репортерами советской поры, во времена независимости они уже превратились в алкоголиков, может быть, и потому, что очень часто приходилось быть не в ладу с общечеловеческими моральными принципами. Нельзя обществу надеяться, что в журналистику придут глубоко порядочные люди. Необходима саморегулирующаяся система, которая не позволяла бы массово злоупотреблять доверием читателей, зрителей, слушателей. Такой системы украинское общество еще не создало. Не сформулирован социальный заказ на украинскую журналистику ХХI века. Задача общества - сформировать свой стандарт профессионализма журналиста и тогда родится нормальная профессиональная этика, основанная на общечеловеческих ценностях.