- Українська журналістика – плоть від плоті українського суспільства – нездужає. Тому мені особисто не до свят. День незалежності, про який у 1989-1990 рр. я мріяв, і сьогоднішні пост-скнилівські приготування – з парадом во ім’я Кучми – це не моє, це для чиновницько-державницького мурла.

Тож “здравицы” до їхнього 24 серпня:

1. Хай живе незалежна Україна!

2. Хай живе?

3. Нехай він с… подавиться!

Володимир Овдін, журналіст, «Зеркало недели» (Дніпропетровськ):

- Единственный способ избавиться от драконов, - писал Евгений Шварц, - это иметь своего собственного." Он у нас есть. И еще. С тех пор, как Украина получила независимость, на душу населения ее становится все меньше и меньше.

Євген Просвєтов, президент ТРК „Золоті ворота”:

- Мы все вместе и каждый из нас сделали все возможное, чтобы "маємо, що маємо" стало реалиями нашей жизни. Следовательно, делали что-то не то...

Дмитро Джангіров, журналіст:

Предлагаю новый анекдот на августовские темы. Приехал Виктор Андреевич вместе с соратниками к Президенту в Фарос, получил аудиенцию и бесстрашно бросил в лицо тирану: - С днем рождения вас, Леонид Данилович! - И это все? - забеспокоился тиран. - Нет, не все! - твердо заявили соратники и ... достали подарки... Что касается 24 августа, то я этот "праздник" не отмечаю, ибо в 1991-м голосовал "против". В этот день я отмечаю очередную годовщину Варфоломеевской ночи.

Генадій Рекалов, генеральний директор ТРК „Апекс” (Запоріжжя):

- Писать рапорт желания нет. За эти годы все мы так далеко разбрелись на пути Независимости, что уже друг друга не слышим.

Но праздновать День независимости буду. Три дня. Тем более, что календарь очень правильно выстроился. Предлагаю присоединяться. 23–го отметим День Независимости народа от власти, 24- го – День Независимости власти от народа, а 25-го- День Великой Украинской Мечты – независимости прессы.

Поскольку благополучие народа не зависит от власти, благополучие власти – от народа, а СМИ вообще здесь ни при чём, то на выпивку всем хватит. Будьмо!

Антон Топчій, керівник проекту "Віртуальна агенція новин", ГО "Інтерньюз-Україна":

- Незалежність довела, що журналістика може не бути брехливою. Пригадайте новини та своє ставлення до них у радянські часи: все - від показників збору врожаю до "важливих зустрічей на найвищому рівні" здавалося брехнею, та власно нею і було. Невже зараз не так, спитаєте? Ні. Тотальної брехні в усьому більш немає. Є певні сили – пропрезидентські або опозиційні. Але є можливість порівнювати інформацію, яку подають телеканали, радіо, газети та Інтернет. Це саме те, чого не було за радянських часів.

Інше досягнення - формування та стрімкий розвиток регіональних українських ЗМІ. За 11 років вони пройшли великий шлях від аматорства до професіоналізму. Навіть загальнонаціональні канали можуть поступитися деяким місцевим ТРК у подачі інформації. Кожен день у проекті "Віртуальна агенція новин" я маю змогу знайомитися з теле та радіо новинами з 15 областей України. І говорю впевнено - це новини про людей, для людей і як не дивно, у більшості своїй це насправді збалансовані новини. Регіональне телебачення в незалежній Україні пройшло перший етап розвитку. Воно відбулося. Будемо жити далі.

Артем Зелений, журналіст, газета „Деловая столица”:

- Що таке незалежність країни? Як на мене, то це можливість створити таке собі ЗАТ „Україна”, в якому дивіденди (пенсію, зарплату, соціальні та інші гарантії) отримували в обмін на громадянство і бажання жити та працювати в Україні. На жаль, у нас погані менеджери. Через це, свято Незалежності більше схоже на ПР-акцію. Але, в принципі, для чого думати про погане? Шоу має продовжуватись! А зважаючи на заяви опозиції, восени на нас чекає третя версія революції.

Віктор Романюк, головний режисер ТРК "ВЕЖА"(Івано-Франківськ):

- Кілька років тому головний редактор нашої ТК перед Днем незалежності приїхала на студію і каже таке: "Хлопці, потрібно на свято змонтувати відеокліп. Візьміть пісню Павла Зіброва "Чи є в нас воля..." І замонтувати кадрами Верховної Ради, прапорами, Президентом, жнивами, одним словом, змонтувати у такому дусі". Така була ідея. Але я заперечив. „У мене є краща ідея, - сказав я, - потрібно використати не цю пісню, краще буде використати пісню Михайла Поплавського "Ти у мене одна єдина". Виникла невелика суперечка. „Не можна так жартувати”, - казала пані головний редактор. Але чому не можна??? Адже "співаючий" ректор є значно більшим прикладом досягнень незалежності України у шоу-бізнесі чи навіть у культурі. Можна навіть сказати - найбільшим.... От така історія мені пригадалася.

А взагалі, День незалежності у Івано-Франківську люблять і чекають ще з весни. Адже в цей день вперше включають гарячу воду.

Микола Княжицький, журналіст, продюсер:

- Наша влада, як і наша журналістика, діє у зовсім інших, нерадянських традиціях. Радянський Союз – тоталітарна країна, яка не терпіла жодних заперечень, і яка мала чітку концепцію розвитку. У Радянському Союзі після того, як ви б відправили схоже запитання, у вас уже не було б змоги прочитати цю відповідь. В цьому головна різниця між минулим і сьогоденням. Різниця у концепціях. Радянський Союз – наддержава з монополією однієї партії, імперія, яка об’єднувала „кнутом” і пряником різні народи.

Сучасна Україна – постколоніальна держава, бідна, слаба, правляча еліта якої жадібно тримається за владу, заради дрібного збагачення від перепродажу власності. Опозиція, яка критикує правлячу еліту, намагається отримати те, що загубила і що контролює зараз еліта. Національна культура, яка трималася у певних рамках за радянських часів, зараз фактично знищується, а нація живе собі без руля і вітрил, без мети і самоусвідомлення. У нас тут хороший клімат, родюча земля, свобода моралі і сексу. На все це потрібно трошки грошей. І журналістам - також. Цілком достатньо тих коштів, які платить влада або опозиція у боротьбі за право перепродавати старе майно.

Данило Яневський, колишній редактор та ведучий програм ТРК “Студія “1+1“:

- На моїх очах сучасна українська радянська журналістика пережила принаймні три етапи. При цьому жоден з них у небуття не тільки не відійшов, але й живе та розвивається паралельно з двома іншими. Отож. Перший нібито завершився після відставки В. Щербицького. На авансцену вийшла когорта тоді молодих та затятих, а сьогодні дуже відомих, які щиро вірили в можливість “виходу“ з кайданів української радянщини. Це жило/жевріло аж до 1996 р. – року ухвалення нині діючої конституції номеклатурної України. Далі - “відкат“, проміжні результати якого спостерігаємо зараз - щоденно, щогодинно і щохвилинно. Про зміст цього говорити, думати, а тим більше писати, принаймні у мене, бажання немає - огидно і розуму, і душі.

В день святкування номенклатурної незалежності бажаю Незалежності. Бодай колись, якщо не зараз. Незалежності передовсім від своїх страхів. Незалежності на шляху повернення до себе, до свого людського першоджерела. Незалежності у Вірі, Надії та Любові. Незалежності у вільному виборі тягаря відповідальності за свою свободу. Незалежності у яскравій любові до безцінного дару життя, у свідомому шануванні інших людей та відмінних поглядів.

Страх та байдужість можна і потрібно долати. Це лікується. Знаю як. Знаю де. Знаю і ціну.

Іванна Коберник, ведуча програми „Факти”, ICTV:

- О-о, “Детектор медіа” вирішила влаштувати піонерську лінійку. Якщо можна без цього, то вітаю всіх зі святом. Ми його варті. Варті святкувати, сподіватися, працювати, радіти. Єдина патріотична штука, при якій у мене завмирає серце – це коли діти кажуть: “Я люблю мою Україну”. Щирість до сліз. Якщо вона є – життя налагоджується.