- Я переконаний, що журналісти братимуть участь в акціях протесту, якщо ці акції справді відбудуться. Чому я так думаю? Річ у тому, що частина журналістів мають громадянську позицію, і у багатьох вона не збігається з державною політикою в Україні. Це значить, що ті, в кого не збігається бачення майбутнього з тим, що роблять владні структури, братимуть активну участь в демонстраціях, мітингах або інших формах протестних акцій. Я вважаю, що така ситуація є об’єктивною, а дії журналістів, які братимуть участь безпосередньо як демонстранти, вважаю правильними. Це було б хибним в країнах розвиненої демократії, де чітко і давно сформована система суспільних цінностей, і де влада є прозорою для громадян. Там журналісту досить бути лише описувачем подій або займатися власними розслідуваннями.

У нас, на жаль, на журналістів покладена місія формування в суспільстві системи цінностей. „На жаль” я кажу тому, що українські журналісти в більшості своїй самі не мають чіткого розуміння, що добре, що погано, що важливо, а на що можна не звертати уваги. Тому й формування громадської думки нерідко буває викривленим. Журналісти є органічною складовою свого суспільства, вони вчаться разом із суспільством. Кожен вирішує для себе, чи добре, що проводяться акції протесту, чи погано. Але в будь-якому разі, участь журналістів у можливих акціях протесту я вітатиму як вияв їхньої громадянської позиції. Дай Боже, щоб пересування по різні боки політичних барикад не відбилося на корпоративній, цеховій згуртованості моїх колег. Сподіваюся, що політичні погляди журналістів не вплинуть на об’єктивне висвітлення запланованої кризи.

Віктор Зам’ятін, журналіст, газета „День”:

- Щось мені підказує, що журналісти або ті, хто себе вважає журналістами, не утримаються від особистої участі в акціях, які планують опозиційні політичні сили у вересні. Я особисто вважаю, що журналіст, як і кожна людина, має право поводитися так, як підказує йому совість. Але тут обов’язково потрібно було б відзначити, що слід відокремлювати громадянську позицію і професію. Тобто журналіст, який за покликом свого серця або з інших причин брав участь у демонстраціях, мітингах, пікетах, повинен пам’ятати, що в цьому разі він не журналіст, а громадянин.

Це питання дуже близьке до того, яке мені ставили перед парламентськими виборами: чи може журналіст іти на вибори і займатися політикою. Звичайно, може, але тоді він повинен виключити в собі журналіста і включити політика. Сумісництво неможливе. Так само і в цьому випадку. Або журналіст бере участь у акціях протесту, і тоді він не журналіст, а учасник цих акцій. Або й надалі працює як журналіст, не виходячи за свої професійні рамки.

Артем Петренко, директор служби новин Першого національного:

- Мне кажется, работа журналиста – освещать события в стране. Но каждый журналист является гражданином. Право каждого гражданина – участвовать или не участвовать в каких-либо акциях протеста. Естественно, журналист чаще всего лучше чувствует настроение, ситуацию в обществе. И на самом деле, каждый журналист может принять свое решение.

Я лично считаю, что акции протеста – уличные, массовые – неэффективны. Революции приводят обычно к перераспределению власти, но не меняют кардинально ситуации. Все митинги или демонстрации обычно проплачиваются той или иной политической силой для достижения того или иного политического результата. Нужно снять премьера – приведут шахтеров в Киев.

Я против революции, я - за эволюционный путь развития. И каждый журналист на своем рабочем месте, качественно выполняя свои профессиональные обязанности, может быть в десять раз полезнее обществу, чем сотни демонстрантов.

Сергій Дацюк, директор НВФ „Київ-інформ-простір”:

- Взагалі-то журналіст має писати. Лише в деякі дуже рідкісні моменти життя країни він може виходити на вулиці разом з усіма. Мається на увазі, що це має бути дійсно масовий протест. Але от яка річ. Журналіст за своєю природою людина освічена, і плани, програми для нього мають дуже важливе значення в оцінці перспектив того чи іншого соціального руху. На превеликий жаль, масові протести влаштовуються в сучасьній Україні з огляду на інтриганську політичну доцільність. Як опозицією, так і владою. І ні та, ні інша сторони не мають довгострокових концептуальних програмних уявлень про зміни політичної системи, про знищення системи олігополій, про запровадження кризового менеджменту заради уникнення аварій та катастроф. Звичай, мораль – на боці нинішньої опозиції. Але моралі недостатньо. Тому я би вважав, що краще б журналісти досліджували нинішню ситуацію, аналізували б її, критикували б недолугі вітчизняні мізкові центри, які неспроможні цього запропонувати ні владі, ні опозиції. В ситуації інтелектуальної безпорадності як влади, так і опозиції кожний стихійний виступ журналістів на вулиці є відволіканням інтелектуальних ресурсів, яких і так обмаль.

Сергій Солодкий, журналіст міжнародного відділу газети „День”:

- По-перше, не відомо, чи ці акції відбудуться. По-друге, право кожного громадянина - брати чи не брати участь у політичних акціях. Журналісти не є винятком. Я вважаю, що журналіст повинен бути над подією і якомога об’єктивніше намагатися подавати її читачу або глядачу.

Ольга Ансімова, незалежний журналіст:

- Для освещения событий – возможно. А личное участие – нет. Как представляется мне, многие журналисты разочарованы в действиях оппозиции, поскольку давно стало понятным, что оппозиция, разворачивая свои акции, вовсе не желает добиться истины, скажем, в деле Гонгадзе и содержании кассет Мельниченко, а преследует свои узкополитические цели. Для того, чтобы в стране что-то кардинально изменить, политики, я думаю, должны работать на уровне парламента, принимать законы. Прежде всего, экономические. А такие действа, когда одни плетут лапти, а другие крутят пальцем у виска - ничего, кроме сожаления, увы, не вызывают. Так же, как и уличные акции.

Тарас Аврахов, генеральний директор ТРК „ЕРА”:

- Я не бачу в цьому питанні проблематики. Журналіст, так як і будь-який пересічний громадянин, може формулювати свою позицію в цьому питанні або ніяк не реагувати. Що ж стосується висвітлення цього питання, це вже суто професійний аспект.

Віктор Шлінчак, редактор відділу політики газети „Сегодня”:

- На моє переконання, кожен із журналістів має свою громадянську позицію, і відповідно до неї буде проявляти себе на цих подіях. Знаючи досить критичне ставлення багатьох журналістів до дій нинішньої влади, можна припустити, що вони, як і багато представників інших професій, будуть так чи інакше підтримувати дії опозиції. Взагалі професія журналіста сама по собі передбачає опозиційність до влади. Будь якої. На жаль, в Україні досить важко висловлювати критичні оцінки до влади в засобах масової інформації, оскільки більшість цих ЗМІ належить владі або людям з оточення Президента. Через те я прогнозую, що восени можуть загостритися відносини журналістських колективів та їх власників.

Ірина Геращенко, прес-секретар Віктора Ющенко:

- Мені здається, що відповісти на це питання набагато легше, аніж на питання, чи дозволять журналістам висвітлювати можливі акції протесту. На участь у демонстрації не треба питати чийогось дозволу. І тут все залежить від власних переконань та певного радикалізму людини, яку б професію вона не представляла. Журналісти традиційно відносяться до більш соціально активної аудиторії, але з застереженням ставляться до крайніх форм протесту, якими можуть стати такі акції. В той же час, ситуація зі свободою слова та іншими громадянськими свободами в Україні є досить достатньою мотивацією для участі журналістів у акціях протесту. Але все залежить від того, яку модель цих заходів буде запропоновано політиками. Вірогідно, що журналісти будуть брати участь в цих акціях, але не дуже масово, і, безумовно, в різних регіонах різна кількість журналістів готова до таких дій.

^macro

Ірина Гаврилова, журналіст:

- Во-первых, под большим вопросом само проведение так называемых осенних акций оппозиции. Кто и когда будет в них участвовать. Одно дело идти вместе с Симоненко и комми, и совсем другое - с Юлией Тимошенко, например.

А во-вторых, непонятно, в каком качестве журналисты должны участвовать в подобных мероприятиях. Все-таки дело журналистов - освещать события, а не «подносить патроны». Те, кто профессионально занимается информацией, должны делать свое дело, а те, кто организовывает акции протеста, - свое. Журналист, который активно занялся политикой (даже на таком низовом уровне как митинги и прочие акции протеста) и стал отождествлять себя с конкретной политической силой, трансформируется из профессионального журналиста в агитатора-любителя. Тогда ему нужно идти в партийный пресс-центр или какой-то штаб. Ничего плохого в этом нет, просто это из серии « журналист меняет профессию». Исходя из этого, можно предположить, что во время осенней революции на баррикадах все-таки будет не слишком много людей с журналистскими «корочками».

[image;1178]Тетяна Метельова, політолог, оглядач газети “Свобода”:

- Журналіст, крім того, що він журналіст, ще й людина-громадянин. І як громадянин, він управі мати власні політичні погляди й переконання. Наявність у фахівця політичних переконань не є несумісною з його професійною діяльністю навіть тоді, коли його фахом є журналістика.

Жодна інформація не подається об’єктивно, без забарвлення її особистими симпатіями й антипатіями автора. Хоча б тому, що “добір” фактажу, той підхід, за яким автор матеріалу ранжирує факти й деталі за ступенем значущості, здійснюється із “вмиканням” далеко не завжди усвідомлюваного їх емоційного сприйняття самого автора. Навіть якщо йдеться про сухий виклад подій, внутрішня авторська оцінка, яка не оприлюднюється, майже завжди здійснюється в його власному змістовому контексті. Той внутрішній контекст „поляризує” бачення журналістом способу зв’язку подій, фактів, а отже є неусвідомлюваною інтерпретацією, за якої політична позиція автора (чи її відсутність через недостатню обізнаність з “контекстом”) обов’язково відіграє певну роль. Відтак гасло щодо журналістської політичної незаангажованості в цій частині – частині авторських симпатій і антипатій - є облудливим.

Інша річ, що, усвідомлюючи свої симпатії й позиції, журналіст як фахівець повинен утриматися від текстової дискримінації опонентів. Йдеться, власне, про те, що, попри власні симпатії, він не має права замовчувати факти, ані “погані” у зв’язку з об’єктом його політичної пристрасті, ані “хороші” у зв’язку з опонентами. Професійний обов’язок зобов’язує не допускати пересмикування фактів на користь якоїсь сили, тобто здійснювати не інформування читача, а пропаганду й агітацію. Професійний обов’язок зобов’язує до чесності – перед читачем і самим собою.

Отож участь журналістів у політичних акціях, зокрема й тих, що заплановані опозицією на осінь, є справою політичних переконань самих журналістів, на які вони мають не менше право, ніж будь-хто інший. І участь ця є цілком сумісною з журналістським фахом. На додаток зауважу, що опозиція має власну пресу і, хоч би як тій пресі тяжко жилося, журналісти працюють в опозиційних ЗМІ. І, мабуть, не лише через “велику” зарплатню чи потребу в працевлаштуванні будь-де. Працюють, тому що саме там бачать своє місце.