com:

- Пожалуй, первым критерием качества новостей может служить их объективность, вернее, в наших условиях – попытка претендовать на объективность. Когда из информации на УТ-1 об обращении Президента к парламенту напрочь исчезает эпизод с лаптями, дальнейших комментариев попросту не требуется. Телевизионщики-профессионалы должны хотя бы попытаться обмануть меня, зрителя, представив разные точки зрения на событие или проблему.

Разумеется, важное значение имеет охват новостей в рамках хотя бы Киева. Здесь во главу угла, пожалуй, следует поставить репортажность. Чем чаще микрофон с маркой канала суется под нос тому или иному действующему лицу, тем большим доверием пользуется новостная программа: мол, мы – ребята легкие на подъем и всюду успеваем!

Безусловно, большую роль играет личность телеведущего. Тут главное – обаяние. Девицы, конечно, должны нравится зрителям (хотя куклы без тени собственной мысли не челе также не набирают очков), а мужики - не быть долдонами.

Мне трудно профессионально судить о качестве украинской речи у ведущих разных каналов, но русский в новостях «Интера» вызывает лишь скрежет зубовный. Там нет ни одного ведущего и корреспондента, владеющего фонетическим и интонационным строем русского языка!

Есть еще работа оператора (всегда заметны бездарно подобранные перебивки), монтаж (повторение кадров ловится на раз), оформление заставок и т.д., но, пожалуй, именно первые три критерия играют для меня главную роль при оценке новостей.

Марія Бурмака, співачка, телеведуча:

- Ще не так давно, без сумніву, серед головних критеріїв якості теленовин я назвала б об’єктивність. На жаль, реалії нашого телепростору (та і не лише телепростору—можна говорити про практично всі ЗМІ) такі, що політична ангажованість є просто-напросто запорукою його існування. А оскільки говорити про гіпотетичні речі нема сенсу, тим більше, що за наявності низки інтернет-видань, за новинами можна стежити ледь не у реальному часі і порівнювати будь-які коментарі при цьому, чесно скажу, що теленовини стали для мене “супутнім “інформатором.

І все ж, в існуючих умовах, серед критеріїв можна назвати — інформативну насиченісь, швидкість реагування, журналістську якість матеріалів (завдяки якій можна сподіватися бодай на суб’єктивну об’єктивність). Ну і, звичайно, технічні можливості каналу, сучасність студії, манера подачі ведучими… Це теж не можна скидати з обрахунку. Врешті, ”новини”, як телепродукт, повинні мати свій стиль, як за наповненням так і за візуальним втіленням.

Андрій Мокроусов, відповідальний редактор часопису «Критика»:

1. Спроможність передачі (коментатора/диктора, випускового редактора, режисера тощо) насамперед якнайшвидше та якнайдокладніше повідомляти про суспільнозначущі події, і то мінімізуючи коментаторську та/або композиційну суЄестію (емоційну, ідеологічну тощо) і наводячи той максимум відомих/відкритих наразі даних, який дозволяє кваліфікованому глядачеві самотужки доходити певних висновків.

2. Спроможність передачі запропонувати глядачеві, окрім чистої інформації про подію, ще й оптимальний, з огляду на специфіку телебачення, Єрунтовний і різнобічний коментар експерта-фахівця (не журналіста!), який дозволив би ввести коментовану подію в ширший контекст (внутрішньо- чи зовнішньополітичний, макроекономічний, правничий, історичний тощо).

3. Спроможність передачі запропонувати глядачеві, окрім чистої інформації про подію й безсторонньої експертної аналізи, ще й коментарі речників різних політичних сил, і то мінімізуючи дискурсивні чинники, які демонструють оцінкове ставлення передачі/телеканалу до тієї чи тієї сторони та накидають таке ставлення авдиторії.

До визначальних складників коректної інформаційної передачі, очевидно, можно віднести також стале та безстороннє інформування про дії опозиції (демонстрації, мітинЄи, відозви, судові процеси) та її стосунки з владою, а також відмову від репрезентування суто владного погляду на перебіг подій (хіба тільки як позиції однієї зі сторін суспільного діялогу), і то власний дискурс передачі/телеканалу (уособлений у дискурсах ведучого, штатного коментатора, кореспондента тощо) має бути спертий на засадах зверхности інтересів особи та/або суспільства (не важить, чи правильно, а чи хибно витлумачених) щодо інтересів держави.

Так само очевидно, що коректна інформаційна передача не може користуватися як єдиним і неверифікованим джерелом інформації самим лише офіційними даними або ж даними, що їх державні інституції (а надто силові структури, спецслужби тощо) намагаються пустити в обіг неофіційними шляхами за допомогою контрольованих чи здезінформованих мас-медій (т. зв. «зливи»). Оприлюднюючи такі матеріяли, коректна інформаційна передача має піддати їх фаховій аналізі, яка верифікує дані, що там містяться, і продемонструє глядачеві причини їх появи, цілі та механізм дії.

Звісно, чинником, який дозволяє говорити про коректну інформаційну передачу є також відсторонення цілої передачи та персонально її ведучих, штатних коментаторів, кореспондентів тощо від будь-яких політичних сил та заходів (але не громадських, правозахисних тощо), а також від комерційних акцій, а надто рекламних, як формальних, так і прихованих.

Очевидно, що з наявних на сьогодні в Україні інформаційних передач жодна не відповідає запропонованим критеріям, але певні позитивні тенденції подибуємо у «Репортері» («Новий канал») та, почасти, у «Вікнах» (СТБ), зокрема й напіваналітичних («Вікна в світ», «Вікна опівночі», «Вікна-бізнес»). Найбільшою мірою цим критеріям не відповідають новини від «1+1», «Інтеру» та, безумовно, ICTV.

Ігор Несміянов, живописець і театральний художник:

- Коли інформація надається без упередження, я канал на інший не перемикаю. Мені подобаються програми Дмитра Кисельова на ICTV. Приваблює особлива атмосфера, запрошені до участі в бесіді яскраві особистості, завжди елегантний ведучий. Які б різноманітні не подавалися новини, це робиться грамотно і розумно - Кисельов обирає правильний тон. Але, якщо протягом дня є час, я не чекаю на цю вечірню програму - дивлюсь новини на різних каналах. Більшість використаних відеосюжетів у всіх однакова.

Андрій Дмитрук, письменник, тележурналіст (УТ-1):

- Головним критерієм якості теленовин для мене є безпристрасність. На мою думку, будь-яке ставлення репортера або диктора до події, про яку вони розповідають, будь-яке намагання режисера підкреслити негативні або позитивні подробиці, належать до відомства пропаганди, а не інформації. Так само я оцінюю і перебільшення або применшення значення події, кількості її учасників, їх вікової належності та інше. Безумовно хибні “філософські” узагальнення ведучих, які вони роблять, скажімо, “від імені народу”. Викликають відразу політична заангажованість, спроби догодити владі. Мова новин не повинна бути засміченою американізмами або словами з діалектних говірок різних областей України.

Оксана Архангельська, актриса театру драми і комедії:

- Найголовніше в інформації – об’єктивність, своєчасність. Новини не повинні бути політизованими. Вискоко ціню, коли засобам масової інформації вдається поглянути на події без упередженості й авторитарності. Подія – це кристал. У неї багато сторін.

Олександр Вратарьов, поет, драматург:

- За багато років існування центрального телебачення Радянського Союзу ми звикли про всі новини дізнаватися з програми “Время”. Але ось Україна стала незалежною, з’явились різноманітні телеканали і кожен з них подає свої новини. Окрім українських, в моєму працює “Євроньюз”. І ось настає вечір, всі канали майже одночасно представляють новостійні програми. І що ж, “Інтер” – засідання Верховної Ради, СТБ, “1+1”, “Тоніс” – про те ж. А в цей час і в нашій країні, і в інших чимало подій, про які вже дізналися вдень. Трагедія в Донбасі, зіткнення літаків, страшна повінь. Я громадянин своєї країни, я повинен знати, що відбувається у нас з перших телевізійних рук. Оперативно, детально, яскраво про це мені повинні розповісти “Новини” українських телеканалів. На жаль, тільки “Євроньюз” виконує свої обов’язки добросовісно, так, як це і належить. Адже події у Верховній Раді – не єдине, про що цікаво знати громадянам України. Тим більше, що вони ніякого впливу на наше життя не мають. В результаті виходить, що, як це не парадоксально, Кучма видається єдиним політиком, на якого можна ставити. Оскільки Литвина, голову Верховної Ради, встигли затуркати так, що він сам на себе не схожий. Ось у цьому мене переконали українські теленовини. До речі, в цій ситуації Національне телебачення (УТ-1) справляє враження своїми змінами: стало логічно, грамотно, інформативно, зацікавлено. І тим не менше, новини я дивлюся на каналі “Євроньюз”.

Ліна Волох, заслужений працівник культури України, телережисер:

- Не считаю возможным говорить сейчас о всех информационных передачах украинского ТВ. Это разговор серьезный и долгий. Если коротко, не хватает географии. Новости из Украины освещены, а новости со всего мира недостаточны. А народ не может довольствоваться только тем, что произошло в Житомире или Виннице. Ему (народу) надо знать, что произошло в мире. Такое время. Частенько удивляет отсутствие ремесла. Да-да, именно ремесла. Ужасно с дикцией, языком. Даже уважаемые мной дикторы позволяют себе глотать окончания слов и разговаривать так, как разговаривают на кухне. Телезритель имеет право услышать весь текст, произносимый четко и грамотно. Это, если хотите, входит в понятие «вежливость». Иногда молодые редакторы, читающие свои материалы, обладают таким тембром голоса, с которым появляться в эфире недопустимо. Ну, не дано! А если уж очень хочется, то надо работать с профессионалами, постигать азы работы со словом.

Кстати, о редакторских «ляпах». Несколько дней назад, когда произошла непонятная ситуация с каким-то свечением, появившемся возле израильского самолета, молодая редактор (фамилии не помню) приехала в село, жители которого были свидетелями происшедшего. Среди прочих интервью было такое. Женщина средних лет, жительница села, сказала следующее (почти дословно): «Теперь все будут на Украину вешать. Ну произошла тогда маленькая ошибочка!..». Это по поводу сбитого израильского самолета. Ничего себе «маленькая ошибочка»! 150 погибших! А если бы среди них были ее дети? Если она и сказала эти страшные слова, то они уж ни в коем случае не должны были бы попасть в эфир! Хотелось бы, конечно, чтобы наши передачи были безупречны. Но нужен постоянный контроль. Раньше были редакционные летучки. И каждый творец знал, что его творенье будут по косточкам разбирать на летучке. Теперь этого нет. А жаль.

Наталія Кондратюк, ведуча програми “Автограф”, Тоніс”:

- Прежде всего, оперативность, форма подачи информации, верстка программы. Если из сюжета зритель понял, о чем идет речь в материале, и картинка ему полностью подтвердила то, что он слышит, либо каким-то образом опровергла какие-то домыслы, тогда это хорошая, качественная работа. К сожалению, порой случается так, что прослушав новости, ничего непонятно: ни что было, ни чем дело закончилось. Поэтому, кроме объективности, я бы назвала еще и доступность.

Люди, которые готовят новости – это одна команда. От того, как работает вся команда зависит, как будет выглядеть лицо новостей. Если сегодня новости стабильно хорошие, то это заслуга всей команды, а не одного ведущего или журналиста, если плохие – то это тоже заслуга всего коллектива.

Анатолій Гриценко, президент Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова:

- Вопрос стоит несколько абстрактно. В таком виде его можно ставить человеку, которые впервые приезжает в Украину и начинает окунаться в наш эфир. Мы уже были в эфире. Поэтому каждый из нас имеет свое мнение о том, что собой представляет каждый из каналов, кто за ним стоит, как вел себя тот или другой канал на сложных переломных этапах развития политической ситуации внутри страны, какую позицию они заняли во время выборов. Поэтому первое – это предыстория.

Второе качество – это тема, которая освещается. Поскольку есть целый ряд тем, которые находящиеся под прессом каналы могут себе позволить довольно объективно освещать. Особенно, если это совпадает с интересами тех людей, которые находятся наверху власти. Вполне возможно, например, на Первом национальном получить объективную информацию по ситуации Украина – МВФ. Наиболее чувствительно стоит вопрос об освещении внутренней политической ситуации в стране и конкретных личностей, которые являются значимыми с точки зрения проблемы 2004-го года. Вот тут обычно идет водораздел. Для того, чтобы составить объективную картину о ситуации в стране, нам в Центре приходится смотреть около десятка каналов и выписывать порядка 70 различных изданий, включая региональные. Только тогда можна составить мнение путем чтения между строк, вычленения того, что может себе позволить редактор и корреспондент в конкретном издании, учитывая общий поток информации, который идет через более объективные информационные агентства (УНИАН и “Интерфакс”). Эта исходная информация является для нас базовой. А дальше – можно проводить эксперименты.

На мой взгляд идеально качественная новость – это фотография того, что произошло. Должен быть элемент предыстории, оценка текущей ситуации и попытка прогноза не человеком, который зафиксировал факт, а одним-двумя экспертами, особенно если тема конфликтна.

Комментарий журналиста должен присутствовать прежде всего в авторских передачах. Если это просто событийный поток, в большинстве случаев комментария не требуется. Хотя этот процесс творческий, здесь не следует ограничиваться правилами. Но варианты комментариев с ехидными прибаутками, типа Долгановских, я видеть не хочу.