- Почти всегда. Если ты не получаешь удовольствия от работы, ты долго на ней не задержишься. Очень тяжелая у нас работа. Самый большой драйв получаю тогда, когда в моей программе или в какой-либо программе Черноморской ТРК удается зацепить какую-либо социально значимую тему, которая волнует многих, и добиться положительных решений. Или когда удается быстро с помощью передачи кому-нибудь помочь. Что касается социально значимых тем, то особо запомнилось то, что наша компания подняла тему непогребенных останков в районе Перекопского вала и провела акцию «Никто не забыт?..»

На акцию откликнулись власти Крыма, Украины, особенно Министерства обороны. Они разбили лагерь, целое лето вели раскопки и перезахоронили часть останков советских воинов.

Ілля Ноябрьов, телеведучий, програма “Афера”, «Інтер»:

- Я от работы испытываю драйв всегда, когда занимаюсь новой идеей, новым делом. А поскольку я «стрелец», то у меня не бывает одного дела: я всегда занимаюсь четырьмя – пятью. Когда их становится меньше, я сразу придумываю новые. Поэтому я всегда в драйве. Это же относится и к женскому полу. Чего и всем остальным желаю.

Дмитро Гордон, головний редактор газети «Бульвар», телеведучий:

- Пять минут назад. Ощущаю его постоянно. Мне работа приносит удовольствие, радость. Я просыпаюсь утром с улыбкой, зная, что иду на работу.

Тетяна Цимбал, телеведуча, народна артистка України:

- У мене драйв щодня. Уявіть: до ефіру – три хвилини, а дякуючи київським тіснявам, гість ще не з’явився. Або заходиш до студії, а там цілком готовий до спілкування п’ятиметровий пітон. Хіба не драйв попити чайку з Сергієм Шакуровим напередодні його ювілею чи слухати смачне цмокання 4-місячного Дмитрика, що на очах наших глядачів смакує свою маму – нашого консультанта з внутрішньутробного виховання? І коли за 20 хвилин ефіру вдається дотелефонуватися глядачці з Дюсельдорфа ( Німеччина ), і коли несподівано до тебе підходить людина і каже “Спасибі! Я тепер не йду з дому, не подивившись вашої передачі”. Або коли дізнаєшся, що 12-річному киянину, хворому на лійкемію, завдяки твоєму ефіру встигли вчасно зробити операцію. Оце вже не просто якийсь там їхній “драйв”, а наше справжнє і велике “почуття глибокого задоволення”!

Юрій Федоров, старший оператор Національного телебачення України, доцент кафедри операторської майстерності:

- Дело было в 95-м году в Израиле. Снималась программа “Проща до святої землі”. Мы были вдвоем с журналистом Людмилой Станкевич. Пять незабываемых дней! Иерусалим, Назарет, Вифлеем... Тысячи людей: христиане, иудеи, мусульмане, католики – и мы! Ощущение близости к святыням. Никто не давит, не распоряжается тобой. Ты делаешь работу так, как сам хочешь, чувствуешь, понимаешь. Потом был монтаж – уже без меня (режиссер Андрей Демкив ), озвучка умным текстом Людмилы и прекрасной музыкой Питера Габриэля. Режиссер уловил ритм, длину кадра...А потом эфир, три подачи. Вот это был настоящий кайф! Если вспомнить все 48 лет работы на телевидении, то истинный драйв приносили еще прямые эфиры. Впрочем, в первые годы работы других и не было. И ты ощущал себя настоящим волшебником, причастным к созданию чуда. Если вся команда: операторы, режиссеры, ассистенты, инженеры – срабатывали точно, без ошибок, это был ни с чем не сравнимый драйв. И еще. Я почти всегда работал старшим, главным оператором, много лет преподаю в театральном институте. И вот, когда видишь хорошую работу своих коллег и учеников, большего удовольствия и не придумаешь!

Лариса Губіна, ведуча програми “Новини ЮТАР”:

- Робота тележурналіста (та ще й “в кадрі”) обіцяє два стани - або повного драйву, або повної нудоти. Середнього не дано. А якщо “дано”, то треба шукати іншу роботу. Драйв у роботі ведучого - це коли знаходиш потрібне слово, чи пишеш вдалу “студію”. Коли перед ефіром в тебе дрижать колінця і щезає відчуття голоду. Під час ефіру – перестають боліти зуби, а голова перетворюється на невеликий процесор… А після ефіру ( від того ж таки драйву) ви можете навіть забути про власну вагітність…. Так і будете відпочивати в кріслі з тривалою усмішкою задоволення. Отанній раз це все (ну майже все) я переживала 19 червня. Бо 20-го, о 13.10, телеканал ЮТАР втратив ефір. А разом з ним голос, вигляд і ДРАЙВ. Почалася НУДОТА. НУДНО, бо люди, які любили отримувати кайф від роботи на ЮТАРі, вже його не отримують. НУДНО від усвідомлення того, що “маленька влада-Нацрада” може чинити несправедливіть у великому українському телепросторі. НУДНО від того, що в усьому цьому впізнається система. А ще НУДНІШЕ дивитися телевізійний продукт, що виходить нині на колишній ЮТАРівській хвилі. Це ж треба таке видумати: півдня показувати кольорову “зебру”, а потім телешедевр під назвою “Релаксація”. (Півгодини на вашому екрані - красоти природи одним кадром. А й справді - вікно в світ!). Також НУДНО від того, що колеги-телевізійники різко про ЮТАР забули. Ніби й немає проблеми. А на сюжет про пікетування нашими журналістами телевежі в новинах не вистачає ефірного часу.

Та все ж сьогодні, коли я йшла на безефірний ЮТАР, на вулиці вельми симпатичний глядач запитав: “Коли ви вже вийдете в ефір, бо ми скучили? ”. МИ ТЕЖ…..

Володимир Семенов, автор і ведучий програми “Доживем до понедельника», «Гравіс»:

- Учора. Зазвичай я запрошую до себе молодих людей, бардів, поетів. А позавчора вони зробили фестиваль у Боярці – у лісі, під дощем. Я нещодавно повернувся з відрядження – в Америці проходив всесвітній фестиваль авторської пісні – і вирішив зробити передачу в прямому ефірі. На передачу прийшло вісім чоловік, зовсім різних виконавців: одна дівчина співає на Андріївському узвозі під Мірей Матьє, інша жінка – мати двох дітей, два хлопці – сини відомих у Києві людей, медалісти, переможці олімпіад. Вони всі прийшли з гітарами і виконували свої власні пісні. Таке враження, що молодіжна тематика, яка відбивається у популярній музиці, тут набирає зовсім іншого вигляду. Приємно було, що незнайомі люди телефонували до студії, ставили запитання. Відчувалася атмосфера щирого зацікавлення, своєрідний дух єднання. Можливо, я дещо ідеалізую ситуацію, але мені хочеться у це вірити.

Олексій Мустафін, шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби новин, “Інтер”:

- Драйв від своєї роботи відчуваю майже щодня. Якщо цього не буде – мабуть, варто буде шукати іншу роботу.

Олександр Aсаулюк, голова правління “ТелеОдин”:

- Я постійно відчуваю драйв від роботи. Як тільки він зникає - міняю фах. Так було, коли я кинув посаду радника президента банку. Пішов на радіо. Щось подібне сталося на радіо - пішов на телебачення. Без драйву життя перетворюється на існування, а люди мені здаються подібними на коал. Все ніби добре, але задля чого?

Павло Кужеєв, журналіст, ведучий вечірніх новин “Репортер”(“Новий канал”):

- Для мене типовий приклад драйву від роботи – невеликі сюжети - “лайф”, і такі компактні передачі, як “Спецрепортер” (наприклад, останній). Мій драйв – це найвищий ступінь натхнення, коли шукаєш, імпровізуєш, і ловиш від того кураж. Якщо мова про випуски, скажімо, “Репортера”, пошук інформації для них, цікаві ефірні “лажі” (як же без них), то це – моє повсякдення. Не драйв, а екстрим, адреналін, екшн… Драйвово ж, – коли у мене є змога реалізувати свої творчі задуми, і я їх втілюю...

Роберт Опаленик, спеціальний кореспондент, “1+1”:

- Я вже так втягнувся у вічний драйв, що мені важко виділити щось конкретне. Думаю, швидше за все, це пов’язано з моєю роботою у програмі “Подвійний доказ”. Майже кожен матеріал з тих тем, котрими я займався, підходить під це визначення. Це три великих розслідування, пов’язані з українським інсуліном, зі смертною карою в Україні, в тому числі з відновленням тієї несправедливості, коли наші досвідчені правоохоронці замість Онопрієнка повбивали інших людей.

Під час журналістського розслідування доводиться стикатися з величезним протиборством усіх сторін – адже кожен відстоює свою правду. До того ж, на відміну від новинних форматів, на які впливають інтереси достатньо серйозних політичних сил, тут більше можливостей на творчу свободу – як у формі, так і в змісті.

Іванна Коберник, ведуча програми “Факти”, ICTV:

- Думаю, більшість журналістів назве роботу 11 вересня. Це був невимірюваний драйв світового масштабу, який по новому розгорівся з початком військової кампанії в Афганістані і почав “відпускати” десь в листопаді. Але реально – цей драйв від нас не залежав (крім світових телекомпаній, які повноцінно працювали в епіцентрі новин). Сидіти в Інтернеті і ретранслювати найпрудкіші агентства – це не драйв. Мені більше запам”яталася історія з німецькими грабіжниками банку, заручницями і героєм Французом. Що таке драйв – показав наш відділ регіонів. Його керівник взяла карту і розклала вздовж всіх можливих прикордонних трас всі можливі наші групи з ПТС з усіх прилеглих областей. Журналісти з операторами лежали в кущах, звонили на студію, казали, що об”єктив злочинці можуть сприйняти за зброю,те саме може здатися снайперам, тому міліція востаннє просить їх по-хорошому піти. Їм тихо порадили знайти більші кущі і залишитися. Операція завершилася за кілька хвилин до нашого випуску. Що було далі – відомо, ІСТV мало ексклюзивне відео, прямі включення з Генералом Французом і заручницею, картинку ми надали нашим партнерам і продали цілій низці агентств, російських, польських і німецьких телекомпаній.

Але драйв – це не тільки екстрім. Кілька тижнів тому ми знайшли унікальну сім’ю на Київщині – наймолодший в Україні мер, якого обрали на посаду в 20 років і який за три місяці вже виконав половину своїх обіцянок і його батько - успіший фермер, який платить в своїх підприємствах високу зарплату, стикаючись при цьому з регулярним крадійством і масовим небажанням працювати. Окрема історія – їхні стосунки з владою і контролюючими органами, як вони встояли - для мене досі залишається загадкою. Ця сім’я практично на свої гроші побудувала дитячий будинок. Не всі діти в повних сім”ях мають ті умови, які створені там – комп”ютерний клас, іграшки, сучасно оформлені кімнати, при чому по-різному, щоб діти не відчували інтернатівської зрівняйлівки. І обласна Рада не приймає рішення про його відкриття. Чому – незрозуміло, бо претензій – нема, питання просто не виноситься на сесію. Коли Іван Суслов розказав цю ситуацію в прямому ефірі ІСТV, через годину пролунав магічний телефонний дзвоник у нього і в начальника районо – дитбудинок має бути відкритий в найкоротший термін. Для нас – це не просто приємно, напевне, це і є професійне щастя.

Юрій Горбань, “Вікна”, СТБ:

- Це драйв постійний. Він і зараз є. Хоча бувають моменти, коли, здавалося б, все закінчується, що більше нічого не трапиться. Приміром, сьогодні приходить таке повідомлення, що українська ракета мало не збила ізраїльський літак. Тут починається збудження, принаймні 3 чи 4 журналісти займаються цією тематикою. Вони добувають інформацію, з’ясовують обставини як на політичному рівні у фахівців, які стежать за повітряним простором, так і на рівні дипломатичному. Пошук інформації – робота репортерів і служби новин – це і є драйв.

Крім того, драйв у тому, що сьогодні програма “Вікна-опівночі” – тижневик, робиться з коліс, буквально за один день. Ми підбиваємо підсумки тижня, потрібно все звести до купи, знайти купу експертів, які би могли прокоментувати ті чи інші події.

Усе залежить від того, хто як собі уявляє слово “драйв”. Для одного, можливо, – це перипетії у Верховній Раді чи призначення генпрокурора, а події з ракетою – драйв для іншого.