Сергій Квіт, директор Центру медіареформ, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”:

- Сьогодні це неможливо зробити, оскільки перше завдання Національної Ради - це виконання тих законів, які вже існують, а не створення нових. У нас прийнята хибна практика застосування існуючого законодавства. Коли хто-небудь відповість за такий кримінальний злочин, як “адмінресурс”, тоді можна буде говорити про те, що можна поліпшити роботу Національної Ради і не тільки її.До тих пір, поки за “адмінресурс” ніхто не буде нести відповідальності, ніякі нові закони не впливатимуть радикальним чином на ситуацію, яка склалася в інформаційній галузі.

В’ячеслав Піховшек, головний редактор ТСН, ведучий програми “Епіцентр” (“1+1”):

- Механизмы, которые могут позволить сделать Национальный Совет Украины по вопросам телевидения и радиовещания более независимым, чем сейчас, существуют. Но управлять ими должны совершенно другие люди, чем те, которые входят в Совет сейчас. Во всяком случае, некоторые из них. В Национальный Совет должны прийти люди, не связанные с политическими партиями. Такое решение должен принять парламент. Но в ближайшее время, по-моему, такие изменения невозможны. Они могут произойти только после 1 марта будущего года. Откуда такая дата? В этот момент часть парламентских фракций, которые входят в блок “Єдина Україна”, могут скоординировать свои действия с блоком “Наша Україна”, рассчитывая на то, что Виктор Ющенко является несомненным фаворитом на выборах. В этот момент у “Нашої України” не будет искушения создать Национальный Совет только из своих людей. И станут возможными демократические изменения не пользу той или иной партии.

Ольга Таукач, директор телекомпанії “Гравіс”, ведуча програми “Саме той” (УТ-1):

- Продуктивній, планомірній, спокійній роботі Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення України сьогодні, на мій погляд, передусім заважає відсутність законодавчо врегульованих взаємовідносин із судовою гілкою влади. Ліцензія на право мовлення, видана Національною Радою на підставі рекомендацій Експертної Ради, результатів технічного і бухгалтерського аудиту, конкурсного відбору творчих концепцій, є беззаперечною, за чинним законодавством, піставою для початку мовлення і реалізації захищеної концепції. Між тим, нашвидкоруч ухвалене рішення господарського суду районного масштабу може надовго загальмувати реалізацію і творчих, і фінансових планів телерадіоорганізацій.

Фактично, сьогодні склалася ситуація, коли для того, щоб вийти в ефір, мовнику недостатньо виконати всі вимоги Національної Ради, перемогти у конкурсі і отримати ліцензію на право мовлення. Треба набратися і грошей, і терпіння, аби неоднаразово ходити усіма колами судових інстанцій, адже, всупереч народній мудрості, переможені, яких більшість, прагнуть судити переможців. А отже, фактично всупереч Закону України про телебачення і радіомовлення, ліцензії Нацради виявляється замало для виходу в ефір.

Судовий тиск – один з проявів політичного тиску на діяльність Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення України, якого реально позбутися шляхом законодавчого врегулювання. Щодо усунення всіх інших проявів політичних тисків на Національну Раду - сьогодні говорити було б наївно. Це поступовий процес демократизації загальної свідомості і побудови громадяньского суспільства, в якому ступінь благополуччя, захищеності і незалежності кожного залежить від міри благополуччя, захищеності і незалежності всіх – від політиків до Національної Ради , від телеканалів – до глядачів.

Валерій Іванов, професор, доктор філологічних наук, Президент Академії украинської преси

- Национальный Совет Украины по телевидению и радиовещанию играет сейчас слишком большую роль. На самом деле этот орган должен выполнять чисто технические функции, т.е. он должен выдавать лицензии, если телерадиокомпания удовлетворяет нормам, определенным законом. И, во-вторых, он должен следить за тем, чтобы эти организации придерживались лицензионных требований.

На практике получается совсем другое. Причина - неразработанность информационного поля Украины и использование политическими силами медиа как инструмента политической борьбы. Всего бы этого не было, если бы в Украине были бы независимые прибыльные медиа. Но этого нет. И поэтому решения Национального Совета по предоставлению тех или иных частот оказывает реальное воздействие на появление или исчезновение с медиаполя тех или иных игроков.

Світлана Конончук, керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень:

- Існують проблеми Національної ради, і існують проблеми телерадіомовників, які покликана розв’язувати, зокрема, Нацрада. Наявність Національної ради — конституційного органу, наділеного значними повноваженнями у 24 напрямах, є, як це комусь не видасться смішним, суттєвим досягненням демократії в Україні. Але те, що в інших конституційних системах працює ефективно, в Україні несе на собі “плями роду” у вигляді недостатнього урегулювання функцій в Конституції та системі розподілу влад в цілому.

Парадокс полягає в тому, що сьогодні Нацрада зацікавлена у незалежності більше, ніж про це думають представники політичних сил і деяких телерадіоорганізацій. Незалежність Нацради в Україні не тільки можлива, але й обов’язково буде досягнута. Міру незалежності Національної ради з питань телебачення і радіомовлення варто розглядати у контексті завдань, які перед нею стоять, а справедливі претензії до неї, які нагромадилися, відділити в залежності від джерела висловлення цих претензій — від телерадіомовників окремо, від Президента — окремо, від народних депутатів — окремо.

Те, що відбулося у Верховній Раді 21 червня, це лише одне коло проблем, яке витікає з подвійної підзвітності Нацради і двостороннього способу формування Нацради. Звичайно, депутати не могли не оминути слушної нагоди влаштувати “політичне побиття”, тим паче, що з боку Президента ніяких публічних претензій висловлено не було. Більше того, слід подивитись, що на Нацраду також чиниться не тільки політичний тиск (з боку депутатів, які, до речі, саме через Нацраду розміщують державне замовлення на висвітлення своєї діяльності засобами масової інформації), але й з боку органів місцевого самоврядування (рішення Київради 20 червня повернути на баланс міста приміщення, в якому працює Нацрада, без пропонування нового — ні що інше, як перешкоджання реалізації її діяльності).

Зрозуміло, що творення законодавства — це постійний процес розвитку відносин, і формальне закріплення цих відносин у праві відбувається у вигляді послідовних поетапних поправок до законів. Це саме стосується і Нацради. Зараз основне завдання — виробити пропозиції до створення рівноважної системи балансу сил, за якого вона звітувала б перед найвищим органом тих структур, для яких покликане її існування. Біда в тому, що такого найвищого органу не існує. Умовно кажучи, таким найвищим органом міг би бути якийсь форум повноважних представників усіх телерадіокомпаній. Тут є поле для вияву форми самоорганізації ТРК. Але тут виникає проблема зі статусом Нацради як державним органом. Це питання стоїть “рука об руку” з питанням створення громадського мовлення, яке теж не повинно бути “під крилом” парламенту чи, не приведи Господи, якоїсь іншої, крім громадян, сили. Парламент у цих питаннях не повинен бути “третейським суддею”.

Існує і другий вимір проблеми, про який найбільше й говорять, і через що Нацраду й критикують, — маніпуляція і тиск з боку Нацради на телерадіомовників. Це виявляється, зокрема, у системі ліцензування ТРК (хоча уникають згадувати про банально простий, заборонний підхід до питання припинення діяльності ТРК такої державної структури, як Укрчастотнагляд, але це окрема, не менш болюча розмова). Тут Нацрада повинна виробити абсолютно чітку, прозору, без надмірностей систему оцінювання діяльності телерадіокомпаній відповідно до законодавчих вимог і регулярно перевіряти дотримання цих вимог. У такому разі і претензії до мовників з її боку будуть зафіксованими, а підстави їх зрозумілими.

На мій погляд, абсолютно вірним є положення закону про Нацраду від 23 вересня 1997 року, за яким Нацрада не може без рішення суду прийняти рішення про припинення мовлення. Це абсолютно демократична норма, яка з необхідністю повинна і надалі функціонувати, а Нацрада повинна неухильно дотримуватися виконавчої процедури за рішенням суду.

Що стосується кадрового наповнення Нацради, то наявний принцип її формування вже містить у собі політичний вимір, звідки потім і випливає “політизованість” Нацради. Тим паче, що залучення Президента до цього процесу породжує претензії до кадрових повноважень глави держави, в якого є свої представники і, скажімо, в Раді Нацбанку. Обов’язково слід залишити принцип ротації, але ні в якому разі не формувати Раду, як це лунало з вуст деяких членів Комітету Верховної Ради з питань свободи слова, за рахунок представництва політичних сил, хоча б тому, що “четвірки” від Президента і парламенту — це вже є представлення політичних сил. А той факт, що така вимога була чи не єдиною з боку профільного комітету, свідчить про потенційну можливість поглиблення кризи взаємин між Нацрадою і парламентом, а також між ними та Президентом.

В цілому ж у перспективі слід виводити Нацраду з системи подвійної підзвітності політичним силам і дозволити оцінювати її роботу також тим, для кого вона існує.

Тетяна Лебедєва, голова правління Незалежної асоціації телерадіомовників України (НАМ):

- По мнению Независимой Ассоциации телерадиовещателей и его правового центра, в Украине существуют все необходимые законодательные предпосылки для этого – в отличие от многих стран, входивших в бывший СССР. У нас есть отдельный закон об этом органе. Статья 4-я этого закона утверждает, что деятельность Национального Совета Украины по телевидению и радиовещанию должна быть основана на применении принципа законности, идеологического и политического плюрализма и т.д. Это главный принцип деятельности Национального Совета.

Что касается партийной и антипартийной деятельности, то в законе ( в другой статье ) четко записано, что во время работы в Национальном Совете его члены обязаны приостановить свое членство в политических партиях и не принимать никакого участия в политической деятельности. Достаточно этого пункта для понимания того, что решения, принимаемые Нацсоветом, не могут быть продиктованы политической ситуацией или политической волей. Есть еще один пункт закона: члены Нацсовета не могут быть акционерами или учредителями телерадиоорганизаций.

В итоге мы приходим к ставшей обычной в Украине проблеме: есть законы и есть практика их применения и выполнения. К сожалению, это совершенно разные вещи. Бесполезно писать законы там, где нет воли к их выполнению. Я не вижу необходимости менять что-то в законодательстве. Нужен строгий контроль за выполнением законов и политическая воля, и политическая культура всех участников процесса – как Нацсовета, так и тех политических сил, которые пытаются на него влиять.

Олександр Чекмишев, заступник директора Інституту журналістики:

- Должны быть внесены изменения в Закон о Национальном Совете Украины по телевидению и радиовещанию, которые превращали бы Национальный Совет в действительно вневедомственный, неполитический орган, выполняющий функции общества защиты прав потребителей информации:

1.Деятельность Национального Совета должна быть непосредственным образом связана с экспертной работой общественных и неправительственных организаций, специализирующихся по средствам массовой информации.

2.Спорные вопросы, связанные с лицензированием, должны быть очерчены четкой и прозрачной процедурой, исключающей двойные стандарты.

3.Наиболее значимым и проблемным вопросом для Национального Совета и профильного комитета Верховной Рады является проведение регулярных общественных слушаний по актуальным вопросам.

Віктор Понеділко, депутат Верховної Ради 2-го и 3-го скликання:

- Ни одним законодательным актом в Украине абсолютно полной независимости достичь нельзя, поскольку Конституция определяет эту зависимость: в Нацсовете 4 представителя от Президента и 4 от Верховного Совета. Но приподнять статус, усилить эту независимость можно. Конституция не определила, когда и как меняется состав Национального Совета. Если идти формально за Конституцией, то каждый новый состав Нацсовета в части представительства от Верховной Рады может и должен изменяться вмести с новым составом Верховной Рады. Может, останется тот же состав, а может, будет новый. Это – политическая часть.

Есть и экономическая. Национальный Совет в нынешнем виде зависит от Министерства финансов. Он финансируется из бюджета. То, что Минфин заложит, то Нацсовет и получит. Можно применить иную формулу: определенный процент от абонентской платы телезрителя. Я зритель, я смотрю общественное ТВ, кабельное, спутниковое. А по закону за качество отвечает Нацсовет. Таким образом, Нацсовет зависит от зрителя, потребителя информации. Идеальный вариант, если бы удалось преодолеть политическое сопротивление Президента и Верховной Рады, и запустить позитивный механизм ротации: 1 человек от Верховного Совета и 1 от Президента меняется, когда приходит обозначенное законодательно время.

И, наконец, членами Нацсовета не должны быть политики, представители политических сил. Это должны быть профессионалы, представители общественных организвций. Мы должны включать во власть представителей гражданского общества.

Вадим Табачук, директор телестудії “Служба інформації” (канал “TV – Табачук” )

- Национальный Совет – орган конституционный, но его функции не определены Конституцией. В составе Национального Совета – представители Президента и Верховной Рады. В связи с этим без специального законодательного акта о лицензировании телевизионных каналов он будет всегда органом политическим. В этом не было бы ничего негативного для телевизионного пространства, если бы Президент и Верховная Рада утвердили концепцию телепространства Украины. На основании этой концепции осуществлялось бы лицензирование. Сейчас делать это уже поздно, потому что основные ТВ каналы вновь пролицензированы на длительные сроки – минимум на 7 лет. Изменить ситуацию, которая сейчас сложилась, может быть, удалось бы введением новых цифровых стандартов, что значительно расширило бы ТВ-рынок Украины. В результате этого могли бы быть задействованы механизмы свободного рынка и добросовестной конкуренции. Это дало бы возможность реализовать себя талантливым продюсерам, а рекламодатели делали бы свой выбор среди лучших каналов на общенациональном, региональном и местном уровнях.

Інна Підлуська, президент Фонду “Європа ХХІ”:

- Для прикладу зазвичай наводяться країни так званої “усталеної демократії”, а також країни Центральної і Східної Європи, в більшості з яких існують органи, подібні за функціями до нашої Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Вважається, що в переважній більшості випадків функції цих органів є передусім технічними, що підкріплюється наявними законодавчими актами.

Незалежність цих органів опирається, передусім, на принцип ротації їх керівництва і членів через певний проміжок часу, в результаті чого на їх діяльність не мають прямого впливу результати виборів та інших змін у політичній картині того чи іншого суспільства. При цьому політичний кабінет, який призначає керівництво такої Ради, скажімо, на 5 років, не може своїм рішенням звільнити його до закінчення встановленого законом терміну. Крім того, така “Нацрада” не є підзвітною жодній окремо взятій політичній силі.

Справа, однак, не стільки у законодавчому регулюванні, скільки у політичній культурі. Суспільні ЗМІ сприймаються там як ЗМІ для УСЬОГО суспільства, незважаючи на те, яка саме сила виграє вибори і формує уряд. Неможливість необ’єктивності уряду і тиску на суспільне мовлення забезпечує, насамперед, дієздатна політична опозиція. Крім того, у тих країнах, ще до створення їх “Нацрад”, були сформовані умови, за яких, по-перше, приватні мас-медіа, в тому числі ефірні, діяли передусім як бізнес-проекти, орієнтовані на прибуток – а відтак, і на залучення якнайбільшої аудиторії. Саме таким чином багатьом з них вдалося досягти впливу на політичний процес, а не навпаки, і саме через це політичні гравці в цих країнах зацікавлені бодай у відносній об’єктивності формування програм новин і політичних програм ефірних ЗМІ.

І саме тому політична система цих країн мириться з втратою свого можливого впливу на ефірні мас-медіа. Багато в чому існуванню такої ситуації сприяє наявність бізнес-конкуренції за певними нормами і домовленостями, що відбивається й на політичному процесі в цілому. Однак ефірні мас-медіа і в країнах Заходу навряд чи можуть вважатися повністю вільними від політичного або іншого впливу. З огляду на наявність у багатьох країнах фінансованих з бюджету каналів суспільного мовлення, умови роботи ефірних ЗМІ також не можна вважати рівними. Проте попри можливу політичну ангажованість власників ефірних ЗМІ, їх вплив на редакційну політику цих ЗМІ годі навіть порівнювати з українським досвідом.

Чи можлива незалежність Нацради за сучасних умов в Україні? У будь-якому разі тільки законодавчими заходами, якими б вони не були, цього досягти нереально. По-перше, спочатку повинні скластися умови, за яких до медіа-бізнесу ставитимуться саме як до бізнесу, а їх справжні власники при цьому не займатимуться активною політикою і не впливатимуть безпосередньо на призначення членів Нацради.

По-друге, не ЗМІ повинні шукати прихильності політиків, а навпаки. По-третє, всі учасники процесу повинні бути зацікавлені у досягненні простих і чітких правил співіснування, які при цьому не порушуватимуться. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення, або орган, що прийде їй на зміну, завжди залишатиметься політичним механізмом – але він не повинен ставати політичним інструментом в руках однієї певної політичної сили.

Що ж до бажаних законодавчих змін – гадаю, варто було б встановити законодавчий “запобіжник” підпорядкуванню Нацради президенту і виконавчій владі, розглянути можливість формування її виключно парламентом (або ж урядом, за умови, що сам уряд формуватиметься парламентською більшістю, що перемогла на виборах), максимально “технологізувати” її функції і скоротити можливі механізми виходу з членства у Нацраді до закінчення встановленого законом терміну її діяльності (4-5 років, що не співпадали б з роками виборів) до добровільної відставки.

Юрий ШКАРЛАТ, член НаціональноїРади з питань телебачення та радіомовлення:

- Необхідно всім гілкам влади - виконавчої, законодавчої та судової - дотримуватись закону про Національну Раду, документу, стаття 38-ма якого визначає заборону будь-якого втручання в діяльность Національної Ради. Порушення цього закону не допускається і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.

ВІТАЛІЙ ШЕВЧЕНКО, депутат ВР третього скликання

- Я не знаю, хто запровадив порядок формування всіляких державних органів та служб за принципом: половина членів – від Верховної Ради, інша половина – від Президента. Сенсу в цьому немає, адже Президент в Україні не очолює жодну із гілок влади і, отже, не відповідає за наслідки справ у державі (так само – за наслідки своїх кадрових призначень). Але якби в цьому й була якась логіка, то люди, призначені Леонідом Кучмою до складу Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, цей принцип безповоротно скомпроментували. Подібних прикладів настільки цинічного, зухвалого ставлення до своїх обов’язків цілого клану високопосадових службовців, а відтак і споживацького використання ними прав та можливостей важко й назвати. Проблему Нацради треба розв’язувати негайно. ЗМІ навіть почали натякати:зліквідувати цей інструмент “політичної інквізиції” (цитати з преси), передавши контрольні й ліцензійні функції щодо телебачення і радіомовлення іншого органу. Державному? Неприпустимо! Створювати щось інше позавідомче й незалежне? Це буде Нацрада-2...

Переконаний, що ганьбу від своїх висуванців до Нацради Президент може змити лише підписанням нової редакції закону про цей конституційний орган. Щоб змінити принципи формування Нацради, не треба вносити поправки до Конституції. Потрібна лише воля парламенту на створення нового закону та якнайшвидше підписання його.