Сергій Набока, журналіст

Мрію я про такий телепроект, який дозволив би мені постійно їздити по цілому світу і розважатися, відпочивати, пити, їсти і взагалі насолоджуватися життям у найбільш улюблений тубільцями спосіб, показуючи украінському глядачеві, як класно жити де-не-де у світі інколи. Їде знімальна група і знімає мене в режимі прихованої чи неприхованої камери. А потім під час монтажу можна все це відкоментувати культурологічненько: в країні N чоловіки віддають перевагу полігамії; я – в гаремі, орендованому на три години, і т.д.

Але, як на мене, краще за все встановити камери в курилках усіх головних українських інституцій, починаючи від Адміністрації Президента України і закінчуючи податковою адміністрацією. Ну, а насправді - багато ідей, але доводиться сціпити зуби і мовчати, бо вкрадуть і спаскудять. Хай крадуть краще у Росії, яка, в свою чергу, краде десь іще...

І все ж у мене є хороша ідея. Завраз вона витанцьовується. Може, й побачимось. Головне – ніякої політики, щоб не кортіло накласти на себе руки.

Тамара Щербатюк, заслужений работник культуры. Автор и ведущая программы “Надвечір”я”

Это продолжение существующей на УТ-1 программы “Надвечір”я” для людей старшего возраста, по подобию которой в Украине уже созданы 49 клубов с тем же названием “Надвечір”я” для пожилых людей. А в буцдущем – телепроект “60 х 60”, который в формате конкурсно-разв

лекательной программы соединит игру с элементами исповеди.

Лаврентий Малазония, телепродюсор

Мечты о телепроекте имеют такое же отношение к телевидению, как онанизм к процессу деторождения. Криэйтор, который говорит о своей мечте, не оплодотворяя ее, плохо кончает: он падает с уровня своего “ego” на уровень своего “iq” ( уровень умственного развития), становится калекой или трупом. В креативном смысле, конечно. В телевидении все, как у Вишневского: «Мечта сбылась - ее употребили». И веселее рассказывать о том, как ты употребил мечту.

Анатолий Борсюк, кинорежиссер

Если говорить о мечте в сфере телевидения, то все мои мечты находятся не в сфере телевидения, потому что хотелось бы сделать программу, которая бы долго шла, нравилась критикам, руководству компании и мне самому. Но это случается крайне редко, потому что в этой шкале приоритетов все расставлено так: на первом месте – интересы зрителей, на втором – телекомпании, на третьем – Детектор медіа, а потом уже я. Для меня самого все это расположено с точностью до наоборот: я, Детектор медіа (не все, а те , кто способен глубоко и непредвзято проанализировать). Хорошо бы, чтобы нравилось руководству телекомпании, а потом зрителям, потому что их вкусами легко манипулировать. Потому для меня это не критерий оценки и не обязательно. Пусть не обижаются, потому что я сам зритель, когда смотрю чужое. И в роли телезрителя я такой же, как все остальные. Поскольку не совпадают эти шкалы, я ни о чем не мечтаю. Для меня главное, чтобы программы долго шла. Я стараюсь честно делать то, что мне поручают. У меня есть чисто человеческие желания попробовать себя в разных форматах и жанрах. Особенно меня интересует экстрим, способ выделения адреналина . Не люблю долго засиживаться в одном. То, что долго, то для дела, для заработка. Люблю поговорить с людьми, брать интервью, работать в живом эфире – он вздрючивает. Зто на словах банально, а на деле – хорошо для меня. Мечта – это обычно то, что нельзя реализовать. Все остальное – это планы, а не мечты. Я и в кино не занимался мечтами. А вот настоящая мечта – жить вечно!

Ігор Слісаренко, журналіст:

Проект моєї мрії - це такий синтез двох моїх улюблених політичних програм: британської "HardTalk" та американської "Face the Press". Мій би проект називався "Прості питання" - в Україні, як не парадоксально, найнебезпечніше журналістам ставити саме прості, навіть по-дитячому наївні питання. А політикам ой як важко і страшно на них відповідати. Тому мій проект поки що в галузі фантастики.

Андрій Тичина, журналіст:

Нажаль, поки що можна лише мріяти про справжні Новини, незважаючи на те, що висококласних професіоналів на інформаційному телеринку вистачає. Свого часу культуру теленовин в Україні заклав американський “Інтерньюз”. Він запропонував прості і зрозумілі загальноприйняті принципи роботи, які дозволили без надмірних фінансових і технологічних витарт зробити перші незалежні новини, що були дуже близькі до глядача. Принципи залишились, але жодна інформаційна служба не має їх у концентрованому вигляді. Ідеальні новини мають поєднати професійність та якість ТСН, розкутість та авантюрність “Вікон”, зваженість та збалансованість “Репортера”, технологійність та оперативінсть “Подробностей”, простоту та зрозумілість “Фактів”. Думаю, такими бачать ідеальні новини усі мої колеги. Такими їх хочуть бачити глядачі

Іванна Коберник, журналіст

Мрія – засильно сказано. Але хочеться, щоб українське телебачення розвивалося в шаленому темпі європейських і світових змін. Воно намагається, але виходить це повільно і флегматично. Я маю на увазі проекти на “За склом” у всіх варіантах. В Європі і зокрема в Німеччині вони суперпопулярні. Але там інші акценти. У нас вважається, що глядачам має бути цікавим сам процес підглядання, в там – всі орієнтовані на швидкий блискучий результат. Поясню – головна ідея німецьких проектів – показати як за короткий час за допомогою телебачення, технологій і розкрутки можна кардинально змінити життя окремо взятої людини. Один з таких німецьких телепроектів каналу RTL2 – “Popstars”. По всій країні відбирали молодих людей зі співочими талантами, в результаті селекції залишили 5 дівчат, з них створили групу “No angels”. Навчили співати, рухатися на сцені, написали шлягери. І основний акцент режисури був поставлений саме на те, щоб показати психологічну “ломку”, як скромна провінційна дівчина перетворюється на поп-діву, як змінюється її світогляд, поведінка, мислення, ставлення до життя, і звичайно ж поведінка і зовнішній вигляд. Ця різниця постійно демонструється в програмі – було так, ось як змінилося і т.д. В Німеччині справжній бум! RTL2 розкрутив вже другу таку групу - “Bro’Sis” - успіх неменший, рейтинг космічний, диски розпродаються миттєво. Схожа історія у Франції: канал М6 по цій же схемі “зробив” групу L6 - Франція пищить від захвату, рейтинг шкалить. Герої таких програм стають зірками не тільки тому, що їх показують по телебаченню, а завдяки розкритим здібностям і талантам. І приз – не квартира чи машина, а реальна нова сходинка в житті.

В моєму розумінні, всі ці проекти для глядача – своєрідний тренінг, коли він наочно бачить, як за короткий термін можна поміняти себе, оточення, стиль життя, вхопити за хвіст жар-птицю і т.д. Саме тому вони настільки популярні. І до речі, саме тому успішний український малобюджетний варіант “Галопом по ЄВропах” – той самий короткий час, за який (якщо докладеш зусиль) здійснюєш “рожеву мрію”. Було б цікаво, якби цей напрямок телевиробництва розширив в Україні свої масштаби.

Ольга Таукач, телеканал "Гравіс"

Телевізійний проект моєї мрії – це проект максимально віддалений від політики. Сьогодні і самі телеканали, і наші глядачі втомилися від тиску різнокольорових політичних агіток, які приносять задоволення тонкому прошарку так званої політичної еліти, одночасно збурюючи її до нових телевізійних контрдій. 27 травня нинішнього року Телекомпанія “Гравіс” започаткувала у прямому ефірі прообраз проекту, впевнена, не лише моєї мрії – “Телемегаполіс". З 12.00 до 18.00 київський глядач нарешті отримав можливість не тільки відпочити від навколополітичного варива, не лише отримати свіжу інформацію проте, що ж відбувається у рідному місті у різних площинах нашого життя – у пресі, культурі, банківській сфері, на ринку автомобілів і будівельних послуг, охорони здоров”я, туризму, а й поспілкуватись у прямому ефірі з ведучими і гостями студії. Я завжди мріяла про те, щоб можна було вмикнути телевізор без побоювання натрапити на криваві вбивства чи зливу компромату. Я завжди мріяла про канал, з яким комфортно, затишно, навіть весело і цікаво. Мене просто розпирає від гордощів, що сьогодні такий проект народився саме на телеканалі “Гравіс”. Безумовно, його треба вдосконалювати. Але думка про це приносить не роздратування, а радість. “Телемегаполіс” для мене особисто створив єдину проблему – вмикнувши телевізор, мені вже складно відірватись від екрану, оскільки всі 12 рубрик – це калейдоскоп несподіванок, доброго гумору і цікавої інформації.

Ще одна мрія – це створення на 7-му каналі ТК”Гравіс” одноформатного каналу кінопоказу. Із наскрівним веденням у прямому ефірі, з випусками новин про прем”єри фільмів і вистав, про напрямки моди і мистецтва. Мрію, щоб цей канал став добрим і надійним другом, з яким завжди можна було відпочити. Відпочити від насильства. Відпочити від тупості. Відпочити від політики. І мрію, щоб мрії здійснились!