Свої коментарі надали Володимир Золотарьов, Олег Медвєдєв, Сергій Грабовський, Андрій Курков, Кость Бондаренко, Вероніка Маковій, Микола Ожеван:

Владимир Золотарев, журналист:

Прежде всего, собственно новостей. Конечно, большинство программ отрабатывают основные события дня, но они используются преимущественно как информационный повод для комментариев и оценок. При этом комментарии и оценки не разносятся, а содержатся непосредственно в информационном материале. Это лишает новости новостей. Содержание того, что происходит часто (если не всегда) остается за кадром. Эта ситуация плоха не только для потребителя. Она приводит еще, как минимум, к двум важным последствиям. Во-первых, даже у журналистов, работающих в новостийных службах, складывается искаженное представление о реальности. Их (если говорить, например, о политических новостях) в гораздо большей степени интересует конфликт личностей, чем конфликт содержаний – идей, программ и т.д. Никакие новости не информируют об этом. Во-вторых, информационная картина реальности становится настолько искаженной, что понять, ориентируясь только на открытые источники, что же происходит на самом деле, абсолютно невозможно. Почему вдруг одному законопроекту все новости уделяют столько внимания (часто на грани истерики), а другим нет. Откуда берутся те или иные политики? В этой ситуации виноваты не только олигархи и хозяева изданий, но и сами журналисты. Они отбирают события, представляющиеся им важными в контексте их собственных тайных знаний о действительности. Их не интересуют события сами по себе, их интересуют открытые проявления скрытых (и известных только им) процессов. Никто, например, не отслеживает работу над законопроектами в парламенте, зато когда вдруг тот или иной закон принимается – начинается скандал. Но ведь законы пишутся не один день, и это – открытая, а не тайная процедура. В общем, новостям категорически не хватает информативности, т.е. ситуации, когда событие интересно не потому что оно что-то «значит», а потому, что оно просто произошло.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”:

Офіційний телеканал УТ-1 не дивлюсь ось уже років десять. На номінально незалежних каналах, як на мене, більш-менш схожі на новини у власне сучасному розумінні ті, які є на “1+1” і на “Новому каналі”. Але, якби глядач мав можливість так, як це було до середини 90-х, бачити на українських каналах західні теленовини, він би навряд чи став дізнаватися про те, що робиться у світі, саме з українських новин. Навіть найкращі українські теленовини істотно поступаються за всіма параметрами тому, що робиться у наших близьких сусідів (ідеться про Польщу, Чехію і т.д.).

Українським теленовинам не вистачає динамізму, інформації з регіонів та від власних зарубіжних кореспондентів.

На додачу навіть кращі служби новин змушені озиратися на позицію влади

з того чи іншого питання. Якби в Україні можна було б вільно дивитися зарубіжні випуски теленовин ( ті ж самі “Євроньюз”), то національний продукт виявився б неконкурентноспроможним.

Андрей Курков, писатель:

В украинских теленовостях чаще всего мне не хватает динамики подачи. Мешает излишняя сентиментальность при подаче традиционных еще с советского времени репортажей с полей и с заводов. Вообще, я бы для любителей политинформации по-украински оставил бы пару "новын" - на УТ-1 и "Столычни новыны", а остальные приблизил бы к Фактам на ICTV или к новостям на 1+1. Хотя в последнее время чаще меня радует "Репортер" на Новом канале. В принципе, ритм подачи новостей определяет ритм их восприятия и порою анти-воспитывает среднего зрителя, замедляя его мышление и приучая его к неправильным акцентам уже даже в отношении к иерархии новостей по важности. В этом смысле с помощью хороших новостийных программ можно даже (!) способствовать европеизации украинского зрителя.

Олег Медведєв, журналіст, політичний експерт:

В українських новинах мені не вистачає українських новин - в тому обсязі, якого б було достатньо для того, щоб зрозуміти, що ж відбувається в державі.В цілому, телевізійні новини подають вкрай спотворену картину буття українського політичного народу.Добре, що я маю доступ до інтернету, де цензура ще не лютує, до інформаційних агентств - тому я маю нормальне, не викривлене уявлення про події в країні. Але переважна більшість моїх співвітчизників не має доступу до Мережі, а тому фактично позбавлена права на достовірну та різнобічну інформацію. Про вибори вже не варто й згадувати. Погляньмо,як висвітлювалась спікеріада та розподіл парламентських комітетів. Глядачу переважно нав” язувалась теза про глибоко занурену в державні проблему двійку та якихось склочників та нероб з четвірки, які, замість того, щоб працювати, гризуться за теплі місця, м які крісла та шкіряні портфелі. Лише інколи представнкам опозиції вдавалось щось пояснити. В українських новинах мені не вистачає об”єктивності, відсутності ньюзмейкерів від опозиціі, критики дій Президента, Прем”єра та спікера - вони в нас, судячи за нашим ТБ, непогрішиміші за Папу Римського. Бракне дискусії з політично гострих та суспільно значущих проблем - скажімо таких, як приєднання України до ЕвроАзЕСу чи НАТО, запропонована Ющенком угода про спільні дії. Хоча я сам досить часто критикую Ющенка - а це робить йому честь, бо в нас не так багато великих політиків, котрих можна критикувати - мені не вистачає висвітлення діяльності очолюваного ним блоку. Та й справа ж не в мені. Підбираючи ньюзмейкерів, телевізійики мали б враховувати популярність того чи іншого політика у народі, а не тільки його наближеність до влади чи дружбу з власниками телеканалів. Словом, мені не вистачає правди. Але я не хотів би цим дорікати телевізійним журналістам, та навіть й керівникам каналів та служб новин. В тих політичних умовах, що склалися, вони, як на мене, роблять все можливе. Кожен, хто хоча б трохи уявляє собі телевізійну кухню, знає, що 80% психологічного навантаження на керівника ТБ пов” язано з випуском новин. Вони їх мусять контролювати навіть із американських відряджень. Мобільний зв “язок дозволяє знайти їх в будь-який час в будь-якому куточку земноі кулі та як слід віддрючити за якусь там неполіткоректність у випуску новин. Я побував у шкірі головного редактора провідної газети, та ,мабуть, не пережив й десятої частини тієїі напруги, в якій постійно живуть телевізійники. Все таки ж газета й телебачення мають впливи, котрі не співставляються. Робити новини на телебаченні, відповідати за них - це важка, нервова робота. Не кожний має можливість висловити свій протест. Але ж Роднянського таки довели до еміграціі у Москву. Людина створила чи не найкращий український телеканал, а йому за це влаштували морально-політичне мордування. Й правильно зробив, що поїхав. І все ж хочу зазначити професійний зріст наших новин. Я не довіряю інтерівським внутрішньополітичним новинам, зате вони значно просунулися у подачі міжнародних подій. Хіба можна довіряти Дмитру Кисельову, коли він говорить про Кучму чи про “Єдину Україну”, але при цьому він може цікаво й змістовно подавати та коментувати інші новини. У Олександра Ткаченка на “Новому каналі” новини подаються хоча й ультраобережно, але об”єктивно. Дуже змістовними, із віддзеркаленням різних точок зору, й досить ризиковано та сміливо вдається робити «Вікна” Роману Скрипіну. Віддушиною є нічний ТСН з Терещенком та Тичиною. Колись, за радянських часів, на далекосхідній та сибірських орбітах проскакували вольності, неприпустимі у мовленні на європейських теренах імперії - саме там дивлись телевізори члени Політбюро та ЦК. У нас біля півночі самі суворі “цензори” вже сплять, отож телеведучі можуть трохи поплескати язиками, а глядачі - ковтнути правди на сон грядущий. (Та чи не тому з “Ери” звільнили Захарченка, що Поліщук щось зайве бовкнув). Отож, може склянка все-таки напівповна, а не напівпуста.

Кость Бондаренко, піар-агенція “Прайм-тайм”:

В українських новинах не вистачає легкості подачі матеріалу, гумору, з яким потрібно ставитися до української політики. Зараз вона стає такою несерйозною річчю, бо крутиться довколо однієї людини- президента. Тому на нашу політитику варто дивитися з гумором. Це я так жартуючи кажу. Насправді ж, у новинах сильно відчувається заангажованість. Навіть якщо людина дивиться ті новини на каналах, не знаючи, хто є їхніми власниками, то через тиждень такого перегляду їй все стане зрозуміле. Студії новин часто перетворюються на політичні проекти, і шкода, що добрі журналісти мають працювати на таких замовленнях. Дивно, що телевізійні новини відстають від інтернету, буває, на два дні. Я маю змогу переглядати інтернет-стрічки новин, то можу порівняти. Інколи складається таке враження, що телестудії просто не мають достатньо матеріалу для випусків і добирають його з інтернет-повідомлень останніх днів. Тобто, теленовинам бракує оперативності. Міжнародне життя взагалі мало представлено, його висвітлення побіжне, коментарі відсторонені. Очевидно, що немає власних зарубіжних кореспондентів, тому зовнішня політика показана в найбільш загальних рисах. Щоправда, на деяких каналах нічні випуски виправляють ситуацію у кращій бік, опівночі й пізніше йдуть цікавіші програми. Але в цей час багато хто з глядачів уже спить.

Вероніка Маковій, головний продюсер радіослужби “Панорама новин”:

Головне, аби вистачило батарейок живлення для пультика. Перемикаючи канали, маєш новини у повному (умовному) обсязі. Що я і роблю, не дуже розрізняючи зачіски ведучих, кількість телекамер на них та картинку позаду. Щоправда, коли позаду Ейфелева вежа чи інше яке закордоння, то я вже знаю, що на передньому - власкор, певно, “Інтера”, і цікавість зростає. Слухаю мову, бо в когось вона вже набагато менш кострубата. Не стежу за годинником, але внутрішній хронометр відзначає, що відеосюжету немає вже 8 секунд, 10...12...підсвідомість нудиться, палець смикається, перетискає кнопку. Через декілька хвилин сукупної навали я знатиму, що всі найважливіші людські питання вирішує Адміністрація Президента, погляди країни прикуті до комітетів та підкомітетів Верховної Ради, а весь Кабмін прийняв резолюцію ... Коли я чую про резолюцію, палець смикається знову. Весь час хочеться подзвонити редактору (редакторам) і порадити: слухайте, скажіть просто, що завтра житиметься набагато краще, бо пенсії підвищать на 5 гривень, а не на 4; Путін не пускатиме газ в обхід, а НАТО викорінить у нашій армії дідівщину. Тоді я зрозумію, що ці новини про мене, а не про Кабмін. А вже в кінці, як без цього не можете, додавайте свою резолюцію. Я ще себе питаю, чому сюжети з-за кордону видаються значно яскравішими, навіть старенький екран оживає кольором? Чи, може, у нас країна така неновинна? Пам’ятаєте, Братів Гадюкіних: ”А на Україні лад і спокій...” Ожеван Микола Андрійович, професор Києво-Могилянської Академії:

Ньюсмейкінг – “роблення новин”, - то незорана цілина українського ТБ.

По-перше, відсутні справжні ранішні новини, а йде лише повтор вечірніх.

Катастрофічно не вистачає так званих “важких новин”, тобто блоків новин, гарно відредагованих і відкоментованих експертами (Hard news), на які припадає до половини ефірного часу у новинарних програмах західних і навіть російських провідних телеканалів. Щось подібне уже робиться у випусках вечірніх новин ICTV, ТРК “ЕРА” або СТБ. Але ведучі наскільки впевнені у власній “зверхності” щодо запрошених коментаторів (особливо це стосуються Д.Кисельова), наскільки часто їх перебивають й коментують уже відкоментоване, що втрачається сенс таких новинарних подач. Бо, дійсно, навіщо такі сеанси садомазохізму? Якщо “володарям дум” з ТБ наперед відома єдино правильна точка зору на події і “їхнє все одно опиниться згори”, то немає жодного сенсу мучити людей недоречними запитаннями. Напевно, усім телеглядачам запам’ятався приснопам’ятний епізод із “розборкою”, яку Д.Кисельов влаштував на ICTV творцю фільму “Молитва за гетьмана Мазепу”, видатному українському режисерові Ю.Ільєнкові.

Не кажучи уже про те, що для забезпечення хоча б ілюзії об’єктивності слід запрошувати не одних і тих самих “пластикових експертів”, а “хороших і різних” альтернативних експертів, чого, зазвичай, немає. І не дивно, якщо врахувати, що більшість провідних українських телеканалів знаходяться у корпоративному володінні і власники досить грубо втручаються у редакційну політику, тобто займаються недоброчесною цензурою (особливо це стосується ТРК “ЕРА”).

Катастрофічно не вистачає новин випереджувального прогностичного змісту, що їх журналісти-ньюсмейкери пасивно не ждуть, а активно конструюють, відповідно наставлянь Черчілля (1898 р.) - “не передавати новини, а активно їх творити, бути не критиком, а актором”.

Вкрай незадовільним, як на мене, є тематичне наповнення новин. Особливо, тих, що стосуються економічної ситуації в регіонах країни. Відсутні фактично новини науки і технологій, освіти і культури. Зате надмірно роздутими є блоки новин зі “світського життя”, що стосуються свят, розваг, номінацій, презентацій тощо і є, по суті, елементами явної або прихованої реклами, якої і без того на нашому ТБ забагато.

Ще більше претензій можна пред’явити до міжнародного блоку, який представлений вторинними матеріалами Reuters, CNN тощо.

Практично відсутні новини зі світу безпеки та військові новини. Ще гірша ситуація з тими, які пов’язані із здоровим (нездоровим) способом життя, екологією, охороною здоровя тощо.

Як не дивно, але не вистачає навіть новин, що мають характер “жарених фактів” (про мужчин, які влаштувалися у багатих сім’ях “вусатими нянями” й за сумісництвом охоронцями, про “передбачувані” напади стихії, “найжирніші” й “найхудіші” міста України тощо. Про чоловіка із степів України, який на власному подвір’ї сконструював і побудував справжнього підводного човна українці дізналися від кореспондентів іноземних ЗМІ. Разом з тим, на “Інтері” часом з’являються подібні матеріали про людей, які будують хати з пляшок або створюють на втіху малюкам музеї із пластикових динозаврів.

Непрофесійність українських ЗМІ щодо сенсаційності (сенситивності) подачі матеріалів тут проявляється в тому, що вони нечасто керуються засадою, вперше сформульованою Джоном Богартом ще 1918 року: “Якщо собака вкусив людину, то це не новина, тому, що трапляється часто. Але, якщо людина вкусила собаку, то це справді новина”.