Тетяна Сіліна, оглядач з питань зовнішньої політики, тижневик “Зеркало недели”:

- Прежде всего, большинство телеканалов подавало информацию, озвученную главой СНБОУ Евгением Марчуком, о том, что Украина собирается вступать в НАТО, как большую сенсацию. Хотя на самом деле никакой сенсации не было. Мне кажется, журналисты просто не захотели или не смогли посмотреть вглубь проблемы, проанализировать все последние события, которые предшествовали этому решению.

Что касается якобы отказа от существующей многовекторности и, самое главное, внеблоковости, то мало говорилось о том, что наша внеблоковость не зафиксирована ни в каких документах. Например, российские СМИ откровенно врали, говоря о том, что такое решение противоречит украинской Конституции, и не удосужились взглянуть в саму Конституцию, в которой ничего не говорится о внеблоковости.

Из того, что я успела посмотреть на ТВ, резануло присутствие большого количества точек зрения заинтересованных политиков – а не независимых экспертов. Некоторые каналы, правда, приглашали экспертов, например, Бориса Тарасюка. Мне кажется, что нужно было сконцентрироваться как раз на экспертных точках зрения, поскольку эксперты более скептически настроены к принятию такого решения. А во-вторых, эксперты говорили о том, что за решением должны следовать какие-то конкретные дела, и одной политической воли и декларации очень мало.

Совсем не была представлена противоположная точка зрения по поводу того, что для Украины более важно и необходимо было бы сохранить нейтралитет. Я не говорю о том, верна ли эта точка зрения или нет. Но всегда необходим баланс в освещении таких серьезных проблем. Увы, на телеканалах в основном говорили о положительной стороне отказа от внеблоковости, но никто не говорил о том, какие угрозы при этом возникают. Все почему-то решили, что мы уже чуть ли не завтра сможем вступить в НАТО. Между тем, существует опасение, что эта декларация отказа от внеблоковости может привести к тому, что этим воспользуется Россия и вынудит нас вступить в тот же ЕвроАз. Поэтому некоторые эксперты предлагают обратиться в ООН с просьбой о признании Украины нейтральной страной.

Кроме того, практически не уделялось внимание фактору Черноморского флота. Хотя вчера сам Евгений Марчук в передаче «Саме той» (УТ-1) и затронул эту тему, но вообще не анализировался аспект по поводу того, что делать с Черноморским флотом, как выходить из этой ситуации, и насколько пребывание иностранной военной базы на территории Украины вписывается в нынешнюю ситуацию.

Существует несколько точек зрения о выгоде вступления Украины в НАТО. Одни считают, что само решение и то, как оно освещалось, должно помочь нашему Президенту выйти из европейской полуизоляции, тем самым демонстрируя его европейскость. Тем более, что Украина старается не отстать от России. Есть также мнение, что это решение было не только приурочено к визиту Буша в Россию и заключению Римского соглашения между Россией и НАТО. Но и предполагалось выбить у Ющенко натовскую, западноамериканскую карту и вложить ее в руки «Единой Украины».

Дмитро Видрін, голова холдингу “Киевские Ведомости”:

- Думаю, что более светлая часть события была на телеканалах отображена верно – это желание Украины интегрироваться в Европу. Ведь НАТО – это наиболее значимый механизм интеграции в Европу. Наше желание иметь дополнительный зонтик независимости, желание быть достойными и равными среди европейских стран - все это было названо телеканалами достаточно полно, и у меня к этой части претензий нет.

А вот теневая часть инициатив не была озвучена, потому что телевидение, как и вся пресса у нас, заангажированное. Не были подняты такие вопросы, как, например, почему президент полтора года не ездит в Европу? Можно ли намеками на вступление в НАТО прорвать дипломатическую блокаду, которая образовалась вокруг Украины? Будут ли восприняты всерьез наши декларации о том, что мы собираемся вступить в НАТО? И если будут, то каким образом это скажется на взаимоотношениях с лидерами других государств?.. Наше телевидение не способно поднимать эти вопросы, и оно никогда их не поднимет. По этой причине я не вижу никакой разницы в подаче информации на разных каналах, кроме отличия по стилистике или по формату.

То есть, зритель был проинформирован о том, что происходит на официальном уровне внешней и внутренней политики Украины. А о теневой стороне - информации нет, потому что это не под силу нашему телевидению.

Ярослав Жаліло, президент Центру антикризових досліджень:

- Вважаю, що розвиток відносин України з НАТО висвітлювався нашим ТБ досить однобічно. Практично був відсутній аналіз довгострокових геополітичних наслідків для України, економічних наслідків та "вартості" цього питання. Практично не довелося почути й побачити критичний аналіз з позицій "а чи треба взагалі вступати в НАТО?".

На виправдання вітчизняних ЗМІ можу констатувати, що наведені вище питання є украй складними. На них сьогодні не мають відповіді навіть серйозні вітчизняні експерти, не кажучи вже про закордонних, яких це взагалі не обходить. Можливо, для осмислення ситуації, що склалася, потрібен час, і незабаром ми почуємо розгорнуті коментарі серйозних аналітиків.

Олег Шевчук, директор Інституту Інформаційного суспільства:

- На мою думку, висвітлення повторних ініціатив України щодо інтеграції до НАТО було здійснено без історичної ретроспективи. Справді, Україна задекларувала своє прагнення інтеграції до ЄС та НАТО вже досить давно. Але питання зараз слід ставити таким чином: не “Чому у НАТО?”, а “Чому саме зараз?”. При цьому, в даному контексті, досить симптоматичні колишні, минулого року, заяви високопосадовців щодо неможливості та недоцільності вступу України до НАТО найближчим часом.

Досить цікавим є також замовчування традиційно антиглобалістських сил у вітчизняному політикумі: лівих, зелених тощо.

Очевидно, що заява РНБОУ щодо намірів України вступити до північноатлантичного альянсу мала на меті перевірити реакцію громадськості на цю ініціативу. У той же час, зрозуміло, що нинішнє керівництво України, у силу об‘єктивних (економічних, політичних, соціальних тощо) та суб‘єктивних причин, не спроможне буде розвивати цю тему надалі.

Сергій Федоринчик, екологіст:

- Теленовини мене стали менше цікавити, бо постійно відчувається скутість та заангажованість у висвітленні внутрішньо-українських новин, вторинність - у висвітленні міжнародних.

Якось Гьоте запитали - чи читав він книжки письменника Мюлера? Відповідь була: "Ні. Але я думаю, що вони мало чим відрізняються від книжок письменника Шмідта, які я також не читав."

Отже, по аналогії: хоч я і не чув, що саме казали по ТБ про ініціативу розвитку стосунків з НАТО, але здогадуюсь, що могли сказати і що не сказали.

Напевно не сказали, що без цього кроку виглядали б посміховиськом і українська багатовекторність, і партнерство з великим північно-східним сусідом, який вже сам зближується з НАТО. Напевно не сказали, що цей крок є певним реверансом для втіхи багатьох у блоку Ющенка.

Напевно не сказали, що оскільки жодними контролюючими структурами громадянського суспільства над силовими відомствами в Україні ще й не пахне, то це і є одна з головних перешкод в русі до НАТО.

Віктор Зам’ятін, редактор відділу міжнародної політики, газета “День”:

- Якщо виходити з того, скільки різних сюжетів було за останній час представлено на різних каналах, скільки різних людей різної політичної та ідеологічної орієнтації давали свої коментарі, то можна зробити висновок, що з інформаційною забезпеченістю тематики відносин Україна-НАТО все не так вже й погано.

Щоправда, як завжди, є нюанси. По-перше, надто часто в роботі не лише телебачення, але й мас-медіа в цілому при роботі над тією чи іншою темою відчувається «кампанійщина». Тематика розвитку відносин з НАТО не є жодним виключенням.

По-друге, надто вже кидається в очі, що велика кількість журналістів провідних каналів та видань просто незнайомі з проблемою та її різними аспектами, не мають елементарно необхідного багажу знань, а відтак - не можуть ознайомити глядача й читача з різними боками проблеми - можливими плюсами й мінусами. Надто багато теоретичних дискусій і спроб різноманітної пропаганди там, де потрібна просто інформація. Хоча, принаймні, глядач міг зрозуміти, які точки зору існують серед політиків. Із зворотнім зв’язком виглядає дещо гірше. Втім, непрофесіоналізм української журналістики, можливо, просто є хворобою зростання.