- Я считаю, что в Украине вообще нет ничего классического в современном исполнении – от архитектуры до кино, телевидения и литературы.

Сам жанр Детектор медіа в чистоте отсутствует, о чем я как-то раз и сказал в эфире. Это было в беседе с режиссером Театра русской драмы Михаилом Резниковичем. Существует имитация этого дела, существует название, существуют политические партии. Имитация политической партии, имитация Детектор медіа. Вот и все.

Я не знаю, что такое «в классическом понимании», но так же, как литературная критика сопутствует литературе, телевизионная критика должна сопутствовать телевидению. Детектор медіа – это не обязательно телеругань. Это своего рода творческое ответвление основного направления. То, о чем человек пишет, он должен как минимум понимать. Желательно иметь свой собственный телевизионный опыт. Что самое важное, человеку нужно обладать системой ценностей, которым он должен быть привержен. Система ценностей – это основная точка опоры, а не дамский каприз, который точкой опоры быть не может. И это превращается в размышление, в совсем не то, с чем хочется полемизировать. Один из моих учителей мне как-то завещал: «Дима, никогда не ругайтесь с дворниками и официантами, вы проиграете».

Когда читаешь сайт «Детектор медіа», зачастую комментарии телевидения выдержаны в этом духе. Думаешь: может быть, начать полемику, а с другой стороны - такое ощущение, что заведомо проиграешь. Она-то самодостаточна, существующая, понятно, на гранты. Может быть, кто-то считает, что важно иметь такую помойку. Ради Бога, желающие могут промышлять этим.

Для того, чтобы писать музыку, нужно знать ноты. Если вы музыкально грамотны, то можете писать не только шлягеры, но и более серьезные произведения. А Детектор медіа на уровне шлягера, песенки – ха, мы выпихнули что-то – ну отлично, нас услышали...

Я считаю, что многое зависит от той системы качеств, которая существует и в обществе и непосредственно культивируется той командой, которая делает сайт, газету или что-то еще. Это очень важно – иметь твердые точки опоры. И иметь определенную мотивацию: куда мы идем. Отличие журналистики на постсоветском пространстве от западной журналистики состоит, на мой взгляд, в том, что первая занимается производством ценностей, а вторая – воспроизводством ценностей, которые уже есть. Там можно только поддерживать уже устоявшиеся представления о добре и зле. А так как здесь они не устоялись, то здесь заниматься журналистикой сложнее. Здесь этот род деятельности дает больше возможностей, больше свободы, в отличие от так называемых западных стандартов. Но кто-то их называет стандартами, а кто-то - прокрустовым ложем. На самом деле в постсоветской журналистике более креативный подход.

Для того, чтобы что-то изменилось, я считаю, критики должны сотрудничать с телевидением, а не противопоставлять себя ему. Сотрудничать – значит предлагать позитивные варианты, а не так, что все плохо, с этим не справились, а здесь существует заговор, который мы, якобы, видим и т.д. Вот это - деструктивная тенденциозность по принципу: чем хуже – тем лучше для нас. И такое злорадное потирание рук: сейчас мы со всеми разберемся…

Я немного сгущаю краски для того, чтобы проявить мысль. Это такой литературный прием: довести до гротеска для того, чтобы понять тенденцию. Такая медицинская провокация.

Олександр Петруленков, директор з PR НТКУ:

- Телекритик – це професія, а, отже, передбачає комплекс знань та практичних навичок, отриманих у вищому учбовому закладі. А хто в нас сьогодні може претендувати на почесне місце професора, викладача з цієї дисципліни? Риторичне запитання. Звичайно, оволодіти цим ремеслом можливо через журналістську практику.

Я назвав би телекритиком вже того журналіста, який вміє аналізувати не лише зміст тієї чи іншої телевізійної програми, а й її форму - майстерність роботи оператора, режисера, ведучого, менеджера, сценариста, дизайнера, стиліста, музичного редактора і т.д. Телебачення - це мистецтво, як це не дивно для сучасного глядача, що звик споживати телевізійні напівфабрикати. Критик – не тільки вовк, що загризає найслабшого, а й мудрець, що попереджає суспільство про негативні тенденції його розвитку.

Що ж до політизації, то це проблема росту. Нагадаю банальні речі. За короткий проміжок часу вузьке коло людей отримало значний капітал. Його треба утримувати, примножувати, захищати. Так виникають олігархічно-політичні об'єднання. Ці сили конкурують між собою, ведуть боротьбу за електорат. Їх зброя – слово у завчасно придбаних ЗМІ. Тому підконтрольні газети, радіо, телебачення хворі на дефіцит об'єктивності та людяності. Зазвичай, вітчизняного телеглядача спочатку прикормлюють солодощами розваг (серіали, ток-шоу, фільми), а потім промивають мозок "новинами". Новини є основою кожного більш-менш пристойного телеканалу. Саме там відпрацьовується фінансування. Така ж схема на сьогодні й у пресі. Тому й Детектор медіа заполітизована. Тобто, ЗМІ замість задоволення інформаційних потреб населення використовуються, передусім, як політична трибуна.

На щастя, березневі вибори продемонстрували високу адаптованість населення до такої ситуації з мас-медіа й вміння "фільтрувати" інформацію. Отже, ми розвиваємося і зміни неминучі. Й без телекритиків у телебачення вуха червоні від критики глядачів. Вітчизняне телебачення мале і кволе. Воно спирається на милиці якісного російського та західного телепродукту. Я впевнений, наш глядач чекає більшого від нашого телебачення. Є попит, тому має з'явитись і пропозиція. Має... Тоді телебачення й усі ЗМІ не будуть схожими на лялькові театри Карабасів-Барабасів. Підвищення культурного рівня ТБ сприятиме й появі фахівців з Детектор медіа.

Як ми можемо впливати на цей процес? Підвищити культуру споживання телепродукту – обирати для перегляду "дієтичні", якісні програми. Найкраще – навчитися вчасно вимикати телевізор.

Ігор Татарчук, ведучий “Медіа-клубу”, СТБ:

- Українська Детектор медіа є, радше, приводом для внутрішньокорпоративної журналістської комунікації. Знаєте, як буває: телефон критика під рукою, він написав – ти подзвонив, з’ясували стосунки, примирилися - розійшлися. Або по-іншому: об’єкт критики, телеведучий чи АВТОР, оголошує для себе та свого оточення, м’яко кажучи, індиферентне ставлення до критика і процес на цьому глохне. Відсутність ІНШОЇ реакції - найжирніший цвях у труну хронічної незадоволеності одне одним Детектор медіа та АВТОРА. Ситий митець на лаврах стає творчим імпотентом, так само для телевізійника лаврами стає імунітет до Детектор медіа.

Можна зрозуміти спокусу, перед якою опиняється Наталя Лігачова, що пише про телебачення: нарождувати оповідання про політичні хитросплетіння, по-перше, простіше, якщо орієнтуєшся, звідки дме вітер, по-друге, я підозрюю, спрацьовує спокуса можливості вибору опинитися у лавах політичних оглядачів, нехай навіть з присмаком Детектор медіа, тим більше, що це зараз модно.

Українська Детектор медіа на травень 2002 має благородну мету: пояснити безневинним глядачам, чиї “вуха” стирчать на кожній телекніпочці. З іншого боку, вона фактично виправдовує те, що відбувається в медіа. Принаймні для телевізійників це має ефект зняття внутрішньої напруги: мовляв, ну що ж поробиш, наша брехня - вона ж пояснювана, ми інакше не можемо, і навіть Детектор медіа це розуміють, “Ви читали останню Лігачову?”. ..Так процес глохне в надрах сумління об’єктів критики.

. Занадто просто, і безвідповідально казати про те, що поки в Україні немає людського телебачення - не буде людської Детектор медіа. Ці інститути хоча й мають нескінченні точки дотику, але таки є окремими. Згадане пояснення я називаю паразитуванням Детектор медіа на телебаченні.

Іванна Найда, ведуча “Репортера”, Новий канал:

- В Україні справжньої Детектор медіа в її класичному варіанті рівно стільки , скільки справжньої журналістики в її класичному варіанті, і наскільки сама Україна європейська, демократична держава в її класичному варіанті.

Більшість моїх колег з інших телеканалів – профі, і в приватних розмовах всі ми самі собі прискіпливі критики. Більшість з нас знає -- як в принципі наш телевізійний продукт має виглядати, що не так, що робити вже зовсім не припустимо. Але професійну, “класичну” музику сьогодні мало хто замовляє.

Людмила Добровольська, ведуча ТСН, “ 1+1”:

- Ну, взагалі, критик - це та людина, яка навіть, коли її розіб”є параліч, буде і далі критикувати чиюсь ходу. Це фахівець, який, погано розуміючи, що є “добре”, добре розуміє, що є “погано”. Але це я так, жартома. Просто не бачу сенсу вкотре розпатякувати на тему “Сни і сновидіння”, щось на кшталт “загальновідомо, що буває корова без молока, але не буває молока без корови” - у нашому ж випадку - “…буває телебачення без Детектор медіа, але не буває Детектор медіа без телебачення”.

Як на мою думку, то Україна є тією дивною територією, де телебачення чудово існує без Детектор медіа (у її класичному варіанті), а Детектор медіа не відчуває дискомфорту без телебачення. Українській телекритиці можна щиро поспівчувати – ну НЕМАЄ їй що критикувати - такий собі король без королівства. Тобто об”єктів та суб”єктів для критики досхочу, але вони є табу, не можна псувати відношення із телеканалами, якщо хочеш далі щось писати про когось із його працівників. Ну не люблять тележурналісти та телеведучі, коли їх ганять, а вже як не любить керівництво каналів, коли ганять їхніх журналістів та ведучих… Деяких “священних корів” взагалі не прийнято чіпати – вони бо мастодонти нашого ефіру, про деяких треба як про мертвих – або добре, або – нічого. Усі ці прізвища відомі, усі ці розклади знайомі, і Детектор медіа враховує правила цієї гри.

Аби перерахувати гострозубі, конструктивні критичні статті, вистачить пальців однієї руки. Інтервью з телевізійниками частіше всього не цікаві ані телевізійникам, ані їхнім інтерв”юєрам, ані читачам. Ведучих наввипередки розпитують, яким кремом та шампунем вони користуються, де займаються шейпінгом та шопінгом, де відпочивають і вину якої країни віддають перевагу після восьмої вечора. Вони діляться спогадами про своє дитинство і вголос розмірковують як ота маленька дівчинка (хлопчик) став такою мегазіркою, якою вона (він) є зараз.

Телебосси зазвичай діляться грандіозними планами розвитку золотої ери - кожен на окремо взятому власному каналі. Детектор медіа часто-густо скочується до банального PR-у якоїсь нової (або й старої) програми чи проекту, але у цьому випадку має серйозного конкурента у вигляді численних прес-служб телеканалів. Інколи складається враження, що вітчизняній телекритиці телебачення не тільки не потрібно, але й заважає. А що має змінитися у ТБ і у суспільстві, щоб в країні активно розвивалася справжня Детектор медіа? Мабуть, має активно розвиватися справжнє телебачення. Бо у нинішньому його стані , я чесно кажучи, не відчуваю морального права «вчити» телекритиків Детектор медіавати.

Максим Равреба, журналіст інформаційно-аналітичної служби телеканалу «Інтер»:

- Что значит в классическом варианте? Беспристрастная, объективная и нелицеприятная? Ну уж нет. Критика, как оценка телевизионного продукта? Тоже нет. То есть, конечно, да. Но… настоящим критерием оценки телепродукта служит рейтинг. За ним ухаживают, его добиваются. Добиваются разными способами, в том числе активной рекламой, с максимальным количеством упоминаний. Любое упоминание – плюс к рейтингу. Это тоже рынок информации с элементами товарно-денежных отношений. Поэтому тот, кто занимается телекритикой, знает, ради чего ею занимается. Классический смокинг им не идет. Гардероб телекритиков разнообразен. Они носят все, от «кислотной» майки до строгого пиджака с ярким депутатским значком. Последний надевается чаще всего остального. Ибо журналисты всегда там, где платят. В Украине бизнес зависит от власти, поэтому ареал «акул пера» среди административных скал различных советов, гос, гор и обладминистраций. Как сказал один очень известный уроженец Симбирска: жить в обществе и быть свободным от общества нельзя. Могут ли Детектор медіа, пишущие о снимающих, не писать о том, что они снимают? Я – историк и знаю, что история не знает сослагательного наклонения. Мы не можем рассуждать о том, чего нет, поскольку даже фантасты конструируют свои миры из того, что они видели, слышали, щупали. Поэтому настоящей телекритикой я считаю ту, которая есть. И как только на ТВ что-то изменится, изменится и будет активно развиваться Детектор медіа. И тоже будет настоящей.

Тетяна Трощинська, випусковий редактор “ТСН”, “1+1”:

- Ні, немає в Україні Детектор медіа в її класичному варіанті. Є елементи Детектор медіа. Проблема в тому, що Детектор медіа так само мають свої симпатії і антипатії, як і ті люди, яких вони критикують. Дивишся програму теленовин – там повний суб’єктивізм, читаєш потім статтю Детектор медіа – так само – повний суб’єктивізм. Причому він виходить не тільки з політичних уподобань, а часто з особистих. Тому що, наприклад, прізвища деяких експертів трапляються так часто, що вони вже за цей час перестали бути експертами, а їх все мусують і мусують. Мене дуже турбує те, що коло експертів не розширюється.

Ми всі розуміємо, що немає свободи слова. І коли пишуть: “українські канали заангажовані, паскудні, необ’єктивні” – це одне, а конструктивного, того, що можна було б виправити, дуже бракує. Я б сказала, що навіть шкала професійних цінностей не розроблена. Тому немає критеріїв, за якими вони могли б оцінювати програми саме з професійної точки зору, або оцінювати з точки зору того, що можна було б зробити в нинішніх умовах. Але я не вірю, що Детектор медіа настільки непрофесійні, щоб не уявляти цих критеріїв.

Припустимо, є цікаві речі – розробка якихось гострих тем дня. Ми всі знаємо, як їх треба розробляти, але ніхто їх не розробляє: показують схожі сюжети з каналу на канал. Ніхто не аналізує, як підійшли до того чи іншого питання. Я не кажу, що треба широко висвітлювати операторську роботу, навряд чи це цікаво. Але ніхто не аналізує новини як явище, їх жанрову відповідність.

Часто, коли читаєш телекритичні матеріали, складається враження, що це просто виклад ідеологічної, політичної точки зору автора.

Я не знаю, звідки взятися професіоналам. Напевно, вони з часом з’являться. Я не огульно все критикую, я розумію, чому немає, тому що не було потреби, не було школи і т.д. З’явилася Детектор медіа буквально кілька років тому. Саме тоді, коли таке почалося з програмами новин, що душа не витримує, хочеться розказати не тільки те, що ти думаєш про новини, а і те, що думаєш про учасників цього процесу. Тому чисто по-людськи я можу зрозуміти, а з професійної точки зору мені часто не цікаво читати ці статті, тому що я не можу знайти для себе нічого нового, я можу тільки зробити з них висновок, кого з учасників процесу автор цієї статті в даний момент любить або ненавидить. І це не зовсім приємна ситуація, бо, як професіоналу, хотілося б знати, як покращити свою роботу.

Зараз з’явилися нові критикеси в деяких газетах – це просто мильні опери, а не критичні статті.

Якою повинна бути справжня Детектор медіа? Важко сказати. Можливо, більш схожою на критику Ірини Петровської. Якось була чергова зустріч до чергової річниці студії, коли приїжджали московські критики. Ми були здивовані, що їхній рівень теж десь подібний до нашого. Ми так любимо, що російське повинно бути краще. Але все ж таки траплялися люди, які говорили іншими шарами лексики.

Є така проблема, як відстеження тенденцій. У телекритичних статтях я помічаю мало відстеження тенденцій, а більше пристрасть до якихось конкретних програм, які люди дивляться з дня у день, і все аналізують і аналізують.

Напевно, у телекритиків має бути контакт не тільки з прес-службами, а і з беспосередньо співробітниками. Тому що прес-служба працює на імідж, часто не відповідний до реальності.

Крім того, я розумію, в чому залежні Детектор медіа. Як ми в новинах знаємо, що маємо сказати, такі самі проблеми виникають і в телекритиків. Тому що є і у менеджерів видань, в яких працюють Детектор медіа, якісь так звані дружні контакти, партнери, табуйовані люди, про яких не можна написати правду. “Це нам не подобається, але ми про це ніколи не напишемо”.

Я сумніваюся, що потрібно спеціально готувати телекритиків. Думаю, що людина просто має бути знайома із специфікою роботи на телебаченні, щоб володіти термінологією. В тому числі термінологією і журналістською, не тільки політичною.

Думаю, що корисно було б попрацювати на телебаченні. Хоча трапляються і люди від соціології. Я не маю на увазі розтиражованого експерта Сергія Дацюка. Але, напевно, люди від соціології мають щось близьке до Детектор медіа. Я не закликаю до того, щоб усі Детектор медіа дружно ринулися працювати на телебаченні. Але в усякому разі я – за ширші контакти з широкими верствами працівників телебачення. Тоді складається об’єктивніша картинка.

Крім того, трапляються ситуації, коли телекритик робить висновок, не перевіривши фактів. А потім у нього складається певне враження (і це відбувається практично з усіма виданнями), від якого він потім не може відступити. Питання передзвонити і поцікавитись - не стоїть. А це ж нормальна журналістська робота. Людина робить висновок на основі своїх суб’єктивних вражень. Це стосується не тільки ТСН. Просто часто дивишся і внутрішньо розумієш, що ситуація була інакшою, часто пояснення зовсім не лежить в політичній площині. Напевно, українські Детектор медіа не можуть повірити у те, що щось може пояснюватися не політичними причинами.

У суспільстві повинні змінитися умови функціонування журналістики. Я маю на увазі не культурологічну чи історичну журналістику, а журналістику на злобу дня. Напевно, це все абсолютно взаємозалежно. Не може бути сильної Детектор медіа і слабких новин.

Лаврентий Малазония, телепродюссер:

- В Украине, как в Греции, есть все. Просто каждый видит частичку этого «все». И, клянусь Богом, имеют на это полное право. Особенно когда эта частичка принадлежит ему. Но иногда кто-то за кем-то смотрит, присматривает, изучает… Иногда это хорошо, иногда плохо, а иногда – ну очень плохо. Хорошо, когда ТВ смотрят, плохо, когда за ТВ кто-то присматривает или «пасет», и очень плохо, когда ТВ не изучают. Телевидение минус Детектор медіа = стагнация телевидения. Телевидение у нас загнало настоящую Детектор медіа в виртуальный мир. И заменило ее PR-службой. Я думаю, что телевизионщики понимают разницу между телекритикой и PR-службой. К зрителю это не относится. Это нынешняя политика многих наших телеканалов (то есть тех, которых можно назвать телевидением) и которая по-разному связана с настоящей политикой. И кто об этом не знает? А когда в данном случае телекритик знает что к чему, то как ему не писать о том, насколько и как тот или иной телепроект привязан к реальной политике? И это реальность. И не только наша. И не только российская. И не только американская. Поэтому у нас есть Детектор медіа с привязкой к политике. А настоящая, как вы говорите, в ее классическом виде, Детектор медіа появится тогда, когда появятся объекты для такой критики на ТВ. Настоящая Детектор медіа - это когда телекритик не рисует на асфальте линию, и не предлагает телевидению пролезть под ней, при этом не показывая, как это делается.

Менять можно что-то, что уже есть. У нас нет правил игры. Телевидение пока еще делают люди. Общество пока еще состоит тоже из людей. Есть люди, которым нужны правила игры, и которым эти правила не нужны. Конечно, можно выписать правильно наученные рецепты, сочинить лекарства и ждать, когда они дадут правильный результат для правильной Детектор медіа. Для тех, кто такие рецепты пишет, это тоже своего рода бизнес, но, думаю, маленький. Лучше не менять то, чего нет, а создавать. В данном случае - правила игры, и правила поведения.

Ірина Бекешкіна, фонд “Демократичні ініціативи”, соціолог:

- У нас, може, не класична Детектор медіа, але справжня. Бо вона відзеркалює реальну ситуацію – залежність нашого ТБ від політики і політиків. Інша справа, що коли Детектор медіа пишуть про те ТБ, яке залежить від однієї політичної сторони, то вони навіть мимоволі стають нібито- то на сторону іншої, протилежної, сторони.

Для того, щоб ситуація змінилася, треба, щоб змінилися умови існування самого ТБ. Щоб ТБ і ТБ-бізнес були максимально відокремлені від політики. Щоб відбулися ці зміни – повинні зміни у всьому суспільстві. До того ж ніяких особливих змін у власне телекритиці чекати не доводиться.

Олег Вергеліс, редактор відділу культури газети “Киевские ведомости”, член редакційної колегії:

- Ответ на ваш вопрос будет несколько двойственным. С одной стороны, мне кажется, что Детектор медіа как жанр, как некая самостоятельная сила, влияющая на умы не только зрителя, но и телепроизводителя, умерла. Есть полуправда, есть фиксирование каких-то явлений. Но нет резонанса со стороны объектов критики. К сожалению, это все, как горохом об стенку, в пустоту, такая безответная любовь.

С другой стороны, я считаю, есть попытка говорить за пределами скобок, в которых мы существуем. (Эти скобки – это пресс-службы телеканалов, с которыми сосуществует ряд изданий, имеющих на своих страницах Детектор медіа. Основа этого сосуществования – часто бартерно-информационная). Я слежу за многими изданиями, которые ПЫТАЮТСЯ писать что-нибудь о телевидении, исходя из системы координат «без скобок». Но, к сожалению, того уровня даже не свободы, а откровения, который одно время можно было наблюдать на страницах газеты «Известия», когда писала обзоры Ирина Петровская, не существует.

Что такое Детектор медіа – это несколько абстрактный вопрос. Я бы сказал, что это компетенция, уровень человека, который пишет. Это его способности делать выводы и влиять на тех, кто смотрит, и на тех, кто его читает из «вражеской стороны», из лагеря телепроизводителей.

Все зависит от уровня человека, от его интеллектуального багажа, от его знаний и от способности анализировать, способности эти пласты прорезать своим хирургическим ножом, и на основании этого делать уже свои выводы-швы. Это, я считаю, фактор индивидуальный. Ведь многие люди, которые сегодня так или иначе связаны или в Интернете, или на страницах прессы с этой отраслью, как мне известно, начинали в разных нишах. Например, Наташа Влащенко была в театральной нише, Наташа Лигачева интересно писала о кино, мне приходится писать о театре, но это не исключает стремления глубоко и основательно следить за всем и пытаться что-то успеть.

Думаю, что Детектор медіа может быть объективной. Если о каком-то телепроекте напишут двенадцать разных человек, или скажут в эфире или по радио об этом – Петровская, Юрий Богомолов или кто-нибудь из русской «Независимой газете», думаю, их точки зрения во многом совпадут. Есть явления, которые так или иначе не могут иметь двух точек зрения. Потому что есть откровенный негатив на телевидении, пошлость, есть мерзкий заказ. В этом случае, мне кажется, будет субъективен только тот, кто скажет наоборот. Например, что какой-то отвратительный сериал – это произведение искусства.

Хочется провести параллель с другими столетиями, где был и Чернышевский, и Добролюбов, и Писарев, и Белинский, и было общество. Я считаю, что должны появиться личности. Должны появиться предметы для обсуждений.

Что должно измениться на телевидении? Да оно не изменится в ближайшее время. Об оригинальных продуктах для думающих людей – вот о чем хочется говорить людям, которые пишут. Все время ругать «Поле чудес» или «Мою семью» или «СВ-шоу» - скучно. Когда телевидение приобретет динамику развития с интеллектуальной подстежкой, когда появятся живые, развивающиеся проекты, – это будет интересно людям. Помните эпоху «Взгляда»? Эта программа провоцировала очень разных людей обращать на себя внимание, и они как бы нанизывали на стержень своих взглядов какие-то сюжеты, это возбуждало критический интерес. То же самое происходило год-два назад, когда была возня вокруг «Итогов» Киселева. Разная была оценка этой передачи, и, я считаю, было много заказных несправедливых упреков в тех же «Известиях». Но они давали повод говорить о себе. Был динамит, мина замедленного действия, и людям неглупым хотя бы было о чем говорить.

А о чем здесь говорить? Например, замечательная передача «Эпицентр». Часто ли она провоцирует на разговор?

Я считаю, что есть несколько тем, о которых нужно говорить разным людям. Сегодня, мне кажется, те, кому позволено и кому предписано размышлять в СМИ на эту тему, должны заговорить подробнее, шире и спектральнее о том, что телевидение перестало воспитывать и чуть-чуть учить. Оно абсолютно отошло от темы просветительства. Программы, которые мы все видим, т. н. «вопросы-ответы», кроссвордные программы – они для «чайников». Здесь нет потенции поиска истины, знания. Думаю, что надо об этом говорить, чтобы возвращать в каких-то микродозах эти темы. Прайм-тайм, особенно у нас, просто исключает качественное кино. Его, наверное, немного во всем мире, но хотя бы раз в неделю на непоследних каналах должны быть представлены картины, которые дадут понять людям, что есть не только Джекки Чан, но и Роберт де Ниро или Сазерленд, что есть не только Бритни Спирс, не только Николай Басков, а есть Репин и другие исполнители серьезной музыки.

Какой бы ни была ужасной и, как мы сейчас считаем, плохой, дикой тоталитарная система, в которой мы все жили, она, как ни странно, умела балансировать: помимо чудовищной откровенной пропаганды, давала и какие-то порции знаний. Да, сейчас есть и Интернет, и все остальное... Но те знания, которые получили мы в то время с телеэкранов, не только гуманитарны, но и гуманны.

Віктор Коваленко, журналіст, “Новий канал”:

“Насправді я не любив Барні не стільки за якісь його особисті якості, скільки тому, що він був критик. Той, хто створює сам, не може любити критиків, надто вже різняться ці два роди діяльності. Один породжує, інший — ріже по живому. Якою б справедливою не була критика, вона завжди вершиться тим, хто не має (євнухом), над тим, хто має (творцем); тим, хто нічим не ризикує, над тим, хто ставить на карту саме своє існування — як економічний добробут, так і безсмертя”. Ці слова з роману “Деніел Мартін” Джона Фаулза.

З одного боку, творець не зацікавлений у гострих на язик і компетентних критиках. Адже, як би не приховували, творцю хочеться чути про себе тільки добре! Поки що, на жаль, українські Детектор медіа пишуть про телевізійників, як пересічні люди чи як колеги, але не пишуть, як Детектор медіа. Вони не знаються на телевізійних і інформаційних технологіях настільки добре, щоб побачити те, чого не бачить глядач, але приховує творець.

З іншого боку творці зацікавлені у критиці – адже їхнє творіння стає подією, коли про нього говорять. І омріяна творцями слава, що навіть є ціннішею за гроші – результат саме обговорень! Коли я стажувався у Лондоні у 1998, мені вдалося потрапити на одну прем”єру до Королівського театру, де ставили експериментальну п”єсу молодого режисера. Враження були суперечливі, але наступного ранку я взяв до рук кілька суботніх ранкових газет з рецензіями на ту виставу. Мало того, що критики “відписалися” так швидко, рецензії майоріли оцінками багатьох мистецтвознавців, акторів, режисерів, глядачів, був наведений якомога більший спектр вражень про режисера, акторів, драматурга, постановку тощо... Щоправда, ніде правди діти - прем”єру критики лаяли так само відчайдушно, як і вихваляли. Водночас лейтмотивом йшло: будь-який експеримент має право на існування, бо щось геніальне з цих експериментів врешті-решт мусить вийти!

Може, жадані українськими глядачами і творцями рецензії рано чи пізно вийдуть з експериментів наявних критиків? Зачекаємо.

Р.S. от “Детектор медіа”. - Спровоцировав заказанной нами статьей Наталье Влащенко “Почему статьи украинских телекритиков превращаются в политобозрения?” дискуссию, мы были рады активности ее участников как на нашем Форуме, так и в данном опросе на главных страницах сайта. Мы рады были услышать разнообразный спектр мнений – как нам кажется, получилось все довольно содержательно.

Конечно, наш опрос содержал в себе маленькую провокацию, которую ряд его участников заметил. Ведь вряд ли кто-то сможет дать точное определение того, что же является “классической” телекритикой? А “классическим” ТВ? “Настоящей” телекритикой? А “настоящим” телевидением? Наверное, эти родственные понятия гораздо более всеобъемлющи – чем, например, понятия жанра - и намного менее изучены, классифицированны, чем понятие той же “журналистики”, чтобы можно было их втиснуть в какие-либо достаточно-узкие определения. Но, во всяком случае, теперь, в результате дискуссии, мы точно знаем, что невыносимо тяжелого груза “классической” Детектор медіа над нами нет, поскольку в Украине ее нет в природе! А, значит, есть огромный простор для творческих поисков!

Изначально нам казалась спорной предложенная Натальей Влащенко (что отнюдь не перечеркивает нашего интереса и к такому взгляду) диллема: или – Детектор медіа, или - политика (политическая журналистика). Ведь наше ТВ не только много рассказывает о политике. Но и является, во многом, и отражением политических процессов, и даже их продуктом, не говоря уже о реалиях ТВ как политического инструментария. Можно ли говорить о том, какие у нас новости, не пытаясь понять, а почему они такие? Что стоит за такими новостями? И что поделаешь, если в нашей стране действительно стоит за ними много политики?! Оказалось, что это понимают и сами – многие – телевизионщики.

Более того, мы уверены, что современники тех же Белинского, Добролюбова, Писарева в гораздо большей мере могли считать их (если уж в рамках подобной диллемы) политическими публицистами, чем “классическими” литературными критиками. С полным на то основанием, надо сказать - в чем может убедиться каждый, еще раз перечитав их статьи.

Другое дело, что, конечно же, не только политики определяет качество теленовостей. Как нам казалось, именно об этом мы всегда и старались писать, говоря о том, что у каждого, в том числе и у журналистов, есть право – и возможность! – выбора и профессионализации собственного продукта. Как нам кажется, иногда нам удается что-то сказать и о контенте возможного выбора – хотя, наверное, не всегда удачно и убедительно, коль некоторые коллеги-телевизионщики этого практически не замечают. Что ж, будем стараться быть убедительнее и содержательнее.

Главное, что коллеги-телевионщики еще раз утвердили нас в том мнении, что Детектор медіа должна быть РАЗНОЙ. Кому-то интересно писать в рамках рабочего совещания для самих телевизионщиков – отлично! Кому-то – в рамках определения ТВ как искусства, анализируя телеязык, образные средства, и т.д – чудесно! А кто-то хочет обращаться к более широкой аудитории и, прежде всего, общественным контекстам существования ТВ. Телекритическая публицистика – почему бы и нет? Кто-то из публицистов основывается на процессах, происходящих в экономике, кто-то – в политике, кто-то – в социальной сфере, а кто-то – в нашем ТВ, тем более, что в эти процессы так или иначе вовлечены в современных обществах буквально все граждане, от мала до велика… А, может, кто-то когда-то захочет - и сможет! – всю возможную многогранность критического взгляда объединить!.. Главное, чтоб Детектор медіа – разной, от “мыльных опер” до “политобозрений” – было у нас как можно больше. И тогда и каждый читатель сможет найти то, что ему интересно, и чему он доверяет…

Как нам кажется, сайт “Детектор медіа” в меру сил и возможностей и прилагает к этому усилия, приглашая на свои страницы практически всех, в том числе – самих телевизионщиков. А вот что касается “условий”, которые пока что (мы верим, что временно!) для телекритиков создают телеменеджеры и менеджеры печатных изданий – это уже другая тема. Хотя, наверное, и во всех других сферах менеджеры СМИ имеют свои симпатии, свои связи, свои обязательства, которые диктуют и определенную редакционную политику… Вот только телеканалов пока что гораздо меньше – чем, скажем, промышленнных или сельскохозяйственных предприятий – вот и складывается порой впечатление, что именно в телекритике и телевидении происходит что-то особенное…

Что же касается сравнения сайта “Детектор медіа” с помойкой, а телекритиков – с официантами и дворниками – то мы удивились. Конечно же, исключительно в связи с такой ярко-выраженной ксенофобией по отношению к столь альтернативно-живописным местам и столь высокочтимым среди высоколобых интеллектуалов профессиям… Впрочем, каждый имеет полное право для СВОЕЙ дискуссии, даже в неприемлемом – как для нас – стиле “сам дурак”. Кстати, заметьте, мы не произносим слова “промышлять” - очевидно, немного по-разному понимая нотную грамотность профессионалов…

Ну а, вообще-то, мы благодарны всем за множество высказанных идей, замечаний и предложений. Конечно же, надо быть предельно аккуратными с фактами, конечно же, надо стремиться к объемному и незашоренному взгляду, в том числе - незашоренному политически. Конечно же, надо точно использовать ( и владеть) телетерминологией, конечно же, это безобразие, что исключительно лень, нерасторопность и недостаток опыта и контактов порождает узость экспертной базы Детектор медіа, и т.д, и т.п. Спасибо всем, что неравнодушны, что еще раз напомнили о необходимости каждодневных усилий над собой. За работу!

С уважением, Наталья Лигачева.

Читайте также статью обозревателя “Детектор медіа” Сергея Черненко.