Наталія Іщенко, головний редактор Uatoday.net

Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень, керівник програм розвитку громадянського суспільства

Володимир Войтенко, професор, доктор медичних наук

Євген Бистрицький, керівник фонду “Відродження”

Сергій Набока, журналіст, Радіо “Свобода”

Борис Кіпніс, метролог

Оксана Панасівська, директор з розвитку, “Інтерньюз-Україна”

Дмитро Лиховій, заступник редактора газети “Україна молода” У своєму інтерв’ю газеті “День” перед виходом своєї нової програми на ICTV Дмитро Кисельов зауважив, що “людям потрібен помічник, щоб розібратися у тому, в чому розібратися важко”.

На думку Дмитра, “західна журналістика займається відтворенням цінностей, а ми повинні займатися їх виробництвом на випаленій землі, яка залишилась після морального кодексу будівника комунізму”.

Як ви вважаєте, що і кому пояснює телеведучий у програмі “Подробно с Дмитрием Киселевым»?

Наталія Іщенко, головний редактор Uatoday.net:

- По всей видимости, г-н Кисилев хочет заменить народу отлученного от экрана г-на Долганова - объяснять и поучать - это была прерогатива программы "7 дней". Однако пока у московского телеведущего выходит обычная информационная программа, которую трудно отличить, к примеру, от "Подробностей" "Интера" (даром что названия практически совпадают). Впрочем, возможно, впоследствии Кисилев больше внимания начнет уделять пояснениям. Но на сегодняшний день лично я в программе за 4 декабря очень внимательно слушала не собственно ведущего, а ответы гостя студии - Евгения Марчука - многие из которых, если уж Кисилев взялся за ликбез, стоило бы прояснить. В частности, уточнить некоторые детали относительно отношения Марчука к Мельниченко.

Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень, керівник програм розвитку громадянського суспільства:

- Загальні враження від ефіру “Подробно” з Дмитром Кисельовим, якій відбувся у середу, 5 грудня, доволі двоїсті. У манері подання інформації немов продукується стиль своєрідного “інтелігентного Доренка”. У декількох фразах його можна охарактеризувати наступним чином: дещо про щось за допомогою простих фраз, коментарів, доступність яких межує з примітивністю. Але, водночас, без визначень руба та епатажних звинувачень на адресу того чи іншого політичного гравця.

У ефірі у середу, 5 грудня, з настирливістю, на зразок застосування класичної фрази про “Карфаген, який має бути зруйнований”, начебто обговорювалася тема кризи в українському футболі та нагальна потреба відходу Григорія Суркіса від керма українського футболу. У даному випадку ми маємо класичний приклад того, як колишня виборча зброя об’єднаних соціал демократів зразка 1998 року, за допомогою відповідних наголосів, здатна повертатися проти них самих.

Як демонструє досвід, дискусії про мову дуже часто носять ірраціональний характер. Аргументи, які застосовуються, грунтуються на власних переконаннях та інтерпретаціях, які відповідні висхідним позиціям того, хто дискутує. Отже, в ефірі “Подробно” начебто відбувалася дискусія про надання російські мові статусу офіційної. Однак протягом сюжетів автори програми дійсно, на мою думку, намагалися продукувати цінності “на выжженой земле, оставшейся после морального кодекса строителя коммунизма”, наче не було десяти років новітньої української історії у контексті застосування української мови.

В той же час своєрідним NB сюжетів програми було пропагування тези про більш, ніж близьку та більш, ніж братню Російську Федерацію. Навіть у таких різноманітних темах, як дискусія про мову та майбутній чемпіонат світу з футболу, де пропонувалося вболівати за збірну Росії.

Ефір програми, загальна манера подачі інформації може в черговий раз підтвердити відомий крилатий вислів – “простота гірша за крадіжку”. Адже за введенням принципу доступності з відтінками примітивності у ранг чи не основного принципу програми, вона втрачає грунтовність та плюральність, а, отже, перестає бути аналітичною та дійсно інформаційною.

Тези про те, що “людям нужен помощник для того, чтобы разобраться в том, в чем разобраться трудно” можуть вивести на давні та часто безплідні дискусії стосовно питання потреби в інтерпретаціях тієї чи іншої інформації, наданні відповідних акцентів. Більш ніж часто відповідна “допомога” виявляється не такою ж “безкорисливою”, або розташування тих чи інших наголосів часто призводить до викривлення інформації. Ці викривлення можуть бути доволі промовистими та технологічними у такий своєрідний період інформаційних і політичних реалій, як виборча кампанія.

Але український глядач та читач вже дуже давно навчився дивитися між кадрами та читати й сприймати інформацію між строк. У подібного процесу є свої традиції, своя історія та пояснення. Через це, відповідна “допомога”, яка може передбачати більш ніж конкретні інтерпретації та наголоси, може зіграти з тими, хто її несе, недобрий жарт. Реакція споживачів інформації може виявитися зворотньою, ніж планували автори…

Володимир Войтенко, професор, доктор медичних наук:

- Я считаю Дмитрия Киселева успешным, профессиональным и грамотным журналистом, который не делает явных передергиваний в отношении России и Украины.

Что касается того, чтобы помочь людям разобраться в каких-то сложных вещах, я думаю, что он в чем-то прав. Другое дело, что в таких условиях появляется возможность вместо настоящих ценностей подложить какую-нибудь фальшивку, и манипулировать сознанием, поведением зрителей. В принципе, не такими уж мы ушли из коммунизма, чтобы нам необходимы были подсказки просто квалифицированного журналиста для того, чтобы разобраться в фактах. По крайней мере, большинство людей.

Євген Бистрицький, керівник фонду “Відродження”:

- Треба додумувати до кінця те, що пропонує Кісельов, а це досить просто. Він, по-перше, у нових обставинах продовжує радянську справу "затаскивания людей в рай", “допомагаючи нам” зрозуміти те, що він змушений розуміти сам.

По-друге, він, очевидно, не вільний у виборі власної точки зору. Як журналіст приватної телекомпанії, він є заангажований іншими людьми, а також іншими цінностями. Це вже ним доведено у попередній програмі "Свобода слова", яка також була свободою його або їх слова. Тобто, він буде допомогати нашому розумінню з їх точки зору, хоча, очевидно, телеглядачі його про це не просили.

По-третє, відмова від європейської об'єктивності - це, у тому числі, його персональне самовиправдання у якості журналіста, який потрапив у складну ситуацію неможливості бути лише об'єктивним. Ця історія лисиці, яка винить виноград й вигадує свій коментар лише тому, що не може дотягнутися до зрілих плодів, відома з часів давніх греків. Моя точка зору зводиться лише до одного й у цьому: не назад, до пропаганди, а вперед, до Європи.

Сергій Набока, журналіст, Радіо “Свобода”:

- Що і кому пояснює Кисельов? На превеликий мій жаль, досі не можу цього зрозуміти, як не міг ніколи зрозуміти тих, хто вперто не бачить і не хоче бачити нічого під рукою, а все "зачарований на Схід".

Втім, зрозуміти це годі, а от здогадатися - можна. Глядачі на емоційному рівні, на рівні підсвідомості повсякчас мають відчувати меншовартість української мови, культури і всього іншого, що ще лишається у недобитків української нації. І всі ці тарапуньки й штепселі на багатьох каналах, де обидва ведучих виглядають, м"яко кажучи, пришелепуватими й трохи несповна розуму - певно, не мода, а щось більше…

Вперше я почув "аксіому" про повну й безнадійну відсутність кадрів для українського ТБ в Україні ще на початку першої каденції нинішнього Президента від одного з його вперто російськомовних радників, в якого аж слинка капала від захвату усім, що є в РФ. І тоді ж уперше почув ідею "запрошення" звідтам, ясна річ, для виконання абсолютно чітко артикульованих політичних завдань. Потім чув усе це від найрізноманітніших чиновничків, і от, нарешті, спрагла за справжньою тележурналістикою дурнувата Україна має щастя - нагоду хоча б дечому навчитися у справжніх фахівців…

Втім, з прагматичного погляду політменеджера усе це цілком доцільно. Нормально. І навіть логічно. Хоча й дорожче, проте надійніше. Іноземець тут не має давнього професійного кола спілкування, де можна щось почути і про фаховість, і про якісь морально-етичні принципи, читай - про торгівлю принципами й переконаннями (зрештою, якщо вони і є у даному випадку, вони ніяк не пов’язані ані з ситуацією в країні перебування, ані з ситуацією в тубільних медіа); не має він тут і відчутих особистих інтересів. Відтак - з чистим сумлінням (без іронії!) можна відробляти ангажемент, крім того - будучи позірно об’єктивним (дійсно ж - нічого тут не болить!).

Що хто кому пояснює - не аж так важливо, важливо - як.

А оскільки наразі я не можу (та й не дуже прагну) бути об’єктивним - вбачаючи у двомовності телеканалів не дуже тонке знущання з українців, експансію сусідньої держави та результат діяльності антиукраїнських, зрештою - антидержавних угруповань, розцінюючи сам факт залучення іноземців до постійної пропагандистської роботи в Україні не лише як політичну а й суто економічну безтактність до українських журналістів (безвідносно до їхніх переконань), вважаючи сусіднє ТБ (не лише російське, але й польське, угорське, штатівське тощо) аж ніяк не взірцем - то й публічно аналізувати роботу пана Кисєльова Дмитрія не маю можливості, і, зрештою, морального права.

Борис Кіпніс, метролог:

- Я видел только первый выпуск этой программы, с Михаилом Бродским. В современной 12-балльной школьной системе я поставил бы авторам идеи «9», исполнителю г-ну Киселёву - твердое «4», а первому приглашенному г-ну Бродскому - «5» за смелость и два балла по логике. Полное впечатление можно будет составить после просмотра еще двух - трех передач, но, может, это и нужно устроителям данного шоу? Это немного напоминает рекламный трюк со специально введенной грамматической ошибкой в слогане - если бы все было правильно, никто б и не заметил, а так - останавливаются и пытаются понять, чего же там понаписано...

Если мне в чем-то трудно будет разобраться, я в последнюю очередь буду искать объяснений политжурналистов во время предвыборной кампании.

Заниматься «производством ценностей на выжженной земле» не удастся по определению. Хорошо бы заняться именно возрождением, воспроизводством уже имеющихся, вековых и тысячелетних ценностей, таких, как семья, чадолюбие, честное отношение к труду, уважение к сединам, христианская мораль, наконец (другой у нас просто нет, мораль и религиозность - неразделимы).

Я подозреваю, что в виденном мною премьерном показе программы «Подробно...» Дмитрий Киселев постарался объяснить потенциальным избирателям, что им не надо голосовать за приглашенного в студию гостя. Но поставленной цели не добился, а лишь нажил себе еще одного недоброжелателя в лице последнего. Хотя, если ведущий и с остальными кандидатами будет вести себя так же задиристо, эпатажно и провокационно, то это уравняет их шансы быть не избранными именно благодаря этой передаче и существенно улучшит мое впечатление от нее.

Оксана Панасівська, директор з розвитку, “Інтерньюз-Україна”:

- Дивилася на цьому тижні програми Кисельова більш-менш регулярно. Не можу не відмітити, що він вміє вчитися на власних помилках. І, наприклад, після абсолютно, на мій погляд, провальних намагань залучити до співбесіди щодо питань мови, політики тенісиста Андрія Медведєва, уже наступного дня в передачі з Олегом Скрипкою він врахував можливу неготовність гостей студії “бути у темі” стосовно тих проблем, які від їх особистих та фахових інтересів досить далеко.

Що ж до намагань пояснити нам, несвідомим... Мені здається, пан Кисельов не просто бере на себе дещо забагато. А й ще не поважає своїх глядачів, корені яких, між іншим, у тій спільній для нас країні, де кількість читачів “товстих” журналів була нечувано для іншого світу великою. Я впевнена, що якщо б громадянам не намагалися, як в радянські часи, так і в пострадянські - весь час щось “пояснювати” – хоч за допомогою таких, як Кисельов, хоч за допомогою адмінресурсу – то ми всі жили б вже набагато краще. Бо розуміємо і можемо зрозуміти ми набагато більше того, про що нам весь час намагаються “втовкти”. Інша справа, що нас занурено у такі умови життя, що своє розуміння ми ще не здатні втілити у дії.

Дмитро Лиховій, заступник редактора газети “Україна молода”:

- Головне враження, яке залишається після перегляду передач із Дмитром Кисельовим, - це упередженість. Можливо, трохи менша, ніж у пана Долганова й трохи більша, ніж у пана Піховшека, але – упередженість. Тому й не бачаться ці аналітично-публіцистичні передачі конкурентами, бо всі три відпрацьовують одне замовлення з одного центру. Роблять це з різним ступенем незграбності й професіоналізму, але явно упереджено. І всі три в комплексі можуть сприйматися як “повний боєкомплект”. Слова ж Дмитра Кисельова про роботу “на випаленій землі” слід сприймати зовсім не в аспекті “після морального кодексу будівників комунізму”, а суто в аспекті піар-компанії певних політичних сил і напрямів.