1. Агрегатор Ukr.net зберігає ключове, практично монопольне значення для українських онлайн-ЗМІ. Функція впорядкування та ранжування новин затребувана читацькою аудиторією, тож Ukr.net, навіть не модернізуючи суттєво своїх послуг, залишається стабільним постачальником трафіку для українських онлайн-видань.

У подальшому таку монополію може зламати Google, який у 2018-му оновив свій новинний сервіс і надає онлайн ЗМІ безкоштовну можливість відображати контент на Google News.

Водночас Google залишається пошуковою системою №1 в Україні (частка ринку більше 85 %), веде відкриту публічну політику, зокрема взаємодію (зустрічі, презентації) із провідними ЗМІ, що зміцнює позиції київського офісу компанії як стабільного партнера. У майбутньому Google здатен виступити також центром постійного підвищення технологічної грамотності журналістських команд.

2. Онлайн-ЗМІ у 2018-му не знайшли нових, більш ефективних бізнес-моделей та концепцій фінансування. Типологія онлайн-видань за джерелами фінансування залишається незмінною:

а) коштом грантів, фондів, благодійних внесків (це стосується в першу чергу освітніх проектів та журналістських розслідувань);

б) коштом компаній і груп, зацікавлених у збереженні й розвитку ЗМІ як інструментів впливу на владу та суспільство;

в) змішана модель фінансування, за якою видання шукає всі можливі засоби монетизації (від рекламних надходжень до спецпроектів, які вирішують завдання замовників, та проведення конференцій).

Платну підписку як логічне джерело монетизації медіаменеджери тестують із обережністю. «Стара школа» онлайн-журналістики — наприклад, агентство «Інтерфакс-Україна» — є для ринку свідченням того, що все можливо. Однак у ситуації безкоштовного розмаїття в інтернеті вдалих кейсів впровадження оплати за контент недостатньо для наслідування. Ситуацію могла би змінити банальна домовленість ключових гравців — постачальників ділової інформації про платний доступ до топ-контенту. Проте значна частина онлайн-видань є в першу чергу інструментом впливу й не може звужувати свою аудиторію, тож такий сценарій найближчим часом малоймовірний.

Індикатором готовності української аудиторії до платного споживання стануть результати роботи міжнародних гігантів. Наприклад, за три роки роботи в Україні компанія Netflix не змогла швидко наростити аудиторію. Але це не зупиняє інших міжнародних гравців: зокрема, YouTube восени 2018 року відкрив для аудиторії країни платний сервіс YouTube Music. Популяризація платних послуг таких компаній може стати криголамом, що розширюватиме в Україні практику сплати за контент в інтернеті.

3. Не втратило актуальності питання, якою мовою онлайн-ЗМІ України слід оприлюднювати свої матеріали. У 2018 році десять із десяти найпопулярніших новинних ресурсів суспільно-політичної тематики надавали читачам контент у двох версіях: українською та російською. Розширення практики виробництва україномовного контенту в медіасередовищі відбувалося переважно еволюційним шляхом, за рішенням видавничих команд. Вірогідно надалі ці темпи в середовищі онлайн-медіа будуть збережені. Натомість цілеспрямовані спроби державних органів форсовано регулювати інтернет-середовище малоефективні. Так, попри законодавче закриття доступу до російських соцмереж в Україні, «Вконтакте» та «Одноклассники» за підсумками 2018 року увійшли в топ-десятку найчастіше відвідуваних українцями сайтів.

4. Протягом минулого року значна частина онлайн-ЗМІ України шукала шляхи зміцнення й розширення контакту з читачами, розвиваючи телеграм-канали. Стратегії взаємодії з аудиторією базувалися переважно на експериментах: хтось дублював вибірковий контент із сайту і сторінки в соцмережах, окремі редакції зробили ставку на персональні телеграм-канали авторів (головредів, зокрема), чимало випадків, коли матеріал одного автора публікували і в телеграм-каналі видання, й у персональному каналі журналіста.

Поруч із телеграм-каналами ЗМІ стрімко розвивалися канали анонімних авторів. На відміну від ЗМІ, анонімні телеграм-канали обтяжені меншою відповідальністю, тож можуть надавати резонансні за змістом і формою відомості. Це призвело до того, що популярність і вплив окремих анонімних телеграм-каналів конкурував із онлайн-ЗМІ, тож бізнес і установи почали їх враховувати у своїх комунікаційних стратегіях.

5. Ділові та галузеві ЗМІ у 2018-му, як і в попередні роки, потерпали від кадрової спраги, проте залишалися кадровим донором для корпоративного сегменту. Стабільно складні відносини бізнесу із владою та окремими соціальними групами зумовили хедхантінг журналістів, які розуміють логіку взаємодії із пресою, мають високу ерудицію й базові комунікативні навички. Темпи відтоку кадрів із журналістського середовища в суміжні індустрії вищі за темпи відновлення екосистеми ЗМІ.

6. Характерними для розважальних (особливо жіночих онлайн-ЗМІ) залишилися високі темпи виробництва контенту і значна залежність від зовнішнього порядку денного: презентації, конференції, прес-релізи, публікації зірок шоу-бізнесу в соцмережах є ядром редакційного контенту.

Для легкої промисловості країни, суб’єкти якої активізувалися після 2014 року (зростання курсу евро / долара зробило імпортні речі менш доступними для вітчизняного споживача), та музичної індустрії (отримала імпульс для розвитку зі введенням мовних квот на телерадіоконтент) жіночі видання стали стратегічно важливим презентаційним майданчиком.

Резонансною у 2018 році була ситуація зі звільненням головної редакторки українського Vogue, у текстах якої були виявлені факти плагіату. В контексті періодичних плагіат-скандалів у гуманітарних науках дискусія навколо Vogue Ukraine засвідчила, що в цілих сегментах медіасередовища, навіть на керівних ланках є зміщення в ціннісній системі координат. У 2018 році повага до стандартів журналістики й авторського права взяли гору. Проте ціла низка озвучених публічно позицій показала, що цехова солідарність і людяність здатні впливати на принциповість сприйняття журналістської відповідальності. Ситуація симптоматична, проблематика виходить далеко за межі одного видання, а рішення щодо стандартів роботи й кадрів переходять у зону відповідальності тих, хто готує й залучає кадри до виробництва контенту: до освітніх установ та медіаменеджерів.

7. Команди друкованих видань, що намагалися компенсувати падіння накладів (середній темп 10–30 % на рік) за рахунок розширення присутності в інтернеті, у 2018 році пережили низку розчарувань. В інтернеті не тільки інші джерела монетизації, а й інші споживацькі вимоги (формати, швидкість, ексклюзивність), що актуалізувало для редакцій друкованих видань неминучу необхідність навчання, перезавантаження ієрархій і підходів. Як будь-яке порушення сформованої десятиліттями практики, перехід редакцій друкованих ЗМІ в онлайн переважно викликав напруження в колективах (особливо в комунальних та державних, які 2018 року мали завершити роздержавлення), витрати на перезавантаження, що за великим рахунком залишило такі команди неконкурентними в порівнянні з новими. Онлайн-ЗМІ в порівнянні із друкованими газетами та журналами мають у рази коротший життєвий цикл (не 25 років, а п'ять, наприклад). Проте для споживача інформації в інтернеті їхні «смерть» і «народження» не мають такого відчутного значення, як у добу паперових ЗМІ. Через пошукові системи та агрегатори читач завжди має доступ до потоку інформації: замість новин від онлайн-ЗМІ, що припинило існування, системи оперативно підтягнуть відомості від інших постачальників.

8. Онлайн ЗМІ-довгожителі, що працюють в Україні більше десяти років, шукають переваги в наданні читачам під поточними оперативними публікаціями архівних матеріалів з історією питання. Зручним для читача є формат, запроваджений «Українською правдою»: редакційні матеріали попередніх років ретельно зібрані і структуровані під поточним текстом за цією ж темою.

Фактор часу в онлайн-журналістиці зміщується. Поруч із необхідністю стрімко надавати найсвіжіші відомості для ЗМІ все актуальнішим є розуміння реальних ритмів споживання, характерних для їхньої аудиторії, а також коректне нагадування про історію й контекст.

9. Редакції ЗМІ втратили монополію на постачання споживачеві контенту. Однак саме в них залишається функція перевірки фактів на достовірність. Журналістські команди мають професійні навички системної роботи з великими обсягами інформації і стандарти перевірки відомостей (серед яких традиційні для преси звернення до першоджерел, критичне зіставлення даних та аналіз перед будь-яким тиражуванням). Функція постійної системної перевірки інформації перед тиражуванням залишає міцним фундамент ЗМІ як соціально значущої інституції.

Довідка про автора:

Алла Шоріна — кандидатка наук із соціальних комунікацій, медіаменеджерка, керівна партнерка комунікаційної групи «Імпульс». Із 2011 року — директорка з корпоративних комунікацій «Укркоопспілки». У 2013–2018 роках очолювала холдинг COOP-media, що випускає всеукраїнські видання «Порадниця», «Вісті…», інтернет-видання uamarket.info, дитячий журнал «Розумашки», розважальний портал LeMonade.

Фото: enr.com