У кожного телеканалу — свої улюблені кандидати у президенти. Можна навіть сказати: свої кохані кандидати. Що ж до неолігархічних текстових ЗМІ, то не буде помилкою констатувати: останніми тижнями персоною № 1 у них є Володимир Зеленський. Його найчастіше згадують і найбільше обговорюють як кандидата у президенти. Звісно ж, це лише додає відчуття реальності його участі у виборчій кампанії.

Сам Зеленський уміло підігріває увагу до себе. От заявив він, що вихід в ефір його привітання під бій новорічних курантів — це нібито було технічною помилкою каналу. Але чому ж він не заявив цього по гарячих слідах, а взяв таку велику паузу? Й оприлюднив свою заяву саме тоді, коли вщухли й почали забуватися дискусії: чи гідно вчинив канал, а чи ні? Чому вкинув свою заяву саме тоді, коли через інцидент із журналістами «Схем» піар пішов не надто вигідним для нього?

Як на мою думку, хто вітатиме глядачів у момент настання Нового року (а чи взагалі ніхто) — це є виключною справою каналів та їхнього керівництва й залежить виключно від їхнього почуття міри та смаку. Але в даному разі ми маємо дещо інший контекст, бо під час привітання Зеленський оголосив, що балотуватиметься на посаду президента. І ця деталь усе змінила: її можна було тлумачити як надісланий глядачам меседж, що нібито Порошенко як президент уже не є актуальним, актуальним без п'яти хвилин президентом є Зеленський. Бо погодьтеся: оголошення про президентські наміри в контексті привітання з неполітичним святом як для артиста, а не політика було явно не за темою, явно, як то кажуть, не до столу. Зеленський вітав телеглядачів саме як претендент у політики, а не як артист.

Незвичною була й процедура офіційного висунення Зеленського кандидатом у президенти. Висунула його така собі партія «Слуга народу». Чим відома ця партія тому самому народові? Одним-єдиним — тим, що висунула Зеленського у президенти. Про жодну іншу акцію цієї партії, не кажучи вже про її програмні та ідеологічні настанови, невідомо, а гугл і до сьогодні не дає жодних даних про хоч який-небудь сайт партії. Дивна якась вона. Фантомна якась.

Тож варто повернутися більш ніж на півроку назад. Тоді в одному із соцопитувань серед кандидатів у президенти було названо Зеленського. І понеслося: численні ЗМІ в багатьох матеріалах про майбутні вибори згадували Зеленського, йому та його електоральним перспективам присвячували аналітичні колонки. Виглядало так, ніби ті самі численні ЗМІ потлумачили результати соцопитування не як привід до роздумів, а як керівництво до дій. А ще виглядало так, що залишало запитання: що це — стадний інстинкт, а чи організована кампанія із розкручування Зеленського як реального кандидата? Іншими словами, чи йшлося про звичайний інфотейнмент, а чи про щось інше, про якісь товарно-грошові відносини між ЗМІ та спонсорами Зеленського? Можливо, рано або пізно ми дізнаємося, на якому саме етапі розпочалася продумана виборча кампанія керівника «Кварталу».

Рейтинги Зеленського відтак зростали. Й самому головному кварталівцю, зрештою, залишилося тільки милостиво погодитися: мовляв, на прохання трудящих, так уже й бути, він піде на вибори — мовляв, народ ну дуже вже просив. «Не корысти ради, а токмо волею пославшей мя общественности». Таким чином, Зеленський-кандидат став стовідсотковим медійним продуктом, медійним витвором. Не пам'ятаю вже, який геніальний продюсер заявив іще в 1990-х роках, що здатний розкрутити поп-зірку з кого завгодно. Виявилося, що в політиці це теж цілком можливо.

Вже нещодавно в різних виданнях раптом з'явилася ціла низка аналітичних колонок, автори яких доводили: кампанія Зеленського — це новітнє й передове слово в політтехнологіях, вона схожа на кампанію Трампа й прирікає нашого героя на успіх. Це було, звісно, цікаве спостереження — от тільки хотілося би, щоби політика в Україні нарешті перестала бути самою лише технологією. Хотілося би, щоби на кампанію Зеленського ЗМІ дивилися не лише з точки зору самого Зеленського та його шансів, а й із точки зору суспільства — що воно отримає в разі, якщо головний кварталівець стане президентом. А таких публікацій обмаль.

А тим часом ніхто так і не знає, якими є політичні погляди популярного кандидата. Він про це ніколи нічого не казав. Дехто розглядає як програмне його інтерв'ю Дмитрові Гордону, дане буквально напередодні оголошення про намір балотуватися. Але й у ньому він не сказав нічого конкретного — або уникав прямих відповідей, або відповідав розпливчасто й загально. Втім, і з цього інтерв'ю можна виловити певну інформацію, тож подивімося на певні його фрагменти. (Чимало фрагментів блискуче проаналізувала Гала Скляревська.)

Передусім, звернімо увагу на інтерв'юера. Це є характерним стилем Гордона — вдавати із себе однодумця того, кого він інтерв'юює, та вдячного слухача. Характерний прийом: він перериває надто довгі репліки інтерв'юйованого, ніби продовжуючи їх сам — виходить повне враження розмови однодумців. Але в даному разі Гордон передав куті меду, на самому початку назвавши Зеленського «великим актором» і потім неодноразово відпускаючи найвищі компліменти на кшталт «видатний». Зеленський не надто пручався, не протестував і не просив пом'якшити епітети.

Дуже детально він розповідав, за яких обставин від яких сум грошей відмовлявся. Який він непідкупний, одне слово. Так, кандидат у президенти цілком може наголошувати на своїй чесності (й Зеленський не один такий), але в даному разі виникало стійке відчуття надмірності: надто вже ця тема подавалася довго й детально. І ще — відчуття хвалькуватості.

Зеленський розповів про свої зустрічі, про свій досвід спілкування із президентами. Так, він уживав до Януковича дуже лайливі епітети, але... ані кого іншого він, як і Гордон, не називав по батькові, а Януковича — Віктором Федоровичем. Ані про кого не розповідав так детально. Лексика вочевидь суперечила стилістиці викладення. Й от сухий залишок: враження, що Кучма та Янукович і були як не найкращими, то «найбільш своїми» президентами, натомість Ющенка й Порошенка він зобразив дуже скупими мазками, і їхні портрети вийшли особливо непривабливими. Зрозуміло: найбільше й найтісніше Зеленському довелося комунікувати саме з тими президентами, які сприймали артистів як придворних блазнів, як обслугу, перед якою й у халатах не соромно постати — добре хоч, не з бігуді у волоссі. Але ж Зеленський мав би це усвідомлювати! Мав би не сприймати це як норму!

Наш кандидат пообіцяв легку і швидку деолігархізацію: мовляв, він збере до себе всіх олігархів і домовиться з ними, щоб вони жили за правилами, а якщо ні — покарання. От усе так просто. Так олігархи до нього й дослухаються, еге ж. (Залишмо навіть за дужками нав'язливі підозри в особливих стосунках з одним із олігархів.) Що ж до покарання, то покарання громадян за президентським особистим розпорядженням (окрім суто службових покарань прямих підлеглих президента) українським законодавством не передбачено — й дуже хочеться вірити, що ніколи й не буде передбачено. Є, звісно, ще один спосіб особистого президентського покарання — бездоганно слухняні суди: як то кажуть, іще «краще».

Втім, тут Зеленський чітко окреслив свій цільовий електорат — людей, які вірять у можливість легкого і швидкого розв'язання будь-яких проблем. Людей, які вірять у наявність чарівної палички, яку злі олігархи заховали й не дають народові. Власне, чим він так привабив своїх політичних прихильників? Можна припустити: тим, що на сцені висміював геть усіх політиків. «Усі вони — гади», — багато з тих, хто так думає, побачив у Зеленському свого однодумця. Власне, станом на сьогодні єдине зрозуміле політичне послання Зеленського своєму потенційному електоратові можна сформулювати як «противсіх». «Проти всіх» — це, дуже ймовірно, і є та політична позиція, та політична програма Зеленського, яку вбачають його електоральні прихильники. «Проти всіх», показати всім «їм» велику дулю — а там хоч потоп.

Що ж до конструктиву, то тут — повний простір для фантазії. Вважаючи Зеленського своїм однодумцем, кожен із його політичних прихильників наділяє його своїми власними бажаними чеснотами. Зеленський політик — це сьогодні щось на кшталт дитячої забави «розмалюй картинку»: хто як хоче, той так і розмальовує, в які захоче кольори й із якими захоче візерунками. Кожен сам створює образ, яким наділяє Зеленського як політика. Переконаний: якщо зібрати разом усіх, хто підтримує Зеленського-кандидата, вони вже за п'ять хвилин перескандалять усі з усіма — бо надто різного Зеленського намалювали собі у своїх уявах.

Сам Зеленський підживлює таке враження про себе, закликавши своїх шанувальників написати йому програму. Судячи з потоку найекстравагантніших пропозицій, що почали надходити, він і тут орієнтується на цілком певний цільовий електорат — людей із геть невисоким освітнім рівнем. Здавалося, все ж таки, що продукція «Кварталу» розрахована не лише на таку публіку.

Але от саме тут нашого кандидата й підстерігає головна небезпека. Бо рано чи пізно, а цю програму в остаточному вигляді доведеться оприлюднити. Рано чи пізно, а доведеться виголошувати бодай щось конкретне, а не лише «ну й дурні вони там усі». І що тоді? Ви можете уявити силу розчарування тих, хто не побачить і не почує там своїх пропозицій?

Звісно, врешті-решт може виявитися, що участь Зеленського у виборчій кампанії — це грандіозний спектакль, грандіозна пародія, такий собі сиквел фільму «Слуга народу» в жанрі реаліті-шоу. От тільки поки що ця пародія виходить зовсім не смішною. Й надто багато в неї вкладено.

Фото: УП