2 січня 2019 року на гумористичному сайті Anekdot.ru з’явився такий жарт: «Вмикаєш телевізор у США і бачиш, що головна країна у світі — США. Вмикаєш телевізор у Німеччині і бачиш, що головна країна у світі — Німеччина. Вмикаєш телевізор у Росії і бачиш, що головна країна у світі… Україна».

Побачений анекдот виявився більш ніж у тему для автора цих рядків, який того дня, власне, зайшов на сайт анекдотів перепочити після перегляду «серйозних» російських онлайн-ЗМІ.

Онлайн-ЗМІ, звісно, все ще не «телевізор» у плані охоплення й управління думками мас. Принаймні, не в Росії (як і не в Україні). Що ж, добрий розбір російського «телевізора» в контексті української тематики зроблено, наприклад, тут. Але онлайн-видання розбирати де в чому навіть цікавіше.

Подальший текст не містить даних професійного контент-аналізу й тому не може претендувати на статус репрезентативного дослідження. Адже йтиметься тільки про одне видання. Проте рекламним — ну чи антирекламним — цей текст не є теж.

Більшість із тих, хто читатиме ці рядки, вже має уявлення про онлайн-видання Gazeta.ru, створене понад 20 років тому. Тим, хто такого уявлення не має, можна повідомити, що Gazeta.ru належить до найпопулярніших російських онлайн-видань як за відвідуваністю, так і за цитованістю. В тому числі в світі. 2018 року — як і, наприклад, 2014-го — вони були в першій п’ятірці.

При цьому Gazeta.ru має щонайменше одну принципову відмінність від більшості інших російських топових інтернет-ЗМІ. Тут роблять ставку не на стрічку новин, а на матеріали. Але водночас (на відміну від того ж «Коммерсанта») головну роль тут відіграє не ексклюзив, а максимальна кількість інформації під той чи інший інформаційний привід.

Матеріали в цій «газеті» подають у вигляді насиченого, проте відносно короткого й читабельного тексту. Такі собі «розгорнуті новини» на всі теми політичного, економічного, суспільного, спортивного, світського і навіть наукового життя.

Так ось. За підрахунками автора, з 31 грудня по 2 січня включно на сайті Gazeta.ru вийшло 98 таких матеріалів. І от із них Україні так чи інакше було присвячено 24. Це, як неважко зрозуміти, без малого чверть.

На зіставну з Україною увагу цієї редакції заслужили лише США. Якщо ж брати країни колишнього СРСР, то, крім України, в святкові дні Gazeta.ru згадала… одну, й лише одного разу. Це була Вірменія, якій «Газпром» із нового року підвищив ціну на газ.

Деякі українські матеріали стосувалися міжнародної тематики в цілому, й наша країна фігурувала там як одна з підтем. Наприклад, так було з оглядовим текстом на міжнародну тематику «От Курил до Брюсселя: чего ждать в 2019 году».

Цей текст редактори вирішили супроводити фотографіями Путіна, північнокорейського диктатора Кім Чен Ина, японського прем’єра Синдзьо Абе та… Юлії Тимошенко. Хоча в самій статті сказано лише, що на час випуску матеріалу Тимошенко кандидатом у президенти ще не реєструвалася, але раніше «заявляла про такі наміри».

Що ж, припустімо, що Юлія Володимирівна просто видалася російським редакторам найфотогенічнішою серед усіх українських шукачів президентського крісла.

Якщо неймовірна кількість матеріалів про Україну дивує, то тональність, на жаль, аж ніяк. Ось заголовки тих самих двадцяти чотирьох матеріалів у алфавітному порядку:

«Блокада Киева: в Раде возмутились сокращением хлебных норм»;

«Больше ничего не остается: как шахтеры голодают на Украине»;

«“Брошен при паническом бегстве”: в ДНР взяли пленного»;

«“Вброс украинских пропагандистов”: Минобороны ответило СМИ»;

«Взрыв в Новый год: как пострадал Донецк»;

«Газовая война: как Россия отключила Украину»;

«“Гарпуны” для Киева: в США рассказали о поддержке Украины»;

«Герой Украины: как в Киеве встречали Хмельницкого»;

«“За пропаганду агрессора”: на Украине запретили NewsOne»;

«Зеленский или Тимошенко: на Украине началась предвыборная кампания»;

«Кандидат Коломойского? Зеленский подвинул Порошенко в новогоднем эфире»;

«Новое военное положение: в ЛНР готовятся к провокации»;

«Новый год по-киевски: “вернуть Донбасс и Крым”»;

«“Опускают и возвращают в XVII век”: Ющенко рассказал про Украину»;

«Первая после Путина: как Лобода стала главной звездой России»;

«“Порошенко из-под стола вытаскиваем”: пранкеры позвонили Кличко»;

«“Прославление нацизма”: в ФРГ раскритиковали марш в Киеве»;

«C Бандерой — в Новый год: на Украине празднуют юбилей палача»;

«Сирия и Украина: что обсудили Путин и Макрон»;

«Снеговик и Бандера: в Киеве проходит марш националистов»;

«Украина против “Кавказской пленницы”: кому помешали Гайдай и Рязанов»;

«Убытки и безработица: россияне обойдутся без сладостей с Украины»;

«“Я тебе, конечно, верю”: обещания политиков на 2019 год»;

«“CNN вам напомнит”: телеканал отдал Симферополь России».

Охочі можуть із легкістю знайти кожен із цих матеріалів через пошукові системи. Чи всі — на сторінці видання. Для нас важливо розуміти, що російська редакція, яка вже багато років — і в цілому небезуспішно! — намагається уникати відвертої брехні та «жовтизни», у відношенні України обрала шлях маніпуляцій не так фактами, як інформаційними приводами.

Сюди ж відноситься й банальне пересмикування — як ось у цьому фрагменті «економічної аналітики».

Зрозуміло, що з 2014 року український експорт упав не лише на європейському, а за всіма напрямами, й не через Асоціацію з ЄС, а через «гібридну» агресію Росії з усіма її наслідками. Але автор статті наче зняв із себе відповідальність — це ж бо слова українського екс-чиновника, нічого не вигадано! Хоча й прямої цитати, зауважмо, чомусь не наводиться.

Ще один улюблений прийом із цього арсеналу можна б назвати «презумпцією слона». Як у відомій крилатій фразі муху перетворюють на слона, так і російські «оглядачі» полюбляють роздмухати незначущу подію чи просто висловлювання до рівня… ну якщо не сенсації, то, принаймні, чогось доленосного.

Хоча, наприклад, у тому, що депутат бундестагу від правопопулістської «Альтернативи для Німеччини» Пйотр Бистрон критикує святкування в Україні дня народження Степана Бандери, нічого доленосного немає. Європейські ультраправі взагалі, й німецькі — зокрема, відомі своєю дивною підтримкою Путіна в його «боротьбі з українським фашизмом» (дивною для ультраправих, я хочу сказати). Із приводу Бандери могли б і партійну заяву видати. Але  все обмежилося словами одного-єдиного депутата.

Зате розкрутили її російські ЗМІ неабияк, а Gazeta.ru зліпила цілу статтю, додавши туди висловлювання чеського президента Мілоша Земана (до речі, Бистрон теж етнічний чех) і якогось російського сенатора. Головне — наголосити в заголовку, що святкування дня народження Бандери «розкритикували у ФРН».

А знаєте, що стало приводом для статті під гучною назвою «Больше ничего не остается: как шахтеры голодают на Украине»? А те, що з вимогою виплатити борги по зарплатні оголосили голодування п’ятеро співробітників державної шахти «Курахівська». Ще раз: п’ятеро. З них власне шахтарів — двоє.

Часом співробітники Gazeta.ru взагалі забувають відстежити хоч би позірну відповідність заголовка та змісту. Зі статті «“Вброс украинских пропагандистов”: Минобороны ответило СМИ» можна чимало дізнатися як про справжні, так і про вигадані проблеми української армії. Не можна звідти зрозуміти лише одного: який стосунок ці проблеми мають до розповсюдженої російськими медіа інформації про проблеми в армії РФ. Мало того — звідки випливає причетність до цієї інформації «українських пропагандистів», стаття не пояснює теж!

Так доходить до «сенсацій», із яких посміється навіть кожен більш-менш уважний російський читач, не кажучи вже про українського. Наприклад, статтю «Блокада Киева: в Раде возмутились сокращением хлебных норм» побудовано на виступі у Верховній Раді депутата Вадима Рабіновича. Пан Рабінович, виявляється, нарахував, що на кожного українця нині на день припадає… 100 грамів хліба, а в блокадному Ленінграді було 250.

Звідки пан Рабінович узяв цю нісенітницю, лишається загадкою. До речі, у блокадному Ленінграді бували норми й значно більші, і значно менші за 250 грамів — але фактаж не хвилює не лише пана Рабіновича, а й російського «журналіста».

Та що ж тут дивуватися, скаже читач цієї колонки. Російські ЗМІ, навіть «якісні», давно вже забрехалися у відношенні України… Читач матиме рацію, але водночас є один цікавий нюанс.

Річ у тім, що будь-яка свідома брехня — і пропаганда як її різновид — має бути саме свідомою. Тобто зумисним викривленням фактів. А тим часом у гонитві за потрібною тональністю російські пропагандисти, в кінцевому рахунку, дурять самі себе.

На прикладі Gazeta.ru це помітно як мало на якому іншому. Вище вже сказано, що, в принципі, це видання не є суто пропагандистським. Перший-ліпший приклад із тих же новорічних матеріалів — історична хроніка депортації калмицького народу сталінським режимом у 1943 році. Цілком пристойний, зважений матеріал.

Але вже в подібній же хроніці до десятиріччя «газової війни» Росії та України можна знайти чимало — ні, не лише пропагандистських викривлень (яких там теж вистачає), а відверто помилкових суджень. Наприклад, спеціальний наголос на тому, що голову НАК «Нафтогаз України» 2005–2006 рр. Олексія Івченка призначив уряд Юлії Тимошенко.

Формально-то воно було так, але в реальності пані Тимошенко неабияк опиралася цьому призначенню, нав’язаному Банковою. І крові ці двоє одне з одного випили чимало — в тому числі й публічно. Тож версія напрошується проста: компілятори хроніки були просто «не в темі» реалій, прекрасно відомих кожному, хто хоч скількись серйозно цікавиться новітньою українською історією.

Такі от спеціалісти із тлумачення «українського питання» затребувані в нинішній Росії. Квінтесенцією подібних непорозумінь, щоб не сказати невігластва, можна вважати по-своєму навіть кумедний матеріал із підзаголовком «Ющенко рассказал о насильственном возвращении украинцев в XVII век».

Звісно ж, Віктор Андрійович адресувався не «владі», як це приписав йому російський автор. Адресувався він у першу чергу Юлії Тимошенко. Саме вона обіцяє знизити ціни на газ удвічі, й саме вона є, мабуть, єдиною зіркою українського топ-політикуму, яку він ненавидить цілком відкрито. А вчетверо знизити ці ціни з білбордів обіцяє Сергій Каплін, який нещодавно подав документи на реєстрацію себе кандидатом у Президенти України.

Авжеж, і Тимошенко, й Каплін є депутатами парламенту, і в певному сенсі їх таки можна вважати «українською владою». Але чи не здається авторові статті в Gazeta.ru, що він — автор, а не Ющенко — трохи заплутався в трьох соснах? Чув дзвін, та не знає, де він?

Цілком можливо, що й не здається. Цілком і навіть дуже ймовірно, що подібні автори дозволяють собі не просто викривлювати факти, а елементарно не перевіряти їх. «И так сойдет», чого вже там. Загальна картина показу України в російських ЗМІ вперто наштовхує саме на таку думку. Й Gazeta.ru тут тільки приклад — приклад того, як на непорозуміння, у прямому сенсі слова, перетворюються навіть відносно притомні в інших темах російські медіа.

У практичному вимірі це означає, що в Росії, де так полюбляють покритикувати заборону російського інформаційного мовлення українською владою, відбувається інший процес — тотального викривлення. Така інформаційна завіса ще небезпечніша за «залізну» чи «оксамитову». Адже російський споживач інформації — та що там, навіть дистриб’ютор цієї інформації, тобто «журналіст» — упевнений, що бачить усе як є.

А потім дивується — й ображається! — що Україна виявляється геть не такою, як він собі думав. Він же стільки про неї читав…

Фото: Gazeta.ru