Львівський журналіст і письменник Маркіян Прохасько планує провести два місяці на українській антарктичній станції «Академік Вернадський» та написати книжку-репортаж про Антарктиду. «Видавництво Старого Лева», яке цього року опублікувало художню збірку Маркіяна «Нестримна сила води», наперед погодилося надрукувати і книжку про Антарктиду. Маркіян Прохасько хоче завершити й видати свою книжку до 28 січня 2020 року — у цей час відзначатимуть двохсотріччя відкриття Антарктиди.

До запланованої подорожі в Антарктиду Маркіян був у кільканадцяти країнах Європи та не виїжджав східніше України. Найтриваліша мандрівка — півтора місяці в Німеччині, де він допомагав збирати й відправляти гуманітарну допомогу в Україну. Маркіян здобув історичну та журналістську освіти в Українському католицькому університеті. Після університету працював в онлайн-виданнях, а згодом вирішив бути фрилансером: дописує в різні медіа, пише есеї та художні оповідання. Говоримо з Маркіяном про те, чому він вирішив писати про Антарктиду і як йому вдасться потрапити на край світу.

— Антарктида — вона якась загадкова, цікава. Думаю, багато людей мріє там побувати. Звісно, є книжки про Антарктиду, але в Україні їх обмаль. Є, наприклад, книжка прес-аташе Національного антарктичного наукового центру Володимира Бочкарьова, в якій він у репортажному стилі описує свою подорож та життя на станції «Академік Вернадський». Хочу почитати її найближчим часом. Також натрапляв на публікації з порадами для туристів, бачив фотографії з Антарктиди та фільми про неї. У наш час можна знайти багато різної інформації в інтернеті, зокрема світлин від професійних фотографів. Однак, шукаючи матеріал про Антарктиду, я побачив, що в нас немає книжки, яка би містила комплексну інформацію. Мета моєї подорожі — не лише написати репортаж, а й створити пізнавальну книжку про найвищий континент Землі.

Усвідомлюю, що в одній книжці не можна розкрити цю тему повністю. Проте мені б хотілося, щоб була книжка, в якій читач міг би знайти інформацію про біологічні види Антарктиди, вплив материка на погоду у світі, історію створення полярних станцій чи прогнози танення льодовиків, а також про вчених, які працюють в Антарктиді та чому їхні дослідження не можна проводити в інших частинах світу. Зокрема написати про внесок українських науковців, які працюють на «Академіку Вернадському». Ми читаємо новини про відкриття, однак за кожним дослідженням також стоїть історія людини, яка вирішила займатися наукою. Тому в майбутню книжку хотів би вмістити «портрети» дослідників Антарктиди.

Я спочатку думав, що простіше буде потрапити на полярну станцію якоїсь іншої країни, а не України. Однак у такому разі довелось би писати книжку іншою мовою, для іншої публіки, підлаштовуватися до їхньої ментальності та зацікавлень, співпрацювати з іншим видавництвом. Радий, що моя подорож в Антарктиду буде на українську станцію «Академік Вернадський». Не хочу перебільшувати значення майбутньої книжки, зрештою, що може зробити одна людина? Однак, якщо напишу книжку для широкого кола читачів, розповім про внесок українців у розвиток науки та дослідження в Антарктиді і про це дізнається декілька тисяч чи десятків тисяч людей, це вже непогана цеглинка для великої справи.

— Як давно ти цікавишся темою полярних досліджень?

— Антарктидою я почав цікавитися ще зі школи, однак не хочу перебільшувати свого захоплення. Смішно говорити про мій ексклюзивний інтерес, адже, мабуть, багато кому подобається розглядати карти й подорожувати. Більше, ніж умовний середньостатистичний читач, почав перейматися цією темою п’ять років тому. Хотів знайти книжку, щоб, не докладаючи додаткових зусиль, прочитати популярно викладену від А до Я інформацію про Антарктиду. Не знайшов і подумав, що було би класно її написати. Звісно, вірив у таку можливість, але не сподівався, що нагода трапиться так швидко. Такі події наче несподівані і сподівані водночас, однак коли вони все ж таки трапляються, це наче грім серед ясного неба. Ще немає двох місяців, як спілкувався із новим керівником Національного антарктичного наукового центру Євгеном Диким, а тепер планую свою мандрівку в Антарктиду.

У вересні Національний антарктичний науковий центр МОН України оголосив набір учасників на 24-ту антарктичну експедицію. Коли я переглядав вакансії, то подумав, що на станцію «Академік Вернадський» можу потрапити лише кухарем. Проте й тут шансів немає, оскільки потрібен багаторічний досвід роботи й відповідна кваліфікація. Вирішив звернутися безпосередньо до Євгена Дикого, щоб запитати: чи взагалі можливо поїхати разом із учасниками експедиції за умови, що напишу книжку, знайду видавництво, а всі витрати візьму на себе. Пан Євген сказав, що популяризація наукових досліджень в Антарктиді нині актуальна, адже 2020 року відзначатимуть двохсотріччя відкриття цього континенту. Так я отримав можливість жити два місяці, із січня по березень, на станції «Академік Вернадський». Сподіваюся, що все вдасться.

— Як сприйняли новину про поїздку в Антарктиду колеги-журналісти?

— Ця новина поширювалась у медіа під різними заголовками, й багато людей нічого, крім заголовка, не читали. У результаті такого «поламаного телефону» інформація про мою участь в експедиції могла бути спотвореною: нібито мене беруть на неоголошену у вересні вакансію та ще й платитимуть зарплату з державного бюджету. Проблема в тому, що не всі дочитали матеріал, у якому йдеться про те, що я здійснюватиму свою репортажну мрію не коштом держави, а за самостійно зібрані кошти. Свою мандрівку я придумав сам, відповідно і збиратиму на неї гроші також сам.

Я взагалі не люблю говорити про свої плани наперед. Теоретично можна було би спробувати знайти кошти, щоби поїхати в Антарктиду, написати книжку й показати вже готовий результат. Однак декларування намірів має свої переваги. По-перше, я шукав не лише фінансової, але й інформаційної підтримки в різних медіа, адже чудово було би крім книжки написати також матеріали для ЗМІ про Антарктиду й дослідження там. Журналісти отримали цікаву історію та захотіли про неї розповісти. Сподіваюся, це сприятиме зростанню інтересу до майбутньої книжки. Другий важливий момент — мій намір перестав бути абстрактним, і це підштовхує до дій. Люди часто зупиняються за кілька кроків до здійснення мрії, а в мене вже немає шляху назад — і це добре. Третій важливий аспект: я поїду в Антарктиду після новорічних та різдвяних свят, а в цей час новина про експедицію ризикує залишитися непоміченою. Звісно, це не проблема, але хотілось би зацікавити темою Антарктиди якомога більше людей.

— Як уявляєш своє перебування на станції «Академік Вернадський»?

— Інколи легше не будувати планів, бо на місці все виявиться зовсім не так. Краще не придумувати надто багато деталей, а залишити певний вакуум. У кожного учасника експедиції будуть свої завдання. Я налаштований нікому не заважати, а робити щось корисне для команди та для майбутньої книжки. Хотів би якомога більше побачити й занотувати, поговорити з мешканцями «Академіка Вернадського». Сподіваюся, що працівники матимуть сили та бажання спілкуватися зі мною після роботи.

Я ще не знайомий з учасниками майбутньої сезонної антарктичної експедиції. Однак це не принципове питання, навіть цікавіше познайомитися вже на місці. У сезонну експедицію їде кільканадцять людей: вірю, що точно знайду цікавих співрозмовників. Я не безпосередній учасник експедиції, навіть не знаю, як правильно окреслити свій статус. Окрім того, їду лишень на два місяці. Беруть — то й тішуся. Щоб зорієнтуватись у тематиці, зараз читаю про попередні експедиції, про фахівців та їхні дослідження.

— Чи вестимеш блог і писатимеш враження безпосередньо з антарктичної станції?

— Теоретично хотів би робити якісь пости онлайн, але є певні нюанси. По-перше, все залежить від того, скільки відбуватиметься чогось цікавого саме для читачів. Не хотілось би просто констатувати факт, що побачив пінгвіна. По-друге, не впевнений, чи будуть технічні можливості для регулярного виходу в інтернет.

Сподіваюся зібрати багато матеріалу, а крім тексту планую робити фотографії та по можливості знімати відео. Про кореспонденцію з Антарктиди домовився з івано-франківським виданням «Курс». На самому початку звертався ще до кількох видань, проте тоді далеко не всі вони виявили особливе зацікавлення — або не повірили в ідею, або не мали можливості долучитися. Коли вийшла новина про подорож в Антарктиду, до мене звернулися з різних медіа й ми домовилися про співпрацю — підготую матеріали, вони їх опублікують.

— Як ти готуєшся до поїздки?

— Зараз займаюсь організаційними питаннями, оскільки варто подбати про квитки на літак та зібрати необхідне спорядження. Мені сказали готуватися як до походу в зимові Карпати — лижні штани, куртка, яка відштовхує воду, тощо. Знайти таке спорядження — не проблема. Окрім того, в Антарктиді я буду лише два місяці влітку, коли температура повітря зазвичай не опускається нижче десяти градусів морозу. Там погода взагалі може бути ліпша, ніж у січні-лютому в Україні. Не хочу казати, що це дуже легко, однак це літо, а не зима, коли в Антарктиді тріскучі морози, шторми, сильні вітри й полярна ніч.

Коли питання логістики будуть вирішені, читатиму книжки та наукові статті про цей континент. Хотілось би зустрітися з якомога більшою кількістю учасників попередніх антарктичних експедицій, проте не завжди є така можливість, оскільки вони мешкають у різних містах України — Одесі, Харкові, Києві… Планую поговорити з мандрівниками, які відвідали цей континент. Хочеться вірити, що книжка про Антарктиду буде потрібною, адже навіть зараз багато людей задекларувало, що читатиме її.

Фото: Катерина Москалюк