Дмитро Кошовий у журналістиці вже 25 років. У 1993-му, ще студентом-кібернетиком НТУУ «КПІ» він прийшов у щотижневу газету «Фінансова Україна». Видання виходило за ліцензією британської Financial Times і користувалося популярністю. «Я добре розумів цифри й це давало мені велику перевагу. А ще мав хороший багаж знань із російської мови та літератури завдяки шкільному вчителю», — згадує прихід у професію Дмитро. 1997-го видання закрилося і Дмитро в пошуках роботи прийшов в «Інтерфакс-Україну». Кілька років поєднував роботу в агентстві з написанням матеріалів для ще одного відомого економічного видання того часу «Галицькі контракти». Але згодом Кошовий зробив вибір на користь «Інтерфаксу».

За понад 20 років роботи в діловій агенційній журналістиці Дмитро Кошовий здобув кілька відзнак, зокрема став найкращим діловим редактором у номінації «За внесок у розвиток журналістики» (Премія ділових кіл PRESSзвання) й «Журналістом 2007 року» за професійну допомогу в розвитку й популяризації українського ринку інститутів спільного інвестування (ІСІ).

Нині Дмитро очолює відділ економічних новин «Інтерфаксу-України» і є заступником директора агентства. Редактор приєднався до компанії лекторів безкоштовного онлайн-курсу «Фактчек: довіряй-перевіряй» від VoxUkraine та EdEra. Рекомендації Дмитра Кошового про перевірку інформації слухачі курсу зможуть дізнатися 29 листопада.

Із нагоди запуску курсу редактор розповів, яким є головне завдання журналістів у наш насичений інформацією час.

Про зміни в журналістиці за останні два десятиліття

У 1999 році я потрапив на тижневе навчання у Швецію. Там побачив, що через брак техніки й низькі зарплати ми відстаємо від ринку. Але минув час і ми наздогнали. Тепер журналіст може сам бути ЗМІ, але називати себе по-різному: журналістом чи блогером.

Головні зміни, які відбулися за 20 років, — технологічні. Саме вони вносять корективи в нашу роботу — ми маємо на них реагувати. Після того як виник інтернет, соціальні мережі й мобільні телефони, людина весь час має інформацію.

Раніше ділова людина, на яку зорієнтовані наші матеріали, приходила на роботу о 9-й годині, а о 18-й із неї йшла. Я ще пам’ятаю цей час. Тепер же вона має телефон і може працювати всі 24 години, а ми як журналісти, які обслуговують цього читача, теж мусимо працювати 24 години. Це суттєва зміна в нашій роботі.

Але при цьому базові цінності професії лишаються незмінними.

Про цінності професії

Я вважаю, що журналістика — це покликання. В тій же Швеції я якось почув цікаву історію від журналіста однієї газети. Йому запропонували роботу прес-секретаря з удвічі більшою зарплатою. Здавалося б, чому не погодитися? А він розповів, що це — квиток в один бік. Якщо погодиться, то потім найкраща робота, яку зможе отримати в медіа, — це посада літредактора. Там якщо ти вже перейшов на інший бік барикад — то вважається, що ти ментально вже не можеш бути журналістом, будеш дивитися на багато речей іншими очима. І це дуже повчальна історія. На прикладі багатьох своїх колег я побачив, що так і є.

Журналістика — це про цінності. У першу чергу завданням є донесення об’єктивної інформації до читача.

Про засилля інформації

Коли я тільки прийшов у професію, то міг більше часу приділяти своїм темам, а тепер половину робочого дня витрачаю на моніторинг інформації.

Сьогодні кожна людина щодня отримує величезну кількість відомостей із різних джерел: телебачення, реклами на білбордах, соцмереж, від друзів. Її кількість за останні роки зросла на порядок.

Як випускник кафедри кібернетики я розумію, що кількість інформації, яку отримує кожен сьогодні, надмірна. Людина не здатна стільки пропустити крізь себе і з’ясувати, що з цього правда. Це фізично неможливо.

Тож тепер одне із завдань журналіста — обрати серед усього масиву потрібну для його читача, щоб він не витрачав часу на неправдиве й неважливе. На цьому ми як агентство намагаємося заробляти гроші — виконуючи функцію верифікатора. Адже ми, на відміну від блогерів, несемо відповідальність за те, що повідомляємо. Сподіваюся, саме за це нам і будуть платити читачі в XXI столітті, коли всюди є багато безкоштовної інформації.

Про те, що повинен умісти журналіст

Звісно, журналісту треба добре розповідати історії й мати цікавість до подій, бути небайдужим, уміти розмовляти з людьми. Але технічна революція змінила навіть останню вимогу. Тепер, коли є багато даних, навіть той, хто має проблеми у спілкуванні з людьми, але вміє аналізувати й подавати інформацію, може готувати хороші матеріали.

Ми пишемо для конкретних читачів, які платять нам гроші. Тому наші журналісти мають у першу чергу розуміти, що цих людей цікавить. Важливо, щоби тема цікавила самого журналіста й він добре в ній розібрався. Бо якщо ти не розумієш, про що пишеш, читач точно цього не зрозуміє. Якщо в тебе є сумніви — а вони обов’язково мають бути в журналіста — ти маєш шукати додаткові джерела й пояснення. Головне завдання журналіста — дати читачу важливу й необхідну інформацію.

Про перевірку новин «Інтерфаксом-Україною» та фейки

Пам’ятаєте, скільки разів Валерію Гонтареву (голова Національного банку України в 2014–2018 рр. — «ДМ») відправляли у відставку, до того, як вона офіційно про це повідомила? Чи не щотижня. Ми ж не давали про це новину, поки не отримали підтвердження з кількох надійних джерел про те, що вона готова йти й ведеться підготовка її наступника. До цього ми цю новину могли давати тільки в коментарях якихось високоповажних людей, але не з посилання на свої джерела чи блогерів типу Анатолія Шарія.

Що стосується фейків: вони були завжди, але тепер стали також актуальною проблемою через те, що спростився доступ до поширення новин і дуже сильно зросла швидкість цього процесу. А ті фільтри, які існували, — ті ж інформаційні агентства й газети — вже не працюють, бо новина йде безпосередньо від поширювача фейку до споживача.

Нині в усьому світі намагаються створити нові фільтри. Авторитарні режими обирають власні варіанти — вводять кримінальну відповідальність, блокування. А західні демократичні країни намагаються вводити фінансові штрафи, щоби стимулювати компанії краще перевіряти інформацію.

Я вважаю, що тепер важче боротися не з фейками як такими, а з перекрученою інформацією та її однобоким поданням. Наприклад, російський «Газпром» щокварталу повідомляє, що постачає Україні стільки-то газу. Мова про непідконтрольні Україні території на Донбасі й Україна не визнає цих поставок. Тобто, з одного боку, це правда, а з іншого — фейк. Чи от іще приклад: Президент каже, що ЄС схвалив для нас четверту програму продовження макрофінансової допомоги. Але є друга частина цієї інформації — це те, що він же відмовився надати нам третій транш третьої програми макрофінансової допомоги. У ЗМІ нині багато однобокої подачі. Тому так важливо в роботі журналіста розібратися в темі й запропонувати читачу актуальну картину.

Про те, що сприяє довірі аудиторії до медіа

Розкриття фінансової інформації виданням і його бенефіціарів, а також редакційна політика породжують довіру до ЗМІ й того, що воно справді є незалежним. Важливішим питанням є фінансування, бо документ редакція із власником може підписати будь-який…

Професіонал доволі швидко побачить, чи є те чи інше медіа незалежним. Та навіть якщо ви не є професіоналом у цій сфері, варто поцікавитися бізнес-моделлю ЗМІ. Якщо не бачиш джерел прямого заробітку, не важко зрозуміти, що хтось йому дає гроші й, відповідно, замовляє музику.

ЗМІ має визнавати помилки. Це є в наших стандартах. Зрозумівши, що помилилися, намагаємося якомога швидше виправити неточність, вибачитися перед читачем і надати об’єктивну інформацію. Я думаю, це обов’язок будь-якого ЗМІ — саме так і будується довіра, а приховування помилок, навпаки, породжує недовіру.

Фото: скріншот з курсу «Фактчек: довіряй-перевіряй»