Щороку в День пам'яті жертв Голодомору, кожної останньої суботи листопада, Україна вшановує загиблих хвилиною мовчання й акцією «Запали свічку». З року в рік це відбувається о 16:00. Рівно о четвертій годині дня. Про те, що акції почнуться рівно о четвертій годині, ЗМІ попереджали напередодні Дня пам'яті й цьогоріч. Це традиція, це святе й недоторканне, про жодні перенесення акцій у часі не може бути й мови.

Цьогоріч я вирішив того дня переглянути NewsOnе: що покаже медведчуківський канал? Показував він, звісно ж, каламуть. У пам'яті лишилися фрази з довгих розмов (попри фактичний режим ток-марафону, в якому працює канал, на ньому не заведено час від часу повторювати титрування ведучих та гостей студії). Щось про блискучі електоральні перспективи «Опозиційної платформи “За життя”» та персонально Юрія Бойка, про те, що влада не виносить уроків із Голодомору та інших історичних трагедій (роз'яснення цієї повторюваної тези я так і не почув).

Й от із такого контексту канал «плавно» переключився на пряму трансляцію офіційних заходів за участі Президента. Президент говорив. Годинник наполегливо наближався до позначки 16:00. Президент говорив.

16:00. Президент говорив! Перемкнув телевізор на «Інтер» — ще один «цікавий» канал. Там — Хвилина мовчання, з відбиванням секунд метрономом. На NewsOnе — промова Порошенка.

Майнула навіть думка: може, канал навмисне веде трансляцію з кількахвилинним запізненням? Увімкнув Перший канал Українського радіо. Там — та сама промова Президента, на тому ж самому місці, що й на NewsOnе. Тоді, коли вже давно мала б бути Хвилина мовчання! Президент заговорилися.

Минуло ще близько п'яти хвилин — аж тільки тоді Петро Порошенко оголосив Хвилину мовчання, а слідом за нею — акцію «Запали свічку». На моєму годиннику було сім хвилин на п'яту.

Про що говорив Президент? Про трагедію Голодомору, про провину Росії, про аналогії із сьогоднішнім днем. А заразом і про все на світі. Нинішні промови Порошенка не порівняти з його ж промовами чотирирічної давнини — влучними, дотепними, по справі.

Але повернімося до тих 5+ хвилин запізнення. То коли мають починатися акції зі вшанування пам'яті? Тоді, коли встановлено, секунда в секунду — а чи тоді, коли государ імператор звелять? У світі існують обидві практики — от тільки існують вони в державах різного типу. А хто під кого мав би підлаштовуватися — глава держави під установлені правила, а чи вся країна під главу держави? Знову ж таки, практикується й перше, й друге — тільки в державах із різним характером відносин між главою держави та суспільством. Перше є характерним для модерних держав, друге — для архаїчних, «скрепних».

Що мав би робити Порошенко за ситуації, коли не встигав закінчити промову? Не було б нічого ганебного, якби він час від часу поглядав на годинник. Не було б нічого поганого, якби він дещо скоротив свою дуже вже розлогу промову — власне, короткі й лаконічні, але виголошені з почуттям слова справили б на українців анітрохи не менше враження. Навіть якби Президент перервав свою промову на півслові з тим, щоби довиголошувати її вже після Хвилини мовчання — це справило б набагато краще враження.

Ситуація із запізненням оголошення Президентом Хвилини мовчання та акції «Запали свічку» змусила замислитися над його, Порошенка, пріоритетами. Над тим, що для нього є важливішим — вшанування пам'яті, а чи він сам на тлі вшанування пам'яті. Чи справді пам'ять про Голодомор — це для нього щось святе, щось таке, що реально зачіпає його душу, а чи просто формальне «міроприємство» для галочки? Вже наскільки нестримним у виголошуванні промов був Віктор Ющенко, а такого він не припускався.

Давно відомою є неакуратність Порошенка у ставленні до враження, яке справлять його публічні слова та дії. Але ж сьогодні саме на питаннях історичної пам'яті він робить собі ім'я, саме ці питання підносить як найвищі свої досягнення! А такі «дрібниці», як запізнення з оголошенням традиційних загальнонаціональних акцій, як підлаштовування цих акцій під свої приватні обставини (а обсяг і темп виголошування промов — це саме приватні обставини), просто змушують засумніватися у  щирості. Такі речі є неприпустимими, ганебними в будь-якій країні, де історична пам'ять — це не просто політтехнології.

Фото: radiosvoboda.org