13:00
Вівторок, 6 Листопада 2018

Знайти історію, яку ще ніхто не розповів

Чим журналістам можуть бути цікаві архіви КҐБ, як зацікавити редактора в тексті на історичну тематику та як працювати з архівами.
Знайти історію, яку ще ніхто не розповів
Знайти історію, яку ще ніхто не розповів

Архів КҐБ створювався винятково для оперативних потреб чекістів і тих, хто мав продовжувати їхню справу. Довгий час він був засекреченим і недоступним. У радянські часи з окремими документами могли ознайомитися тільки уповноважені особи за спеціальним дозволом. Тепер ці архіви належать СБУ, а з 2015 року вони стали доступними для всіх охочих. Центр досліджень визвольного руху спільно з медійними експертами та журналістами створив посібник «Архіви КҐБ для медіа», який днями презентували у Львові.

Чим цікаві архіви для медіа

Архів КҐБ — це джерело тем, про які ще ніхто не писав, та історій, які ще ніхто не розповів. Це можливість для журналіста зробити нестандартний, глибокий матеріал, насичений маловідомими подіями та фактами.

Головний виклик для журналіста — «продати» редакторові свій матеріал, каже керівниця програм Центру досліджень визвольного руху Ярина Ясиневич: «Переконати редактора опублікувати чи дати редакційне завдання — це перший крок до того, щоб матеріал потрапив до читача, глядача чи слухача». За її словами, редактори побоюються, що архівна тема виявиться нецікавою або ж матиме якийсь політичний відтінок.

«Перше можна розвіювати звичайною математикою: показати, що на іншому медіа, подібному до вашого за тематикою, це публікується, читається, дивиться. Щодо другого, то робота в архіві — це не просто зібрані дві придумки, а відповідальна журналістська робота на рівні з розслідуванням: піти й спробувати перевірити або знайти докази, першоджерела з приводу тих чи інших фактів», — каже Ярина Ясиневич.

Ярина Ясиневич

Журналістка Дарина Рогачук, яка раніше займалася телевізійними розслідуваннями, почала досліджувати архіви. Спершу розбиралася в історії власної родини. Тоді до неї стали звертатися читачі зі своїми родинними історіями. Так Дарина натрапила на справу керівника Віньковецького надрайонного проводу ОУН Василя Николина, в якій бачить перспективу масштабного розслідування. Журналістка, студентка Школи журналістики УКУ Оксана Расулова в архіві зібрала факти про те, як КҐБ контролювала студентів у радянські часи. А історик і журналіст Едуард Андрющенко закликав не нехтувати історіями, які здаються досить відомими. Такою він вважав справу Марії Сосюри, дружини поета Володимира Сосюри, завербованої НКВС. Але стаття про її агентурну справу набрала десятки тисяч переглядів та широко обговорювалася.

Дарина Рогачук

Публікації в медіа активізують і професійні дискусії серед істориків, каже Ярина Ясиневич: «Коли українські медіа публікують тексти на основі архівних документів — це дає більший резонанс, ніж поїздка науковців на наукові конференції. Там збираються науковці вузьким колом. А матеріали у медіа доступні ширшому колу: їх можуть побачити колеги за кордоном, перекладати, поширювати у себе. Насправді це має значення. Це та крапля, яка точить суспільну думку на нашу користь».

Що можна знайти: від міфів до сенсацій

Як пожартував співавтор посібника, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак, мабуть, простіше відповісти на запитання, чого немає або поки не виявили в архівах СБУ: свідчень про інопланетян та інформації про піраміди Атлантиди. У безлічі інформації, що зберігає архів СБУ в Києві та регіонах, є правда і фальсифікації, міфи і перекручування.

«Це інформація, яку збирала і зберігала радянська спецслужба. В 95 % випадків вона збиралася, щоб комусь зробити недобре, когось засудити, звільнити, повісити, розстріляти. Очевидно, що вся інформація, яку вони отримували, проходила через сито спецслужби і видавалась в деформованому вигляді», — каже Володимир Бірчак.

Інформація з архіву потребує звірки з іншими документами, розуміння контексту, консультацій з істориками та фахівцями з інших галузей, де це необхідно. Наприклад, щоби встановити достовірність підписів на документах та справжність самих документів.

Андрій Когут, Володимир Бірчак, Отар Довженко, Дарія Гірна

«Не можна прийти в архів, взяти документ і сказати: те, що написано, — це правда. Ми можемо сказати, що в цьому архівному документі є таке, і це є фактом того, що там написано. Часто на документах є відсилання на інші архівні документи, і якщо піти по цьому ланцюжку, можна дійти до пустого місця», — каже Ярина Ясиневич.

Якщо публікувати матеріали, засновані на одному документі, це може призвести до фабрикації фактів і спотворення дійсності. А це вже інструмент пропаганди.

«Історичні міфи та стереотипи, які були породжені ще в часи Радянського Союзу, продовжують існувати, а правильне використання архівної інформації дозволить їх розвінчувати», — каже Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.

Шукайте і знайдете

Щоби працювати з архівними документами, не потрібно спеціальних дозволів, дипломів, сертифікатів. Є обмеження, пов'язані з часом роботи читального залу архіву як установи. З отриманими документами можна працювати стільки років, скільки потрібно.

Щоби знайти «саме те», потрібно знати, що шукаєш. Для цього варто зібрати інформацію у відкритих джерелах. Це може дати відповіді на всі запитання. Якщо ні, то наступний крок — пошук в архіві СБУ.

«Є моменти, пов'язані з особливостями архівного пошуку. Чітко сформований запит спрощує роботу працівникам архіву. Крім того це допоможе знайти документи, визначити, де вони можуть знаходитись, оперативніше відповісти на запит і надати доступ», — каже Андрій Когут.

Запити надсилають електронною поштою. Сформувати його можна за зразком, що є на сайті архіву СБУ, або в довільній формі. Обов’язково треба вказати свої контакти й максимально детально описати інформацію, яку шукаєте. Якщо немає впевненості, в якому саме архіві можуть зберігатися необхідні матеріали, варто писати одразу до кількох архівів. Це заощадить час і дозволить отримати якнайширшу інформацію.

Чого не можна отримати в архіві

Архів може обмежити доступ до документів у випадку їхнього ремонту й реставрації, ревізії, проведення науково-технічного опрацювання фондів. Ці процедури мають визначену тривалість, тому в архівах мають повідомити, коли можна повторно звернутись із запитом.

«Архів відповідає, чи є у нас така інформація, ми даємо контакти відповідального співробітника, з якими потрібно зв’язатися, щоб уточнити, коли можна з цими архівами ознайомитись. Якщо її у нас немає, ми відповідаємо, де її можна знайти», — каже Андрій Когут. Недоступними залишаються документи, які мають сучасний український гриф «таємно» чи «цілком таємно», тобто й тепер становлять державну таємницю.

Але частково інформацію можна отримати і з них, зазначив Андрій Когут: «Якщо чітко зазначити, яка інформація вас цікавить, і ця інформація не є таємною, вам нададуть витяг із цього документа. Тобто лише ту інформацію з нього, яка не є таємною».

При роботі з архівами СБУ варто пам’ятати, що це специфічний архів, створений спецслужбою для себе. Тому слід особливо ретельно перевіряти інформацію, консультуватися з експертами й пам’ятати, що в минулому можна знайти історію, яку ще ніхто не розказав.

Як працювати з архівами СБУ, як навчитися їх правильно читати, можна дізнатися в посібнику «Архіви КҐБ для медіа».

Фото: Ірина Громоцька

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
447
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop