ПРОЕКТИ
Кандидат політичних наук за спеціальністю «Геополітика», політична оглядачка, іміджмейкерка
11:00
Субота, 21 Квітня 2018

Газ, але не для вас. Що пишуть про нові російські газопроводи

Енергетичний вимір багатополярності: вісь «Берлін — Москва», дружба Росії з Туреччиною і французький дуалізм. Геополітичний дискурс друкованих і онлайн-ЗМІ в березні 2018 року: український контекст.
Газ, але не для вас. Що пишуть про нові російські газопроводи
Газ, але не для вас. Що пишуть про нові російські газопроводи

Отже, Сполучені Штати Америки відмовилися від глобального лідерства на користь політики протекціонізму, зруйнувавши усталену архітектуру системи міжнародних зв’язків. Багатополярність як сучасний тренд, визнаний у Стратегії національної безпеки США та підтверджений на останній Мюнхенській конференції, внесла свої корективи у прогнози класиків геополітичної теорії. Одним із головних знарядь боротьби за світову потугу став газ.

Серед актуальних новин березня 2018 року в українських ЗМІ — кепкування з «диво-зброї» Путіна, продаж «джавелінів» Україні, прагнення Сі Цзіньпіна до абсолютної влади та скарги Олександра Лукашенка на Євразійське економічне співтовариство, напружені відносини України з Угорщиною та Польщею, призначення «яструба» Джона Болтона радником із національної безпеки президента США, мітинги у Словаччині та будівництво газогону «Північний потік — 2».

Німеччина дала остаточну згоду на «будівництво суперечливого газопроводу “Північний потік — 2” по дну Балтійського моря». «Це рішення означає, що всі правові перешкоди на будівництво 31-кілометрової ділянки газопроводу у винятковій економічній зоні Німеччини були зняті», — констатувала «Європейська правда».

Позицію Німеччини розкритикував Дональд Трамп. Це підтвердив заступник Державного секретаря Джон Салліван, виступаючи в Дипломатичній академії України.

Серед держав, яких безпосередньо стосується прокладання газогону, найрізкіше проти проекту виступають США, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Данія, Швеція, Молдова та Україна. Найбільші його прибічники, крім Росії — Німеччина, Нідерланди, Франція та Австрія, пише «День». На підтримку Німеччини висловився австрійський канцлер Себастьян Курц. Зрештою, згоду на будівництво газогону дала Фінляндія.

Геополітично держави Балтії разом із Польщею належать до країн так званого санітарного кордону, здатних блокувати континентальні проекти, спрямовані на зв’язок Росії з європейськими країнами.

«… “Шредеризація” російським газом Європи в дії, — пише редакторка відділу економічної безпеки “Дзеркала тижня” Алла Єрьоменко в огляді “... А газ і його транзит — нарізно”. — Санкційний, але не конкретний закон США CAATSA, можливі поправки до Третьої енергодирективи ЄС, протести екологів і законодавча заборона Данії на будівництво підводної частини російського газопроводу в її територіальних водах у Балтійському морі, звернення Латвії, Литви, Польщі, Естонії, а також Молдови й України до парламентаріїв ЄС про недопустимість “Північного потоку — 2”… Ніщо не завадило».

Авторка резюмує: «У разі реалізації цього російського проекту українська газотранспортна система може бути завантажена, згідно з розрахунками експертів, на третину своїх можливостей — на 30–40 млрд кубометрів на рік. Та й то до повного введення в експлуатацію всіх російських обхідних газопроводів. Відповідно, щорічні надходження до бюджету України як плата за транспортування газу, а це 2–3 млрд дол., буде зведено до мінімуму».

А «Новое время» повідомило, що, опираючись «шредеризації» Європи, міністр закордонних справ України Павло Клімкін навіть «закликав запровадити санкції стосовно колишнього канцлера ФРН Герхарда Шредера», але згоди на це не отримав.

У свою чергу експерт із енергетики Валентин Землянський в інтерв’ю «Апострофу» зазначив, що, беручи до уваги лише економічний аспект, «“Північний потік — 2” вигідний всім учасникам: “Газпрому”, а також німецьким, італійським, французьким газовим компаніям, які разом з “Газпромом” працюють над його реалізацією. З тієї причини, що гроші за транзит будуть отримувати в Європі, а не в Україні». Нагадуючи про необхідність модернізувати українську газотранспортну систему, експерт припускає: «Найболючіше питання для України: що ми можемо запропонувати натомість? Так, ми можемо запропонувати потужнішу, у певній мірі надійнішу систему (коли труба іде по території суходолу, з технічної точки зору це завжди краще). Плюс наявність підземних сховищ газу — це можливість гасити піки споживання взимку за рахунок газу, який там знаходиться». І далі: «Заява представника Держдепартаменту США Хізер Нойерт про те, … що цей проект підриває енергетичну безпеку Європи, — абсолютно абсурдні. Який інтерес США до європейської газотранспортної системи? Це чисто політичний інтерес і спроба зберегти вплив Вашингтона на Берлін».

Пригадуючи будівництво «Північного потоку — 1», виконавчий директор Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Андрій Чубик на «Главкомі» зазначив: «Проект “Північного потоку — 1” досить довго проштовхувався Росією… Україна в цьому процесі згадувалася переважно в негативному контексті. Завжди говорили, що наша країна є ненадійною транзитною державою, яка “краде” газ та не виконує своїх зобов’язань. І це попри те, що за весь період виконання “Нафтогазом” і його дочірнім підприємством “Укртрансгазом” своїх зобов’язань не було жодного судового рішення, яке б підтверджувало б відповідні звинувачення з боку російського “Газпрому” та уряду РФ». Причому зараз «Газпром» дискредитує Україну в європейських інституціях, повідомляючи у зручному для нього ракурсі подробиці конфлікту між «Нафтогазом» та українським урядом. Підбиваючи підсумок, автор радить Україні «чітко сказати ЄС, що якщо він дозволяє реалізацію тих газопроводів, які несуть економічні збитки нашій державі та підвищують політичні й безпекові загрози, то ми будемо вправі вимагати відповідних компенсацій та гарантій. Інакше немає сенсу відносин з партнером, який запропонував, погодив та ратифікував низку взаємних зовнішньо-політичних зобов’язань, декларує їх офіційно, а потім не дотримується пунктів вже чинних документів».

«“Шредеризація” — це вже вищий неприхований ступінь цинізму та продажності, — зазначив перший заступник директора Центру “Нова Європа” Сергій Солодкий. — А в цій ситуації Німеччина намагається переконати, чому це робиться і що вона не допустить використання газопроводу в політичних цілях. Але цілком слушно. Такі кроки викликають більше запитань, ставлять під сумнів репутацію всього ЄС». Якщо ж Україна позиціює себе як прихильницю євроатлантичного геополітичного вектору, то має право вимагати гарантій для себе з боку своїх партнерів.

Але мотиви впевненої орієнтації Німеччини на Росію не такі однозначні. Газета «День» у матеріалі «“Америка насамперед” у дії» розглядає наслідки сучасного американського геостратегічного курсу для Європи. Автор тексту — колишній міністр закордонних справ і віце-канцлер Німеччини Йошка Фішер. На його думку, трансатлантична торгівельна війна між США та Китаєм і протекціонізм Трампа стали викликами економічній моделі Німеччини, що усталилась у 1950-ті, та неминуче призведуть до послаблення найбільшої економіки ЄС.

«Президент США Дональд Трамп серйозно налаштований перевести своє презирство до міжнародної системи в конкретну політику… Його рішення про введення 50-відсоткових штрафних митних зборів на багато китайських товарів може серйозно підірвати глобальну торгівлю», — пише Фішер. І додає: «Дурість німецьких політиків, які вирішили ігнорувати довготривалу критику високого профіциту платіжного балансу країни, що зберігається, постала в чистому вигляді. Якби останній уряд Німеччини скоротив профіцит — який торік сягнув нового рекордного рівня — шляхом підвищення внутрішніх інвестицій, Німеччина була б у набагато кращому становищі, щоб відповісти на погрози Трампа».

За висновками Йошки Фішера, через зміну балансу сил між Заходом і Сходом для Європи крім Росії постає ще одна загроза — нова китайська наддержава. «Одним із перших кроків Трампа було виведення США з Транс-Тихоокеанського партнерства, торгівельної операції, яка створила оплот проти Китаю в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, — резюмував політик. — Тепер, у Китаю є шанс установити правила торгівлі в регіоні, який становить близько 60 % світової економіки. Аналогічним чином, ефект імпортних мит Трампа на сталь і алюміній в основному допоможе Китаю, одночасно завдаючи шкоди європейським союзникам Америки. Навряд чи можна звинуватити китайців в тому, що вони прагнуть мати вигоду з непередбаченого успіху».

Як бачимо, американський президент підтверджує висловлену на Мюнхенській конференції тезу про «міжнародні відносини, де з націями конкурують неурядові організації». Обмежуючи вплив санкцій на глобальні транснаціональні корпорації, які будують «Північний потік — 2», Трамп послаблює економіку провідних європейських держав. Тому континентальна вісь «Берлін — Москва» стає безперспективною.

У свою чергу Польща також прагне стати «енергетичним хабом» Центральної Європи. «Ми побудували термінал для скрапленого газу у Свіноуйсьце і тепер маємо намір розширити його переробні можливості. Крім того, зараз ми ведемо переговори з Данією і Норвегією», — цитує «День» прем’єра-міністра Польщі Матеуша Моравецького, який називає «Північний потік — 2» вкрай небезпечним проектом. Плануючи отримувати скраплений природний газ зі Сполучених Штатів, Катару й Великої Британії, Польща має окреме бачення своєї ролі у формуванні газового коридору «Північ — Південь», який узалежнює країни Південної та Східної Європи від американського палива.

Таким чином Польща планує зміцнити окремий блок держав Вишеградської четвірки в межах проекту «Тримор’я» на противагу старій Європі на чолі з Німеччиною. Та геополітичні орієнтири Вишеградської четвірки дещо різняться. За сприятливого для Москви сценарію до влади в цих державах можуть прийти так звані нові праві з євразійським ухилом.

«… Бути будівельниками моста між Сходом і Заходом і тримати відкритими канали переговорів із Росією» хоче Австрія в особі канцлера Себастьяна Курца. Тяжіючи до відродження Австро-Угорського союзу, Курц разом із прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном являють собою європейських прихильників континентальних проектів Росії, позиціюючи себе як захисників економічного й культурного суверенітету власних держав-націй та християнських цінностей.

Отже, через Балтійське море Москва прориває блокаду так званого санітарного кордону на шляху до Берліна, заручившись підтримкою прихильників «євразійства» у Європі. Невизначена геополітична орієнтація Вишеградського блоку теж на руку Москві. Ще один вихід для України — створення вісі «Київ — Берлін» для отримання власних геополітичних дивідендів. Центр «Нова Європа» разом із німецькими колегами розробив рекомендації для України щодо співпраці з Німеччиною.

Хоча Німеччина за геополітичними канонами є континентальною державою, ментально-цивілізаційно вона, як і Франція, є країною «геополітичного дуалізму». Тому вісь «Берлін — Москва» має потенціал перетворення на вісь «Париж — Берлін — Москва», омріяну генералом Шарлем де Ґоллем. Розбудова Путіним газотранспортних магістралей актуалізувала це питання.

«Франція повертається!». Так президент Франції Емманюель Макрон позиціював геополітичну стратегію своєї держави на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Розгадуючи яскравий слоган французького президента, завідувачка Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України Надія Коваль робить припущення в газеті «Дзеркало тижня». Вона визначає головні зовнішньополітичні орієнтири та актуальні завдання Франції. По-перше, американський вектор і прагнення вмовити Трампа підтримати кліматичну угоду. По-друге, впровадження китайських ініціатив у межах концепції «Один пояс — один шлях». По-третє, перезавантаження двосторонніх відносин із Росією. За останні сім місяців міністр закордонних справ Жан-Ів Ле Дріан тричі був у Москві, а Путіна символічно прийняли у Версальському палаці. Франція також шукає способів послабити санкції проти Росії.

«Йдеться про активне налагодження стосунків з очільниками “великих держав” відповідно до неоголлістських концепцій багатополярності світового порядку і бажаної рівновіддаленості від різних центрів впливу, якими керуються сам французький президент і його оточення, — уточнила авторка. — Однак навіть поза сирійським контекстом, голлістська концепція зовнішньої політики передбачає зрівноважування трансатлантичних відносин посиленим розвитком взаємин з іншими центрами — Росією та Китаєм». «… Чіткий курс на беззастережне, без будь-яких поступок, посилення економічних відносин через пошук “дірок” у системі санкцій суперечить самому духу і призначенню санкцій як інструменту міжнародної політики», — резюмувала Надія Коваль.

«Погляд на схід» Емманюеля Макрона є фактично визнанням Росії великою державою та одним із полюсів у багатополярному світі.

Втім, попри візити до Москви, Ле Дріан висловлює підтримку Україні в її євроатлантичних прагненнях, обіцяючи «здійснити візит на Донбас разом із новим главою зовнішньополітичного відомства Німеччини і продовжувати спільні зусилля, спрямовані на реалізацію Мінських домовленостей, і чинити тиск на Росію», — пише «День» і цитує Ле Дріана: «Я хочу, щоб було чітке розуміння, а для нас очевидно, хто агресор і жертва агресії. Тут жодної двозначності немає». Отже, ніщо не заважає керівникові зовнішньополітичного відомства потужної європейської держави впроваджувати неоголлістські ідеї на практиці й чинити тиск на Росію, вимагаючи дотримуватися Мінських домовленостей і повернути Крим.

Ще одна країна «геополітичного дуалізму» — Туреччина. Вісь «Москва — Анкара» зміцнюється не лише за рахунок постачань російської зброї на зло НАТО та будівництва стратегічної атомної електростанції «Аккую», а й за рахунок майже добудованого газогону «Турецький потік».

На думку Андрія Чубика, «Турецький потік» має «позбавити сенсу існування Трансбалканський газопровід, який йде через території України, Молдови, Румунії і Болгарії».

«Великі нафтові, газові проекти не можуть бути суто економічними… Росія, зруйнувавши проект “Набукко”, запропонувала Євросоюзу альтернативу у вигляді “Північного потоку — 2”, — зазначив президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар. — Свого часу було зруйновано проект транспортування каспійського газу із Туркменістану через Південний Кавказ, Туреччину до Європи. Росія зробила це за допомогою Туреччини, заблокувавши реалізацію Транскаспійського газопроводу і запропонувавши Туреччині “Блакитний потік”. “Блакитного потоку” і Транскаспійського газопроводу, про який говорять уже більш ніж 20 років, як не було, так і немає». За оцінками експерта, Європа може досягти газової незалежності, отримавши американський скраплений газ.

У матеріалі Михайла Гончара «Як Україна проґавила “Північний потік — 2” і “Турецький потік”» на «Главкомі» детальніше досліджено технології лобіювання проекту газогонів у Європі. «Вже зараз “Газпрому” нічого не заважає збільшити постачання в обсязі потужностей “Північного потоку — 2” на європейський ринок газу, бо є вільні потужності української ГТС, з тим, щоби знизити ціни, але чомусь цього не робить вже сьогодні, а не колись в майбутньому!» — пише Гончар. На його думку, тепер інтереси групи транснаціональних корпорацій, які будують газопроводи, вагоміші за позицію Єврокомісії та Європарламенту. Оскільки траса «Північного потоку — 1» погоджена з Фінляндією, Швецією та Данією, то траса «Північного потоку — 2», що проходить паралельно, не може бути заблокована. А «Турецький потік» буде введено в експлуатацію раніше «Північного потоку — 2», тому він становить для України більшу небезпеку.

«Судячи з того, що в ході шостого засідання Стратегічної ради високого рівня 9 жовтня 2017 року президент Туреччини Реджеп Ердоган заснув, то нічим його українська сторона не потурбувала», — пише експерт. І далі: «У випадку реалізації “Турецького потоку” і “Північного потоку — 2”, плюс існуючі “Північний потік” і “Ямал-Європа”, “Газпром” отримає 100 % монополію на газотранспортні послуги по постачанню 100 % газу в Європу зі східного напрямку і 100 % контроль за всіма маршрутами».

«Європейцям потрібно не просто розповідати, але й аргументовано показувати деструктивну поведінку ЄС — ви нам одною рукою макрофінансову допомогу даєте, гранти, хай сукупно набереться під мільярд євро, а іншою рукою, своєю бездіяльністю забираєте в нас $2-3 млрд щорічного доходу від транзиту. Хто-небудь так ставив питання? Ніхто, а потрібно — саме так розмовляють з партнерами і друзями. Знаєте, чому друзів називають закадичними? Бо їх періодично потрібно «брати за кадик».

Потенційно територією Туреччини можуть проходити енергетичні коридори з каспійського, центральноазійського, іранського, іракського й катарського напрямків до Європи. Залучаючи турків до поширення євразійства, Кремль отримує важелі впливу на Південний Кавказ, Близький Схід та південь Європи. Крім того, враховуючи відродження ідеології пантюркізму й концепції «Турану», Москва отримує додаткові важелі тиску на Центральну Азію через перспективу політичної інтеграції тюркських країн під турецьким «дахом».

На Південному Кавказі першим захисником інтересів Туреччини є Азербайджан. Зближення із Росією у сфері енергетики ставить Азербайджан у залежне від неї становище. Крім того, відбувається формування електроенергетичного поясу Росії, Закавказзя та Ірану. Адже геополітичні трикутники «Москва — Анкара — Баку» й «Москва — Анкара — Тегеран» досить багаторівневі. У будь-якому разі вплив Москви на Анкару зміцнює їх обидві.

Геополітичний дуалізм Китаю ставить під сумнів експерт «Майдану закордонних справ» Олег Бєлоколос у «Дзеркалі тижня» від 4 березня. У публікації «Амбіції і фобії серійного агресора» автор аналізує сучасну геостратегію Москви з поширення «русского мира» та перспективи гонки озброєнь між Росією та США. Бєлоколос доходить висновку, що сучасна зовнішньополітична лінія Москви полягає у «постійних спробах роз'єднати Євросоюз у питанні енергетичної безпеки, використовуючи “Північний потік — 2”; у проведенні інформаційної підривної діяльності в ЄС; продовженні різнопланової агресії проти України; посиленні тиску на Молдову задля дискредитації її проєвропейського курсу і збереження контролю над Придністров'ям; перетворенні Білорусі на плацдарм для загрози країнам НАТО; розбудові стратегічного трикутника Росія—Туреччина—Іран, який, за задумом, має контролювати ситуацію на Близькому і Середньому Сході (а можливо, й у Чорному морі); підтримці збанкрутілого режиму у Венесуелі. Крім цього, Москва вручається в Сирію та блокує розслідування застосування хімічної зброї режимом Асада; розбудовує “спільний простір” з Південною Осетією і Абхазією; намагається здобути вплив на традиційного союзника США — Саудівську Аравію тощо».

На думку автора, санкції суттєво не вплинуть на зміну російського стратегічного курсу. Тож Україні варто робити асиметричні кроки у відповідь на російську агресію, наприклад, відродити Балто-Чорноморське співробітництво та інші формати без участі Росії. До речі, у затвердженій Президентом Петром Порошенком Річній національній програмі під егідою Комісії Україна —   НАТО на 2018 рік передбачено консультації з державами — членами НАТО Чорноморського регіону в аспекті вступу до НАТО та безпекових питань регіону.

Що ж до перспектив послаблення вісі «Москва — Пекін» Олег Бєлоколос зазначає: «Цього року має перейти в стадію реалізації проект з постачання скрапленого газу зі США до Польщі… Вашингтон і Пекін розпочали переговори про спільне будівництво заводу для виробництва на Алясці скрапленого газу з подальшим транспортуванням його морським шляхом до КНР та інших країн Азії, що в разі реалізації планів фактично може поставити хрест на відомому російському проекті “Сила Сибіру”». Проте такі прогнози викликають сумніви. Намагаючись посилитися на суходолі й на морі, Китай проектує сухопутні гілки Нового Шовкового шляху та «Перлове намисто», військові бази й торгівельні шляхи по периметру Євразії. Бажання Вашингтона почати видобувати газ на Алясці та відкрити Північний морський шлях для світу ніяк не завадить російсько-китайським проектам постачання газу з півострова Ямал. У  перспективі Китай убезпечуватиме себе в межах геополітичного дуалізму особливо через торгівельні обмеження, впроваджені Трампом, та суперечки зі США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

І наостанок — про рішення Верховної Ради заборонити банкрутство державної компанії «Чорноморнафтогаз». Це має посилити юридичну позицію України в міжнародних судах у справах щодо повернення майна, вкраденого Росією. Актуалізувалося питання позову України щодо порушення Росією положень Конвенції ООН із морського права, зокрема, «порушення Росією суверенних прав України як прибережної держави в Чорному та Азовському морях і в Керченській протоці. Серед основних претензій до РФ — будівництво Керченського мосту без дозволу України в українських територіальних водах, а також захоплення українських нафтогазоносних родовищ у Чорному та Азовському морях».

У матеріалі Ігоря Маскалевича «Газ нашого моря» йдеться про захоплення росіянами плавучих «вишок Бойка» та консервації Одеського й Голіцинського газових родовищ. «У найближчі два-три роки бажано мати як мінімум технічну можливість прийняти захоплені родовища та почати розвідку в морі… За оптимістичним сценарієм, організація видобутку газу займе не менш як три роки (реалістичніше орієнтуватися на період п'ять років і більше)», — пише Маскалевич. Отже, оскільки перспективи з видобутком власного газу доволі туманні, а загроза економічній безпеці України актуальна, ми справді маємо право притиснути своїх євроатлантичних партнерів.

Фото: nord-stream2.com

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
975
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop