Цій темі присвячує одну зі своїх статей Європейська обсерваторія журналістики.

Тенденція втрати довіри

Сьогодні спостерігається зниження рівня довіри як до улюбленого українцями телебачення, так і до інтернету, свідчить нещодавнє дослідження ставлення українців до ЗМІ, проведене соціологічною компанією InMind на замовлення МГО Internews Наприклад, якщо 2015 року телебаченню довіряло 61% респондентів, то 2017 – вже 54%. Друкованим ЗМІ у 2015 році довіряли 34% опитуваних, у 2017 – 28%. Більше того, іншим загрозливим фактом є незначне, але зростання довіри до новин російських ЗМІ переважно серед респондентів Східної України та Києва. Таким чином, питання повернення довіри стає для журналістів питанням не стільки репутації чи прибутку, як права очолювати інформаційний простір своєї країни.

Низька довіра до ЗМІ – тенденція, що поширюється по всьому світу. Наприклад, дані Інституту Ґеллапа за 2017 рік показують, що всього 11% американців повністю довіряють газетам й телебаченню, і 7% – новинам в інтернеті. Статистика з Євросоюзу більш позитивна: 50% європейців схильні довіряти телебаченню, 48% – друкованій пресі. Натомість, згідно із дослідженням Європейської мовної спілки у 2017 році, все менше європейців довіряють новинам з інтернету та соціальних мереж – 36% та 21% відповідно.

Чому так?

Чому люди все менше довіряють новинним організаціям та соціальним мережам спробували розібратися в Інституті Ройтерз із вивчення журналістики Респондентам із дев’яти різних країн, у тому числі США, Великої Британії, Німеччини, запропонували самостійно дати відповідь на ці питання. Більшість із тих, хто висловили недовіру до ЗМІ (67%) погодилися, що саме упередженість, пропаганда, визначення порядку денного сприяють цьому. “Простіше кажучи, значна частина громадськості відчуває, що могутні люди використовують засоби масової інформації для того, щоби проштовхувати свої власні політичні або економічні інтереси, а не представляти інтереси звичайних читачів чи глядачів”, – зазначають аналітики Інституту. Українська аудиторія могла б заявити те ж саме. Як і перерахувати ті ж проблеми, про які згадували учасники дослідження Інституту Ройтерз: цінування швидкості більше за точність, надання переваги думкам замість фактів,  і, звісно, маніпуляції, брехня та дезінформація.

“Причини відсутності довіри до ЗМІ надзвичайно стійкі в різних країнах. Необ’єктивність, встановлення порядку денного – ці проблеми існували і раніше, але вони погіршилися із появою інтернету. Крім того, їх важко буде виправити, оскільки вони зумовлені поляризованими політичними та економічними позиціями, що відображаються в ЗМІ та в особистих переконаннях самих журналістів”, –  пише автор звіту Нік Ньюман.

Українські ЗМІ в цій ситуації не унікальні – засилля джинси, власники, розташовані по різні боки політичних барикад, а також брак фінансування, журналістських стандартів, професійності, журналістської солідарності тощо. Так, під час обговорення стану української журналістики на круглому столі, організованому Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика, одна з експерток Академії української преси Наталія Костенко зауважила, що аудиторія “сприймає медіа як політично мобілізований інформаційний продукт й ідеологічного мовника, що ретранслює публічні висловлювання влади і тих, хто до неї активно прагне”. Крім того, по всій Україні зростає медіа скептицизм, медіа цинізм, коли не сприйняття журналістського продукту відбувається просто “тому що”.

Як боротися за довіру?

Бути гідним довіри – завдання не з легких і для окремої людини, і для цілого інституту засобів масової інформації. Рівень довіри до ЗМІ – це ще й відображення стану журналістики в цілому. Як зазначив американський медіаконсультант, журналіст Марк Діллен (Mark Dillen), “на довірі все не закінчується, але у вільному суспільстві довіра – це ознака хорошої журналістики”. В своїй лекції Марк Діллен розказує про 5 шляхів повернення довіри, сформульованих виданням ProPublica: мати чітку і зрозумілу місію, бути прозорими, постійно комунікувати про свою організацію, формувати партнерства з іншими ЗМІ, виділяти кращу роботу своїх колег, заохочувати до співучасті свою спільноту настільки, наскільки це можливо.

Про важливість консолідації та співпраці журналістської спільноти говорить і виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. Нещодавно вона звертала увагу на історію, коли мережею поширювалися оголошення про продаж журналістських посвідчень і навіть зарахування в штат газети за гроші. “Я думаю, що довіра до ЗМІ буде падати і далі – якщо медіасектор не збереться разом і не почне принаймні обговорювати цю проблему і шляхи вирішення”, – говорить Оксана Романюк. Її ж поради щодо повернення довіри такі: “По-перше, розвивати саморегуляцію журналістської спільноти, в самому середовищі викривати і критикувати випадки, коли ЗМІ подають недостовірну або неетичну інформацію. По-друге, було б добре, якби на рівні редакцій були прийняті етичні кодекси, зафіксовані редполітики, і оприлюднені на сайтах ЗМІ. Ну і по-третє, але, напевно, це найголовніше, це якість і неупередженість матеріалів, незалежність від власника”. “На жаль, усі три передумови довіри у нас поки слабо розвинені”, – каже виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк.

Якість матеріалів, максимальна відкритість щодо процесу роботи журналіста, його джерел, як і розрізнення чиїхось думок від новин – безумовні фактори, які впливають на ріст довіри до ЗМІ. Про це зазначають й в останньому звіті Інституту Ройтерз.

Довіра – це не тільки про якість та прозорість, але й про сталі стосунки з аудиторією. “Це стратегія ретельної, довгострокової, планомірної, розумної праці, і, що головне – інтенсивної, а не екстенсивної. Це не випалювання лісу, а культивування саду. Тобто щоденне швидке, або навіть вибухове зростання аудиторії не може бути пріоритетом, бо якщо твоя аудиторія щодня нова, і ти щодня маєш звертатись до нових людей, ти поводишся зовсім інакше”, – наголошує  викладач кафедри журналістики УКУ, медіаексперт Отар Довженко. На його думку, саме пізнання аудиторії, повага до неї та її потреб, “унеможливлює такі речі, як джинса, маніпулювання увагою, клікбейти, недостовірна інформація, копіпейст і тому подібне”. Отар Довженко наводить приклад із українським виданням “The Village”, головний редактор якого Андрій Баштовий під час майстер-класу в Школі журналістики УКУ сказав, що коли їхня аудиторія почала рости занадто швидко, його команда спеціально “стишила темп, аби могти “перетравити” нових читачів і мати саме тих людей, із якими видання може мати порозуміння”. “Якщо таку філософію почне поділяти хоча б частина українських ЗМІ, думаю, що вони матимуть шанс завоювати довіру аудиторії”, – вважає медіаексперт Отар Довженко.

Проекти з повернення довіри

Аби вирішити проблему відносин новинних організацій та аудиторії на міжнародному рівні академічні інститути, НГО та компанії такі як Facebook, The Knight Foundation, Mozilla та інші заснували проект “The News Integrity Initiative”. Його мета – повернення довіри до ЗМІ та розвиток медіаграмотності. Наразі ініціатива надає гранти проектам, які пропонують схеми побудови довіри між ньюзрумом та аудиторією. Серед таких проектів – тренінги для журналістів, лабораторії для спільної роботи медіа та місцевого населення, підтримка розслідувальної журналістики, проектів з фактчекінгу, досліджень тощо.

Також діє ініціатива “The Trust Project”, заснована міжнародним консорціумом новинних організацій. Проект пропонує так звані індикатори довіри, за якими як журналіст, так і читач може визначити, чи варто довіряти саме цій історії. Серед них: інформація про журналіста, про те, про що він зазвичай пише, хто фінансує це конкретне медіа, доступ до джерел, якими користувався журналіст, наскільки ньюзрум готовий використовувати допомогу аудиторії, її фідбек у своїй роботі тощо.

В Україні серед подібного можна відзначити проект редакції LIGA.net  “Медіагігієна”, метою якого є привертання уваги до проблем професії, засилля джинси та сумнівного контенту. Один з її ініціаторів, керівник суспільно-політичної редакції LIGA.net Петро Шуклінов категорично зазначає, що коли в кожній професії є хоча б один приклад того, як людина захищає свою честь та честь професії, то “в журналістиці зараз просто болото”, і якщо солідарність має бути – то в іншому. “Повернути довіру можна тільки прикладами боротьби за професію. Не мовчати. Жодної професійної солідарності. Встань, щоб тебе почули – ось, чого не вистачає журналістиці. Занадто багато колег обирають найпростіший шлях – заробляти гроші та думати про себе. Українській журналістиці потрібна нова кров, нові обличчя, які не знають, що таке компроміс із совістю. Читачу такі журналісти потрібні як повітря. І країні”, – говорить Петро Шуклінов.

Тож шляхи повернення довіри існують, залишається тільки зрозуміти, що цими шляхами варто йти. Медійникам це варто зробити не тільки для себе, але й для суспільства, яке має право на якісну журналістику.

Олена Чуранова

Про автора:

Олена Чуранова - докторантка PhD програми з масових комунікацій Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”, фактчекер в проекті StopFake.org. У 2010 році отримала ступінь магістра у Могилянській школі журналістики, а у 2008 – бакалавра на факультеті журналістики Запорізького національного університету. Працювала в українській службі Голосу Америки, Amnesty International Ukraine.

Фото: Pixabay/Engin_Akyurt