Кадровий склад

Свого незмінного голову міністерство таки, судячи з усього, втратить. Юрій Стець, із ім’ям якого вже звикли асоціювати само МІП, подав у відставку 31 травня. Це рішення ніяк не пов’язане ані з давніми обіцянками міністра залишити посаду (пам’ятаємо заяву про відставку у грудні 2015-го), ані з гучними політичними рішеннями щодо блокування російських соцмереж (як це намагалися пояснити деякі ЗМІ). На жаль, продовжити роботу панові Стецю завадив стан його здоров’я. Нагадаємо, що офіційно звільнити міністра з посади і призначити нового може лише Верховна Рада з початком своєї чергової сесії у вересні 2017 року. Тому пан Стець продовжує виконувати функції міністра.

Також важливе кадрове призначення відбулося 21 лютого, коли заступником міністра інформаційної політики було призначено Дмитра Золотухіна. До свого призначення пан Золотухін був радником міністра й відповідав за питання інформаційної безпеки (зокрема керував розробкою Концепції інформаційної безпеки України в 2015 році). Опікуватися цими питаннями він продовжив і на посаді заступника міністра.

У травні було затверджено новий склад Громадської ради при міністерстві. На відміну від попереднього складу, до неї увійшли окрім інших ще й справді впливові медійні громадські організації, такі як «Детектор медіа», Інститут масової інформації, Донецький інститут інформації, Інтернет-асоціація України та інші.

У цілому міністерство залишається недоукомплектованим персоналом. Затверджений бюджет на 2017 рік дозволив відомству почуватися дещо вільніше в плані комплектації штату, проте рівень фінансування все одно не дозволяє планувати гідну зарплату справді висококваліфікованим кадрам.

Нормотворча діяльність

Першим нормотворчим «здобутком» МІП у 2017 році міністр оголосив затвердження Доктрини інформаційної безпеки України. «Ми намагалися пройти великий етап обговорення, щоб потім було менше критики … ми над своїм документом працювали два роки … За допомогою Дмитра [Золотухіна. — Р.Ш.] розпочалася робота над документом, який наразі підписаний Президентом України і називається Доктрина інформаційної безпеки», — каже міністр на прес-конференції 2 березня.

Формально так і відбулося. Член РНБОУ, міністр інформаційної політики Юрій Стець подав проект Доктрини на розгляд РНБОУ 29 грудня 2016 року; РНБОУ схвалив його і подав Президентові для затвердження. Через два місяці, 25 лютого 2017 року, Президент видав відповідний указ.

Проте не все правда в словах міністра. Текст проекту Доктрини зразка 2015 року і затверджений документ не мають текстуальних збігів. Те, що запропонувала група Золотухіна, що обговорювалося з громадськістю й закордонними партнерами, зокрема ОБСЄ — це один документ, а Президент підписав зовсім інший. Тому постають запитання щодо провідної ролі МІП у підготовці підсумкового тексту, а апеляція до думки громадськості й партнерів виглядала прикриттям непрозорого, кабінетного процесу підготовки Доктрини — радше за все, не в стінах МІПу (джерела «ДМ» кажуть, що новий текст був підготовлений безпосередньо РНБОУ).

Навесні були оприлюднені дві стратегії, над якими міністерство працювало з минулого року. Обидві стосувалися інформаційної реінтеграції окупованих територій — ОРДЛО та Криму. В цьому огляді ми не будемо обговорювати якість цих документів, а тим більше можливість їх виконання в нинішній системі координат... Але поверховий аналіз залишає позитивне враження від структури, логіки і змістовного наповнення документів.

Обидві стратегії ще чекає погодження з іншими органами влади. І вже перші сигнали показують, що державний апарат не надто готовий говорити по суті про всі проблеми, бо відомчі інтереси — передусім. Наприклад, під тиском Мінфіну може бути вилучено «недостатнє фінансування» з переліку ризиків, і ми знову закриватимемо очі на реальні проблеми в безпековій сфері. Реальні викладки в документі поступово можуть замінитися на формальні кліше, і є ризик, що здорового глузду в цих документах істотно поменшає.

Непроста ситуація склалася навколо проекту закону № 5657 «Про внесення змін до деяких законів України щодо територій з особливим режимом мовлення», що його розробило МІП. Міністерство зустріло спротив із боку профільного комітету ВРУ, який вбачав у міністерському проекті політичний підтекст, із комерційним присмаком. Врешті-решт проект було відхилено; натомість було зареєстровано альтернативний законопроект, уже за авторством комітету. Це вже не перший випадок протистояння міністерства з парламентським комітетом (про інші випадки йшлося в попередніх звітах), і цей раунд завершився на користь парламентарів.

7 червня було затверджено план дій із реалізації Концепції популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі, приступила до роботи робоча група з реалізації цього плану дій.

Інформаційна безпека

У першому півріччі відбулися події, що стосувалися інформаційної безпеки, а отже безпосередньо були дотичні до сфери діяльності міністерства. Мова про затвердження Доктрини інформаційної безпеки України, введення санкцій проти Росії в частині інтернет-ресурсів та процеси навколо блокування небезпечних веб-сайтів. І саме в цій царині постають питання щодо здатності чиновників втримати голову холодною в умовах інформаційної війни.

Ми вже почали говорити про те, як була прийнята Доктрина і яким чином міністерство використало її для свого піару. Важливо, що саме на міністерство покладена основна відповідальність у реалізації Доктрини — починаючи від моніторингу медіапростору й закінчуючи виробленням стратегічних наративів. Відповідальним за цю роботу призначено заступника міністра Золотухіна, й одним із перших його завдань на посаді стало (за словами міністра, в рамках виконання Доктрини) створення списку антиукраїнських сайтів для ініціювання процедури їх закриття. «Ми знайдемо механізм, яким чином вони будуть закриті найближчим часом», — повідомив Юрій Стець 2 березня 2017-го.

Міністр наголосив, що ще немає процедури, як ці сайти буде заблоковано. Але переконував, що жоден веб-сайт не буде заборонено без судового рішення чи в обхід українського законодавства. Він озвучив довгий перелік органів, які мали би бути долучені до процесу для забезпечення його прозорості й законності. Проте невдовзі з’явилися тривожні ознаки: у Верховній Раді вже з’явилися законопроекти (розроблені не міністерством), які передбачали доволі жорсткі й позасудові інструменти контролю за інтернетом, а відтак викликали серйозні занепокоєння в частини медійного й експертного середовища. Також критика лунала і щодо самого списку з 20 сайтів, рекомендованих МІП до заборони.

(У контексті заборони сайтів політики зазвичай апелюють до Доктрини, хоча маємо зазначити, що блокування веб-сайтів через судові рішення також прямо передбачені Стратегією кібербезпеки України (п. 4.5), прийнятою ще в грудні 2016-го).

Неоднозначно повелося МІП у ситуації з новими санкціями проти Росії. Відповідно до рішення РНБОУ, в рамках цих санкцій російські інтернет-ресурси «ВКонтакте», «Яндекс», mail.ru, «Одноклассники» втратили доступ до українських аудиторій без рішення суду й до встановлення законодавчого врегулювання питання. В інтерв’ю «Цензор.NET» Юрій Стець категорично означив позицію: «Первое — это не урегулировано законодательно. Второе — если мы начнем это делать, где гарантия, что власть не войдет во вкус и не начнет закрывать все подряд? А может, другой скажет: “Закрой Фейсбук!”? Не будет такого. Иначе мы доиграемся. Интернет — это свободное поле». Риторика Артема Біденка була зовсім іншою: «Не мають ні “Одноклассники”, ні “ВКонтакте” жодного відношення до свободи слова. Ніхто не обмежує свободу слова тим, що забороняє, чи обмежує управління, роботу в деяких видах комунікації».

Слова міністра звучали до введення санкцій, а держсекретаря — після. Тому залишається питання, чи то пан Стець вдавав із себе ліберала, чи то пан Біденко намагався втримати обличчя міністерства, коли рішення про санкції було прийнято всупереч позиції МІП.

Хай там як, але міністерство було долученим до вироблення цього рішення, тому ще більше дивує, чому не було забезпечено належної інформаційної роботи з тим, щоби підготувати громадську думку і попередити громадян про закриття ресурсів.

Відновлення мовлення на прикордонні та окуповані території

Один із найважливіших напрямків діяльності міністерства. При МІП працює Комісія з питань відновлення мовлення, до якої входять також представники Нацради з питань телебачення та радіомовлення, Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та ряду інших відомств. У першому півріччі 2017 року представники комісії активно працювали з центральними та місцевими органами влади для забезпечення належної інфраструктури мовлення, організації та контролю технічних робіт, моніторингу покриття українським сигналом прифронтових територій.

У квітні комісія ініціювала замовлення прорахунку нових частот у Донецькій і Луганській областях, уже погоджений перелік частот для прифронтових територій та Херсонщини, щодо яких Нацрада оголосить конкурси.

Ще наприкінці 2016 року завершено будівництво веж на г. Карачун під Слов’янськом (186 м); у березні 2017-го відкрили вежу в с. Чонгар на Херсонщині (150 м). 3 червня на Донбасі на середніх хвилях розпочалося мовлення Першого каналу Українського радіо. Із чонгарської вежі вже навесні розпочалося мовлення чотири радіостанцій (Meydan Radiosı, Українське радіо, «Крим.Реалії», «Херсон FМ»); на момент написання цього звіту здійснюється також цифрова трансляція українських телеканалів на південну частину Херсонщини та північні території Криму. У першому півріччі завершували зведення вежу в Бахмутівці (відкрито 22 серпня), яка має перекрити «північну прогалину» в зоні покриття українським телерадіосигналом. Зрушив процес із будівництвом вежі в Покровську — щоправда, поки за рахунок лише місцевого бюджету.

У квітні комісія опублікувала детальний звіт із кількісними показниками результатів своєї роботи, які відбивають динаміку у вирішенні проблем покриття телевізійним та радіосигналом прифронтові та окуповані території.

Разом із відновленням інфраструктури українського мовлення почалися роботи для зупинення незаконного мовлення з окупованих територій. Еміне Джапарова, зокрема, вже заявила про готовність уряду вжити заходів для глушіння сигналу «звідти». Міністерство проговорює з українськими та іноземними партнерами технічні рішення, з тим щоби припинення сигналу з окупованих територій відбувалося відповідно до національного та міжнародного права. «Детектору медіа» відомо, що міністерство має певне бачення технічних рішень питання, і вже обговорюються процедурні питання (відповідальні інституції, фінансування, хто бере на баланс інфраструктуру і т. п.), а також розгорається експертна дискусія навколо можливостей та ефективності майбутньої системи глушіння незаконного сигналу.

Комунікація та інформаційні кампанії

Міністерство приділяє багато часу й зусиль на просування в інформаційному просторі певних тем і наративів. «Гарячими» темами залишаються:

• права людини на окупованих територіях;
• доля українських громадян, що їх незаконно утримують у російських тюрмах;
• незаконність окупації Криму і Донбасу, нелегітимність насаджених там режимів;
• культура та історична пам’ять кримськотатарського народу;
• свобода слова та права журналістів.

Кількість публічних заходів (міжнародних конференцій, круглих столів, прес-конференцій, робочих зустрічей), організованих міністерством із цих питань, за це півріччя сягає десятків; кількість різного роду публічних виступів і заяв іще більша — від інтерв’ю місцевим медіа до виступів на заходах у штаб-квартирі ООН. Інформаційні кампанії включають зовнішню рекламу, відеоролики, друковані листівки, мітинги, фотовиставки, покази фільмів, навіть студентські флешмоби. Міністерство надає організаційну підтримку і сприяє ініціативам громадських організацій та бізнесу (як-от фестиваль «Карпатський простір», Івано-Франківськ, 5 травня 2017 року, чи Конференція з питань фізичної безпеки журналістів та боротьби з безкарністю, Київ, 21 квітня 2017-го). Багато уваги приділяється зустрічам іноземних партнерів та присутності на міжнародних дискусійних майданчиках.

Протягом півріччя відбулася пауза у виданні журналу «Територія Крим»; зокрема причиною була зміна назви видання на «Крим Інформ», що потягло за собою бюрократичні процедури. Перший випуск у 2017 році вийшов друком лише в липні. Нагадаємо, що цей журнал друкується трьома мовами (українська, російська та англійська) і поширюється передусім серед представників дипломатичних представництв та політичних посадовців інших країн.

Нам важко говорити про наслідки такої комунікації, але таким чином міністерство робить внесок як мінімум в офіційний дискурс українського уряду, а також певним чином впливає на експертну дискусію в Україні та за кордоном, підтримуючи належний рівень уваги до пріоритетних тем.

Мультимедійна платформа іномовлення

2017 рік приніс значний прогрес у розвитку іномовлення. Фінансування мультимедійної платформи іномовлення (до якої, нагадаємо, входить телеканал UA|TV, агентство «Укрінформ», веб-сайт та акаунти в соцмережах) у 2017 році зросло порівняно з попереднім роком удвічі — до 219 млн грн. 5 січня нарешті розпочалася ліквідація телеканалу УТР, частина майна якого передана ДП «МПІУ». Рішенням Нацради ті ліцензії, що були в УТР, відійшли до UA|TV. На іномовлення перейшла й частина команди УТР, що якісно позначилося на продукті. Затверджено редакційний статут платформи, а також стратегічний план її розвитку до 2020 року.

У січні канал UA|TV пережив умовний рестарт. Була запущена нова студія новин. UA|TV вже наблизився до 50 % частки ефіру, дубльованого англійською мовою; також контент дублюється арабською та російською. Одна година на добу відведена на кримськотатарську мову. Новини звучать здебільшого англійською та російською, але є випуски також українською, арабською та кримськотатарською мовами. Серед неновинного контенту — проекти культурно-туристичного («Незвідана Україна», «Ніч в музеї»), суспільно-політичного («Українські реформи»), молодіжного («Ровесник»), історичного («Лабіринти історії», «Пишемо історію») та іншого спрямування — загалом 18 оригінальних щотижневих програм по 15–20 хвилин.

У процесі розробки сайт телеканалу. Належну увагу почали приділяти соцмережам, і кількість фоловерів її сторінок у Фейсбуку (а їх чотири різними мовами) зросла більш ніж вдвічі — із 54 тисяч до 120 тисяч.

Належним чином запрацювали твіттер-акаунти — так само чотирма різними мовами; загальна кількість фоловерів зросла з 254 до 1,5 тисяч. З початку 2017 року зросла й кількість підписників україномовного акаунту UA|TV у YouTube (з 2186 до 3326). Також у 2017 році були створені акаунти UA|TV у YouTube англійською (746 підписників на даний момент), російською (960 підписників), арабською (1039 підписників) та кримськотатарськими (31 підписник) мовами.

Станом на кінець 2016 року канал UA|TV транслювався через три супутники, а також мав кілька включень у кабельні мережі в Польщі та Болгарії. Заміна супутника Amos 2 на Hot Bird 13 у лютому 2017 зробила канал доступним не лише для індивідуальних користувачів Європи, Близького Сходу та Північної Африки, а й для кабельних мереж і DTH-платформ у цьому регіоні, і вже укладено угоду з польською платформою «nc+» щодо включення UA|TV до її телевізійного пакету.

Окрім супутника, UA|TV поширюється також через укладання прямих угод із кабельними мережами, а також через офіційних дистриб’юторів (наразі UA|TV має таких у Грузії, Болгарії, Молдові, Німеччині). Через кабельні та IPTV-мережі UA|TV ретранслюється в 12 країнах, зокрема в країнах-сусідах, країнах Балтії, США, Канаді та Ізраїлі. Канал присутній на ОТТ-платформах, які, по суті, не мають географічних кордонів. Ідеться, передусім про компанії «Kartina.tv», «My Panorana», які мають абонентів в усіх країнах Європи, США, Канаді, Австралії і навіть у Росії.

Платформа обмінюється контентом із ZIK та «Еспресо ТБ», Військовим телебаченням, «Радіо Свобода»; телевізійний контент UA|TV передається для трансляції місцевим філіям НСТУ (зокрема, тісні зв’язки з «До ТеБе» та іншими філіями сходу та півдня України). ДП «МПІУ» стало учасником «Belt and Road News Agency» — спілки новинних телеканалів Китаю, Монголії, Пакистану, Філіппін тощо, — ініційованого телекомпанією CCTV+ (Китай), метою якої є обмін новинним контентом поміж мовниками-членами спілки.

Отже, хоч немає можливості говорити про реальну аудиторію і вплив мультимедійної платформи іномовлення, в цьому півріччі відзначаємо нарешті позитивні зрушення в частині менеджменту, якості контенту та активне просування серед закордонних аудиторій.

Система стратегічних комунікацій

Повільно, але впроваджується розроблена модель державної системи стратегічних комунікацій. Важливою віхою процесу стало прийняття Доктрини інформаційної безпеки України, до якої увійшли пункти зі стратегічних комунікацій. Відповідно до Доктрини, міжвідомча робоча група, що забезпечує стратегічний рівень страткому, має бути переміщена з РНБОУ до Кабміну; цей процес в українських умовах забирає багато часу — офіційно склад цієї групи досі не затверджений.

У структурі МІП створено сектор зі стратегічних комунікацій та сектор з інформаційної безпеки — обидва підпорядковані заступнику міністра Золотухіну. Здійснено аналіз комунікаційних функцій та аудит інформаційних ресурсів ЗСУ, проаналізовано комунікаційний потенціал Нацгвардії. Розроблена і попередньо затверджена структура Департаменту комунікацій Міноборони, але сам орган ще не створений. Саме профільний сектор МІП разом із Управлінням публічної дипломатії МЗС та Департаментом комунікацій МОУ мають у майбутньому скласти операційний рівень українського страткому.

Отже, до кінця року чекаємо на завершення інституційного оформлення структури і спостерігатимемо, як вона запрацює на практиці.

У справі налагодження системи стратегічних комунікацій міністерство наражається на чимало перешкод, і класичний брак фінансування не є серед них ключовою. Найскладніше — це проблема з розумінням, що таке стратком. Для посадовців «стратком» — це часто якась абстрактна, метафізична річ; вони не знають, що з цим робити. У країні взагалі недостатньо фахівців, які могли би стати основою національних стратегічних комунікацій. Держава не звикла підходити до комунікації стратегічно й координувати зусилля різних своїх органів для досягнення спільних комунікаційних цілей. Тож зусилля міністерства часто наражаються на силу нерозуміння й інерції. Дається взнаки і брак досвіду самого міністерства, розуміння того, як реально виглядатиме впровадження реформи, з якими бар’єрами воно зіткнеться і які чинники впливатимуть. Зокрема, на початку 2016 року МІП планував менш ніж за рік запустити і стратком, і систему кризових комунікацій. Станом на середину 2017-го стратком лише народжується в бюрократичних муках, а реальна робота над системою кризових комунікацій ще попереду.

Прогалини і «сліпі зони»

При детальному розгляді роботи міністерства воно виявляється активним, дуже активним. Навіть побіжний погляд на піврічний звіт, який готує міністерство про свою роботу (а це 106 сторінок презентації про прес-конференції, зустрічі, поїздки, ініціативи), залишає враження, що міністерство дуже багато енергії витрачає саме на таку комунікацію (навіть сама підготовка цього піврічного звіту чого вартує). Але виникає питання конкретних результатів, які приносять ці зусилля.

Відновлення мовлення — безсумнівно, в цій галузі лежать ключові досягнення. Це та зона, яку повністю закрила собою Комісія з відновлення мовлення при МІП. Проте важливо зауважити, що ці зусилля (і їх результати) стосуються лише доступу до телерадіосигналу. Мешканці прифронтових зон досі не мають нормального доступу до української преси, й ця проблема на четвертий рік війни залишається без належних рішень. Спроби міністерства налагодити друк газети для Донбасу поки не дали результату, і ще не відомо, чи це буде справді ефективним рішенням (бо проблема не так у браку друкованих ЗМІ, як у відсутності інфраструктури для їх розповсюдження).

Так само вже чотири роки російська пропаганда серед українських громадян, особливо на сході та півдні України, не отримує належної комунікаційної протидії. Іншими словами, держава блокує канали, забороняє кінопродукт, але не стала справді ефективним комунікатором правди для українців, не може розвінчати тих міфів і стереотипів, які кремлівською пропагандою сформовані (і соціологічні дані підтверджують це). Комунікаційні зусилля міністерства, на які витрачається дуже багато енергії і часу, дають непропорційно низький ефект — можливо тому, що публічні заяви, мітинги і флешмоби неспроможні змінити громадську думку, а зовнішня реклама і ютуб-ролики, виконані в патріотичній манері, неефективні самі по собі. Навіть більше, міністерство не зможе сказати, яким є ефект цієї комунікації — воно продовжує рухатися наосліп. І соціологічні дані не дають приводу говорити, що якийсь ефект є.

Так, невдовзі в міністерства будуть затверджені стратегії з інформаційної реінтеграції, і воно, можливо, навіть почне генерувати «стратегічні наративи» (як це передбачає Доктрина). Але питання в інструментарії, яким ці наративи доноситимуться. Очевидно, що потрібні інші, ефективніші і грамотніші підходи до комунікації, які б обійшли ті блоки, що їх ставить у головах людей російська пропаганда, помножена на сувору реальність. Рішення, які вийдуть за межі банальних мітингів, виставок і круглих столів і зможуть достукатися до свідомості громадян, у якій досі живуть розіп'ятий хлопчик і «два раба».

Події цього півріччя показують інертність міністерства у частині просування медіареформ. Представники міністерства пояснюють це браком кадрів (як мінімум, юристів для написання проектів НПА). Уже після звітного періоду, в липні, міністерство стало одним із ініціаторів нормативного регулювання мови ворожнечі. Так само це півріччя показало, що центр вироблення і прийняття ключових рішень у сфері інформаційної безпеки лежить не в МІП — рішення по Доктрині інформаційної безпеки, Стратегії кібербезпеки, блокування російських соцмереж народилися в інших інституціях.

Висновки

У першому півріччі 2017 року міністерство демонструє певні успіхи в розвитку платформи іномовлення, відновленні мовлення на прифронтові території, виробляє кращої якості стратегічні документи. Але коло питань, у яких МІП має справжній вплив, є дуже вузьким. Міністерству бракує політичної ваги, щоб бути помітним актором, який справді впливає на процеси і визначає політику. Так само відомство не стало потужним чинником боротьби з наслідками пропаганди — воно не є помітним гравцем на інформаційному полі, його «голосу» практично не чути, хоча при створенні якраз ішлося про таке головне завдання міністерства (Стець навіть заявляв, що міністерство створюється на період війни).

Також важко робити висновки і щодо ролі міністерства в демократичних перетвореннях в країні. Воно перебуває осторонь медіареформ. У сфері інформаційної безпеки, де постають загрози свободі слова, позицію відомства можна оцінювати по-різному, але риторика й дії міністерства тут часто є показовими і декларативними, оскільки справжня політика визначається важковаговиками.

Тому резюмуємо: міністерство досі шукає своє окреслене місце серед інших органів влади, своє справжнє призначення.

Моніторинг діяльності органів влади в сфері інформаційної політики здійснюється за фінансової підтримки Національного фонду підтримки демократії (National Endowment for Democracy).