З огляду на сімейні обставини, День Незалежності України автор цих рядків зустрів на території Росії. Ці ж обставини аж ніяк не сприяли повноцінному моніторингу російського телебачення. Проте деякі спостереження, в першу чергу за програмами російської «першої кнопки», видалися вартими фіксації. Зрештою, як буде показано нижче, цього цілком достатньо для певних висновків.

«В ногу не вышло»

Український День Незалежності зацікавив російські центральні ЗМІ куди більше, ніж українські ЗМІ цікавили не так давно відзначений росіянами «День Росії» чи будь-яке інше російське державне свято.

Показовий момент: досить розлогий сюжет про День Незалежності та парад на Хрещатику ішов у вечірньому випуску новин Першого каналу третім. Те, що першим був сюжет про масові пожежі в Ростовській та Волгоградській областях, цілком логічно — тим паче, в низці випадків ідеться про підозру підпалу. Другим ішов офіціозний, малоінформативний і нецікавий сюжет про відвідини президентом Путіним «найбільшої в Європі» трикотажної, чи що, фабрики.

При цьому, навіть попри сакральність Путіна (принаймні, для Першого каналу) й те, що зазначена фабрика випускає, зокрема, й елементи військової форми, в анонсі до всього випуску про фабрику та Путіна не згадали, а от про Україну — так. «Солдаты НАТО на Крещатике», «Парад рухнувших надежд на фоне экономической катастрофы» — ясна річ, такі словеса зачіпають російського глядача.

Сам сюжет містив не так інформацію, як оцінні судження, що їх журналістка виголошувала просто з Хрещатика. Якщо «економічну катастрофу» спробували виправдати хоч би повідомленням про те, що середня зарплатня в Україні «становить десять тисяч рублів», а пенсіонерам важко сплачувати за комунальні послуги, то чому військовий парад слід вважати «парадом рухнувших надежд», лишилося незрозумілим.

У деякі моменти важко було сказати, йдеться про свідому маніпуляцію чи банальне невігластво. Говорячи про проходження Хрещатиком солдатів із країн — членів НАТО, журналістка під відповідний відеоряд повідомила: «Но в ногу не вышло». Так і лишилося загадкою, була це «журналістська знахідка» чи авторка сюжету просто не знала, що «коробки» натівських солдатів марширували за статутами власних армій. І не всі ці статути в принципі вимагають крокувати «в ногу». Навпаки, саме ще радянську традицію прусського парадного крокування, яка залишилася і в українській армії, часто критикують. Ось, наприклад, запис із ФБ відомого журналіста Дмитра Лиховія від 24 серпня: «Але блін, з усіх союзників на параді тільки ЗСУ йдуть пруським кроком. Це ж тупа каторга, якщо подумати».

Щось подібне вийшло і з сюжетом денних новин НТВ, де обіцяли розказати про святкування Дня Незалежності й той-таки парад у Києві — але по суті теми обмежилися лише згадкою про все тих же «солдатів НАТО» на Хрещатику та про присутність на параді глави Пентагону Джеймса Меттіса. Решту сюжету було присвячено таким речам, як, наприклад, введення Україною «електронних анкет» для в’їзду громадян РФ.

Насправді подібного рішення ще не прийнято на жодному рівні, але журналіст НТВ подавав цю «інформацію» в таких барвах, ніби це вже доконаний факт. При цьому з його слів випливало, що напівміфічні анкети висувають куди суворіші вимоги, ніж візові центри країн — членів ЄС. Найбільше ж обурювало кореспондента те, що заповнювати анкету нібито потрібно буде лише англійською та українською, а нещасні ж росіяни не лише не знають української, а й, який жах, не мають на своїх комп’ютерах «української розкладки»! (Ці рядки, нагадаю, написані в Росії з комп’ютера російських громадян.)

Суто до слова, для в’їзду до Росії та Білорусі українцям уже далеко не перший рік, ще з «довоєнних» часів, просто на кордоні видається папірець під назвою «міграційна карта», де слід вказувати мету, місце призначення та час перебування. При цьому того, що тебе не «знімуть із потяга», папірець ніяк не гарантує (а от відмова принаймні на попередньо заповнену електронну форму була би куди зручнішою для того, кого вирішили не впускати). Клітинки на папірці крихітні, а заповнювати його треба лише англійською або російською. Хоча, як уже сказано, теоретично він призначений і для охочих відвідати Білорусь.

«Популярний» Рабинович та «нацистка» Ющенко

Де пропаганда погуляла на всю — то це в політичних ток-шоу. Скажімо, «Время покажет», присвячене, як сказано на сайті проекту, проблемам, які хвилюють кожного росіянина, 24 серпня розглядало такі надзвичайно важливі для пересічних росіян питання: «За що Україна нас ненавидить?», «Незалежність по-українськи», «Росія-Захід: хто кому протистоїть». Попри наявність у студії гостей із різними, не повірите, поглядами, фактично це було шоу однієї людини, а саме — ведучого Артема Шейніна (співведуча Єкатєріна Стриженова радше виконує роль «підтанцьовки»).

Не перебільшу, коли скажу, що найманіпулятивніші українські ток-шоу в порівнянні з цією чудовою програмою — взірець неупередженості й толерантності. Чого варта лише звичка господіна Шейніна перебивати гостей студії вигуками на кшталт: «Что вы курили перед эфиром?». Або ось вам діалог із тієї частини шоу, де йшлося про «незалежність по-українськи».

Діалог відбувся після показаного на студійних моніторах фрагменту інтерв’ю Вадима Рабиновича. Останній порівняв Україну з «валютною проституткою» (з пісні слова не викинеш, Вадиме Зиновійовичу!). Після цього ведучий Шейнін повідомив аудиторії, що це каже «популярний український політик», у якого «рейтинг зіставний із рейтингом президента Порошенка».

Присутня в студії українська журналістка Яніна Соколовська — далеко не прибічниця Євромайдану чи особисто Порошенка — на свою голову спробувала ввести ведучого хоч у приблизні рамки адекватності.

Я. С.: Да два процента у него рейтинг.

А. Ш.: Как у Порошенко!

Я. С.: У Порошенко двенадцать.

А. Ш.: Ну да, ну да, у всех у вас там высокие рейтинги!

«Рівень аргументів» Шейніна оцініть самі.

А от уже ввечері 24 серпня на тому ж головному телеканалі Росії вийшло шоу «На самом деле», яке, напевне ж, з огляду на дату, вирішило розкрити… таємницю отруєння Віктора Ющенка в далекому 2004 році. В даному шоу учасники відповідають на питання під контролем детектора брехні (чи того, що за нього видають). Питання формулює ведучий, тож шоу досить кероване.

Тим дивніше було бачити, що питання отруєння Ющенка стрімко перейшло в питання про те, чи не став Петро Порошенко президентом завдяки кумівським зв’язкам із Ющенком (уявляю регіт українських колег-журналістів). А потім — на пережовування теми дружини екс-президента Катерини, яка, як щиро запевняла всіх одна з учасниць шоу, «пройшла націоналістично-фашистську школу» в скаутських таборах у США, після чого за допомогою Ющенка «нав’язала» цей самий «націонал-фашизм» усій Україні.

Ведучим шоу, до речі, є відомий українським глядачам по проекту «1+1» «Розсміши коміка» білорус Дмитро Шепелєв. Дмитрові не чужі ні українські реалії, ні почуття гумору, тож він, напевне, розумів весь абсурд того, що відбувалося в його програмі від 24 серпня. А от аудиторія?

Що ж: чогось подібного слід було чекати ще після виходу кількома днями раніше програми «Пусть говорят», присвяченої оперній діві Марії Максаковій, екс-депутатці Держдуми та вдові вбитого в Києві втікача з РФ, теж екс-думівця Дениса Вороненкова. В Україні було зламано чимало списів із приводу виступу Максакової на концерті під час Дня Незалежності, але й у Росії пристрасті скипіли неабиякі. В зазначеному ток-шоу палка дискусія звелася до суперечки, чи Максакову в Україні підкупили, чи залякали, чи тримають на наркотиках, чи все це одразу… Слово честі, автор цих рядків ледь не відчув спалах гордощів за «всесильні» українські спецслужби.

Обіцяні висновки

Як уже було сказано, автор переглянув російський ефір фрагментарно. Але це дало свій плюс: жодні з вищенаведених цитат та сюжетів не підібрані спеціально. Це — те, що вдалося побачити та зафіксувати суто випадково. Інакше кажучи, «середня температура по лікарні».

Тож можна стверджувати, що з адекватним висвітленням України в «головних» російських медіа є величезні проблеми. Звісно, це цілком цілеспрямована державна політика, і її метою є власне населення. Саме внаслідок подібного «інформування» їдуть воювати на Донбас не тільки кадрові російські вояки з відпустками, поміченими заднім числом, але й цілком реальні адепти «Новоросії», яких телевізор змусив щиро увірувати в розіп’ятих хлопчиків і тому подібні шедеври російського агітпропу.

Та водночас неадекватна картина світу псує зусилля маніпуляторів на зовнішньому фронті. Скільки не зомбуй глядача / читача, він не може не дивуватися, чому Україна «ось-ось розвалиться» уже четвертий рік або чому «шляхетна» Росія вперто відмовляється визнати «ДНР» та «ЛНР» (про які тепер уже й у титрах російських теленовин пишуть не інакше як «Донецкая (або Луганская) Народная Республика, Украина». — sic!).

Врешті-решт, навіть експерти, чиновники й політики — загалом такі ж люди, як і всі інші, і схильні до самонавіювання. І, можливо, це самонавіювання стало однією з причин того, чому шапкозакидальницькі гасла про «дойдем до Киева за две недели» так і лишилися тільки гаслами. Не єдиною, звісно, — але однією з причин.

У цьому контексті для українців важливо не повторювати помилок «братів», і розуміти Росію такою, як вона є. Ідеться в жодному разі не про сумнозвісний «діалог» (який діалог може бути з артемами шейніними?), і вже тим паче не про зняття заборони на російське мовлення (якщо це взагалі так можна назвати). Але не варто уявляти собі Росію іншою, аніж вона є. Ані сильнішою, ані слабшою. З нашими ресурсами ми не можемо дозволити собі дурити власні голови так, як це роблять росіяни. Ми повинні не малювати самі собі фальшивий образ Росії, а розуміти, яка вона є насправді.