27-29 червня у Святогірську (Донецька область) відбувся третій «Донбас медіа форум», у рамках якого журналісти та медіаексперти говорили про професійні стандарти, вплив на них політичного популізму, конфліктно-чутливу журналістику під час кризи та рівень професійності донецьких ЗМІ.

Про основні тенденції цьогорічного форуму та висновки з почутого на ньому «Детектор медіа» запитав у його учасників. Ми поставили журналістам і медіаекспертам такі запитання:

1. Які тенденції цьогорічного «Донбас медіа форуму» ви можете відзначити? Які найважливіші висновки ви зробили?

2. Що викликало найзапекліші дискусії? Яка ваша думка з цього приводу? Яка думка більшості? Яка думка місцевих журналістів? Чи знайдено консенсус?

3. У якому стані, на вашу думку, перебуває місцева преса на Донбасі? Які меседжі вона несе громадянам там?

Олена Голуб, експертка Інституту масової інформації:

1. Я беру участь у багатьох заходах, і на них постійно обговорюються схожі проблеми. Основні тенденції, не лише «Донбас медіа форуму», а й узагалі: дотримання журналістських стандартів в умовах війни, взаємодія цих стандартів і патріотизму (наскільки журналіст, який є учасником конфлікту, бо його країна є учасником конфлікту, може бути незаангажованим і відстороненим, наскільки він може незалежно оцінювати ситуацію). Серед журналістів також дуже актуальним є питання самоцензури, і воно теж неодноразово піднімалося. Проблема мови ворожнечі на «Донбас медіа форумі» теж піднімалося, там була ціла доповідь, але насправді, наскільки я зрозуміла, було розкрито лише питання слів мови ворожнечі, натомість мова ворожнечі – це не лише слова, а й певна конотація фактів.

Я не можу робити висновки з «Донбас медіа форуму», бо вони давно в мене сформувалися в рамках моєї роботи, навряд чи вони можуть бути перекриті одним днем форуму, у мене є свої спостереження і дослідження, яким я довіряю трішки більше. Але вони не суперечать загальним фактам: українські медіа значно менше вживають мови ворожнечі, значно менше налаштовані на журналістику війни, ніж ЗМІ на окупованих територіях. Українські ЗМІ намагаються дотримуватися балансу між журналістикою війни та журналістикою миру, або ж узагалі більше спрямовані на журналістику миру.

Надзвичайно активно ведеться дискусія про журналістські стандарти в умовах війни, це була одна з ключових тем на «Донбас медіа форумі». Питання, чи можливо побороти пропаганду шляхом якісної журналістики, завжди актуальне і дуже неоднозначне, відповісти на нього досить складно. Як на мене, за допомогою стандартів побороти пропаганду дуже важко або неможливо, але іншого виходу в Україні, на жаль, немає.

Мені було цікаво послухати іноземних доповідачів стосовно журналістських стандартів. Я зрозуміла, що ми їх розбираємо детальніше, ніж, наприклад, це роблять у Німеччині. Для них журналіст має бути чесним, об’єктивним, збалансованим – і все. А ми намагаємося кожен стандарт розділити, акцентуємо на верифікованих та неверифікованих акаунтах у соціальних мережах. Наші іноземні колеги фактично не звертають увагу на це, для них соціальні мережі фактично не є джерелом інформації, а в наших умовах важко уявити, щоби соцмережа не була джерелом інформації.

2. Найгарячіша дискусія цьогорічного «Донбас медіа форуму» стосувалася того, як боротися з пропагандою на окупованих територіях, чи варто застосовувати якісь силові методи, наприклад, бомбардування їхніх телевізійних веж. Це дуже дискусійне питання, консенсусу не дійшли.

3. Я можу сказати не так про «Донбас медіа форум», як про власні дослідження. Місцева журналістика на Донбасі, безумовно, поки що менш якісна, ніж центральна. Але сьогодні відбувається багато тренінгів для регіональних журналістів, і я думаю, що вони, безумовно, впливають певним позитивним чином.

Загалом усе залежить від редакційної політики ЗМІ. Оскільки у донецьких медіа є власник (я говорю про Ріната Ахметова), його позиція впливає на висвітлення конфлікту в цілому. Від цього нікуди не дінешся. Безумовно, треба розвивати більше незалежних медіа в цьому регіоні, але за який рахунок це робити – теж питання, яке було піднято на форумі. Навіть один учасник, який розповідав про розвиток незалежних ЗМІ, сказав, що сам навряд чи би зайнявся такою справою на територіях поблизу конфлікту, бо це економічно необґрунтовано.

Тетяна Попова, голова ГО «Інформаційна безпека», екс-заступниця міністра інформаційної політики України:

1. Дискусія щодо того, як слід працювати журналістам під час конфлікту, продовжується. Кожна зі сторін цієї дискусії має свої аргументи, чому повинно бути так, а не інакше. На жаль, єдиного бачення досі не з’явилося. І це часто породжує конфлікти, зокрема в соцмережах. Сторін нібито дві, але конфлікт додатково підживлюється і з боку Росії також. Водночас є група журналістів, колишніх співробітників спецслужб, військових тощо, які нібито вийшли зі ще радянської школи «замполітів». І є журналісти, які навчалися і стажувалися в міжнародних великих холдингах, на «Радіо Свобода», ВВС і наразі працюють за новими методами того, що раніше називалося пропагандою, а зараз називається стратегічною комунікацією. Ці методи не передбачають постійного обману, маніпуляцій громадською думкою, не вимагають писати позитивні речі про своїх, а ворогів називати «свинособаками», «ватою». Західні стандарти передбачають більш виважену позицію. Справа не в поміркованості і не в заграванні з ворогом, а в тому, що якщо медіа хоче викликати довіру, воно мусить говорити правду, а не влаштовувати інформоперації, робити те, що собі дозволяють росіяни, які теж навчалися в тих же училищах для замполітів. І все-таки «замполіти» на форумі були в меншості, їх менше і в журналістській спільноті.

Ці два підходи борються між собою останні півтора роки, починаючи від публікації про панамські офшори. І це була основна дискусійна лінія, яка проходила через увесь форум.

3. Мені дуже сподобалося, що приїхало багато міжнародних донорів, представників урядів ЄС, посольства США, котрі говорили з місцевими ЗМІ про те, як можуть допомогти. Розповідали на тренінгах, як подаватися на різні грантові програми тощо. Це те, про що я говорила з донорами два роки тому – що дуже добре підтримувати великі столичні ЗМІ, але треба також іти в регіони. Великі ЗМІ можуть самі монетизуватися, а от на Сході з бюджетами реальна проблема, і їм потрібно допомагати. Я бачу, що зараз чимало проектів спрямовано безпосередньо в регіони, і мене це дуже тішить.

Форум – дуже хороший майданчик для спілкування журналістів із представниками влади, яких було, щоправда, обмаль, і обговорення того, що відбувається. Сподіваюсь, що приїзд туди місцевих донорів і партнерів і їхня відкритість дозволить місцевим ЗМІ брати більшу участь у грантових програмах і отримувати допомогу.

Анастасія Станко, «Громадське телебачення»:

1. Загалом мені дуже сподобався «Донбас медіа форум». Так, були якісь організаційні питання, але це все не головне, головне те, що на форумі були присутні медійники, котрі мали абсолютно різні погляди на ситуацію, що склалася в медіапросторі. І це принаймні було якоюсь, як на мене, першою публічною спробою хоча би вголос про це сказати – до порозуміння і розуміння одне одного, звісно, було ще далеко.

Можна сказати, що це було не місце теплої ванни ні для кого, навіть організатори форуму, котрі є представниками різних організацій, критикували один одного. З одного боку, це знову оголило проблему того, що в медійному просторі немає консенсусу щодо таких ніби простих питань як неможливість прикрашання картинки журналістами. Але плюс я бачу в тому, що форум не став майданчиком, де зібрались ті, хто між собою розуміють одне одного, а тих, кого вони не розуміють і думки кого не поділяють, просто не покликали – тут такого не було, і це чудово.

Щодо тенденцій додам: у мене враження, що тема патріотизму/професіоналізму дійшла якогось апофеозу, про це говорили раніше, але цього року ніби наймейнстрімніша тема, а також починаються ідеї про те, що потрібно позитивне висвітлення зі зміщенням акцентів. Тривожні тенденції.

2. Як на мене, найбільш гаряча дискусія була після презентації дослідження Світлани Єременко з Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Найбільше питань викликала методології цього дослідження: до прикладу, говорячи про те, що не вистачає програм про військових та переселенців, пані Єременко не включила в методологію «Новости Донбасса» і «Громадське ТБ Донбасу», яке було співорганізатором форуму разом з організацією пані Єременко, і це також медіа, котре щодня надає інформацію про те, що відбувається на Донбасі, про переселенців і навіть про те, що відбувається на окупованій території Донецької та Луганської областей. У методологію не було включено і «До ТеБе» – місцеве телебачення Донецької області, а також «Громадське», котре я представляю. Ця методологія викликала запитання щодо того, наскільки повно було зроблене дослідження.

Ще одна теза про те, що не вистачає позитивного представлення України на Заході, що мало говориться про позитивні реформи, викликала емоційні коментарі вже з боку іноземних колег-журналістів. До прикладу, журналістка Ета Джара, ведуча одного з найпопулярніших шоу в Косові, в минулому – кореспондентка BBC під час війни в Косово, сказала пані Єременко ось таку фразу: «Ознакою того, що ваша країна рухається вперед, є те, що коли я зустрічаюся з українськими журналістами-розслідувачами, вони розповідають мені про корупцію у вашій країні. З російськими журналістами така розмова була б майже неможлива. Якщо ви використовуватиме пропаганду, як це робить “Раша тудей”, це повернеться до вас бумерангом. Це зруйнує репутацію вашої країни в очах міжнародної спільноти. Якщо ви застосовуватимете такі самі методи, як застосовує Росія – в спілкуванні зі світом, – це буде найжахливіша річ, яку ви можете зробити як країна (оплески). Тому прошу вас, дозвольте громадянському суспільству критикувати дійсність».

Журналіст із Німеччини Клеменс Шьоль здивувався з іншої фрази пані Єременко про потребу військово-технічної ліквідації інформаційних веж на окупованій території. Пан Шьоль допитувався, що пані Єременко мала на увазі: чи скидати бомби на ці вишки? На що пані Єременко сказала, що не розбирається в технічних питаннях.

Це все ніби дрібні деталі, але вони дуже яскраво характеризують, наскільки думки одних медіаекспертів чи журналістів можуть бути абсолютно неприйнятними для інших. Поки що я не побачила на цьому форумі спроби зрозуміти і почути один одного, але те, що свої позиції учасники змогли озвучити, вважаю плюсом. Тут підсумую словами тієї самої Ети Джари: під час війни в Косово за кількасот кілометрів від лінії зіткнення такий форум провести взагалі було би нереально.

3. Щодо місцевих медіа, на жаль, виключно з власних спостережень мені видається, що у більшості колег, котрі працювали або й далі працюють на Донбасі, є дуже серйозна травма – і ця особиста травма дуже заважає нам усім рухатись вперед і працювати як журналістам. У запитаннях колег після панелі, в якій я брала участь, можна було почути таку критику: «Ви в дискусії не сказали, що Росія анексувала Крим». Сама розмова була не про анексію Росією Криму, хоча ніхто з учасників ніколи ніде не спростовував і не заперечував, що Росія анексувала Крим. Але чи потрібно нам тут, у власній країні, починаючи будь-яку фахову дискусію, першим, як «Отче наш», говорити: «Слава Україні, смерть ворогам, Росія анексувала Крим і окупувала Донбас, в Україні не громадянська війна, а Путін – всі самі знають, хто»? Таке враження, що без цієї молитви починати говорити про наші внутрішні проблеми професії ми не можемо. Може, й так, але хочеться вже говорити про нас не з позиції жертви, а говорити про проблеми, які ми маємо, і думати, як ми можемо їх вирішити. До цього, на жаль, ще далеко, але я рада, що цей процес рухається.

Місцева преса на Донбасі, здебільшого, як і всюди в країні (і як це було раніше) перебуває в плачевному стані. Є кілька непоганих медіа: ті ж «Новости Донбасса» та «До ТеБе» намагаються робити щось нормальне. Про газети мені насправді важко сказати, тому що я їх не читаю, проглянула на форумі.

Загалом нам усім варто підвищувати і рівень дискусії, і мати трохи більше знань про те, що таке взагалі журналістика, яка в неї роль, і чим журналіст відрізняється від когось, хто пише щось у Фейсбуці або в якихось блогах. Аж сама б на таке навчання записалась, а то трохи забуваємо. Дякую організаторам. Це було корисно.

Віталій Мороз, керівник програм нових медіа в «Інтерньюз-Україна»:

1. На форумі зібралися переважно однодумці, які зацікавлені в професіоналізації медіа і багато обговорювали роботу медіа в умовах конфлікту. Було очевидно, що редактори, які приїхали з Донеччини і Луганщини, шукали шляхи, як працювати, – йдеться і про питання фінансування, що дуже актуально. Журналістика, яка переходить в онлайн, для багатьох із тих, хто раніше працював в «традиційних» медіа, – це щось нестійке, і вони намагалися зорієнтуватися. Хоча основа дискусія точилася навколо дій журналістів в умовах конфлікту.

2. Для мене головним висновком є те, що одним із ключових суперечливих питань став словник, що його використовують медійники, висвітлюючи погляди на хід війни. Були конфліктні моменти, коли критикувалися певні спікери, які закликали до жорсткішої реакції на російську агресію. Скажімо так, люди з однаковими цінностями використовували різну термінологію, і через це виникало нерозуміння. І та, й інша сторона говорили про стандарти, але уявлення про них у сторін різні. Скажімо, в нас була окрема дискусія про вільний інтернет в умовах конфлікту. Одні акцентували на верховенстві прав і можливості доступу, інші – на тому, що треба враховувати реалії війни й ризики, активніше протидіяти агресії Росії і російській пропаганді.

Консенсус був у тому, що всі учасники відстоюють незалежність України і професіоналізм у медіа. Але в них можуть бути різні погляди на шляхи повернення Донбасу в мирне річище. Одні вважають, що треба співпрацювати з владою, інші – що треба триматися осторонь влади, не довіряти їй тощо. Одні – що треба відслідковувати, що пишуть «по той бік», і що блокування російських соцмереж зменшує такі можливості, інші – що блокування потрібне, хоча й є певним обмеженням свобод.

3. Журналістське середовище на Донбасі є різним, консолідованої позиції не варто чекати, але кожен прагне професійно робити свою роботу і змагатися за аудиторію.

Ірина Бекешкіна, директорка фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

1. Перше враження – щодо згуртованості медіа і громадської спільноти. Очевидно, що думки і позиції різні, і це зафіксувало, до речі, наше невелике опитування, яке ми провели серед учасників форуму. Одні, наприклад, вважають, що можна вживати термін «вороги», інші – що не можна. Одні – що можна акредитуватися журналісту на окупованій території, інші – що ні. І так щодо різних гострих питань. Тобто ми різні. Але позитивно те, що є очевидний намір і бажання працювати разом і знаходити спільну мову, і навіть якщо не знаходити спільну мову, все одно працювати разом на спільну мету.

2. Це було обговорення головної теми форуму – що є ключовим для роботи журналістів під час особливої ситуації в Україні. Взагалі-то для журналіста ключове – журналістські стандарти. Але під час війни чи може журналіст обрати якусь одну сторону, а чи він повинен висвітлювати події з обох сторін? Чи журналіст мусить керуватися, даруйте за тавтологію, стандартними стандартами – чи позицією громадянина під час таких подій, як у нас? Не можу сказати, щоб чиясь думка переважала. Наші західні колеги все-таки, мені здається, інколи не розуміють нашої ситуації. За це їх критикували. Класичні західні стандарти не завжди працюють у наших умовах. І не лише в наших, але й в інших умовах війни. Критикували західних колег за вживання таких понять, як «громадянська війна в Україні», «повстанці» тощо. Не завжди ті, хто намагається нас учити, розуміють специфіку нашої ситуації і відмінність її від зовні схожих обставин.

3. Ті місцеві журналісти, з якими я там познайомилася, справили на мене дуже позитивне враження.

Олександр Гороховський, головний редактор FactCheck.com.ua і Checkregion-ua.info:

1. Головна думка і головна теза – підтримка регіональних ЗМІ в Луганській і Донецькій областях. Два моменти можна окреслити. Перше – процес роздержавлення ЗМІ йде на місцях не завжди гладко, у працівників цих ЗМІ виникає велика кількість запитань. Зі спілкування в мене склалося враження, що вони були дещо «законсервовані» і орієнтовані більше на газетні технології, а тепер, коли треба переходити на нові технології, роботу в інтернеті тощо, то почуваються трохи розгубленими. Їм потрібно з, грубо кажучи, Середньовіччя стрибнути у XXI століття, проминувши всі етапи послідовного розвитку. Думаю, вони отримали багато цікавої інформації з усіх напрямків перебудови регіональних ЗМІ.

Друге – в умовах війни на Сході подання інформації зокрема в регіональних ЗМІ. Тут було багато гострих полемік. Буквально в перший день розгорнулася бурхлива дискусія, темою якої була мова ворожнечі, використання маркерів тощо. На думку частини учасників, неагресивна, так би мовити, термінологія, можливо, полегшить згодом адаптування людей, які перебували в окупації, їхнє повернення до нашого суспільства й інформаційного поля. Ця позиція стикалася з патріотичними проявами, нетерпінням до ворогів, такими маркерами, як «сепари» тощо.

Звісно, мета переконати одне одного не стояла, були висвітлені позиції. Але нам треба думати про перспективу, адже сьогодні частина людей живе на тій території, а завтра ситуація зміниться. Це був перший крок на довгому шляху інформаційного і соціального порозуміння. Немає й мови про те, що наші донбаські колеги перебувають в іншому інформаційному полі, ні. Просто у них більше, на мою думку, інформації про те, в якому інформсередовищі живуть люди на тому боці, в тому числі й журналісти, які не змогли виїхати і змушені працювати за правилами, які там зараз є. Мені здається, що нам бракує такої інформації, яка є у місцевих журналістів, цілісної картини інформпростору. Горизонт спілкування у них, зокрема, з місцевим населенням, з колегами, які на окупованій території, значно ширший.

3. Найбільша користь подібних зустрічей у тому, що в працівників місцевих ЗМІ відкрилися очі на багато речей. Це стосується і співпраці з донорами – там було кілька панелей, присвячених цій тематиці. Для багатьох це новий напрям, поле неоране, позаяк раніше вони знали дві форми фінансування – державою і приватними особами, ще й з «учорашніх». А зараз виникла потреба робити ЗМІ такими, щоб на них був попит на ринку. Саме це викликало жваву зацікавленість.

Тетяна Якубович, «Радіо Свобода»:

1. На мою думку, головне – що медіаспільнота зараз демонструє здатність обговорювати складні моменти в роботі і разом шукати рішення. Сам цей процес уже є доброю тенденцією, бо ще років 5-7 тому проблеми професії обговорювались в значно вужчому колі. Це було коло «активних», яким решта закидала: ви не знаєте, що таке працювати в реальних умовах, на чорну зарплату, що таке втратити роботу тощо. Мені здається, зараз ці дві частини зблизилися: у журналістів з'явилося більше розуміння впливу медіа і ціни помилок у цій професії, але, водночас, зник ідеалізм, вся складність роботи з інформацією вивернулася перед очима за ці три роки.

2. «Донбас медіа форум» – зручний майданчик для пошуку рішень. Є речі, щодо яких у спільноти немає спільного бачення, вони викликають гостру суперечку, це дискусії, з яких розходяться без рішення (як от про співвідношення патріотизму і безсторонності в журналістській роботі), але це нормально, тому що іде процес пошуку. Не ми перші і не ми останні в світі стикнулися з цим. Особисто мені саме після ДМФ стали очевидніші деякі особисто мої аргументи «за» певний підхід. Коли з тобою емоційно дискутують, під цим тиском раптом знаходиш відповідь: чому. Мені зараз стало простіше відповісти на питання, чому я керуюсь саме тим чи іншим принципом у роботі.

3. Щодо місцевої преси на Донбасі. Вона загалом має ті ж проблеми, що і місцева преса інших регіонів, та і центральна преса також. Всі проблеми з контентом мають своїм підгрунтям те, що медіа в Україні в своїй масі так і не стали бізнесом. Я дуже поважаю колег, що зуміли побудувати медійний бізнес в регіонах, - на форумі, приміром, вела майстер-клас Анна Мурликіна, головред мережі міських сайтів 0629. Це викликає просто захоплення, якщо чесно. Цьому хочеться вчитися і цьому треба вчити.

Стануть медіабізнесом - буде зовсім інша якість в професії, буде турбота про стандарти і репутацію, буде повага до читача і слухача. Але також хочу сказати, що я звертаю увагу на таке явище: мовники (я не кажу зараз про газети, менше знаю цей ринок) Донбасу часом виглядають якіснішими за радіо чи телебачення мирних регіонів. Можливо, тому, що до них пред'являються високі вимоги, на них тисне воєнна реальність, у них ближчий контакт з людьми і екстремальні умови, вони також переселенці - усе це впливає.

***

Нагадаємо, перший «Донбас медіа форум» відбувся в 2015 році в Києві, у 2016 році — в Маріуполі.

Організаторами заходу виступили Інститут демократії імені Пилипа Орлика, Донецький інститут інформації та Донецький прес-клуб.

Фото: donbassmediaforum, lvivmediaforum, nv.ua, mediakrytyka, архів «Детектора медіа», «Експрес-онлайн», Асан Емінов.