Брехня, правда й напівправда: фактчекери про війну з дезінформацією
Брехня, правда й напівправда: фактчекери про війну з дезінформацією
Половина заяв українських політиків — брехня. Третина з тих, що є правдивими, — маніпуляція. Українські журналісти з проекту FactCheck.ua перевіряють заяви відомих людей на достовірність та формують рейтинги правдивості. Їхні колеги, політологи та дипломати, щодня борються проти російської пропаганди та дезінформації на медійному фронті. Своїм досвідом у фактчекінгу вони ділилися на Львівському медіафорумі.
Про політичну брехню
Фактчекінг із формату журналістських розслідувань переріс в окремий медійний тренд. По всьому світу за останні роки з’явилося понад сто ресурсів для перевірки інформації, з них у Європі — більше сорока, а на пострадянському просторі — близько двадцяти. Україна — одна з країн, де активно почали боротися з дезінформацією.
Олександр Гороховський розповідає, що проект FactCheck.ua, який він очолює, стартував рік тому. Журналісти перевіряють на достовірність заяви, резонансні факти, події, публікації у ЗМІ, фото- та відеоматеріали, чутки та обґрунтування судових рішень.
Олександр Гороховський
Фактчекери кажуть: на відміну від звичайних розслідувань, використовують інформацію тільки з відкритих джерел. Цього достатньо, щоби перевірити заяву політика, а чіткі критерії аналізу зводять до мінімуму звинувачення самого журналіста в ангажованості та суб’єктивності.
«За рік роботи ми проаналізували 450 заяв наших чиновників. Статистика трохи сумна: половина заяв — брехня. Це не означає, що політик брехун, але ми вказуємо, що він подає недостовірні факти. 27 % — напівправда, 21 % — правда. Більша частина політиків маніпулює, вдається до популізму та припускається помилок», — розповідає Гороховський.
На основі досліджень журналісти створюють рейтинг брехні та правди, виводять щотижневі та щомісячні добірки за партіями, конкретними спікерами та створюють інфографіку.
На думку Олександра Гороховського, фактчекінг демонструє рівень відповідальності політиків. Прикладом є заява народного депутата Олега Ляшка про те, що субсидії — це зло для українців. Політик стверджує, що державні служби при нарахуванні субсидій будуть ураховувати також земельні ділянки та автомобілі. Якщо трапиться помилка, то людям доведеться повертати гроші в подвійному розмірі. Враховуючи, що Ляшка підтримує близько десяти відсотків виборців або десь із два мільйони людей, ця неправдива заява може мати відчутні наслідки. Принаймні, декілька тисяч людей можуть повірити йому й побігти перевіряти інформацію про себе.
Журналісти FactCheck.ua класифікують політиків за ступенем компетентності та складністю аналізу. Зелені — спікери, яких аналізувати легко, бо вони або помиляються, або є популістами: кажуть поверхові факти, не володіючи поняттями. Жовта категорія — це колишні чиновники, які розповідають, як добре було за їхніх часів, та політики, які тепер при владі й розповідають, як вони цього досягли.
«Найскладніше тих аналізувати, хто в червоній зоні, — пояснює Олександр Гороховський. — Це спікери, що досить добре володіють своєю темою. Їхня риторика насичена реальними фактами, проте це дозволяє їм так само компетентно й фахово маніпулювати інформацією, гіперболізувати її».
Про донбаську правду
Фактчекінг став актуальнішим для України з початком війни. Політичний експерт Костянтин Батозький працював на Донбасі радником тодішнього голови обласної державної адміністрації Сергія Тарути і став свідком розгортання фронту російської пропаганди. За його словами, перший крок противника — створити велику кількість груп у соціальних мережах, а також сайтів, газет, листівок та чуток. Крок другий — наповнити їх в один момент однією інформацією, яка не має жодного стосунку до реальності, але коли всі повторюють одне й те саме, багато людей починають їй вірити.
Костянтин Батозький
На думку Костянтина Батозького, головне під час війни — це задати першу інтерпретацію того, що сталося. Він згадує, що коли в селищі Грабове впав малазійський літак, керівнику ОДА Сергію Таруті подзвонив голова району і сказав:
– Я не знаю, що відбувається, але зверху на нас падають мертві.
– Ти, напевно, проспися, а потім уже передзвони, — відповів тоді очільник ОДА.
– Ні, ви не розумієте. Я з вами розмовляю, а на мене падають мертві.
За п’ять хвилин команда губернатора отримала підтвердження від українського МЗС, що, найімовірніше, це була авіакатастрофа.
«Губернатор не міг дати офіційної заяви, поки ми не мали всієї інформації. Ми, його команда, взяли на себе відповідальність зробити інтерпретацію цих подій. Були прості пункти: цивільний літак збито російськими військами над неконтрольованою територією. Ми перші поширили цю інформацію у “Фейсбуку”, а далі її підхопили всі інформаційні агентства. Так наше повідомлення стало першою версією катастрофи», — розповідає Костянтин Батозький.
Згодом російська пропаганда поширила близько тридцяти сценаріїв подій. Серед них версія, що збито було літак із мертвими тілами, й те, що «Боїнг» підірвав український винищувач. Проте ці версії були другорядними та адресованими радше мешканцям Росії.
Інший прийом боротьби з фейками — перетворювати слова на дію. Костянтин згадує, як після обстрілів у Маріуполі в січні 2015 року за допомогою компаса пояснював мешканцям, звідки прилетіли снаряди: «Російська сторона одразу придумала з півтисячі версій того, що сталося. Чотириста з них казали, що напад був із боку українських збройних сил, і багато людей у це повірили. Тоді ми взяли звичайний шкільний компас і з усіма місцевими жителями пішли вивчати воронки. Розповідали їм знову закони фізики, бо снаряд летить по прямій і за параболою. Якщо він упав, то хвіст воронки вказує, звідки була зроблена атака. І компас це доводить». Відповідати ж пропагандою на пропаганду, впевнений Батозький, неефективно.
Про європейську напівправду
Прес-аташе представництва ЄС в Україні Девід Стулік із перших днів війни бив на сполох: триває психологічна обробка людей на Донбасі. Наприклад, російські телеканали у своїх сюжетах перетворили центр для переселенців, побудований на Донбасі коштом Євросоюзу, на концтабір. Перша реакція європейських чиновників — сміх.
Девід Стулік
«Європа не була готова до російської пропаганди, — розповідає Девід Стулік. — Після моїх перших повідомлень про фейки ніякої реакції не було. Я хотів, щоби Брюссель офіційно заявив про інформаційні атаки з боку Росії, проте такого рішення ніхто не прийняв».
Лише за рік після початку бойових дій голови держав ЄС створили групу з одинадцяти людей, щоби боротися проти дезінформації телеканалів на зразок Russia Today та протистояти армії ботів і тролів. Завданням російської пропаганди Стулік називає створення декількох версій однієї події. У цьому пропагандистам допомагають деякі європейські політики.
Наталя Лигачова
«Російський наратив тепер стосується й міжнародної спільноти, — пояснює Девід Стулік. — Випадки пропаганди ми побачили під час референдуму в Нідерландах, Брекзіту та виборів у США. Тут тільки тепер зрозуміли, наскільки важливим є перевірка інформації».
Стулік каже, що закордонні журналісти часто сприймають публікації російських ЗМІ як альтернативну думку. Він натомість називає їх засобами масової дезінформації. Досвід українських фактчекерів тепер активно використовують в інших державах. У Чехії, Польщі, Німеччині, скандинавських та балтійських країнах створюють свої центри боротьби з пропагандою та дезінформацією.
Фото: Євген Кравс