Інформація, яка руйнує сенс
Щодня стикаючись із масованим потоком усіляких новин, експертних коментарів, усебічної аналітики та блогерських рефлексій, часом почуваєшся так, як це описує Віктор Пєлєвін у книжці «Бэтман Аполло»: «Людина завжди виходить в мережу з передчуттям, що вона зараз виловить з океану інформації щось цінне, цікаве і потрібне. І що відбувається через три-чотири години? Вона встає з-за монітору з почуттям, що через її душу пронеслося стадо свиней».
У подібному стані постає цілком закономірне питання: чи справді зростання обсягів інформації в сучасному світі сприяє тому, щоби люди більш усвідомлено сприймали реальність?
Один із тих, хто ставив це під сумнів, був французький мислитель Жан Бодрійяр. Його відносять до соціологів-постмодерністів, але сам він себе вважав метафізиком-моралістом. Бодрійяр — автор численних соціально-філософських праць, серед яких — «Симулякри і симуляція» (1981), що засвітилася у фільмі «Матриця» (Нео ховав у цій книжці свою хакерську програму).
Аналізуючи сучасні тенденції, вчений наголошує: ми живемо у світі, де інформації все більшає й більшає, а сенсу все меншає й меншає. У зв’язку з цим Бодрійяр висуває три гіпотези:
1) інформація продукує сенс, але виявляється нездатною компенсувати жорстоку втрату смислів у всіх сферах. Спроби повторно їх ін'єктувати через усе більшу кількість ЗМІ, повідомлень і контентів виявляються марними: втрата, поглинання сенсу відбувається швидше, ніж його повторна ін'єкція;
2) інформація взагалі не має нічого спільного із сигніфікацією (створення й використання людьми знаків спілкування, надання їм певних значень). Тобто це суто інструментальна сфера, технічне середовище, де не виробляються оцінні судження. За аналогією з генетичним кодом: він є тим, чим він є, й функціонує так, як функціонує, а сенс — це щось інше, що з'являється, так би мовити, після факту;
3) між вищеописаними двома явищами існує взаємозв’язок тією мірою, в якій інформація безпосередньо руйнує або нейтралізує смисли й сигніфікацію. Таким чином, виявляється, що втрата сенсу безпосередньо пов'язана з руйнівною дією ЗМІ, які не переконують, а порушують упевненість.
Третя гіпотеза найцікавіша, однак вона йде врозріз із загальноприйнятою думкою, пише Бодрійяр, зазначаючи, що ми всі причетні до стійкого міфу, який пояснюється кількома чинниками:
- соціалізацію повсюдно вимірюють через чутливість до медіа. Десоціалізованим, а фактично асоціальним є той, хто недостатньо чутливий до ЗМІ;
- інформація, як вважають, сприяє прискореному обігу смислів і створює додаткову вартість сенсу, аналогічну тій, яка має місце в економіці та виходить у результаті прискореного обігу капіталу;
- вважається, що інформаційні повідомлення створюють комунікацію, і, незважаючи навіть на величезні невиробничі витрати, існує загальний консенсус, що ми маємо справу все ж зі зростанням смислів, які перерозподіляються в усіх суспільних сферах. Так само, як існує консенсус, що матеріальне виробництво, попри збої та ірраціональність, усе ж веде до зростання добробуту й соціальної гармонії.
«Це альфа й омега нашої сучасності, без яких було би підірвано довіру до нашої соціальної організації. Проте факт полягає в тому, що воно-таки підірвано, причому саме з цієї самої причини: там, де, як ми вважаємо, інформація виробляє сенс, відбувається зворотне. Вона пожирає власний контент і комунікацію», — підкреслює Бодрійяр. На його думку, це пояснюється двома причинами:
1) замість створювати комунікацію, ЗМІ вичерпують свої сили в інсценуванні комунікації. Замість виробляти сенс, вони вичерпують свої сили в інсценуванні сенсу. У результаті ми отримуємо гігантський процес симуляції: непідготовлені інтерв'ю, телефонні дзвінки глядачів і слухачів, всіляка інтерактивність, словесний шантаж: «Це стосується вас, подія — це ви»;
2) надмірно інсценуючи комунікацію, медіа працюють на дезінтеграцію суспільства. Таким чином вони вбивають сенс, руйнують соціальну організацію, перетворюючи їх на якусь туманність, приречену зовсім не на зростання нового, а навпаки, на тотальну ентропію.
Виходячи з цього, Бодрійяр акцентує, що нині головне — оцінити подвійний смисловий виклик: кинутий масами та їхнім мовчанням (яке зовсім не є пасивним опором) і той, що йде від ЗМІ та їхнього гіпнозу. При цьому мислитель додає: всі спроби, маргінальні та альтернативні, воскресити якусь частку сенсу в сучасному інформаційному потоці виглядають порівняно із зазначеними викликами другорядними.
Можливо, ідеї Бодрійяра не такі прості для розуміння, як хотілося б, а спроби їх спростити призведуть не так до яснішого розуміння, як до спотворення думок ученого (як у випадку з «Матрицею»). Утім, основна думка цілком зрозуміла: чим більше ми ковтаємо інформації, тим менше розуміємо, що відбувається навколо. І, напевно, це комусь потрібно.
Фото: strategicsociety.org.uk