“Участь Росії у Євробаченні-2017 є віднині неможливою”. Під таким заголовком на офіційному сайті конкурсу вийшов матеріал, першим реченням якого є: “Це є офіційною заявою ЄМС”. Росія, чергового разу намагаючись створити проблеми Україні та заподіяти головного болю європейській міжнародній організації, створила проблеми собі.

Ця подія виходить далеко за суто євробаченнєві межі. Бо Росія чергового разу, але далеко не вперше, залишила враження, що поведінка цієї країни на міжнародній арені дійшла тієї стадії, коли віддалених наслідків своїх учинків ніхто вже в ній не прораховує: мовляв, хоч би якось викрутитися сьогодні, а що буде завтра — завтра й будемо думати. Типова поведінка патологічного авантюриста або суб'єкта, патологічно залежного від азартних ігор, для якого вже не існує ані моралі, ані здорового глузду. І, враховуючи чинник ядерної зброї, глобально небезпечна поведінка.

Згадка про мораль у даному разі аж ніяк не є зайвою — адже російський “Первый канал” пообіцяв Юлії Самойловій, що, коли її не допустять до Києва, вона візьме участь у Євробаченні наступного року. (Запам'ятаймо це.) І приблизно того ж самого часу пролунали заяви, що в разі недопущення Самойлової до участі в конкурсі канал відмовиться транслювати конкурсні концерти. Тепер це стало фактом: канал відмовився від трансляцій. Російський сайт Євробачення повідомив, що інший член ЄМС від цієї країни показувати конкурсні виступи теж не буде: “Российские вещатели "Первый Канал" и "ВГТРК", имеющие право на показ данного конкурса, не будут вести трансляцию из Киева”. Зверніть, до речі, увагу на використовувану на цьому сайті емблему Євробачення — без українського прапорця. Що саме по собі вже породжує чимало різних думок про те, що в цій історії є справжньою причиною, а що — її наслідками.

Звернімо увагу й на послідовність подій. У цитаті з офіційної заяви ЄМС про неучасть Росії згадано про відмову російського “Первого каналу” від трансляції як про факт, який на момент виходу заяви ЄМС уже існував: ”Тhey have now announced they do not intend to broadcast the Eurovision Song Contest 2017. Unfortunately this means Russia will no longer be able to take part in this year’s competition ”, тобто: “На даний момент вони (російський телеканал. - Б.Б.) уже оголосили, що не мають наміру транслювати пісенний конкурс Євробачення — 2017. На жаль, це означає, що більше не існує можливості для Росії взяти участь у цьогорічному конкурсі”. Висновок? А він є таким: відмова російського телеканалу транслювати конкурс стала однією з причин, а зовсім не наслідком, і тим паче не вимушеним наслідком, рішення ЄМС. Відмова від трансляції була нічим не обмеженим актом власної волі російського мовника, його власним свідомим і вільним вибором.  

Але одним із фундаментальних правил конкурсів Євробачення є таке: країна, яка не транслює цьогорічний конкурс, позбувається права брати участь у змаганні наступного року. І ніхто інший, як Росія, знає це на власному досвіді: образившись на п'ятнадцяте місце Алли Пугачової в Дубліні 1997 року, ця країна не лише не надіслала свого представника на конкурс 1998 року в Бірмінгемі, але й не транслювала його. 1999 року Росія готувалася до конкурсу в Єрусалимі, обрала свого представника — аж тут і виявилося, що ніякого представника не буде: треба було вести трансляцію з Бірмінгема. Єрусалимський конкурс Росія вже акуратно транслювала, й 2000 року до Стокгольма поїхала Алсу.

Тож російський “Первый канал” не міг не знати про це правило. Ніяк не міг не знати: він знав це, й знав абсолютно достеменно. Обіцяючи Юлії Самойловій участь наступного року, канал точно знав: це — не більше, ніж обіцянка-цяцянка, морквинка на мотузочці. От і справджується припущення: Росія від самого початку не мала наміру брати участь у київському конкурсі. Призначаючи Юлію Самойлову, “Первый канал” уже точно знав, що нікуди вона не поїде. Він зухвало дурив співачку, вселяв у неї мрії й надії, які не збирався втілювати. І робить це саме надалі. Й після цього росіяни щось казатимуть про гуманне ставлення до дівчини в інвалідному візку? Мерзотно — Боже, як же мерзотно!

А російською блогосферою вже котиться хвиля (а чи варто пояснювати, звідки в Росії такі інформаційні хвилі з'являються?): мовляв, українці злякалися, що Юлія Самойлова “відбере в них перше місце”. Мовляв, глядачі виявили б жалість до неї й проголосували б за неї. Й це лише додає ситуації мерзотності: обдурену й ошукану власною владою дівчину росіяни в загальнонаціональному масштабі обговорюють як інваліда, а не як співачку. Тож до відома: 2015 року у Відні полька Моніка Кушинська, що виступала в інвалідному візку, посіла 8 місце в півфіналі та 23 місце у фіналі. Зайвий меседж, зайве свідчення: масово виступаючи проти толерантності, аж до повної карикатури, росіяни не розуміють, що воно таке. Не розуміють, що в Європі заведено створювати умови для того, щоб люди з обмеженими можливостями могли вести нормальне життя, заведено допомагати таким людям, а не привселюдно жаліти їх, не дарувати незаслужені місця у змаганнях. Допомагати таким людям на практиці, а не символічними жестами, які не вимагають жодних зусиль — ані практичних, ані душевних. Узагалі-то, така, як у росіян, поведінка зветься карго-культом.

...Усе завершилося щасливо? Не поспішаймо. Згаданий матеріал на офіційному сайті Євробачення має й український аспект. У ньому наведено цитату з заяви голови організаційно-наглядового комітету конкурсу, голови референтної групи конкурсів Євробачення Франка Дітера Фрайлінга: “We strongly condemn the Ukrainian authorities' decision to impose a travel ban on Julia Samoylova as we believe it thoroughly undermines the integrity and non-political nature of the Eurovision Song Contest and its mission to bring all nations together in friendly competition”, тобто: “Ми різко засуджуємо рішення української влади накласти заборону на в'їзд Юлії Самойлової, оскільки впевнені, що це брутально підриває єдність і неполітичний характер пісенних конкурсів Євробачення та їхню місію збирати всі нації разом у дружньому змаганні”.

ЄМС заявив, що не збирається переносити місце проведення цьогорічного конкурсу з Києва до іншого міста в іншій країні. Тож час для дій Україна має. Але, менше з тим, ситуація потребує розв'язання — щоб не виявилося неприємних сюрпризів надалі. Бо вже була медійна майже паніка з приводу листа до Кабміну України від президента ЄМС Інгрід Делтенре з вимогою дозволити в'їзд російській співачці. Тиждень тому за допомогою шановної Світлани Остапи я передав виконувачці обов'язків голови правління НСТУ Ганні Бичок низку коротеньких запитань, які потребували так само коротеньких відповідей. Просто для того, щоби з'ясувати ситуацію. Пані Бичок так і не знайшла можливості відповісти на них. Тож от ці запитання.

1. Кому в даній ситуації належить право остаточного рішення — виконавчому директорові конкурсів Юнові Улі Санду, а чи президентові ЄМС Інгрід Делтенре? Тобто чи заяви пана Санда, що будь-яке рішення України не викликатиме сперечань, були легковажними й занадто самовпевненими, а чи пані Делтенре перевищила свої повноваження?

2. Яким є загальне ставлення до ситуації в керівництві ЄМС, тобто чи висловлене в листі до Кабміну є узгодженою позицією організації, а чи особистою позицією пані Делтенре?

3. Яка позиція домінує серед національних мовників — членів ЄМС?

4. Делтенре вела мову про те, що в разі неучасті представниці від Росії деякі країни відмовляться від участі в конкурсі й своїх представників. Чи відомо Вам, про які країни йдеться?

5. Чи веде зараз НСТУ якісь переговори з ЄМС, чи проводить роз'яснювальну роботу?

6. Чи веде НСТУ переговори з цього питання з національними мовниками країн — членів ЄМС, зокрема проблемних?

7. Як швидко й із яких джерел керівництво НСТУ дізналося про лист Делтенре до Кабміну?

8. Як давно НСТУ почала контактувати з ЄМС та оргкомітетом конкурсів Євробачення з приводу можливої заборони в'їзду для представників Росії, які порушили українське законодавство?

Без відповідей на ці запитання не зрозуміти ані ситуації в цілому, ані можливого подальшого розвитку подій. Відсутність відповідей від пані Бичок наштовхує на невеселе припущення — що, може бути, в чинному нині керівництві НСТУ ці запитання нікому не спадали на думку. А важливими в даній ситуації є дві речі.

Перша: ситуація є безпрецедентною, бо інших прецедентів анексії однією країною — учасницею конкурсів Євробачення території іншої країни — учасниці конкурсів Євробачення й справді не існує. І в даному разі  значущими є не війна на Донбасі, не країна-агресор та країна-жертва, не загальнополітичні й навіть не загальногуманні міркування, а саме російська анексія Криму: є юридичний факт анексії, й є юридичний факт відвідання анексованого Криму Юлією Самойловою в обхід українського законодавства. Ситуація довкола Самойлової є не політичною, а суто юридичною. На цьому крапка, все інше є белетристикою.

І друга: Європейська мовленнєва спілка є неурядовою організацією. Тобто, чітко кажучи, її членами є не країни й не їхні уряди, а мовники. Й тому весь тягар роз'яснювальної роботи, весь тягар дипломатії в межах ЄМС лягає на НСТУ: покладатися на МЗС та інші урядові установи в даному разі не можна, вони можуть виявитися безсилими, бо є сторонніми щодо ЄМС. Суспільні мовники (а таких у ЄМС переважна більшість) не підпорядковані урядам своїх країн і не зобов'язані виконувати їхні накази, не передбачені в законодавстві своїх країн. І дуже хотілося би, щоб нове керівництво НСТУ усвідомлювало цей факт.

Що ж до ситуації в цілому, то відсутність Росії може докорінно змінити картину конкурсу. Адже ані для кого не є секретом: саме Росія є лідером за кількістю “дивних” голосувань, саме російські виконавці отримують “сусідські голоси”, “голоси з поваги до великої Росії” тощо. Нагадаю: саме після перемоги росіянина Діми Білана у Белграді 2008 року ЄМС вирішив змінити систему голосування, запровадивши журі. Тож за будь-яких умов конкурс вийде чеснішим.

Фото: life.ru