І. Обставини справи

1. 28 лютого 2017 року до Незалежної медійної ради надійшло звернення від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (лист № 24/11 від 28.02.2017) із проханням висловити позицію щодо наявності порушень чинного законодавства України у показі програми «Территория заблуждений», що транслювалася ТОВ «ТРО “МАРІУПОЛЬСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ”» 11 лютого 2017 року (виробництво передачі — телеканал «РЕН ТВ», Російська Федерація).

2. 3 березня 2017 року Незалежна медійна рада, відповідно до пункту 12 Положення про Незалежну медійну раду, визнала звернення в цій справі прийнятним з огляду на необхідність захисту інформаційного простору України від програм, вироблених державою-агресором.

3. Програма «Территория заблуждений», що транслювалася ТОВ «ТРО “МАРІУПОЛЬСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ”» 11 лютого 2017 року в часовому проміжку між 15:03:39 та 15:40:09, присвячена історії українсько-російських взаємин із часів Київської Русі. На початку передачі автор робить вступ, у якому наводить тезу про «братні» український та російський народи: «Братские народы — миф? Чтобы ответить на этот вопрос, нужно обратиться к истории. Причем не к какой-то там засекреченной или малоизвестной, а самой что ни на есть хрестоматийной — и прочесть эти учебники заново. Особенно те страницы этой истории, которые мы пролистывали, не читая» (15:04:54–15:05:08).

4. У подальшому відеоряді змальовуються поступові зміни сюзеренів на території сучасної України в період із XIV до початку ХХ століття, після чого плавно підводиться до тези, що сучасна практика декомунізації та знесення пам’ятників Леніну є якимось суїцидальним мотивом. Наводиться теза старшого наукового співробітника Інституту російської історії РАН Андрєя Марчукова про те, що «именно Ленин является отцом украинской государственности, именно Ленин создал Украину. Правда, потом ещё Сталин помог, но главное — Ленин, и вот они ему рушат памятники» (15:07:46–55). Потім ідеться про те, що нібито саме більшовики були зацікавлені у творенні великої території України включно з обширними територіями Лівобережжя, адже саме завдяки присутності відповідних територій у складі України вони могли розраховувати на вдалу боротьбу за вплив із Українською Центральною Радою. Саме тому З’їзд рад у Харкові 1917 року переважно складався з представників південно-східної України. Саме ця територія України за «більшовиків» стала основою для території сучасної держави.

5. Далі в передачі подано фактаж про те, що українізація була вимушеним ходом більшовиків, оскільки русифікувати всю УСРР вони не могли. Висловлюється теза, що після проголошення незалежності Україною в 1991 році нова українська влада взяла ідеологічно комуністичну ідею українізації й почала впроваджувати її в життя. Після відповідних тез розповідь повертається до ХІХ століття і спроб вичленити коріння української національної ідеї. Її виводять із Речі Посполитої, нащадки шляхти якої нібито вирішили створити штучну українську ідентичність на противагу російській.

6. Далі в передачі дублюється теза про те, що панівною думкою до революції була відсутність різниці між «руськими» народами. Пояснюється вживання слова «малороси» як нейтрального з посиланням на Михайла Максимовича, а також зображується польський слід у національній ідеї українства. Далі увага перемикається на Австро-Угорщину та народність «русинів» (які були переважно греко-католиками), що належали, за висловом коментатора, до спільного з русичами культурного простору. Ідеться про те, що 1890 року термін «українець» отримав політичне визнання, а 1895 рік називається роком народження українства, легалізованого в політичному контексті — оскільки саме тоді було вперше створено українську фракцію в Галицькому сеймі. Після того розповідається про Андрея Шептицького та нібито його аналітичну записку Францу Йосифу про створення київського уніатства та необхідності розколу в лавах РПЦ задля відторгнення України від Росії. Мовиться про його «таємну місію» з місцевими уніатами в Росії, після чого слідує коментар кандидата богослов’я Валєрія Духаніна про те, що «везде, где распространялось униатство, там распространялась и вражда по отношению к православной России. И там всегда озвучивались идеи об отделении Украины, её, так сказать, самостийности, объявления её независимым государством» (15:39:18–38). Ідеться про масовий відхід до православ’я уніатів на теренах Галичини.

7. Варто зазначити, що в ефірі телеканалу було трансльовано неповну версію передачі. У непоказаній частині передачі містилися, зокрема, тези про добровільне приєднання Криму до Російської імперії («Кримське ханство стало частиною Новоросії»), відсутність переслідувань ОУН(б) із боку Третього рейху в 1941 р. тощо.

ІІ. Регулювання

1. Конституція України

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

2. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини)

Стаття 10. Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

3. Закон України «Про телебачення і радіомовлення»:

Стаття 6. Неприпустимість зловживання свободою діяльності телерадіоорганізацій

2. Не допускається використання телерадіоорганізацій для:

• закликів до розв’язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті;
• пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження;
• трансляції телепередач, виготовлених після 1 серпня 1991 року, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України.

Стаття 59. 1. Телерадіоорганізація зобов’язана:

в) поширювати об'єктивну інформацію.

4. Закон України «Про інформацію»

Стаття 28. Неприпустимість зловживання правом на інформацію

1. Інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

5. Кодекс етики українського журналіста

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.

III. Оцінка дотримання вимог журналістських стандартів та законодавства України

1. Військовий конфлікт та неоголошена війна, що нині тривають на сході України, створюють передумови для переосмислення поняття «пропаганда» та його використання в сучасному контексті. Більш звичними формами пропаганди, безумовно, є прямі та відкриті — пряме заперечення цілісності держави, возвеличення силових органів, військових звитяг і тому подібного. Саме такі, відкриті та брутальні форми пропаганди було заборонено ще 1966 року в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права у статті 20. Та водночас тепер пропаганда набула м’якших та більш прихованих форм. Завдяки такій м’якості вона здатна пронизувати значно більші аудиторії та впливати на них ефективніше за прямолінійну пропаганду.

2. Історичні події та факти є одним із основних джерел, які лягають в основу маніпуляцій та широко використовуються у пропаганді. Підхід, коли беруться окремі історичні факти, та водночас «забувається» низка інших, «незручних», а після того з них складається зв’язна лінія оповіді, — це чи не найнебезпечніший різновид пропаганди. Саме такий вид наративів завдає найбільшої шкоди, адже висновки авторів, засновані на неповних, хоча часто й достовірних чи правдивих засновках, набувають ваги через експертність думки істориків, які стверджують, що справді так і було, легітимізують незбалансоване подання подій минулого, особливо в контексті теперішніх конфліктів.

3. У нещодавній березневій Спільній декларації щодо свободи вираження поглядів, фейкових новин, дезінформації та пропаганди пропонується вживати таке визначення пропаганди: «поширення матеріалів, що демонструють необачну зневагу до інформації, яку можна було верифікувати». Тож Незалежна медійна рада при аналізі цієї передачі пропонує послуговуватися одним із найсвіжіших термінів на позначення явища пропаганди.

4. Чинна редакція Закону України «Про телебачення і радіомовлення» забороняє транслювати виготовлені після 1 серпня 1991 року телепередачі, що містять пропаганду окремих дій органів держави-агресора, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України. Із цього формулювання випливає, що заборона поширюється передусім на передачі, спрямовані на легітимацію та обґрунтування правомірності дій, учинених Російською Федерацією у Криму та на Донбасі починаючи з 2014 р. На думку Незалежної медійної ради, до категорії таких передач варто відносити й ті передачі, у яких через однобічні псевдоісторичні методи подачі інформації здійснюються спроби довести історичну відокремленість різноманітних територій від України, а також відсутність зв’язку між ними.

5. Програма «Территория заблуждений», яка є предметом розгляду в цій справі, присвячена історії українсько-російських взаємин із часів Київської Русі. Та вже у вступі автор робить ремарку про те, що програма спрямована саме на розкриття тематики «братерства» українського та російського народів. Понад те, він робить іронічну ремарку, що нині немає в України більшого ворога за Росію, «и это ещё без учета сбежавшего в Россию Крыма» (15:04:46–49).

6. Упродовж передачі бачимо досить вибірково дібрані історичні факти, які підводять до думки про те, що український та російський народи завжди становили собою єдність. Зокрема, згадується, що нібито 1654 року Богдан Хмельницький підняв повстання й «повернув» частину земель навколо Києва, чим спричинив російсько-польську війну (15:06:11). Так само стверджується, що до 1917 року не існувало такої держави як Україна (15:06:47), що можна вважати технічно правильним, лише якщо заплющити очі на низку історичних державних утворень на теренах України (Велике князівство Литовське, Гетьманщина, Кримське ханство). До того ж немає жодної згадки про те, що назва «Україна» вперше трапляється ще 1187 року.

Окремо акцентується увага й на тому, що Новоросія ніколи Україною не була (15:07:20), а тому Україна як держава є штучним конструктом. До цього ж підводять і інші тези передачі — нібито Ленін є батьком української державності, а Сталін йому допоміг; що саме більшовики були первинно зацікавленими у створенні великої території України і так далі.

При цьому майже не згадано про роль Української Центральної Ради та актів, які остання видавала впродовж 1917–1918 років, зробивши УНР фактично і юридично незалежним державним утворенням. Понад те, УЦР чомусь названо «самозваним парламентом» (15:10:12) із боку більшовиків. Так само «синтетичною державою», на думку авторів передачі, була й Річ Посполита (15:23:21).

Якщо взяти пізніший період, то вбачається і спроба пов’язати український націоналізм із греко-католицькою вірою. Зокрема, звучить теза, що всюди, де було уніатство, з'являлася ненависть до всього російського тощо.

7. Багато з тез, висловлених у передачі, справді є реальними історичними фактами. Та водночас їх компіляція та висвітлення залишають обґрунтовані сумніви стосовно того, що автори передачі намагалися розглянути проблему комплексно та багатосторонньо. Адже не згадано багато інших історичних фактів. Не вказано джерел низки інтерпретацій історичних фактів, що дозволяє сумніватися в їхній достовірності. До того ж низку історичних фактів, які би опонували тезам авторів (стосовно Дикого Поля, Запоріжжя, актів проголошення незалежності УНР тощо), просто замовчано. Саме постійні маніпуляції ведучого та запрошених російських експертів, а також контекст ситуації в Україні дозволяють говорити про наявність пропаганди в цій передачі — а саме утвердження позиції, що Україна ніколи не була справді самостійною й не контролювала всіх територій у межах сучасних власних кордонів. Саме тому, на думку Незалежної медійної ради, трансляція цієї передачі порушує заборону трансляції виготовлених після 1 серпня 1991 року телепередач, які містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України.

8. Окремо варто звернути увагу на дотримання етичних принципів у цій передачі. Як ішлося вище, не вказано джерел цілої низки інтерпретацій історичних фактів, що змушує сумніватися в їхній достовірності; в той час як інші факти просто замовчані. Саме тому, на думку Незалежної медійної ради, в цій справі також допущено порушення принципів достовірності та повноти подання інформації, що мають бути дотриманими в усіх жанрах та форматах журналістики та публіцистики.

IV. Висновки

Незалежна медійна рада вважає, що при показі програми «Территория заблуждений», що транслювалася ТОВ «ТРО “МАРІУПОЛЬСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ”» 11 лютого 2017 року (виробництво передачі — телеканал «РЕН ТВ», Російська Федерація), було порушено абзаци четвертий, шостий і дев'ятий частини другої статті 6 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також принципів достовірності та повноти подання інформації.

Результати голосування:
«За» — 11;
«Проти» — 0;
«Утримуюсь» — 1.

Голова Незалежної медійної ради Наталія Лигачова
Секретар Незалежної медійної ради Ігор Розкладай
Секретар Незалежної медійної ради Роман Головенко