ЗМІСТ

Преамбула.............................................................................. 4

Частина 1. Основні правові та організаційні засади виконання в Україні

Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин. 6

Політика України у сфері міжнаціональних відносин і захисту прав національних меншин............................................................... 6

Діяльність і контроль за дотриманням прав національних меншин в Україні.................................................................................... 7

Частина 2. Виконання Україною Рамкової конвенції Ради

Європи про захист національних меншин.................................. 10

Розділ І ..............................................................................  10

Стаття 1 ..............................................................................  10

Стаття 3 ...........................................................................................  11

Розділ ІІ ...........................................................................................  12

Стаття 4 ...............................................................................  12

Стаття 5 ...................................................................................................................................  15

Стаття 6 ...................................................................................................................................  19

Стаття 7 ...................................................................................................................................  29

Стаття 8 ...................................................................................................................................  30

Стаття 9 ...................................................................................................................................  31

Стаття 10 .................................................................................................................................  35

Стаття 11 .................................................................................................................................  41

Стаття 12 .................................................................................................................................  43

Стаття 13 .................................................................................................................................  53

Стаття 14 .................................................................................................................................  55

Стаття 15 .................................................................................................................................  56

Стаття 16 .................................................................................................................................  60

Стаття 17 .................................................................................................................................  60

Стаття 18 .................................................................................................................................  62

Стаття 19 .................................................................................................................................  63

Розділ ІІІ .................................................................................................................................  63

Стаття 20 .................................................................................................................................  63

Стаття 21 .................................................................................................................................  64

Розділ V ..................................................................................................................................  64

Стаття 30 .................................................................................................................................  64

Частина 3. Інформаційно-довідкові та статистичні матеріали.......................................... 65

Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських

слухань на тему: «Роль, значення та вплив громадянського суспільства

на формування етнонаціональної політики єдності в Україні»            ……………………………. 65

Реалізація державної політики щодо забезпечення прав кримських татар та осіб, депортованих за національною ознакою  ..............................................................................................................  71

Забезпечення освітніх прав кримських татар ............................................................................ 75

Забезпечення інтеграції ромської національної меншини........................................................ 79

Список громадських організацій національних меншин

з всеукраїнським та міжнародним статусом .............................................................................. 91

Інформація щодо аудіо- та аудіовізуальної продукції мовами національних

меншин власного виробництва державних телерадіокомпаній у 2009-2012 роках ............. 93

Відомості про випуск підручників мовами

національних меншин у 2009-2015 роках................................................................................... 97

Мережа церков і релігійних організацій в Україні (за конфесіями) .......................................  98

Мережа церков і релігійних організацій в Україні (по областях) ........................................  107

Забезпеченість церков і релігійних організацій України культовими будівлями

та приміщеннями, пристосованими під молитовні (за конфесіями) ..................................... 109

Забезпеченість церков і релігійних організацій України культовими будівлями

та приміщеннями, пристосованими під молитовні (по областях) ........................................ 118

ПРЕАМБУЛА

15 вересня 1995 року Україна підписала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист національних меншин (далі – Рамкова конвенція).
Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР Рамкова конвенція була ратифікована Верховною Радою України, з 1 травня 1998 року набрала чинності та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

На виконання параграфу 2 статті 25 Рамкової конвенції Україною забезпечується подання періодичних державних доповідей, в яких міститься інформація про сьогоденну державну політику у сфері захисту прав національних меншин.

Третя доповідь України про виконання Рамкової конвенції була подана у травні 2009 року.

У січні 2012 року Україну з моніторинговим візитом відвідали експерти Консультативного комітету Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин. У період з 23 по 27 січня 2012 року ними було проведено ряд офіційних зустрічей з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади, а також представниками громадських організацій національних меншин.

Так, 23 січня у Львівській обласній державній адміністрації відбулася зустріч на рівні Першого заступника голови Львівської обласної державної адміністрації Б.М. Матолича.

24 січня у Раді міністрів Автономної Республіці Крим було проведено зустріч за круглим столом за участю керівників органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим – Міністерства культури, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства соціальної політики, Республіканського комітету у справах міжнаціональних відносин і депортованих громадян та Республіканського комітету у справах охорони культурної спадщини.

26 січня відбулися зустрічі з Ю.В. Гнаткевичем – народним депутатом України, головою підкомітету з питань жертв політичних репресій, етнополітики, упередження національних конфліктів, біженців, міграції та у зв’язках з українцями, які проживають за кордоном, Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Ю.П. Богуцьким – Першим заступником Міністра культури України та представниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

27 січня експерти зустрічалися із керівництвом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України та Державної служби статистики України.

За результатами третього моніторингового циклу Консультативним комітетом були підготовлені висновки (ухвалені 22 березня 2012 року), до яких Урядом України 28 березня 2012 року були надані Коментарі.

18 грудня 2013 року Комітетом міністрів Ради Європи була прийнята Резолюція CM/ResCMN(2013)8, якою були ухвалені висновки та рекомендації щодо України.

Представлена наразі Четверта доповідь України про виконання Рамкової конвенції охоплює період з 2010 по 2015 роки та містить усю важливу інформацію щодо державної політики у сфері захисту прав національних меншин.

Доповідь підготовлена Міністерством культури України у взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади.

ЧАСТИНА 1. ОСНОВНІ ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИКОНАННЯ В УКРАЇНІ РАМКОВОЇ КОНВЕНЦІЇ РАДИ ЄВРОПИ ПРО ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

 Політика України у сфері міжнаціональних відносин і
захисту прав національних меншин

Роки незалежності засвідчили, що питання етнонаціональної політики в Українській державі завжди були на чіль­ному місці.

Україна позиціонувала себе і утвердилася як держава з високим рівнем толерантності і міжнаціональної взаємоповаги. Вона неухильно дотримується виконання зобов’язань взятих як в рамках національного, так і міжнародного права.

Будучи багатонаціональною державою та пишаючись культурним, мовним, релігійним розмаїттям своїх громадян, Україна повсякчас дбає про непорушність фундаменту споконвічної традиції толерантного та мирного співіснування на українській землі представників різних національностей та про створення належних умов для захисту їхніх прав.

Обравши шлях побудови відкритого демократичного правового суспільства, Україна, як європейська країна, вивчала й застосовувала у своєму законодавстві міжнародний досвід захисту прав національних меншин. За рівнем правового забезпечення основних прав і свобод національних меншин Україна посідає одне з провідних місць в Європі.

У перші роки незалежності Україні вдалося сформувати потужну правову базу для гармонійного поєднання інтересів усіх етнічних компонентів українського суспільства та забезпечити рівні умови для їхнього національного розвитку.

Правову основу у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин заклали Декларація про державний суверенітет України та Декларація прав національностей України. Ці засадничі для Української держави документи сформулювали принципи, на яких сьогодні будується етнонаціональна політика, забезпечуються повага та рівність прав громадян України різних національностей, заборона дискримінації за національною ознакою. Згодом гарантії прав національних меншин були закріплені у Конституції України та знайшли свій розвиток у ряді законодавчих та нормативно-правових актах.

Проте, наша держава усвідомлює актуальність подальшого удосконалення та вироблення нових підходів у сфері державної етнонаціональної політики.

Зіткнувшись із зовнішньою агресією, Україна має абсолютно чітке усвідомлення того, що без продукування відповідальної та виваженої державної етнонаціональної політики неможливо усунути небезпеку порушення міжнаціонального миру.

Діяльність і контроль за дотриманням прав

національних меншин в Україні

Питання забезпечення прав і свобод національних меншин перебувають під контролем Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України.

Незважаючи на вкрай складну суспільно-економічну ситуацію, сьогодні керівництво держави намагається якомога повно забезпечувати права національних меншин та докладає зусиль, щоб були створені належні умови для вивчення і використання мов національних меншин, для отримання і поширення інформації рідною мовою, для збереження і розвитку національної культури.

11 січня 2012 року відбулися парламентські слухання на тему: «Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи». Найбільша увага народних депутатів, представників громадських організацій національних меншин, науковців була приділена питанням: удосконалення законодавства з питань державної етнополітики (зокрема, йшлося про прийняття абсолютно нової за форматом та змістом Концепції державної етнонаціональної політики); відновлення державної інституції у справах національних меншин, створення при Президентові України або Кабінеті Міністрів України представницького органу з числа національних меншин.

11 березня 2015 року відбулися парламентські слухання на тему: «Роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні». Під час парламентських слухань основна увага була приділена питанням визначення механізму координації діяльності держави й інститутів громадянського суспільства у контексті зміцнення національної політики єдності в Україні, а також вироблення форм і методів реалізації державної етнонаціональної політики.

Зокрема, заступник Голови Верховної Ради України О.І. Сироїд зауважила: «Україна перебуває у стані війни… маємо визнати, що однією з причин нинішньої агресії та нашої певної неспроможності вирішити ситуацію є, власне, відсутність послідовної державної етнонаціональної політики, яка стосувалася б національних меншин і, в принципі, взаємодії всередині суспільства … Для того, аби виграти війну, ми маємо осмислити і прийняти нову державну політику у сфері етнонаціональних взаємин».

Зі  свого боку, Віце-прем’єр-міністр України – Міністр культури України В.А. Кириленко зазначив: «… міжнаціональна злагода, міжнаціональний мир, добра зважена етнонаціональна політика є одним із пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, власне, всієї української влади» і наголосив, що: «... першочерговим завданням Уряду є прийняття відповідних рішень, що дозволять зберегти і посилити міжнаціональну злагоду».

На основі обговорень та з урахуванням внесених пропозицій Верховною Радою України 25 листопада 2015 року було прийнято постанову № 824 «Про рекомендації парламентських слухань на тему: «Роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні»[1]. Дані рекомендації були введені в дію до виконання відповідним дорученням Прем’єр-міністра України А.П. Яценюка.

За період з 2009 по 2015 роки у системі державного управління з питань міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин відбулися зміни. Так, внаслідок проведеної у 2010 році адміністративної реформи на підставі Указу Президента України від 9 грудня № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» було ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій – окремий центральний орган виконавчої влади, що відповідав за формування та реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин, здійснював забезпечення захисту прав національних меншин та депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Починаючи з 2011 року, забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин здійснює Міністерство культури України, а формування та забезпечення реалізації державної політики з питань захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, – Міністерство соціальної політики України.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України» від 16 жовтня 2012 року № 5461-VI було скасовано ряд норм Закону України «Про національні меншини в Україні». Зокрема, було змінено положення статті 5, відповідно до якої центральним органом державної виконавчої влади у сфері міжнаціональних відносин визначалося Міністерство у справах  національностей України, при якому функціонувала як дорадчий орган Рада представників громадських об’єднань національних меншин України. У Верховній Раді України, у разі необхідності у місцевих Радах народних депутатів, діяли постійні комісії з питань міжнаціональних відносин, а в місцевих органах державної виконавчої влади могли бути створені відповідні структурні підрозділи.

За новою редакцією статті 5, забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин України здійснюють центральні органи виконавчої влади, визначені Президентом України. У разі необхідності місцеві ради можуть створювати постійні комісії з питань міжнаціональних відносин, місцеві державні адміністрації – відповідний структурний підрозділ.Крім того, вищезазначеним Законом було скасовано норми частини 2 статті 14 закону України «Про національні меншини в Україні», за якою національні громадські об’єднання мали право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах органів державної влади відповідно до Конституції України, законів про вибори народних депутатів України і депутатів місцевих рад. Нині стаття 14 Закону України «Про національні меншини в Україні» містить положення, за яким державні органи сприяють діяльності національних громадських об’єднань, які діють відповідно до чинного законодавства.

Отже, на сьогодні окремі повноваження щодо забезпечення прав національних меншин у сфері освіти, культури, соціального захисту, інформації та мовної політики здійснюють уповноважені центральні органи виконавчої влади та підрозділи місцевих органів виконавчої влади.

Контроль за дотриманням чинного законодавства у сфері забезпечення прав національних меншин, як і раніше, здійснюють: Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції, Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

ЧАСТИНА 2. Виконання Україною Рамкової конвенції
РАДИ ЄВРОПИ ПРО ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

 Розділ І

Стаття 1

Захист національних меншин та прав і свобод осіб, які належать до цих меншин, є невід’ємною частиною міжнародного захисту прав людини і як такий є одним із напрямів міжнародного співробітництва.

З питань забезпечення прав національних меншин Україна продовжує співпрацювати з такими міжнародними організаціями та їх робочими органами:

• Організація Об’єднаних Націй (Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації, Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури – UNESCO);
• Рада Європи (Консультативний комітет РЄ Рамкової конвенції про захист прав національних меншин, Європейська комісія Ради Європи проти расизму та нетерпимості, Комітет експертів Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, Спеціальний комітет експертів Ради Європи з питань ромів та кочівників – CAHROM);
• Організація з безпеки та співробітництва у Європі (Офіс Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин та Бюро з демократичних інститутів та прав людини);
• Міжнародна організація з міграції.

До того ж у рамках укладених міждержавних договорів Україна співпрацює з питань національних меншин з державами, з якими має відповідні етнічні спільноти. Таке співробітництво має формат міжурядових двосторонніх комісій Зокрема, на сьогодні чинною є діяльність:

• Двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури;
• Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин;
• Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин.

Найбільшою активністю та плідністю діяльності відзначається Двостороння українсько-словацька комісія з питань національних меншин, освіти і культури. З часу її утворення відбулося 13 засідань. У 2016 році має відбутися 14 засідання комісії.

Водночас, у зв’язку з розбіжностями у позиціях сторін щодо окремих питань, що мали місце під час проведення V засідання Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, та  XV засідання Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин, їхню діяльність на певний час було призупинено.

 Проте, у 2015 році українська та румунська сторони висловили намір про готовність до продовження двостороннього співробітництва з питань національних меншин. Як результат, 30 червня 2015 року відбулася зустріч на рівні секретарів Української та Румунської частин Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, а 7 квітня 2016 року – зустріч співголів цієї комісії.

Про наміри щодо готовності провести найближчим часом робочі консультації з відновлення діяльності Змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин у лютому 2016 року заявила й Угорська сторона.

Зі свого боку, Українська сторона, схвально сприймаючи такі рішення Румунії та Угорщини, заявила про готовність до продовження двостороннього співробітництва у напрямі забезпечення виконання домовленостей щодо захисту прав відповідних національних меншин, зокрема у форматі діяльності двосторонніх міжурядових комісій.

З метою вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням прав осіб німецького походження в Україні, 23 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1075 «Про утворення Міжурядової українсько-німецької комісії із співробітництва у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні», якою було затверджено Положення про зазначену Комісію та її посадовий склад.

17 лютого 2016 року у м. Берліні на рівні співголів Комісії – заступника Міністра культури України з питань європейської інтеграції Андрія Вітренка та Уповноваженого Уряду Федеративної Республіки Німеччина з питань переселенців та національних меншин  Гартмута Кошика відбулася зустріч, під час якої сторони обговорили можливість проведення найближчим часом першого засідання Комісії[2], а також ряд питань, пов’язаних з підтримкою німецьким Урядом ініціатив осіб української національності, які проживають у Німеччині.name="_Toc228677290">

Стаття 3

1. Кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися чи не вважатися їй такою, і це рішення або здійснення прав у зв’язку з ним не повинно завдавати шкоди такій особи.
2. Особи, які належать до національних меншин, можуть здійснювати права і свободи, що випливають з принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, одноосібно та разом з іншими.

 

Пункти 1, 2

В Українському законодавстві, залишається незмінною норма і принцип, відповідно до якого «Громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається» (стаття 11 Закону України «Про національні меншини в Україні»).

Право на національну самоідентифікацію визнається одним із визначальних прав людини, пов’язаних з її формуванням як особистості, неповторної індивідуальності. Законодавчі гарантії права на громадянську самоорганізацію дають змогу національним меншинам поєднати індивідуальну активність своїх представників із організаційними можливостями щодо задоволення власних етнонаціональних потреб.name="_Toc228677292">

Розділ ІІ

Стаття 4

1. Сторони зобов’язуються гарантувати особам, які належать до національних меншин, право рівності перед законом та право на рівний правовий захист. У зв’язку з цим будь-яка дискримінація на підставі приналежності до національної меншини забороняється.
2. Сторони зобов’язуються вжити, у разі необхідності, належних заходів з метою досягнення у всіх сферах економічного, соціального, політичного і культурного життя повної та справжньої рівності між особами, які належать до національної меншини, та особами, які належать до більшості населення. У зв’язку з цим вони належним чином враховують конкретне становище осіб, які належать до національних меншин.
3. Заходи, вжиті відповідно до пункту 2, не розглядаються як акт дискримінації.

 

Пункти 1, 2, 3

Протягом 2009-2015 років Законодавство України було доповнено законодавчими актами та змінами у частині питань, що стосуються недопущення та протидії дискримінації за расової, національною та релігійною ознаками.

5 листопада 2009 року Верховна Рада України прийняла Закон України
№ 1707 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної ворожнечі», в якому, зокрема, були посилені санкції у статті 161 Кримінального кодексу України та внесені зміни до деяких інших статей.

Так, зазначеним Законом заборонено «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Частина друга статті 115 «Умисне вбивство», статті 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», статті 126 «Побої і мордування», статті 127 «Катування» Кримінального кодексу України були доповнені такими кваліфікаційними ознаками, як скоєння злочину з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Відповідно до статті 300 Кримінального кодексу України злочином також вважається «ввезення в Україну творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію, з метою збуту чи розповсюдження або їх виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення з тією самою метою або їх збут чи розповсюдження, а також примушування до участі в їх створенні».

Водночас, з метою подальшого удосконалення законодавства народним депутатом України Дмитренком О.М. у порядку законодавчої ініціативи було розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення кваліфікації злочинів з ознаками національної, расової чи релігійної ненависті або ворожнечі» (реєстраційний номер 2314-а від 08.07.2015 р.).

Завданням зазначеного законопроекту є скасування «насильства», як кваліфікуючої ознаки частини 2 статті 161 Кримінального кодексу України для усунення колізії з аналогічними ознаками інших злочинів; приведення до єдиного розуміння мотиву та ознак злочинів з ознаками національної, расової чи релігійної ненависті або ворожнечі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року
№ 236 було затверджено План дій щодо формування громадянської культури і підвищення рівня толерантності у суспільстві.

За цим Планом дій центральними та місцевими органами виконавчої влади забезпечувалося проведення інформаційно-просвітницької роботи, діяльність щодо підвищення рівня правової культури в українському суспільстві, розвиток соціального діалогу й поліпшення взаємодії з інститутами громадянського суспільства з питань недискримінації.

Протягом 2010-2012 року центральними та місцевими органами виконавчої влади здійснювалася робота з виконання Плану заходів із протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2010-2012 роки, розробленого Міжвідомчою робочою групою з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості.

6 вересня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 5207 «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». У травні 2014 року до цього закону були внесені зміни, що стосувалися його удосконалення у контексті приведення до норм міжнародного права.

У цьому Законі дається визначення таких термінів: «антидискримінаційна експертиза», «дискримінація», «непряма дискримінація», «підбурювання до дискримінації», «позитивні дії», «пособництво у дискримінації», «пряма дискримінація», «утиск».

У Законі зазначено принципи недискримінації у законодавстві України, форми дискримінації, основні напрями державної політики щодо запобігання та протидії дискримінації. Законом визначено механізми забезпечення запобіганню та протидії дискримінації та запроваджено проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

Закон також визначає суб’єктів, наділених повноваженнями щодо запобігання та протидії дискримінації, правові механізми захисту прав осіб, які вважають, що стосовно них було застосовано дискримінацію, та осіб, які постраждали від дискримінації.

У розвиток наведених законодавчих положень 30 січня 2013 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 61 «Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів», якою затверджено Порядок проведення органами виконавчої влади антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

Зазначеною постановою також передбачено, що громадська антидискримінаційна експертиза проводиться громадськими організаціями, фізичними та юридичними особами в рамках публічного громадського обговорення проектів нормативно-правових актів відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996.

15 квітня 2014 року було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та провий режим на тимчасово окупованій території України». Метою Закону є захист і повна реалізація національно-культурних, соціальних і політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин, які опинилися на тимчасово окупованій території України. Закон визначає статус території України, що була тимчасово окупована внаслідок військової агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоуправління, підприємств, установ та організацій в умовах такого режиму, дотримання і захист прав та свобод людини й громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

17 квітня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1227 «Про суспільне телебачення і радіомовлення України», у статті 3 якого зазначено, що діяльність Національної суспільної телерадіокомпанії України провадиться на принципі відсутності дискримінації за будь-якою ознакою.

25 серпня 2015 року Указом Президента України № 501/2015 було затверджено Національну стратегію у сфері прав людини, а 23 листопада 2015 року Урядом України було схвалено розпорядження Кабінету Міністрів України № 1393-р «Про затвердження Плану дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року». Зазначений План дій містить окремий розділ «Забезпечення прав корінних народів і національних меншин», в якому визначені цілі й завдання, спрямовані на створення ефективної системи забезпечення та захисту прав корінних народів і національних меншин, підтримку та розвиток толерантних міжнаціональних відносин в українському суспільстві.

8 грудня 2015 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 856 «Про систему іномовлення України», у статті 5 якого зазначено, що суб’єкти державного іномовлення провадять свою діяльність із дотриманням принципів недопущення дискримінації за будь-якою ознакою та поваги до моральних, релігійних, ідеологічних та світоглядних переконань аудиторії.

Стаття 5

1. Сторони зобов’язуються створити необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину.
2. Без шкоди для заходів, що вживаються, згідно з їхньою загальною політикою інтеграції, Сторони утримуються від політики та практики асиміляції осіб, які належать до національних меншин, проти їхньої волі і захищають цих осіб від будь-яких дій, спрямованих на таку асиміляцію.

 

Пункт 1

14 грудня 2010 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 2778 «Про культуру».

У статті 3 цього Закону зазначено, що до основних засад державної політики у сфері культури належить визнання культури одним з основних факторів самобутності Українського народу – громадян України всіх національностей.

Дбаючи про збереження і розвиток розмаїття культур, Українська держава гарантує створення умов для розвитку культури української нації, корінних народів та національних меншин України (пункт 2 статті 4 Закону), надає право на об’єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, центри, фонди, асоціації, інші громадські організації у сфері культури, а також на збереження, розвиток, пропагування культурної, мовної самобутності, традицій, звичаїв та обрядів; доступ до культурних цінностей, культурної спадщини і культурних благ (стаття 6 Закону).

Стаття 5 Закону містить положення, відповідно до якого держава гарантує вільне використання мов усіх національних меншин України у сфері культури.

Застосування мов у сфері культури також визначається статтею 23 Закону України «Про засади державної мовної політики» (прийнятий 2 липня 2012 року № 5029), відповідно до якої держава гарантує вільне використання регіональних мов або мов меншин у сфері культури і забезпечує реалізацію прав і культурних інтересів усіх мовних груп в Україні.

Стаття 8 Закону України «Про культуру» гарантує всім громадянам право на доступ до культурних цінностей та культурних благ, яке реалізується шляхом утримання або надання закладам культури державної підтримки з державного та місцевих бюджетів для забезпечення їх функціонування та доступності їх послуг для різних категорій населення.

Доступ громадян до культурних цінностей забезпечується через можливість користування документами Національного архівного фонду України або їх копіями; ознайомлення з музейними колекціями, що належать до державної частини Музейного фонду України; користування фондами бібліотек, що належать до Державного бібліотечного фонду України.

У статті 10 Закону зазначається, що «Держава створює умови для культурного розвитку громадян України всіх національностей, сприяє залученню їх до спільного процесу створення культурних цінностей. Громадяни України будь-якої національності мають право зберігати, розвивати і пропагувати свою культуру, мову, традиції, звичаї та обряди, утворювати національно-культурні товариства, центри, заклади культури та провадити будь-яку іншу діяльність у сфері культури, що не суперечить законодавству».

На реалізацію цих положень Урядом України через уповноважені центральні та місцеві органи виконавчої влади здійснюється діяльність, спрямована на створення умов для забезпечення розвитку культури національних меншин. Щорічно у Державному бюджеті України передбачаються кошти на заходи, що сприяють задоволенню культурних, мовно-освітніх та інформаційних потреб національних меншин (Таблиця 1).

 

Таблиця 1

 

Фінансування з Державного бюджету України

програм розвитку національних меншин

 

Код бюджетної програми	Назва			Обсяги фінансування за роками (тис. грн.)
				2011	2012	2013		2014			2015
Міністерство культури України
1801260	Заходи з відтворення культури національних меншин[3]		1 000,0		2 007,0		1 343,0			900,0			900,0
1801550	Заходи з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин		1 007,0		—		—			—			—
1801300	Фінансова підтримка газет мовами національних меншин[4]		1 344,5		1 344,5		3 066,8			2 986,8[5]			2 050,4
Міністерство освіти і науки України
2201360		Заходи з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин[6]	1 100,0		14 700,0		13 100,0		—			—

 

У Таблиці 1 за показниками Міністерства культури України наведена загальна сума коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування 4 напрямів бюджетної програми 1801260. Проте, фактична сума коштів, що були виділені на напрями «заходи з відтворення культури національних меншин» та «заходи з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» у 2012 році становить 877 960 грн., у 2013 році – 880 743 грн., у 2014 році – 380 000 грн., у 2015 році – 261 489 грн.

Відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для проведення заходів з відтворення культури національних меншин та реалізацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2011 року № 685, за державного фінансового сприяння можуть проводитися мовні конкурси, олімпіади, навчальні семінари, конференції, фестивалі, виставки, майстер-класи для національних меншин, видаватися посібники, словники, довідники з мов національних меншин, друковані засоби масової інформації для національних меншин тощо.

Починаючи з 2012 року, надання державного фінансового сприяння на заходи, що спрямовані на задоволення мовних та культурних потреб національних меншин, здійснюється на конкурсній основі. Порядок його проведення визначений постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2011 року № 1049 «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з визначення програм (проектів, заходів), розроблених інститутами громадянського суспільства, для виконання (реалізації) яких надається фінансова підтримка».

Серед культурно-мистецьких проектів, що були проведені за державної фінансової підтримки (за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів) протягом 2010-2015 років, варто назвати заходи міжнародного рівня – тюрко-татарський конкурс-фестиваль «Київ сандугачи», фестиваль автентичної румунської народної музики «Заспівай мені, кобзарю», ромський фестиваль «Амала», фестиваль театрального мистецтва «Мандруючі зірки», пленер художників «Етноколір-Крим», фестиваль Нового Грузинського Кіно, конференція «Наша історична культурна спадщина – постійне джерело відродження і розвитку самобутньої білоруської культури в Україні», Міжнародний фестиваль етнічних театрів національних меншин України, країн СНД та Карпатського єврорегіону «Етно-Діа-Сфера»; всеукраїнського рівня – дитячий форум «Співдружність», культурно-мистецька акція з підтримки культури етносів, які не мають своєї історичної батьківщини та малочисельних народів Криму, конференція національних меншин «Ми – українці», виставка декоративно-прикладного та ужиткового мистецтва етносів України «Разом у розмаїтті», культурно-мистецька акція «Дитячий табір «Джерела толерантності», фестиваль корейської культури «Кореяда», виставка  образотворчого мистецтва етносів України «Vivat, Україно!», фестиваль грецької культури «Мега Йорти», культурно-мистецька акція «Грузинська народна творчість в Україні», науково-практична конференція «Мистецтво та культура вірменської діаспори в Україні», фестиваль молдовської культури та мови.

Наймасштабнішим культурно-мистецьким проектом, що був проведений державою у 2010 році, був всеукраїнський форум національних культур «Україна: мистецьке розмаїття та діалог культур», у 2011 році – загальноукраїнський форум «Україна: діалог культур», у 2012 році – фестиваль національних культур «Всі ми діти твої, Україно!», у 2013 році – всеукраїнський фестиваль дитячої творчості етносів України «Всі ми діти твої, Україно!».

У 2015 році в цілому по Україні було проведено 37 культурно-мистецьких (фестивалі, конкурси) та 162 культурологічні заходи (семінари, конференції). Такі заходи є популярними та масовими. У них охоче беруть участь представники широкого загалу громадськості різних національностей.

Разом з тим, важливо наголосити, що військові дії на Сході України знайшли своєрідний відголосок в етнокультурній діяльності національних спільнот України. В якості демонстрації позиції міжнаціональної злагоди та єдності громадян України різних національностей, громадськими організаціями національних меншин у партнерстві з місцевою владою було започатковано проведення благодійних мистецьких акцій, що проходили у різних областях України, зокрема:

• Київська міськдержадміністрація спільно з Радою національно-культурних громад м. Києва за участю кращих мистецьких колективів етнічних громад та митців української естради провели благодійну акцію на підтримку національної єдності України та воїнів-патріотів (м. Київ);
• представники національних спільнот та волонтерських організацій за сприяння Київської міської державної адміністрації провели благодійну акцію «Єдність розмаїття – рятує мир та життя» (м. Київ);
• благодійний концерт творчих колективів національних меншин для бійців 9-го мотопіхотного батальйону територіальної оборони Вінниччини
  (м. Гайсин);
• представники 20 громадських організацій національних меншин
  м. Мелітополя Запорізької області створили «Скатертину миру», що була передана бійцям АТО;
• благодійний концерт «Різні культури – єдина країна» на підтримку дітей воїнів, загиблих в АТО (м. Кіровоград);
• благодійний концерт «Мистецтво толерантності» на підтримку загиблого в АТО харківського активіста (м. Харків).

Крім того, за участю творчих колективів та окремих виконавців, що представляють національні меншини, було здійснено багато концертів до зони антитерористичної операції.

Ефективною формою об’єднання громадських і державних зусиль у сфері розвитку культури національних меншин є національні культурні центри, що діють у більшості областей України.

У 2011 році в Україні діяло 96 центрів культури національних меншин, у 2013 році – 81 центр. Станом на 1 січня 2016 року в України функціонувало 86 таких центрів[7].

У 2013 році культурно-мистецькі потреби національних меншин репрезентувало 1485 аматорських театральних, музичних, танцювальних колективів національних меншин, у 2015 році – 1 248 колективів.

Промоція культури національних меншин здійснюється через спеціальні експозиції в музеях, присвячені історії, побуту й традиціям національних меншин.

Державні бібліотечні заклади України мають значний фонд літератури кримськотатарською, молдовською, польською, російською, румунською, словацькою, угорською мовами та іншими мовами національних меншин. На сьогодні у публічних бібліотеках знаходиться 216 млн. видань, з них близько 900 тисяч видань мовами національних меншин.

 

Пункт 2

Україна з повагою ставиться до представників національних меншин, поважає їхні права та свободи.  

Законодавство України гарантує національним меншинам комплексні права і не містить жодних положень, які б могли стати підставою для запровадження політики чи дій, спрямованих на асиміляцію осіб, які належать до національних меншин.

 

Стаття 6

1. Сторони заохочують атмосферу терпимості та міжкультурного діалогу і вживають ефективних заходів для поглиблення взаємної поваги, взаєморозуміння та співробітництва між усіма особами, які проживають у межах їхньої території, незалежно від їх етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності, зокрема в галузях освіти, культури та засобів масової інформації.
2. Сторони зобов’язуються вживати належних заходів для захисту осіб, які можуть стати об’єктами погроз або актів дискримінації, ворожого ставлення чи насильства на підставі їх етнічної, культурної, мовної або релігійної самобутності.

 

Пункт 1

В останні роки в Україні значну увагу приділено питанням полікультурності. У сучасних умовах одним із головних завдань вчителів та викладачів є перенесення акценту на те спільне, що об’єднує громадян України різних національностей. Елементи історії та найважливіші факти з минулого білоруського, болгарського, гагаузького, грецького, єврейського, кримськотатарського, молдавського, німецького, польського, російського, румунського, словацького та угорського та інших народів вивчаються учнями у тісному взаємозв’язку з історією українського народу.

З метою поглиблення взаєморозуміння між всіма групами населення, виховання поваги, розуміння і терпимості до представників національних меншин, расових і етнічних груп Міністерством освіти і науки України (МОН), органами управління освітою в областях, педагогічними працівниками навчальних закладів постійно здійснюється робота з виховання в учнів толерантного ставлення до мови, культури і вірувань представників інших національностей.

У виховній діяльності педагоги загальноосвітніх навчальних закладів керуються розробленою МОН програмою «Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» (далі – Програма), яка визначає основні напрями, принципи, завдання, тематичний зміст виховної роботи з учнями. Одним із основних принципів виховання визначено принцип національної спрямованості. Його реалізація пов’язана з вихованням в учнів культури міжетнічних відносин, толерантного ставлення до історії, мови, культури і вірувань представників інших національностей, які проживають в Україні та в інших державах.

Виконуючи основні завдання й принципи Програми, а також з метою виховання толерантності, у тому числі до мовного та культурного різноманіття, до переліку орієнтовних тем для здійснення виховної діяльності були включені:

для початкової школи – «Кожному мила своя сторона», «Всі народи України живуть в злагоді та мирі»;

для основної школи – «Що таке толерантність?», «Україна – полікультурна держава», «Різні люди – різні погляди», «Народження істини, а не загострення стосунків», «Взаєморозуміння. На чому воно ґрунтується?», Спартакіада народних ігор «Ігри народів світу»;

для старшої школи – «Толерантне ставлення до всіх націй і народностей», «Загальнолюдські цінності: осмислення вічних істин», «Мир і злагода – головна умова існування Землі і людства», «Від культури особистості – до культури нації», «Загальнолюдське і національне», «Особливості національних зразків моральності», «Національні та етнокультурні традиції», «Україна і Європа», «Від рідного до чужого, від близького до планетарного», «Ми – різні, ми – рівні», «Культура міжетнічних відносин у полікультурному просторі».

До змісту методичних рекомендацій з географії, історії та етики введено питання впровадження у навчальний процес проблем міжкультурної освіти і релігійної різноманітності, в яких наголошено на праві визнання унікальності та своєрідності кожної людини, її духовного внутрішнього світу.

Певні періоди в історії та культурі народів, представники яких жили і живуть в Україні, подані у курсах, що вивчають у загальноосвітніх навчальних закладах: «Історія України», «Всесвітня історія», «Географія», «Світова література», «Музичне мистецтво», «Образотворче мистецтво», «Художня культура», що є обов’язковими для вивчення всіма учнями.

Також було розпочато оновлення змісту історичної освіти, перегляд стандартів і програм та створення нового покоління підручників на основі полікультурності.

У загальноосвітніх, професійно-технічних і позашкільних навчальних закладах з метою формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві проводилися тематичні інформаційно-просвітницькі заходи, зокрема:

• прес-конференції «Ми висловлюємо свою рішучість проти всіх форм расової ненависті, ксенофобії та дискримінації», «Етносоціальні процеси в незалежній Україні», «Демократичні традиції в Україні»;
• диспути «Неформальні угрупування: як до цього ставитися?», «Чому виникає расова дискримінація?», «Чи маю я право зневажати людину іншої раси?», «Мій улюблений світ без насильства», «Від неповаги до ненависті один крок. Як це подолати?»;
• засідання правових центрів (клубів) «Молодь проти ксенофобії та расизму в Україні», «Комунікабельність і толерантність – основа відносин в сучасному суспільстві», «Суд над расизмом»;
• конкурси ораторів «Промова на захист прав людини», «Гуманізм – майбутнє людства», «Спілкуємось толерантно»;
• виховні години «Життя людини – найвища цінність, його не визначає мова і колір шкіри», «Жити в дружбі з усіма людьми», «Я, ти, він, вона – разом дружна ми сім’я», «Хочеш мати друга – навчись бути другом», «Милосердя і любов до ближнього»;
• батьківські збори «Виховання національної самосвідомості учнів та правосвідомості», «Молодіжні та підліткові негативні прояви в суспільстві», «Кожна людина планети має рівні права, якої б нації вона не була», «Профілактика поширення ксенофобських і расистських проявів серед дітей та молоді в сім’ї »;
• конкурси малюнків та стінних газет «Україна – гостинна земля», «Я хочу мати друзів різних національностей», «У дружби немає кордонів», «Дружать діти на планеті»;
• відеолекторії «Планета Земля – будинок для всіх», «Планета мрій», «Людина і світ» та інші.

У вищих навчальних закладах постійно здійснюється виховна робота, спрямована на запобігання міжнаціональної, релігійної та расової нетерпимості, будь-яких проявів насильства щодо іноземних студентів, проводяться виховні години зі студентами щодо недопущення ксенофобських і расистських проявів серед студентської молоді.

Виховання толерантності через систему навчально-виховних заходів надає можливість студентам глибше пізнати культури різних народів. Основу освітнього простору з полікультурного напрямку у вузах складають нові навчальні дисципліни (курси) «Педагогіка толерантності», «Методика педагогіки толерантності». Отримані знання з педагогіки толерантності студенти вищих навчальних закладів удосконалюють у навчальних дисциплінах «Культура професійного спілкування», «Культура взаємин», «Культура мовного спілкування» та ін.

З метою посилення роботи щодо попередження ксенофобських і расистських проявів серед студентської молоді на юридичних факультетах вищих навчальних закладів активізовано роботу юридичних клінік, що надають безоплатну юридичну допомогу та консультації для студентів і громадян, також було оновлено зміст навчальних курсів юридичних факультетів.

Для фахівців обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти в містах Ужгороді, Києві, Луцьку та Сімферополі МОН були проведені всеукраїнські семінари, присвячені питанням різноманітності і міжкультурної освіти. Видано посібник «В кримському домі» та методичні рекомендації з навчального курсу «Культура добросусідства».

У рамках проекту Інформаційно-дослідного центру «Інтеграція та розвиток» за фінансової підтримки Офісу Верховного комісару ОБСЄ у справах національних меншин та Уряду Швейцарії – «Міжкультурна освіта в Україні. Фаза V» МОН було здійснено дослідження стану розвитку міжкультурної освіти в прикордонних регіонах України й актуальності адаптації і впровадження в них курсу «Культура добросусідства».

У 7 регіонах на базі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти було створено творчі групи. Поглиблено комунікації між окремими регіональними інституціями, зокрема між м. Києвом і Київською областю. До проекту також долучилися Донецька, Запорізька, Луганська області. В його рамках у 2015 році проведено дві міжрегіональні робочі наради творчих груп з апробації програмно-методичного комплексу «Культури добросусідства» (у квітні – в Ужгороді, у листопаді – в Одесі). Також було розроблено проекти регіональних програм для дошкільних навчальних закладів «Український віночок», посібників навчально-методичного комплексу «Пізнаємо світ разом», «Дітям про край, де вони живуть». Наразі проводиться апробація програми виховних годин для підлітків «Я. Ми. Країна» курсу «Культура добросусідства», доопрацьовується збірка методичних розробок виховних годин для розвитку громадянської освіти.

Крім того, МОН розроблено й узгоджено рукописи та коштом проекту видано для апробації в усіх регіонах, включених в проект, робочі зошити для
1 класу «Я, моя сім’я, мої сусіди» курсу «Культура добросусідства». Підготовлено також рукопис зошитів 5 класу для Київщини, Львівщини й Одещини.

У червні-серпні 2015 року в Києві, Одесі, Львові, Скадовську, Ужгороді і Чернівцях проведено 19 шестиденних семінарів-тренінгів з методики роботи за курсом «Культура добросусідства». За його результатами були сертифіковані 496 педагогів.

У партнерстві з Посольством Великобританії в Україні в рамках проекту «Українська миротворча школа» у Донецькій, Запорізькій і Луганській областях проведено 4 семінари з методики роботи за програмою «Я. Ми Країна» й включено до апробації ще 103 педагоги.

Загалом в апробації протягом 2015/2016 навчального року беруть участь загалом 475 шкіл (388 за проектом), майже 12 000 дітей (8 500 за проектом).

Для покращення інформаційно-освітньої роботи з питань недискримінації та толерантності в районних (міських) освітніх системах обласними науково-методичними центрами практичної психології і соціальної роботи були розроблені науково-методичні рекомендації «Сутність конфліктів на основі міжнаціональної неприязні: можливості їх профілактики й вирішення».

Для керівників районних (міських) психологічних служб, методистів методичних кабінетів, відповідальних за психологічну службу, і методистів районних (міських) методичних кабінетів з виховної роботи були проведені науково-методичні семінари «Проблема профілактики поширення ксенофобських і расистських проявів серед дітей та учнівської молоді».

Психологічними службами відділів, управлінь освіти проводилися дослідження з метою виявлення рівня агресивності серед підлітків і схильності до протиправних дій, а також виникнення причин ксенофобії, расизму та антисемітизму в українському суспільстві.

Крім того, навчальні заклади розвивають партнерство з національно-культурними організаціями в сфері збереження мови, культури і традицій національних меншин. Це відбувається шляхом проведення різних культурно-просвітницьких заходів (фестивалів, конгресів, конференцій, конкурсів на краще знання рідної мови і культури, видання літератури мовами національних меншин, навчальних посібників).

Представники національних меншин є постійними учасниками всеукраїнських виставок «Знай і люби свій край», «Наш пошук і творчість – тобі, Україно!», які пропагують культуру і традиції різних національностей та народів. Їхніми організаторами є Український державний центр позашкільної освіти.

Багаторічною доброю традицією є проведення щороку в Україні Міжнародного міжнаціонального дитячого табору «Джерела толерантності», організатором якого є Конгрес національних громад України, і на проведення якого державою надавалося часткове фінансове сприяння.

Метою проекту є виховання міжнаціональної та міжконфесійної толерантності, протидія ксенофобії, формування активної громадянської позиції у дітей національних громад, поширення знань про національне розмаїття України та інших країн. У проекті брали участь діти з понад 20 національних громад України, Білорусі, Молдови, Вірменії та Грузії, а також діти-біженці. Методикою виховання толерантності оволоділи більше 130 педагогів.

Ще однією багаторічною акцією, що кожного року відбувається в Українському дитячому центрі «Молода гвардія» (м. Одеса), є Міжнародний конкурс-фестиваль дитячої та юнацької творчості «Усі ми діти твої, Україно». Його метою є державна підтримка обдарованих дітей та юнацтва, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей українців та представників національних меншин України, учнівської молоді українського походження із зарубіжжя. Конкурс-фестиваль покликаний виховувати у молодого покоління любов до Батьківщини, толерантність і шанобливе ставлення до культурних цінностей української нації, представників інших національностей.

У рамках заходу проводиться всеукраїнський історико-літературний конкурс «Моя Батьківщина – очима дітей різних етносів України», участь у якому брали представники російської, білоруської, болгарської, вірменської, польської, грузинської, грецької, ромської, кримськотатарської, гагаузької національностей та різних релігій.

Інформаційно-просвітницька робота з формування та пропагування толерантності, поваги до культури, мови, звичаїв і традицій представників різних національностей також здійснюється Міністерством культури України та державними закладами культури (бібліотеки, музеї, музичні установи тощо).

Найбільш потужну роботу у цьому напрямі проводять бібліотечні заклади, які організовують інформаційно-просвітницькі заходи щодо формування поваги до культури, історії, мови, звичаїв і традицій представників різних національностей та протидії дискримінації за расовою й етнічною ознакою.

Вся інформаційно-просвітницька діяльність бібліотек спрямована на формування толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв і традицій представників різних національностей та протидію дискримінації шляхом поширення знань, доступності і відкритості бібліотек для усіх верств населення.

Правилами користування бібліотек передбачено рівні права громадян на бібліотечне обслуговування незалежно від статі, національності, соціального статусу, політичних та релігійних переконань, місця проживання, а також ряд пільг для осіб, які потребують додаткового захисту.

Як приклад, наведемо деякі із заходів, що були реалізовані державними бібліотечними закладами протягом 2015 року.

Національною парламентською бібліотекою України регулярно надається методична допомога вчителям загальноосвітніх закладів у підготовці тематичних годин спілкування, присвячених підвищенню громадянської обізнаності та проблематиці ксенофобії, расової та етнічної дискримінації, а також здійснюється бібліографічне інформування на сайті «Ксенофобії – ні!» та веб-проектах «Куди звернутися, якщо...» й «Толерантність». У бібліотеці постійно діє книжкова виставка: «Стоп – насильству!».

У партнерстві з Міжнародною громадською організацією «Інтернаціональний союз» та Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні була проведена дискусійна платформа «Уряд та громадянське суспільство: вироблення спільних підходів та механізмів до протидії дискримінації та злочинам на ґрунті ненависті».

Державною бібліотекою України для юнацтва з 4 по 18 жовтня було представлено тематичну виставку для батьків «Як виховувати толерантність в наших дітях».

Упродовж жовтня в Інтернет-центрі бібліотеки були проведені уроки толерантності – «Ксенофобія: серйозний погляд». З 11 по 17 листопада у бібліотеці проходив Тиждень толерантності, приурочений до Міжнародного дня толерантності, під час якого відбулися такі заходи:

• виставка-бесіда «Взаєморозуміння і толерантність»;
• мультимедійний урок для учнів 5-7 класів «Ми – різні, ми – рівні»;
• зустріч за участю Лілії Ткаченко, автора художньо-документального фільму «Україна багатоетнічна» та Дарії Карякіної, генерального директора міжнародного проекту «Outlook»;
• виставка-диспут та коментований перегляд стрічки «Діалог заради миру»;
• виставка-диспут та коментований перегляд стрічки «Толерантність – шлях до згоди»;
• урок толерантності для учнів 5-7 класів «Толерантність – це...»;
• урок толерантності для учнів 8-10 класів «Ксенофобія: серйозний погляд»;
• дискусія молодих письменників «Тема толерантності в художніх творах»;
• тренінг згуртованості та толерантності для 9-11 класів;
• презентація рекомендаційного списку «Толерантність: мистецтво жити поряд»;
• година толерантності «Толерантність – умова співіснування в суспільстві»;
• тематична виставка друкованих видань та коментований перегляд стрічки «Толерантність – запорука людяності».

Крім того, бібліотекою постійно здійснюється поповнення  картотеки статей за рубрикою «Україна проти ксенофобії» та щомісячне доповнення новою інформацією веб-бібліографічного інформаційного списку «Ксенофобії НІ!» та Інтернет-проекту: «Толерантність»[8], метою якого є поширення ідей толерантності у молодіжному середовищі та допомога молоді інтегруватися у сьогоднішнє суспільство.

Своїм користувачам бібліотека пропонує також послуги «на замовлення» – щопонеділка тренінги консультативно-психологічної служби та відповіді на запитання «Расизм і ксенофобія в Україні: реальність чи вигадки?», а щосереди урок толерантності «Ксенофобія: серйозний погляд», який також представлено в інтерактивній формі[9].

Національною бібліотекою України для дітей було проведено: годину спілкування для учнів 7 класів «Усі різні, усі рівні», літературний калейдоскоп для учнів 3 класів «Дружать діти на землі»; у партнерстві з Африканською радою в Україні – тиждень африканської культури із циклу заходів «Культурне намисто світу» для учнів 6-7 класів суспільно-гуманітарної гімназії № 176 та спеціалізованої школи № 28 з поглибленим вивченням англійської мови; у партнерстві з Чеським центром у м. Києві виставку «11 світів. Сучасна чеська ілюстрація для дітей».

У рамках проведення Міжнародного дня толерантності бібліотекою було організовано виставки «Вчимося толерантності», «Пізнай життя на різних континентах», дискусійні зустрічі «Толерантним бути важко?» (для учнів 6-х класів), квест-гру «Мої права – моє життя» (для учнів 7-х класів). Спільно з Африканською радою в Україні було проведено зустріч у форматі «Жива бібліотека» та зустріч учнів 9-х класів з представником Київського освітнього центру «Простір толерантності» Андрієм Книжним.

Місцевими підрозділами з питань освіти, культури, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в усіх областях України постійно здійснюється інформаційно-просвітницька та роз’яснювальна робота з питань толерантності та попередження проявів расової, національної та релігійної дискримінації, розповсюджується відповідна соціально-рекламна продукція.

 

Пункт 2

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України у межах наданих кожному повноважень здійснюють контроль та нагляд за дотриманням законодавства й принципу недискримінації у різних сферах суспільних відносин, а також роботу щодо розслідування та розкриття протиправних дій, які містять ознаки розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та нетерпимості.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини з прийняттям та  вступом у дію Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 6 вересня 2012 року № 5207-VI отримав ряд додаткових та чітко визначених повноважень у сфері протидії усім формам дискримінації, тим самим фактично набувши статус національної інституції з цих питань.

Зокрема, відповідно до статті 10 зазначеного Закону Уповноважений з прав людини на сьогодні:

• здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах суспільних відносин, зокрема у приватній сфері;
• звертається до суду із заявами про дискримінацію з метою захисту суспільних інтересів та особисто або через свого представника бере участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;
• проводить моніторинг та узагальнює результати дотримання принципу недискримінації в різних сферах відносин;
• розглядає звернення осіб та/або груп осіб з питань дискримінації;
• веде облік та узагальнює випадки дискримінації в різних сферах відносин;
• вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації, застосування та припинення позитивних дій;
• надає висновки у справах про дискримінацію за зверненням суду;
• висвітлює у щорічній доповіді питання запобігання та протидії дискримінації та дотримання принципу недискримінації;
• здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними органами зарубіжних країн з питань дотримання міжнародних стандартів недискримінації;
• здійснює інші повноваження, визначені Конституцією і законами України.

Для ефективної реалізації зазначених повноважень наказом  Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15 листопада 2013 року № 23/02-13 було затверджено Стратегію діяльності в сфері запобігання та протидії дискримінації в Україні на 2014-2017 роки (далі – Стратегія).

Загальною метою Стратегії є забезпечення через діяльність Уповноваженого з прав людини ефективного застосування механізмів захисту від дискримінації в Україні та сприяння повазі та дотриманню конституційного принципу рівності та недискримінації.

Генеральна прокуратура України відповідно до розпорядження Генерального прокурора України від 01.08.2008 № 57 та заступника Генерального прокурора України від 13.05.2011 № 58 систематично вивчає стан прокурорського нагляду за дотриманням положень законодавства щодо недопущення та протидії дискримінації за ознаками раси, національного походження та релігійної приналежності.

Генеральна прокуратура України зазначає, що порушення рівності прав громадян вналідок їх расової та національної приналежності або релігійних переконань залишаються поодинокими в Україні.

Як підтвердження, протягом 2010 року органами прокуратури було порушено 6 кримінальних справ за ознаками злочину, передбаченого статтею 161 Кримінального кодексу України (ККУ), 2 з яких направлено до суду. Слідчими органів внутрішніх справ у 2010 році порушено 2 кримінальні справи.

У 2011 році органами прокуратури було порушено 2 кримінальні справи за статтею 161 ККУ, які були направлені до суду, а винні особи були засуджені.

У провадженні підрозділів органів внутрішніх справ у 2011 році перебувало 3 кримінальні справи, пов’язані зі злочинами, вчиненими на ґрунті расової, національної чи релігійної нетерпимості. Всі справи були направлені до суду.

У 2012 році органами прокуратури за фактами проявів расової та національної нетерпимості було порушено 3 кримінальні справи за статтею 161 ККУ (Вінницька, Одеська та Чернівецька області).

Зокрема, прокуратурою м. Одеси 03.03.2012 р. було порушено кримінальну справу за частиною 1 статті 161, частиною 1 статті 263 ККУ за фактом поширення керівниками організації «Прямий шлях» брошури «Порушення єдинобожжя», що містила заклики до релігійної ворожнечі та ненависті.

Кримінальну справу стосовно двох обвинувачених у скоєнні злочинів, передбачених частиною 1 статті 161, частиною 1 статті 263 ККУ, 20.06.2012 р. було направлено до суду з обвинувальним висновком. Винних було засуджено.

Слідчими підрозділами органів внутрішніх справ у 2012 році було розслідувано 2 кримінальні справи про злочини проти життя, скоєні з мотивів расової чи національної нетерпимості, які були направлені до суду з обвинувальними висновками.

Протягом 2013 року органами прокуратури до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено 1 повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного з порушенням рівноправності громадян на ґрунті расової, національної незалежності або релігійних переконань.

За даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, протягом 2013 року у слідчих підрозділах органів внутрішніх справ знаходилось 62 кримінальні провадження за фактами правопорушень, пов’язаних з порушенням законодавства щодо попередження проявів расової і національної нетерпимості.

За результатами розслідування, 44 кримінальні провадження були закриті на підставі частини 1 пункту 2 статті 284 Кримінально-процесуального кодексу України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення).

До суду направлено 3 кримінальні провадження зазначеної категорії
(1 провадження за частиною 2 статті 161 ККУ, 2 провадження за частиною 2 статті 129 ККУ).

У 2013 році судами першої інстанції з ухваленням судового рішення розглянуто 6 справ щодо 15 осіб, обвинувачуваних у вчиненні злочинів, пов’язаних з проявами расової і національної нетерпимості.

Служба безпеки України постійно здійснює заходи із запобігання проявам ксенофобії, що можуть стати причиною дестабілізації  у суспільстві.

Особлива увага надається профілактиці правопорушень такого роду та наданні допомоги правоохоронним органам у розкритті протиправних дій, скоєних на ґрунті етнічної неприязні.

Протягом 2012 року – першого кварталу 2014 року Службою безпеки України було зафіксовано 64 прояви, які можна віднести до правопорушень прав і свобод громадян інших національностей або нанесення збитку будівлям, пам’ятним знакам, культовим спорудам громадських організацій національних меншин та релігійних організацій.

Втім, більшість виявлених протиправних дій не мали підставою національну або релігійну приналежність, а носили побутовий характер і були скоєнні у стані алкогольного сп’яніння.

У зв’язку з загостренням суспільно-політичної ситуації в країні у кінці 2013 – початку 2014 років можливим було зростання ксенофобських проявів в Україні. За інформацією Служби безпеки України, інциденти, що мали місце у цей період, мали явно провокаційний характер і були обумовлені спробами окремих політичних сил дестабілізувати ситуацію.

Міністерство внутрішніх справ України вживає заходів щодо запобігання деструктивній діяльності радикальних релігійно-політичних організацій, в тому числі й іноземних, протидії проявам расизму і ксенофобії, виявлення правопорушень, що мають такі ознаки, та вживає заходів щодо притягнення осіб, які їх здійснюють, до відповідальності. Міністерство внутрішніх справ України також проводить постійний моніторинг ситуації у молодіжному середовищі, встановлює лідерів, активних учасників, інших членів радикально налаштованих організацій та їх прихильників.

Водночас, враховуючи важливість викриття порушень зазначеної категорії, Головним слідчим управлінням Національної поліції були розроблені Методичні рекомендації «Особливості розслідування злочинів, скоєних на ґрунті нетерпимості», що впроваджуються у практичну діяльність.

За даними Єдиного реєстру досудових розслідувань, протягом 11 місяців 2015 року підрозділами Національної поліції України було розпочато 66 кримінальних проваджень за 70 кримінальними правопорушеннями, скоєними на ґрунті расової, національної і релігійної нетерпимості. Із загальної кількості кримінальних правопорушень вказаної категорії 45 (64%) складають правопорушення, передбачені статтею 161 ККУ.

Застосовані органами державної влади та правоохоронними органами заходи сприяли збереженню тенденції щодо несистемності – виявлення лише поодиноких фактів проявів расової і національної нетерпимості, що також підтверджують висновки міжнародних громадських організацій, що досліджують дану проблематику, зокрема міжнародна єврейська організація «Центр Сімона Візенталя» та «Євразійський єврейський конгрес».

 

Стаття 7

Сторони забезпечують поважання прав кожної особи, яка належить до національної меншини, на свободу мирних зборів, свободу асоціації, свободу виявлення поглядів і свободу думки, совісті та релігії.

 

Законодавство України гарантує всім громадянам право на свободу мирних зборів, свободу асоціацій, свободу виявлення поглядів, свободу думки, совісті та релігії.

Згідно з частиною першою статті 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

У розвиток наведених конституційних приписів 22 березня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про громадські об’єднання», який визначає правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, порядок утворення, реєстрації громадських об’єднань та порядок припинення їхньої діяльності. Закон передбачає нову концепцію реєстрації громадських об’єднань, що дозволяє уникнути тривалої та обтяжливої подвійної реєстрації. У ньому деталізовано всі етапи процедури реєстрації громадських об’єднань, вичерпно визначено документи, необхідні для її проведення, а також підстави для відмови у її проведенні.

Нинішній етап самоорганізації національних меншин характеризується стабільно високим рівнем. За даними органів місцевої влади, станом на 1 січня 2016 року, в Україні діяло 1314 громадських об’єднань національних меншин[10], з яких 49 мають всеукраїнський або міжнародний статус[11].

Протягом останніх років розширився список громадських об’єднань, що об’єднують у своєму складі організації, які репрезентують інтереси різних національних спільнот. На сьогодні це Асамблея національностей України, Асоціація національно-культурних об’єднань України, Конгрес національних громад, Міжнародна громадська «Інтернаціональний союз», Рада національних спільнот України.

Громадські об’єднання національних меншин вільно проводять свої зібрання. Зокрема, протягом останніх років було проведено: з’їзд Федерації грецьких товариств України (2012), V з’їзд німців України (2013), ІІІ Всеукраїнський форум організацій «Об’єднана діаспора азербайджанців України» (2014), щорічна робоча зустріч голів литовських товариств України (2014), Третій з’їзд Конгресу румунів України (2014), І З’їзд єврейських організацій України (2014) тощо.

Аналізуючи діяльність громадських об’єднань національних меншин України, слід зазначити, що переважна їх більшість бере активну участь у процесах державотворення, сприяє міжетнічній консолідації та єдності.

 

Стаття 8

Сторони зобов’язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право сповідувати свою релігію або переконання і створювати релігійні установи, організації та асоціації.

 Україна є поліконфесійною державою, що у своєму ставленні до релігії виходить із загальноприйнятих міжнародних норм, визнаючи рівноправність всіх релігій та віросповідних напрямків, максимально сприяючи діяльності релігійних організацій, що їх представляють. Відповідно до Конституції України (стаття 35) релігійні організації відокремлені від держави, у зв’язку з чим вони не отримують фінансову та інші форми прямої чи непрямої підтримки з боку держави.

Державний контроль за виконанням законодавства України про свободу совісті здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Починаючи з 2011 року, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, відповідальним за формування та реалізацію державної політики у сфері релігії, є Міністерство культури України.

Станом на 1 січня 2016 року релігійна мережа України представлена 35709 релігійними організаціями, що представляють: християнство, іслам, іудаїзм, буддизм, етнічні релігійні напрямки та нові релігійні рухи[12]. Певна частина релігійних організацій (зокрема, реформатів, лютеран, іудеїв, мусульман тощо) із загальної релігійної мережі держави мають чітко окреслену етноконфесійну ознаку. Географія розповсюдження етноконфесійних релігійних організацій охоплює всі регіони держави. Зокрема, іудейські громади діють в усіх областях, Німецька євангелічно-лютеранська церква – в 17 областях, Вірменська апостольська церква – в 19 областях. Певні релігійні організації локалізовані в місцях компактного проживання відповідної національної меншини – це Закарпатська реформатська церква (Закарпатська область), караїми (Дніпропетровська, Харківська області та м. Київ). Діють також етноконфесійні громади корейців (Корейська християнська методистська церква – Полтавська область). Справами релігійних організацій опікуються 31851 священнослужитель з яких 804 є іноземцями. Висвітленням діяльності релігійних організацій займаються 484 періодичні видання, з яких – 329 друковані, 29 аудіовізуальні, 133 електронні.

Особливу роль у забезпеченні позитивної динаміки розвитку міжконфесійних відносин в Україні відіграють міжцерковні консультативно-дорадчі органи.

Помітний вплив на стан міжрелігійних відносин має діяльність Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, (ВРЦіРО), до складу якої входять представники найавторитетніших релігійних організацій, що представляють 83% релігійної мережі України. ВРЦіРО погоджує конфесійні ініціативи, сприяє релігійним організаціям у виконанні їх статутних завдань, становленню порозуміння й терпимості у взаєминах різних конфесій, удосконаленню правового поля державно-церковних відносин.Протягом 2014-2015 років при Міністерстві культури України були утворені такі консультативно-дорадчі органи – Робоча група з питань врегулювання актуальних міжцерковних конфліктів; Експертна рада з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій; Робоча група з протидії екстремізму на релігійному ґрунті.До складу цих органів входять представники державних органів влади та релігійних організацій. У ході проведених засідань, зокрема, було розглянуто окремі конфлікти у релігійному середовищі, проблематика посилення нетолерантності і конфронтаційної риторики у заявах релігійних організацій та результати моніторингу випадків міжконфесійного протистояння. 

Стаття 9

1. Сторони зобов’язуються визнати, що право на свободу виявлення поглядів кожної особи, яка належить до національної меншини, включає свободу дотримуватися своїх поглядів та одержувати і поширювати інформацію та ідеї мовою своєї національної меншини без втручання держави і незалежно від кордонів. В рамках своїх правових систем Сторони забезпечують, щоб особи, які належать до національної меншини, не зазнавали дискримінації у доступі до засобів масової інформації.
2. Пункт 1 не перешкоджає Сторонам вимагати ліцензування, без дискримінації та на основі об’єктивних критеріїв, радіомовлення та телебачення або кінопідприємств.
3. Сторони не перешкоджають особам, які належать до національної меншини, створювати та використовувати друковані засоби масової інформації. В рамках законодавства, що регулює радіомовлення та телебачення, вони, наскільки це можливо, забезпечують особам, які належать до національної меншини, враховуючи положення пункту 1, можливість створення та використання своїх власних засобів масової інформації.
4. В рамках своїх правових систем Сторони вживають належних заходів для доступу, які належать до національної меншини, до засобів масової інформації – з метою сприяння поглибленню терпимості та розвитку культурного плюралізму.

 

Пункти 1, 2, 3, 4

3 липня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 5029 «Про засади державної мовної політики».

Пункт 1 статті 24 Закону гарантує кожному право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якою мовою. У свою чергу, держава сприяє виданню і розповсюдженню аудіо- та аудіовізуальних творів, друкованих видань державною мовою, регіональними мовами або мовами національних меншин.

У пункті 3 статті 24 Закону зазначено, що телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами національних меншин.

Трансляція аудіовізуальних творів здійснюється мовою оригіналу або із дублюванням, озвученням чи субтитруванням державною мовою, регіональними мовами або мовами національних меншин на розсуд телерадіоорганізацій (пункт 4 статті 24 Закону).

Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів (пункт 6 статті 24 Закону).

У видавництві друкованої продукції ужиткового користування, що розповсюджується приватними підприємствами, установами, організаціями, приватними підприємцями, громадянами, вільно використовуються державна мова, регіональні мови або мови національних меншин (пункт 7 статті 24 Закону).

З метою задоволення інформаційних потреб суспільства, залучення громадян до обговорення та вирішення найважливіших соціально-політичних питань, сприяння формуванню громадянського суспільства Верховною Радою України 17 квітня 2014 року було прийнято Закон України № 1227 «Про суспільне телебачення і радіомовлення України».

Серед основних завдань Національної суспільної телерадіокомпанії України визначено сприяння розвитку мов і культур національних меншин та сприяння якнайповнішому задоволенню інформаційних, культурних та освітніх потреб населення України, у тому числі шляхом створення та поширення програм для національних меншин (стаття 4 Закону).

8 грудня 2015 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 856 «Про систему іномовлення України». Закон створює правові основи організації та визначає завдання і функції державного іномовлення України, засади діяльності суб’єктів державного іномовлення з метою захисту національних інтересів України за кордоном, формування та підтримання позитивного іміджу України у світі шляхом оперативного, об’єктивного інформування про події в Україні, офіційну внутрішню і зовнішню політику та позицію держави, діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У статті 6 Закону зазначено, що серед основних завдань державного іномовлення України є сприяння розвитку мов і культур національних меншин.

17 вересня 2015 року Державним комітетом телебачення і радіомовлення України було видано наказ № 225 «Про заходи щодо збереження державними телерадіокомпаніями мовлення для задоволення інформаційних потреб національних меншин та осіб, які проживають на тимчасово окупованих територіях».

За цим наказом генеральним директорам – головам комісій з реорганізації Житомирської, Закарпатської, Одеської, Чернівецької обласних державних телерадіокомпаній наказано вжити заходів щодо задоволення інформаційних потреб національних меншин шляхом створення та розповсюдження телерадіопрограм і передач відповідними мовами національних меншин згідно з контрактами на виробництво і трансляцію теле- та радіопрограм, укладеними у 2015 році.

Генеральним директорам – головам комісій з реорганізації державної організації «Луганська обласна державна телерадіокомпанія», Донецької обласної державної телерадіокомпанії наказано продовжувати роботу з інформування населення, яке проживає на тимчасово окупованих територіях, про суспільно значущі, воєнно-політичні та культурні події в Україні згідно з укладеними у 2015 році контрактами на виробництво і трансляцію теле- та радіопрограм.

Що стосується практичних заходів із забезпечення права національних меншин на отримання і поширення інформації рідною мовою, то Українською державою продовжувався випуск книг та брошур мовами національних меншин (Таблиця 2) та видань мовами національних меншин у рамках програми «Українська книга». Державним замовником за програмою «Українська книга» є Державний комітет телебачення і радіомовлення України.

За програмою «Українська книга» у 2009 році мовою національних меншин було випущено 5 видань, у 2011 році – 3, у 2012 році – 12, у 2013 році – 10, у 2014 році – 5, у 2015 році – 5.

 

Таблиця 2

 

Випуск книг і брошур мовами національних меншин у 2009-2015 роках

 

Мова видання	Кількість видань
	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015
білоруська	–	1	–	–	1	1	–
болгарська	3	3	1	–	1	1	3
вірменська	–	–	–	1	–	1	–
гагаузька	2	–	1	–	–	–	1
грузинська	–	–	–	2	–	–	–
грецька	1	2	1	–	–	1	–
іврит	–	1	–	–	–	–	1
казахська	–	–	–	6	9	–	–
кримськотатарська	53	41	20	20	38	15	–
литовська	–	–	–	–	–	1	–
молдовська	3	3	3	9	9	12	8
німецька	105	75	54	76	73	100	44
польська	26	16	8	19	24	31	20
російська	5 732	5 554	2 012	7 034	7 198	5 629	3 687
румунська	15	22	10	15	23	45	14
словацька	3	–	–	–	1	–	2
угорська	44	17	30	17	17	15	6
чеська	1	–	1	–	1	2	–

 

Водночас, Україною за державного фінансового сприяння продовжувався випуск газет для національних меншин – вірменської «Арагац», кримськотатарської «Голос Криму», польської «Дзеннік Кийовські», єврейської «Єврейські вісті», румунської «Конкордія» та болгарської «Роден край».

Відповідно до статутів газет їх випуск здійснюється редакцією, яка є самостійною юридичною особою. Редакції газет забезпечують виробничо-господарську діяльність на умовах економічної самостійності та господарського розрахунку, з частковим покриттям витрат за рахунок коштів державного бюджету та спонсорських внесків у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Починаючи з 2011 року, одним із співзасновником цих газет є Міністерство культури України. Щорічно у Державному бюджеті України Міністерству культури України на випуск цих газет спрямовуються кошти за бюджетною програмою 1801300 «Фінансова підтримка друкованих періодичних видань культурологічного напрямку, газет мовами національних меншин, фінансова підтримка гастрольної діяльності вітчизняних виконавців» (Таблиця 3).

 

Таблиця 3

 

Обсяги фінансування газет для національних меншин,

співзасновником яких є Міністерство культури України

 

Назва газети	Обсяги фінансування (тис. грн.)
	2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015
«Арагац»	130,566	180,2	201,9	201,9	212,3	212,3	178,4
«Голос Крима»	190,4	230,1	257,8	257,8	864,1	126,8[13]	—
«Дзеннік Кийовські»	122,7	183,2	205,2	205,2	451,4	436,4	379,2
«Єврейські вісті»	117,956	185,7	208,1	208,1	470,1	550,1	662,1
«Конкордія»	208,65	190,7	213,7	213,7	388,1	388,1	326,0
«Роден край»	177,6	230,1	257,8	257,8	680,8	600,8	504,7
Всього:	947,872	1 200,00	1 344,5	1 344,5	3 066,8	2 314,2	2 050,4

 

Протягом 2009-2015 років також продовжувався випуск періодичних і продовжуваних видань, що виходили вірменською, казахською, кримськотатарською, німецькою, польською, російською, румунською, угорською та іншими національними мовами.

У Таблиці 4 наведено статистичні дані про випуск газет мовами національних меншин, випуск і розповсюдження яких здійснювався у 2015 році як на загальноукраїнському, так і місцевому рівнях. Їх засновниками та видавцями є державні (центральні та місцеві) органи влади, громадські організації національних меншин або приватні особи.

 

Таблиця 4

 

Випуск газет мовами національних меншин у 2015 році

 

Мова видання	Кількість видань
білоруська	1
болгарська	2
вірменська	1
молдовська	1
німецька	2
польська	4
російська	698
румунська	11
словацька	1
угорська	9
українською та польською	4
українською та російською	498
російською та іврит	8

 

Регулювання порядку вживання мов в інформаційній діяльності теле- і радіоорганізацій здійснюється відповідно до законодавства, зокрема статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», Закону України «Про застосування мов в Україні», положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

Вимоги щодо використання мов у телерадіомовленні, визначені законодавством України, однаковою мірою стосуються телерадіоорганізацій усіх форм власності (державної, комунальної, приватної).

Протягом 2009-2015 років випуск аудіо- та аудіовізуальної продукції мовами національних меншин здійснювали Державна телерадіокомпанія «УТР», Національна радіокомпанія України, Державна телерадіокомпанія «Крим», Севастопольська регіональна державна телерадіокомпанія, Житомирська, Запорізька, Закарпатська, Луганська, Львівська, Одеська, Харківська, Херсонська та Чернівецька обласні державні телерадіокомпанії[14].

Традиційно щорічно у м. Ужгороді (Закарпатська область) відбувається Міжнародний фестиваль теле- та радіопрограм для національних меншин «Мій рідний край». Його метою є показ теле- та радіопрограм, присвячених культурному й духовному розвиткові національних меншин, демонстрація їхніх надбань і цінностей.

 

Стаття 10

1. Сторони зобов’язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право на вільне і безперешкодне використання мови своєї меншини, приватно та публічно, в усній і письмовій формі.
2. У місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, на прохання таких осіб і якщо таке прохання відповідає реальним потребам, Сторони намагаються забезпечити, по можливості, умови, що дозволяють використовувати мову відповідної меншини у спілкуванні цих осіб між собою та з адміністративними властями.
3. Сторони зобов’язуються гарантувати кожній особі, яка належить до національної меншини, право бути негайно поінформованою зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту, про характер та причини будь-якого обвинувачення проти неї та право захищати себе цією мовою, у разі необхідності, з використанням безкоштовних послуг перекладача.

 

Пункт 1

Відповідно до Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 495, Міністерство культури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної мовної політики.

Згідно зі статтею 92 Конституції України порядок застосування мов визначається виключно законами України.

3 липня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 5029 «Про засади державної мовної політики».

Закон передбачає, що державна мовна політика в Україні має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин та інших мов, якими користується населення країни в державному, економічному, політичному і громадському житті, міжособовому та міжнародному спілкуванні, охорону конституційних прав громадян у цій сфері, виховання шанобливого ставлення до національної гідності людини, її мови і культури, зміцнення єдності українського суспільства.

Стаття 3 Закону надає кожному громадянинові України право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання.

Кожен громадянин України незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

Стаття 5 Закону визначає, що державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної та гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

Серед основних принципів і цілей мовної політики, зокрема, визначено:

• сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, у засобах масової інформації, створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, у судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови;
• забезпечення умов для вивчення регіональних мов або мов меншин і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;
• повага до меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку;
• застосування принципу плюрілінгвізму, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами.

Стаття 7 Закону зазначає, що у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, віднесені білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, караїмська, кримськотатарська, кримчацька, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, російська, румунська, словацька, угорська, русинська мови.

Після прийняття цього Закону, органи місцевого самоврядування мали можливість самостійно приймати рішення про визнання певних мов регіональними на їх території за відповідних умов, визначених у Законі.

Болгарська мова визнана регіональною Знам’янською міською радою та однією сільською радою у Вільшанському районі (Кіровоградська область).

Болградська районна рада (Одеська область) визнала дві регіональні мови – болгарську та гагаузьку.

Кримськотатарська мова визнана регіональною у селищі Новоолексіївка Херсонської області.

Польська мова визнана регіональною однією сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області.

Російська мова була визнана регіональною в 9 регіонах України – Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.

Румунська мова визнана регіональною окремими місцевими радами Чернівецької області у Герцаївському районі – 10 сільських рад, Глибоцькому районі – одна сільська рада, Новоселицькому районі – дві сільські ради, Сторожинецькому районі – 4 сільські ради. Ніжньопетрівська сільська рада визнала дві регіональні мови – румунську і польську.

Румунська мова визнана регіональною у Тячівському районі Закарпатської області – одна селищна і три сільські ради, Рахівському районі – дві сільські ради.

Угорська мова визнана регіональною у містах Чопі та Берегові, а також в Ужгородському, Виноградівському (рішення 9 сільських рад та одної селищної ради) та Берегівському районах (рішення 27 сільських рад) Закарпатської області.

 

Пункт 2

Стаття 7 Закону України «Про засади державної мовної політики» зазначає, що держава гарантує відвідувачам органів державної влади і органів місцевого самоврядування надання послуг державною мовою, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови) і цією регіональною мовою (мовами).

У Закарпатській області, у районах компактного проживання представників угорської національної меншини, посадові особи районних державних адміністрацій, які працюють з відвідувачами, використовують угорську мову у разі звернення громадян цією мовою. Угорськомовні громадяни мають можливість подавати усні та письмові заяви до районної державної адміністрації угорською мовою.

У межах території, на якій поширена угорська мова, при доборі службових кадрів враховується критерій володіння державною та угорською мовами. Наприклад, в органах місцевого самоврядування та інших державних структур м. Берегово, де проживає 48,1% угорців, працює близько 90% посадовців, які володіють угорською мовою.

У селищних та сільських радах Тячівського та Рахівського районів Закарпатської області, де компактно проживають представники румунської національної меншини, поряд з українською державною мовою, використовується румунська. Адміністративні документи і бланки органів місцевого самоврядування широкого користування цих територіальних одиниць складено у двомовному варіанті. Написи, вивіски, печатки, штампи, бланки, інші необхідні атрибути та документи, у місцях компактного проживання румунської національної меншини, виконано румунською мовою. У межах території, на якій поширена румунська мова, при доборі службових кадрів враховується критерій володіння державною та румунською мовами.  

Районні державні адміністрації доводять до відома органів місцевого самоврядування створені нею документи, які приймають рішення про переклад документа румунською, рідною мовою.

У Чернівецькій області, у районах компактного проживання представників румунської національної меншини (Герцаївський, Глибоцький, Новоселицький та Сторожинецький райони), створені всі умови для використання румунської мови в усній та письмовій формі для спілкування румуномовних громадян між собою та з представниками місцевих органів влади.

В управліннях і відділах районних державних адміністрацій, сільських радах, установах освіти, медицини і культури сіл Магала, Бояни, Припруття, Тарасівці, Костичани (Чернівецька область) написи на вивісках і табличках виконано румунською мовою. У сільських бібліотеках-філіях усі роздільники книг, вивіски літературних виставок оформлені державною і румунською мовами. У районній газеті,  яка виходить українською і румунською мовами, офіційні матеріали також друкуються двома мовами.

Половина виконавчого апарату та половина депутатів районної ради володіють румунською мовою. Це дає можливість використовувати румунську мову під час проведення засідань виконкомів, сесій районної, міської і сільських рад.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про засади державної мовної політики» основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.

У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), у роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови).

Тексти офіційних оголошень, повідомлень виконуються державною мовою. У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 7 цього Закону поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради такі тексти можуть розповсюджуватися у перекладі регіональною мовою (мовами).

Найменування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови зазначені найменування і написи можуть виконуватися державною і регіональною мовою (мовами).

У Закарпатській області у місцевих двомовних комунальних газетах «Берегово» та «Вісник Берегівщини» офіційні документи органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інші матеріали публікуються українською державною та угорською мовами.

У Одеській області інформаційно-довідкові матеріали про адміністративні послуги (бланки та роз’яснення) розроблені та затвердженні обласною державною адміністрацією державною мовою.

Винятки можуть становити лише ті адміністративно-територіальні одиниці, де, поряд з державною, використовуються мови національних меншин. Так, в Ізмаїльській міській раді інформаційно-довідкові матеріали про адміністративні послуги (бланки та роз’яснення) є двомовними (українською та російською мовами). У Болградській міській та районній радах російськомовний переклад здійснюється у разі потреби.

Рішення (акти) Ізмаїльської та Болградської міських рад, Болградської районної ради приймаються та публікуються українською та російською мовами. Тексти оголошень публікуються на сторінках офіційних видань та сайтах обласної та районних державних адміністрацій, обласних, районних, міських та селищних рад українською та російською мовами. Одеська обласна телерадіокомпанія тексти офіційних оголошень транслює українською державною та російською мовами.

У Новоселицькому районі Чернівецької області у районній державній адміністрації ведення документації здійснюється державною мовою. Поряд з цим використовується мова більшості населення району – румунська. На письмові чи усні звернення громадян румунською мовою відповіді надаються цією мовою.

У Сторожинецькому районі (Чернівецька область) складання та оприлюднення офіційних документів місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснюється державною мовою, проте у органах місцевого самоврядування існують інформаційно-довідкові матеріали про адміністративні послуги, які надаються румунською мовою. Офіційні оголошення дублюються обома – державною та румунською – мовами.

У тих населених пунктах, де було прийнято рішення про визнання певної мови регіональною, зібрання, конференції та інші офіційні заходи проводяться саме регіональною мовою.

 

Пункт 3

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження регіональною мовою (мовами).

Положення статті 7 Цивільного процесуального кодексу України, статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України мова цивільного, адміністративного та господарського судочинства були приведені у відповідність до статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики».

У межах території, на якій відповідно до умов частини третьої статті 7 Закону України «Про засади державної мовної політики» поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами).

Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 7 зазначеного Закону, допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами), з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу.

Згідно з положеннями статті 29 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПКУ), який набрав чинності 20 листопада 2012 року, кримінальне провадження здійснюється державною мовою.

Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.

Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати свідчення, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПКУ.

Судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження або особі, стосовно якої вирішено питання щодо застосування примусових заходів виховного або медичного характеру, у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено КПКУ, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб.

Частиною третьою статті 42 КПКУ передбачено право підозрюваного, обвинуваченого користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави, а частиною першою статті 56 КПКУ – право потерпілого давати пояснення, свідчення рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно, за рахунок держави, користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження.

Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати свідчення і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 7 Закону України «Про засади державної мовної політики», послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових для цих осіб витрат.

Слідчі і судові документи відповідно до встановленого процесуальним законодавством порядку вручають особам, які беруть участь у справі (обвинуваченому у кримінальній справі), державною мовою або в перекладі їх рідною мовою, або іншою мовою, якою вони володіють.

 

Стаття 11

1. Сторони зобов’язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право використовувати своє прізвище, (по батькові) та ім’я мовою меншини, а також право на їх офіційне визнання відповідно до умов, передбачених у їх правових системах.
2. Сторони зобов’язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право публічно виставляти вивіски, написи та іншу інформацію приватного характеру мовою її національної меншини.
3. В місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національної меншини, або де вони складають значну частину населення, Сторони намагаються, в рамках своїх правових систем, в тому числі, у разі необхідності, угод з іншими державами, і враховуючи їхнє конкретне становище, використовувати традиційні місцеві назви, назви вулиць та інші топографічні покажчики, призначені для загального користування, також і мовою відповідної меншини, якщо у цьому є достатня необхідність.

 

Пункт 1

Право на використання національного прізвища, імені, імені по батькові та їх відновлення закріплено статтею 12 Закону України «Про національні меншини в Україні».

У статті 28 Закону України «Про засади державної мовної політики» зазначено, що:

• імена громадян України подаються державною мовою відповідно до українського правопису;
• регіональними та іншими мовами імена громадян України подаються відповідно до встановлених нормативів;
• кожен громадянин України має право використовувати своє прізвище та ім’я (по батькові) рідною мовою згідно із традиціями цієї мови, а також право на їх офіційне визнання. При використанні цього права запис прізвища та імені (по батькові) в паспорті громадянина України, паспорті громадянина України для виїзду за кордон та інших офіційних документах виконується у транскрипції з української, російської або іншої мови за вибором громадянина;
• запис прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах здійснюється із попереднім схваленням власника;
• кожен громадянин України має право на виправлення помилкового запису свого прізвища та імені (по батькові) в паспортах та інших офіційних документах.

 

Пункти 2, 3

У пункті 1 статті 27 Закону України «Про засади державної мовної політики» визначено, що топоніми (географічні назви) – назви адміністративно-територіальних одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів тощо – утворюються і подаються державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова національної меншини, поруч із топонімом державною мовою відтворюється його відповідник певною регіональною мовою. У разі потреби наводиться латиноалфавітний відповідник (транслітерація) топоніма, поданого державною мовою.

Відтворення українських топонімів регіональною мовою або мовою національної меншини здійснюється відповідно до традицій мови відтворення. Їх відтворення іншими мовами здійснюється у транскрипції з державної мови (пункт 2 статті 27 Закону).

В Україні продовжується процес повернення історичних назв населеним пунктам у місцях компактного проживання національних меншин. Рішення щодо цього приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Так, у Закарпатській області у місцях компактного проживання представників угорської та румунської національних меншин окремим населеним пунктам області було повернуто колишні назви (всього 44). Назви населених пунктів, вулиць, дорожніх показників тощо у таких населених пунктах подаються державною та відповідно румунською й угорської мовами у транскрипції. Згідно з діючими стандартами вони виконані рівновеликими літерами. Вивіски установ, навчальних закладів тощо у таких населених пунктах також подаються державною та відповідно румунською й угорської мовами.

У Чернівецькій області у місцях компактного проживання представників румунської національної меншини на будівлях сільських радах, нав­ча­ль­них та клубних закладах населених пунктів з компактним проживанням на­ціо­на­льних меншин розміщено двомовні вивіски та топографічні покажчики.

Назви органів місцевої державної влади та органів місцевого самоврядування, назви населених пунктів і вулиць вказані державною мовою та частково дублюються регіональними.

Свого часу окремим населеним пунктам Чернівецької області були повернуті їх колишні найменування, які використовуються наразі як офіційні назви.

В Одеській області, в якій в окремих населених пунктах російська, болгарська, гагаузька мови визнані регіональними, назви подаються державною та відповідною регіональною мовою.

Наприклад, поряд з українською державною мовою назви Ізмаїльської міської ради та її структурних підрозділів, Болградської районної державної адміністрації подано російською мовою, назву Болградської районної ради – російською, болгарською, гагаузькою, назви Виноградівської та Олександрівської сільських рад – гагаузькою, назву Червоноармійської сільської ради – гагаузькою та болгарською.

У м. Ізмаїлі російську мову, як регіональну використовують у написанні назв вулиць та дорожніх покажників.

 

Стаття 12

1. Сторони, у разі необхідності, вживають заходів у галузях освіти та наукових досліджень з метою сприяння вивченню культури, історії, мови і релігії своїх національних меншин та більшості населення.
2. У зв’язку з цим Сторони, зокрема, забезпечують належні можливості для підготовки вчителів і доступу до навчальних посібників та сприяють контактам між учнями і вчителями, які належать до різних громад.

П. Сторони зобов’язуються створити особам, які належать до національних меншин, рівні можливості для доступу до освіти всіх рівнів.

 

У загальноосвітніх закладах науково-методичне забезпечення навчального процесу реалізується шляхом добровільного вивчення рідної мови, національної культури, традицій як навчальних предметів і факультативів, також запроваджено вивчення курсів краєзнавства, історії рідного краю, історії національностей України.

Зміст навчальних програм, підручників сприяє формуванню соціокультурної компетентності шляхом засвоєння культурних і духовних цінностей, норм, що регулюють соціально-комунікативні відносини між поколіннями, націями.

Ознайомлення учнів з основними цінностями світової художньої культури, розкриття особливостей творів, літературних явищ і фактів у широкому культурному контексті, висвітлення зв’язків літератури з філософією, міфологією, фольклором, звичаями, віруваннями, культурними традиціями різних народів і національностей сприяє розширенню ерудиції учнів, вихованню їх загальної культури, поваги до національних і світових традицій, толерантного ставлення до представників різних культур, віросповідань, рас і національностей.

Протягом 2009-2015 років Інститут історії Національної академії наук України продовжував дослідження питань історії національних меншин Чехії і Словаччини та Закарпаття у 20-30 роки XX ст., а також культурного розвитку німецьких, болгарських, грецьких громадян в Україні.

Наукові дослідження з мов, фольклору, історії, культури національних меншин здійснюються вищими навчальними закладами. Зокрема, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича досліджував тематику «Румунська україністика в загальноукраїнському культурному просторі» та «Формування ефективної моделі управління міжетнічними відносинами в Україні».

Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка – «Український фольклор та фольклор національних меншин в умовах глобалізації»).

Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» (далі – Ужгородський національний університет) здійснив дослідження на теми: «Український ономастикон і пропріа національних меншин України: проблеми взаємодії. Кодифікації та відтворення засобами державної мови», «Комплексне лінгвогеографічне дослідження українсько-угорських міжмовних (міждіалектних) контактів – джерело вивчення історії мови, культури двох сусідніх народів», «Політична еліта прикордонних регіонів країн Східної і Центральної Європи у період трансформації».

Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти розроблено програму з етнічної історії Миколаївщини «Етнонаціональна палітра Степової Еллади», яку затверджено вченою радою інституту. З 2009/2010 навчального року тема «Національне розмаїття Миколаївщини» введена до спеціальних курсів варіативної складової 98 загальноосвітніх навчальних закладів. 

В Україні при окремих вищих навчальних закладах діють науково-культурні центри національних меншин, що займаються науковими дослідженнями мов національних меншин, сприяють їх вивченню та застосуванню в усній, письмовій формах, у суспільному та приватному житті.

Зокрема, на базі кафедри словацької філології ДВНЗ «Ужгородський національний університет» діє Науково-методичний центр словакістики. Серед завдань центру – виконання актуальних наукових досліджень, підготовка науково-методичних видань, сприяння викладанню словацької мови в українських школах та університетах, проведення міжнародних наукових конференцій та семінарів з проблем словакістики тощо. Серед основних напрямів центру:

• дослідження системної будови словацької мови в контрастивному аспекті;
• розвиток пріоритетних наукових напрямів слов’янського прикладного мовознавства;
• лексикографічна діяльність;
• розробка лінгвістичних технологій нового покоління на основі когнітивного моделювання мовних комунікацій;
• підготовка кадрів, у тому числі вищої кваліфікації, у галузі слов’янського (словацького) мовознавства та прикладної лінгвістики;
• впровадження результатів наукових досліджень у суспільну практику та навчальний процес;
• консультаційна допомога викладачам-словакістам України.

На базі кафедри угорської філології ДВНЗ «Ужгородський національний університет» діє Центр гунгарології, метою якого є підтримка і координація наукової, педагогічної роботи, а також іншої діяльності у галузі досліджень угорської мови, літератури, історії, етнографії і культури, сприяння згуртуванню і співробітництву дослідників, викладачів та спеціалістів, які працюють в цих галузях у вузах, наукових установах, школах, видавництвах та редакціях на території України, а  також активізація всебічного дослідження культури угорського населення Закарпаття. На базі Центру гунгарології функціонує Закарпатське угорськомовне наукове товариство, до якого входять 36 докторів наук, професорів та 46 кандидатів наук, доцентів. Товариство має власний друкований орган – «Вісник Закарпатського угорського мовного наукового товариства». На базі Центру гунгарології також створено Угорськомовне наукове товариство студентів та молодих дослідників.

При Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка функціонує Центр білоруської мови та культури. Його завданнями є: координація міжнародної співпраці з вищими навчальними закладами Республіки Білорусь; надання інформаційної підтримки студентам і викладачам з питань організації стажування в провідних навчальних закладах країни, участі у наукових конференціях і симпозіумах; організація курсів білоруської мови; сприяння організації та забезпечення участі у міждержавних культурних та освітніх програмах; створення умов для вивчення білоруської мови та літератури; здійснення розробки програм підготовки спеціалістів зі знанням білоруської мови.

На базі Одеського обласного інституту удосконалення вчителів функціонує відділ мов та літератур національних меншин, співробітники якого відстежують заходи і динаміку у напрямі започаткування або розвитку викладання регіональних мов або мов меншин.

 

Пункт 2

В Україні ціленаправлено відбувається підготовка вчителів для загальноосвітніх навчальних закладів та класів з навчанням кримськотатарською, угорською, російською, польською, румунською, словацькою, болгарською мовами.

Зокрема, для загальноосвітніх навчальних закладів з болгарською мовою навчання підготовка вчителів проводиться в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті та Київському, Львівському, Одеському національних університетах; кримськотатарською – у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, з молдовською і румунською мовами – в Ізмаїльському державному гуманітарному університеті, Ужгородському та Чернівецькому національних університетах; польською – у Волинському, Дрогобицькому педагогічних, Київському, Львівському, Прикарпатському, Східноукраїнському, Хмельницькому національних університетах, Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка, Кременчуцькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка; словацькою – у Львівському та Ужгородському національних університетах, угорською – в Ужгородському національному університеті.

Для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською і російською мовами підготовка педагогічних кадрів здійснюється у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації у всіх адміністративно-територіальних одиницях країни.

Мову іврит вивчають у Міжнародному гуманітарно-педагогічному інституті «Бейт Хана». У цьому навчальному закладі здійснюється підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста та бакалавра.

Крім того, у 2015 році Міністерством освіти і науки України було підтримано ініціативу Всеукраїнської громадської організації «Союз гагаузів України» щодо започаткування підготовки фахівців з гагаузької мови та літератури в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Підвищення кваліфікації вчителів загальноосвітніх навчальних закладів здійснюють заклади післядипломної педагогічної освіти, відповідні структурні підрозділи класичних та педагогічних університетів відповідно до регіональних потреб та згідно з планами такої роботи, затвердженої обласними управліннями (департаментами) освіти і науки.

Курси підвищення кваліфікації для педагогічних працівників за спеціальностями «російська мова і література», «румунська мова і література», «угорська мова і література» діють на базі Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти.

Підвищення кваліфікації для педагогічних працівників за спеціальностями «викладач російської мови та літератури», «викладач польської мови та літератури» здійснюється в Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, на факультеті післядипломної педагогічної освіти Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти здійснює підвищення кваліфікації педагогічних кадрів для навчання мовами національних меншин. В інституті створено робочі групи з написання програм – «Польська мова. 5-9 класи», «Література» (інтегрований курс (польська, світова) для 5-9 класів).

В Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова, Ізмаїльському державному гуманітарному університеті та Білгород-Дністровському педагогічному училищі Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д.Ушинського здійснюється підготовка кадрів для національних шкіл з молдовською (румунською) мовою навчання та для шкіл з переважно болгарським складом учнів.

При Тернопільському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти діють курси підвищення кваліфікації вчителів російської та польської мов.

Існує практика стажування викладачів вищих навчальних закладів України у вищих навчальних закладах інших країн. Наприклад, викладачі кафедри словацької мови і літератури проходять стажування у вищих навчальних закладах Словаччини – Братиславському університеті ім. Яна Амоса Коменського, Бансько-Бистрицькому університеті ім. Матея Бела, Пряшівському університеті.

Для методистів і вчителів загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням мовами національних меншин Міністерством освіти і науки України (далі – МОН) двічі на рік проводяться науково-методичні семінари з відповідної мови і літератури. Для прикладу, у червні 2013 року Міністерством освіти і науки України спільно з Дрогобицькою філією Інституту інноваційних технологій  і  змісту   освіти, спілкою вчителів-полоністів було проведено семінар учителів польської мови з питань удосконалення мовленнєвої компетенції.

У 2012 році обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, Центром культур національних меншин Закарпаття започатковано роботу постійно діючого семінару для вчителів, які працюють в загальноосвітніх навчальних закладах, де навчаються діти-роми, з питань історії ромського народу, фольклору, традицій.

У квітні 2013 року на базі департаменту освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації проведено всеукраїнський науково-методичний семінар  «Особливості вивчення рідних мов і літератур за новими навчальними програмами у 2013/2014 навчальному році», у червні 2014 року – всеукраїнський семінар з питань програмно-методичного забезпечення викладання польської мови у 2014/2015 навчальному році.

Відповідно до затверджених Державного стандарту початкової загальної освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 р. № 462) та Державного стандарту повної загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392) Міністерством розроблено багатоваріантні навчальні плани, навчальні програми, що враховують особливості вивчення мов та літератур національних меншин у різних типах навчальних закладів. Триває робота із забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин підручниками та іншою навчально-методичною літературою[15].

Упродовж 2012-2014 років, у межах коштів, виділених з Державного бюджету України, у повному обсязі здійснено видання та переклад мовами національних меншин підручників для учнів 1-3 та 5-6 класів за новими державними стандартами.

Починаючи з 2010 року, на виконання заходів з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин Міністерство освіти і науки України започаткувало створення і видання навчальної літератури для позакласного читання для дітей молодшого шкільного віку, які навчаються або вивчають мови національних меншин. Книжки були розповсюджені у бібліотеках загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів, суботніх/недільних шкіл.

Так, у 2010-2011 роках видано навчальний посібник для учнів молодшої школи «Казки великої родини» болгарською (5 000 прим.), гагаузькою (1000 прим.), кримськотатарською (5600 прим.), молдовською (4300 прим.), польською (2000 прим.), російською (26000 прим.), румунською (22000 прим.), угорською (16000 прим.) мовами.

У 2012 році видано «Антологію» для позакласного читання для учнів 5 та 6 класів, які вивчають мови національних меншин, зокрема, кримськотатарською (3490 прим.), польською (1830 прим.), румунською (3700 прим.), угорською (3020 прим.) мовами.

У 2013 році видано «Антологію» для позакласного читання для учнів «Антології» для позакласного читання учнів 7 та 8 класів, які вивчають мови національних меншин, зокрема, кримськотатарською (3860 прим.), польською (4050 прим.), румунською (4140 прим.) мовами.

З 2014/2015 навчального року запроваджено проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад з мов та літератур національних меншин України.

Задля задоволення освітніх потреб представників національних меншин Міністерством  створено робочі групи з розроблення програм зовнішнього незалежного оцінювання з мов національних меншин: болгарської, кримськотатарської, молдовської, новогрецької, польської, російської, румунської, словацької, угорської для проведення такого оцінювання у 2016 році.

 

Пункт 3

Держава забезпечує доступність, безоплатність і розвиток дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій, пільг учням і студентам.

Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації в країні.

Органами управління освітою, навчальними закладами створено належні умови для функціонування загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням або вивченням мов національних меншин, зокрема румунською, польською, кримськотатарською, словацькою, угорською, молдовською мовами.

Відомості щодо виховання, навчання рідною мовою або вивчення рідної мови у  навчальних закладах наведено у Таблицях 5-9.

 

Таблиця 5

 

Відомості про кількість дошкільних навчальних закладів

та розподілу їх вихованців за мовами виховання у 2014-2015 роках

 

Мови виховання	2014		2015
	Кількість закладів	Кількість дітей, які виховуються цією мовою	Кількість закладів	Кількість дітей, які виховуються цією мовою
українська	13828	1257554	13620	1214199
російська	1085	202669	385	70638
угорська	75	4755	74	4952
румунська	59	3493	60	3397
молдовська	16	1200	16	1281
кримськотатарська	1	830	–	–
польська	1	106	1	125
німецька[16]	–	22	–	23
словацька[17]	–	–	–	22
Іврит[18]		–	–	51
заклади з кількома мовами виховання	948	–	490	–

 

Таблиця 6

 

Відомості про мови навчання та вивчення мови як предмета в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010/2011 навчальному році

 

Мова навчання або вивчення	Кількість закладів з навчанням цією мовою	Кількість учнів, що навчаються цією мовою	Кількість учнів, що вивчають цю мову як предмет	Кількість учнів, що вивчають цю мову факультативно або в гуртках
українська	16312	3394143	741385	–
російська	1129	696826	1203223	153141
румунська	84	18850	884	315
угорська	63	14863	822	440
кримськотатарська	15	5498	13884	6628
молдовська	6	3508	1698	587
польська	5	1436	5460	4330
словацька[19]	–	114	236	225
болгарська[20]	–	67	6293	2978
німецька	–	–	614729	–
новогрецька	–	–	2520	744
іврит	–	–	1932	51
гагаузька	–	–	1352	–
турецька	–	–	383	156
корейська	–	–	246	–
чеська	–	–	65	133
вірменська	–	–	–	131
румейська	–	–	–	38
естонська	–	–	–	29
урумська	–	–	–	19
заклади з кількома мовами навчання	1410	–	–	–

 

Таблиця 7

 

Відомості про мови навчання та вивчення мови

як предмета в загальноосвітніх навчальних закладах

у 2014/2015 та 2015/2016 навчальних роках[21]

 

Мова навчання або вивчення	Кількість закладів з навчанням мовою	Кількість учнів, які навчаються мовою	Кількість закладів з навчанням мовою	Кількість учнів, які навчаються мовою	Кількість учнів, які вивчають мову як предмет		Кількість учнів, які вивчають мову факультативно або в гуртках
	2014/2015		2015/2016		2014/2015	2015/2016	2014/2015	2015/2016
українська	15 696	3 281 644	15 476	3 316 459	393 188	388 789	18 079	19 220
російська	621	356 262	614	351 948	1 023 797	960 425	111 506	81 994
румунська	78	16 808	75	16 426	972	3 940	294	303
угорська	68	15 172	69	15 535	698	791	791	703
кримськотатарська	–	–	–	–	308	318	20	72
молдовська	5	2 984	3	2 797	2 373	2 436	241	164
польська	5	1 594	5	1 698	26 301	34 624	10 762	19 467
англійська	1	400	–	323	3 426 916	3 473 997	14 478	86 319
словацька[22]	–	134	–	143	180	203	646	577
болгарська[23]	–	78	–	68	8 103	8154	863	982
гагаузька	–	–	–	–	1 186	1009	–	–
німецька	–	–		–	599 662	615 130	14 211	389 479
новогрецька	–	–	–	–	2 415	2 138	413	851
мова іврит	–	–	–	–	3 401	3 905	67	2 112
іспанська	–	–	–	–	12 024	13 000	1252	1 183
латинська	–	–	–	–	1 185	797	1 108	895
французька	–	–	–	–	159 294	154 732	5331	4 709
японська	–	–	–	–	529	304	56	185
чеська	–	–	–	–	386	560	72	94
корейська	–	–	–	–	296	443	–	24
арабська	–	–	–	–	250	511	–	–
гінді	–	–	–	–	30	45	–	–
данська	–	–	–	–	82	95	–	–
італійська	–	–	–	–	638	317	520	146
китайська	–	–	–	–	1288	1412	565	502
норвезька	–	–	–	–	85	86	–	–
перська	–	–	–	–	35	35	–	–
турецька	–	–	–	–	585	917	415	448
фінська	–	–	–	–	88	101	–	–
шведська	–	–	–	–	115	118	–	–
заклади з кількома мовами навчання	616	–	594	–	–	–	–	–

 

Таблиця 8

 

Професійно-технічні навчальні заклади[24]

 

Мови навчання	Кількість закладів	Кількість учнів, які навчаються цією мовою
українська	784	342803
російська	0	0
українська та російська	28	9812

 

Таблиця 9

 

Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації[25]

 

Мови навчання	Кількість студентів, що навчаються цією мовою
Українська	246,9 тис. (98,3 %)
Російська	4,2 тис. (1,7%)
Румунська	80
Угорська	76

 

Вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації

 

Мови навчання	Кількість студентів, що навчаються цією мовою
Українська	1389,2 тис.
Російська	45,3 тис. (3, 2%)
Угорська	695

 

В Україні також продовжують діяти культурно-освітні центри. Станом на
1 липня 2015 року діяло 86 культурно-освітніх центрів[26], серед яких: ассирійський, афганський, білоруський, болгарський, вірменський, грецький, єврейський, корейський, кримськотатарський, литовський, молдовський, німецький, польський, ромський, російський, чеський, угорський тощо.

Забезпечуючи право на освіту громадянам України (у т.ч. представникам національних меншин), які проживають на тимчасово окупованій території України, Міністерством освіти і науки України було видано:

• наказ від 7 травня 2014 року № 556 «Про затвердження Тимчасового порядку переведення на навчання студентів, аспірантів і докторантів з вищих навчальних закладів та наукових установ, розташованих на тимчасово окупованій території України»;
• наказ від 28 травня 2014 року № 655 «Про затвердження Порядку замовлення та видачі документів про вищу освіту державного зразка та додатків до них випускникам вищих навчальних закладів, розташованих на тимчасово окупованій території України у 2014 році».

Зазначеними нормативно-правовими актами громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території України, було спрощено систему переводу до вищих навчальних закладів, розташованих на іншій території України, а також забезпечено можливість отримати документ про вищу освіту державного зразка.

У 2014/2015 навчальному році практично неможливо було отримати будь-яку достовірну інформацію від окупаційних російських структур в Автономній Республіці Крим щодо забезпечення прав дітей на навчання рідною мовою та функціонування шкіл або класів з навчанням українською чи кримськотатарською мовами.

Починаючи з 2014/2015 навчального року, загальноосвітні навчальні заклади, що розташовані на території тимчасово анексованої Автономної Республіки Крим та у м. Севастополі, переведені на російські стандарти навчання. Ці стандарти суттєво відрізняються від українських.

Занепокоєння викликає також ситуація з друком підручників з українською та кримськотатарською мовами навчання, оскільки в Російській Федерації зазначені підручники ніколи не створювалися. Окупаційні структури і самопроголошена влада Автономної Республіки Крим у подальшому не планують використовувати підручники, надруковані в Україні. За повідомленнями ЗМІ, українські шкільні підручники спалюють або знищують.

У старшій школі навчання українською та кримськотатарською мовами не здійснюється (відповідно до законодавства Російської Федерації).

 

Стаття 13

1. В рамках своїх освітніх систем Сторони визнають за особами, які належать до національних меншин, право створювати власні приватні освітні навчальні заклади і керувати ними.
2. Здійснення цього права не накладає на Сторони ніяких фінансових зобов’язань.

 

Пункти 1, 2

1 липня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 1556 «Про вищу освіту», яким встановлено основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створено умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Відповідно до статті 27 Закону вищі навчальні заклади державної, комунальної та приватної форми власності мають рівні права у провадженні освітньої, наукової та інших видів діяльності.

Рішення про утворення, реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, перетворення) чи ліквідацію вищого навчального закладу приватної форми власності приймається фізичними та/або юридичними особами відповідно до закону, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку (стаття 31 Закону).

Вищі навчальні заклади або їхні структурні підрозділи, утворені на території України іноземними державами, а також вищі навчальні заклади України приватної форми власності мають право вільного вибору мови навчання із забезпеченням при цьому вивчення особами, які навчаються у таких закладах, державної мови як окремої навчальної дисципліни (стаття 48 Закону).

Фінансування приватних вищих навчальних закладів здійснюється їх засновниками та з інших джерел, не заборонених законодавством (стаття 71 Закону).

На сьогодні в Україні продовжують діяльність такі вищі навчальні заклади приватної форми власності:

• Закарпатський угорський педагогічний інститут імені Ференца Ракоці ІІ;
• Міжнародний гуманітарно-педагогічний інститут «Бейт Хана»;
• Міжнародний Соломонів університет;
• Слов’янський університет;
• Міжнародний європейський університет;
• Київський славістичний університет.

дошкільні і загальноосвітні навчальні заклади, засновані громадами.

Окрім вищих навчальних закладів в Україні діють 14 приватних дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів[27].

Зокрема, у м. Запоріжжя діють два навчальні заклади, засновані єврейськими громадами, – приватна спеціалізована школа «Хабад Любавич» із поглибленим вивченням англійської мови та івриту та приватний дошкільний навчальний заклад для дітей єврейської національності.

У Закарпатській області функціонує 5 ліцеїв приватної форми власності з угорською мовою навчання, в яких навчається 402 учні у 23-х класах та які засновані благодійними фондами релігійних організацій регіону. За рахунок бюджетних коштів проводиться оплата комунальних та інших послуг (наприклад, енергоносії) цих навчальних закладів.

У м. Біла Церква (Київська область) функціонує  приватний навчально-виховний комплекс «Загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів – дитячий садок» «Міцва-613», засновником якої є іудейська релігійна громада «Міцва». Дошкільне відділення закладу відвідують 33 дитини, загальну середню освіту здобувають 118 учнів єврейської національності.

У м. Кіровограді функціонує приватне навчально-виховне об’єднання «Дошкільний навчальний заклад – спеціалізована школа І-ІІ ступенів – ліцей «Школа ОР-Авнер», в якому учні мають можливість вивчати іврит як іноземну мову та факультативно вивчати звичаї і традиції єврейського народу.

У м. Львові  функціонує  приватний загальноосвітній єврейський  навчальний  заклад-гімназія  «Брати Ізраїлю».

У м. Миколаєві функціонує приватна школа «Ор Менахем» з поглибленим вивченням івриту.

У м. Одеса створені дві єврейські приватні загальноосвітні школи – «Ор Самеах» та «Хабад».

У м. Черкаси діє іудейська приватна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
№ 770.

 

Стаття 14

1. Сторони зобов’язуються визнати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право вивчати мову своєї меншини.
2. У місцевостях, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин, або де вони складають значну частину населення, Сторони, у разі достатньої необхідності, намагаються забезпечити, по можливості та в рамках своїх освітніх систем, особам, які належать до цих меншин належні умови для викладання мови відповідної меншини або для навчання цією мовою.
3. Пункт 2 цієї статті застосовується без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою.

 

Пункти 1, 2

Національне законодавство у сфері освіти, практика задоволення освітніх потреб представників національних спільнот України сформовані відповідно до положень Конституції України, міжнародних норм та рекомендацій, викладених у Загальній декларації прав людини, Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, Гаазьких рекомендацій Верховного Комісара ОБСЄ щодо прав національних меншин на освіту, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова; держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Відповідно до статті 53 Конституції України громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантовано право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Згідно із пунктом 4 статті 18 Закону України «Про освіту» потреба в навчальних закладах, заснованих на комунальній власності, визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Статтею 11 Закону України «Про загальну середню освіту» передбачено, що державні та комунальні загальноосвітні навчальні заклади створюються відповідно центральними, місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх і мовних потреб за наявності необхідної кількості учнів (вихованців) відповідно до встановлених нормативів наповнюваності класів, необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 14 Закону України «Про загальну середню освіту» передбачено, що наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. У загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше п’яти осіб.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про засади державної мовної політики» вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, що реалізується у рамках цього Закону. Це право забезпечується через мережу дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних і вищих державних і комунальних навчальних закладів з українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян згідно із законодавством України про освіту. Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які подаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють).

У пункті 10 Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року  № 778, зазначено, що «класи у закладі формуються за погодженням з відповідним органом управління освітою згідно з нормативами їх наповнюваності, встановленими законодавством, з урахуванням наявності приміщень, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам для здійснення навчально-виховного процесу, та відповідно до кількості поданих заяв про зарахування до закладу».

Таким чином, підставою для розгляду питання про формування класів з тією чи іншою мовою навчання (державною чи мовою національної меншини) незалежно від типу місцевості є наявність не менш, ніж п’яти заяв батьків або законних представників дитини.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та у зв’язку із переселенням частини громадян з тимчасово окупованої території України Міністерством освіти і науки України було направлено лист місцевим органам управління освітою від 06.06.2014 № 1/9-299 «Про забезпечення права представників кримськотатарського народу на здобуття загальної середньої освіти рідною мовою чи вивчення цієї мови».

 

Пункт 3

Українська держава зацікавлена в інтеграції представників національних меншин в українське суспільство. З цією метою державна мова як навчальний предмет на постійній основі – обов’язкова для вивчення в усіх навчальних закладах країни.

У 2014 році на численні звернення громадськості та місцевих органів управління освітою Міністерством освіти і науки України підтримано пропозицію щодо запровадження в окремих загальноосвітніх навчальних закладах із навчанням мовами національних меншин Закарпатської області  вивчення української мови за експериментальними навчальними планами.

Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 29 травня 2014 року було затверджено навчальну програму «Українська мова. 5-9 класи. Програма з поглибленим вивченням української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з угорською мовою навчання». Відповідно до навчальної програми у 2014 році за рахунок коштів обласного бюджету на друк 870 примірників експериментального підручника для 5 класу було виділено 95,7 тис. гривень.

Крім того, розроблено програму для 8-9 класів із поглибленим вивченням української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) з навчанням угорською мовою.

Для якісної підготовки випускників загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням мовами національних меншин до зовнішнього незалежного оцінювання в частині закладів за рахунок варіативної складової збільшено кількість годин на вивчення української мови та літератури в 10-11 класах.

Зазначені навчальні програми та підручники створені науковцями, методистами, вчителями-практиками, які мають досвід викладання української мови в навчальних закладах Чернівецької, Закарпатської областей з урахуванням нових підходів до відбору змісту мовного матеріалу.

 

Стаття 15

Сторони створюють необхідні умови для ефективної участі осіб, які належать до національних меншин, у культурному, соціальному та економічному житті і в державних справах, зокрема у тих, що їх стосуються.

 

16 жовтня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № 5461 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України».

За новою редакцією статті 5 забезпечення формування та реалізацію державної політики у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин України здійснюють центральні органи виконавчої влади, визначені Президентом України. У разі необхідності місцеві ради можуть створювати постійні комісії з питань міжнаціональних відносин, місцеві державні адміністрації – відповідний структурний підрозділ.

Водночас, будучи вкрай занепокоєним наслідками, спричиненими анексією Росією Криму та подіями, що й нині тривають на сході України, у 2014 році керівництво держави запровадило ряд ініціатив, покликаних забезпечити у напруженій суспільно-політичній ситуації посилення координації та комунікації органів державної влади з інституціями громадянського суспільства, передусім з організаціями національних меншин, задля збереження міжнаціональної єдності в Україні та підтвердження, що права національних меншин є незмінним пріоритетом нашої держави.

4 червня 2014 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 195 «Про утворення Ради міжнаціональної злагоди», якою затверджено її Положення та посадовий склад.

Рада міжнаціональної злагоди (далі – Рада) є консультативно-дорадчим органом Кабінету Міністрів України. Її головою є Віце-прем’єр-міністр України відповідно до розподілу функціональних повноважень.

До персонального складу Ради входить 61 особа – це представники деяких центральних органів виконавчої влади (Міністерства культури, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства закордонних справ, Міністерства фінансів), представники громадських об’єднань національних меншин (35 осіб) та науковці.

Основними завданнями Ради є: сприяння забезпеченню координації дій органів виконавчої влади з питань державної етнонаціональної політики, захисту прав національних меншин і корінних народів; підготовка пропозицій щодо формування та реалізації державної етнонаціональної політики, спрямованої на дотримання прав національних меншин і корінних народів, збереження міжнаціональної злагоди в українському суспільстві, недопущення виникнення міжнаціональних конфліктів, проявів дискримінації за расовою, національною, мовною та релігійною ознаками; удосконалення законодавства з відповідних питань.

Ще одним консультативно-дорадчим органом, до повноважень якого, серед іншого, належать питання захисту національних меншин є Громадська рада при Міністерстві культури України, до складу якої входить 120 представників інститутів громадянського суспільства, з них 14 – представники громадських організацій національних меншин.

Дієвим робочим органом Громадської ради є Комісія з питань міжнаціональних відносин. У складі Комісії представлено 24 громадські організації, що репрезентують інтереси різних етнічних спільнот, зокрема, білорусів, євреїв, росіян, угорців, поляків, чеченців тощо. Формою роботи Комісії є засідання, що проводяться раз на квартал за спільної участі представників національних меншин та керівництва Міністерства культури України, а також працівників відділу національних меншин та української діаспори Департаменту у справах релігій та національностей – структурного підрозділу Міністерства культури України, до повноважень якого належать питання міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин.

Ще однією формою співпраці Міністерства культури України з національними меншинами, що дозволяє оперативно реагувати на їхні потреби, є проведення безпосередніх робочих зустрічей керівництва та фахівців міністерства з керівниками й активістами громадських об’єднань національних меншин. Лише протягом 2015 року відбулося понад 100 таких зустрічей, учасниками яких стали представниками болгарської, німецької, польської, єврейської, ромської, вірменської, литовської, чеченської, арабської та інших національних спільнот.

Водночас, з метою пошуку більш ефективних механізмів співпраці Міністерства культури України з громадськістю з числа національних меншин на сьогодні Міністерством культури України здійснюються консультації з представниками громадських об’єднань національних меншин щодо утворення при Міністерстві культури консультативно-дорадчого органу оновленого формату діяльності.

Громадські ради, а в окремих областях додатково і ради представників громадських організацій національних меншин, на зразок вищезазначених, діють при всіх обласних державних адміністраціях.

Станом на 1 січня 2016 року нараховувалося 35 таких консультативно-дорадчих органів при обласних державних адміністраціях.

При Міністерстві освіти і науки продовжує діяти Громадська рада керівників освітніх програм всеукраїнських громадських організацій.

З метою забезпечення покращення ефективності виконання Плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.2013 № 701,
25 листопада 2015 року було утворено Міжвідомчу робочу групу з питань виконання плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року (далі – Міжвідомча робоча група).

Міжвідомча робоча група має статус консультативно-дорадчого органу Кабінету Міністрів України, очолюваного на рівні Віце-прем’єр-міністра України – Міністра культури України.

Ідея утворення Міжвідомчої робочої групи полягала, насамперед, у тому, щоб налагодити тісну взаємодію між органами виконавчої влади і громадськими організаціями ромів з тим, щоб спільними зусиллями оперативно реагувати та вирішувати ті чи інші питання т.зв. ромської проблематики.

На сьогодні Мінкультури, яке відповідає за організаційне та інформаційне забезпечення діяльності Міжвідомчої робочої групи, здійснює процес формування її персонального складу.

Що стосується інших форм залучення осіб, які належать до національних меншин, до процесів прийняття управлінських рішень, то варто зазначити, що, відповідно до пункту 1 §42 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950, розробник законопроекту або проекту нормативно-правого акта Кабінету Міністрів України повинен в обов’язковому порядку організувати громадське обговорення тих проектів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов’язків громадян.

Наприклад, представники громадських об’єднань національних меншин були долучені до роботи над проектами Плану заходів з реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року, Національної стратегії у сфері прав людини та Плану дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини.

 

Стаття 16

Сторони утримуються від вжиття заходів, які змінюють пропорційний склад населення в місцевостях, де проживають особи, які належать до національних меншин, і які спрямовані на обмеження прав і свобод, що випливають з принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції.

 

Україна не вживає заходів, спрямованих на обмеження прав і свобод національних меншин. Відповідно до статті 22 Конституції України «При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Не вживаються також заходи, які змінюють пропорційний склад населення в місцевостях, де проживають особи, які належать до національних меншин.

Статтею 10 Закону «Про національні меншини в Україні» проголошено: «Держава гарантує національним меншинам право на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення. Питання про повернення на територію України представників депортованих народів вирішуються відповідними законодавчими актами та договорами України з іншими державами».

 

Стаття 17

1. Сторони зобов’язуються не перешкоджати здійсненню права осіб, які належать до національних меншин, встановлювати і підтримувати вільні та мирні транскордонні контакти з особами, які на законних засадах перебувають в інших державах, зокрема з тими особами, з якими їх об’єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи спільна культурна спадщина.
2. Сторони зобов’язуються не перешкоджати здійсненню права осіб, які належать до національних меншин, брати участь у діяльності неурядових організацій як на національному, так і на міжнародному рівнях.

 

Пункт 1

Українське законодавство гарантує право щодо вільних транскордонних контактів національних меншин із особами, з якими їх об’єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи культурна спадщина.

Згідно зі статтею 15 Закону «Про національні меншини в Україні» «Громадяни, які належать до національних меншин, національні громадські об’єднання мають право у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій».

На практиці ці положення реалізуються шляхом забезпечення та надання сприяння з боку органів виконавчої влади в організації участі представників громадських організацій національних меншин у різноформатних міжнародних заходах. Зокрема, особи, які належать до національних меншин, мають можливість безперешкодно брати участь у культурно-мистецьких акціях (фестивалі, конкурси), в урочистих заходах з нагоди відзначення знаменних історичних подій, ювілейних дат, відкриття пам’ятників та  пам’ятних знаків, у проведенні міжнародних тематичних наукових конференцій, нарад, симпозіумів, організованих міжнародними організаціями або країною, що є історичною батьківщиною національної меншини.

Як приклад, протягом останніх двох років представники громадських організацій брали участь у: щорічній  Нараді Організації з безпеки та співробітництва в Європі з огляду виконання зобов’язань у галузі людського виміру (м. Варшава, Республіка Польща); першій «Світовій конференції з питань корінних народів» (м. Нью-Йорк, США); семінарі «Міжнародні відносини і національні норми захисту прав національних меншин та їх роль у забезпеченні рівності» (м. Мінськ, Республіка Білорусь); пленарних засіданнях Комітету Ради Європи з питань ромів/CAHROM.

Органи місцевої влади прикордонних областей (Волинська, Закарпатська, Львівська, Чернівецька, Одеська, Харківська) продовжують сприяти у налагодженні та підтриманні контактів громадських об’єднань національних меншин України та окремих осіб, які належать до національних меншин, з відповідними громадськими організаціями у країнах, що є їхніми історичними батьківщинами.

Налагодженню транскордонних контактів осіб із числа національних меншин із особами, з якими їх об’єднують спільні етнічні, культурні, мовні або релігійні ознаки чи культурна спадщина, сприяють міжурядові угоди про правила місцевого прикордонного руху. Такі угоди укладено з Угорщиною, Польщею та Словаччиною.

Транскордонне співробітництво між громадами здійснюється шляхом налагодження партнерських зв’язків між прикордонними регіонами, активізації міжрегіонального співробітництва у всіх сферах господарювання, налагодження міжлюдських контактів. Одним із інструментів транскордонної співпраці є участь територіальних громад в об’єднаннях єврорегіонального співробітництва, реалізації неурядовими громадськими організаціями спільних транскордонних проектів та програм.

Наприклад, у Закарпатській області з метою підтримки дружніх творчих зв’язків, обміну досвідом роботи, участі у культурно-мистецьких акціях протягом 2011-2013 років  було здійснено понад 90 виїздів, у 2014 році – понад 25 виїздів самодіяльних народних та професійних колективів, окремих виконавців, художників області за межі України. Поїздки відбувалися за рахунок коштів, виділених з обласного бюджету, спонсорів, меценатів, релігійних громад тощо.

У травні 2011 року у рамках Програми транскордонного співробітництва ENPI було започатковано українсько-словацький проект «Освіта та європейські цінності», який реалізує Центр європейської інтеграції та транскордонного співробітництва м. Мукачево Закарпатської області України та школа інтернатного типу м. Кошице Словацької Республіки.

У рамках міжнародного проекту транскордонного співробітництва «Європейська школа обміну досвідом» (Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна 2007 – 2013) Ужгородська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 5 з поглибленим вивченням французької та англійської мов Ужгородської міської ради співпрацює із середньою технічною школою м. Снина (Пряшівський край, Словаччина).

Водночас, у Закарпатській області постійно здійснюються заходи з обміну групами науковців, вчителів, студентів, учнів для участі у конференціях, семінарах, тренінгах, курсах перепідготовки, олімпіадах тощо між  сусідніми державами. Традиційним стало проведення Днів добросусідства на українсько-словацькому та українсько-угорському кордонах.

 

Пункт 2

Україна не перешкоджає реалізації права осіб, які належать до національних меншин, у діяльності неурядових організацій як на національному, так і на міжнародному рівнях.

 

Стаття 18

1. Сторони намагаються, у разі необхідності, укладати двосторонні та багатосторонні угоди з іншими державами, зокрема сусідніми, з метою забезпечення захисту осіб, які належать до відповідних національних меншин.
2. У разі необхідності Сторони вживають заходів для заохочення транскордонного співробітництва.

 

Пункти 1, 2

Відповідно до статті 17 Закону України «Про національні меншини в Україні» держава сприяє розвиткові міжнародного співробітництва у забезпеченні й захисті прав та інтересів національних меншин шляхом укладання й реалізації багатосторонніх і двосторонніх договорів.

Захист прав національних меншин гарантовано такими міждержавними угодами України: Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною і Російською Федерацією (стаття 12), Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією (стаття 13), Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Україною та Словацькою Республікою (стаття 18), Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною та Угорською Республікою, Угода між Україною та ФРН про співробітництво у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні.

Міжнародно-правові акти доповнені спеціальними угодами, меморандумами, програмами співробітництва, положення яких включають серед інших і зобов’язання з питань захисту прав національних меншин.

Протягом 2010-2015 років було укладено:

• Угоду між Кабінетом Міністрів України і Урядом Словацької Республіки про академічне взаємне визнання кваліфікацій (документів), що була ратифікована постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 року № 690;
• Угоду про культурну співпрацю між містами-побратимами Рахів (Україна) та Свидник (Словацька Республіка);
• Угоду про співпрацю між Перечинською гімназією (Україна) та школою Яна Шверма в Михайлівцях (Словацька Республіка);
• Угоду про співробітництво у галузі освіти між Сторожницькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (Україна) та Основною школою і дитсадком з українською мовою навчання м. Гуменне (Словацька Республіка);
• Рамкову угоду про співпрацю Одеської обласної державної адміністрації з Європейською Комісією в рамках програми «ROMED-2» («Підтримка інтеграції ромської громади на місцевому рівні»);
• Меморандум про взаєморозуміння між Одеською обласною державною адміністрацією та Європейським центром з питань меншин м. Фленсбург (Федеративна Республіка Німеччина);
• Меморандум про співпрацю між спеціалізованою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 4 з поглибленим вивченням словацької мови Ужгородської міської ради (Україна) та школами Лучна м. Вранов над Топльов і Станційна, 13 м. Кошиці (Словацька Республіка);
• Програму розвитку співробітництва на 2015-2016 роки між Закарпатською обласною радою (Україна) та Загальними зборами області Саболч-Сатмар-Берег (Угорська Республіка);
• Програму спільних дій між Закарпатською обласною державною адміністрацією, Закарпатською обласною радою (Україна) та Пряшівським самоврядним краєм (Словацька Республіка) на період із травня 2015 року по травень 2016 року;
• Виконавчий протокол №7 до Меморандуму про співпрацю між Закарпатською обласною державною адміністрацією, Закарпатською обласною радою (Україна) та Кошицьким самоврядним краєм (Словацька Республіка) на період із травня 2015 року по травень 2016 року.

 

Стаття 19

Сторони зобов’язуються поважати та здійснювати принципи, проголошені у цій Рамковій конвенції, вдаючись, у разі необхідності, тільки до таких обмежень чи відступів від зобов’язань, які передбачені міжнародними правовими документами, зокрема Конвенцією про захист прав і основних свобод людини, і які можуть застосовуватися до прав і свобод, що випливають з вищезазначених принципів.

 

Україна ратифікувала Рамкову конвенцію без застережень. Отже, національним законодавством України не передбачено відступи й обмеження щодо зобов’язань, передбачених цим міжнародним актом.

 

Розділ ІІІ

 

Стаття 20

Здійснюючи права і свободи, що випливають із принципів, проголошених у цій Рамковій конвенції, будь-яка особа, яка належить до національної меншини, поважає національне законодавство та права інших осіб, зокрема тих, що складають більшість населення або належать до інших національних меншин.

 

Стаття 21

Ніщо у цій Рамковій конвенції не може тлумачитись як таке, що передбачає будь-яке право займатися будь-якою діяльністю або вчинювати будь-які дії, які суперечать основним принципам міжнародного права, і, зокрема, принципам суверенної рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності держав.

 

Статтею 2 Закону «Про національні меншини в Україні» проголошено: «Громадяни України всіх національностей зобов’язані дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин».

 

Розділ V

 

Стаття 30

1. Будь-яка держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, затвер­д­ження чи приєднання може визначити територію (території), за міжнародні відносини якої вона несе відповідальність і до якої застосовуватиметься ця Рамкова конвенція.
2. Будь-яка держава може в будь-який інший час після цього заявою на ім’я Генерального секретаря Ради Європи поширити дію цієї Рамкової конвенції на будь-яку іншу територію, визначену в цій заяві. Щодо такої території Рамкова конвенція набирає чинності в перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.
3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до двох попередніх пунктів, може стосовно будь-якої території, визначеної в цій заяві, бути відкликана шляхом подання відповідного повідомлення на ім’я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що наступає після закінчення тримісячного періоду від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

 

Положення Рамкової конвенції чинні на всій території України.

ЧАСТИНА 3. ІНФОРМАЦІЙНО-ДОВІДКОВІ ТА СТАТИСТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

 

 

 

 

П О С Т А Н О В А
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

 

Про Рекомендації парламентських слухань на тему:

«Роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні»

Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: «Роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні» (додаються).
2. Кабінету Міністрів України до 1 лютого 2016 року проінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.
3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.
4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

 

Голова Верховної Ради України                                 В.ГРОЙСМАН

 

м. Київ
25 листопада 2015 року
№ 824-VIII

СХВАЛЕНО Постановою Верховної Ради України від 25 листопада 2015 року № 824-VIII

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ
парламентських слухань на тему: «Роль, значення

та вплив громадянського суспільства на формування

етнонаціональної політики єдності в Україні»

 

Учасники парламентських слухань на тему: «Роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні», що відбулися 11 березня 2015 року, визнали безумовну пріоритетність порушеної проблематики та нагальність провадження консолідаційної державної політики у поліетнічному, багатоконфесійному українському суспільстві.

Окупація частини території України та воєнний конфлікт на сході держави значною мірою вплинули на забезпечення прав і свобод частини населення країни та  порушили баланс у міжконфесійних і міжетнічних відносинах. За таких умов проблемні питання державної етнонаціональної політики  потребують виваженого підходу до розроблення механізмів їх вирішення.

Україна є державою з багатою історичною спадщиною та істотними культурними, мовними та етнічними відмінностями, насамперед регіонального характеру. Сучасна етнонаціональна політика покликана  консолідувати суспільство шляхом забезпечення рівності прав громадян України всіх національностей. Гарантії захисту прав усіх етнічних спільнот, збереження і розвиток їхньої національної самобутності є основною умовою утвердження миру і злагоди в українському суспільстві.

Головною метою консолідації є загальнонаціональна єдність та загальнонаціональний діалог задля збереження конституційного ладу, територіальної цілісності України, відновлення миру в усіх регіонах нашої держави.

Учасники парламентських слухань акцентували увагу на необхідності належного законодавчого забезпечення етнонаціональної політики  шляхом посилення взаємодії державних органів з етнічними спільнотами України. Особлива роль у таких процесах належить громадським інститутам як універсальним ретрансляторам усіх наявних у суспільстві поглядів, думок та переконань.

Інститути громадянського суспільства мають стати партнером держави у справі національно-культурного розвитку всіх етнічних спільнот, що забезпечить утвердження миру і злагоди в українському суспільстві.

Учасники парламентських слухань дійшли висновку, що без концептуального обґрунтування напрямів, пріоритетів, завдань і цілей сучасна державна етнонаціональна політика є неефективною.

Концепція етнонаціональної політики має спиратися на науковий доробок вітчизняних вчених. Окрему увагу в цьому документі варто приділити ролі громадянського суспільства у формуванні та реалізації послідовної політики етнонаціональної єдності в Україні.

Визначаючи правовий статус інститутів громадянського суспільства, слід чітко окреслити форми їх взаємозв’язків з державою і, що найголовніше, закріпити максимально дієвий механізм імплементації їхніх напрацювань, надання їм статусу суб’єкта державної етнонаціональної політики.

Учасники парламентських слухань дійшли спільної думки про неналежне інституційне забезпечення етнонаціональної політики єдності України. Зокрема, у діяльності Урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики дублюються певні функції Міністерства культури України. Він фактично не залучений до загальної процедури підготовки та прийняття урядових рішень у відповідній сфері.

Для організаційного забезпечення державної етнонаціональної політики необхідно створити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за цю важливу сферу суспільного життя, з територіальними органами в регіонах.

На думку учасників парламентських слухань, вкрай актуальною є популяризація політичної консолідації еліт навколо спільної мети – етнокультурної консолідації українського суспільства, що дасть змогу покласти край застосуванню деконсолідаційних чинників як політичної технології, відмовитися від радикальної, нетерпимої риторики щодо певних етнічних, релігійних і мовних груп.

Учасники дискусії визнали одним із невідкладних спільних завдань держави і громадянського суспільства створення сприятливих умов для відродження та розвитку автентики, етнокультурних надбань, стимулювання реалізації мистецького і творчого потенціалу України.

Обговоривши роль, значення та вплив громадянського суспільства на формування етнонаціональної політики єдності в Україні, учасники парламентських слухань рекомендують:

1. Верховній Раді України:

1) вжити заходів щодо вдосконалення законодавства у сфері державної етнонаціональної політики:

прискорити розгляд законопроекту про внесення змін до Закону України «Про національні меншини в Україні» (нова редакція), реєстр. № 1111 від 28 листопада 2014 року;

ініціювати внесення змін до Конституції України з метою усунення термінологічної неузгодженості понять у сфері етнонаціональної політики;

2) Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин забезпечити проведення у 2017 році слухань у Комітеті про стан реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року;

3) депутатським групам Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з іноземними державами активізувати двосторонні міждержавні зв’язки з метою підтримки культури і самобутності, захисту прав та інтересів  українців за кордоном;

4) під час розроблення та коригування документів державної правової політики залучати до складу робочих груп і консультативно-дорадчих органів представників найбільш компетентних громадських організацій та об’єднань;

5) провести  парламентські слухання з питання функціонування державної мови та забезпечення мовних прав українців в Україні і за кордоном.

2. Кабінету Міністрів України:

1) у сфері вдосконалення нормативно-правової бази: 

розробити та подати до Верховної Ради України проекти законів:

про концепцію державної етнонаціональної політики України;

про національно-культурну автономію;

про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин»;

про статус кримськотатарського народу як корінного народу України;

про національні меншини (нова редакція);

про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за правопорушення, вчинені з метою розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі, з мотивів національної, расової чи релігійної ненависті або ворожнечі, образи почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями;

2) розглянути питання про відновлення діяльності центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері етнонаціональних відносин;

3) розглянути питання про створення Комісії з питань протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації при Кабінеті Міністрів України;

4) організувати розроблення концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2020 року;

5) вжити заходів для підвищення значення Ради міжнаціональної злагоди, інших консультативно-дорадчих органів у формуванні та реалізації державної політики етнонаціональної єдності;

6) забезпечити розроблення регіональних програм збереження і розвитку самобутності етнічних спільнот України на період до 2020 року;

7) вжити заходів щодо налагодження системного діалогу органів державної влади і органів місцевого самоврядування всіх рівнів з громадськими об’єднаннями, статутна діяльність яких спрямована на захист прав етнічних спільнот, забезпечення їх участі у формуванні та реалізації етнонаціональної політики України;

8) розглянути можливість надання громадським об’єднанням, статутна діяльність яких спрямована на захист прав етнічних спільнот, в оренду приміщень, що перебувають у державній власності, для розміщення культурних центрів національних громад без застосування конкурсних процедур і на пільгових умовах;

9) під час підготовки проектів закону про Державний бюджет України на 2016 рік та на наступні роки передбачати належне фінансування заходів національно-культурного розвитку національних меншин;

10) розширити державну підтримку друкованих та електронних видань національно-культурних об’єднань;

11) вивчити питання щодо можливості пільгового оподаткування юридичних та фізичних осіб, які здійснюють благодійну діяльність на підтримку статутної діяльності громадських об’єднань, статутна діяльність яких спрямована на захист прав національних меншин;

12) розглянути можливість запровадження пільгового оподаткування підприємств, що виробляють вітчизняний телевізійний продукт, спрямований на забезпечення етнонаціональної політики єдності в Україні;

13) посилити кадрове забезпечення Департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України;

14) вжити заходів щодо подолання та унеможливлення порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях, зокрема дискримінації за національною ознакою;

15) вжити належних заходів щодо формування у громадян толерантного ставлення до біженців і переселенців з Автономної Республіки Крим та східних регіонів України.

3. Міністерству культури України:

1) вирішити питання про доцільність утворення та сферу повноважень Ради представників  громадських об’єднань національних меншин України;

2) удосконалити механізми підтримки діяльності громадських об’єднань національних меншин, спрямованої на збереження рідної мови, історії, культури, традицій з метою зміцнення міжетнічної злагоди;

3) забезпечити здійснення заходів з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин;

4) удосконалити систему заходів для всебічного розвитку, поширення та функціонування державної української мови у різних сферах суспільного життя та забезпечення умов для розвитку мов національних меншин України;

5) сприяти експонуванню в музеях історичної та духовної спадщини національних меншин України;

6) сприяти розвитку внутрішнього етнічного туризму з метою поширення серед громадян України, іноземних туристів та закордонних українців знань про Україну, ознайомлення з традиційними цінностями етнічних груп у місцях їх компактного проживання на території України;

7) сприяти проведенню культурно-просвітницьких заходів, спрямованих на популяризацію знань про спільні культурні цінності української нації.

4. Міністерству освіти і науки України:

1) забезпечити подальше впровадження у систему освіти принципів виховання міжетнічної та міжконфесійної толерантності в Україні;

2) сприяти розвитку мережі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин,  їх кадровому та навчально-методичному забезпеченню;

3) розробити спеціальні заходи щодо вдосконалення процесу вивчення державної мови в загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин України;

4) сприяти проведенню спільно з Радою Європи Всеукраїнської науково-практичної конференції на тему: «Освіта національних меншин: досвід України та інших європейських країн»;

5) розглянути можливість налагодження роботи державних курсів (на безоплатній основі) з вивчення української мови для етнічних груп, які сформувалися внаслідок міграційних процесів.

5. Міністерству соціальної політики України:

1) забезпечити розроблення та подання до Кабінету Міністрів України проекту нормативно-правового акта щодо механізмів взаємодії між органами виконавчої влади України та Меджлісом кримськотатарського народу;

2) організувати контроль за реалізацією заходів з облаштування депортованих кримських татар та представників інших  етнічних спільнот, які повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство, зокрема тих, хто вимушено виїхав з території Автономної Республіки Крим;

3) вжити дієвих заходів щодо цільового та ефективного використання бюджетних коштів, що виділяються для забезпечення житлом репатріантів, їх соціально-побутового облаштування.

6. Міністерству внутрішніх справ України:

1) вжити заходів щодо забезпечення належного і повного розслідування правоохоронними органами правопорушень, вчинених з мотивів національної, расової чи релігійної ненависті або ворожнечі у випадках, де є підстави вважати їх наявними;

2) вжити заходів щодо унеможливлення в роботі правоохоронних органів випадків етнічного профайлінгу та забезпечити ефективний контроль за фактами недотримання цього принципу.

7. Державному комітету телебачення і радіомовлення України сприяти збільшенню державними телерадіоорганізаціями обсягів виробництва і розповсюдження  телерадіопрограм мовами національних меншин.
8. Місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування:

1) розробити за участю громадських об’єднань національних меншин України регіональні програми національно-культурного розвитку та передбачити в місцевих бюджетах виділення коштів на їх фінансування;

2) забезпечити функціонування збалансованої мережі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, вжити заходів щодо зміцнення їх матеріально-технічної бази;

3) розглянути можливість надання громадським об’єднанням, статутна діяльність яких спрямована на захист прав етнічних спільнот, в оренду приміщень, що перебувають у державній  чи комунальній власності, для розміщення культурних центрів національних громад без застосування конкурсних процедур і на пільгових умовах;

4) забезпечувати збереження культурної спадщини національних меншин України;

5) посилити ефективність діяльності консультативно-дорадчих органів у формуванні та реалізації політики етнонаціональної єдності України;

6) Київській міській державній адміністрації вжити заходів щодо створення у місті Києві Центру розвитку культур національних меншин України.

 

Реалізація державної політики щодо забезпечення прав

кримських татар та осіб, депортованих за національною ознакою

 

Останнім часом Україна здійснила ряд важливих кроків у напрямі законодавчого врегулювання прав і свобод кримських татар та осіб, депортованих за національною ознакою.

20 березня 2014 року Верховною Радою України було прийнято постанову «Про Заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», відповідно до якої Україна гарантує збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу як корінного народу та всіх національних меншин України.

У цій постанові Меджліс кримськотатарського народу визнано як виконавчий орган Курултаю кримськотатарського народу, а Курултай – як вищий представницький орган кримськотатарського народу.

Указом Президента України від 16 травня 2014 року № 472 було прийнято рішення, відповідно до якого в Україні 18 травня встановлено як День боротьби за права кримськотатарського народу, який відзначатиметься щороку. 

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2014 № 297 було утворено Державну службу України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як центральний орган виконавчої влади.

З метою забезпечення належних умов для реалізації конституційних прав кримськотатарського народу Указом Президента України від 20 серпня 2014 року № 656 було запроваджено посаду Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу, яким призначено Мустафу Джемілєва (Указ Президента України № 657 від 20 серпня 2014 року).

3 листопада 2014 року Указом Президента України № 841 було затверджено Положення про Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу. Основними завданнями Уповноваженого є:

• моніторинг додержання в Україні конституційних прав кримськотатарського народу та внесення в установленому порядку Президентові України пропозицій щодо припинення порушень таких прав, запобігання спробам їх обмеження;
• участь у підготовці проектів законів, актів Президента України з питань захисту прав кримськотатарського народу, збереження і розвитку його етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;
• участь у розробленні пропозицій з питань захисту суверенітету і територіальної цілісності України;
• підготовка та організація заходів за участю Президента України, у тому числі міжнародного характеру, з питань забезпечення прав кримськотатарського народу;
• інформування громадськості про здійснення Президентом України повноважень щодо забезпечення додержання конституційних прав кримськотатарського народу як корінного народу України.

16 травня 2014 року для забезпечення захисту прав і свобод громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин, на тимчасово окупованій території України, сприяння у задоволенні їх політичних, інформаційних, освітніх, наукових, національно-культурних та духовних потреб розпорядженням Кабінету Міністрів України № 454 було утворено державне підприємство «Кримський дім».

З метою закріплення на законодавчому рівні правових підстав для регулювання та реалізації державної політики у сфері повернення, облаштування та відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, 17 квітня 2014 року Верховною Радою України ухвалено Закон України № 1223 «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».

Цим Законом передбачено державні гарантії депортованим особам щодо їх поселення в межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де вони або їхні близькі родичі, проживали на момент депортації.

Так, депортованим особам відшкодовується вартість проїзду і перевезення багажу до місця постійного проживання в Україні.

Особам, які перебувають на окремому квартирному обліку, надається у власність житло, збудоване чи придбане за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого самоврядування, а особам, які будують індивідуальне житло, може бути надана одноразова матеріальна допомога на завершення будівництва цього житла в розмірі 30 мінімальних заробітних плат.

У місцях компактного проживання депортованих осіб за рахунок коштів, передбачених у відповідних бюджетах, споруджуються об’єкти житлового, комунального та соціального призначення.

Додаткові пільги мають особи, які досягли пенсійного віку або є інвалідами.

Значна частина вказаних державних гарантій та пільг врегульована нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, а саме:

• постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2004 року № 626 «Про заходи щодо задоволення соціальних потреб депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися в Україну на постійне проживання», якою затверджено Порядок виплати компенсації витрат на переїзд і перевезення багажу депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання, та Порядок надання одноразової матеріальної допомоги на завершення будівництва індивідуального житла депортованим кримським татарам та особам інших національностей і членам їх сімей, які повернулися в Україну на постійне проживання;
• постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 року
  № 1952, якою затверджено Порядок забезпечення депортованих осіб та членів їх сімей, які повернулися в Україну, житлом, збудованим або придбаним за рахунок бюджетних коштів;
• постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2012 року № 514, якою затверджено Програму розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2015 року.

Для введення в дію окремих норм Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», 12 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 643 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою».

На сьогодні Міністерство соціальної політики України розробило проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку повернення майна або відшкодування його вартості особам, депортованим за національною ознакою», а також вносить зміни до Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» у частині, що стосується зарахування до страхового стажу періоду перебування на спецпоселенні у потрійному розмірі.

Важливим напрямом державної політики залишалася діяльність щодо створення необхідних умов для повернення, облаштування, соціальної адаптації та інтеграції в українське суспільство кримських татар, болгар, вірмен, греків, німців, які були депортовані за національною ознакою з території України за часів СРСР.

За даними правоохоронних органів України, станом на 1 січня 2014 року в Автономній Республіці Крим проживало 275 323 особи з числа раніше депортованих за національною ознакою, серед яких кримських татар – 270 416 осіб, болгар, вірмен, греків, німців – 4 907 осіб.

У м. Севастополі мешкало майже 4 000 кримських татар, у Херсонській області 7 000 кримських татар.

За межами України залишається ще близько 100 тисяч кримських татар (основна кількість в Узбекистані), які можуть виявити бажання повернутися до Автономної Республіки Крим.

Кількість осіб кримськотатарської національності, які щорічно повертаються до Автономної Республіки Крим, становить близько 1 500 осіб.

Розв’язання соціально-економічних проблем, пов’язаних з поверненням на історичну батьківщину депортованих кримських татар та осіб інших національностей, здійснюється за Програмою розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2015 року. На виконання завдань цієї Програми Міністерству соціальної політики України щорічно у Державному бюджеті України передбачалися окремі фінансові видатки.

Протягом 2011-2013 років у рамках виконання Програми за державної підтримки було реалізовано ряд соціально-культурних заходів для осіб, депортованих за національною ознакою.

У 2011 році були надані кошти на випуск кримськотатарських видань – газети «Крим» (340,0 тис. грн.), журналу «Кьасавет» (90,0 тис. грн.), журналу «Арзу» (63,9 тис. грн.).

У 2012 році були надані кошти на випуск кримськотатарських видань – газети «Крим» (335,3 тис. грн.), журналу «Кьасавет» (18,0 тис. грн.), журналу «Арзу» (35,0 тис. грн.), журналу «Тасіль» (40,0 тис. грн.), дитячого журналу «Арманчик» 38,9 тис. грн.

У 2013 році були надані кошти на випуск кримськотатарських видань – газети «Крим» (319,6 тис. грн.), журналу «Тасіль» (19,8 тис. грн.), дитячого журналу «Арманчик» (35,4 тис. грн.), газети «Мааріф ішлері» (67,2 тис. грн.), журналу «Анна тілі оджаларина» (25,0 тис. грн.), на видання вірменського журналу «Голуб Масіса» (69,0 тис. грн.), німецької газети «Хофнунг» (60,0 тис. грн.), грецької газети (54,6 тис. грн.).

Обсяг видатків, передбачених у Державному бюджеті України на 2014 рік на заходи за Програмою розселення та облаштування депортованих кримських татар і осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2015 року, становив 5,8464 млн грн. Проте з метою стабілізації економічної ситуації у державі Кабінетом Міністрів України у 2014 році було запроваджено заходи щодо економного і раціонального використання державних коштів. Видаткову частину Міністерства соціальної політики України було оптимізовано та приведено у відповідність до фінансових можливостей держави.

Через анексію Російською Федерацією Автономної Республіки Крим фінансова підтримка друкованих видань репатріантів у 2014 році не могла здійснюватися.

Протягом 2014 року на задоволення потреб осіб, депортованих за національною ознакою, було фактично витрачено 242,0 тис. грн. коштів державного бюджету. Вони були спрямовані на проведення урочистостей з нагоди відзначення 70-ї річниці депортації кримських татар та осіб інших національностей.

Крім того, протягом 2011-2014 років Міністерством культури України надавалося фінансове сприяння на забезпечення діяльності редакції та випуск кримськотатарської газети «Голос Криму». Загальний обсяг виділених асигнувань становить 1 млн 506 тис. 500 грн.

У Державному бюджеті України на 2016 рік на задоволення соціальних і культурних потреб осіб, депортованих за національною ознакою, передбачені видатки в обсязі 60 млн 340 тис. грн.

 

Задоволення освітніх потреб кримських татар

 

До анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим у 2013/2014 навчальному році функціонували:

• 1 дошкільний навчальний заклад, в якому кримськотатарською мовою виховувалися 830 дітей;
• 15 загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою;
• 1 загальноосвітній навчальний заклад з навчанням українською і кримськотатарською мовами;
• 27 загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською, російською, кримськотатарською мовами;
• 20 загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською і кримськотатарською мовами.

Загалом кримськотатарською мовою навчалося 5 551 учень, кримськотатарську мову як предмет вивчали 12 735 учнів, факультативно або гуртках – 6 988 учнів.

Навчальні заклади з навчанням або вивченням кримськотатарської мови були забезпечені оригінальними та перекладними підручниками з рідної мови та літератури.

За період з 2001 по 2013 роки для учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою було видано 82 назви підручників загальним накладом 103 207 примірників, а також тритомний «Кримсько-російсько-український словник» та «Українсько-кримськотатарський, кримськотатарсько-український словник термінології».

Впродовж 2012-2014 років для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням або вивченням  кримськотатарської мови було розроблено ряд підручників, навчальних посібників та посібників.

Підручники:

• «Буквар. Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 1 клас»;
• «Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 2 клас»;
• «Літературне читання. Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 2 клас»;
• «Кримськотатарська мова», «Інтегрований курс» «Література» (кримськотатарська та світова). 2 клас;
• «Математика». 2 клас;
• «Природознавство». 2 клас;
• «Основи здоров’я». 2 клас;
• «Сходинки до інформатики». 2 клас;
• «Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 3 клас»;
• «Літературне читання. Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 3 клас»;
• «Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 5 клас»;
• «Інтегрований курс «Література» (кримськотатарська та світова) для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 5 клас»;
• «Кримськотатарська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 6 клас»;
• «Інтегрований курс «Література» (кримськотатарська та світова) для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 6 клас»;
• «Кримськотатарська мова. 11 клас»;
• «Література (кримськотатарська та світова). 11 клас».

Додаткові підручники та навчальні посібники:

• «Антологія для позакласного читання. 5-6 класи»;
• «Антологія для позакласного читання. 7-8 класи».

Навчальні програми:

• для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою «Кримськотатарська мова. 1-4 класи»;
• для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою «Літературне читання. 2-4 класи»;
• для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою «Кримськотатарська мова. 1-4 класи»;
• «Кримськотатарська мова для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою»;
• «Інтегрований курс «Література» (кримськотатарська та світова для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою»;
• «Кримськотатарська мова для 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською (російською) мовою».

Методична література:

• «Збірник завдань для державної підсумкової атестації з кримськотатарської мови та читання для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 4 клас»;
• «Збірник диктантів для державної підсумкової атестації з кримськотатарської мови для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 9 клас»;
• «Збірник переказів для державної підсумкової атестації з кримськотатарської мови для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою. 11 клас»;
• «Збірник завдань для державної підсумкової атестації з інтегрованого курсу «Література» (кримськотатарська та світова). 11 клас».

Всі загальноосвітні навчальні заклади Автономної Республіки Крим з викладанням кримськотатарською мовою були забезпечені педагогічними кадрами, які відповідно до вимог раз на 5 років проходили курси підвищення кваліфікації на базі Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти.

До анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим базову підготовку вчителів кримськотатарської мови і літератури здійснювали Республіканський вищий навчальний заклад «Кримський інженерно-педагогічний університет» та філологічний факультет Таврійського університету імені В.І. Вернадського. На базі Республіканського вищого навчального закладу «Кримський інженерно-педагогічний університет» готували викладачів-філологів за спеціальностями: «Кримськотатарська мова і література та англійська мова», «Кримськотатарська мова і література та турецька мова».

З метою продовження забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів відповідними педагогічними кадрами на кафедрі тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка запроваджено нову спеціальність – «кримськотатарська мова і література та переклад». У 2014 році на навчання було зараховано 11 студентів (10 – державне замовлення, 1 – контрактна форма).

Українська влада та органи виконавчої влади, зокрема Міністерство освіти і науки України та департаменти освіти і науки обласних державних адміністрацій, готові й надалі сприяти вивченню кримськотатарської мови у разі виявлення батьками та учнями такого бажання.

Так, у зв’язку з прийняттям Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Міністерством освіти і науки України було надіслано лист місцевим органам управління освітою від 06.06.2014 № 1/9-299 «Про забезпечення права представників кримськотатарського народу на здобуття загальної середньої освіти рідною мовою чи вивчення цієї мови».

У 2015/2016 навчальному році кримськотатарську мову як предмет вивчають 318 учнів Новоолексіївської загальноосвітньої школи І-III ступенів
№ 1 Генічеського району Херсонської області.

На замовлення школи з резервного фонду Міністерства освіти і науки України додатково виділено 590 екземплярів підручників з кримськотатарської мови, читання, літератури.

16 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 729 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 781», в якій, зокрема, зазначено, що «підручники з кримськотатарської мови та літератури до відновлення контролю над тимчасово окупованою територією України щороку видаються накладом 300 примірників та використовуються також у позашкільних навчальних закладах».

На виконання цієї постанови у 2015 році було видано підручники з кримськотатарської мови, літературного читання для учнів 3 класів та підручники з кримськотатарської мови і літератури для учнів 7 класів накладом 300 примірників кожний.

У 2016 році планується видання підручників з кримськотатарської мови та літератури для учнів 4 і 8 класів.

Стосовно нинішньої ситуації забезпечення освітніх потреб кримських татар в Автономній Республіці Крим, то за інформацією, отриманою з неофіційних джерел, станом на вересень 2015 року в Автономній Республіці Крим функціонувало 15 шкіл з навчанням кримськотатарською та російською мовами, де навчалося близько 5000 учнів. Проте, 96% учнів отримували знання російською мовою.

Методичне забезпечення навчальних закладів з навчанням або вивченням кримськотатарської мови окупаційною владою в Автономній Республіці Крим у 2014/2015 навчальному році не здійснювалося, тобто заклади не отримали підручників кримськотатарською мовою, які б відповідали навчальній програмі й освітнім нормам Російської Федерації. У той же час загальноосвітнім навчальним закладам заборонено використовувати підручники, «створені за українськими навчальними програмами».

Працівники навчальних закладів умисно відмовляють батьків дітей від навчання кримськотатарською мовою, аргументуючи це відсутністю матеріально-технічної бази, незабезпеченістю підручниками, недостатністю кваліфікованих вчителів тощо.

Підготовка вчителів кримськотатарської мови та літератури здійснювалася на базі Кримського інженерно-педагогічного університету та філологічного факультету Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Однак навчання за цим фахом більше не пропонується.

Таким чином, реалізація права кримських татар на вивчення рідної мови й отримання освіти рідною мовою, гарантованого, зокрема, положеннями статті 12 Рамкової конвенції про захист національних меншин, на території Автономної Республіки Крим, анексованої Російською Федерацією, викликає занепокоєння та набуває ознак суттєвої проблеми.

Забезпечення інтеграції ромської національної меншини

в українське суспільство

 

Відповідно до даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року, 47,6 тис. осіб визначили свою належність до ромської національності. Неофіційні джерела називають іншу кількість ромів – від 120,0 до 400,0 тис. осіб.

На території України роми розселені дисперсно. Найбільша їх кількість проживає у Закарпатській (14,0 тис. осіб), Донецькій (4,1 тис. осіб), Дніпропетровській (4,0 тис. осіб), Одеській (4,0 тис. осіб), Харківській (2,3 тис. осіб), Луганській (2,2 тис. осіб) областях.

Ромська національна меншини одна із небагатьох національних меншин, яка в силу певних обставин має низький рівень інтегрованості в суспільство. Роми в Україні мають ті ж проблеми, що і представники цієї національної меншини в інших країнах Європи. Зокрема, низький загальний освітній рівень, високі показники безробіття, незадовільні загальні показники стану здоров’я, неприйнятні житлово-побутові умови у більшості місць їх поселення.

З метою покращення в цілому становища ромської національної меншини в Україні та забезпечення процесу їхньої інтеграції в суспільство Українською державою протягом останніх років були прийняті спеціальні правові документи.

Так, 8 квітня 2013 року Указом Президента України № 201 була схвалена Стратегія захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року (далі – Стратегія).

Як механізм практичного виконання завдань, визначених у Стратегії,
11 вересня 2013 року Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження № 701 «Про затвердження плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року», який став поштовхом у розробці та прийнятті у переважній більшості областей аналогічних регіональних планів заходів.

У Закарпатській області, окрім регіонального плану заходів з реалізації Стратегії, було прийнято Регіональну програму «Ромське населення Закарпаття» на 2012-2015 роки.

З прийняттям зазначених документів було закладено підґрунтя для вирішення актуальних на сьогодні для ромської спільноти питань, зокрема: подолання у суспільстві стереотипів щодо ромів; збільшення кількості представників ромської національності, які мають освіту; подолання бідності; покращення загального стану здоров’я; поліпшення житлово-побутових умов, особливо у місцях компактного проживання; подальше збереження ромської культури.

Реалізацію конкретних завдань за цими напрямами здійснюють 13 профільних центральних органів виконавчої влади та 25 місцевих органів влади.

Щороку з урахуванням наданих органами виконавчої влади інформаційно-довідкових та статистичних матеріалів Міністерство культури України готує інформаційний звіт про виконання Плану заходів з реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року (далі – План заходів), який потім надсилає до Кабінету Міністрів України.

Інформаційний звіт в обов’язковому порядку оприлюднюється на сайті Міністерства культури України, що надає можливість всім зацікавленим особам та організаціям відстежити динаміку змін щодо становища ромської національної меншини та їхньої інтеграції в українське суспільство.

З часу прийняття Стратегії та Плану заходів можна констатувати такі позитивні зміни.

З січня 2014 року Державною міграційною службою України до статистичної форми звіту ПР_3 «Видано паспортів громадянина України» окремо включений облік осіб ромської національності, які отримали паспорт громадянина України.

У 2014 році територіальними підрозділами Державної міграційної служби було оформлено 2 248 паспортів громадянина України особам, які належать до ромської національної меншини, у 2015 році – 2 143 паспорти.

Національна поліція України орієнтувала особовий склад поліції на відповідне реагування в разі отримання інформації щодо упередженого ставлення до представників ромської національної меншини. До місць компактного проживання осіб ромської національності наближено маршрути патрульних нарядів.

Органами місцевої влади, загальноосвітніми навчальними закладами, бібліотечними установами та закладами культури проводиться значна інформаційно-просвітницька робота, спрямована на протидію упередженому ставленню до осіб, які належать до ромської національної меншини.[28]

Державні засоби масової інформації – Національна телерадіокомпанія України, Національна радіокомпанія України, регіональні дирекції телерадіокомпаній більше уваги й ефірного часу стали приділяти ромській тематиці. Зокрема, в ефірі звучать виступи посадових осіб органів виконавчої влади з питань захисту прав осіб, які належать до ромської національної меншини. До студій для участі в інформаційних і тематичних авторських програмах запрошують представників ромської спільноти, науковців й експертів з ромської проблематики.

Наприклад, у 2014 році у передачах Національної радіокомпанії України «Рідні наспіви», «Все є музика», «Естрадний калейдоскоп» розповідалося про творчу діяльність Циганського академічного музично-драматичного театру «Романс», в ефірі звучали записи пісень у виконанні відомих ромських співаків П.Чорного та І. Крикунова.

На каналі УТР було представлено програму «Роми України» (2 програми, 4 покази, хронометраж 30 хв.), а також сюжет про проведення Міжнародною благодійною організацією «Ромський жіночий фонд «Чіріклі» семінару-практикуму на тему: «Формування та реалізація державної політики України щодо захисту та інтеграції ромського населення у правовій, медичній та соціальній сферах».

На загальнонаціональному українському телевізійному каналі «Студія 1+1» у 2014 році був показаний документальний фільм власного виробництва «Циганська кров», який розповідає про традиції, звичай і побут ромів. Головні персонажі фільму – 5 ромських лідерів (так званих «баронів»), які оповідають по те, що відбувається за парканами ромських таборів.

У 2014 році журналістами Вінницької обласної державної телерадіокомпанії було започатковано тематичні матеріали, сюжети і репортажі, які розкривали проблеми соціалізації ромів.

Харківською обласною державною телерадіокомпанією у програмі «Як сказати ромською» порушувалась тема: «Відродження прадавньої мови циган – лаварі».

У 2015 році двічі на тиждень на телеканалі «Тиса-1» філії Національної телевізійної кампанії України «Закарпатська регіональна дирекція» виходила телепрограма «Романо Джівіпен»/«Ромське життя», що висвітлювала важливі події життя ромського населення не тільки Закарпаття, але й України. Основне завдання програми – показати громадськості життя ромів без упереджень, дати можливість представникам ромської національної меншини відверто ділитися своїми проблемами.

У Закарпатській газеті «Новини Закарпаття» було опубліковано статтю «Як зробити освіту доступнішою для національних меншин» (№ 144 від 16.12.2014); у газеті «Вісник Берегівщини» – статтю «Ромські діти для перемоги» (№ 90 – 91 від 13.12.2014). У Запорізькій обласній газеті «Запорозька Січ» № 259 було опубліковано статтю «Роми: цікаві, самобутні, загадкові».

Поступово збільшується і кількість проведених для ромської спільноти та за її участі культурно-мистецьких та культурологічних заходів. Наприклад, протягом 2015 року було проведено:

• І Обласний фестиваль ромської культури «Девлеса, ромале!» (м. Вінниця);
• засідання Клубу сімейного дозвілля та розвитку «Родинне сонцеколо» на тему: «Гостини у колі ромської родини» у м. Калинівка Вінницької області;
• книжкову виставку «Душа циганська …» у Дніпропетровській обласній бібліотеці для молоді ім. М. Свєтлова;
• виставку «Пам’ять про нацистський геноцид ромів: український та європейський виміри» до Міжнародного дня пам’яті жертв геноциду ромів та 10-ї річниці його офіційного відзначення в Україні (Національний музей України, м. Київ);
• урочисті заходи до Міжнародного дня ромів у більшості областей України.

Традиційним ромським мистецьким заходом, який щороку проходить у Закарпатській області за організаційної та фінансової підтримки місцевої влади, є Міжнародний фестиваль джазового мистецтва «Пап-Джаз-Фест».

Без уваги держави не залишається діяльність активних ромських діячів. За багаторічну діяльність у 2013 році рішенням Міністерства культури України Циганському музично-драматичному театру «Романс» було надано статус «академічний».

За значний особистий внесок у розвиток національної культури і мистецтва, вагомі творчі здобутки та високу професійну майстерність у 2015 році почесне звання Заслужений працівник культури України було присвоєно Папу Вільгельму Вілмошовичу, керівникові гуртка «Ромський дитячий ансамбль «Лаутарі» Закарпатського обласного палацу дитячої та юнацької творчості.

У напрямі задоволення освітніх потреб ромської національної меншини також констатуємо певні досягнення.

Педагогічними колективами загальноосвітніх навчальних закладів, представниками органів управління освітою місцевих державних адміністрацій постійно проводиться роз’яснювальна робота серед осіб, які належать до ромської національної меншини, щодо важливості здобуття освіти, особливо дітьми та молоддю. Надаються роз’яснення про різні форми отримання дошкільної освіти (короткотривале перебування, консультативні пункти, соціально-педагогічний патронат) та різні форми організації навчання дітей у загальноосвітніх навчальних закладах (очна, індивідуальна, екстернат, навчання у вечірніх змінних школах або класах).

У навчальних закладах організовуються індивідуальні бесіди щодо роз’яснення нормативно-правових актів про здобуття дітьми ромської національності дошкільної, повної загальної середньої та вищої освіти. Відповідна просвітницька робота здійснюється через засоби масової інформації, соціальний, педагогічний та психологічний супровід дітей.

Ромські діти виховуються та навчаються в дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах разом із дітьми інших національностей. Як усім іншим, їм забезпечено право на вибір форми навчання і навчального  закладу на засадах, визначених законами України «Про освіту» та «Про загальну  середню освіту».

Адміністрація та педагогічні колективи шкіл, де навчаються діти ромської національності, враховують традиції і звичаї побуту сімей цієї категорії дітей,  сприяють покращенню рівня їх навчальних досягнень, соціальній  адаптації.

Педагогічними колективами постійно проводиться робота із збільшення кількості учнів ромської національності, які завершують навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Для вирішення цього питання до роботи з учнями та їх батьками підключаються  ромські громадські організації.

Наприклад, у Дніпропетровській області на базі навчальних закладів створено консультативні пункти для батьків з питань організації  навчання ромських дітей. У Донецькій області у загальноосвітніх навчальних закладах визначено контингент учнів ромської національності, які потребують постійної уваги з боку адміністрації та класних керівників. З учнями цієї категорії та їх батьками проводиться індивідуальна робота (бесіди, відвідування вдома, консультації тощо).

Шкільні психологи постійно надають психологічну допомогу учням ромської національності з метою їх успішної адаптації до навчального процесу. У багатьох областях розроблено програми психолого-педагогічного супроводу адаптації учнів ромської національності до шкільного навчання. Основними завданнями цих програми є формування в учнів позитивної мотивації навчання, соціально-культурний розвиток особистості, оволодіння способами самостійної діяльності.

Що стосується забезпечення підручниками та методичними матеріалами, то відповідно до діючих навчальних програм було створено підручники з усного курсу ромської мови для учнів 1 класу та «Буквар» для учнів 2 класу.

На рівні областей розроблено методичні посібники, дидактичні матеріали для використання під час навчального процесу у загальноосвітніх навчальних закладах, де навчаються діти ромської національності.

Наприклад, у Закарпатській області підготовлено  методичні посібники  для вчителів початкових класів, які працюють з дітьми ромської  національної меншини, – «Вінок» (методичний посібник з фізичного виховання, автор Муха В.В.), «Заучування пісень на уроках у початкових класах» (з використанням ромських народних пісень, автор Гаснюк В.В.), «Інтеграція навчальних предметів у початкових класах» (укладач Сергійчук Ю.П.).

Укладено методичні рекомендації для учнів «Використання евристично-програмового методу навчання на уроках у початкових класах», «Інтегроване навчання предметів художньо-естетичного циклу у початкових класах», «Історія ромів», «Ромська мова», «Організація навчання учнів ромської національної меншини».

Створено електронну версію методичних рекомендацій, посібників, робочих зошитів з угорської та української мови для учнів початкових класів, конспектів уроків для вчителів шкіл, де навчається переважна більшість ромських дітей.

Прагнучи подолати відставання та маючи на меті вирівнювати знання і уміння учнів ромської національної меншини, педагогічним колективом Чопської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 укладено «Корекційну навчальну програму з навчальних предметів для учнів 1-4 класів».

Починаючи з 2012 року, Закарпатським обласним інститутом післядипломної педагогічної освіти, Центром культур національних меншин Закарпаття було започатковано роботу постійно діючого семінару з питань історії ромського народу, фольклору, традицій для вчителів, які працюють в загальноосвітніх навчальних закладах, де навчаються ромські діти.

За ініціативи Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти було підготовлено й видано читанку для ромських недільних шкіл та для позакласного читання «Країна Романія», що містить тексти паралельно українською й ромською мовами.

На допомогу вчителям-практикам Закарпатським інститутом післядипломної педагогічної освіти було підготовлено й затверджено Орієнтовний календарний план для учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів для класів, де переважно навчаються ромські діти. Цей календарний план охоплює всі навчальні предмети державної програми для початкових класів, затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Спеціалістами Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти розроблено навчально-методичні матеріали для психологів щодо надання психологічної допомоги учням ромської національності з метою їх адаптації до навчального процесу.

Дніпропетровським інститутом підвищення педагогічної освіти розроблено багатоваріативні програми підвищення кваліфікації педагогічних працівників, які працюють з учнями-ромами.

На виконання Інструкції з обліку дітей та підлітків шкільного віку, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р.
№ 646, в областях здійснюються заходи щодо максимального  залучення дітей та підлітків, у тому числі ромської національності, до навчального процесу. 

Слід зауважити, що визначити реальну кількість учнів ромської національності, які навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах, неможливо у зв’язку із відсутністю у будь-яких документах графи «національність». Проте, деякими обласними державними адміністраціями наводяться оперативні дані про кількість учнів ромської національності. Інформація щодо кількості учнів ромської національності, якою оперують органи місцевої виконавчої влади, базується на суб’єктивній оцінці особи учня педагогами, а тому не може розглядатися як точна офіційна статистика. Зовнішня оцінка може не збігатися з самоідентифікацією особи, позаяк часто роми називають себе угорцями, українцями чи румунами – залежно від того, якою мовою вони розмовляють. Це особливо актуальне для українсько-угорських навчальних закладів, в яких досить значний контингент учнів – це представники ромської національності.

Зокрема, у Закарпатській області у 2014/2015 навчальному році діти з ромських сімей навчалися у 151 загальноосвітньому навчальному закладі
(9393 учні).

У 5 школах навчалися виключно учні ромської національності – загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 13, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
№ 14 м. Ужгорода, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 14 м. Мукачево, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 7 м. Берегово та загальноосвітня школа
І-ІІ ступенів № 5 м. Свалява.

В 11 загальноосвітніх навчальних закладах кількість учнів ромської національності становила понад 50 відсотків. Таку ситуацію можна констатувати у місцях компактного проживання представників ромської національності – Берегівському, Виноградівському, Іршавському, Перечинському, Ужгородському та Хустському районах.

У дошкільних навчальних закладах протягом 2014/2015 навчального року виховувалося 1578 дітей ромської національності, у професійно-технічних училищах навчалося 75 студентів-ромів, у вищих навчальних закладах – 2 студенти-роми.

За оперативними даними органів управління освітою у Закарпатській області отримано такі показники щодо кількості учнів/студентів ромської національності у 2015/2016 навчальному році. У дошкільних навчальних закладах виховується 1658 дітей ромської національності, у загальноосвітніх навчальних закладах навчається 9626 учнів-ромів, у професійно-технічних училищах – 69 студентів-ромів, у вищих навчальних закладах – 2 студентів-ромів.

У загальноосвітніх навчальних закладах Волинської області у 2013/2014 навчальному році навчалося 469 учнів ромської національності, Львівської області – 77 учнів, Миколаївської області – 357 учнів, Одеської області – 1402, Сумської області – 93 учні, Харківської області – 339 учнів, Хмельницької області – 188 учнів, Черкаської області – 451 учень, Чернігівської області – 240 учнів.

Що стосується доступу ромів до житла, маємо зауважити, що відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Українською державою створюються умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Право громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на забезпечення житловими приміщеннями закріплено у Житловому кодексі УРСР. Відповідно до статті 42 Житлового кодексу житлові приміщення можуть бути надані тим громадянам, які перебувають на обліку і потребують поліпшення житлових умов, а також внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Повноваження щодо ведення в установленому порядку єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, відповідно до частини сьомої статті 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» покладено на місцеві державні адміністрації.

Ситуація із забезпеченням представників ромської національності житлом у 2014 році була така.

У Закарпатській області громадян ромської національної меншини, які подають відповідні заяви та документи, оформляють на квартирний облік в органах місцевого самоврядування за місцем проживання. З метою поліпшення житлово-побутових умов, соціальної інфраструктури, відповідних комунікацій та благоустрою території у місцях компактного проживання ромського населення у межах фінансових асигнувань проводять ремонти дорожнього покриття вулиць та відповідних інженерних комунікацій.

Так, у м. Мукачево були виконані роботи по будівництву водопровідної мережі на вулицях Трудова та Лісна. Проведено планування земельного полотна, грейдерування та засипка вулиць щебеневим матеріалом в місцях компактного проживання осіб ромської національної меншини.

На квартирному обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, за місцем проживання при Мукачівському міськвиконкомі перебуває 52 ромські сім’ї. Житловою площею вказані громадяни можуть бути забезпечені в порядку черговості відповідно до вимог чинного законодавства при наявності будівництва житла. При наявності вільних місць в гуртожитку Наглядовою радою  з питань розподілу і утримання житла в гуртожитках та використання гуртожитків і прибудинкових територій спільно з Службою у справах дітей та Центром соціальних служб сім’ї, дітей та молоді постійно розглядаються питання щодо влаштування в гуртожиток в основному осіб ромської національності із числа дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування та осіб з числа вказаної категорії громадян, які повертаються з шкіл-інтернатів та опікунів і піклувальників. У 2014 році було надано ліжко-місця в гуртожитку 5-ти особам ромської національності з вказаної категорії пільговиків.

На території Свалявського району розташовано два житлові поселення громадян ромської національності – м. Свалява та с. Родниківка, в яких на належному рівні розвинута інфраструктура, наявне газове, електричне та водне постачання, кабельне телебачення, телефонний зв’язок та відповідне транспортне сполучення. Усі житлові будинки ромів підключені до централізованого водопостачання м. Свалява. На квартирному обліку в Свалявській міській раді за програмою забезпечення соціальним житлом перебувають 12 дітей-сиріт ромської національності.

З метою компактного проживання та розширення поселень ромів у 2010 році  Свалявською міською радою було розроблено квартал для індивідуальної забудови на 32 земельні ділянки по вул. Новоромська в м. Свалява.

У м. Хуст (Закарпатська область) упродовж 2014 року було виділено 8 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків загальною площею 0,42 га особам, які належать до ромської національної меншини.

У Запорізькій області всі виявлені ромські родини (м. Запоріжжя, Пологівській, Бердянський, Великобілозерському, Михайлівський райони) на цей час житлом забезпечені.

В Одеській області в рамках «Програми забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа, на 2013-2015 роки» придбано житло загальною площею 41,5 кв. м. для особи з числа дітей-сиріт ромської національності, яка після закінчення навчання у вузі повернулася до місця первинного обліку.

Департамент розвитку інфраструктури та житло-комунального господарства Одеської облдержадміністрації розробляє програму у галузі житлово-комунального господарства, що передбачатиме впровадження та фінансування проектів у сфері житлового господарства, благоустрою територій, розвитку комунікацій у населених пунктах Одеської області з обласного бюджету, районних бюджетів та бюджетів міст селищ та сіл або інших не заборонених чинним законодавством України джерел. До вказаної програми можуть бути внесені об’єкти інфраструктури у місцях компактного проживання ромів після відповідного обговорення та затвердження рішенням сесії Одеської обласної ради.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради від 10.08.2010 № 1256 громадянину ромської національності було надано кімнату в гуртожитку.

З 2013 року на позачерговому квартирному обліку в м. Звенигородка (Черкаська область) перебуває 1 громадянка ромської національності. Враховуючи соціальний стан громадянки, міським головою заявниці було запропоновано вільне приміщення у комунальному гуртожитку. Проте після надання кімнати ця громадянка відмовилася від запропонованого житла.

Державою також надається сприяння у виділенні для осіб, які належать до ромської національної меншини, земельних ділянок для індивідуального житлового (кооперативного) будівництва та ведення особистого селянського господарства. Оперативна інформація Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (колишнє Державне агентство земельних ресурсів України) про виділення у 2014 та 2015 роках земельних ділянок представникам ромської національності наведена у Таблицях 1 і 2.

 

Таблиця 1

 

Оперативна інформація щодо виділення у 2014 році

земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для будівництва житлово-будівельних (житлових) кооперативів, наданих для осіб, які належать до ромської національної меншини

 

Адміністративно-територіальна одиниця	Надано земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства				Надано земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд				Надано земельних ділянок для будівництва житлово-будівельних (житлових) кооперативів
	власність		користування		власність		користування		власність		користування
	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Автономна Республіка Крим	0	0,00	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Вінницька	9	8,18	1	0,09	6	0,72	12	1,80	0	0	0	0
Волинська	12	4,36	27	11,16	22	4,26	32	6,91	0	0	0	0
Дніпропетровська	0	0,00	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Донецька	0	0,00	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Житомирська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Закарпатська	50	20,58	3	0,90	101	14,79	0	0	0	0	0	0
Запорізька	0	0	9	6,03	0	0	16	2,2	0	0	0	0
Івано-Франківська	1	0,75	0	0	6	0,73	0	0	0	0	0	0
Київська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Кіровоградська	0	0	20	4,12	0	0	83	12,05	0	0	0	0
Луганська	0	0	0	0	1	0,14	2	0,21	0	0	0	0
Львівська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Миколаївська	2	3,45	0	0	1	0,25	0	0	0	0	0	0
Одеська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Полтавська	61	24,52	10	4,06	83	10,84	25	3,72	0	0	0	0
Рівненська	0	0	5	0,98	3	0,22	8	1,72	0	0	0	0
Сумська	20	1,71	2	0,20	20	1,92	9	1,25	0	0	0	0
Тернопільська	0	0	6	1,74	0	0	6	0,13	0	0	0	0
Харківська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Херсонська	1	0,50	0	0	9	0,74	7	0,84	0	0	0	0
Хмельницька	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Черкаська	7	3,68	14	3,25	15	1,99	5	1,07	0	0	0	0
Чернівецька	49	12,75	4	1,02	66	13,44	0	0	0	0	0	0
Чернігівська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
м. Севастополь	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
м. Київ	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Всього	212	80,48	101	33,55	333	50,03	205	31,91	0	0	0	0

 

Таблиця 1

 

Оперативна інформація щодо виділення у 2015 році

земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, для будівництва житлово-будівельних (житлових) кооперативів, наданих для осіб, які належать до ромської національної меншини

 

Адміністративно-територіальна одиниця	Надано земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства				Надано земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд				Надано земельних ділянок для будівництва  житлово-будівельних (житлових) кооперативів
	власність		користування		власність		користування		власність		користування
	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га	кількість, шт.	площа, га
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
Вінницька	10	8,4686	2	0,26	9	1,3476	32	5,3	0	0	0	0
Волинська	12	4,36	27	11,16	27	4,95	32	6,91	0	0	0	0
Дніпропетровська	0	0,00	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Донецька	0	0,00	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Житомирська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Закарпатська	64	21,45	3	0,90	131	16,43	0	0	0	0	0	0
Запорізька	0	0	9	6,03	0	0	16	2,2	0	0	0	0
Івано-Франківська	1	0,75	0	0	6	0,73	0	0	0	0	0	0
Київська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Кіровоградська	0	0	17	3,16	0	0	60	10,15	0	0	0	0
Луганська	0	0	0	0	1	0,14	2	0,21	0	0	0	0
Львівська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Миколаївська	2	3,45	0	0	1	0,25	0	0	0	0	0	0
Одеська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Полтавська	61	24,52	10	4,06	83	10,84	25	3,72	0	0	0	0
Рівненська	3	0,55	3	0,50	10	1,55	4	0,88	0	0	0	0
Сумська	20	1,7091	2	0,2	20	1,915	9	1,2535	0	0	0	0
Тернопільська	0	0	6	1,74	0	0	6	0,13	0	0	0	0
Харківська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Херсонська	1	0,50	0	0	10	0,90	4	0,39	0	0	0	0
Хмельницька	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Черкаська	17	5,21	3	1,07	18	2,34	1	0,08	0	0	0	0
Чернівецька	50	13,10	4	1,02	66	13,44	0	0	0	0	0	0
Чернігівська	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
м. Київ	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
Всього	241	84,0664	86	30,10	382	54,83	191	31,22	0	0	0	0

 

Разом з тим, починаючи з 2013 року, значно активізувалася діяльність ромських громадських організацій та їх співпраця з державними органами влади.

Так, Ромська рада України, Міжнародна благодійна організація «Ромський жіночий фонд «Чіріклі», Міжнародна громадська організація ромів «КЕТАНЕ», Всеукраїнська спілка громадських організацій «Конгрес Ромен України», Одеський обласний ромський конгрес були активними партнерами у процесі розроблення Міністерством культури України проекту Плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року.

Результатом співпраці Міністерства культури України з Коаліцією ромських неурядових організацій України «Стратегія 2020» стало прийняття Кабінетом Міністрів України 25 листопада 2015 року постанови № 993 «Про утворення Міжвідомчої робочої групи з питань виконання плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року».

Утворення такого консультативно-дорадчого органу Кабінету Міністрів України було продиктовано не надто ефективно налагодженою роботою деяких органів виконавчої влади у напрямі забезпечення інтеграції представників ромської національності в українське суспільство.

Серед основних завдань Міжвідомчої робочої групи:

• забезпечення координації дій між органами виконавчої влади та громадськими організаціями ромів з питань інтеграції ромської національної меншини в українське суспільство;
• здійснення моніторингу виконання плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року;
• підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади з питань забезпечення інтеграції ромської національної меншини в українське суспільство.

Надзвичайно важливим фактом в утворенні Міжвідомчої робочої групи є те, що одним із заступників її голови має стати представник громадського об’єднання ромів.

Серед інших важливих проектів, реалізованих протягом 2015 року громадськими організаціями ромів у співпраці з державними органами влади, варто назвати такі.

8 квітня 2015 року у м. Києві відбулося відкриття «Ромського інформаційно-культурного та освітнього центру «Чіріклі» – спільного проекту Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва та Міжнародної благодійної організації «Ромський жіночий фонд «Чіріклі».

25 червня 2015 року були представлені результати громадського моніторингу виконання Плану заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року. Моніторинг був проведений у 6-ти областях України (Полтавська, Черкаська, Волинська, Закарпатська, Дніпропетровська, Одеська), до участі у його проведені були залучені 9 громадських об’єднань ромів.

25 вересня 2015 року відбулося відкриття ромського радіо «Chiriklo». За базовими характеристиками цей медіа-проект є недержавним, некомерційним, неполітичним медійним ресурсом. Його місією є поширення інформації про права людини та національних меншин зокрема, про державну політику щодо забезпечення інтеграції ромів в українське суспільство, а також інформування про різні заходи та ініціативи, сприяння у комунікації ромської спільноти.

24 листопада 2015 року Мінкультури у партнерстві з БДІПЛ ОБСЄ проведено круглий стіл на тему: «Посилення інституційних можливостей реалізації Стратегії захисту та інтеграції ромської національної меншини в українське суспільство на період до 2020 року».

СПИСОК ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН ІЗ МІЖНАРОДНИМ ТА ВСЕУКРАЇНСЬКИМ СТАТУСОМ

 

№ з/п	Назва
1.	Асоціація болгар України
2.	Асоціація болгарських національно-культурних товариств та організацій України
3.	Асоціація грузинських громад
4.	Асоціація грузин України «Іберієлі»
5.	Асоціація єврейських громадських організацій та общин України
6.	Асоціація корейців України
7.	Асоціація курдських громадських організацій «Мідія»
8.	Асамблея національностей України
9.	Асоціація національно-культурних об’єднань України
10.	Асоціація німців України
11.	Всеукраїнська асоціація кримських караїмів «Кримкарайлар»
12.	Всеукраїнська Асамблея болгар України
13.	Всеукраїнська громадська організація «Всеукраїнське суспільне об’єднання «ГЕОРГІЯ»
14.	Всеукраїнська громадська організація «Союз гагаузів України»
15.	Всеукраїнська громадська організація «Національний конгрес вірмен України»
16.	Всеукраїнська громадська організація «Центр об’єднання та захисту прав ромів»
17.	Всеукраїнська спілка громадських організацій «Конгрес Ромен України»
18.	Всеукраїнська громадська організація «Об’єднана діаспора азербайджанців України»
19.	Всеукраїнська громадська організація «Конгрес азербайджанців України»
20.	Всеукраїнська громадська організація «Діаспора чеченського народу»
21.	Всеукраїнський єврейський конгрес
22.	Всеукраїнська національно-культурна молдовська асоціація
23.	Всеукраїнське товариство російської культури «Русь»
24.	Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство   «Русское собрание»
25.	Всеукраїнське об’єднання «Німецька молодь в Україні»
26.	Всеукраїнська спілка білорусів України
27.	Всеукраїнська спілка громадських організацій «Громада литовців України»
28.	Всеукраїнський татарський культурний центр «Туган Тел»
29.	Всеукраїнське товариство російської культури «Русь»
30.	Всеукраїнське товариство месхетинських турок «ВАТАН»
31.	Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Спілка вірмен України»
32.	Рада національних спільнот України
33.	Рада німців України
34.	Демократична спілка угорців України
35.	Естонське земляцтво в Україні
36.	Єврейська рада України
37.	Єврейський форум України
38.	Конгрес національних громад України
39.	Міжнародна громадська організація «Інтернаціональний союз»
40.	Міжнародна громадська організації ромів «КЄТАНЄ»
41.	Міжнародна благодійна організація «Ромський жіночий фонд «Чіріклі»
42.	Міжнародна громадська організація «Український єврейський комітет»
43.	Міжнародне товариство німців «Відергебурт»
44.	Рада національних товариств України
45.	Рада німців України
46.	Спілка поляків України
47.	Чеська національна рада України
48.	Федерація грецьких товариств України
49.	Федерація польських організацій в Україні

 

Інформація щодо аудіо- та аудіовізуальної продукції мовами національних меншин

власного виробництва державних телерадіокомпаній у 2009-2012 роках

 

Назва державної телерадіокомпанії	Мова		Обсяг програм у годинах на рік та у відтоках від годин загального мовлення на рік
			2009	2010	2011	2012	2013	2014	2015
ТЕЛЕБАЧЕННЯ
Житомирська ОДТРК[29]	польська		(0,02%)	(0,02%)	12	46	46,1	–	–
	чеська		–	–	–	–	–	–	4,4 (0,5)
Запорізька ОДТРК	російська		–	–	–	–	–	31,5 (0,4%)	67,5 (0,9%)
Закарпатська ОДТРК	угорська		162 (33%)	162 (33%)	114,1	130	130 (1,5%)	89 (1%)	89,9 (1%)
	словацька		52 (10,6%)	52 (10,6)	53	98,2	98,2 (1,5%)	33,8 (0,4%)	60,8 (0,7%)
	німецька		69,2 (14,1%)	69,2 (14,1)	58,3	97,2	97,2 (1,11%)	35 (0,4%)	34,6 (0,4%)
	ромська		34,4 (7,1%)	34,4 (7,1%)	34,7	45	45 (0,51%)	17 (0,2%)	17,3 (0,2%)
	російська		52,1 (10,5%)	52,1 (10,5)	26	53,4	–	22,1 (0,3%)	22,1 (0,3%)
	румунська		86 (17,6%)	86 (17,6)	49,3	97,4	97,4 (1,11%)	60,5 (0,7%)	61 (0,7%)
ДТРК[30] «Крим»	російська		–	–	876,67	1214	–	–	–
	кримсько­татарська		57,32 (7,9%)	57,32 (7,9%)	173,08	303	303 (4,58%)	–	–
	болгарська		2,44 (0,37%)	2,44 (0,37)	13	22,5	22,5 (0,34%)	–	–
	вірменська		3,04 (0,42%)	3,04 (0,42)	13	22,5	22,5 (0,34%)	–	–
	грецька		3,18 (0,45%)	3,18 (0,45)	13	45	45 (0,68%)	–	–
	німецька		2,29 (0,34%)	2,29 (0,34)	13	22,5	22,5 (0,34%)	–	–
Луганська ОДТРК	російська		(10%)	(10%)	–	–	–	–	–
Одеська ОДТРК	молдовська		210 (4%)	210 (4%)	52	45,6	45,06 (0,78%)	26,5 (0,3%)	25 (0,3%)
	болгарська		210 (4%)	210 (4%)	52	45,6	45,06 (0,78%)	26 (0,3%)	26 (0,3%)
	гагаузька		158 (3%)	158 (3%)	52	22,53	22,53 (0,51%)	26 (0,3%)	26 (0,3%)
	російська		473 (9%)	473 (9%)	–	–	–	–	146 (1,7%)
Севастопольська РДТРК[31]	російська		(22,37%)	(22,37)	483,16	1002,2	–	125	–
	кримськотатарська		(3,35%)	(3,35)	95,31	кримськота­тарська, грецька, німецька, молдовська, білоруська, болгарська, вірменська, естонська, мордовська мови 135,2	41,9 (0,47%)	–	–
Харківська ОДТРК	російська		–	–	12	–	–	–	–
Херсонська  ОДТРК	російська		–	–	11	11	–	10,2 (0,1%)	10,2 (0,1%)
Чернівецька ОДТРК	румунська		728 (45,5%)	728 (45,5%)	268	122,1	122,1 (1,39%)	78,9 (0,9%)	90,1 (1%)
ДТРК «УТР»	російська		(4%)	(4%)	229,7	87	–	109,8 (1,3%)	–
НРКУ[32]	російська		–	–	–	–	–	10,6 (0,1%)	–
РАДІОМОВЛЕННЯ
Житомирська ОДТРК		польська	(5%)	(5%)	6	6	6	3	4,4 (0,5%)
		чеська	(5%)	(5%)	12	6	6	3	4,4 (0,5%)
Закарпатська ОДТРК		угорська	УР: 83,12 (54,4%)	УР: 83,12 (54,4%)	133,5	137,6	137,6 (11,47%)	137,3 (1,6%)	137,8 (1,6%)
		словацька	УР:21,12 (13,9%) ФМ: 50,16 (28,6%)	УР:21,12 (13,9%) ФМ: 50,16 (28,6%)	45,9	46,8	46,8 (5,69%)	47,2 (0,5%)	46,8 (0,5%)
		німецька	ФМ: 25,08 (14,3%)	ФМ: 25,08 (14,3%)	25,1	25,2	25,2 (0,29%)	25,1 (0,3%)	25,1 (0,3%)
		ромська	ФМ: 8,4 (4,9%)	ФМ: 8,4 (4,9%)	25,1	8,4	8,4% (0,1%)	16,6 (0,2%)	8,4 (0,1%)
		румунська	УР: 48,32 (31,7%) ФМ: 50,16 (28,6%)	УР: 48,32 (31,7%) ФМ: 50,16 (28,6%)	106,6	107,2	107,2 (0,67%)	95,1 (1,1%)	106,8 (1,2%)
		російська	25,08 (14,3%)	25,08 (14,3%)	–	–	–	16,6 (0,2%)	8,4 (0,1%)
ДТРК «Крим»		російська	–	–	315,12	1744,3	–	–	–
		кримськотатарська	(УР-1: 7,9%) (УР-2: 9,7%)	(УР-1: 7,9%) (УР-2: 9,7%)	186	247,15	247,15 (19,81%)	–	–
		болгарська	(УР-1: 1,6%) (УР-2: 3,8%)	(УР-1: 1,6%) (УР-2: 3,8%)	54	62,1	62,1 (3,72%)	–	–
		вірменська	(УР-1: 1,6%) (УР-2: 3,8%)	(УР-1: 1,6%) (УР-2: 3,8%)	54	61,45	61,45 (3,65%)	–	–
		грецька	(УР-1: 1,6%) (УР-2: 3,8%)	(УР-1: 1,6%) (УР-2: 3,8%)	54	62,1	62,1 (3,7%)	–	–
		німецька	(УР-1: 0,34%) (УР-2: 3,8%)	(УР-1: 0,34%) (УР-2: 3,8%)	54	72,25	72,25 (3,65%)	–	–
Одеська ОДТРК		молдовська	–	–	24	48	48 (4,4%)	23 (0,3%)	23,5 (0,3%)
		болгарська	–	–	38	24	24 (2%)	26 (0,3%)	26 (0,3%)
		гагаузька	–	–	38	48	48 (4%)	32 (0,4%)	38 (0,4%)
		російська	–	–	6	–	–	13 (0,1%)	13 (0,1%)
Севастопольська РДТРК		російська	(44,12%)	(44,12%)	308,25	343,6	–	–	–
		кримськотатарська	(0,84%)	(0,84%)	–	12	–	–	–
		вірменська	(0,84%)	(0,84%)	–	6	–	–	–
		грецька	(0,84%)	(0,84%)	–	6	–	–	–
		єврейська	(0,84%)	(0,84%)	–	6	–	–	–
		білоруська	(0,84%)	(0,84%)	–	6	–	–	–
		азербайджанська	(0,84%)	(0,84%)	–	6	–	–	–
		башкіротатарська	(0,84%)	(0,84%)	–	–	–	–	–
Чернівецька ОДТРК		румунська	156 (20%)	156 (20%)	422,6	292	292 (5,2%)	242,7 (7,8%)	156 (7,8%)
НРКУ		німецька	3 (0,8%)	3 (0,8%)	954,94	1098	–	1095 (12,5%)	729,6 (8,3%)
		румунська	1,5 (0,3%)	1,5 (0,3%)	771,48	882	–	881 (10,1%)	757,6 (8,6%)

 

 

Відомості про випуск підручників

мовами національних меншин у 2009-2015 роках

 

Мова	2009		2010		2011		2012		2013		2014		2015
	Кількість назв	Кількість примірників	Кількість назв	Кількість примірників	Кількість назв	Кількість примірників	Кількість назв	Кількість примірників	Кількість назв	Кількість примірників	Кількість назв	Кількість примірників	Кількість назв	Кількість примірників
болгарська	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	2	755
гагаузька	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	–	1	57
кримськотатарська	10	14613	9	6103	8	5504	4	3191	17	12828	–	–	4	1200
молдовська	3	2279	4	2108	–	–	10	3846	15	5657	12	5479	21	3657
польська	10	2681	8	1304	8	1088	12	5066	11	2806	16	12489	14	5065
російська	25	1346913	16	1472637	34	865746	40	1990730	30	1745483	21	983059	50	532111
румунська	11	38266	10	30650	11	18801	14	25593	15	30324	10	19043	25	16026
угорська	11	18850	10	17350	9	9900	13	22980	16	28910	9	15192	23	19165
Всього	70	1423602	57	1530152	70	901039	93	2051406	104	1826008	68	1035262	140	578036

Мережа релігійних організацій в Україні (за конфесіями)

(станом на 1 січня 2016 року)

 

№	Назва релігійної організації	Кількість релігійних організацій																Школи			Кількість
		ВСЬОГО	в тому числі
			Центри	Управління	Громади				Монастирі		Братства	Місії	Духовні навчальні заклади								Священо-служителі		Періодичні видання
					всього	зареєстровані		незареєстровані	всього	в них ченців			всього	у тому числі		слухачі		всього	у тому числі				всього	у тому числі
						діючі	недіючі							вищі ДНЗ	середні ДНЗ	денна форма навчання	заочна форма навчання		загальноосвітні	недільні	всього	з них іноземців		друковані	аудіовізуальні (радіо і телебачення)	електронні
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	25	27
ХРИСТИЯНСТВО
Православні релігійні організації
1.	Українська православна церква	12660	1	52	12334	12167	94	73	207	4847	31	16	19	8	11	2065	2796	3707	1	3706	10169	16	129	90	7	38
2.	Українська православна церква – Київський патріархат	5074	1	34	4921	4658	196	67	63	211	12	25	18	8	10	506	724	1174	0	1174	3332	2	50	30	5	16
3.	Українська автокефальна православна церква	1231	1	13	1188	1125	38	25	13	19	2	7	7	3	4	43	57	269	0	269	723	0	12	8	0	4
4.	Українська автокефальна православна церква (оновлена)	30	0	1	29	27	2	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	7	0	7	19	0	0	0	0	0
5.	Руська православна церква закордонна	36	1	2	30	30	0	0	2	25	0	0	1	1	0	30	0	8	0	8	35	4	1	1	0	0
6.	Руська православна старообрядницька церква (Білокриницька згода)	57	1	0	54	46	1	7	2	3	0	0	0	0	0	0	0	8	0	8	35	1	0	0	0	0
7.	Руська старообрядницька церква (Безпопівська згода)	14	0	0	14	12	0	2	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	3	7	0	0	0	0	0
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	25	27
8.	Руська древлєправославна церква (Новозибківська згода)	5	0	0	5	4	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	3	0	0	0	0	0
9.	Релігійні організації істинно-православної церкви	39	0	1	37	31	4	2	0	0	0	1	0	0	0	0	0	5	0	5	32	2	0	0	0	0
10.	Незалежні православні громади	64	0	0	64	52	4	8	0	0	0	0	0	0	0	0	0	12	0	12	52	3	4	4	0	0
ВСЬОГО		19210	5	103	18676	18152	340	184	287	5105	45	49	45	20	25	2644	3577	5194	1	5193	14407	28	196	133	12	58
Католицькі релігійні організації
11.	Українська греко-католицька церква	3534	1	22	3366	3272	39	55	102	1042	1	26	16	10	6	1814	223	1896	3	1893	2714	20	43	23	6	14
12.	Мукачівська єпархія греко-католицької церкви	457	0	2	433	433	0	0	20	117	1	0	1	1	0	82	0	137	0	137	328	12	2	1	0	1
13.	Римсько-католицька церква в Україні	1114	1	18	933	905	16	12	106	637	6	40	10	8	2	406	25	362	0	362	580	313	18	9	0	10
14.	Вірменська католицька церква в Україні	1	0	0	1	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	1	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		5106	2	42	4733	4611	55	67	228	1796	8	66	27	19	8	2302	248	2396	3	2393	3623	345	63	33	6	25
Протестантські релігійні організації
Релігійні організації баптистів
15.	Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів	2699	1	25	2532	2487	28	17	8	0	3	91	39	25	14	761	5743	1263	0	1263	2856	36	23	14	0	9
16.	Релігійні організації міжнародної Ради церков євангельських християн-баптистів	45	0	0	45	8	0	37	0	0	0	0	0	0	0	0	0	11	0	11	32	0	0	0	0	0
17.	Братство незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів України	26	0	1	21	16	5	0	0	0	0	3	1	1	0	0	0	4	0	4	18	2	1	0	0	1
18.	Інші баптистські релігійні організації	273	2	1	255	225	6	24	1	0	0	8	6	5	1	0	132	107	0	107	256	19	0	0	0	0
ВСЬОГО		3043	3	27	2853	2736	39	78	9	0	3	102	46	31	15	761	5875	1385	0	1385	3162	57	24	14	0	10

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	25	27
Релігійні організації євангельських християн
19.	Асоціація місіонерських церков євангельських християн України	22	1	1	16	16	0	0	0	0	0	4	0	0	0	0	0	9	0	9	20	0	0	0	0	0
20.	Об’єднання біблійних місіонерських церков України	1	0	0	1	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	1	0	0	0	0	0
21.	Собор незалежних євангельських церков України	10	1	0	7	7	0	0	0	0	0	0	2	0	2	0	30	1	0	1	9	2	1	1	0	0
22.	Інші релігійні організації євангельських християн	354	4	7	325	305	14	6	0	0	1	10	7	6	1	310	235	77	0	77	288	9	2	2	0	0
ВСЬОГО		387	6	8	349	329	14	6	0	0	1	14	9	6	3	310	265	88	0	88	318	11	3	3	0	0
Релігійні організації християн віри євангельської
23.	Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятидесятників	1706	1	26	1605	1525	11	69	0	0	2	54	18	12	6	715	718	1009	0	1009	2191	8	32	22	4	6
24.	Релігійні організації Союзу церкви божої України	86	1	2	82	79	0	3	0	0	0	1	0	0	0	0	0	45	0	45	76	0	5	3	0	2
25.	Релігійні організації центру божої церкви християн віри євангельської в Україні (в пророцтвах)	142	1	11	123	88	1	34	0	0	0	6	1	1	0	0	25	53	0	53	199	0	2	1	1	0
26.	Собор церков України християн віри євангельської «Відкрита Біблія»	11	1	0	9	9	0	0	0	0	1	0	0	0	0	0	0	1	0	1	10	0	0	0	0	0
27.	Союз вільних церков християн євангельської віри України	133	1	6	111	105	1	5	0	0	1	10	4	2	2	115	100	55	0	55	130	1	7	6	0	1
28.	Інші релігійні організації християн віри євангельської	737	11	11	694	556	2	136	0	0	1	13	7	4	3	172	285	210	0	210	735	23	14	10	0	2
ВСЬОГО		2815	16	56	2624	2362	15	247	0	0	5	84	30	19	11	1002	1128	1373	0	1373	3341	32	60	42	5	11
Релігійні організації адвентистів
29.	Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня	1054	1	9	1036	979	5	52	0	0	1	3	4	4	0	82	205	712	2	710	971	4	18	13	2	3
30.	Церква адвентистів сьомого дня реформаційного руху в Україні	41	1	0	40	24	0	16	0	0	0	0	0	0	0	0	0	15	0	15	45	0	3	3	0	0

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27
31.	Інші релігійні організації адвентистів	7	0	0	6	5	0	1	1	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	2	4	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		1102	2	9	1082	1008	5	69	1	0	1	3	4	4	0	82	205	729	2	727	1020	4	21	16	2	3
Релігійні організації  лютеран
32.	Німецька євангелічно-лютеранська церква в Україні	31	0	1	30	30	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	17	0	17	28	9	1	1	0	0
33.	Українська лютеранська церква	34	1	0	31	28	3	0	0	0	0	1	1	0	1	0	0	13	0	13	25	0	1	1	0	0
34.	Інші лютеранські релігійні організації	20	1	0	18	15	1	2	0	0	0	0	1	1	0	0	0	3	0	3	10	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		85	2	1	79	73	4	2	0	0	0	1	2	1	1	0	0	33	0	33	63	9	2	2	0	0
Релігійні організації реформатів
35.	Закарпатська реформатська церква	118	1	3	114	114	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	113	0	113	78	6	1	1	0	0
36.	Українська євангелічно-реформатська церква	5	0	0	5	5	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	3	3	0	0	0	0	0
37.	Інші релігійні організації реформатів	9	0	0	9	8	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	5	0	5	7	1	0	0	0	0
ВСЬОГО		132	1	3	128	127	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	121	0	121	88	7	1	1	0	0
Релігійні організації харизматичного типу
38.	Об’єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)	336	1	4	322	311	5	6	0	0	1	6	2	1	1	0	0	88	0	88	307	3	9	8	0	1
39.	Українська християнська євангельська церква	170	1	8	153	132	21	0	0	0	0	5	3	3	0	105	30	34	0	34	143	1	13	12	0	1
40.	Релігійні організації церкви живого Бога	55	0	1	54	54	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	35	0	35	48	7	1	1	0	0
41.	Духовний центр «Нове покоління» християнських церков України	59	2	0	56	47	0	9	0	0	0	1	0	0	0	0	0	14	0	14	59	0	1	1	0	0

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27
42.	Духовний центр «Відродження»	24	3	0	17	16	0	1	0	0	4	0	0	0	0	0	0	10	0	10	48	0	4	2	0	2
43.	Інші релігійні організації харизматичного типу	770	12	7	735	707	18	10	0	0	3	5	8	4	4	562	35	203	0	203	734	7	30	18	3	9
ВСЬОГО		1414	19	20	1337	1267	44	26	0	0	8	17	13	8	5	667	65	384	0	384	1339	18	58	42	3	13
Інші релігійні організації протестантів (протестантського походження)
44.	Новоапостольська церква в Україні	58	1	0	57	48	2	7	0	0	0	0	0	0	0	0	0	20	0	20	70	4	0	0	0	0
45.	Релігійні організації церкви Христа	126	2	0	117	103	14	0	0	0	0	4	3	3	0	18	10	15	0	15	88	1	5	4	0	1
46.	Релігійні організації "Армії Спасіння" в Україні	11	1	0	10	10	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	3	11	0	0	0	0	0
47.	Релігійні організації Англіканської церкви	2	0	0	2	1	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
48.	Релігійні організації пресвітеріан	68	3	1	62	58	2	2	0	0	0	0	2	2	0	30	63	21	0	21	81	28	0	0	0	0
49.	Релігійні організації менонітів	7	0	0	7	6	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	5	0	5	6	1	0	0	0	0
50.	Релігійні організації назарян	26	1	0	25	18	2	5	0	0	0	0	0	0	0	0	0	8	0	8	17	0	0	0	0	0
51.	Релігійні організації молокан	4	0	0	4	3	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	3	3	0	0	0	0	0
52.	Релігійне організації об’єднаної методистської церкви України	8	1	0	7	7	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	8	0	0	0	0	0
53.	Релігійні оргнізації християн суботнього дня	6	0	0	6	5	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	6	0	6	7	0	0	0	0	0
54.	Релігійні організації Свідків Єгови	929	1	0	928	570	0	358	0	0	0	0	0	0	0	0	0	167	0	167	2982	45	0	0	0	0
55.	Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони)	44	0	0	44	36	6	2	0	0	0	0	0	0	0	0	0	23	0	23	420	110	1	0	0	1

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27
56.	Окремі протестантські релігійні організації	91	2	1	78	75	3	0	0	0	1	8	1	1	0	0	45	17	0	17	83	25	0	0	0	0
ВСЬОГО		1380	12	2	1347	940	31	376	0	0	1	12	6	6	0	48	118	288	0	288	3776	214	6	4	0	2
ІСЛАМ
57.	Духовне управління мусульман України	113	1	0	111	110	1	0	0	0	0	0	1	1	0	74	0	40	0	40	76	6	4	4	0	0
58.	Духовне управління мусульман України «УММА»	19	1	0	18	18	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	20	0	1	0	0	1
59.	Духовне управління мусульман Криму	4	0	0	4	4	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	4	0	4	5	0	0	0	0	0
60.	Духовний центр мусульман України	20	1	1	17	17	0	0	0	0	0	0	1	1	0	0	0	16	0	16	24	1	0	0	0	0
61.	Духовний центр мусульман Криму	2	0	0	2	2	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	2	0	0	0	0
62.	Релігійне управління незалежних мусульманських організацій України «Київський Муфтіят»	3	1	0	1	1	0	0	0	0	0	0	1	1	0	22	0	0	0	0	3	0	0	0	0	0
63.	Незалежні громади мусульман	69	0	1	68	67	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	14	0	14	50	3	3	2	0	1
64.	Шиїтські релігійні громади	8	0	0	8	8	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		238	4	2	229	227	2	0	0	0	0	0	3	3	0	96	0	74	0	74	180	12	8	6	0	2
ІУДАЇЗМ
65.	Об’єднання іудейських релігійних організацій України	75	1	0	70	65	4	1	0	0	0	2	2	2	0	25	0	10	0	10	47	7	2	2	0	0
66.	Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних організацій	13	1	1	10	10	0	0	0	0	0	0	1	1	0	20	0	8	0	8	7	2	2	2	0	0
67.	Релігійні організації прогресивного іудаїзму	44	1	2	41	35	6	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	8	0	8	21	2	0	0	0	1

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27
68.	Об’єднання хасидів Хабад Любавич  іудейських релігійних організацій України	125	1	9	108	95	12	1	0	0	1	2	4	3	1	108	120	29	2	27	78	32	21	17	1	3
69.	Інші іудейські релігійні організації	43	0	0	42	39	3	0	0	0	0	1	0	0	0	0	0	5	0	5	20	4	2	2	0	0
ВСЬОГО		300	4	12	271	244	25	2	0	0	1	5	7	6	1	153	120	60	2	58	173	47	27	23	1	4
БУДДИЗМ
70.	Духовне управління буддистів України	18	1	0	16	16	0	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	11	0	2	1	0	1
71.	Релігійний центр Українського об’єднання буддистів школи Карма Каг’ю	10	1	0	9	9	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	7	0	0	0	0	0
72.	Інші релігійні організації буддистів	33	0	0	33	33	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	3	24	2	0	0	0	0
ВСЬОГО		61	2	0	58	58	0	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	3	42	2	2	1	0	1
Релігійні організації караїмів
73.	Релігійні організації караїмів	4	0	0	4	4	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		4	0	0	4	4	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	0	0	0	0
ВІРМЕНСЬКІ РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
74.	Українська єпархія Вірменської апостольської церкви	26	1	0	25	24	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	5	0	5	19	9	0	0	0	0
ВСЬОГО		26	1	0	25	24	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	5	0	5	19	9	0	0	0	0
ІНШІ ЕТНОКОНФЕСІЙНІ РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
75.	Релігійні організації святої апостольської асирійської церкви сходу	4	0	0	4	4	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	1	0	0	0	0	0
76.	Релігійні організації даосизму	2	0	0	2	2	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
77.	Релігійні організації корейської християнської методистської церкви	1	0	0	1	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	0	0	0	0
78.	Окремі етно-конфесійні релігійні організації	2	0	0	2	2	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27
ВСЬОГО		9	0	0	9	9	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	2	0	0	0	0	0
НОВІ РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
Нові релігійні організації православного походження
79.	Православна церква Божої Матері "Державна»	4	0	0	4	4	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	6	6	0	0	0	0
80.	Релігійні організації церкви Преображенної Божої Матері (Богородична церква)	2	0	0	2	1	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		6	0	0	6	5	0	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	7	6	0	0	0	0
Нові релігійні організації іудейського походження
81.	Релігійні організації месіанського іудаїзму	37	0	1	35	34	1	0	0	0	0	1	0	0	0	0	0	7	0	7	35	0	0	0	0	0
82.	Релігійні організації іудео-християн	10	0	0	8	6	2	0	0	0	0	2	0	0	0	0	0	3	0	3	6	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		47	0	1	43	40	3	0	0	0	0	3	0	0	0	0	0	10	0	10	41	0	0	0	0	0
Нові релігійні організації язичницького спрямування
83.	Релігійні організації Рідної української національної віри	73	1	0	72	69	3	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	5	0	5	52	0	3	3	0	0
84.	Духовний центр родового вогнища Рідної православної віри	24	2	0	21	21	0	0	0	0	0	0	1	1	0	0	61	4	0	4	17	0	3	1	0	2
85.	Релігійний центр об’єднання релігійних громад рідновірів України	8	1	0	6	6	0	0	0	0	0	0	1	1	0	0	0	2	0	2	6	0	1	1	0	0
86.	Релігійні організації церкви українських язичників	8	1	0	7	7	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	7	0	0	0	0	0
87.	Інші релігійні організації язичників	37	0	1	32	31	0	1	0	0	2	1	1	1	0	0	0	3	0	3	24	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		150	5	1	138	134	3	1	0	0	2	1	3	3	0	0	61	15	0	15	106	0	7	5	0	2
Нові релігійні організації орієнталістського походження
88.	Релігійні організації Товариства Свідомості Крішни	51	1	5	42	37	0	5	0	0	0	0	3	3	0	130	5	7	0	7	43	3	4	2	0	2
89.	Релігійні організації прихильників Шрі Чінмоя	3	0	0	3	0	0	3	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	0	0	0	0
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26	27
90.	Релігійні організації Всесвітньої чистої релігії (Сахаджа-йога)	17	0	0	17	7	3	7	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	2	6	0	0	0	0	0
91.	Релігійні організації Руху Махаріші (трансцендентальна медитація)	2	0	0	2	0	0	2	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	0	0	0	0
92.	Інші нові релігійні організації орієнталістського походження	21	0	0	21	17	0	4	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	15	0	0	0	0	0
ВСЬОГО		94	1	5	85	61	3	21	0	0	0	0	3	3	0	130	5	9	0	9	69	3	4	2	0	2
Інші нові релігійні організації
93.	Релігійні організації віри Багаї	12	1	0	11	10	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	2	7	0	0	0	0	0
94.	Релігійні організації церкви Останнього заповіту	6	0	0	6	5	1	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	2	0	0	0	0	0
95.	Релігійні організації Вселенської церкви великого білого братства (ЮСМАЛОС)	3	0	0	3	0	0	3	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	0	0	0	0
96	Релігійні організації напрямку «Наука Розуму»	6	0	0	6	1	1	4	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	0	0	0	0
97.	Релігійні організації церкви Саєнтологія	3	0	0	3	0	0	3	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	0	0	0	0
98.	Окремі нові релігійні організації	80	0	0	78	70	1	7	0	0	0	2	0	0	0	0	0	8	0	8	58	0	2	2	0	0
ВСЬОГО		110	1	0	107	86	4	17	0	0	0	2	0	0	0	0	0	11	0	11	73	0	2	2	0	0
РАЗОМ		35719	86	292	34183	32497	588	1098	526	6901	75	359	198	129	69	8195	11667	12179	8	12171	31851	804	484	329	29	133

 

 

Мережа релігійних організацій в Україні (по областях)

(станом на 1 січня 2016 року)

 

Адміністративно-територіальна одиниця	Кількість релігійних організацій																Школи			Кількість
	ВСЬОГО	в тому числі
		Центри	Управління	Громади				Монастирі		Братства	Місії	Духовні навчальні заклади								Священо-служителі		Періодичні видання
				всього	зареєстровані		незареєстровані	всього	в них ченців			всього	у тому числі		слухачі		всього	у тому числі				всього	у тому числі
					діючі	недіючі							вищі ДНЗ	середні ДНЗ	денна форма навчання	заочна форма навчання		загальноосвітні	недільні	всього	з них іноземців		друковані	аудіовізуальні (радіо і телебачення)	електронні
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26
Вінницька	2150	–	15	2092	1859	4	229	26	209	5	7	5	4	1	16	260	639	3	636	1392	25	4	3	–	1
Волинська	1620	3	7	1573	1460	101	12	19	220	3	7	8	1	7	340	565	1021	–	1021	1601	13	26	6	9	12
Дніпропетровська	1402	5	12	1350	1350	–	–	12	142	3	12	8	4	4	855	84	–	–	–	1292	20	47	24	5	18
Донецька	1808	6	16	1737	1615	122	–	11	372	1	26	11	11	–	33	45	271	–	271	1413	4	66	38	1	27
Житомирська	1502	1	7	1443	1443	–	–	28	310	4	12	7	–	7	154	20	382	–	382	949	48	9	7	–	–
Закарпатська	1938	3	14	1837	1715	7	115	61	486	8	9	6	2	4	458	–	1055	–	1055	1998	51	19	14	–	5
Запорізька	1082	1	10	1043	969	27	47	14	153		10	4	–	4	175	20	472	–	472	1011	25	24	14	–	10
Івано-Франківська	1414	1	10	1331	1134	14	183	35	136	10	16	11	6	5	301	90	248	1	247	1399	32	43	16	12	15
Київська	1831	2	7	1773	1773	–	–	22	113	2	16	9	6	3	161	525	859	–	859	1604	46	8	8	–	–

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12		13		14		15		16		17		18		19		20		21		22		23		24		25		26
Кіровоградська	766	1	7	751	648	51	52	4	22	–	3		–		–		–		–		–		169		1		168		591		8		16		5		1		10
Луганська	837	–	11	809	772	30	7	6	63	–	6		5		2		3		25		116		366		–		366		1183		1		24		17		–		7
Львівська	3107	5	24	2963	2909	37	17	67	795	2	27		19		13		6		1522		1071		1950		3		1947		2929		112		24		24		–		–
Миколаївська	760	–	10	739	721	3	15	4	19	–	7		–		–		–		–		–		358		–		358		535		14		11		7		–		4
Одеська	1340	3	17	1266	1262	–	4	21	549	2	20		11		11		–		652		245		307		–		307		1088		48		10		10		–		–
Полтавська	1150	–	11	1125	1125	–	–	6	76	1	4		3		3		–		110		557		333		–		333		887		7		19		19		–		–
Рівненська	1581	–	7	1528	1509	5	14	21	482	1	18		6		4		2		524		2337		775		–		775		1560		20		19		14		–		5
Сумська	859	–	6	833	832	–	1	15	80	–	3		2		1		1		–		20		–		–		–		634		25		–		1		–		7
Тернопільська	1817	–	13	1745	1745	–	–	42	514	1	5		11		–		11		535		205		495		–		495		1393		5		6		2		–		4
Харківська	959	–	13	918	779	–	139	10	58	2	8		8		3		5		207		268		347		–		347		2107		38		8		6		–		2
Херсонська	933	–	9	910	909	1	–	7	33	1	5		1		1		–		10		400		393		–		393		607		4		9		8		1		–
Хмельницька	1940	1	12	1874	1874	–	–	25	257	6	15		7		5		2		201		157		474		–		474		1051		75		20		14		–		6
Черкаська	1392	–	10	1365	1305	–	60	7	229	1	8		1		1				–		450		306		–		306		770		3		12		12		–		–
Чернівецька	1324	1	11	1276	1043	115	118	21	413	–	7		8		7		1		–		897		557		–		557		1685		22		2		2		–		–
Чернігівська	992	–	8	963	852	66	45	14	182	1	3		3		–		3		42		44		167		–		167		760		9		12		12		–		–
м. Київ	1215	53	25	939	894	5	40	28	988	21	105		44		44				1874		3291		235		–		235		1412		149		46		46		–		–
РАЗОМ	35719	86	292	34183	32497	588	1098	526	6901	75		359		198		129		69		8195		11667		12179		8		12171		31851		804		484		329		29		133

Забезпеченість церков і релігійних організацій України

культовими будівлями та приміщеннями, пристосованими під молитовні (за конфесіями)

(станом на 1 січня 2016 року)

 

Назва церков та релігійних організацій	Разом	Кількість культових споруд								Кількість приміщень, пристосованих під молитовні				Кількість релігійних організацій	Забезпеченість р. о. культовими будівлями та приміщеннями, у %
		Всього	у власності релігійних організацій				у користуванні релігійних організацій			Всього	є власністю релігійних організацій	орендовані	інші приміщення
			всього	повернуті	з них пам'ятки архітектури	збудовані	передані	з них почергове	з них пам'ятки архітектури
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Українська православна церква	11296	7667	5611	2365	706	3246	2056	25	1042	3629	2549	937	143	12660	89,2
Українська православна церква – Київський патріархат	3676	2260	1522	489	244	1033	738	27	311	1416	675	681	60	5074	72,4
Українська автокефальна православна церква	871	687	391	180	64	211	296	11	119	184	81	103	0	1231	70,8
Українська автокефальна православна церква (оновлена)	20	5	5	2	2	3	0	0	0	15	5	8	2	30	66,7
Руська православна церква закордонна	19	4	2	0	0	2	2	0	0	15	7	2	6	36	52,8

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Руська православна старообрядницька церква (Білокриницька згода)	54	42	15	8	5	7	27	0	9	12	11	0	1	57	94,7
Руська старообрядницька церква (Безпопівська згода)	13	5	4	4	0	0	1	0	0	8	5	2	1	14	92,9
Руська древлєправославна церква (Новозибківська згода)	4	1	1	1	0	0	0	0	0	3	2	1	0	5	80,0
Релігійні організації істинно-православної церкви	26	2	1	0	0	1	1	0	1	24	13	8	3	39	66,7
Незалежні православні громади	41	15	15	3	1	12	0	0	0	26	8	13	5	64	64,1
Українська греко-католицька церква	3265	2971	2629	1887	1031	742	342	220	140	294	139	144	11	3534	92,4
Мукачівська єпархія греко-католицької церкви	351	336	300	104	5	196	36	30	0	15	0	15	0	457	76,8
Римсько-католицька церква в Україні	889	712	512	313	122	199	200	18	91	177	97	51	29	1114	79,8
Вірменська католицька церква в Україні	1	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	0	1	1	100,0
Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів	2037	961	906	233	3	673	55	0	6	1076	680	388	8	2699	75,5
Релігійні організації міжнародної Ради церков євангельських християн-баптистів	10	4	4	0	0	4	0	0	0	6	1	1	4	45	22,2
Братство незалежних церков і місій євангельських християн-баптистів України	20	3	3	0	0	3	0	0	0	17	7	7	3	26	76,9
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Інші баптистські релігійні організації	168	35	33	3	0	30	2	0	0	133	28	82	23	273	61,5
Асоціація місіонерських церков євангельських християн України	12	1	1	0	0	1	0	0	0	11	3	7	1	22	54,5
Об’єднання біблійних місіонерських церков України	1	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	0	1	100,0
Собор незалежних євангельських церков України	7	0	0	0	0	0	0	0	0	7	0	1	6	10	70,0
Інші релігійні організації євангельських християн	238	25	24	10	0	14	1	0	0	213	46	147	20	354	67,2
Всеукраїнський союз церков християн віри євангельської-п’ятидесятників	1340	641	624	83	1	541	17	0	2	699	371	302	26	1706	78,5
Релігійні організації Союзу церкви божої України	61	3	3	1	0	2	0	0	0	58	13	43	2	86	70,9
Релігійні організації центру божої церкви християн віри євангельської в Україні (в пророцтвах)	121	2	2	1	0	1	0	0	0	119	32	50	37	144	84,0
Собор церков України християн віри євангельської «Відкрита Біблія»	5	0	0	0	0	0	0	0	0	5	0	5	0	11	45,5
Союз вільних церков християн євангельської віри України	102	24	22	0	0	22	2	0	0	78	22	53	3	133	76,7
Інші релігійні організації християн віри євангельської	489	61	54	6	0	48	7	0	0	428	120	230	78	737	66,4
Українська уніонна конференція церкви адвентистів сьомого дня	894	318	296	40	0	256	22	0	1	576	272	259	45	1054	84,8

 

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Церква адвентистів сьомого дня реформаційного руху в Україні	33	11	10	0	0	10	1	0	0	22	5	5	12	42	78,6
Інші релігійні організації адвентистів	5	0	0	0	0	0	0	0	0	5	1	2	2	6	83,3
Німецька євангелічно-лютеранська церква в Україні	28	10	5	3	0	2	5	0	4	18	6	9	3	31	90,3
Українська лютеранська церква	24	6	4	3	0	1	2	0	0	18	1	14	3	33	72,7
Інші лютеранські релігійні організації	13	3	2	0	0	2	1	0	0	10	1	9	0	20	65,0
Закарпатська реформатська церква	108	108	108	90	10	18	0	1	0	0	0	0	0	118	91,5
Українська євангелічно-реформатська церква	3	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	3	0	5	60,0
Інші релігійні організації реформатів	7	0	0	0	0	0	0	0	0	7	1	5	1	9	77,8
Об’єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного євангелія)	232	8	7	3	0	4	1	0	0	224	51	150	23	336	69,0
Українська християнська євангельська церква	152	2	2	0	0	2	0	0	0	150	13	130	7	170	89,4
Релігійні організації церкви живого Бога	44	18	18	0	0	18	0	0	0	26	2	23	1	55	80,0
Духовний центр «Нове покоління» християнських церков України	53	0	0	0	0	0	0	0	0	53	6	29	18	59	89,8
Духовний центр «Відродження»	19	3	3	0	0	3	0	0	0	16	7	7	2	24	79,2
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Інші релігійні організації харизматичного типу	473	14	7	1	0	6	7	0	0	459	53	385	21	770	61,4
Новоапостольська церква в Україні	40	10	9	1	0	8	1	0	0	30	3	19	8	58	69,0
Релігійні організації церкви Христа	110	1	1	0	0	1	0	0	0	109	10	43	56	126	87,3
Релігійні організації “Армії Спасіння” в Україні	8	0	0	0	0	0	0	0	0	8	2	5	1	11	72,7
Релігійні організації Англіканської церкви	1	0	0	0	0	0	0	0	0	1	1	0	0	2	50,0
Релігійні організації пресвітеріан	36	3	3	0	0	3	0	0	1	33	8	23	2	68	52,9
Релігійні організації менонітів	5	0	0	0	0	0	0	0	0	5	1	3	1	7	71,4
Релігійні організації назарян	17	0	0	0	0	0	0	0	0	17	6	4	7	26	65,4
Релігійні організації молокан	3	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	0	3	4	75,0
Релігійні організації об’єднаної методистської церкви України	6	0	0	0	0	0	0	0	0	6	0	4	2	8	75,0
Релігійні організації християн суботнього дня	5	4	4	0	0	4	0	0	0	1	0	1	0	6	83,3
Релігійні організації Свідків Єгови	658	298	296	22	0	274	2	0	0	360	53	211	96	929	70,8
Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони)	35	17	17	2	0	15	0	0	0	18	7	10	1	44	79,5
Окремі протестантські релігійні організації	34	0	0	0	0	0	0	0	0	34	3	20	11	91	37,4
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Духовне управління мусульман України	50	10	10	3	0	7	0	0	0	40	22	13	5	106	47,2
Духовне управління мусульман України «УММА»	18	0	0	0	0	0	0	0	0	18	7	11	0	19	94,7
Духовне управління мусульман Криму	4	1	1	0	0	1	0	0	0	3	2	0	1	4	100,0
Духовний центр мусульман України	23	5	5	1	0	4	0	0	0	18	12	6	0	27	85,2
Духовний центр мусульман Криму	1	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	0	2	50,0
Релігійне управління незалежних мусульманських організацій України «Київський Муфтіят»	2	1	1	0	0	1	0	0	0	1	1	0	0	3	66,7
Незалежні громади мусульман	46	2	2	1	0	1	0	0	0	44	18	20	6	69	66,7
Шиїтські релігійні громади	8	1	1	0	0	1	0	0	0	7	0	6	1	18	44,4
Об’єднання іудейських релігійних організацій України	39	21	15	13	4	2	6	0	2	18	7	11	0	73	53,4
Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних організацій	3	2	0	0	0	0	2	0	1	1	0	1	0	5	60,0
Релігійні організації прогресивного іудаїзму в Україні	25	2	1	1	1	0	1	1	1	23	6	16	1	44	56,8
Об’єднання хасидів Хабад Любавич  іудейських релігійних організацій України	113	29	23	17	2	6	6	2	0	84	24	50	10	125	90,4
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Інші іудейські релігійні організації	26	11	7	7	0	0	4	1	1	15	4	11	0	43	60,5
Духовне управління буддистів України	14	0	0	0	0	0	0	0	0	14	7	6	1	18	77,8
Релігійний центр українського об’єднання буддистів школи Карма Каг’ю	8	2	2	0	0	2	0	0	0	6	4	2	0	10	80,0
Інші релігійні організації буддистів	19	3	3	0	0	3	0	0	0	16	0	15	1	33	57,6
Релігійні організації караїмів	2	1	1	1	1	0	0	0	0	1	1	0	0	5	40,0
Українська єпархія Вірменської апостольської церкви	16	9	7	1	1	6	2	1	2	7	3	4	0	25	64,0
Релігійні організації святої апостольської асирійської церкви сходу	2	0	0	0	0	0	0	0	0	2	1	0	1	4	50,0
Релігійні організації даосизму	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0,0
Релігійні організації корейської християнської методистської церкви	1	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	1	0	1	100,0
Окремі етно-конфесійні релігійні організації	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0,0
Релігійні організації православної церкви Божої Матері «Державна»	4	0	0	0	0	0	0	0	0	4	1	2	1	4	100,0
Релігійні організації церкви Преображенної Божої Матері (Богородична церква)	2	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	1	1	2	100,0
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Релігійні організації месіанського іудаїзму	19	1	1	1	0	0	0	0	0	18	1	14	3	37	51,4
Релігійні організації іудео-християн	4	0	0	0	0	0	0	0	0	4	1	3	0	10	40,0
Релігійні організації Рідної української національної віри	34	3	3	0	0	3	0	0	0	31	1	27	3	73	46,6
Духовний центр родового вогнища Рідної православної віри	8	0	0	0	0	0	0	0	0	8	3	3	2	24	33,3
Релігійний центр об’єднання релігійних громад рідновірів України	3	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0	1	2	8	37,5
Релігійні організації церкви українських язичників	16	0	0	0	0	0	0	0	0	16	0	1	15	8	200,0
Інші релігійні організації язичників	15	0	0	0	0	0	0	0	0	15	3	9	3	37	40,5
Релігійні організації Товариства Свідомості Крішни	35	0	0	0	0	0	0	0	0	35	15	17	3	51	68,6
Релігійні організації прихильників Шрі Чінмоя	2	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	0	2	3	66,7
Релігійні організації Всесвітньої чистої релігії (Сахаджа-йога)	15	0	0	0	0	0	0	0	0	15	2	5	8	17	88,2
Релігійні організації руху Махаріші (трансцендентальна медитація)	2	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	0	2	2	100,0
Інші нові релігійні організації орієнталістського походження	12	0	0	0	0	0	0	0	0	12	2	7	3	21	57,1
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Релігійні організації віри Багаї	8	0	0	0	0	0	0	0	0	8	1	4	3	12	66,7
Релігійні організації церкви Останнього заповіту	4	0	0	0	0	0	0	0	0	4	0	3	1	5	80,0
Релігійні організації Вселенської церкви великого білого братства (ЮСМАЛОС)	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	0	3	0,0
Релігійні організації напрямку «Наука Розуму»	2	0	0	0	0	0	0	0	0	2	0	2	0	6	33,3
Релігійні організації церкви Саєнтологія	1	0	0	0	0	0	0	0	0	1	0	0	1	3	33,3
Окремі нові релігійні організації	52	2	2	1	0	1	0	0	0	50	15	28	7	80	65,0
ВСЬОГО	28841	17407	13561	5905	2203	7656	3846	337	1734	11434	5592	4956	886	35719	80,7

Забезпеченість церков і релігійних організацій України

культовими будівлями та приміщеннями, пристосованими під молитовні (по областях)

(станом на 1 січня 2016 року)

 

Адміністративно-територіальна одиниця	РАЗОМ	Кількість культових споруд								Кількість приміщень, пристосованих під молитовні				Кількість релігійних організацій	Забезпеченість релігійних організацій приміщеннями, у %
		Всього	у власності релігійних організацій				у користуванні релігійних організацій			Всього	є власністю релігійних організацій	орендовані	інші
			всього	повернуті	з них пам'ятки архітектури	збудовані	передані	з них почергове	з них пам'ятки архітектури
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Вінницька	1638	1018	609	113	58	496	409	0	227	620	399	194	27	2150	76,2
Волинська	1406	1191	850	121	1	729	341	0	283	215	107	108	0	1620	86,8
Дніпропетровська	1341	468	341	184	11	157	127	0	11	873	506	367	0	1402	95,6
Донецька	1690	426	426	237	17	189	0	0	0	1264	593	564	107	1808	93,5
Житомирська	1281	742	479	246	1	233	263	0	16	539	324	188	27	1502	85,3
Закарпатська	1563	1399	1295	606	84	689	104	63	0	164	1	163	0	1938	80,7
Запорізька	897	245	207	44	1	163	38	0	0	652	215	235	202	1082	82,9
Івано-Франківська	1409	1249	895	472	398	423	354	21	142	160	79	81	0	1414	99,6
Київська	1618	681	613	47	2	566	68	0	69	937	438	499	0	1831	88,4
Кіровоградська	536	266	235	116	46	119	31	4	3	270	158	104	8	766	70,0
Луганська	813	296	198	124	61	74	98	0	0	517	207	310	0	837	97,1
Львівська	2651	2177	1817	1316	532	501	360	197	155	474	108	366	0	3107	85,3
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15	16
Миколаївська	519	218	212	146	48	66	6	0	0	301	229	69	3	760	68,3
Одеська	988	615	441	316		125	174	1	124	373	169	204	0	1340	73,7
Полтавська	877	294	279	48	28	231	15	0	3	583	359	224	0	1150	76,3
Рівненська	1183	931	733	189	1	544	198	8	197	252	141	89	22	1581	74,8
Сумська	620	187	134	3	76	131	53	0	17	433	244	152	37	859	72,2
Тернопільська	1641	1535	1073	738	433	335	462	43	155	106	57	49	0	1817	90,3
Харківська	838	253	194	26	23	168	59	0	50	585	42	324	219	959	87,4
Херсонська	636	342	181	92	33	89	161	0		294	248	46	0	933	68,2
Хмельницька	1541	1139	1105	293	19	812	34	0	3	402	240	162	0	1940	79,4
Черкаська	983	263	246	59	48	187	17	0	5	720	493	227	0	1392	70,6
Чернівецька	1095	860	683	285	275	398	177	0	157	235	84	58	93	1324	82,7
Чернігівська	811	472	266	84	7	182	206	0	68	339	151	99	89	992	81,8
м. Київ	266	140	49	0	0	49	91	0	49	126	0	74	52	1215	21,9
ВСЬОГО	28841	17407	13561	5905	2203	7656	3846	337	1734	11434	5592	4956	886	35719	80,7

 

 

[1] Текст постанови наведений у Частині 3 Доповіді.

[2] Станом на 15 березня 2016 року сторонами досягнуто домовленість про проведення першого засідання Міжурядової українсько-німецької комісії із співробітництва у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні, у травні 2016 року.

 

[3] З 2012 року програма включає декілька напрямів, її назву змінено на: «Заходи з відтворення культури національних меншин, заходи Української Всесвітньої Координаційної Ради, заходи з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, заходи щодо встановлення культурних зв’язків з українською діаспорою, заходи щодо зміцнення зв’язків закордонних українців з Україною та забезпечення міжнародної діяльності у сфері міжнаціональних відносин». У таблиці наведена сума коштів, що була передбачена на напрями «заходи з відтворення культури національних меншин» та «заходи з реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».

[4] У межах коштів цієї бюджетної програми фінансове сприяння надається на забезпечення випуску газет, співзасновником яких є Міністерство культури України, – вірменська «Арагац», кримськотатарська «Голос Криму», польська «Дзеннік Кийовскі», єврейська «Єврейські вісті», румунська «Конкордія», болгарська «Роден край».

[5] Починаючи з серпня 2014 року, фінансування газети «Голос Криму» було припинено. Неможливість надання фінансової підтримки газеті обумовлено тим, що її юридична адреса, банківське відділення і розрахунковий рахунок знаходяться у м. Сімферополі, тобто на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Міністерством культури України було запропонувало газеті здійснити перереєстрацію в іншому регіоні України, однак редакцією газети цього зроблено не було.

[6] У 2012 році назву програми було змінено на: «Заходи з реалізації Європейської хартії регіональних мов або меншин, фінансова підтримка української освіти за кордоном». Сума коштів, вказаних за 2012 та 2013 роки, включає асигнування за двома напрямами.

[7] Статистичні дані по центрах культури та аматорських колективах узагальнено Міністерством культури України на підставі даних, отриманих від місцевих органів виконавчої влади.

[8] Адреса сайту – http://www.4uth.gov.ua/tolerance/project.htm

[9] Див. за посиланням http://www.slideshare.net/lib4uth/ss-2736942

[10] Без Автономної Республіки Крим. У Донецькій та Луганській областях були вказані громадські об’єднання, що діють на підконтрольних українській владі території.

[11] Список громадських організацій національних меншин зі всеукраїнським та міжнародним статусом наведений у Частині 3 Доповіді.

 

[12] Статистичні дані про мережу релігійних організацій в Україні (без Автономної Республіки Крим та
м. Севастополя) станом на 1 січня 2016 року наведені у Частині 3 Доповіді.

[13] Починаючи з серпня 2014 року, фінансування газети «Голос Криму» було припинено. Неможливість надання фінансової підтримки газеті обумовлено тим, що її  юридична адреса, банківське відділення і розрахунковий рахунок знаходяться у м. Сімферополі, тобто на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим. Мінкультури було запропоновано керівництву редакції газети здійснити перереєстрацію в іншому регіоні України.

 

[14] Інформація про обсяги аудіо- та аудіовізуальної продукції мовами національних меншин власного виробництва державних телерадіокомпаній наведена у Частині 3 Доповіді.

[15] Інформація про випуск підручників мовами національних меншин у 2009-2013 роках наведена у Частині 3 Доповіді.

 

[16] Окремі групи в дошкільних навчальних закладах.

[17] Окремі групи в дошкільних навчальних закладах.

[18] Окремі групи в дошкільних навчальних закладах.

[19] Окремі класи в загальноосвітніх закладах.

[20] Окремі класи в загальноосвітніх закладах.

[21] Заклади державної, комунальної, приватної форм власності без урахування тимчасово  окупованих територій.

[22] Окремі класи в загальноосвітніх закладах.

[23] Окремі класи в загальноосвітніх закладах.

[24] Відомості на початок 2014/2015 навчального року без урахування тимчасово окупованих територій.

[25] Відомості на початок 2014/2015 навчального року без урахування тимчасово окупованих територій.

[26] Без урахування тимчасово окупованих територій.

[27] Без урахування тимчасово окупованих територій.

[28] Більш детальна інформація наведена в інформаційних звітах за 2013 та 2014 роки, розміщених на сайті Міністерства культури України (http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=244949510). Інформаційний звіт за 2015 рік буде розміщений орієнтовно у квітні 2016 року.

[29] ОДТРК – обласна державна телерадіокомпанія.

[30] ДТРК – державна телерадіокомпанія.

[31] РДТРК – регіональна державна телерадіокомпанія.

[32] НРКУ – Національна радіокомпанія України.