Передмова

Європейська Комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) є органом Ради Європи, до складу якого входять незалежні члени. Його метою є боротьба проти расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості на пан-європейському рівні та в світлі захисту прав людини.

Однією з основ робочої програми ЄКРН є індивідуальний підхід до кожної країни, шляхом проведення аналізу ситуації щодо расизму та нетерпимості в кожній державі, яка є членом Ради Європи та надання порад та пропозицій щодо того, як розв'язувати виявлені проблеми.

Наприкінці 1998 року ЄКРН завершив перший раунд складання доповідей по кожній з держав-членів РЄ. Першу доповідь ЄКРН по Україні було складено 19 червня 1998 року (надруковано в березні 1999 року). Другий етап цієї роботи, який було розпочато в січні 1999 року, включає в себе підготовку другої доповіді по кожній з держав-членів ЄС. Метою других доповідей є опрацювання пропозицій, запропонованих до перших доповідей, поновлення інформації, що в них міститься, та забезпечення більш глибокого аналізу певних проблем, що представляють собою особливий інтерес для країни, про яку йдеться.

Важливим етапом роботи ЄКРН в процесі аналізу ситуації в кожній державі Ради Європи є процес проведення конфіденційних переговорів з представниками органів державної влади країни, по якій складається доповідь, перед остаточним затвердженням доповіді. Новою процедурою в другому раунді підготовка доповідей по країнам є організація контактних візитів для доповідачів ЄКРН до складання проекту другої доповіді.

Контактний візит в Україну відбувся 15-18 жовтня 2001 року. Під час цього візиту доповідачі зустрілись з представниками різних міністерств та державних адміністрацій, відповідальних за питання, що відносяться до мандату ЄКРН. ЄКРН щиро дякує українським органам державної влади за їх допомогу в організації контактного візиту, та, зокрема, висловлює свою подяку всім, хто зустрічав її делегацію та надав велику кількість цінної інформації з питань, що належать до їх компетенції.

Крім того, ЄКРН хотіла б подякувати всім представникам неурядових та міжурядових організацій, з ким зустрічались її доповідачі під час контактного візиту, за їх надзвичайно корисний вклад.

За результатами візиту ЄКРН склала доповідь під свою відповідальність. В доповіді відображена ситуація станом на 14 грудня 2001 року, будь-які зміни, що відбулись після цієї дати, не були включені до аналізу, та не були враховані у висновках та пропозиціях, зроблених ЄКРН.

Висновок

Протягом останніх років Україна зробила кілька позитивних кроків на шляху боротьби з расизмом та нетерпимістю. Це кроки, спрямовані на покращання становища осіб, які раніше були депортовані радянським режимом та зараз повернулись в Україну, особливо в аспекті набуття громадянства України, а також прийняття нового Закону України "Про біженців", нещодавнє створення Державного Комітету України у справах національностей та міграції, який бере участь в процесі розвитку та імплементації державної політики в сфері відносин між різними етнічними групами на Україні. Також заслуговують на увагу прийняття нового Кримінального кодексу України з додатковими положеннями в сфері боротьби проти расизму, а також активність, що постійно зростає, інституту Омбудсмена.

Однак, проблеми расизму, прямої чи непрямої дискримінації, нетерпимості або надання переваг і досі існують і стосуються зокрема представників різних груп, як то раніше депортовані особи, роми/ цигани, іммігранти, які мають правовий статус або ні, особи, які звернулись за отриманням притулку та біженці. Представники таких груп зустрічаються з проблемами в різних сферах життя, в тому числі в своїх відносинах з міліцією. В своїй доповіді, що наводиться далі, ЄКРН також звертає увагу на інколи недостатню імплементацію положень кримінального права в сфері її інтересів, та відсутність в цивільному та адміністративному законодавстві ґрунтовних антидискримінаційних положень, які регулювали б питання, пов'язані з дискримінацією в різних сферах життя, в тому числі положень про ефективний спеціалізований орган.

В доповіді, яка подається далі, ЄКРН рекомендує українським органам влади продовжувати вживати  в ряді сфер заходи, спрямовані на боротьбу проти расизму, дискримінації, нетерпимості та надання переваг. Ця рекомендація включає в себе, серед іншого, наступне: необхідність поліпшити в різних сферах ситуацію по відношенню до раніше депортованих осіб, в тому числі, до участі в громадському житті, переселення, розподілу земель та працевлаштування; необхідність звернути увагу на ситуацію стосовно ромських/циганських спільнот в Україні, зокрема на їх невигідне становище в різних сферах життя, їх відносини з міліцією, випадки дискримінації та упереджене ставлення до них; необхідно звернутись до проблеми прояву дискримінаційного поводження з боку міліції; привести до ладу положення кримінального права в сфері, яка належить до компетенції ЄКРН та забезпечити їх належну імплементацію; необхідність прийняти ґрунтовні антидискримінаційні положення в цивільному та адміністративному законодавстві, які регулювали б питання, пов'язані з дискримінацією в різних сферах життя; необхідність підвищити рівень обізнаності з проблемами, що стосуються расизму та дискримінації, як серед представників органів державної влади так громадськості взагалі.

РОЗДІЛ І. Огляд ситуації

А. Міжнародні договори

Україна ратифікувала низку міжнародних документів в сфері боротьби проти расизму та нетерпимості. ЄКРН вітає факт підписання Україною Додаткового протоколу № 12 до Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, який розширює межі застосування статті 14 Конвенції та містить невичерпний перелік підстав дискримінації. ЄКРН було повідомлено, що триває робота з підготовки документів на ратифікацію цього документу та закликає українські органи державної влади завершити цей процес та ратифікувати Протокол якнайшвидше.

В своїй першій доповіді ЄКРН рекомендувала Україні ратифікувати Європейську хартію регіональних мов або мов меншин. ЄКРН звертає увагу на той факт, що закон про ратифікацію цього документу, ухвалений Верховною Радою України в грудні 1999 року, Конституційний Суд України визнав неконституційним через процедурні підстави. ЄКРН розуміє, що новий закон про ратифікацію вже знаходиться на розгляді у Верховній Раді України і закликає українські органи державної влади завершити процес ратифікації якомога скоріше.

Україна підписала Європейську соціальну хартію (переглянуту) в травні 1999 року. ЄКРН розуміє, що можливість ратифікації цього документу зараз вивчаєтьсята закликає українські органи державної влади ратифікувати Європейську соціальну хартію (переглянуту) в найкоротші терміни. Крім того, ЄКРН закликає органи державної влади розглянути можливість ратифікації Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів.

В січні 2001 року українські органи державної влади заявили, що прийняття нового Закону України "Про громадянство України" привело законодавство України у відповідність до Європейської конвенції про громадянство. ЄКРН закликає українські органи державної влади підписати та ратифікувати цей документ якомога скоріше. Крім того, ЄКРН закликає органи державної влади підписати та ратифікувати Конвенцію про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні.

ЄКРН схвалює факт ратифікації Україною Конвенції ООН про статус біженців та Протоколу, що її доповнює 1967 року.

ЄКРН вітає той факт, що Україна погодилася зі статтею 14 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яка передбачає можливість розгляду повідомлень від окремих осіб Комітетом по ліквідації расової дискримінації (КЛРД). КЛРД закликає українські органи державної влади створити умови, щоб широка громадськість була належним чином поінформована про можливість подання таких повідомлень до КЛРД.

В. Конституційні положення та інші основні положення

Стаття 24 Конституції України передбачає, що всі громадяни є рівними перед законом та що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Однак, з точки зору ЄКРН, принцип рівності перед законом та принцип недискримінації за зазначеними ознаками має бути гарантований всім особам, а не лише громадянам.

Стаття 37 Конституції забороняє утворення і діяльність організацій (в тому числі політичних), програми, цілі або дії яких спрямовані, серед іншого, на розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі. Ця стаття передбачає, що заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Законодавство з питань громадянства

В другому розділі своєї доповіді ЄКРН розгляне загальну ситуацію щодо населення, раніше депортованого радянським режимом. В цьому розділі ЄКРН розглядає деякі проблеми, що стосуються питання набуття громадянства України, які є особливо актуальними для колишнього депортованого населення України.

Як вже було зазначено в першій доповіді ЄКРН, Україна надала своє громадянство  всім особам, які на 13 листопада 1991 року проживали на території України. Тисячі раніше депортованих осіб, які повернулись в Україну після цієї дати, не змогли використати право автоматичного набуття громадянства України. Однак, як ЄКРН вже зазначила в своїй першій доповіді 1997 року, до законодавства з питань громадянства були внесені зміни. Вони передбачали спрощену процедуру надання громадянства України раніше депортованим особам та їх нащадкам в першому та другому поколіннях шляхом встановленням батьківства до 31 грудня 1999 року, хоча ті особи, які не подали заяви до цієї дати, можуть і досі звертатись за набуттям українського громадянства шляхом натуралізації на спрощених умовах. Хоча ці зміни були сприйняті як важливий крок у вірному напрямку, який значно знизив ризик виникнення випадків безгромадянства для осіб, які вже повернулись в Україну, це не захищає від тимчасового безгромадянства осіб, які щойно прибули на територію України. Крім того, обов'язкова вимога щодо відмови від будь-якого іншого громадянства залишається в силі. Для вирішення цього питання в 1998 році між Україною та Узбекистаном, звідки повернулась найбільша кількість раніше депортованих осіб, була укладена угода, яка мала сприяти позбавленню узбецького громадянства раніше депортованих осіб. В результаті укладення цієї Угоди та завдяки змінам, внесеним до законодавства з питань громадянства в 1997 році, більшість раніше депортованих репатріантів отримали можливість набути громадянство України. Тим не менш, близько 20 000 раніше депортованих осіб, які повернулись головним чином з країн, з якими аналогічні угоди не були підписані, на даний час все ще мешкають на території України без українського громадянства. ЄКРН із задоволенням зазначає, що новий Закон України "Про громадянство України", ухвалений в січні 2001 року, дозволяє таким особам звертатись за набуттям громадянства України шляхом натуралізації без попередньої відмови без іноземного громадянства. ЄКРН закликає українські органи виконавчої влади здійснювати моніторинг виконання положень цього Закону та забезпечити, щоб колишнє депортоване населення було належним чином поінформовано про такі нові можливості.

Законодавство про мову

ЄКРН розуміє, що закон про застосування мови на даний час знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. Хоча ЄКРН невідомий детальний зміст цього закону, вона відмічає висловлювання, зроблені на найвищому політичному рівні, в яких підтримується підхід, за яким поновлення української мови як офіційної здійснюється шляхом сприяння використанню цієї мови в різних сферах, а не шляхом заборони використання інших мов. ЄКРН сподівається, що такий підхід буде відображено в національному законодавстві та на практиці. ЄКРН наголошує, що це є надзвичайно важливим з огляду на значну кількість неукраїномовного населення в Україні, та особливо з метою уникнення почуття образи та напруги в українському співтоваристві. Крім того, ЄКРН наголошує, що межі будь-якого положення про застосування мови повинні бути обмежені відносинами між державними установами та у випадку, якщо це обумовлено законним державним інтересом.

Були звіти, що в деяких випадках особисті імена та прізвища були змінені через певні традиції та особливості правопису. ЄКРН закликає українські органи державної влади забезпечити, щоб відповідні міжнародні стандарти застосовувались в цій сфері на практиці.

Законодавство про національні меншини

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава "сприяє консолідації та розвиткові" української нації та "розвиткові" всіх корінних народів і національних меншин. Декларація про права національних меншин в Україні 1991 року гарантує рівність політичних, економічних, соціальних та культурних прав всім народам, націям та окремим громадянам, які мешкають на території України.

Ці принципи відображені та доповнені в Законі України "Про національні меншини в Україні", ухваленого в 1992 році. ЄКРН розуміє, що українськими органами державної влади в даний час вивчається питання щодо внесення змін до цього Закону. ЄКРН  із задоволенням визначила, що такі зміни передбачатимуть поширення гарантії рівних прав на всіх осіб, а не лише на громадян України, які належать до національних меншин. Крім того, ЄКРН було повідомлено українськими органами державної влади, що обговорення, які тривають зараз, також стосуються розширення сфери застосування статті 18 цього Закону. Ця стаття, яка в діючій редакції забороняє пряму чи непряму дискримінацію за ознакою національності, могла б також забороняти дискримінацію на основі раси, а також забороняти дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі. ЄКРН сприяє всім зусиллям українських органів державної влади, спрямованих на забезпечення того, що національне законодавство передбачає адекватний захист проти расової дискримінації та розпалювання расової ворожнечі, хоча ЄКРН зазначає, що схожі положення вже існують в інших діючих нормативно-правових актах. ЄКРН також зазначає, що дискусія навколо внесення змін до Закону України "Про національні меншини в Україні" також стосується участі представників національних меншин в суспільному житті. ЄКРН також зазначає, що в діючій редакції стаття 9 Закону передбачає, що представники національних меншин мають право, відповідно, бути обраними або призначеними, серед іншого, на будь-яку посаду органів законодавчої, виконавчої та судової влади, або органів місцевого чи регіонального самоврядування. ЄКРН закликає українські органи державної влади забезпечити, щоб будь-які зміни, які будуть внесені до законодавства з питань національних меншин, не обмежуватимуть та не зменшуватимуть участь представників національних меншин в суспільному житті, а забезпечуватимуть ефективність такої участі.

Новий Державний комітет України у справах національностей та міграції було створено у вересні 2001 року. З 2000 року Рада представників асоціацій національних меншин і досі існує при Адміністрації Президента України. Першочерговим завданням Ради є надання консультацій по законодавству з питань національних меншин. ЄКРН закликає українські органи державної влади забезпечити проведення ґрунтовних консультацій з цим органом на  всіх стадіях процесу винесення рішень, а також на всіх подальших стадіях розвитку та оцінку. Було висловлено пропозицію, що Раді могло б бути надано завдання профінансувати культурні проекти для національних меншин. ЄКРН закликають українські органи державної влади розглянути цю пропозицію. ЄКРН також зазначає, що у 2001 році Міністерство культури України та Міністерство науки та освіти України вперше передбачили бюджетні рядки для національних меншин.

С. Положення кримінального законодавства

Головним положенням кримінального законодавства в сфері боротьби проти расизму та нетерпимості є стаття 161 нового Кримінального кодексу України, який набув чинності у вересні 2001 року. Ця стаття передбачає покарання за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образи почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. За вчинення цих заборонених дій передбачається більш суворе покарання, якщо вони поєднані з насильством, погрозою насильства або обманом, або якщо вони вчинені службовою особою. Покарання буде ще більшим, якщо ці дії вчинені групою осіб або якщо скоєння заборонених дій потягнуло за собою загибель особи або інші тяжкі наслідки. ЄКРН вважає, що захист від всіх видів протиправної поведінки, покарання за які передбачає стаття 161, має поширюватись на усіх осіб, а не лише громадян, та вважає, що це слід чітко відобразити в тексті закону. Крім того, захист людської гідності та почуттів може поширюватися на інші підстави, ніж національна приналежність та релігія, і охоплювати ознаки, як то "раса", колір шкіри, етнічне походження та мова.

ЄКРН із задоволенням зазначає, що на відміну від попереднього Кримінального кодексу, новий Кримінальний кодекс, а саме стаття 67, передбачає, що расова, національна або релігійна ворожнеча та розбрат є обставинами, які обтяжують покарання при визначенні покарання за скоєних злочин. ЄКРН зазначає, що, тим не менш, расова,  національна або релігійна ворожнеча та розбрат не були включені до переліку обставин, які суддя повинен вважати такими, що обтяжують покарання. Хоча, якщо суддя не вважає, що це не є обставинами, які обтяжують покарання, він повинен обґрунтувати своє рішення у вироку.

Відповідно до статті 37 Конституції України стаття 4 Закону України "Про об'єднання громадян" забороняє утворення та діяльність організацій, програмні цілі яких спрямовані, серед іншого, на розпалювання національної та релігійної нетерпимості. Закриття організації та припинення її діяльності можуть бути здійснені тільки на підставі рішення суду на вимогу відповідної юридичної особи або прокурора.

Хоча новий Кримінальний кодекс вступив в силу нещодавно, положення статті 161 в діючій редакції містились в попередньому Кримінальному кодексі. Однак, ЄКРН зазначає, що випадки відкриття кримінальних справ на підставі цих положень є дуже поодинокими. ЄКРН переконана, що це не є відображенням реальної ситуації в країні та зазначає, що дискримінація, так само як і випадки підбурювання до ворожнечі, приниження, наклепу інколи трапляються в Україні. ЄКРН закликає українські органи державної влади забезпечити подальші навчальні програми в сфері боротьби проти дискримінації та расизму, в тому числі расистських висловлювань, для всіх учасників, задіяних в системі кримінального судочинства, а також для працівників правоохоронних органів, органів прокуратури та суддів, а також звертатись за допомогою до Ради Європи та інших організацій. ЄКРН закликає підвищувати рівень свідомості таких працівників щодо необхідності активно протидіяти проявам такого явища. Водночас з цим, необхідно вивчити, які необхідно вжити заходи для заохочення осіб, потерпілих від таких дій, відверто говорити про такі випадки.

1. Положення цивільного та адміністративного законодавства

Принцип недискримінації загальним чином представлено в деяких діючих  цивільних та адміністративних нормативно-правових актах України в різних сферах. Однак, на сьогодні не існує ґрунтовних антидискримінаційних положень в цивільному та адміністративному праві щодо дискримінації в різних сферах життя як то влаштування на роботу, навчання, надання помешкання, доступ до суспільних та соціальних послуг, громадських міст та контрактних відносин між особами. Не існує також положень, які б забезпечили ефективний механізм примушення та відшкодування. ЄКРН рекомендує, щоб українські органи державної влади розглянули питання щодо прийняття таких положень. Як буде зазначено далі, ЄКРН звертає особливу уваги на те, яку фундаментальну роль міг би відігравати нагляд за імплементацією таких антидискримінаційних положень законодавства, що здійснювався б спеціальним органом, відповідальним за боротьбу проти расизму та нетерпимості. ЄКРН також висловлює сподівання, що дискусії навколо необхідності прийняття таких положень законодавства стимулюватимуть дослідження проявів прямої та непрямої дискримінації та дискримінації в приватній сфері, а також вивчення питання наскільки це явище поширене в Україні, оскільки, як виявляється, суспільство не дуже обізнано з цією проблемою.

Е. Спеціалізовані органи та інші установи

Як ЄКРН вже зазначала у своїй першій доповіді, будь-яка особа, яка вважає, що її права були порушені, має право подати заяву до Уповноваженого представника Верховної Ради України з прав людини (далі – Омбудсмен з прав людини). Омбудсмен з прав людини має повноваження розглядати такі заяви та виносити рекомендації органам державної влади щодо розгляду будь-якої виявленої проблеми. Більшість скарг, поданих колишніми депортованими особами та їх нащадками, а також іноземцями, стосуються проблеми громадянства або проблеми законодавчого врегулювання їх статусу. Представники етнічних меншин також подають скарги. В трьох таких скаргах посилання робиться на протиправну поведінку працівників правоохоронних органів, мотивовану расизмом, в той час як органи слідства цього факту не визнали. В результаті одного випадку неналежного поводження міліціонера з представником ромської/ циганської спільноти міліціонеру було зроблено певні рекомендації, а справа набула значного суспільного розголосу.

ЄКРН вітає роль, яку відіграє Омбудсмен з прав людини у боротьбі проти расової та етнічної дискримінації та расизму, а також закликає українські органи державної влади забезпечити, щоб офіс Омбудсмена з прав людини мав необхідні людські ресурси та фінансові засоби для виконання покладених на нього завдань. ЄКРН відомо, що є плани створити інститут спеціального представника Омбудсмена з прав людини, до компетенції якого належатимуть питання стосовно національних меншин та дискримінації. В зв'язку з цим, ЄКРН звертає увагу українських органів державної влади на її Рекомендацію № 2 стосовно загальної політики під назвою “Спеціальні органи по боротьбі проти расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості на національному рівні”, в якій ЄКРН рекомендує утворити такі органи або у формі органів з виключними повноваженнями з цих питань або у формі підрозділу певного органу з більш широким мандатом з прав людини. Створення такого органу повинно розглядатись в контексті можливого прийняття змістовного антидискримінаційного законодавства, як зазначено вище. До функцій такого органу могли б бути включені, серед іншого, здійснення нагляду за імплементацією такого законодавства та надання допомоги у вжитті ефективних заходів по відшкодуванню за приватними скаргами.

До недавнього часу, центральним органом виконавчої влади, відповідальним за державну політику з питань національностей та міграції було міністерство юстиції України, до складу якого входив Департамент у справах національностей та міграції. У вересні 2001 року було створено Державний комітет України у справах національностей та міграції. Комітет, який підпорядковується безпосередньо Кабінету Міністрів України, бере участь у розробці та імплементації державної політики в сфері відносин між різними етнічними групами в Україні. Комітет також розробляє проекти відповідних нормативно-правових актів та здійснює аналіз соціального, економічного та культурного життя та демографічної ситуації національних меншин.

1. Шкільна програма по боротьбі проти расизму та нетерпимості

В 1997 році курс з прав людини було включено до шкільної програми. Навчання громадськості також є частиною національної навчальної програми. Українські органи державної влади заявили, що на даний час є всі необхідні підручники та навчальні посібники для викладачів, і що цей курс є обов'язковим для шкільної навчальної програми правової спеціалізації. Однак, ЄКРН закликає українські органи державної влади включити курс з прав людини до обов'язкової навчальної програми всіх студентів.

1. Прийняття негромадян та їх статус. Особи, які звернулись за отриманням притулку та біженці

Кількість осіб, які звернулись за отриманням притулку в Україні є і досі відносно обмежена, хоча вона і зростає. За період з січня по вересень 2001 року, наприклад, приблизно 1 200 заявників були прийняті. Протягом цього ж періоду приблизно 500 особам, яки звернулись за отриманням притулку, було надано статус біженця. З 3 600 осіб, яким офіційно надано статус біженця, більше половини походить з Афганістану, а інші з Чеченської Республіки Російської Федерації та країн Африки і Середнього Сходу.

У червні 2001 року було прийнято Закон України “про біженців”, який приводить законодавство України у відповідність з положеннями Конвенції ООН про статус біженців та вирішує більшість проблем, пов'язаних з  біженцями, які існували до прийняття нового Закону. Відтепер статус біженця буде надаватись особі не на три місяці, а на весь період, поки в країні походження такої особи мають місце обставини, через які він/вона звернулась за отриманням статусу біженця. Внутрішні посвідчення біженця будуть діяти протягом року, а потім мають подовжуватись. Відповідно до нового Закону, особам, які звернулись за отриманням притулку, та біженцям надаються основні права на рівних умовах з власними громадянами, в тому числі право на роботу, медичну допомогу та початкову та середню освіту. Також розглядалося нерозбірливе застосування правил третьої країни, через які багато з шукачів притулку опиняються в невизначеній ситуації в країні: протягом процедури подання та розгляду заяви особа, яка звернулась за притулком, буде вважатись такою, що законно перебуває на території країни, а ті особи, яким було відмовлено в наданні статусу біженця через стабілізацію ситуації в їх країні або через відсутність документів будуть мати змогу знов звернутись за отриманням статусу біженця. Запроваджені спеціальні процедури для малолітніх, які знаходяться без супроводу дорослих, та поєднання родин. ЄКРН вітає такі зміни. Крім того, ЄКРН відзначає, що нове законодавство про громадянство дозволяє біженцям, які проживають на території України протягом трьох років подавати заяву про натуралізацію.

ЄКРН звертає увагу, що деякі проблеми і досі існують, особливо стосовно центрів прийняття та розміщення біженців – на сьогодні існує тільки один такий центр, розрахований на 50 місць. Біженці також стикаються з проблемами, пов'язаними з отриманням із своєї країни документів та посвідчень, як то свідоцтво про шлюб або громадянство, які вимагає українське законодавство для різних цілей. ЄКРН закликає українські органи державної влади звернути увагу на ці проблеми. Як зазначено в інших частинах цієї доповіді, біженці та особи, які звернулись за отриманням притулку, разом з іншими меншинами і далі зазнають значно більше перевірок на вулицях та в місцях їх проживання у порівнянні з власними громадянами.

Н. Доступ до освіти

Стаття 53 Конституції України передбачає, що громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Стаття 25 діючого Закону України “Про мови в Українській РСР” 1989 року, яка відповідає положенням Конституції 1996 року, передбачає, що вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадянина. В зв'язку з цим, українські органи державної влади заявили, що батьки мають право вимагати створення класу, навчання в якому буде вестись певною мовою, якщо батьки щонайменше восьми дітей вимагають цього.

На сьогодні близько15 відсотків всіх шкіл в Україні є неукраїномовними школами, більшість їх становлять є російськомовні. За кількістю учнів, однак, в цих школах навчається майже 30% всіх школярів України. Учні, які відвідують російськомовні школи є етнічними росіянами та неетнічними росіянами, зокрема, серед них багато українських дітей. Кількість російськомовних шкіл та учнів, які їх відвідують, значно зменшилась після проголошення незалежності України. Наприклад, в 1991 році 50% всіх українських учнів навчались в російськомовних школах. З іншого боку, збільшилась кількість шкіл, в яких навчання ведеться мовами національних меншин.

Деякі представники російських спільнот в Україні висловили серйозне занепокоєння щодо зменшення російськомовних шкіл в Україні. Вони розуміють, що таке зменшення частково відображає підвищену схильність батьків віддавати своїх дітей до україномовних шкіл для забезпечення кращих можливостей для подальшого навчання та влаштування на роботу. Однак, вони також скаржаться, що зменшення кількості російськомовних шкіл випереджає вимогу частини батьків, та що, наприклад, школи зачиняються навіть всупереч волі батьків. З іншого боку українські органи державної влади зазначають, що кількість учнів, які навчаються в російськомовних школах, і досі перевищує кількість дітей, для яких російська мова є рідною. Українські органи державної влади також зазначили, що відповідно до результатів перепису 1989 року близько 22% населення України вважали себе етнічними росіянами та, як зазначено вище, 30% всіх учнів в Україні на сьогодні навчаються в російськомовних школах.

ЄКРН закликає українські органи державної влади поважати принцип вільного вибору батьками мови, якою має навчатись їх дитина. В зв'язку з цим, Комісія вважає, що українським органам державної влади слід зберегти цей принцип і в новому Законі України “Про мови”, який зараз знаходиться на розгляді. Крім того, українським органам державної влади пропонується вжити заходів, спрямованих на підвищення рівня обізнаності батьків учнів щодо їх права вимагати створення класу, навчання в якому має вестись певною мовою. В зв'язку з цим, також рекомендується запровадження на місцевому рівні прозорої системи подання скарг з можливістю оскарження рішень по них на центральному рівні.

Що стосується питання навчання в школах дітей іммігрантів, осіб, які звернулись за отриманням притулку та біженців, то відповідно до закону, українські школи зобов'язані приймати дітей, чиї батьки можуть надати документи на дитину, в яких буде зазначено повне ім'я дитини та дата народження та не повинні вимагати від батьків доказів щодо місця проживання. Теоретично, дітям іммігрантів, які ще не отримали правового статусу, все одно гарантується право на початкову та середню освіту. ЄКРН закликає українські органи державної влади перевірити практичне застосування цього принципу. ЄКРН також закликає українські органи державної влади на центральному та місцевому рівнях взяти активну участь у розв’язанні питання, пов'язаного з вивченням української мови тими дітьми, для кого українська мова не є рідною, а також, пов'язаних з різноманіттям культур в школах, оскільки, як буде зазначено далі, досі вирішення цих питань було покладено на окремі школи та асоціації, а це мало різний ступінь успіху.

І. Працевлаштування

Конституційний принцип недискримінації відображено в різних положеннях основних законодавчих актів про працю, як то Кодекс законів про працю та законодавство оплату праці. Однак, ЄКРН невідомі випадки, коли такі положення застосовувались. Тим не менш, ЄКРН вважає, що в Україні, як і в більшості інших європейських країн, є групи, представники яких зазнають дискримінації при працевлаштуванні, хоча їх обмежене працевлаштування може бути обумовлено, в деяких випадках, іншими факторами, як, наприклад недостатній рівень освіти або недостатньо вільне володіння офіційною мовою цієї країни. До таких груп належать роми/ цигани, раніше депортовані особи, іммігранти, особи, які звернулись за отриманням притулку, та біженці. ЄКРН закликає українські органи державної влади сприяти дослідженню феномену прямої та непрямої дискримінації та наголошує, що працевлаштування має бути однією зі сфер, врегульованих антидискримінаційними положеннями цивільного та адміністративного законодавства, про які йшлося вище.

ЄКРН закликає українські органи державної влади здійснити моніторинг ситуації безробіття серед різних груп національних меншин в Українському співтоваристві з метою визначення, які саме виправні заходи слід вжити. ЄКРН відмітила зусилля, які докладаються стосовно вирішення проблем, пов'язаних з колишніми депортованими особами та вважає, що зусилля також слід докласти для вирішення проблем, які стосуються інших груп меншин.

1. Уразливі групи

Цей розділ присвячено певним групам меншин, які можуть бути особливо уразливими з огляду проблем расизму, дискримінації та нетерпимості в країні, про яку йдеться. Цей розділ не має на меті зробити вичерпний огляд ситуації щодо всіх груп меншин в країні, а також не мається на увазі, що групи меншин, які не згадані в цьому розділі не зазнають проблем, пов'язаних з  расизмом та дискримінацією.

Раніше депортовані особи

Ситуація стосовно цієї частини населення України ЄКРН розглядає в Розділі ІІ, що буде далі.

Роми/цигани

Ситуацію стосовно цієї частини населення України ЄКРН розглядає в Розділі ІІ, що буде далі.

Іммігранти, особи, які звернулись за отриманням притулку та біженці

Хоча точні цифри і невідомі, в Україні перебуває кілька тисяч осіб, переважна більшість яких є іноземцями, які приїхали до України в якості студентів та робітників ще до розпаду Радянського Союзу, або як особи, які звернулись за отриманням притулку та біженці з конфліктних зон СНД та інших частин світу, або мігранти, які не отримали законного статусу. Більшість цих осіб перебуває в Києві.

Хоча ситуація стосовно кожної категорії таких осіб є різною, відомо, що особи, які звернулись за отриманням притулку, біженці та іммігранти зазнають проблем в різних сферах. Ці особи значно частіше зазнають на вулицях та в місцях свого проживання перевірок з боку працівників правоохоронних органів та інколи стають жертвами фізичного насильства та словесної образи з боку корінного населення. Говорячи взагалі, більшість з таких осіб скаржаться на те, що не відчувають себе в безпеці в повсякденному житті та відчувають ризик того, що будуть дискриміновані або зазнають расистської поведінки. Після подій 11 вересня 2001 року ситуація значно погіршилась.

В зв'язку з цим, ЄКРН знов повторює свої рекомендації, зазначені в інших розділах цієї доповіді, особливо рекомендації щодо застосування діючих положень кримінального права та поведінки працівників правоохоронних органів. Однак, висловлюючись більш загально, ЄКРН наголошує на потребі підвищити рівень обізнаності частини органів державної влади, як на національному рівні, так і на місцевому рівні, стосовно проблем, які виникають через феномен імміграції до країни та її темп, що постійно зростає.

К. Антисемітизм

Статті антисемітського характеру з'явились в неофіційній пресі та продовжують друкуватись та розповсюджуватись екстремістськими групами. Хоча стосовно деяких випадків органи державної влади вжили заходів, спрямованих на протидію та запобігання таким випадкам (наприклад, Генеральна прокуратура висловила попередження деяким редакціям стосовно заборони друкувати матеріали антисемітського характеру), по інших випадках антисемітизму положення кримінального права проти висловлення ненависті по відношенню до певних груп не були застосовані. ЄКРН закликає українські органи державної влади застосовувати такі положення до всіх випадків висловлення ненависті, зокрема випадків антисемітського характеру. Інші випадки антисемітизму продовжують траплятись, хоча їх кількість зменшилась і вони мають місце, головним чином, в західних регіонах країни. Як було повідомлено, збільшилась кількість публікацій, в яких засуджується антисемітизм, а також збільшилась кількість політиків та ідейних лідерів, які стоять на позиції боротьби з проявами антисемітизму. Не зважаючи на такі позитивні кроки, ЄКРН закликає українські органи державної влади продовжувати контролювати ситуацію щодо проявів антисемітизму.

1. Проведення моніторингу ситуації в країні

Як виявилось, є недостатньо достовірною інформація стосовно ситуації у різних групах суспільства, в різних сферах соціального та економічного життя, а також стосовно випадків дискримінації. Українські органи державної влади заявили, що ознака "етнічне походження" не береться до уваги при збиранні інформації в різних сферах життя, як то освіта, працевлаштування, відносини з правоохоронними органами та інше. Українські органи державної влади також заявили, що проведення моніторингу ситуації стосовно національних меншин та збір відповідної інформації регулярно здійснюються регіональними відділеннями Державного департаменту України у справах національностей та міграції. Однак, ЄКРН вважає, що бажано було б вдосконалити систему збору інформації та проведення моніторингу з метою здійснення оцінки розвитку ситуації стосовно груп меншин в Україні, а також виявлення та вирішення будь-яких проблем, зокрема, визначення різниці між прямою та непрямою дискримінацією. В зв'язку з цим ЄКРН зазначає, що на даний час українські органи державної влади проводять перепис населення.

М. Поведінка посадових осіб правоохоронних органів

Хоча українські органи державної влади заявили, що їм невідомі випадки, коли будь-яка група меншин в українському суспільстві зазнала надмірного тиску з боку посадових осіб правоохоронних органів, ЄКРН відомо, що представники деяких груп меншин значно частіше є об'єктами  перевірок та обшуків без попередження на вулицях та в місцях їх проживання, а також, що є великий ризик неналежного поводження з ними та образи з боку посадових осіб правоохоронних органів. До таких груп належать роми/цигани, особи кавказьких національностей, а також нетрадиційні іммігранти та особи, які звернулись за отриманням притулку та біженці з Африки або Центральної чи Східної Азії.

ЄКРН стурбована тим, що реакція установ на зазначені випадки протиправної поведінки з боку посадових осіб правоохоронних органів часто є неадекватною. Має бути внутрішній механізм розгляду таких заяв, наприклад: скарги розглядаються відповідним відділом міліції, інспекцією міліції або відділом з питань внутрішньої безпеки. ЄКРН зазначає, що скарги на протиправну, в тому числі дискримінаційну, поведінку працівників міліції можуть подаватись до офісу Омбудсмена з прав людини та до суду. Тим не менш, ЄКРН рекомендує створити незалежний механізм, який функціонуватиме поза правоохоронними структурами, для розгляду заяв про неналежну поведінку працівників правоохоронних органів.

ЄКРН звертає увагу, що в Академії МВС читається курс з прав людини. Тим не менш, ЄКРН закликає українські органи державної влади продовжувати докладати зусиль для започаткування та продовження для працівників правоохоронних органів навчальних курсів з прав людини та антидискримінаційних стандартів

1. Засоби масової інформації

В друкованій пресі України іноді мають місце прояви ненависті та розповсюдження неправдоподібних узагальнень та стереотипів. ЄКРН закликає українські органи державної влади здійснити більш ретельний моніторинг ситуації та забезпечити застосування положень, які забороняють висловлювання расистського характеру. Комісія також закликає українські засоби масової інформації прийняти та застосовувати Кодекс самоконтролю особливо стосовно звітування, з метою забезпечення належної поваги до гідності всіх осіб та захисту їх від расової дискримінації або таврування. ЄКРН зазначає, що такі нововведення також можна розглянути в рамках існуючих програм співробітництва між Україною та Радою Європи в сфері засобів масової інформації.

Розділ ІІ. Питання, що заслуговують на особливу увагу

В цьому розділі доповідей по країнах ЄКРН має на меті привернути увагу до невеликої кількості питань, які на її думку, заслуговують на особливу увагу в країні, по якій складено доповідь. У випадку України, ЄКРН хотіла б звернути увагу на ситуацію в Криму та ситуацію стосовно ромів/циганів.

О. Ситуація в Криму

Населення Автономної Республіки Крим (2 100 000 осіб) складається головним чином з етнічних росіян (приблизно 65%), українці (23%) та кримських татар (12%). Також присутні інші менші етнічні групи. Татарське населення Криму складається з осіб, які з 1989 року повернулись в цей регіон з різних колишніх радянських республік, головним чином з Узбекистану, куди їх було депортовано радянським режимом в 1944 році. Хоча до раніше депортованих осіб з Криму належать представники інших етнічних спільнот (зокрема, болгари та греки), кримські татари становлять переважну більшість в цій групі осіб. До осіб, які повернулись, належать як раніше депортовані особи, так і їх нащадки.

Відколи раніше депортовані особи та їх нащадки почали повертатися до Криму, українські органи державної влади вжили ряд заходів для полегшення цього процесу. Такі заходи включали в себе програми з переселення, які, однак, не надали очікуваних результатів, здебільшого через відсутність достатніх коштів, а також ініціативи у питанні громадянства та в інших сферах соціально-економічного життя. ЄКРН вітає той факт, що українські органи державної влади обізнані з проблемами, які стали перед колишнім депортованим населенням, розробляли і розробляють законодавство, а також проводили і проводять політику, що має своїм завданням розв’язання таких проблем. У зв'язку з цим, ЄКРН вже окреслювала вище ситуацію яка стосується отримання громадянства України колишніми депортованими особами. ЄКРН також розуміє, що спеціальні законопроекти, які безпосередньо стосуються раніше депортованих осіб, зараз знаходяться на стадії обговорення. Крім того, ЄКРН відмічає, що державні програми у різних сферах, таких, як зайнятість населення, інколи містять спеціальні правила для раніше депортованих осіб або для населення Автономної Республіки Крим. Однак, ЄКРН відмічає, що ще багато належить зробити для того, аби раніше депортовані особи на практиці володіли таким же обсягом прав, як і решта населення Криму та України в цілому. У зв’язку з цим, як це пропонується нижче, ЄКРН закликає українські органи державної влади здійснювати подальші заходи у різних сферах, та, зважаючи на сьогоднішню важку економічну ситуацію в Україні, при необхідності звертатися за міжнародною допомогою.

ЄКРН було встановлено, що участь кримських татар у державному житті є однією з сфер, яка вимагає покращання. Хоча на державному рівні кримські татари на сьогодні мають два представники в українському парламенті – один був обраний за мажоритарною системою, а другий - за пропорційною, – з іншого боку, практично немає татар серед членів кримського парламенту. Ця ситуація пов'язана з системою більшості, яка діє у Криму з виборів у 1998 році. В результаті застосування цієї системи кримські татари зазнають труднощів у проведенні своїх представників до кримського парламенту, оскільки вони складають меншість, хоча і значну, в різних регіонах Кримського півострова. ЄКРН розуміє, що шляхи до покращання представництва кримських татар на місцевому рівні на сьогодні є предметом суспільних дебатів та що ця проблема знайшла своє відображення у законопроектах про раніше депортованих осіб, про які йшлося вище. ЄКРН закликає українські органи державної влади прискорити роботу над цим питанням. ЄКРН також відмічає, що хоча деякі позитивні зміни недавно були досягнуті, представництво кримських татар у місцевих органах державної влади все ще залишається на низькому рівні. ЄКРН відмічає рішення, проголошені на найвищому політичному рівні, про покращання представництва кримських татар у місцевих органах державної влади та сподівається, що це буде відображено у вигляді швидкого розвитку політики та ініціатив у цій сфері.

Ситуація відносно розселення раніше депортованих осіб також турбує ЄКРН. Значна більшість цього населення проживає у компактних поселеннях у сільській місцевості та у передмістях. Відсутність елементарної інфраструктури, як то водопровід, електроенергія, газ, дороги, каналізаційна система робить життя у таких поселеннях особливо важким. Хоча ЄКРН відомо про сьогоднішні фінансові проблеми, вона закликає українській Уряд облаштувати ці поселення належними життєвими умовами. До того ж, ЄКРН вважає, що повинен застосовуватись такий підхід, при якому раніше депортовані особи будуть розселятися поруч іншого населення Криму для уникнення відокремлення (створення  "гетто") та сприяння взаємній інтеграції різних спільнот. ЄКРН також відмічає, що обмежуючи право на земельні паї колишнім радянським колгоспникам, українське законодавство з питань приватизації землі практично відсторонює більшість депортованих осіб від розподілу земельних паїв у Криму. ЄКРН відмічає, що така ситуація на сьогодні є предметом публічних дебатів та закликає українські органи державної влади розглянути цю проблему у порядку пріоритету та забезпечити участь раніше депортованих осіб у розподілі землі.

На думку ЄКРН працевлаштування - це інша проблема, яку слід розглянути в порядку пріоритетів. Українські органи державної влади заявили, що офіційний показник рівня безробіття в Криму є нижчим від загальнодержавного рівня, та що раніше депортовані особи становлять приблизно 10% безробітних в Криму. Однак, ЄКРН відомо, що безробітними є щонайменше половина раніше депортованих осіб. Крім того, більшість з тих, хто має роботу, працюють в якості "чорноробів", що не відповідає рівню їх професійної підготовки та досвіду. Також відомо, що для раніше депортованих осіб проблемним є працевлаштування на посади в деяких органах державної влади, таких як правоохоронні органи та служба безпеки. Як уже зазначалось вище, українські органи державної влади взагалі приділяють особливу увагу питанню працевлаштування колишнього депортованого населення в Криму. Наприклад, Міністерство праці та соціальної політики України заклало спеціальний бюджетний рядок для фінансування проектів, спрямованих на поліпшення ситуації стосовно раніше депортованих осіб. Крім того, в Криму це міністерство повністю фінансує національні програми з працевлаштування. Однак, ЄКРН закликає українські органи посилити свої зусилля в цій сфері.

Перед колишніми депортованими особами також постають проблеми через систему прописки, яка хоча і вважається формально скасованою, продовжує існувати на практиці органів місцевої влади, та адміністрацій. Ця система вимагає, щоб всі резиденти мали свої місця постійного проживання, зареєстровані в Міністерстві внутрішніх справ України, а про відсутність протягом певного періоду часу в місці постійного проживання буде доповідатись до місцевого відділу міліції. Відомо, що деякі колішні депортовані особи зазнають труднощів з отриманням прописки та що ця ситуація негативно впливає на їхні шанси знайти роботу та піддає їх підвищеному ризику бути затриманими міліцією. ЄКРН зазначає, що українські органи державної влади заявили про свій намір в будь-якому випадку скасувати систему прописки. ЄКРН закликає українські органи державної влади втілити в життя ці плани якомога скоріше та забезпечити, щоб практика в адміністраціях та інша практика, а також положення були відповідно змінені.

Що стосується освіти, то в Криму крім 7 шкіл, в яких навчання ведеться кримськотатарською мовою, та 4 шкіл, в яких навчання ведеться українською мовою, всі інші школи російськомовні. Ідея підтримки навчання на кримськотатарській мові не знаходить одностайної підтримки серед кримськотатарського населення, зокрема через ті труднощі, яких можуть зазнати учні при вступі до вищих навчальних закладів та влаштуванні на роботу, яка добре оплачується. Як вже було зазначено, батьки щонайменше 8 дітей мають право вимагати створення класу, навчання в якому буде вестись певною мовою. ЄКРН закликає українські органи державної влади забезпечити дотримання цього принципу в Криму. ЄКРН із інтересом зазначає, що разом з кримськотатарськими школами державне фінансування забезпечило можливість створення кримськотатарської бібліотеки, кримськотатарського театру, а також кримськотатарського факультету в Сімферопольському національному Університеті. Що стосується засобів масової інформації, ЄКРН зазначає, що хоча і існують деякі неросійськомовні видання, головним чином, кримськотатарські та українські, на сьогодні (в АРК-Ред.) немає державних неросійськомовних видань. ЄКРН закликає українські органи державної влади вжити заходів для вирішення цієї ситуації.

Відомо, що упереджене ставлення до раніше депортованих осіб та випадки таврування таких осіб, наприклад, звинувачення у співпраці з нацистами, і досі мають місце в суспільстві та інколи зустрічаються в пресі. ЄКРН закликає українські органи державної влади здійснити в зв’язку з цим моніторинг ситуації та вжити відповідних заходів для її виправлення. Крім того, ЄКРН закликає українські органи державної влади вжити заходів, спрямованих на підвищення рівня обізнаності з цією проблемою, для подолання випадків упередженого ставлення серед кримського населення та сприяння процесу інтеграції та взаєморозуміння різних спільнот, що мешкають в Криму.

ЄКРН закликає українські органи державної влади забезпечити, щоб всі правові та політичні ініціативи, які стосуються ситуації, пов'язаної з раніше депортованим населенням Криму, відбувались після безпосередніх консультацій з представниками відповідних спільнот. В зв'язку з цим, ЄКРН зазначає, що водночас з Радою представників асоціацій національних меншин, до складу якої входять представники всіх національних меншин України, існує Рада представників кримськотатарського народу при Президентові України, яка виконує консультативні функції.

1. Ситуація стосовно ромських/циганських спільнот

Відповідно до офіційних даних, отриманих після перепису 1989 року, ромське/циганське населення України нараховує  близько 48 000 осіб. Однак, деякі неурядові організації вважають, що ця цифра майже в п'ять разів більша. Ромське/циганське населення розкидано по всій території України. Досить велика кількість ромів/циган мешкає в Закарпатті, Криму та Одеській області.

Так само як і в деяких європейських країнах, ромське/циганське населення України зазнає жорстоких соціально-економічних утисків, а також з проявами упередженого ставлення, дискримінації та насильства з боку корінного населення, а інколи і посадових осіб, зокрема, посадових осіб правоохоронних органів. ЄКРН висловлює своє занепокоєння такою ситуацією та вважає, що необхідно терміново визначити політичний курс для розгляду позиції ромських/циганських спільнот в Україні з метою забезпечення того, що представники таких спільнот на практиці мають ті ж права, що і решта населення України. ЄКРН переконана, що першим необхідним кроком на шляху розв’язання проблем, яких зазнає ромське /циганське населення в Україні має стати визнання українськими органами державної влади факту, що такі проблеми існують і що їх необхідно усувати. В зв'язку з цим, ЄКРН висловлює своє занепокоєння щодо необізнаності українських центральних органів державної влади з такими проблемами. Що стосується місцевих органів державної влади, то вони здаються більш обізнаними з такими проблемами, хоча, частково через недостатність ресурсів, така обізнаність не завжди знаходить своє відображення в конкретних діях. ЄКРН звертає увагу українських органів державної влади на свою загальну Рекомендацію №3 про боротьбу з расизмом по відношенню до ромів/циган, в якій пропонується широкий спектр заходів щодо законодавства та політики, які уряди можуть вжити. ЄКРН звертає увагу українських органів державної влади на поширення цієї Рекомендації серед місцевих органів державної влади тих регіонів, де мешкають роми/цигани та пропонує втіленню в життя положень цієї Рекомендації, як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях.

ЄКРН зазначає, що ініціативи, реалізовані на місцевому рівні, загалом зводяться до заходів і сфері освіти. На думку ЄКРН, освіта, безперечно, є сферою, в якій уряд обов'язково має вживати заходів, які матимуть довготривалі наслідки. Ромські/циганські діти не завжди відвідують школу регулярно та майже не відвідують ті рівні освітньої програми, які є необов'язковими. Відповідно до положень своєї Рекомендації №3 ЄКРН вважає, що в порядку пріоритету має бути розглянута ініціатива щодо забезпечення навчання ромських/циганських дітей на всіх рівнях освітньої програми починаючи з дошкільної освіти. Такі ініціативи мають розроблятися у безпосередніх консультаціях та співробітництві з представниками відповідних спільнот, та можуть включати в себе ініціативи щодо підвищення рівня обізнаності серед ромських/циганських родин з їх правами в цій сфері, а також ініціативи, що заохочують участь ромських/циганських батьків в прийнятті рішень щодо освіти їх дітей. Такі ініціативи можуть також передбачати запровадження ромського/циганського посередника, який буде супроводжувати ромських/циганських дітей у школі та сприяти навчанню таких дітей в школі. ЄКРН зазначає, що в Закарпатті існує 4 ромських/циганських школи, навчання в яких ведеться ромською мовою. Однак, ЄКРН закликає українські органи державної влади сприяти запровадженню підходу, за якого ромські/циганські діти вчитимуться в школах з більшістю дітей.

Іншим пріоритетним питанням, на думку ЄКРН, є поведінка працівників правоохоронних органів по відношенню до представників ромських/ циганських спільнот. В зв'язку з цим, ЄКРН із занепокоєнням зазначає, про часті випадки перевищення повноважень працівниками правоохоронних органів по відношенню до ромів/ циган, а також випадки неналежного поводження, мовної образи та знищення майна. Також відомо, що існують поширені випадки дискримінаційного ставлення, зокрема, здійснення перевірки документів, непередбачені обшуки, конфіскація документів, як це зазначено в першій доповіді ЄКРН, дискримінаційне ставлення до осіб з кримінальним минулим з боку підрозділів правоохоронних органів з попередження злочинності. ЄКРН вважає, що необхідно вжити заходів, спрямованих на розгляд проявів протиправної поведінки з боку посадових осіб правоохоронних органів, зокрема навчання та вжиття заходів щодо підвищення рівня обізнаності. Крім того, беручи до уваги інформацію, що реакція правоохоронних органів на злочини, скоєні корінним населенням (більшістю) проти ромів/ циган, є часто неадекватною, ЄКРН рекомендує українським органам державної влади вжити заходів для забезпечення того, що правоохоронні органи реагують належним чином на всі злочини, в тому числі ті, що були скоєні по відношенню до ромів/циган та, відповідно до вищезгаданої Рекомендації, закликає забезпечити, що факт наявності расистського елементу в таких злочинах належним чином враховано.

Як і в деяких інших європейських країнах, більшість ромів/циган є безробітними. Хоча це часто пов'язано з низьким рівнем освіти таких осіб, упереджене ставлення суспільства та дискримінація також мають місце. Крім того, багато ромів/циган живуть в хащах  та таборах, де часто санітарні умови взагалі не відповідають нормам, через що здоров'я осіб, які мешкають в таких хащах та таборах є надзвичайно послабленим. Наприклад, відомо, що рівень дитячої смертності та інфекційних захворювань у ромських/циганських дітей є  вищим за середній. ЄКРН закликає українські органі державної влади приділити належну увагу цим проблемам та винайти ресурси для їх розв’язання.

Що стосується ставлення суспільства до ромів/циган, ЄКРН зазначає, що за результатами деяких соціологічних опитувань роми/цигани належать до тих етнічних груп, по відношенню до яких суспільство висловлює найбільшу нетерпимість. В пресі з'являються статті, в яких містяться неправдиві узагальнення та стереотипи по відношенню до цієї частини населення України. ЄКРН наголошує на необхідності сприяння створенню можливостей для взаємної інтеграції ромських/циганських та неромських/нециганських спільнот в Україні з метою заохочення взаємної обізнаності одних з іншими та зменшення випадків упередженого ставлення. ЄКРН також повторює свій заклик до представників засобів масової інформації створити Кодекс самоконтролю та дотримуватись його положень, особливо в частині повідомлення інформації. Крім того, ЄКРН ще раз наголошує на необхідності забезпечення ефективного застосування положень кримінального права, які забороняють висловлювання расистського характеру.

БІБЛІОГРАФІЯ

В цій бібліографії надається перелік основних друкованих джерел, використаних ЄКРН під час дослідження ситуації в Україні: цей перелік не повинен вважатись вичерпним переліком інформації, використаних ЄКРН під час підготовки доповіді.

КРН (99) 10: Доповідь по Україні, Європейська Комісія проти Расизму та Нетерпимості, Рада Європи, березень 1999 року.

КРН(96)43: загальна Рекомендація ЄКРН №1: Боротьба проти расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості, Європейська Комісія проти Расизму та Нетерпимості, Рада Європи, жовтень 1996 року.

КРН (97) 36: загальна Рекомендація ЄКРН №2: Спеціалізовані органи по боротьбі проти расизму, ксенофобії, антисемітизму та нетерпимості, Європейська Комісія проти Расизму та Нетерпимості, Рада Європи, червень 1997 року.

КРН (98) 29: загальна Рекомендація ЄКРН №3: Боротьба проти расизму та нетерпимості по відношенню до ромів/циган, Європейська Комісія проти Расизму та Нетерпимості, Рада Європи, березень 1998 року.

КРН (98) 30: загальна Рекомендація ЄКРН №4: Національний нагляд за досвідом та сприйняттям дискримінації та расизму з точки зору потенційних жертв, Європейська Комісія проти Расизму та Нетерпимості, Рада Європи, березень 1998 року.

КРН (2001) 21: загальна Рекомендація ЄКРН №5: Боротьба проти нетерпимості та дискримінації по відношенню до мусульман, Європейська Комісія проти Расизму та Нетерпимості, Рада Європи, квітень 2000 року.

КРН (2001) 1: загальна Рекомендація ЄКРН №6: Боротьба проти поширення матеріалів расистського, ксенофобного та антисемітського характеру через мережу Інтернет, грудень 2000 року.

КРН (98) 80: Правові заходи, спрямовані на боротьбу проти расизму та нетерпимості в державах членах Ради Європи, Рада Європи, Страсбург, 1998 рік.

Інформація, надана українськими органами державної влади з питань, що виникли безпосередньо з першої доповіді ЄКРН.

Бюлетень Уповноваженого ВР України з прав людини №2, 2000", Офіс українського Уповноваженого з прав людини, 2000.

"Репатріація та інтеграція татар в Криму", док. 8655, Парламентська Асамблея Ради Європи, лютий 2000.

"Репатріація та інтеграція татар в Криму", Рекомендація 1455 (2000), Парламентська Асамблея Ради Європи, квітень 2000.

"Дотримання Україною своїх обов'язків та зобов'язань", Рекомендація 1513 (2001), Парламентська Асамблея Ради Європи, квітень 2000.

"Дотримання Україною своїх обов'язків та зобов'язань", док.9226 (2001),  Парламентська Асамблея Ради Європи, вересень 2001.

"Дотримання Україною своїх обов'язків та зобов'язань", Резолюція 1262 (2001), Парламентська Асамблея Ради Європи, вересень 2000.

"Дотримання Україною своїх обов'язків та зобов'язань", Рекомендація 1538 (2001), Парламентська Асамблея Ради Європи, вересень 2000.

ACFC/SR (99) 14: "Доповідь, надана Україною по пункту 1 статті 25 Рамкової конвенції захисту національних меншин", листопад 1999 року.

CDMG (97) 17: "Недавні зміни в політиці стосовно міграції та мігрантів", Європейський Комітет з питань міграції, Рада Європи, січень 1998 року.

CDMG (99) 7 кінцевий: "Недавні зміни в політиці стосовно міграції та мігрантів", Європейський Комітет з питань міграції, Рада Європи, 1999 року.

"Огляд форм участі національних меншин в процесі прийняття рішень в 17 країнах", підготовлений відділом з питань меншин Директорату з прав людини Ради Європи в рамках спільної програми між Європейською Комісією (Phare programme) та Радою Європи "Меншини в центральноєвропейських країнах", Рада Європи, 1998 рік.

CERD/С/384/Add. 2: "П’ятнадцята та шістнадцята періодичні доповіді держав-сторін відповідно в 1998 та 2000 рр.: Україна" ООН, жовтень, 2000 рік.

CERD/С/59/ "заключні спостереження ЄКРН", ООН, 2001.

"Доповідь України по дотриманню прав людини за 2000 р.",  Державний Департамент США, лютий 2001 р.

Міжнародна Гельсінська Федерація, щорічна доповідь 2001 року (події 2000 року).

"Тема: права людини в Україні, надруковані матеріали 1997 - 2001 рр.", Європейський Центр з прав ромів, червень 2001 року.

"Екстремізм в Європі", Жан-Ів Камю, CERA 1998 рік, Україна, Александра Гужон.

Інформаційний бюлетень “Кримські студії” № 2-3 (8-9) 2001, Центр інформації та документації кримських татар, 2001.