Якось під час одного з допитів у Ровеньках на окупованій частині Луганщини мені порадили: «Краще навіть не згадуйте про свою причетність до журналістики — ви винні в усьому, що тепер відбувається. Найжахливішим покаранням для вас буде, якщо ми вас просто випустимо на вулицю міста з табличками: “Журналісти-укропи з Центральної України”. Так — саме ви (журналісти) винні в тому що тут відбувається». Без коментарів. Чи майже без коментарів. У цій пісні-допиті була й така «пред’ява», над якою досі час від часу розмірковую.

Під час перебування в полоні в лікарні, я запитав у місцевих цивільних, чиє висвітлення подій на сході вони вважають об’єктивнішим — українських журналістів чи російських. Відповідь приголомшила: «Врут и те и другие. Но украинские СМИ врут чуть больше».

Потішило. Очікував, що на окупованій території, де засилля російських (та вже й місцевих) мас-медіа, відповідь мала б бути однозначно проти об’єктивності українських мас-медіа. Але ні. Те, що наші візаві подають перекручену інформацію, визнавали місцеві.

Фактом є те, що роль мас-медіа як у світовій політиці, так і в конкретному конфлікті на сході України, є значущою.

У мене з Ромкою Черемським, журналістом із Харкова, була своя маленька війна, складовою якої став полон. Це новітня війна. Іноді допити ведуть, споглядаючи на дописи про полоненого в інтернеті.

Так, на одному з допитів у жовтні 2014 року (вже в Луганську), мені, здається, навіть із деякою повагою повідомили: «О! Тебя ищут. Даже требуют освободить! Журналисты поднялись. Мда-а-а…».

Коли повернувся з полону, був вражений: пролунали гучні заяви (з вимогою звільнити мене й на той час іще шістьох колег) від журналістської спільноти чи не з усієї Європи і, що особливо вразило, навіть… із Росії. (Можливо, якраз прочитавши вимогу про наше звільнення саме від Союзу журналістів Росії, офіцер, який допитував мне, і сказав багатовимірне: «Мда-а-а…».)

Коли завершиться військовий конфлікт на сході України? І, головне, як і чим він завершиться? І тривіальне: а яка ж роль у цьому журналістів, цієї беззаперечної гілки влади? Не треба кивати виключно на політиків, маємо приймати відповідальність і на себе.

Наразі генеруються дві лінії сприйняття конфлікту й участі в ньому журналістів, а також можливих наслідків цього. Перша лінія: «Ні кроку назад. Перемога або смерть. Із ворогом не домовляємося». Другу ледь чутна серед гомінких націоналістичних гасел: «Так, правда на нашому боці. Та будьмо відповідальні. Досліджуймо досвід розбудови держави після збройного конфлікту. Не повторюймо чужих помилок. І плекаймо нашу неньку в мирі та любові». Саме так: надзвичайно важко знайти місце для миру та любові під час війни.

Тож саме цими днями, коли ми шануємо святого Миколая, пригадується добрий оптимістичний віршик:

Відчиняйте двері — йде Миколай,

Він благословить весь рідний наш край.

Пропаде руїна, а ненька — Україна

Буде процвітати із краю в край.

Та для цього процвітання (зокрема й для відродження українського Донбасу) кожен на своєму місці має щось робити. Це стосується й журналістського середовища.

Як казав Св. Франциск Ассізький, «почніть робити те, що потрібно. Потім робіть те, що можливо. І ви раптом виявите, що робите неможливе».

***

Понад двадцять років тому кривавий збройний конфлікт, який забрав десятки тисяч життів, тривав на теренах нинішньої Боснії та Герцеговини. Світова спільнота, як і нині, намагалася примирити сторони конфлікту. 1995 року було підписано Дейтонську мирову угоду (на яку тоді покладали надії, як ми нині покладаємо на Мінські перемовини); за нею мало би прийти довгоочікуване примирення…

Минуло понад двадцять років, та рани війни досі кровоточать. Фактом є відсутність стрілянини та новин, які повідомляли би, що «сьогодні по наших позиціях гатили...». Але безробіття у Боснії та Герцеговині, за деякими оцінками, досягає 40 %. Жодні, навіть найбільш унікальні дипломатичні умови з надання різноманітних статусів та преференцій для розвитку економіки в регіоні не дали очікуваного результату. Країна перебуває майже у злиднях. Та лише тепер починають жевріти якісь важелі примирення в суспільстві…

Мусульманські боснійці, католики хорвати і православні серби, як і раніше, живуть пліч-о-пліч у багатостраждальній Боснії та Герцеговині.

Під егідою The Office of the OSCE Representative on freedom on media група молодих українських та... російських журналістів відвідала Сараєво. (Саме те місто, з подій у якому 1914 року почалася Перша світова війна.) Це важливо. І діалог, і співпраця, й такий специфічний погляд у майбутнє; якщо нічого не змінимо. Журналісти робили свою справу — зняли чудовий документальний фільм про сучасне життя в Сараєво, про унікальний хор, у якому з миром та любов’ю, пліч-о-пліч, співають мусульманські боснійці, католики хорвати і православні серби.

***

Під час 23-ї Міністерської конференції ОБСЄ, яка тривала 8–9 грудня у Гамбурзі, молоді журналісти двох країн презентували результат своєї співпраці — трейлер фільму про Сараєво — та поділилися враженнями від співпраці. Це також важливо. Адже будь-яка війна завершується миром. Маємо бути відповідальними й за майбутнє України, й за майбутнє українського Донбасу. Бо іншого й не буде.

Тож молімося за майбутнє України до святого Миколая та робімо те, що маємо робити: з вірою, надією та любов’ю. І відповідальністю.

***

Мав честь бути запрошеним на Форум у Гамбурзі. Свої три хвилини виступу на Форумі я розподілив на дві частини: спочатку говорив про те, що болить, про значуще та відоме — про визволення полонених, потім — про роль журналістської солідарності у кризових ситуаціях, військових конфліктах, зокрема при звільненні полонених журналістів.

Валерій Макеєв презентує на заходах ОБСЄ в Гамбургу свою книгу "100 днів полону"

Wonders take place under Christmas.

The most captives have children.

It is accepted children to give them gifts exactly to Christmas...

Буду молитися, щоб анонсоване міністром Штайнмайєром звільнення полонених відбулося під Різдво. Маю надію, що міністр мав на увазі католицьке Різдво 2016 року.

Окремо зазначив, що можливість об’єктивного висвітлювання журналістами подій під час кризових ситуацій, зокрема з позицій різних сторін конфлікту, має бути надійно забезпечена. Взяття в полон журналістів — поза законом. Приємно зазначити, що журналістська солідарність спрацьовує у справах визволення полонених колег, у чому я особисто пересвідчився.

Ми живемо в час тотальної інформаційної війни. У готелі, в якому я мешкав у Гамбурзі, серед інших був і російський телеканал, який вів мовлення німецькою мовою. На захист «проукраїнських позицій» ставали, як могли, самі німецькі канали, критикуючи під час форуму позицію Росії щодо збурення сталого порядку у Європі.

На жаль, в останній перед виїздом із Німеччини день з-поміж іншого топ-новиною на німецьких каналах стали зізнання Онищенка щодо корупції в найвищих ешелонах влади в Україні. Так, там про це вже добре відомо. Не виключаю, що чи не більше навіть, аніж нам. А шкода… Але таки будьмо відповідальні. Плекаймо надію на світле майбутнє та робімо те, чого очікує від кожного з нас суспільство.

Молитва до святого Миколая:

О всеблагий отче наш Миколаю, пастирю й учителю всіх, хто з вірою звертається під захист твій і теплою молитвою благає тебе: поспіши й захисти отару Христову від вовків, що гублять її. Україну нашу і всяку країну християнську, і весь світ захисти і збережи святими твоїми молитвами від землетрусу наступу чужинців і народних заколотів, міжусобиці; від голоду, пошести, потопу, вогню, меча і наглої смерти всяку людину охорони.

І як помилував ти трьох мужів, що у в’язниці сиділи, та спас їх від гніву царського й кари смертної, так помилуй і нас, що розумом, словом і ділом у темряві гріхів перебуваємо.

Валерій Макеєв, правозахисник, журналіст із м. Черкас. Перебував у полоні з серпня до листопада 2014 року. Автор біографічної повісті «100 днів полону». Учасник заходів Представника ОБСЄ з питань свободи медіа, організованих у рамках Міністерської конференції ОБСЄ у м. Гамбурзі, грудень 2016 р.

Фото: www.pptbackgroundstemplates.com